Справа № 156/340/26
Провадження № 2/156/351/26
Рядок статзвіту № 38
28 квітня 2026 року сел. Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Федечко М.О.,
за участю секретаря судового засідання Салатюк Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду сел. Іваничі цивільну справу № 156/340/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал», представник позивача Столітній Михайло Миколайович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
учасники справи:
представник позивача - Столітній М.М. - не з'явився,
відповідач - ОСОБА_1 - не з'явився,
представник відповідача - Лукомська В.В., - не з'явилася,
Короткий виклад обставин справи
30.03.2026 року представник позивача ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» Столітній М. М. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог ствердив, що 12.03.2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 5378753 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. На умовах, встановлених Договором, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов'язується надати Клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором.
За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: відповідно до п. 1.2. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 20000 грн. Згідно із п. 1.3 Договору строк кредиту 360 днів: з 12.03.2025 року по 07.03.2026 року. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 15 днів. На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання Договору.
Відповідно до зазначених вище умов Договору, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 20000,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується копією довідки платіжного провайдера ТОВ «ПЕЙТЕК».
Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов'язань перед первісним кредитором, 30.10.2025 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на підставі Договору факторингу № 30/10/2025 за плату відступило, а ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» набуло право грошової вимоги до відповідача.
Після укладання Договору факторингу та переходу права вимоги до позивача, відповідач не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», ані на рахунки первісного кредитора.
Фактично таким чином, відповідач має заборгованість перед позивачем за Договором № 5378753 від 12.03.2025 року загальною сумою 95 704,32 грн., яка складається з тіла кредиту - 19 992,00 грн., нарахованих процентів первісним кредитором - 41402,56 грн., нарахованих процентів ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» за 128 календарних днів - 24 309,76 грн. та штрафних санкцій 10 000,00 грн.
У зв'язку з наведеним позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 95 704,32 грн, сплачений судовий збір 2662,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн.
Відповідач скористався своїм правом та через свого представник подав відзив на позовному заяву в якому позовні вимоги ТОВ «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» визнав частково. У відзиві зазначив, що ним, згідно умов Кредитного договору, була частково сплачена сума заборгованості. Таким чином сума основної заборгованості (тіла кредиту) становить 19 992,00 грн., тому, вимогу про стягнення основної заборгованості за кредитом (тіла кредиту) в сумі 19 992,00 грн. визнає повністю, яка і підлягає стягненню.
Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за відсотками за Кредитним договором №5378753 від 12.03.2025 року в сумі 41 402,56 грн. та 24 309,76 грн. зазначає, що пунктом 1.4.1. Договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 0,95 % в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 Кредитного договору. За даними поденного розрахунку заборгованості, сформованого Первісним кредитором, вбачається, що у період з дати укладання Договору, а саме: з 12.03.2025 року по 30.10.2025 року (Дата укладання Договору факторингу), у відповідача перед первісним кредитором утворилась заборгованість за нарахованими процентами за користування грошовими коштами у межах погодженого строку дії Договору у розмірі 41 402,56 грн. В межах строку дії Договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» у період з 31.10.2025 року по 07.03.2026 року (128 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 24 309,76 грн. Посилаючись на ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» вважає, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. А тому у цьому випадку визначений у Кредитному договорі №5378753 від 12.03.2025 року розмір процентів є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника (споживача), умови вказаного договору є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50 %) у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов'язань за цим договором. З огляду на вказане вважає за можливе зменшити розмір нарахованих відсотків до 10 000 грн.
Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за штрафними санкціями за Кредитним договором №5378753 від 12.03.2025 року в сумі 10 000,00 грн., вважає, що стягнення таких штрафних санкцій є безпідставним у зв'язку із чим задоволенню не підлягає, оскільки в п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України зазначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Щодо стягнення з нього на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн., то зазначає, що слід оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Вважає, що обґрунтованими та співмірними є судові витрати Позивача на професійну правничу допомогу у вигляді складання позовної заяви у розмірі 1 000,00 грн.
Представник позивача 27.04.2026 року подав відповідь на відзив в якій акцентував увагу на тому, що відповідачем вимоги викладені в позовній заяві визнаються частково. Відповідач підписав електронний кредитний договір, отримав його другий примірник, отримав грошові кошти в розмірі 20000,00 грн., на строк 360 днів з 12.03.2025 року по 07.03.2026 року, здійснював оплату на рахунок Кредитора. Жодних сумнівів в тому, що 12.03.2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» було досягнуто згоди щодо всіх суттєвих умов та укладено електронний Договір № 5378753 про надання коштів на умовах споживчого кредиту не виникає.
Укладаючи Кредитний договір, сторони, передбачили нарахування процентів на наступних умовах: згідно з п.3.1. Договору, проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод "факт/факт". Пунктом 1.4.1. Договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 0,95 % в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 Договору. У період з 12.03.2025 по 30.10.2025 відповідачем здійснено оплати на рахунок первісного кредитора в розмірі 2 858,00 грн., які спрямовані на оплату тіла кредиту в розмірі 8,00 грн. та оплату процентів за користування грошовими коштами у розмірі 2850,00 грн. Детальний розрахунок заборгованості та оплат, здійснених відповідачем, зазначений в розрахунку заборгованості, що є невід'ємним додатком до позовної заяви. Відповідно до умов п.1.3 Договору № 5378753, строк кредиту 360 днів: з 12.03.2025 року по 07.03.2026 року. Станом на дату укладання Договору факторингу від 30.10.2025 року №30/10/2025, строк дії Договору № 5378753 від 12.03.2025 року не закінчився. А тому, в межах строку дії Договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» у період з 31.10.2025 року по 07.03.2026 року (128 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 24 309,76 грн. (Розрахунок заборгованості ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» додано до позовної заяви): 19 992 грн.*0,95% = 189,92 грн.*128 календарних дні = 24 309,76 грн. У даному випадку проценти нараховано у межах погодженого строку надання кредиту, зазначеному в п.1.3. Договору № 5378753 від 12.03.2025 року, а тому заборгованість з нарахованих процентів за користування грошовими коштами підлягає стягненню з відповідача у сумі 65 712,32 грн. (нараховані проценти первісним кредитором у сумі 41402,56 грн., проценти нараховані ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» у сумі 24 309,76 грн.) Посилання відповідача на ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» та постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року № 902/417/18, є помилковим. Розмір заборгованості по щомісячним процентам є несправедливим у розумінні ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки проценти за користування кредитом визначено відповідно до ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України, умов кредитного договору, Закону України «Про споживче кредитування», що не є компенсацією у разі невиконання зобов'язань за договором в розумінні п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів». Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. У спірних правовідносинах, з урахуванням вищенаведеного, не можуть бути застосовані вимоги п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Аналіз наведених норм права та обставин справи не надають суду право зменшити розмір відсотків встановлених кредитним договором, з урахуванням застосування до них розміру, визначеному Законом України «Про споживче кредитування». Нараховані відсотки не носять штрафний характер, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.
Підписуючи договір, позичальник погоджується на укладання договору саме такого змісту, що фактично нівелює усі доводи стосовно невідповідності умов договору без достатніх на це доказів. У даному випадку сторонами правовідносин погоджено у належній формі строк кредитування, а нарахування здійснено відповідно до погодженого строку, нараховані відсотки не носять штрафного характеру, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.
Щодо правомірності нарахування та стягнення штрафних санкцій (неустойки, штрафу). Пункт 6 Розділу IV “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про споживче кредитування" викладено у новій редакції, відповідно до якої: "У разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (тобто, до 24.01.2024 р.) у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Так, у листі-роз'ясненні НБУ № 14-0004/12907 від 19.02.2024 р., щодо виконання окремих вимог Закону № 3498-IX зазначено: "Враховуючи вищезазначене, додатково до Листа повідомляємо, що положення пункту 6 Розділу IV “Прикінцеві та перехідні положення» Закону про споживче кредитування не застосовуються до договорів споживчого кредиту, які укладатимуться після спливу тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом № 3498-IX. Тобто, до договорів споживчого кредиту, укладених після 24.01.2024 р. не застосовуються положення щодо звільнення споживача від неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит. А тому, нарахування та стягнення неустойки (штрафу, пені) за договорами, укладеними з 24.01.2024 р., є обґрунтованим та правомірним.
Щодо розрахунку судових витрат, посилається на постанову Великої Палати у справі № 910/12876/19, в якій зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Стороною позивача документально доведено понесення витрати на правову допомогу, отже в суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення.
Позиція учасників процесу
Представник позивача в судове засідання призначене для розгляду справи не з'явився, однак в позовній заяві зазначив про розгляд справи за відсутності представника позивача.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про що свідчить в матеріалах справи довідка про доставку електронного документу.
Представник відповідача в судове засідання не з'явилася, однак у відзиві на позовну заяву клопотала про розгляд справи за відсутності сторони відповідача.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою Іваничівського районного суду Волинської області від 06.04.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, проведення розгляду справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом осіб. Постановлено витребувати з банківської установи інформацію щодо рахунків відповідача, для належного розгляду цивільної справи.
В судове засідання 28.04.2026 року сторони не прибули.
Згідно з ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Підстави для відкладення розгляду справи, відсутні.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Учасники справи скористалися наданим їм правом та, відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, подали клопотання про розгляд справи без їх участі.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За таких обставин суд вирішує справу на підставі наявних у матеріалах справи доказах.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить до наступного висновку.
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 12.03.2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 5378753 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. На умовах, встановлених Договором, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов'язується надати Клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором. За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 20000 грн, строк кредиту 360 днів: з 12.03.2025 року по 07.03.2026 року, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 15 днів. На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання Договору, комісія за надання кредиту становить 2 000,00 грн., стандартна процента ставка становить 0,95% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредитування, вказаного в п.1.3 цього Договору. Договір підписаний одноразовим ідентифікатором 51851.
Відповідно до зазначених вище умов Договору, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 20000,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується копією довідки платіжного провайдера ТОВ «ПЕЙТЕК» від 03.11.2025 року за № 20251103-706.
Згідно з розрахунком заборгованості за Договором №5378753 від 12.03.2025 про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 30.10.2025 рік, заборгованість відповідача становить 71394.56 грн., яка складається з 19992,00 грн. - тіла кредиту, 41402.56 грн. - процентів за користування кредитом та 10000,00 штрафних санкцій.
30.10.2025 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на підставі Договору факторингу № 30/10/2025 за плату відступило, а ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» набуло право грошової вимоги до відповідача. Це й підтверджується Витягом з реєстру боржників до Договору факторингу 30/10/2025 від 30.10.2025 року, в якому зазначено заборгованість відповідача в сумі 71394,56 грн. (19992,00 грн. - тіло кредиту, 41402.56 грн. - проценти за користування кредитом та 10000,00 штрафні санкції).
31.10.2025 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» повідомило відповідача про відступлення права вимоги за його кредитним договором та передачу його персональних даних до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ».
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Фінансова компанія» Фінтраст Капітал» за Договором № 5378753 про надання споживчого кредиту від 12.03.2025 року, за 128 календарних днів (31.10.2025 - 07.03.2026) заборгованість відповідача також складає 24309,76 грн. - сума нарахованих процентів за користування грошовими коштами в розмірі 19992,00 грн..
Згідно з відповіддю АТ «Таскомбанк» від 20.04.2026 року, ОСОБА_1 було відкрито поточний рахунок в гривнях, операції по якому можуть здійснюватися за допомогою банківської картки № НОМЕР_1 . На рахунок ОСОБА_1 були зараховані кошти в сумі 20000,00 грн. за ініціативою ТОВ «Лінеура Україна» через платіжного провайдера ТОВ «Пейтек», про що свідчить виписка по рахунку відповідача.
Застосоване судом законодавство
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
При цьому, суд враховує, позицію викладену у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) від 16.06.2021 року, згідно якої реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Згідно ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, суд зазначає, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду № 524/5556/19 від 12.01.2021 року, № 732/670/19 від 09.09.2020 року, № 404/502/18 від 23.03.2020 року, № 127/33824/19 від 07.10.2020 року, № 561/77/19 від 16.12.2020 року.
У ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Згідно ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
У іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20) від 12.01.2021 року: «електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині».
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог ст. 77-78 ЦПК України.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У контексті дотримання судом стандартів мотивування слід звернути увагу на рішення «Руїз Торіха проти Іспанії» (№ 18390/91, 09.12.1994 року, §29) та «Проніна проти України» (№ 63566/00, 18.07.2006 року, § 23,25), у яких ЄСПЛ зауважив, що у рішеннях національних судів мають бути належним чином зазначені мотиви, на яких вони ґрунтуються; міра, до якої суд має виконати свій обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення; проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді.
Висновки суду
Судом встановлено, що 12.03.2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та позичальником ОСОБА_1 було укладено Договір № 5378753 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: відповідно до п. 1.2. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 20000 грн. Згідно із п. 1.3 Договору строк кредиту 360 днів: з 12.03.2025 року по 07.03.2026 року. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 15 днів. На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання Договору, стандартна процента ставка становить 0,95% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредитування, вказаного в п.1.3 цього Договору. Договір підписаний одноразовим ідентифікатором 51851. Погашення кредиту мало здійснюватись відповідачем згідно Графіку платежів, який міститься у Додатку №1 до Договору.
В свою чергу, позичальник зобов'язався повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Таким чином, між сторонами виникли договірні зобов'язання із приводу надання кредиту, які регулюються главою 71 ЦК України та загальними положеннями ЦК України про зобов'язання та договір.
Всупереч умов Договору № 5378753 про надання споживчого кредиту від 12.03.2025 року відповідач ОСОБА_1 не виконав свої зобов'язання і фактично отримані та використані грошові кошти у добровільному порядку кредитору повернуті не були.
Первісний кредитор ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило своє право грошової вимоги до відповідача ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» згідно Договору факторингу №30/10/2025 від 30.10.2025 року.
У період з 12.03.2025 по 26.03.2025 відповідачем здійснено оплату на рахунок первісного кредитора, а саме 8 грн. - тіло кредиту, 2850,00 грн. проценти за користування кредитом та 2000,00 грн. - комісія за надання кредиту.
Після укладання Договору факторингу та переходу права вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», ані на рахунки первісного кредитора (ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА»).
Згідно з заявленого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за Договором № 5378753 від 12.03.2025 року становить 95 704,32 грн., яка складається з тіла кредиту - 19992 грн., нарахованих процентів первісним кредитором - 41402,56 грн., нарахованих процентів ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» за 128 календарних днів - 24 309,76 грн., штрафні санкції 10 000,00 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач заборгованість в сумі 19 992,00 грн. (тіло кредиту) визнав повністю.
Відповідно до ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Отже суд вважає за необхідне стягнути з відповідача заборгованість по тілу кредиту в розмірі 19 992,00 грн.
Заперечення відповідача щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за відсотками за Кредитним договором №5378753 від 12.03.2025 року в сумі 41 402,56 грн. та 24 309,76 грн. не заслуговують на увагу, оскільки як встановлено судом в ході розгляду цивільної справи, у договорі № 5378753 від 12.03.2025 року, який підписав відповідач, в п.1.3 Договору зазначено строк кредитування (строк, на який надається кредит): 360 днів, тобто з 12.03.2025 року по 07.03.2026 року, Періодичність платежів - кожні 15 днів. Відповідно до п.1.4.1 Договору стандартна процента ставка становить 0,95% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредитування, вказаного в п.1.3 цього Договору. Первісний кредитор відповідно до умов Договору та ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» (максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %) з 12.03.2025 по 30.10.2025 вірно нарахував відсотки за користування кредитом в сумі 41402.56 грн., враховуючи погашення тіла кредиту в розмірі 8,00 грн.
Станом на дату укладання Договору факторингу від 30.10.2025 року №30/10/2025, строк дії Договору № 5378753 від 12.03.2025 року не закінчився. А тому, в межах строку дії Договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» у період з 31.10.2025 року по 07.03.2026 року (128 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 24 309,76 грн. (19992 грн * 0,95% = 189,92 грн*128 календарних дні = 24 309,76 грн.), отже нарахування відсотків позивачем є правильним, а заборгованість за відсотками за договором № 5378753 від 12.03.2025 року в сумі 65712,32 грн. (нараховані проценти первісним кредитором у сумі 41402,56 грн., проценти нараховані ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» у сумі 24 309,76 грн.) підлягає стягненню з відповідача на користь ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ». Підстави для зменшення розміру суми відсотків, що підлягають до стягнення з відповідача у суду відсутні.
Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості за штрафними санкціями за Кредитним договором №5378753 від 12.03.2025 року в сумі 10 000,00 грн., суд зазначає наступне. Так, відповідно до ч.1,2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов"язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.
В свою чергу, положенням п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є чинними.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу ч.2 ст. 4 ЦК України.
Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі №6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі №6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23 (провадження №61-8279св23) вказав, що з аналізу положень пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, слід дійти висновку про те, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.
Таким чином, твердження позивача про те, що Законом України «Про споживче кредитування» дозволено застосування неустойки до кредитних договорів, що були укладені після 24 січня 2024 року, не спростовують того, що списання таких платежів кредитордавцем прямо встановлено в п.18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.
Тобто, в даному випадку законодавством звільнено позичальника від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення своїх кредитних (боргових) зобов'язань.
А тому, з урахуванням викладеного суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій в розмірі 10000,00 грн. за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором є безпідставними.
Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 5378753 про надання споживчого кредиту від 12.03.2025 року в сумі 85704,32 грн., яка складається з 19 992,00 грн. - основного боргу та 65 712,32 (41202,56 грн. + 24 309,76 грн.) - суми нарахованих процентів за користування грошовими коштами.
Судові витрати
Оцінюючи обґрунтованість заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правову допомогу, суд враховує, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).
Суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано: копію Договору №10/12-24 про надання правової допомоги від 10.12.2024 року укладеного між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» та адвокатом Столітнім М.М., копію рахунку на оплату №16864-23/03-2026 від 23 березня 2026 р., в якому детально вказано види робіт (наданих послуг), час та вартість, яка складає 10000 грн., копію Акта № 16864 від 23.03.2026 року прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 р. на суму 10000,00 грн., копію ордера на надання правничої допомоги, копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю
Врахувавши конкретні обставини цієї справи, суд дійшов переконання, що зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише декількох процесуальних документів, - позовної заяви та відповіді на відзив в справі, які є нескладними, а навпаки - типовими в справі, що виникають у відносинах стягнення кредитної заборгованості. В зв'язку з таким, суд вважає, що справедливо буде відшкодувати позивачу за рахунок відповідача 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання позову майнового характеру позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 гривень.
З огляду на часткове задоволення позову в сумі 85704,32 (89.6%), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2385,50 гривні.
На підставі наведеного та керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал», представник позивача Столітній Михайло Миколайович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за кредитним договором №5378753 від 12.03.2025 року в сумі 85 704 (вісімдесят п'ять тисяч сімсот чотири) гривні 32 копійки з яких 19 992,00 грн. - основного боргу та 65 712,32 грн. - суми нарахованих процентів за користування грошовими коштами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» понесені позивачем витрати щодо сплаченого судового збору в розмірі 2385 (дві тисячі триста вісімдесят п'ять) гривень 50 коп. та витрати за надану правову (правничу) допомогу адвоката в розмірі 6000,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», ЄДРПОУ: 44559822, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, прим. 2, Київська область.
Представник позивача Столітній Михайло Миколайович, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення суду складено та підписано 28 квітня 2026 року.
Суддя М. О. Федечко