Справа № 420/12019/26
29 квітня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ'ЯКОВОЇ, розглянувши в письмовому провадженні заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій , бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо поновлення ОСОБА_1 на військовому обліку як військовозобов'язаного.
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 , з військового обліку.
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 , з військового обліку.
Позов обґрунтовано тим, що позивач був виключений ІНФОРМАЦІЯ_3 з військового обліку в 2010 році, після досягнення ним 40-річного віку, на підставі п. 4 ч. 6 ст.37 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (в редакції від 11.06.2009). 29.03.2026 позивачу під час оновлення облікових даних, шляхом формування електронного військово-облікового документа, стала відома інформація про те, що у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відсутні відомості про виключення позивача з військового обліку військовозобов'язаних, вказана інформація відображається в електронному військово-обліковому документі Резерв+. 11.04.2026 позивачем було написано заяву про внесення відомостей про виключення його з військового обліку військовозобов'язаних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та Єдиного електронного реєстру військовозобов'язаних "Оберіг". 23.04.2026 позивач отримав лист від ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.04.2026р. №1219, в якому було повідомлено про те, що статтею 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено критерії громадян, які беруться, знімаються або виключаються з військового обліку. Граничний вік перебування в запасі військовозобов'язаних, які мають військові знання рядового, сержантського і старшинського складу - 60 років (стаття 28 Закону). Оскільки позивач був виключений з військового обліку по досягненню граничного віку перебування в запасі на підставі п. 4 ч. 6 статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (в редакції від 11.06.2009), а отже військовозобов'язаним не являється, тому ТЦК і СП не має права поновляти його на військовому обліку. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невнесення відомостей про виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та Єдиного електронного реєстру військовозобов'язаних "Оберіг".
Одночасно з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, в якому просить заборонити посадовим особам територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки та їх структурним підрозділам, в тому числі і ІНФОРМАЦІЯ_4 в особі ІНФОРМАЦІЯ_5 та іншим, вчиняти будь які дії щодо призову виключеного з військового обліку гр. ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІПН НОМЕР_1 ) на військову службу під час мобілізації (в т.ч. щодо звернення до правоохоронних органів із незаконними вимогами, щодо розшуку, затримання та доставлення виключеного з військового обліку гр. ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІПН НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_4 ) - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
З урахуванням вимог закону, суд розглянув заяву про забезпечення позову в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Дослідивши подану заяву про забезпечення позову та матеріали адміністративного позову, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Частиною 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути забезпечено: 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з правовими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Тому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
З огляду на приписи ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень закону, застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.
Згідно з поданими матеріалами справи, позивачем оскаржуються дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо поновлення ОСОБА_1 на військовому обліку як військовозобов'язаного, бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 , з військового обліку. При цьому, позивач посилається на наявність факту виключення його ІНФОРМАЦІЯ_3 з військового обліку в 2010 році, після досягнення ним 40-річного віку, на підставі п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (в редакції від 11.06.2009). Позивач вважає, що військовозобов'язаним не являється, тому на нього не поширюються закони про військовий обов'язок та військову службу, ТЦК і СП не має права примушувати до поновлення його на військовому обліку.
Позивач зазначає, якщо його буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період (навіть незаконно), він набуде нового юридичного статусу - військовослужбовця, що унеможливить реалізацію його прав щодо внесення відповідних даних до ЄДРПВР (система "Оберіг"), у разі встановлення судом такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Вручення позивачу мобілізаційного розпорядження, документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації (про заборону чого просить суд) матиме своїм наслідком призов позивача на військову службу під час мобілізації, відповідно, в подальшому набуття позивачем статусу військовослужбовця, що є невідворотним у даному випадку, відтак, наведене свідчить про наявність підстав для заборони вчинення щодо позивача таких дій.
Застосування заходів забезпечення позову у даній справі матиме наслідком лише відтермінування мобілізації позивача до лав Збройних Сил України, якщо за результатом розгляду справи по суті суд відмовить у задоволенні адміністративного позову. Водночас, невжиття таких заходів може спричинити для позивача негативні наслідки в разі його мобілізації, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим, у зв'язку з чим захист прав, свобод та інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду, буде істотно ускладнений.
Позивач вважає, що все вищевказане є очевидною підставою для задоволення поданої заяви про забезпечення позову.
Cуд дійшов висновку, що забезпечення позову ОСОБА_1 у спосіб, про який він просить, є неприпустимим.
Ч. ст. 151 КАС України передбачено, що не допускається забезпечення позову шляхом: 5) зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Заборона посадовим особам територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки та їх структурним підрозділам, в тому числі і ІНФОРМАЦІЯ_4 в особі ІНФОРМАЦІЯ_5 , вчиняти будь які дії щодо призову на військову службу під час мобілізації - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі, суперечить предмету спору, оскільки позивач не оскаржує дій РТЦКтаСП щодо призову або мобілізації позивача.
Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому у вигляді мобілізації не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову. Позивача не викликали до РТЦК, повістку не вручали, немає мобілізаційного розпорядження, направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду тощо.
Оцінка дій відповідача щодо поновлення позивача на військовому обліку на даному етапі провадження судом не надається. Для перевірки наведених позивачем аргументів необхідне всебічне та повне з'ясування фактичних обставин у справі. Висновок про правомірність/протиправність таких дій , суд може зробити лише на наслідками розгляду справи по суті. Будь-яких ознак, які поза обґрунтованим сумнівом свідчать про очевидну протиправність дій та бездіяльності РТЦК, порушує права або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення, суд не виявив. Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що в розрізі предмету позову невжиття заходів про які вказує позивач у заяві про забезпечення позову не можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що заява про вжиття заходів забезпечення позову є необґрунтованою, а тому у задоволенні слід відмовити.
Керуючись ст.ст.150-154, 241-244, 248, 256 КАС України, суд -
У задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки встановлені ст.256 КАС України.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Вікторія ХОМ'ЯКОВА