29 квітня 2026 року місто Київ № 320/18028/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоус А.Ю., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» (далі - позивач, товариство) звернулося до суду з позовом до Київської митниці Держмитслужби (далі - відповідач, митниця), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Київської митниці Держмитслужби від 01.01.2025 № UA10000020251.
Позивач для обґрунтування позовних вимог зазначив, що у 2020 році ввіз літаки у митному режимі тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування. Цей режим не змінювався до моменту їх зворотного вивезення (реекспорту). Позивач стверджує, що оскільки ним літаки було реекспортовано, митний режим завершено, а відповідач, знаючи про це, нарахував податкове зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) у сумі 422 107 339,69 грн., не маючи на це підстав.
На думку позивача, відповідач помилково застосував пункт 206.16 статті 206 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), оскільки ця норма не надає йому права донараховувати спірні зобов'язання та застосовувати санкції, передбачені статтею 123 цього Кодексу.
Позивач вказав, що в його діях відсутній умисел, а несвоєчасний реекспорт не залежав від його волевиявлення. Товариство завершило митний режим тимчасового ввезення шляхом реекспорту, як це передбачено частиною 1 статті 112 Митного кодексу України (далі - МК України), хоч і з пропуском строку. Літаки не були випущені у вільний обіг, тому донарахування ПДВ, яке застосовується у випадку втрати товарів або їх незавершення реекспортом, є неспівмірним. Після отримання відмов відповідача про продовження строку тимчасового ввезення цих літаків позивач мав намір реекспортувати літаки та не подавав заяв про зміну митного режиму.
Позивач також зауважив, що його дії не завдали державі економічних збитків. Через некоректну роботу електронної системи (вірусне зараження) він був змушений повторно подавати документи для завершення режиму, про що повідомляв митницю. Відповідач цю обставину не перевірив та не врахував.
Крім того, позивач зазначив про порушення відповідачем процедури проведення перевірки та оформлення її результатів, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 відкрито провадження у справі. Суд постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання та встановив строки для подання заяв по суті справи і доказів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2025 суд замінив неналежного відповідача - Київську митницю Держмитслужби (ідентифікаційний код 43337359), на належного - Київську митницю (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу Державної митної служби України 43997555).
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні з огляду на таке.
На час поміщення літаків у митний режим тимчасового ввезення (митні декларації (далі - МД) від 25.06.2020 № UA100290/2020/364064, від 16.07.2020 № UA100290/2020/364344, від 18.08.2020 № UA100290/2020/364994, від 03.09.2020 № UA100290/2020/365382) стаття 105 МК України передбачала, що в цей режим з умовним повним звільненням від оподаткування поміщуються, зокрема, повітряні судна, які ввозять українські авіакомпанії за договорами оперативного лізингу.
12.03.2021 позивач подав до митного органу заяви (№№ 21/03-1, 21/03-2, 21/03-3, 21/03-4) про продовження строку тимчасового ввезення цих літаків.
На час розгляду цих заяв частина 1 статті 105 МК України діяла в новій редакції. Вона встановлювала, що в режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування поміщуються повітряні судна, які ввозять українські авіакомпанії за договорами оперативного лізингу, крім літаків масою порожнього обладнаного апарата понад 10 000 кг, але не більше 30 000 кг, та максимальною пасажиромісткістю від 44 до 110 місць.
Оскільки літаки позивача не відповідали цим умовам, митний орган відмовив у продовженні строку тимчасового ввезення та встановив строк для реекспорту товарів або поміщення їх в інший митний режим - до 09.05.2021 включно.
Позивач, отримавши дозвіл на тимчасове ввезення, був зобов'язаний до закінчення встановленого строку реекспортувати літаки або помістити їх в інший митний режим. Проте у визначений строк (до 09.05.2021 включно) літаки не вивезено та в інший митний режим не поміщено.
Таким чином, на думку відповідача, позивач не завершив митний режим тимчасового ввезення у встановлений строк, що є порушенням вимог частини 1 статті 103, частини 2 статті 105, частини 1 статті 112 МК України, частини 4 статті 296, підпункту 206.7.1 пункту 206.7 статті 206 та пункту 206.16 статті 206 ПК України. Це порушення зафіксоване в акті документальної перевірки.
Позивач подав відповідь на відзив. Крім того, сторони подали додаткові пояснення.
У підготовчому засіданні 16.07.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
У судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві.
У судовому засіданні 26.11.2025 суд продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.
Ухвалою суду від 16.02.2026 відповідача зобов'язано надати докази у справі.
05.03.2026 відповідач подав до суду заяву про виконання зазначеної ухвали, в якій просив поновити строк на подання витребуваних доказів та долучити їх до матеріалів справи. На обґрунтування заяви зазначено, що представник відповідача у період з 16.02.2026 по 27.02.2026 перебував у відпустці, що унеможливило своєчасне подання доказів.
Суд, дослідивши подану заяву та додані до неї матеріали, дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення. З урахуванням наведених обставин, суд визнав причини пропуску процесуального строку поважними, у зв'язку з чим продовжив відповідачу строк для подання доказів та долучив подані докази до матеріалів справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази окремо та в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд встановив таке.
ТОВ «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» ввезло на митну територію України чотири літаки ATR-72-212A:
- серійний номер 1178, договір оперативного лізингу від 07.02.2020 № LA07022020.1178, реєстраційний номер UR-RWA. Митне оформлення здійснене 25.06.2020 за МД № UA100290/2020/364064 у режимі тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування. Літак зареєстрований у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України, що підтверджують реєстраційні посвідчення: від 24.06.2020 № РП 4697 (дійсне до 12.03.2021) та від 17.02.2021 № 4697/1 (дійсне до 15.02.2022);
- серійний номер 1262, договір оперативного лізингу від 07.02.2020 № LA07022020.1262, реєстраційний номер UR-RWB. Митне оформлення здійснене 16.07.2020 за МД № UA100290/2020/364344 у режимі тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування. Літак зареєстрований у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України, що підтверджують реєстраційні посвідчення: від 14.07.2020 № РП 4701 (дійсне до 12.03.2021) та від 17.02.2021 № РП4701/1 (дійсне до 15.02.2022);
- серійний номер 1450, договір оперативного лізингу від 20.07.2020 № LA21022020.1450, реєстраційний номер UR-RWC. Митне оформлення здійснене 18.08.2020 за МД № UA100290/2020/364994 у режимі тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування. Літак зареєстрований у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України, що підтверджують реєстраційні посвідчення: від 14.08.2020 № РП 4709 (дійсне до 12.03.2021) та від 17.02.2021 № 4709/1 (дійсне до 15.02.2022);
- серійний номер 1458, договір оперативного лізингу від 28.07.2020 № LA17072020.1458, реєстраційний номер UR-RWD. Митне оформлення здійснене 03.09.2020 за МД № UA100290/2020/365382 у режимі тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування. Літак зареєстрований у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України, що підтверджують реєстраційні посвідчення: від 31.08.2020 № РП4712 (дійсне до 12.03.2021) та від 17.02.2021 № 4712/1 (дійсне до 15.02.2022).
Усі літаки оформлені в митному режимі тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування згідно зі статтею 105 МК України в редакції, чинній на час ввезення.
При ввезенні літаків у цьому режимі товариство взяло зобов'язання про їх зворотне вивезення. Це підтверджують матеріали справи, зокрема додаток 6 до акта перевірки, в якому зазначені терміни тимчасового ввезення за кожним об'єктом.
Згідно з даними граф «D/J» митних декларацій граничний строк перебування товарів на митній території України в режимі тимчасового ввезення встановлений до 30.01.2021.
На підставі письмових заяв товариства від 21.12.2020 № 21/12, № 21/12-1, № 21/12-2, № 21/12-3 митний орган продовжив строк тимчасового ввезення товарів, оформлених за митними деклараціями від 25.06.2020 № UA100290/2020/364064, від 16.07.2020 № UA100290/2020/364344, від 18.08.2020 № UA100290/2020/364994, від 03.09.2020 № UA100290/2020/365382, до 12.03.2021. Це підтверджують відмітки на звороті зазначених заяв.
12.03.2021 товариство звернулося до відповідача із заявами № 21/03-1, № 21/03-2, № 21/03-3, № 21/03-4 про продовження строку тимчасового ввезення цих товарів до 15.02.2022.
Рішеннями від 09.04.2021 митний орган відмовив товариству в продовженні строку тимчасового ввезення зазначених товарів, зазначивши: «Відмовлено в продовженні строку тимчасового ввезення товару з умовним повним звільненням від оподаткування у зв'язку з тим, що до ст. 105 МК України внесені зміни Законом України від 20.12.2016 № 1796-VIII, який набрав чинності 01.01.2021, та з урахуванням роз'яснень наданих листом Державної митної служби України від 23.03.2021 № 17-2/17-02-01/7.8/385. Відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу II Наказу Міністерства фінансів України від 31.05.2012 № 657 встановлено строк реекспорту зазначеного товару до 09.05.2021 включно або заявлення його в інший митний режим».
Для завершення митного режиму тимчасового ввезення товариство подавало документи для митного оформлення реекспорту товарів за такими митними деклараціями: від 09.05.2021 № UA100290/2021/364133; від 19.05.2021 № UA100290/2021/364495; від 29.05.2021 № UA100290/2021/364924; від 08.06.2021 № UA100290/2021/365375; від 09.05.2021 № UA100290/2021/364136; від 19.05.2021 № UA100290/2021/364492; від 29.05.2021 № UA100290/2021/364923; від 08.06.2021 № UA100290/2021/365372; від 09.05.2021 № UA100290/2021/364134; від 19.05.2021 № UA100290/2021/364494; від 29.05.2021 № UA100290/2021/364922; від 08.06.2021 № UA100290/2021/365373; від 09.05.2021 № UA100290/2021/364135; від 19.05.2021 № UA100290/2021/364491; від 29.05.2021 № UA100290/2021/364925; від 08.06.2021 № UA100290/2021/365374.
У митному оформленні цих реекспортних митних декларацій відповідач відмовив згідно з картками відмови: від 09.05.2021 № 100290/2021/00687; від 19.05.2021 № 100290/2021/00745; від 29.05.2021 № 100290/2021/00792; від 08.06.2021 № 100290/2021/00849; від 09.05.2021 № 100290/2021/00690; від 19.05.2021 № 100290/2021/00744; від 29.05.2021 № 100290/2021/00794; від 08.06.2021 № 100290/2021/00850; від 09.05.2021 № 100290/2021/00686; від 19.05.2021 № 100290/2021/00746; від 29.05.2021 № 100290/2021/00795; від 08.06.2021 № 100290/2021/00851; від 09.05.2021 № 100290/2021/00689; від 19.05.2021 № 100290/2021/00743; від 29.05.2021 № 100290/2021/00796; від 08.06.2021 № 100290/2021/00852.
Підставою для відмови відповідач зазначив, що декларант неправильно вказав у графі 40 МД відомості про попередній документ (номери та дати МД, за якими товари розміщувалися в митний режим тимчасового ввезення), що не відповідає вимогам Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 651 «Про затвердження Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа».
Позивач пояснює, що повторне подання документів для завершення режиму тимчасового ввезення спричинене помилками в графах МД, які виникли через некоректну роботу електронної системи (вірусне зараження).
Після усунення недоліків товариство помістило літаки в митний режим реекспорту, оформивши митні декларації: від 18.06.2021 № UA100290/2021/365837; від 18.06.2021 № UA100290/2021/365836; від 18.06.2021 № UA100290/2021/365835; від 18.06.2021 № UA100290/2021/365838.
На підставі наказу Київської митниці Держмитслужби від 31.07.2024 № 217 (зі змінами, внесеними наказом Київської митниці Держмитслужби від 19.08.2024 № 240) у період з 26.09.2024 до 06.11.2024 уповноважені посадові особи Київської митниці Держмитслужби провели документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» за період діяльності з 09.05.2019 по 27.08.2024.
За результатами перевірки ці особи склали Акт від 11.12.2024 № 73/24/19-02/32657656 «Про результати документальної планової виїзної перевірки дотримання ТОВ «Авіаційна компанія «Роза вітрів» (код ЄДРПОУ 32657656) вимог законодавства України з питань митної справи за період з 09.05.2019 по 27.08.2024» (далі - Акт перевірки).
В Акті перевірки зафіксовано порушення товариством вимог щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, а саме: частини 1 статті 103, частини 2 статті 105, частини 1 статті 112 МК України, частини 4 статті 296, підпункту 206.7.1 пункту 206.7 статті 206 та пункту 206.16 статті 206 ПК України. Унаслідок цього, на думку відповідача, товариство занизило податкове зобов'язання з податку на додану вартість за митними деклараціями від 25.06.2020 № UA100290/2020/364064, від 16.07.2020 № UA100290/2020/364344, від 18.08.2020 № UA100290/2020/364994, від 03.09.2020 № UA100290/2020/365382 на суму 422 107 339,69 грн.
Перевіркою встановлено, що позивач реекспортував літаки ATR-72-212A (реєстраційні номери UR-RWA, UR-RWB, UR-RWC, UR-RWD) після спливу строку, визначеного митним органом для їх вивезення з митної території України.
На підставі висновків Акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 01.01.2025 № UA10000020251, яким збільшив товариству суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 422 107 339,69 грн та застосував штрафні санкції в сумі 105 526 834,92 грн.
Товариство оскаржило це рішення до Державної митної служби України.
Рішенням Державної митної служби України від 13.03.2025 № 3/10-06/13/1605 скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 01.01.2025 № UA10000020251 протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Суд установив, що позивач дотримався строку звернення до суду, встановленого 56.19 статті 56 ПК України. Рішення Державної митної служби України за результатами розгляду скарги позивач отримав 19.03.2025. Отже, місячний строк для звернення до суду спливав 19.04.2025. Позовну заяву подано через підсистему «Електронний суд» 11.04.2025, тобто в межах установленого законом строку.
Суд визнає надані сторонами докази за правилами статей 73- 78, 90 КАС України належними, допустимими та достатніми для встановлення обставин справи.
Щодо преюдиційного значення рішень Подільського районного суду м. Києва (справи № 758/17400/21, № 758/17402/21, № 758/17404/21, № 758/17405/21), на які посилався відповідач в акті перевірки як на доказ наявності вини позивача, суд зазначає таке.
Постановами Подільського районного суду м. Києва від 19.04.2022 (справа № 758/17400/21), від 04.04.2022 (справа № 758/17402/21), від 22.09.2022 (справа № 758/17404/21), від 04.04.2022 (справа № 758/17405/21), які набрали законної сили, встановлено фактичну обставину: генеральний директор ТОВ «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» Каменчук В.В. здійснив реекспорт літаків ATR-72-212A (реєстраційні номери UR-RWA, UR-RWB, UR-RWC, UR-RWD) з порушенням строку, встановленого митним органом (до 09.05.2021), а саме, у червні 2021 року, що призвело до перевищення строку тимчасового ввезення більш ніж на 20 діб, тобто до адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 481 МК України, за яке до посадової особи застосовано штраф у розмірі 34 000,00 грн.
Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України зазначена обставина, чи мали місце дії (несвоєчасний реекспорт) та чи вчинені вони посадовою особою позивача, є обов'язковою для адміністративного суду при розгляді цієї справи про правові наслідки таких дій (податкове повідомлення-рішення, винесене щодо юридичної особи). Суд не вправі повторно досліджувати цей факт або вважати його недоведеним.
Водночас, суд зазначає, що наявність преюдиційного факту несвоєчасного реекспорту не є безумовною підставою для підтвердження правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки правомірність останнього залежить від сукупності інших обставин, зокрема: законності відмови митниці у продовженні строку тимчасового ввезення, дотримання нею процедури проведення перевірки, правильності розрахунку податкового зобов'язання, наявності підстав для застосування відповідачем штрафних санкцій. Правова оцінка цих обставин буде надана судом у цьому рішенні.
Інші обставини, зокрема наявність або відсутність поважних причин пропуску позивачем строку реекспорту (доводи про вірусне зараження електронної системи), не є преюдиційними, оскільки положення частини 6 статті 78 КАС України не поширюються на оцінку доказів або правову кваліфікацію. Суд самостійно досліджує ці питання в межах цієї справи.
Отже, посилання відповідача на ці рішення Подільського районного суду не звільняють його від обов'язку довести правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у повному обсязі.
Вирішуючи спір, суд керується принципом, закріпленим у частині 2 статті 77 КАС України, відповідно до якого обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, суб'єкта владних повноважень. Саме відповідач має довести, що його дії та прийняте рішення відповідають усім критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Згідно з частиною 1 статті 1 МК України законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (ч. 2 ст. 1 МК України).
Згідно з пунктом 24 частини 1 статті 4 МК України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Положеннями пункту 7 частини 1 статті 336 МК України передбачено, що митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.
Відповідно до частин 1, 2 статті 345 МК України документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких митні органи переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи. Документальні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, проводяться митними органами з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК України.
За правилами частини 3 статті 345 МК України митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи щодо:
1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів;
2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування;
3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення;
4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі;
5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території.
В свою чергу, підстави та порядок проведення митними органами документальних виїзних перевірок регламентовано положеннями статті 346 МК України.
Так, документальні виїзні перевірки проводяться за наказом відповідного митного органу з урахуванням обставин і підстав, установлених цим Кодексом.
Документальною плановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка передбачена в плані-графіку митного органу та проводиться за місцезнаходженням підприємства, що перевіряється. У разі відсутності на підприємстві належних умов для роботи посадових осіб митного органу перевірка такого підприємства, за згодою його керівника, може проводитися у приміщенні митного органу.
Проведення документальних планових виїзних перевірок здійснюється митними органами на підставі квартальних планів, які формуються ними самостійно, виходячи з результатів аналізу зовнішньоекономічних операцій підприємств із застосуванням системи управління ризиками. Порядок планування митними органами виїзних перевірок визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Документальна планова виїзна перевірка одного й того самого підприємства може проводитися не частіше одного разу на 12 місяців.
Право на проведення документальної планової перевірки підприємства надається лише за умови, що керівнику цього підприємства або уповноваженій ним особі не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.
Тривалість документальної виїзної перевірки не повинна перевищувати 30 робочих днів. У зазначений строк не включаються:
1) період часу між врученням керівнику підприємства, що перевіряється, або уповноваженій ним особі письмової вимоги про надання документів та відомостей, необхідних для з'ясування питань перевірки, та наданням таких документів та відомостей;
2) час, необхідний для відновлення втрачених, пошкоджених або достроково знищених документів, необхідних для з'ясування питань перевірки, у випадках, передбачених Податковим кодексом України;
3) час, необхідний для відновлення бухгалтерського обліку, у разі виявлення невідповідності показників у документах бухгалтерського обліку та/або фінансової звітності;
4) час, необхідний для складення акта (довідки) про результати перевірки.
Строк проведення документальної виїзної перевірки може бути продовжений наказом відповідного митного органу, але не більше ніж на 15 робочих днів. Підставами для продовження строку проведення планової виїзної перевірки є:
1) заява підприємства (у разі необхідності подання ним документів, що стосуються питань перевірки);
2) змінний режим роботи або підсумований облік робочого часу підприємства та/або його господарських об'єктів;
3) випадки, передбачені абзацом третім пункту 44.7 статті 44 ПК України;
4) випадки, коли в період проведення документальної виїзної перевірки на письмовий запит посадової особи митного органу, уповноваженої на проведення перевірки, підприємством, яке перевіряється, не надані документи, необхідні для з'ясування питань такої перевірки.
Аналіз наведених положень дає суду підстави дійти до наступних висновків.
По-перше, документальною плановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка передбачена в плані-графіку митного органу та проводиться за місцезнаходженням підприємства, що перевіряється та не повинна перевищувати 30 робочих днів, однак, за наявності правових підстав може бути продовжена наказом відповідного митного органу, але не більше ніж на 15 робочих днів.
По-друге, право на проведення документальної планової перевірки підприємства надається лише за умови, що керівнику цього підприємства або уповноваженій ним особі не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.
Згідно з ч. 1 ст. 351 МК України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.
Відповідно до ч. 2 ст. 351 МК України документальна невиїзна перевірка проводиться у разі:
1) виявлення фактів або отримання документів, інформації (відомостей), що свідчать про порушення законодавства України з питань митної справи, під час здійснення доперевірочного аналізу митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів;
2) надходження від уповноважених органів (організацій) іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження дотримання критеріїв походження або автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.
Відповідно до частин 3 та 4 ст. 351 МК України документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу митного органу. Документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами митного органу в приміщенні цього органу за умови направлення підприємству (громадянину) письмового повідомлення із зазначенням дати початку проведення документальної невиїзної перевірки та копії наказу про її проведення у спосіб, визначений частиною шостою статті 344-1 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 розділу I Порядку оформлення митними органами результатів документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10.12.2021 № 658 акт (довідка) про результати документальної перевірки складається у двох примірниках та підписується посадовими особами митних органів, які проводили перевірку, а також керівником підприємства або уповноваженою ним особою, або громадянином, який переміщував товар через митний кордон України з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.
Наказом Міністерства фінансів України від 17.08.2020 року № 509, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.09.2020 року за № 861/35144, затверджено Порядок планування митними органами документальних виїзних перевірок (далі - Порядок № 509), який розроблено з метою забезпечення єдиного підходу до формування Держмитслужбою квартальних планів-графіків проведення документальних планових виїзних перевірок підприємств щодо дотримання ними вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи.
Згідно з пунктом 1 розділу II Порядку № 509 квартальний план-графік документальних планових виїзних перевірок Держмитслужби (далі - план-графік документальних перевірок Держмитслужби) формується з пропозицій територіальних органів та структурних підрозділів Держмитслужби, який затверджує Голова Держмитслужби, або особа, яка виконує його обов'язки.
План-графік документальних перевірок Держмитслужби доводить до митниць уповноважений структурний підрозділ Держмитслужби, до функціональних повноважень якого належать організація та проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства з питань митної справи (далі - уповноважений підрозділ Держмитслужби).
Затверджений план-графік документальних перевірок Держмитслужби за формою згідно з додатком 1 надсилається для виконання митницям до 15 числа останнього місяця кварталу, що передує кварталу, у якому буде проведено такі перевірки (п. 2 розділу II Порядку № 509).
Відповідно до пункту 4 розділу II Порядку № 509 підставами для включення до плану-графіка документальних перевірок Держмитслужби за результатами аналізу зовнішньоекономічних операцій підприємств із застосуванням системи управління ризиками є:
- оформлення митних декларацій із звільненням від сплати митних платежів та використанням пільг;
- оформлення митних декларацій із розстроченням сплати митних платежів;
- митне оформлення товарів із ризиком неправильної класифікації згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТ ЗЕД), що впливає на надходження митних платежів до бюджету;
- митне оформлення товарів із ризиком недекларування або недостовірного декларування складових митної вартості товарів;
- митне оформлення товарів з ризиком декларування їх митної вартості нижчої, ніж вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів;
- митне оформлення товарів за кодами згідно з УКТ ЗЕД, що передбачають їх цільове використання;
- наявність інформації про виплачені доходи (прибутки) на користь нерезидентів;
- наявність прийнятих митним органом рішень про коригування митної вартості товарів, рішень про визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД, карток відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення підприємства;
- наявність висновку щодо дослідження проб (зразків) імпортованих товарів;
- неподання у визначений законодавством термін додаткових декларацій до оформлених попередніх, тимчасових, спрощених або періодичних митних декларацій; наявність протоколів про порушення митних правил, встановлених статтями 469, 470, 472, 474, 478, 480-485 МК України, які свідчать про порушення митних правил посадовими особами платника податків, декларантами;
- наявність інформації, отриманої у передбаченому законодавством порядку, що може свідчити про можливе порушення законодавства з питань митної справи України та/або про можливе застосування схем мінімізації сплати митних платежів; - наявність порушень законодавства з питань митної справи України, встановлених за результатами попередніх документальних перевірок, пост-митного контролю;
- наявність анульованих, відкликаних митних декларацій.
Розділом III Порядку № 509 встановлено, що до плану-графіка документальних перевірок Держмитслужби включаються підприємства з урахуванням проведеної оцінки ризиків з використанням системи управління ризиками відповідно до глави 52 МК України та пунктів 4-6 розділу ІІ цього Порядку.
Структурні підрозділи Держмитслужби надають уповноваженому підрозділу Держмитслужби не пізніше 01 числа першого місяця кварталу, що передує кварталу, у якому будуть проводитися такі перевірки, аргументовані пропозиції щодо можливого порушення законодавства з питань митної справи підприємствами для врахування їх під час формування плану-графіка документальних перевірок Держмитслужби.
Перелік підприємств не пізніше 15 числа першого місяця кварталу, що передує кварталу, уповноважений підрозділ Держмитслужби направляє до митниць для використання під час надання пропозицій до плану-графіка документальних перевірок Держмитслужби на наступний квартал.
Митниці опрацьовують перелік підприємств, отриманих від Держмитслужби, з урахуванням власних напрацювань, відбираючи підприємства для включення їх до плану-графіка документальних перевірок Держмитслужби на відповідний квартал.
Пропозиції до плану-графіка документальних перевірок Держмитслужби за формою згідно з додатком 2 митниці надсилають до Держмитслужби не пізніше 01 числа другого місяця кварталу, що передує кварталу, у якому буде проведено такі перевірки.
Пропозиції до плану-графіка документальних перевірок Держмитслужби супроводжуються довідкою щодо відібраних підприємств з інформацією за попередні три роки їх зовнішньоекономічної діяльності щодо: кількості та характеру зовнішньоекономічних операцій за період, який підлягає перевірці (кількість митних декларацій із зазначенням загальної фактурної та митної вартості, умов поставки, характеру угоди (у розрізі митних режимів), пільг, типових товарів, щодо яких здійснено зовнішньоекономічні операції); можливих порушень законодавства з питань митної справи; попередніх результатів проведених перевірок із дотримання вимог законодавства України з питань митної справи та стану їх сплати; інших обґрунтувань щодо необхідності включення до плану-графіка документальних перевірок Держмитслужби.
Уповноважений підрозділ Держмитслужби опрацьовує отримані від митниць пропозиції щодо включення підприємств до плану-графіка документальних перевірок Держмитслужби на відповідний квартал та за необхідності вносить обґрунтовані зміни.
Затверджений план-графік документальних перевірок Держмитслужби доводиться до територіальних органів Держмитслужби у терміни та за формою, визначені пунктом 2 розділу II цього Порядку, для виконання.
1. На підставі наказу відповідача від 31.07.2024 № 217 (зі змінами, внесеними його наказом від 19.08.2024 № 240) та відповідно до плану-графіка документальних планових виїзних перевірок Держмитслужби на III квартал 2024 року уповноважені посадові особи митниці в період з 26.09.2024 до 06.11.2024 провели документальну планову виїзну перевірку позивача за період діяльності з 09.05.2019 по 27.08.2024.
Позивач не заперечує, що керівник товариства Каменчук В. В. отримав копію наказу про проведення перевірки та повідомлення про дату початку та місце її проведення.
Відповідач надіслав ці документи рекомендованим листом з повідомленням та вручив їх позивачу 04.09.2024 (підтверджується листом від 19.08.2024 № 7.8-1/19-01/13/15447).
Наказом Київської митниці від 19.08.2024 № 240 внесено зміни до пункту 1 наказу від 31.07.2024 № 217, а саме: дату « 28.08.2024» замінено на дату «26.09.2024».
Позивач зазначає, що ні МК України, ні ПК України не передбачають можливості змінювати період проведення планової виїзної документальної перевірки, зокрема шляхом внесення змін до наказу про її призначення.
Суд відхиляє цей довід, оскільки внесені зміни стосувалися лише дати початку перевірки та не змінили кварталу (III квартал 2024 року), в якому перевірку було розпочато відповідно до плану-графіка. Крім того, саме по собі перенесення відповідачем дати початку перевірки не порушило прав позивача, оскільки він був належним чином повідомлений (04.09.2024) про нову дату та мав достатньо часу для підготовки до перевірки.
Київська митниця наказом від 05.11.2024 № 330 продовжила строк проведення перевірки на 15 робочих днів з 07.11.2024.
Відповідно до вказаного наказу відповідач продовжив строк перевірки на підставі пункту 4 частини дев'ятої статті 346 Митного кодексу України (ненадання підприємством документів на письмовий запит), враховуючи доповідну записку управління проведення митного аудиту Київської митниці від 04 листопада 2024 року № 19/19-02/38190.
Відповідно до пункту 4 частини дев'ятої статті 346 Митного кодексу України однією з підстав для продовження строку проведення планової виїзної перевірки є випадок, коли в період проведення документальної виїзної перевірки на письмовий запит посадової особи митного органу, уповноваженої на проведення перевірки, підприємством, яке перевіряється, не надані документи, необхідні для з'ясування питань такої перевірки.
З аналізу наведеної норми вбачається, що юридичним фактом, з яким закон пов'язує можливість продовження перевірки, є саме належним чином встановлене та зафіксоване ненадання платником документів на письмовий запит, що повинно мати місце в період проведення перевірки.
Суд установив, що відповідач, обґрунтовуючи правомірність прийняття наказу продовження строку перевірки, посилається на факт ненадання позивачем документів. Зокрема, у відзиві представником відповідача зазначено, що «ТОВ «АВІАЦІЙНА КОМПАНІЯ «РОЗА ВІТРІВ» надано запит від 30.10.2024 №2, але станом на 04.11.2024 відповідь на нього не надано. Враховуючи ці обставини та законодавчі підстави, Київською митницею був виданий наказ від 05.11.2024 №330 «Про продовження терміну проведення документальної планової виїзної перевірки дотримання ТОВ «АВІАЦІЙНА КОМПАНІЯ «РОЗА ВІТРІВ» (код ЄДРПОУ 32657656) вимог законодавства України з питань митної справи».» Водночас матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував факт ненадання документів, зокрема акта про ненадання документів, складеного відповідно до вимог Порядку № 727, а також не містять доповідної записки від 04.11.2024 № 19/19-02/38190.
Більше того, в акті перевірки зазначено, що «посадовим особам ТОВ «АВІАЦІЙНА КОМПАНІЯ «РОЗА ВІТРІВ» вручено запит від 30.10.2024 № 2 щодо надання оригіналів документів, що підтверджують країну походження товарів. На запит від 30.10.2024 № 2 ТОВ «АВІАЦІЙНА КОМПАНІЯ «РОЗА ВІТРІВ» в ході проведення перевірки були надані запитувані оригінали документів, що підтверджують країну походження товару. За результатами перевірки не встановлено порушень щодо застосування тарифної пільги (тарифної преференції) по сплаті ввізного мита із ввезених на митну територію України товарів (продукції) за кодом « 410».»
Таким чином, матеріали справи не лише не містять доказів ненадання документів, а навпаки підтверджують факт їх надання.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодекс адміністративного судочинства України обов'язок доказування правомірності рішення суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта.
Ненадання відповідачем належних і допустимих доказів існування передбачених законом підстав для продовження перевірки, свідчить про недоведеність правомірності спірного рішення.
Відповідно до пункту 3 розділу III Порядку № 727 загальні положення акта (довідки) документальної планової перевірки (відповідні додатки до загальних положень) мають містити такі дані, зокрема:
11) інформацію про запити, які у разі потреби надані (надіслані) платнику податків або посадовим особам платника податків (керівнику платника податків або уповноваженій ним особі) щодо надання для проведення перевірки документів (копій документів), пояснень, довідок, інформації тощо;
12) інформацію про складені акти про ненадання у визначений у запиті строк (відмови від надання) або надання не в повному обсязі документів (їх копій), пояснень, довідок та інформації, акти відмови платника податків, керівника платника податків або уповноваженої ним особи від підписання зазначених актів. Акти, що засвідчують такі факти, складаються у довільній формі із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків, керівника або уповноваженої ним особи та переліку ненаданих документів, а також причин відмови в їх наданні.
Такі вимоги не є формальними, а спрямовані на забезпечення належної фіксації юридичних фактів, з якими закон пов'язує виникнення повноважень контролюючого органу.
Акт перевірки не містить відомостей про складення актів щодо ненадання документів, а матеріали справи не містять самих таких актів.
Відсутність належної фіксації факту ненадання документів свідчить про відсутність відповідного юридичного факту, а відтак і про відсутність передбачених законом підстав для продовження строку перевірки.
За таких обставин суд доходить висновку, що наказ про продовження строку перевірки прийнято без наявності визначених законом підстав, що свідчить про його протиправність.
Наслідком незаконного продовження строку перевірки є відсутність у контролюючого органу повноважень на здійснення перевірки після спливу первісно встановленого строку.
Відповідно до частини першої статті 74 Кодекс адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Докази, отримані відповідачем після 06.11.2024 у період здійснення перевірки без належних правових підстав, є недопустимими та не можуть бути використані незалежно від їх змісту.
Правова позиція щодо значення процедурних порушень як підстави для скасування рішень контролюючих органів викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 в справі № 816/228/17, згідно з якою підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Встановлене порушення є істотним, оскільки перевірка проведена поза межами наданих законом повноважень після спливу встановленого строку, що виключає правові наслідки зібраних у її межах доказів.
У зв'язку з цим оскаржуване податкове повідомлення-рішення, як таке, що ґрунтується на недопустимих доказах, не може вважатися законним і підлягає скасуванню.
Крім того, в Акті перевірки зазначено, що «Направлено запит від 31.07.2024 № 7.8-2/19-02/7/14292 до Дніпровської та Волинської митниць щодо надання копій МД та документів, що були підставою для їх митного оформлення та інформацію щодо застосування адміністративних стягнень за порушення митних правил.
Київською митницею отримано відповідь листами від 07.08.2024 № 7.3-2/15-02/7/8835 від 12.08.2024 № 7.5-2/27/7/4678 з інформацією та копіями запитуваних документів від Волинської та Дніпровської митниць відповідно.
Направлено запит від 31.07.2024 № 7.8-2/19-02/8.16/14294 до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків щодо надання інформації, що свідчить про порушення податкового законодавства або її відсутність по ТОВ «АВІАЦІЙНА КОМПАНІЯ «РОЗА ВІТРІВ» за період діяльності з 09.05.2019 по 27.08.2024.
Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків листом від 19.08.2024 № 1910/5/31-00-04-02-02-05 повідомило про відсутність інформації щодо можливих порушень податкового законодавства ТОВ «АВІАЦІЙНА КОМПАНІЯ «РОЗА ВІТРІВ».».
Характер, зміст та спрямованість дій відповідача від 31.07.2024 свідчать про те, що вони були спрямовані не лише на загальний інформаційно-аналітичний супровід діяльності митного органу, а на встановлення обставин дотримання позивачем вимог митного законодавства, зокрема правильності декларування та повноти сплати митних платежів.
Такі дії за своєю суттю відповідають функціональному змісту документальної перевірки, визначеному статтею 351 МК України, незалежно від їх формального найменування.
Водночас, відповідно до частин третьої та четвертої статті 351 МК України, документальна невиїзна перевірка може здійснюватися виключно на підставі наказу митного органу та за умови належного повідомлення суб'єкта господарювання.
Суд встановив, що матеріали справи не містять окремого наказу відповідача про проведення документальної невиїзної перевірки станом на 31.07.2024. Також немає доказів направлення позивачу повідомлення про таку перевірку. На момент вчинення цих дій (31.07.2024) планова виїзна перевірка, призначена наказом від 31.07.2024 № 217, ще не розпочалась. Вона розпочалась 26.09.2024. Окремий наказ на проведення саме невиїзної перевірки, як того вимагає закон, у відповідача був відсутній.
Таким чином, посадові особи митниці направили запити та отримали відповіді 31.07.2024 поза межами встановленої законом процедури, без видання наказу та без повідомлення платника податків. Це є істотним порушенням вимог статті 351 МК України.
Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 808/2544/17 зазначив: «наказ про призначення документальної невиїзної перевірки повинен містити підстави для її проведення, чітко визначені частиною другою статті 351 МК України, які зі змісту такого наказу можливо було б чітко ідентифікувати». У цій справі наказ про документальної проведення невиїзної перевірки відсутній взагалі.
Частина перша статті 74 КАС України встановлює, що суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач отримав інформацію від інших митних органів та органу ДПС поза межами передбаченої законом процедури митного контролю, без видання відповідного наказу та без належного повідомлення позивача.
За таких обставин відповідні відомості є доказами, здобутими з істотним порушенням порядку їх отримання, а відтак не відповідають критеріям допустимості та не можуть враховуватися судом.
Використання таких доказів для складання акта перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення свідчить про їх протиправність.
Крім того, на дату реекспорту (20.06.2021) митний орган не визначив повітряні судна як такі, щодо яких порушено завершення режиму тимчасового ввезення. Навпаки, сам відповідач реєстрацією митних декларацій від 18.06.2021 визнав факт реекспорту. Отже, станом на 31.07.2024 у відповідача були відсутні будь-які ознаки, що свідчили б про можливе порушення позивачем законодавства з питань митної справи (у розумінні пункту 1 частини другої статті 351 МК України). Це додатково свідчить про необґрунтованість направлення запитів.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач у заявах по суті не надав обґрунтувань щодо правомірності своїх дій 31.07.2024. Він не спростував, що зазначені запити є складовою документальної невиїзної перевірки, та не надав доказів існування наказу або повідомлення позивача. Відтак, відповідач не довів правомірність дій митниці.
Таким чином, отримання доказів поза межами встановленої законом процедури є істотним порушенням, яке саме по собі є достатньою підставою для визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення.
Суд відхиляє довід позивача про направлення відповідачем лише одного примірника Акту перевірки. Навіть якщо це є порушенням відповідачем вимог частини 2 статті 354 МК України, воно не перешкодило позивачу реалізувати право на подання заперечень (заперечення від 23.12.2024 №24/12-852 було розглянуто митницею). Отже, це порушення не вплинуло на законність оскаржуваного рішення.
Суд також дослідив довід позивача щодо відсутності підпису члена робочої групи. Наказом Київської митниці від 31.07.2024 № 217 до складу робочої групи митниці для проведення перевірки включено головного державного інспектора Козака Ігоря Івановича.
Однак, як встановлено судом, ані Акт перевірки від 11.12.2024 № 73/24/19-02/32657656, ані додатки до нього не містять підпису Козака І.І. На місці, відведеному для підпису, невідомою особою вчинено напис «відпустка».
Суд критично оцінює цей напис, оскільки він не містить дати, підпису керівника митниці або уповноваженої особи, а відтак не є належним доказом перебування Козака І.І. у відпустці. Відповідач не надав доказів фактичної участі цієї особи у проведенні перевірки або її відсутності. Відповідно до пункту 4 розділу I Порядку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10.12.2021 № 658 акт перевірки підписується посадовими особами митних органів, які проводили перевірку.
Відповідно до правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.02.2025 у справі № 640/9782/21 (яка підтримала висновки, сформульовані у постанові від 19.06.2020 у справі № 140/388/19), саме по собі порушення порядку оформлення акта перевірки (у частині обов'язку підписання особами, які здійснювали перевірку) не може бути підставою для скасування податкового повідомлення-рішення, винесеного на підставі не підписаного одним із перевіряючих акта перевірки, однак у сукупності з іншими порушеннями може слугувати обставиною для висновку щодо протиправності рішень контролюючого органу.
Суд не позбавлений можливості з'ясувати причини не підписання акта та отримати підтвердження щодо фактичної участі такої особи у проведенні перевірки.
У цій справі, крім відсутності підпису Козака І.І. , судом встановлено й інші порушення (як процедурного, так і матеріального характеру), які будуть детально проаналізовані у рішенні суду. Відповідач не довів ані поважності причин відсутності підпису Козака І.І. , ані його фактичної участі у проведенні перевірки.
Таким чином, у сукупності з іншими встановленими судом порушеннями (які будуть викладені нижче) недоведення відповідачем причин відсутності підпису та фактичної участі Козака І.І. у проведенні перевірки є додатковою обставиною, яка разом з іншими порушеннями свідчить про протиправність оскаржуваного рішення.
Таким чином, судом встановлено наступні підстави, порушення процедури проведення перевірки, для визнання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення протиправним та його скасування: незаконне продовження відповідачем строку перевірки; відповідач провів документальну (невиїзну) перевірку без її належного оформлення, без видання наказу та повідомлення позивача; відповідач не довів ані поважності причин відсутності підпису члена робочої групи Козака І.І. в акті перевірки, ані його фактичної участі у проведенні перевірки, що в сукупності з іншими встановленими судом порушеннями свідчить про недотримання встановленої процедури.
Наведені підставі є достатніми для визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 01.01.2025 № UA10000020251.
Разом із тим, реалізуючи принцип офіційного з'ясування всіх обставин (частина 4 статті 9 КАС України), суд вважає за необхідне додатково надати правову оцінку матеріально-правовим підставам спору.
За змістом ст. 103 МК України тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.
Пунктом 2 ч. 6 ст. 104 МК передбачено, що для поміщення товарів у митний режим тимчасового ввезення особа, відповідальна за дотримання митного режиму, повинна у випадках, передбачених законодавством, надати митному органу зобов'язання про реекспорт товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які тимчасово ввозяться, у строки, встановлені митним органом.
Згідно з ч. 1 ст. 105 МК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у митний режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами поміщуються виключно товари, транспортні засоби комерційного призначення, зазначені у статті 189 цього Кодексу та в Додатках В.1-В.9, С, D до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік), на умовах, визначених цими Додатками, а також повітряні судна, які ввозяться на митну територію України українськими авіакомпаніями за договорами оперативного лізингу.
Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та Закону України "Про розвиток літакобудівної промисловості" щодо підтримки літакобудівної галузі» № 1796-VIII 20 грудня 2016 року частину першу статті 105 доповнено словами та цифрами "крім літаків масою порожнього обладнаного апарата понад 10000 кг, але не більше 30000 кг та максимальною пасажиромісткістю від 44 до 110 місць" (пункт 1 розділу І цього закону).
Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень вказаного закону цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім пункту 1 розділу I цього Закону, який набирає чинності з 1 січня 2021 року.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України щодо окремих питань тимчасового ввезення літаків» від 01.06.2021 № 1492-IX (набрання чинності 20.06.2021) Розділ XXI "Прикінцеві та перехідні положення" Митного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., №№ 44-48, ст. 552) доповнено пункт 4-4 таким змістом: "4-4. Тимчасово, до 31 грудня 2024 року, можуть бути поміщені у митний режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами та без забезпечення виконання зобов'язань із сплати митних платежів, передбаченого розділом X цього Кодексу, літаки масою порожнього обладнаного апарата понад 10000 кг, але не більше 30000 кг та максимальною пасажиромісткістю від 44 до 110 місць, які ввозяться на митну територію України українськими авіакомпаніями за договорами оперативного лізингу. На період дії цього пункту положення частини першої статті 105 цього Кодексу в частині обмеження поміщення у митний режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами літаків масою порожнього обладнаного апарата понад 10000 кг, але не більше 30000 кг та максимальною пасажиромісткістю від 44 до 110 місць, які ввозяться на митну територію України українськими авіакомпаніями за договорами оперативного лізингу, не застосовується».
Наказом Міністерства фінансів України від 31.05.2012 р. № 657, зареєстрованого в Міністерстві за № 1669/21981 (далі - Порядок № 657), затверджено Порядок виконання митних формальностей відповідно до заявленого митного режиму.
Відповідно до п. 5 ч. 5 розділу II Порядку № 657 для забезпечення контролю за товарами, що перебувають у митному режимі тимчасового вивезення, а також обміну інформацією між митними органами стосовно таких товарів використовується Єдина автоматизована інформаційна система митних органів України (далі - ЄАІС). До ЄАІС вноситься інформація про митні формальності, що виконуються відносно тимчасово ввезених товарів, зокрема про: поміщення товарів у митний режим тимчасового ввезення; засоби, застосовані для ідентифікації товарів; дозволи, надані митним органом на неодноразове переміщення через митний кордон України товарів протягом строку дії митного режиму тимчасового ввезення; дозволи (загальні дозволи) на тимчасове ввезення контейнерів, пiддонiв, упаковок без оформлення МД або книжки А.Т.А.; продовження строку тимчасового ввезення; строк, установлений митним органом для реекспорту; передачу права використання митного режиму тимчасового ввезення; проведення митного огляду; складення протоколу про порушення митних правил; накладення арешту або тимчасове вилучення тимчасово ввезених товарів у справі про порушення митних правил; завершення режиму тимчасового ввезення; припинення режиму тимчасового ввезення. Інформація до ЄАІС вноситься посадовою особою митного органу, яким здійснюється відповідна митна формальність, невідкладно після її виконання.
З аналізу цих норм слідує, що законодавством чітко визначено, що для поміщення товарів у митний режим тимчасового ввезення особа, відповідальна за дотримання митного режиму, повинна у випадках, передбачених законодавством, надати митному органу, зобов'язання про реекспорт транспортних засобів комерційного призначення, які тимчасово ввозяться, і до ЄАІС вноситься інформація, яка визначена у п. 5 ч. 5 розділу ІІ Порядку № 657.
Відповідно до пункту 5 розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року № 727, обов'язково наводиться в акті документальної перевірки інформація щодо фактів та обставин, які підтверджують та доводять наявність вини платника податків (з детальним їх описом; дослідженням, яке доводить, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, встановлених Податковим кодексом, проте не вжив достатніх заходів для їх дотримання; документами та інформацією, яка підтверджує наявність вини платника податків), а також інформація щодо пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності платника податків.
Згідно з пунктом 1 Розділу II Порядку заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 651, зазначені вимоги до заповнення графи 40 «Загальна декларація / попередній документ» митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа.
Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно зі ст. 1 гл. 1 Конвенції про тимчасове ввезення (Про приєднання України до Конвенції Закон N 1661-IV (1661-15) від 24.03.2004), для цілей цієї Конвенції термін:
a) «тимчасове ввезення» означає:
митний режим, який дозволяє приймати на митну територію певні товари (у тому числі транспортні засоби), умовно звільнені від ввізного мита і податків, без застосування заборон чи обмежень економічного характеру на ввезення; такі товари (у тому числі транспортні засоби) мають ввозитися з визначеною метою і призначатися для подальшого вивезення у встановлений термін, та не піддаватися змінам, за винятком нормального зниження їхньої вартості (амортизації) внаслідок їхнього використання.
Згідно зі ст. 2 гл. 2 цієї ж Конвенції відповідно до положень цієї Конвенції, кожна із Договірних Сторін зобов'язується надавати згоду на тимчасове ввезення товарів (у тому числі транспортних засобів), зазначених у Додатках до цієї Конвенції.
Не впливаючи на положення Додатка E, режим тимчасового ввезення надається з загальним умовним звільненням від ввізного мита і податків та без застосування ввізних обмежень чи заборон економічного характеру.
Згідно зі ст. 4 гл. 3 цієї ж Конвенції якщо в Додатку не передбачено інше, кожна із Договірних Сторін має право обумовлювати тимчасове ввезення товарів (у тому числі транспортних засобів) наданням митного документа та гарантії.
Якщо (відповідно до пункту 1 вище) вимагається гарантія, то особам, які регулярно користуються процедурою тимчасового ввезення, може бути дозволено надавати загальну гарантію.
Якщо в Додатку не передбачено інше, сума гарантій не повинна перевищувати суму ввізного мита й податків, від сплати яких умовно звільняються товари (у тому числі транспортні засоби).
Для товарів (у тому числі транспортних засобів), на які під час ввезення поширюються заборони чи обмеження відповідно до національного законодавства, може вимагатися додаткова гарантія, відповідно до положень, встановлених національним законодавством.
Згідно зі ст. 7 гл. 3 цієї ж Конвенції товари (у тому числі транспортні засоби), на тимчасове ввезення яких був наданий дозвіл, повинні бути вивезені у визначений термін, визнаний достатнім для досягнення мети тимчасового ввезення. Цей термін обумовлюється окремо у кожному Додатку.
Митні органи можуть надати термін довший, ніж передбачено у кожному Додатку, або продовжити встановлений спочатку термін.
Якщо товари (у тому числі транспортні засоби), на тимчасове ввезення яких був наданий дозвіл, не можуть бути вивезені внаслідок накладення на них арешту, за винятком арешту внаслідок позовів приватних осіб, зобов'язання щодо вивезення призупиняється на період тривалості арешту.
Згідно зі ст. 15 гл. 4 цієї ж Конвенції кожна з Договірних Сторін зводить до мінімуму митні формальності, які стосуються пільг, передбачених цією Конвенцією. Усі правила, які стосуються таких формальностей, публікуються в найкоротший термін.
Згідно зі ст. 20 гл. 4 цієї ж Конвенції особа, яка будь-яким чином порушила положення цієї Конвенції, несе відповідальність на території Договірної Сторони, де було скоєно порушення; санкції за порушення встановлюються законодавством такої Договірної Сторони.
Якщо неможливо визначити територію, на якій трапилося порушення, воно вважається скоєним на території Договірної Сторони, де воно було виявлено.
Згідно з ч. 7 ст. 106 МК України у разі випуску товарів, поміщених у митний режим тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами, у вільний обіг на митній території України або передачі таких товарів у користування іншій особі митні платежі сплачуються в обсязі, передбаченому законом для ввезення цих товарів на митну територію України у митному режимі імпорту, за відрахуванням суми, вже сплаченої на підставі умовного часткового звільнення цих товарів від оподаткування митними платежами. При цьому за період, коли застосовувалося таке звільнення, підлягають сплаті проценти з сум податкових зобов'язань, що підлягали б сплаті у разі, якщо б щодо таких сум надавалося розстрочення податкових зобов'язань відповідно до розділу II ПК України.
Згідно з ч.1 ст. 112 МК України митний режим тимчасового ввезення завершується шляхом реекспорту товарів, транспортних засобів комерційного призначення, поміщених у цей митний режим, або шляхом поміщення їх в інший митний режим, що допускається цим Кодексом, а також у випадках, передбачених частиною третьою цієї статті.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 279 МК України базою оподаткування митом товарів, що переміщуються через митний кордон України, є для товарів, на які законом встановлено адвалорні ставки мита, - митна вартість товарів.
Згідно з абз. 2 ч. 7 ст. 286 МК України у разі випуску товарів, поміщених у митний режим тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування ввізним митом, у вільний обіг на митній території України або передачі таких товарів у користування іншій особі ввізне мито сплачується у порядку, визначеному частиною сьомою статті 106 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 289 МК України обов'язок зі сплати митних платежів виникає:
1) у разі ввезення товарів на митну територію України - з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України;
2) при незаконному переміщенні товарів, що перебувають на території вільної митної зони або на митному складі, - з моменту такого переміщення товарів;
3) у разі вивезення товарів з митної території України:
а) при оформленні товарів відповідно до митного режиму експорту - з моменту прийняття митним органом митної декларації;
б) при вивезенні товарів за межі митної території України без оформлення митної декларації та при незаконному вивезенні товарів за межі митної території України - з моменту фактичного вивезення товарів за межі митної території України;
в) при невиконанні умов, установлених щодо товарів, які вивозилися за межі митної території України із звільненням від оподаткування вивізним митом, - з моменту, коли ці товари прибули до іншого місця призначення, ніж те, у зв'язку з яким надавалося таке звільнення;
4) після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов'язання;
5) в інших випадках, встановлених Податковим кодексом України.
Згідно з ч. 4 ст. 296 МК України у разі нецільового використання товарів, щодо яких було надано умовне звільнення від оподаткування, а також порушення умов митних режимів, поміщення в які передбачає умовне звільнення від оподаткування, застосовуються ставки митних платежів, що діють на день прийняття митним органом митної декларації для митного оформлення. Митна вартість товарів, їх кількість чи інші характеристики, що використовуються для визначення бази оподаткування, визначаються на день застосування ставок митних платежів.
Відповідно до ч. 4 ст. 481 МК України перевищення строку тимчасового ввезення товарів, крім транспортних засобів особистого користування, на митну територію України або строку тимчасового вивезення товарів, крім транспортних засобів особистого користування, за межі митної території України більше ніж на двадцять діб - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з п. 109.1. ст. 109 ПК України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 112.1. ст. 112 ПК України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з п. 112.2. ст. 112 ПК України особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Згідно з п.113.8. ст.113 ПК України за одне податкове правопорушення контролюючий орган може застосувати тільки один вид штрафної (фінансової) санкції (штрафу), передбаченої цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до п. 123.1. ст. 123 ПК України вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв'язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Згідно з п. 123.2. ст. 123 ПК України діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Відповідно до п.п «в» п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України.
Згідно з п. 187.8 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.
У випадках, передбачених статтею 191 цього Кодексу, дата виникнення податкових зобов'язань визначається з урахуванням положень статті 191 цього Кодексу.
Датою виникнення податкових зобов'язань за операціями з постачання нерезидентами суб'єктам господарювання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, є дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.
Згідно з п. 190.1 ст. 190 ПК України базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ МК України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.
При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до статті 39-1 цього Кодексу.
Згідно з п. 206.7 ст. 206 ПК України до операцій із ввезення товарів на митну територію України у митному режимі тимчасового ввезення застосовується умовне повне звільнення від оподаткування або умовне часткове звільнення від оподаткування за умови дотримання вимог та обмежень, встановлених главою 18 МК України.
Згідно з п. 206.16 ст. 206 ПК України у разі втрати товарів, що перебувають під митним контролем у митних режимах, в яких надано звільнення або умовне звільнення від оподаткування, нецільового використання цих товарів або в разі невиконання у строки, встановлені МК України, заходів щодо завершення таких митних режимів особа, відповідальна за дотримання митного режиму, зобов'язана сплатити суму податкового зобов'язання, на яку було надане таке звільнення або умовне звільнення, та пеню, нараховану відповідно до статті 129 цього Кодексу, розраховану з дня надання звільнення або умовного звільнення від оподаткування.
2. Надаючи правову оцінку матеріально-правовим підставам спору, суд зазначає таке.
2.1. Відповідач відмовив позивачу в продовженні строку тимчасового ввезення, керуючись новою редакцією частини першої статті 105 МК України. Ця редакція набрала чинності 01.01.2021. Проте правовідносини виникли у 2020 році, під час дії попередньої редакції, яка була менш обмежувальною.
На момент ввезення літаків (2020 рік) стаття 105 МК України дозволяла поміщати в режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування повітряні судна, які українські авіакомпанії ввозили за договорами оперативного лізингу. Додаткових обмежень щодо продовження строку не існувало.
Факт виникнення правовідносин у 2020 році підтверджують митні декларації позивача від 25.06.2020 № UA100290/2020/364064, від 16.07.2020 № UA100290/2020/364344, від 18.08.2020 № UA100290/2020/364994, від 03.09.2020 № UA100290/2020/365382.
За цими деклараціями літаки ATR-72-212A (серійні №№ 1178, 1262, 1450, 1458; реєстраційні №№ UR-RWA, UR-RWB, UR-RWC, UR-RWD) поміщено товариством в режим тимчасового ввезення.
Закон України від 20.12.2016 № 1796-VIII набрав чинності 01.01.2021 і встановив обмеження за масою та пасажиромісткістю. Саме на цю нову норму відповідач послався в рішеннях від 09.04.2021, відмовляючи товариству в продовженні строку.
Стаття 58 Конституції України встановлює, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Цей принцип є фундаментальною засадою верховенства права.
Конституційний Суд України в рішенні від 13.05.1997 № 1-зп зазначив, що незворотність дії законів у часі означає, що вони поширюються лише на відносини, які виникли після набрання ними чинності. У рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України наголосив, що дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою чинності. До події, факту застосовується той акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Застосування нової редакції закону до правовідносин, які виникли у 2020 році, порушує не лише Конституцію України, а й стандарти Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
По-перше, ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» сформулював принцип належного врядування. Цей принцип вимагає, щоб державні органи діяли послідовно та не змінювали ретроспективно правове регулювання чи практику його застосування всупереч принципу правової визначеності та обґрунтованим очікуванням особи.
Позивач, ввозячи літаки у 2020 році, мав легітимне очікування, що строк тимчасового ввезення продовжуватиметься за законодавством, чинним на той момент. Крім того, після фактичного реекспорту літаків (20.06.2021) відповідач протягом трьох років не вчиняв жодних дій. Це сформувало у позивача переконання у правомірності його дій, а застосування санкцій через три роки не узгоджується із принципом правової визначеності.
По-друге, ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України» встановив критерій «законного сподівання». У разі якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя, наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
У даному випадку таким підґрунтям була чинна на момент виникнення спірних правовідносин редакція статті 105 МК України, яка формувала у позивача обґрунтовані (легітимні) очікування щодо правових наслідків застосування відповідного митного режиму.
Подальша зміна правового регулювання та його ретроспективне застосування до вже сформованих правовідносин призвели до порушення принципу правової визначеності та легітимних очікувань, що узгоджується з підходом ЄСПЛ, викладеним у рішенні «Щокін проти України».
Верховний Суд у постанові від 25.06.2025 у справі № 440/4500/24 зазначив: «принцип незворотності дії закону в часі означає, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Крім того, заборона зворотної дії в часі закону є однією з важливих складових принципу правової визначеності та гарантією дотримання принципу верховенства права в державі».
У цій же постанові Верховний Суд підкреслив, що реалізація принципу правової визначеності має полягати в дотриманні зрозумілості, несуперечливості правових приписів, виражених у нормативно - правових актах. Принцип правової визначеності слід пов'язувати також не тільки з вимогами зрозумілості, чіткості норми права, а й з тим, що норми права мають бути спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин.
Отже, обмеження будь-якого права має базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Юридичним фактом, визначальним для застосування норм права, є поміщення товариством товарів у митний режим тимчасового ввезення в 2020 році на умовах, чинних на той час. Подання позивачем заяви про продовження строку (12.03.2021, заяви №21/03-1, №21/03-2, №21/03-3, №21/03-4) не змінює правової природи відносин. Продовження позивачем режиму тимчасового ввезення є лише реалізацією права, набутого раніше.
Верховний Суд у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17 зазначив, що розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), шо узгоджується з принципом правої визначеності.
Так, позивач розпочав процедуру тимчасового ввезення у 2020 році, тому мав право завершити її (в тому числі шляхом подання заяви про продовження строку) за законодавством 2020 року (інший порядок цим законодавством не визначений). Відмова митниці у продовженні строку, яка ґрунтувалася на новому законі, примусила позивача перервати цей процес та екстрено реекспортувати літаки, що є порушенням зазначеного підходу.
Застосування відповідачем нової редакції статті 105 МК України до триваючих правовідносин, які виникли до 01.01.2021, без прямої вказівки законодавця суперечить принципу стабільності адміністративних правовідносин та незворотності дії закону в часі, гарантованому статтею 58 Конституції України. Виняток із цього принципу (пом'якшення або скасування відповідальності особи) у цій справі не застосовується.
Закон України від 20.12.2016 № 1796-VIII, який виклав статтю 105 МК України в новій редакції, не містить перехідних положень щодо застосування до правовідносин, що виникли до 01.01.2021, і не передбачає зворотної дії. Відсутність таких застережень, як неодноразово вказував Конституційний Суд України (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99), означає дію конституційного принципу незворотності.
Рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 прямо вказує, що виняток із принципу незворотності (пом'якшення або скасування відповідальності) стосується лише фізичних осіб. Однак сам принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, є фундаментальною засадою верховенства права. Він поширюється на всіх суб'єктів правовідносин, включаючи юридичних осіб.
У 2020 році, ввозячи літаки, позивач мав законні очікування щодо можливості продовжити строк перебування товарів у режимі тимчасового ввезення на підставах, які існували на момент виникнення правовідносин. Відповідач, застосувавши до заяви позивача нові вимоги закону, що набули чинності пізніше, порушив принцип легітимних очікувань.
Суд ураховує як додатковий аргумент Закон № 1492-IX від 01.06.2021, який набрав чинності 20.06.2021. Цим Законом Верховна Рада України відтермінувала застосування обмежувальних приписів частини першої статті 105 МК України.
Згідно з цим Законом, до 31 грудня 2024 року не застосовуються обмеження щодо літаків масою від 10 000 кг до 30 000 кг та пасажиромісткістю від 44 до 110 місць, які ввозять українські авіакомпанії за договорами оперативного лізингу. Закон спрямований на запобігання сплаті авіакомпаніями податку на додану вартість.
Закон набрав чинності після відмови митниці (09.04.2021) та після спливу строку реекспорту (09.05.2021). Однак він відображає послідовну позицію законодавця, що діяльність авіаперевізників у перехідний період потребує особливого правового регулювання. Це додатково підтверджує, що застосування нової редакції статті 105 МК України до правовідносин, які виникли у 2020 році, суперечить принципам правової визначеності та легітимних очікувань.
Саме відмова митниці у продовженні строку перебування літаків у режимі тимчасового ввезення створила для позивача неможливість продовжити перебування літаків у цьому режимі на законних підставах, змусивши його здійснювати реекспорт у стислі строки, що об'єктивно ускладнило своєчасне оформлення митних формальностей. Отже, неправомірна відмова відповідача є безпосередньою причиною подальшого донарахування податкових зобов'язань за Актом перевірки від 11.12.2024 та податковим повідомленням-рішенням від 01.01.2025.
Таким чином, відмова митного органу в продовженні строку тимчасового ввезення (рішення від 09.04.2021) є неправомірною, оскільки ґрунтується на застосуванні нової редакції статті 105 МК України з порушенням статті 58 Конституції України та принципу правової визначеності, який є складовою верховенства права. Ця обставина додатково підтверджує протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого відповідачем за наслідками перевірки, яка, крім того, проведена ним з істотними процедурними порушеннями.
2.2. Суд відхиляє доводи відповідача про те, що сам по собі факт порушення строку реекспорту є безумовною підставою для донарахування повної суми податкового зобов'язання відповідно до пункту 206.16 статті 206 Податковий кодекс України.
Зазначена норма підлягає застосуванню у системному зв'язку з положеннями Митний кодекс України та з урахуванням принципу пропорційності. Її метою є відновлення фіскального балансу у випадках, коли товари, ввезені з умовним звільненням від оподаткування, фактично залишаються на митній території України без сплати податків або використовуються не за призначенням.
Судом встановлено, що позивач виконав основний обов'язок, усі чотири літаки були фактично реекспортовані, що підтверджується митними деклараціями від 18.06.2021 № UA100290/2021/365837, № UA100290/2021/365836, № UA100290/2021/365835, № UA100290/2021/365838. Відповідачем не доведено їх використання на митній території України без сплати податків, перебування у вільному обігу чи отримання позивачем податкової вигоди. Отже, порушення має виключно процедурний характер і стосується строку виконання обов'язку.
При цьому відповідач не довів наявності втрат бюджету або інших негативних наслідків, для запобігання яким передбачено застосування пункту 206.16 ПК України, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладається саме на нього.
За таких обставин застосування до позивача обов'язку зі сплати повної суми податкового зобов'язання за порушення строку, яке не мало матеріальних наслідків для бюджету, є непропорційним. Це суперечить загальним принципам юридичної відповідальності, зокрема принципам індивідуалізації та справедливості.
Чинне законодавство передбачає інші, спеціальні заходи впливу за порушення строків реекспорту, зокрема адміністративну відповідальність за статтею 481 Митного кодексу України, а також пеню, прямо передбачену пунктом 206.16 ПК України. При цьому адміністративне стягнення за статтею 481 МК України вже було застосовано до посадової особи позивача, що підтверджується постановами Подільського районного суду м. Києва, на які посилався відповідач.
Таким чином, додаткове застосування санкції у вигляді стягнення повної суми податкового зобов'язання за порушення строку, яке не мало матеріальних наслідків для бюджету, фактично прирівнює процедурне порушення строку до невиконання основної умови митного режиму, незважаючи на відсутність фіскальних наслідків, що не узгоджується з характером допущеного порушення та принципом пропорційності.
Таким чином, застосування до позивача обов'язку зі сплати повної суми податкового зобов'язання покладає на нього непропорційний тягар, що порушує справедливий баланс між публічними інтересами держави та правом особи на мирне володіння майном, гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що узгоджується з практикою Європейський суд з прав людини, зокрема у справах "Рисовський проти України" та "Щокін проти України".
За встановлених обставин, з огляду на виконання позивачем основної матеріальної умови митного режиму (фактичний реекспорт товарів), а також відсутність доведених негативних наслідків для бюджету, порушення має виключно процедурний характер, що виключає підстави для застосування до нього крайнього фінансового заходу у вигляді стягнення повної суми умовно звільненого податкового зобов'язання.
2.3. Оскаржуваним рішенням відповідач застосував до позивача штрафну санкцію в розмірі 105 526 834,92 грн на підставі пункту 123.2 статті 123 ПК України, який передбачає відповідальність за умисне заниження податкового зобов'язання. Суд визнає застосування цієї санкції протиправним з таких підстав.
Пункт 206.16 статті 206 ПК України виключно визначає наслідки порушення митного режиму тимчасового ввезення. У разі невиконання заходів щодо завершення режиму особа зобов'язана сплатити суму податкового зобов'язання, на яку надано звільнення, та пеню. Ця спеціальна норма не передбачає штрафних санкцій, визначених статтею 123 ПК України.
Застосування загальної норми статті 123 ПК України до правовідносин, врегульованих спеціальною нормою, є неправомірним. Відповідач застосував обидві норми одночасно, чим обрав вид відповідальності, не передбачений законом. Це свідчить про перевищення його повноважень.
Отже, застосування до позивача штрафу в розмірі 25 відсотків на підставі пункту 123.2 статті 123 ПК України є безпідставним, оскільки спеціальна норма пункту 206.16 статті 206 ПК України не передбачає штрафних санкцій за статтею 123 ПК України.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 грудня 2024 року у справі № 160/8990/22. У цій справі Верховний Суд досліджував співвідношення спеціальної норми (підпункт 229.8.12 пункту 229.8 статті 229 ПК України) та загальної норми (пункт 123.5 статті 123 ПК України) і дійшов висновку, що спеціальна норма виключає застосування загальної.
Верховний Суд зазначив: «Правове регулювання, пов'язане із видачею векселів як забезпечувального заходу виконання платником податків податкових зобов'язань, унеможливлює поширення на випадки непогашення податкового векселя у встановлений у векселі строк загальних приписів ПК України щодо притягнення платників податків до відповідальності і накладення на них штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення бюджетного відшкодування або виявлення фактів використання податкових пільг не за цільовим призначенням чи всупереч умовам чи цілям їх надання (стаття 123 ПК України)».
Аналогічним чином, пункт 206.16 статті 206 ПК України є спеціальною нормою, яка виключно визначає наслідки порушення митного режиму тимчасового ввезення. Застосування поряд з нею загальних норм статті 123 ПК України є неправомірним.
Крім того, Верховний Суд у тій же постанові вказав: «ГУ ДПС за одне податкове правопорушення застосувало до позивача два різні види штрафної (фінансової) санкції (штрафу), що суперечить вимогам пункту 113.8 статті 113 ПК України, тим більш в умовах, коли пункт 123.4, а відтак, і пункт 123.5, статті 123 ПК України не регулює питання відповідальності платників податків за непогашення податкових векселів у встановлений строк». У цій справі відповідач також застосував до позивача два види відповідальності за одне порушення: обов'язок сплатити повну суму податкового зобов'язання на підставі пункту 206.16 статті 206 ПК України та штраф на підставі пункту 123.2 статті 123 ПК України, що є прямим порушенням пункту 113.8 статті 113 ПК України, згідно з яким за одне податкове правопорушення контролюючий орган може застосувати тільки один вид штрафної (фінансової) санкції (штрафу).
Також, санкція за пунктом 123.2 статті 123 ПК України застосовується виключно за умисні діяння платника податків.
Згідно з пунктом 109.1 статті 109 ПК України діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Обов'язок доказування правомірності рішення, зокрема наявності умислу в діях платника податків, покладається на суб'єкта владних повноважень (частина друга статті 77 КАС України).
Суд критично оцінює посилання позивача на вірусне зараження електронної бази як причину помилок у митних деклараціях. Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цього факту, зокрема: актів дослідження комп'ютерної техніки, висновків спеціалістів, звітів антивірусного програмного забезпечення або службових розслідувань. Картки відмови фіксують лише невідповідність заповнення графи 40 вимогам Наказу № 651, але не встановлюють причин помилок. Однак навіть без урахування цього доводу, суд вважає доведеною відсутність умислу позивача, виходячи з його активної поведінки, спрямованої на виконання обов'язку з реекспорту (неодноразове подання митних декларацій, листування з митницею), що виключає кваліфікацію дій як умисних для цілей застосування пункту 123.2 статті 123 ПК України.
Суд також враховує, що відповідно до пункту 5 розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року № 727, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства акт перевірки повинен містити інформацію щодо фактів та обставин, які підтверджують та доводять наявність вини платника податків. Акт перевірки від 11.12.2024 № 73/24/19-02/32657656 не містить таких відомостей, що додатково підтверджує відсутність в діях позивача умислу.
Картки відмови, видані митним органом, не містять посилань на умисні дії декларанта. Вони лише фіксують технічні помилки в заповненні графи 40 митної декларації.
Відповідно до п. 112.2. ст. 112 ПК України особа вважається винною, якщо вона мала можливість дотриматися правил, але не вжила достатніх заходів. Обов'язок доведення вини платника, зокрема умислу для застосування пункту 123.2 статті 123 ПК України, покладено на контролюючий орган. Відповідач не надав доказів того, що позивач удавано, цілеспрямовано створив умови для порушення.
В акті перевірки відсутні будь-які обґрунтування умисного характеру дій позивача, окрім констатації порушення. Отже, контролюючий орган не виконав обов'язку доведення умислу в діях товариства, покладеного на нього податковим законодавством.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12 грудня 2024 року у справі № 160/8990/22. У зазначеній постанові Верховний Суд, зокрема, зазначив, що незважаючи на те, що такі висновки викладені Верховним Судом під час вирішення питання застосування штрафних санкцій на підставі пункту 124.3 статті 124 ПК України, безпосередній підхід до обов'язковості наведення в Акті камеральної перевірки обставин, які за позицією контролюючого органу характеризують таку ознаку діяння як умисність, є застосовним і до правовідносин у цій справі.
Отже, кваліфікація дій позивача як умисних є безпідставною. Відповідач не довів наявності встановлених законом ознак умислу в діях позивача та не навів відповідних обґрунтувань в акті перевірки.
Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 23 липня 2020 року у справі № 806/3183/17 на обґрунтування відсутності у відповідача повноважень на донарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій, передбачених статтею 123 ПК України.
Суд зазначає, що у вказаній постанові Верховний Суд сформулював чітку правову позицію: «положення пункту 206.16 статті 206 ПК України, яка регулює особливості оподаткування операцій під час переміщення товарів через митний кордон України залежно від обраного митного режиму та положення пункту 54.3 статті 54 ПК України, яким встановлено повноваження контролюючого органу на самостійне визначення сум грошових зобов'язань, мають різне правове навантаження. Відсутність операцій, які є об'єктом оподаткування в розумінні пункту 206.16 статті 206 ПК України, як встановили суди попередніх інстанцій, не впливає на компетенцію податкового органу щодо визначення податкових, грошових зобов'язань відповідно до підпунктів 54.3.2, 54.3.6. пункту 54.3 статті 54 ПК України, згідно з якими відповідач прийняв спірні податкові повідомлення-рішення».
Отже, довід позивача про відсутність у митного органу повноважень на донарахування податкових зобов'язань за пунктом 206.16 статті 206 ПК України не ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду та відхиляється судом.
Разом з тим, наявність у відповідача передбачених законом повноважень на прийняття оскаржуваного рішення не означає його правомірності по суті. У цій справі судом встановлено інші самостійні підстави для визнання податкового повідомлення-рішення протиправним, які проаналізовані у відповідних розділах цього рішення.
З огляду на викладене, посилання позивача на постанову Верховного Суду від 23 липня 2020 року у справі № 806/3183/17 в частині відсутності у відповідача повноважень не приймається судом до уваги, однак це не впливає на висновок про протиправність оскаржуваного рішення, оскільки позов підлягає задоволенню з інших підстав.
2.4. Відповідно до підпункту 58.1.2 пункту 58.1 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення має містити детальний розрахунок відповідачем штрафних санкцій та посилання на норми права, відповідно до яких здійснено такий розрахунок.
Суд установив, що в розрахунку, доданому до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відповідач застосував штрафну санкцію в розмірі 25 відсотків з посиланням на пункт 123.2 статті 123 ПК України. Підстави для застосування митницею штрафу в такому розмірі відсутні, оскільки норма статті 123 ПК України не підлягала застосуванню до спірних правовідносин.
Отже, розрахунок грошового зобов'язання здійснено відповідачем з порушенням вимог статті 58 ПК України, що є додатковою підставою для визнання податкового повідомлення-рішення протиправним.
2.5. Відповідач нарахував податок на додану вартість, виходячи з митної вартості літаків станом на дату їх ввезення у 2020 році.
Однак частина 4 статті 296 Митного кодексу України встановлює інше правило. У разі порушення умов митного режиму, який передбачає умовне звільнення від оподаткування, митна вартість товарів визначається на день застосування ставок митних платежів.
Обов'язок сплатити податкове зобов'язання на підставі пункту 206.16 статті 206 ПК України відповідно до Акту перевірки виник у позивача 10.05.2021, наступного дня після спливу встановленого строку реекспорту (09.05.2021). Отже, саме 10.05.2021 (а у випадку відсутності такої точної дати, травень 2021 року) є днем, коли слід застосувати ставки митних платежів, а відповідно визначити митну вартість літаків.
Таким чином, відповідач мав визначити митну вартість літаків станом на 10.05.2021 (травень 2021 року), а не на 2020 рік. Натомість він використав митну вартість, задекларовану під час ввезення у 2020 році, чим порушив вимоги частини 4 статті 296 МК України. Таке порушення митниці безпосередньо впливає на правильність розрахунку податкового зобов'язання (оскільки база оподаткування могла змінитися, зокрема, внаслідок зносу, амортизації або зміни ринкової вартості) та є самостійною підставою для визнання оскаржуваного рішення протиправним.
2.6. Суд оцінює пропорційність заходів впливу, застосованих до позивача, виходячи з необхідності забезпечити справедливий баланс між публічним інтересом держави та правом особи на мирне володіння майном, гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд виокремлює дві складові обов'язку особи в митному режимі тимчасового ввезення: матеріальну (основну) - фактичне вивезення товару (реекспорт) за межі митної території України; та процедурну (додаткову) - дотримання встановлених строків такого вивезення.
Санкція, передбачена пунктом 206.16 статті 206 ПК України (обов'язок сплатити повну суму податкового зобов'язання), за своєю правовою природою спрямована на усунення наслідків порушення саме матеріальної умови. Йдеться про випадки, коли товар фактично залишається у вільному обігу на території України без сплати митних платежів, що призводить до втрат бюджету.
Якщо матеріальну умову виконано (товар фактично реекспортовано), а порушено лише процедурну (строки оформлення), правові наслідки мають бути іншими, менш суворими, зокрема у вигляді пені (прямо передбаченої пунктом 206.16 ПК України) або адміністративної відповідальності. Ототожнення цих двох видів порушень і застосування до них однакової за суворістю санкції суперечить принципу індивідуалізації юридичної відповідальності.
Застосовуючи трискладовий тест пропорційності до обставин цієї справи, суд доходить таких висновків.
1) Законність та легітимна мета.
Як встановлено судом, застосування відповідачем до правовідносин, що виникли у 2020 році, нової редакції частини першої статті 105 МК України, яка набрала чинності 01.01.2021, порушує принцип незворотності дії закону в часі, гарантований статтею 58 Конституції України. Відповідно до практики ЄСПЛ, першою та найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, що будь-яке втручання держави у право мирного володіння майном має бути законним. Втручання, яке не ґрунтується на чіткому та передбачуваному законі, не може вважатися правомірним (рішення у справі «Щокін проти України», заяви № 23759/03 та № 37943/06).
Крім того, принцип належного врядування, на який звернув увагу ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), також вимагає, щоб дії державних органів ґрунтувалися на законі, який є передбачуваним для особи. Оскільки застосована до позивача нова редакція закону не містила перехідних положень та була застосована ретроспективно, втручання у право позивача на мирне володіння майном (у вигляді донарахування податку) не відповідає критерію законності.
Таким чином, відсутність законної підстави для відмови товариству у продовженні строку тимчасового ввезення унеможливлює подальший аналіз пропорційності донарахованих податкових зобов'язань. Однак, з метою повного та всебічного розгляду справи, суд додатково оцінює пропорційність застосованих санкцій.
2) Необхідність (наявність менш обтяжливих альтернатив).
Принцип пропорційності вимагає, щоб орган влади, маючи вибір між кількома ефективними заходами для досягнення легітимної мети, обрав той, який найменше обтяжує права особи. У межах чинного законодавства існувала низка альтернативних заходів впливу, які відповідач міг застосувати замість одночасного стягнення повної суми податкового зобов'язання та штрафу в розмірі 25 відсотків:
- нарахування пені за прострочення виконання митних зобов'язань, що прямо передбачене спеціальною нормою пункту 206.16 статті 206 ПК України;
- застосування адміністративного стягнення за порушення митних правил, що вже було зроблено стосовно посадової особи позивача (штраф 34 000,00 грн).
Ці заходи є менш обтяжливими, оскільки вони спрямовані на компенсацію тимчасових втрат бюджету у зв'язку з порушенням строків, а не на стягнення суми, еквівалентної повній вартості товарів. Сума застосованих санкцій (527 634 174,61 грн) є значно більшою порівняно із уже накладеним адміністративним штрафом та надмірною.
Відповідач, на якого покладено обов'язок доказування правомірності, не надав обґрунтування, чому саме найсуворіша санкція була єдино можливою та необхідною для досягнення мети. Ігнорування альтернативних, менш обтяжливих засобів свідчить про порушення критерію необхідності.
3) Відсутність суттєвої шкоди державним інтересам (співмірність у вузькому сенсі).
Ключовим критерієм пропорційності є фактичний наслідок порушення. Суд установив, що позивач реекспортував усі чотири літаки (митні декларації від 18.06.2021 № UA100290/2021/365837 та інші). Таким чином, основне матеріальне зобов'язання в митному режимі тимчасового ввезення, саме зворотне вивезення товарів було фактично виконано.
Для правильного застосування пункту 206.16 статті 206 ПК України вирішальним є не дотримання строку, а саме фактичне завершення товариством митного режиму шляхом реекспорту. Оскільки це зобов'язання позивачем виконано, основна мета умовного повного звільнення від оподаткування була досягнута, а об'єкт оподаткування в розумінні статті 206 ПК України не виник.
Порушення позивача мало виключно процедурний характер (несвоєчасність оформлення) і не спричинило реальних втрат бюджету. Таке порушення не може прирівнюватися до випадків втрати товару чи відмови від реекспорту. Застосування до товариства санкції у вигляді стягнення 527 634 174,61 грн за таких обставин є непропорційним, оскільки покладає на позивача індивідуальний і надмірний тягар.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, цитуючи практику Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України»), «Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
Отже, суд за результатами застосування трискладового тесту дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідає критерію пропорційності, встановленому частиною другою статті 2 КАС України, що є самостійною та достатньою підставою для визнання його протиправним та скасування.
Оцінюючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає таке.
1. Щодо законності (прийняття на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом). Відповідач застосував норми статті 105 Митного кодексу України у редакції, яка набрала чинності після виникнення спірних правовідносин, чим порушив принцип незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України). Це порушення зумовило незаконну відмову в продовженні товариству строку тимчасового ввезення, яка, у свою чергу, стала підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань. Крім того, відповідач застосував санкції, не передбачені пунктом 206.16 статті 206 Податкового кодексу України (зокрема, штраф за статтею 123 цього Кодексу). Отже, рішення прийнято не на підставі, не у спосіб, що передбачені законом, та з перевищенням повноважень.
2. Щодо обґрунтованості (врахування всіх обставин, що мають значення). Відповідач не врахував ключових обставин: фактичне виконання позивачем основного зобов'язання щодо реекспорту літаків; відсутність умислу в діях позивача, що підтверджується його добросовісною поведінкою (неодноразові спроби оформлення реекспорту); відсутність негативних наслідків для бюджету у вигляді безподаткового використання товарів. Отже, рішення є необґрунтованим.
3. Щодо використання повноваження з належною метою. Застосувавши санкцію пункту 206.16 статті 206 ПК України до правовідносин, у яких позивач фактично реекспортував літаки, відповідач діяв із метою, що не відповідає меті цієї норми, саме компенсації втрат бюджету від перебування товару на митній території України без сплати податків.
4. Щодо пропорційності (дотримання балансу між наслідками для особи та цілями рішення). Застосовані відповідачем санкції в загальній сумі понад 527 млн грн є неспівмірними з характером вчиненого порушення (несвоєчасне оформлення реекспорту, яке не призвело до негативних наслідків для бюджету). Відповідач мав можливість застосувати менш обтяжливі заходи (нарахування пені), проте обрав найсуворіший захід, чим порушив справедливий баланс між публічним інтересом і правом особи на мирне володіння майном.
З огляду на викладене, оскаржуване податкове повідомлення-рішення Київської митниці від 01.01.2025 № UA10000020251 не відповідає критеріям правомірності, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема критеріям законності, обґрунтованості, використання повноваження з належною метою та пропорційності. Виявлені порушення є істотними, що унеможливлює визнання рішення правомірним.
Суд установив, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з таких самостійних підстав: процедурні порушення (незаконне продовження відповідачем строку перевірки, проведення ним документальної невиїзної перевірки без наказу та повідомлення позивача, неналежне оформлення акта перевірки); порушення матеріального права (застосування митницею нової редакції статті 105 МК України до правовідносин, що виникли у 2020 році, всупереч статті 58 Конституції України, непропорційність застосованої відповідачем санкції, безпідставне застосування ним штрафу за статтею 123 ПК України). Кожна з цих підстав окремо є достатньою для визнання податкового повідомлення-рішення протиправним та його скасування.
Обраний позивачем спосіб захисту (визнання протиправним і скасування рішення) є ефективним у розумінні статті 13 Конвенції, оскільки, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, ефективний засіб правового захисту має забезпечувати реальне поновлення порушеного права, а не лише формальну можливість оскарження.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 24224,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 252, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Київської митниці від 01.01.2025 № UA10000020251.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці витрати зі сплати судового збору в розмірі 24224,00 грн (двадцять чотири тисячі двісті двадцять чотири гривні).
Відомості про сторони та інших учасників справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» (ідентифікаційний код 32657656, місцезнаходження: 04071, місто Київ, вулиця Волоська, будинок 50/38, офіс 134);
відповідач - Київська митниця (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу Державної митної служби України 43997555, місцезнаходження: 03124, місто Київ, бульвар Гавела Вацлава, будинок 8А).
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Білоус А.Ю.