ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"29" квітня 2026 р. справа № 300/785/26
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, за участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 (позивачка) звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач), за участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (третя особа), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонд України у Київській області №092850026611 від 19.09.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонд України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу період роботи з 11.10.2017 по 31.08.2025 та призначити їй пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 12.09.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення від 19.09.2025 №092850026611 про відмову у призначені пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного стажу вислуги років. Рішенням вмотивоване тим, що для призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту 1-2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» необхідною є наявність спеціального стажу тривалістю 26 років 6 місяців станом на 10.10.2017. На думку позивачки вказане рішення є протиправним, адже до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме норми пункту «е» статті 55 Закону «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 у справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16), а не норми пунктів 2-1, 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Крім того стверджує, що спеціальний стаж визначається не станом на 11.10.2017, а станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії. Відтак, позивачка вважає, що вона має право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки має більше 25 років спеціального стажу на час звернення із заявою до пенсійного органу. Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивачка просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
09.03.2026 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшли додаткові пояснення. Звернено увагу, що пунктом 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», тобто станом на 11.10.2017 мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсій за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненнями з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Відповідні зміни внесені Законом №2148-VII від 03.10.2017 неконституційними не визнано, тому редакція Прикінцевих положень Закону №1058 залишається чинною та підлягає застосуванню. Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції станом на 11.10.2017 було визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і при наявності спеціального стажу роботи за переліком, що визначається КМУ, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати в період з 1 квітня 2017 по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців. У рішенні відповідача вказано, що страховий стаж позивачки становить 38 років 11 місяців 19 днів, а спеціальний стаж, який дає право для призначення пенсії за вислугу років 23 роки 01 місяць. Тобто спеціальний стаж роботи розраховано станом на 11.10.2017, що дає можливість обрахунку пенсійного забезпечення згідно ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Оскільки, в позивача станом на 11.10.2017 стаж роботи за вислугу років становить менше 26 років 6 місяців то підстави для призначення пенсії за вислугу років відсутні.
16.03.2026 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві представниця зазначає, що ОСОБА_1 звернулася до територіального органу пенсійного фонду із заявою від 12.09.2025 про призначення пенсії. Зазначає, що відповідно до п.2-1 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон 1058), особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (11.10.2017 р.) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їх зверненням з дотриманням умов передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 з урахуванням норм статті 28 Закону 1058. Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, які станом на 1 квітня 2015 року набули не менше 25 років, до 01.01.2016 року не менше 25 років і 6 місяців, до 11.10.2017 року не менше 26 років 6 місяців спеціального стажу. Звернено увагу, що стаж роботи позивачки, що дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 10.10.2017 становить 23 роки 1 місяць. Тому позивачці відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», оскільки заявниця не набула необхідного стажу вислуги років.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги , встановив таке.
ОСОБА_1 звернулася 12.09.2025 до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
За принципом екстериторіальності заяву позивачки було направлено для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 19.09.2025 №092850026611 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки заявниця не набула необхідного стажу вислуги років. Зазначено, що пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, які станом на 1 квітня 2015 року набули не менше 25 років, до 01.01.2016 року не менше 25 років і 6 місяців, до 11.10.2017 року не менше 26 років 6 місяців спеціального стажу. При цьому, стаж роботи заявниці, що дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 10.10.2017 становить 23 роки 1 місяць (а.с.48-49).
Позивачка, не погоджуючись з даною відмовою пенсійного органу, звернулася до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (надалі, також - Закон №2148-VIII, набрав чинності 11.10.2017 доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV. Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Статтею 2 Закону №1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно зі статтею 7 Закону №1788-XI звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до статті 52 Закону №1788-XI право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XI (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII), зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци перший - одинадцятий пункту «е» статті 55 Закону №1788-XI), а Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII (далі - Закон №911-VIII) встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті «е» статті 55 Закону №1788-XI.
Так, відповідно до внесених змін пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XII було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними, зокрема, такого віку: 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Своєю чергою рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII.
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-XI пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З наведеного висновується, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України вказав, що положення пункту а статті 54, статті 55 Закону №1788-XI зі змінами, внесеними Законом №911-VIII у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону №1788-XI, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-XI, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Також Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XI зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту е статті 55 Закону №1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII .
Отже, на день звернення позивачки до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років (12.09.2025) пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі - Перелік №909).
Відповідно до записів №13-22 в трудовій книжці серії НОМЕР_1 судом з'ясовано, що позивачка, зокрема у період з 20.11.2000 по 31.08.2025 працювала на посаді вчителя інформатики Долинського природничо-математичного ліцею Долинської районної ради Івано-Франківської області (згодом Долинський науковий академічний ліцей «Інтелект» Долинської районної ради Івано-Франківської області, Долинський ліцей «Інтелект» Долинської міської ради Івано-Франківської області, Долинський науковий природничо-математичний ліцей «Інтелект» Долинської міської ради Івано-Франківської області) (а.с.60-64).
За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до розділу 1 «Освіта» Переліку №909 право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, освітні працівники загальноосвітніх навчальних закладів, військових загальноосвітніх навчальних закладів, музичних і художніх шкіл, а саме: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Пунктом 2 примітки до Переліку №909 передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Отже, із наведених вище норм Закону №1788-ХІІ та Переліку №909 слідує, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, зокрема, вчителі та вихователі, які працювали в загальноосвітніх навчальних закладах, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Таким чином, Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, передбачає посади вчителя, яку позивачка займала у освітніх навчальних закладах, зокрема у періоди з 20.11.2000 по 31.08.2025, що підтверджується записами в трудовій книжці.
Водночас, відповідно до протоколу розрахунку стажу (Форма РС-право) період роботи з 12.10.2017 по 31.08.2025 позивачці не враховано до спеціального стажу (а.с.50).
Так, суд акцентує увагу, що в оскаржуваному рішенні від 19.09.2025 №092850026611 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, зокрема зазначило про те, що на момент звернення позивачки із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» спеціальний стаж останньої складав 23 роки 1 місяць. При цьому, обчислення спеціального стажу було здійснено станом на 11.10.2017, без урахування рішення Конституційного суду України від 04.09.2019.
У даному випадку відмова пенсійного органу у призначенні позивачці пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону 1788-XII обґрунтована посиланням на пункт 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, а саме відсутністю необхідного станом на 11.10.2017 спеціального стажу роботи 26 років і 6 місяців. При цьому загальний страховий стаж становить 38 років 11 місяці 19 днів.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно з пунктом 16 Закону розділу XV «Прикінцеві положення» №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У Рішенні від 22.05.2018 №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018).
Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «легітимні очікування») (Доповідь «Верховенство права», схвалена Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 №2-р/2017).ї
Відтак, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Так, за позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 за подібних правовідносин:
«Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду також не погодилась з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було».
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відповідно, спеціальний стаж визначається не станом на 11.10.2017, а станом на дату звернення за призначенням пенсії.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного адміністративного суду від 06.11.2023 у справі №240/24/21.
Суд звертає увагу, що позивачкою надано повний пакет документів для призначення пенсії, про що відповідачем надано оцінку та єдиною підставою для відмови у її призначенні є відсутність достатнього станом на 11.10.2017 стажу, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", тоді як судом встановлено, що станом на день звернення позивачки із заявою про призначення пенсії, спеціальний стаж останньої становив більше 30 років, що відповідає вимогам пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Таким чином, суд доходить висновку про те, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії, позивачка набула право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Відтак, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №092850026611 від 19.09.2025 слід визнати протиправним та скасувати.
Щодо позовної вимоги: зобов'язати Головне управління Пенсійного фонд України у Київській області призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 12.09.2025, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ у Київській області, рішенням якого позивачці відмовлено в призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи та призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ у Київській області.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22 та 24.05.2024 №460/17257/23.
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову у призначенні пенсії №092850026611 від 19.09.2025, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, з метою належного захисту прав позивачки, суд вважає необхідним зобов'язати Головне управління Пенсійного фонд України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу період роботи з 11.10.2017 по 31.08.2025 та призначити їй пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 12.09.2025.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає частковому задоволенню.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України)
Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн, понесення яких підтверджується квитанцією від 19.02.2026, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонд України у Київській області №092850026611 від 19.09.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонд України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до спеціального стажу період роботи з 11.10.2017 по 31.08.2025 та призначити їй пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 12.09.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гомельчук С.В.