29 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/26293/25
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (49 діб) в період часу з 2015 по 30.06.2023, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (49 діб) в період часу з 2015 по 30.06.2023, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Житомирській області. Станом на день звільнення з військової служби додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2015, 2018, 2022-2023 роки або відповідна компенсація йому не надавались. Позивач вважає, що на час прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу військової частини відповідачем не проведено повний розрахунок, зокрема в частині виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 27.11.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статей 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України).
15.12.2025 через систему "Електронний суд" представником Головного управління Національної поліції в Житомирській області подано відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що відповідно до вимог Закону №580-VІІІ та Порядку №260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським та надання їм відпустки, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні. Однак виплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій при звільненні не передбачена.
Щодо строку звернення з позовом до суду, то позивач вказує на своєчасність такого звернення, оскільки строк обраховується саме з моменту отримання ним повної, достовірної та зрозумілої інформації про склад і розмір грошового забезпечення щодо кожної спірної виплати.
З дати ознайомлення з письмовою відповіддю відповідача у позивача виникла реальна можливість і об'єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і стало усвідомленням ним факту наявності порушеного права щодо належних виплат.
З огляду на звернення з цим позовом до суду протягом трьох місяців з моменту ознайомлення поліцейського з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплати грошового забезпечення, підстав для залишення позовної заяви без розгляду судом не встановлено.
Частиною п'ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши докази і письмові пояснення, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - позивач) проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Житомирській області.
Відповідно до витягу з наказу Головного управління національної поліції в Житомирській області від 09.05.2025 за №296 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п.2 ч.1 ст.77 (за станом здоров'я (через хворобу)), з виплатою компенсації за 15 діб невикористаної відпустки за 2017 рік, за 45 діб невикористаної відпустки за 2020 рік, за 15 діб невикористаної відпустки за 2021 рік, за 21 добу невикористаної відпустки за 2022 рік, за 31 добу невикористаної відпустки за 2023 рік, за 45 діб невикористаної відпустки за 2024 рік та за 15 діб невикористної відпустки за 2025 рік, з 12 травня 2025 року.
Згідно з наданою відповідачем інформацією загальна кількість невикористаної відпустки за період служби в поліції за 2015-2025 роки складає:
- за 2015 рік (з 07.11.2015 по 31.12.2015) - не використано (14 діб);
- за 2016 рік - використана - 14 діб (наказ ГУНП від 09.12.2016 за №319 0/с);
- за 2017 рік - використана - 14 діб (наказ ГУНІ від 03.05.2017 за №87 0/с);
- за 2018 рік - не використано (14 діб);
- за 2019 рік - використана - 14 діб (наказ ГУНП від 01.11.2019 за №224 о/с);
- за 2020 рік - використана - 14 діб (наказ ГУНП від 03.06.2020 за №146 о/с);
- за 2021 рік - використана - 14 діб (наказ ГУНІ від 18.10.2021 за №394 о/с);
- за 2022 рік - не використано (14 діб);
- за 2023 рік - не використано (14 діб);
- за 2024 рік - використана - 14 діб (наказ ГУНП від 14.08.2024 за №457 о/с);
- за 2025 рік - використана - 14 діб (наказ ГУНП від 07.03.2025 за №154 о/с).
Вважаючи протиправною бездіяльністю відповідача невиплату компенсації за невикористані дні відпусток як учаснику бойових дій за 2015, 2018, 2022-2023 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби у поліції, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР ) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі ст. 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням; 3) творча відпустка ; 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв'язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 5) відпустки без збереження заробітної плати. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 24 Закону №504/96-ВР).
Соціальний захист поліцейських регулюється Законом України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02 липня 2015 року (далі - Закон №580-VIII).
Відповідно до ст.92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Надання додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності передбачено вимогами ст. 16-2 Закону №504/96-ВР. Зокрема, учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.
Відповідно до абзацу 7 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Згідно з абзацом 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07 травня 2020 року у справі №360/4127/19, у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та статтею 12 Закону №3551-XII.
В той же час, з огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260, питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України і Закону №504/96-ВР, яким передбачено право працівника у разі звільнення на виплату грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки.
Вказану правову позицію викладено Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19 та у постанові від 20.07.2023 у справі №200/18480/21.
Так, як підтверджується матеріалами справи, позивач під час служби в поліції отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 23.07.2015. Відомості про надання позивачу додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у оскаржуваний період, із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів або отримання компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки під час звільнення у матеріалах справи відсутні.
У контексті викладеного, суд відмічає, що матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не заперечується, що на момент звільнення з Головного управління Національної поліції в Житомирській області позивачем не використано усі дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, а тому при звільненні він набув право на отримання грошової компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Враховуючи обставини, встановлені у ході судового розгляду, суд дійшов висновку, що позивачу під час звільнення підлягала виплаті компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2018, 2022-2023 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції, яка не була виплачена відповідачем.
При цьому, суд не бере до уваги твердження представника відповідача про те, що передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпустку є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення, оскільки недотримання відповідачем формальностей при складанні наказу про звільнення не може призводити до негативних наслідків для позивача та позбавляти його належного соціального забезпечення, на яке він набув права під час проходження служби в поліції. У той час, слід звернути увагу, що інформацію про використання відпусток Управлінням надано у формі листа, тобто відповідачем не заперечується факт невикористання позивачем належної йому кількості днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Враховуючи те, що при звільненні з позивачем не було проведено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку грошову компенсацію, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції.
Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не спростовано належними та допустимими доказами допущення протиправної бездіяльності щодо здійснення нарахування та виплати позивачу як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
На підставі вищевикладеного, враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
За відсутності документально-підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (Старий бульвар, 5/37, м. Житомир, 10008, ЄДРПОУ 40108625) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2018, 2022-2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби у поліції.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2018, 2022-2023 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Майстренко
29.04.26