Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 квітня 2026 року Справа№200/2045/26
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про:
- визнання протиправними та скасування рішень від 20.02.2026 року і 11.03.2026 року про відмову у виплаті страхових виплат за минулий період з 30.12.2022 року по 30.12.2025 року;
- зобов'язання здійснити виплату усієї суми заборгованості по страховим виплатам за період з 30.12.2022 року по 30.12.2025 року на банківський рахунок вказаний в електронній пенсійній справі - НОМЕР_1 АТ «ПУМБ».
Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є пенсіонером та особою з третьою групою інвалідності внаслідок трудового каліцтва, що підтверджується відомостями із електронної пенсійної справи з сайту Пенсійного фонду України.
Згідно постанови відповідача № 1223109753/1223109753-2026-1 від 02.01.2026 йому продовжено щомісячну страхову виплату в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого та вказано термін виплати з 30.12.2022 по 31.12.2054.
22.01.2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про повідомлення щодо отримання грошових виплат відповідно до постанови № 1223109753/1223109753 2026-1 від 02.01.2026 про поновлення грошових виплат.
Згідно відповіді № 11920-5930/Щ-02/8-0500/26 від 20.02.2026 відповідачем повідомлено, що виплата коштів поточних страхових виплат здійснюється відповідно до встановленого графіку та з урахуванням здійсненого фінансування.
Страхові виплати було припинено з 01.11.2022. За поновленням страхових виплат позивач звернувся 30.12.2025, отже, поновлення страхових виплат здійснено з дати звернення та за три роки, що передують зверненню в такому розмірі:
з 30.12.2022 по 28.02.2023 - 9253,16 грн;
з 01.03.2023 по 29.02.2024 - 10753,16 грн;
з 01.03.2024 по 28.02.2025 - 11609,11 грн;
з 01.03.2025 - 12944,16 грн.
У виплатному періоді лютого 2026 року здійснено виплату страхових виплат за грудень 2025 року в сумі 835,11 грн. та за січень 2026 року в сумі 12944,16 грн.
Страхові виплати за попередній період можна буде провести на умовах окремого порядку після прийняття такого порядку Кабінетом Міністрів України.
Крім того, 11.02.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення виплати поновлених страхових виплат відповідно до постанови за минулий період.
Згідно відповіді № 17382-11472/Щ-02/8-0500/26 від 11.03.2026 відповідачем повідомлено, що страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Страхові виплати за попередній період можна буде провести на умовах окремого порядку після прийняття такого порядку Кабінетом Міністрів України. Станом на дату надання відповіді такого порядку не прийнято.
З огляду на те, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містить умов щодо отримання виплат за минулий час на умовах окремого порядку, встановленого КМУ, вважає вказані відповіді незаконними, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем надано відзив на позовну заяву від 07.04.2026 року. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що ОСОБА_1 перебував на постійному обліку в Донецькому міському відділенні в Київському районі УВД ФССУ в Донецькій області та отримував щомісячні страхові виплати як внутрішньо переміщена особа у Селидівському міському відділенні УВД ФССУ в Донецькій області по 31.10.2022.
Постановою від 07.11.2022 № 14041/305559/51650/51 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» виплати в сумі 9253,16 грн. були затримані з 01.11.2022, підстава затримання не зазначена.
Щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 були продовжені на підставі заяви від 30.12.2025 відповідно до вимог Порядку № 299 з 30.12.2022 з подальшими перерахунками на 01 березня 2023, 2024 та 2025 років.
22.01.2026 та 11.02.2026 ОСОБА_1 звертався до територіальних органів Пенсійного фонду України засобами вебпорталу електронних послуг із заявами про здійснення поновлених страхових виплат за минулий період.
Вказані заяви були розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
У відповідь на звернення були надані листи від 20.02.2026 (вих. № 11920-5930/ Щ-02/8-0500/26) та 11.03.2026 (вих. № 17382-11472/Щ-02/8-0500/26) у яких зазначено, що поновлення страхових виплат здійснено з дати звернення за три роки, що передують зверненню.
Виплата поточних коштів проводиться відповідно до встановленого графіку та з урахуванням здійсненого фінансування. Страхові виплати за попередній період можна буде провести на умовах окремого порядку після прийняття такого порядку Кабінетом Міністрів України. Станом на дату надання відповіді такого порядку не прийнято.
Вказує, що на теперішній час нарахування виплат потерпілому не припинялось.
Наголошує, що дії управління не суперечать чинному законодавству, тому просив відмовити в позові ОСОБА_1 в повному обсязі.
07.04.2026 року позивачем надано відповідь на відзив, в якій зазначає, що відповідачем здійснено низку посилань на підзаконні нормативно-правові акти, які є не чинними станом як на день розгляду моєї заяви про поновлення страхових виплат (25.12.2025) так і на день заяв про виплату за минулий період (22.01.2026 та 11.02.2026).
Зокрема, відповідач посилається на:
1. Постанову Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (була чинною на день виникнення спірних правовідносин), якою установлено, що призначення та продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком № 509; Вказана постанова втратила чинність в повному обсязі з 01.01.2026 на підставі постанови КМУ від 11 лютого 2025 р. № 299.
Крім того, спірний пункт на який посилається відповідач із вказаної постанови, а саме: «Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України» - визнано протиправним та нечинним абзацу пункту 1 див. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва № 640/11258/20 від 07.10.2020.
2. Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 № 27.
Вказаний порядок втратив чинність на підставі Постанови Пенсійного фонду № 4-1 від 26.01.2024.
Окрім скасування минулого порядку, вказана Постанова Пенсійного фонду № 4-1 від 26.01.2024 затвердила новий «Порядок призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Відповідно до зазначеного порядку, а саме: розділу XVI Порядку здійснення страхових виплат, п. 7 зазначається, що страхові виплати призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більше як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Наголошує, що відповідач умисно перекручує поточне законодавство, здійснючи посилання на норми, якими не регулюється спірні відносини як на теперішній час, так і на час звернення до відповідача
Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 17.04.2015 року позивача зареєстровано як ВПО за адресою: АДРЕСА_2 . Термін дії довідки кожні 6 місяців продовжувався до жовтня 2016 року.
Позивачу встановлено третю групу інвалідності згідно з трудовим каліцтвом/профзахворюванням з 11.11.2009 року довічно, про що зазначено в матеріалах пенсійної справи позивача.
Позивач як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку відповідача.
Як зазначив відповідач у відзиві, ОСОБА_1 перебував на постійному обліку в Донецькому міському відділенні в Київському районі УВД ФССУ в Донецькій області та отримував щомісячні страхові виплати як внутрішньо переміщена особа у Селидівському міському відділенні УВД ФССУ в Донецькій області по 31.10.2022.
Постановою від 07.11.2022 № 14041/305559/51650/51 «Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати» виплати в сумі 9253,16 грн. були затримані з 01.11.2022, підстава затримання не зазначена.
Щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 були продовжені на підставі заяви від 30.12.2025 відповідно до вимог Порядку № 299 з 30.12.2022 з подальшими перерахунками на 01 березня 2023, 2024 та 2025 років.
22.01.2026 та 11.02.2026 ОСОБА_1 звертався до територіальних органів Пенсійного фонду України засобами вебпорталу електронних послуг із заявами про здійснення поновлених страхових виплат за минулий період.
Вказані заяви були розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області відповідно до Закону України «Про звернення громадян». У відповідь на звернення були надані листи від 20.02.2026 (вих. № 11920-5930/ Щ-02/8-0500/26) та 11.03.2026 (вих. № 17382-11472/Щ-02/8-0500/26) у яких зазначено, що поновлення страхових виплат здійснено з дати звернення за три роки, що передують зверненню.
Виплата поточних коштів проводиться відповідно до встановленого графіку та з урахуванням здійсненого фінансування.
Страхові виплати за попередній період можна буде провести на умовах окремого порядку після прийняття такого порядку Кабінетом Міністрів України. Станом на дату надання відповіді такого порядку не прийнято.
На теперішній час нарахування виплат потерпілому не припинялось.
Отже, позивачу поновлено страхові виплати, проте заборгованість зі страхових виплат за три роки з дати звернення, що передують зверненню не сплачена, оскільки, на думку відповідача, страхові виплати за попередній період можна буде провести на умовах окремого порядку після прийняття такого порядку Кабінетом Міністрів України, який станом на дату надання позивачу відповіді не прийнято.
Перевіряючи правомірність відмови відповідача у виплаті заборгованості щодо щомісячних страхових виплат позивачу, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина друга статті 7 Закону № 1706-VII).
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, прийняття законодавцем Закону № 1706-VII спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України.
Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 1105-XIV від 23.09.1999 року (далі - Закон 1105-XIV).
Відповідно до частин першої та сьомої статті 30 Закону 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Страхові виплати складаються із:
1) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
4) страхових витрат на професійну реабілітацію та соціальну допомогу;
5) допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Згідно зі статтею 41 Закону 1105 страхові виплати здійснюються щомісяця у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку або за рішенням суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на страхові виплати у зв'язку із смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати (…).
У відповідності до вимог статті 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) у разі смерті отримувача страхових виплат;
7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого;
8) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно приписів ч. 4 ст. 41 Закону 1105-XIV страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Як зазначено вище, виплата страхових виплат позивачу поновлена, проте заборгованість за три роки, що передують зверненню за період з 30.12.2022 року по 30.12.2025 року не сплачена.
Пунктом 8 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 299 передбачено, що поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) особам, виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), яким припинено відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також поновлення страхових виплат особам, яким їх припинено відповідно до пункту 8 частини першої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України за заявами про поновлення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія.Підпис» («Дія ID»), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача у режимі відеоконференцзв'язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред'являються документи, що посвідчують особу.
Під час поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат відповідно до цього пункту виплата проводиться за період, за який особі не було виплачено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), страхові виплати після їх припинення, на умовах, передбачених частиною першою статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та частиною четвертою статті 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідачем не надано жодного, встановленого законом доказу на підтвердження наявності підстав для невиплаті позивачеві страхових виплат.
У своїх відповідях від 20.02.2026 року та 11.03.2026 року відповідач, зокрема зазначив, що страхові виплати за попередній період можна буде провести на умовах окремого порядку після прийняття такого порядку Кабінетом Міністрів України, що суперечить приписам ч. 4 ст. 41 Закону 1105-XIV, якою передбачено, що страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина 2 статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною 2 статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність або відсутність у позивача, в певний період часу, статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами України.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно із статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання) або з відсутністю довідки про внутрішньо переміщену особу, а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа «Мюллер проти Австрії»).
У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював контроль над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Отже, як Законом України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні», так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.
У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому страхових виплат незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Суд також зазначає, що згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одними з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.
Відтак, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення страхових виплат не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами чи постановами КМУ.
Суд наголошує, що статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно із частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов'язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.
Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання страхових виплат не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством.
Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо страхових виплат безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь - яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки на умовах передбачених законом і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Зважаючи на встановлені обставини у справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування рішень, викладених в листах відповідача від 20.02.2026 року і 11.03.2026 року про відмову позивачу у виплаті страхових виплат за минулий період з 30.12.2022 року по 30.12.2025 року та зобов'язання здійснити виплату усієї суми заборгованості по страховим виплатам за період з 30.12.2022 року по 30.12.2025 року на банківський рахунок вказаний в електронній пенсійній справі - НОМЕР_1 АТ «ПУМБ» підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 10 ч. 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене, на підставі положень Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 23.09.1999 року № 1105-XIV, ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення, викладені в листах Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.02.2026 року і 11.03.2026 року про відмову ОСОБА_1 у виплаті страхових виплат за минулий період з 30.12.2022 року по 30.12.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 виплату усієї суми заборгованості по страховим виплатам за період з 30.12.2022 року по 30.12.2025 року на банківський рахунок вказаний в електронній пенсійній справі - НОМЕР_1 АТ «ПУМБ».
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати з судового збору у розмірі 1331 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню 20 копійок.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 28 квітня 2026 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Л.Б. Голубова