29 квітня 2026 рокуСправа №160/1971/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо відмови у зарахуванні до загального страхового стажу, що дає право на призначення пенсії, ОСОБА_1 при призначенні пенсії періодів роботи: з 20.09.1982 року по 30.11.1983 року і з 14.08.1989 року по 06.10.1997 року на Макіївському ордена Леніна металургійному заводі ім. С.М. Кірова;
- визнати протиправним та скасувати рішення №045650020769 від 13 листопада 2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу, що дає право на призначення пенсії, періоди роботи: з 20.09.1982 року по 30.11.1983 року і з 14.08.1989 року по 06.10.1997 року на Макіївському ордена Леніна металургійному заводі ім. С.М.Кірова та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2024 року про призначення пенсії та прийняти рішення у встановленому порядку, з урахуванням наданої судом правової оцінки.
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що 07.11.2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення їй пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», проте оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №045650020769 від 13.11.2024 року позивачеві протиправно відмовлено у призначенні такої пенсії, з посиланням на відсутність у останньої необхідного загального страхового стажу, через неможливість зарахування до її загального трудового стажу періодів трудової діяльності згідно трудової книжки ( НОМЕР_1 ): з 20.09.1982 по 30.11.1983, оскільки печатка, яка завіряє запис про звільнення не придатна для сприйняття її змісту; з 14.08.1989 по 06.10.1997, оскільки відсутній наказ на звільнення. Однак, на думку позивача, оскільки вона має відповідні записи щодо спірних періодів роботи у трудовій книжці, яка є основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує її стаж роботи, то вказані записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу, при цьому, такі записи робилися не позивачем, а уповноваженим органом роботодавців, що виключає вину позивача у їх неточності чи нерозбірливості проставлених на них печаток, а також відсутності наказу про звільнення з роботи, а, отже, позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/1971/25, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Крім того, вказаною ухвалою суду витребувано у ГУ ПФУ в Дніпропетровській області завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
03.03.2025 року до суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Кіровоградській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що діяв виключно в межах та у спосіб, визначених чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також підзаконними нормативно-правовими актами Пенсійного фонду України. Відповідач вказав, що за результатами розгляду заяви позивача від 07.11.2024 про призначення пенсії за віком було прийнято рішення №045650020769 від 13.11.2024 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з недостатністю страхового стажу, який становить 27 років 09 місяців 10 днів, що є меншим за встановлений законом мінімум у 31 рік для 2024 року, при цьому окремі періоди трудової діяльності не були зараховані через неналежне оформлення записів у трудовій книжці та відсутність підтверджуючих документів, а саме: не зарахований період трудової діяльності згідно трудової книжки ( НОМЕР_1 ) з 20.09.1982 по 30.11.1983, оскільки печатка, яка завіряє запис про звільнення, не придатна для сприйняття її змісту, а також з 14.08.1989 по 06.10.1997, оскільки відсутній наказ на звільнення, у зв'язку з чим позивачу роз'яснено необхідність подання додаткових належних доказів стажу. Також відповідач зазначив, що право на призначення пенсії у позивача виникне лише після досягнення 63-річного віку у 2027 році, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову. У зв'язку із цим відповідач вважає, що діяв відповідно до норм чинного законодавства, поряд з цим позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
12.03.2025 року до суду на виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 року ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надано завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 07.11.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 07.11.2024р. Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області рішенням №045650020769 від 13.11.2024 року відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого вказаною нормою Закону, - 31 рік, за наявності у позивача страхового стажу - 27 років 9 місяців 10 днів, що є недостатнім. Також цим рішенням відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів трудової діяльності згідно трудової книжки ( НОМЕР_1 ): з 20.09.1982 по 30.11.1983, оскільки печатка, яка завіряє запис про звільнення не придатна для сприйняття її змісту; з 14.08.1989 по 06.10.1997, оскільки відсутній наказ на звільнення.
Незгода позивача з відмовою відповідача зарахувати спірні періоди роботи до загального страхового стажу ОСОБА_1 та з відмовою у призначенні їй пенсії за віком стала підставою для звернення останньої до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Абзацом 1 частини 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років.
Приписами частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
При цьому ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до абз.1-2 п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону №1788-XII та п.1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974р. №162 (зі змінами) , трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу; прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань, заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і уставами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції і про виплачені у зв'язку із цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не вносяться.
Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Наприклад, якщо робітника чи службовця прийнято на роботу 5 січня 1984р., в графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938р.) записується: “ 1984.05.01», в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975р.: “ 05.01.84». Записи виконуються акуратно, перовою чи кульковою ручкою, чорнилами чорного, синього чи фіолетового кольору.
Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 “Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 1.2 Інструкції №58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
За приписами з п.2.6 Інструкції №58 від 29.07.1993р. якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Пунктом 5.1 Інструкції №58 встановлено, що особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов'язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.
Згідно з п.5.2 Інструкції №58 дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).
Відповідно до п.5.3 Інструкції №58 якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ "Відомості про роботу" у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами. Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки. Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника. Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника. Якщо з поданих документів видно, що працівник переводився на іншу постійну роботу на тому ж самому підприємстві, то про це робиться відповідний запис. Після цього у графі 2 записується дата звільнення, а у графі 3 - причина звільнення, якщо у поданому працівником документі є такі дані. У тому разі, коли документи не містять повністю зазначених вище даних про роботу у минулому, в дублікат трудової книжки вносяться тільки ті дані, що є у документах. У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті. Документи, що підтверджують стаж роботи, повертаються їх власнику. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство.
Пунктом 5.6 Інструкції №58 встановлено, що дублікат трудової книжки також може бути виданий за новим місцем роботи у зв'язку з відсутністю доступу до трудової книжки працівника внаслідок надзвичайної ситуації, передбаченої Кодексом цивільного захисту України, або проведення антитерористичної операції на території, де працював працівник. Дублікат видається на підставі заяви працівника та отриманої ним у письмовому вигляді інформації зі штабу з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації про виникнення надзвичайної ситуації або Антитерористичного центру при Службі безпеки України про проведення антитерористичної операції на території, де працював працівник, що надається в довільній формі.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем при зверненні до територіального органу Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком подано дублікат трудової книжки від 08.02.2001р. серії НОМЕР_1 , яка, зокрема, містить записи №1-2, №6-11, щодо спірних періодів роботи позивача, відповідно до яких остання:
№1 - 20.09.1982 року прийнята на Макіївський ордена Леніна металургійний завод ім. С.М. Кірова на посаду роздавача нафтопродуктів локомотивної служби залізничного цеха (розпорядження №186 від 20.09.1982 року);
№2 - 30.11.1983 року звільнена відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України (розпорядження №234 від 29.11.1983 року).
Вказаний запис про звільнення завірений печаткою відділу кадрів Макіївського ордена Леніна металургійного заводу ім. С.М. Кірова.
№6 - 14.08.1989 року прийнята на Макіївський ордена Леніна металургійний завод ім. С.М. Кірова на посаду математика сектора алгоритмизацїї і матзабезпечення обчислювального центра (розпорядження КЗ №200 від 16.08.1989 року);
№7 - 17.12.1990 року переведена математиком ІІІ категорії сектору алгоритмизації і матзабезпечення інформаційно-обчислювального центра (розпорядження КЗ №270 від 17.12.1990 року);
№8 - 16.10.1991 року переведена математиком ІІІ категорії сектору програмування для міні- і макро електронних обчислювальних машин відділу автоматичних систем управління (розпорядження КЗ №276 від 16.10.1991 року);
№9 - 26.08.1992 року переведена математиком ІІ категорії сектора програмування для міні- і макро електронних обчислювальних машин відділу автоматичних систем управління (розпорядження КЗ №261 від 26.08.1992 року);
№10 - 12.05.1993 року Державний металургійний комбінат ім. С.М. Кірова реорганізований в орендне підприємство Макіївський металургійний комбінат ім. С.М. Кірова.; орендне підприємство Макіївський металургійний комбінат ім. С.М. Кірова реорганізоване у Відкрите акціонерне товариство «Макіївський металургійний комбінат»;
№11 - 06.10.1997 року звільнена за власним бажанням у зв'язку з переїздом на нове місце проживання відповідно до ст. 38 КЗпП України (відсувній запис номеру та дати розпорядження).
Вказані записи виконано розбірливо, вони є чіткими і не містять виправлень, завірені відбитками печаток відповідних підприємств-роботодавців та підписами їх уповноважених осіб, що відповідачем не заперечується.
Так, щодо спірного періоду роботи позивача з 20.09.1982 по 30.11.1983, який не врахований відповідачем до загального трудового стажу позивача через те, що при звільненні з роботи печатка не придатна для сприйняття її змісту, а також періоду роботи з 14.08.1989 по 06.10.1997, який не врахований відповідачем до загального трудового стажу позивача, оскільки відсутній наказ на звільнення, суд зазначає наступне.
Так, на переконання відповідача, нечіткий відтиск печатки (нечитабельність її змісту), проставленої на вищевказаному записі трудової книжки позивача про звільнення, а також відсутність конкретного номеру та дати розпорядження щодо звільнення позивачки, позбавляє можливості підтвердити дані періоди роботи ОСОБА_1 .
Однак, суд не погоджується з такими доводами пенсійного органу, оскільки, як зазначалося вище, вказані записи у трудовій книжці позивача містять всі необхідні відомості щодо дати та підстав прийняття на роботу/звільнення з роботи ОСОБА_1 за період з 20.09.1982 року по 30.11.1983 року та з 14.08.1989 року по 06.10.1997 року, не мають виправлень та неточностей, які б могли викликати обґрунтовані сумніви щодо відповідних дат, тим більше, що і сам відповідач не зазначає жодних зауважень до змісту цих записів.
Суд далі виходить з того, що при вирішенні питання про зарахування періодів роботи до страхового стажу орган Пенсійного фонду зобов'язаний оцінювати не лише формальну наявність чи відсутність окремих реквізитів, а сукупність доказів, які підтверджують факт трудової діяльності особи. Наявність у трудовій книжці послідовних, взаємоузгоджених записів про прийняття на роботу, переведення та звільнення, які містять дати, назву підприємства, посади та підстави звільнення, сама по собі свідчить про реальність трудових відносин, якщо інше не доведено відповідачем.
Суд також враховує, що позивач подала дублікат трудової книжки від 08.02.2001р. серії НОМЕР_1 , оформлений у встановленому порядку, який відповідно до Інструкції №58 має таку ж юридичну силу, як і первинний документ. Відповідач не надав жодних доказів недійсності чи фальсифікації зазначеного документа, а також не довів, що записи у ньому є недостовірними або такими, що суперечать іншим відомостям державних реєстрів чи архівних установ. За таких умов підстави для ігнорування цих записів відсутні.
Окремо суд звертає увагу на те, що сам по собі факт відсутності наказу про звільнення у розпорядженні Пенсійного фонду не може автоматично свідчити про відсутність стажу, оскільки збереження кадрових документів покладається на роботодавця та відповідні архівні установи. Неможливість отримання таких документів, особливо з урахуванням часу та обставин, пов'язаних із діяльністю підприємств на тимчасово окупованих територіях, не може обмежувати конституційне право особи на соціальний захист.
Таким чином, відповідачем не надано доказів того, що позивачка не працювала у вказані в дублікаті трудової книжки позивача періоди або вказані періоди роботи позивача не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
Поряд із цим суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018р.
Як вказано вище, відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Також суд зауважує, що згідно з п.1 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Тобто, додаткового підтвердження трудовий стаж вимагає у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Натомість, у випадку наявності трудової книжки або записів у ній відповідач має враховувати наявні у ній записи.
Щодо неточностей або описок при формулюванні записів трудової книжки відповідач має враховувати наявну інформацію щодо трудового стажу особи у сукупності.
Зокрема, для неврахування або вимоги надати додаткові підтверджуючі документи щодо певного запису відповідач, на думку суду, має мати підстави для того, щоб виключити очевидну описку або неточність у записі.
Враховуючи наведене, виявлені відповідачем недоліки в оформленні дубліката трудової книжки позивача не можуть вважатися достатньою підставою для неврахування вказаних у ній відомостей при обчисленні стажу роботи позивача, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.
Суд наголошує, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах у певний період, у випадку визначення пільгового стажу роботи ще проведення атестації робочих місць за умовами праці, а не правильність оформлення трудової книжки.
Відповідний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а (адміністративне провадження №К/9901/11030/18).
Поряд з цим, суд повторно наголошує, що обов'язок належного оформлення документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.
У розглядуваному випадку відповідачем не поставлено під сумнів факт належності позивачеві дубліката трудової книжки від 08.02.2001р. серії НОМЕР_1 , а частина періодів роботи, записи про які містяться у цій трудовій книжці, самостійно зараховано до страхового стажу позивача, що підтверджено розрахунком стажу ОСОБА_1 (форма РС-право).
За наведених обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
При цьому, суд враховує відсутність вини позивача у наявних зауваженнях щодо заповнення записів у його дублікаті трудової книжки, з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, тому це не може позбавити громадян конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсії за віком.
За встановлених обставин, суд доходить висновку, що стаж роботи позивача з 20.09.1982 року по 30.11.1983 року та з 14.08.1989 року по 06.10.1997 року підтверджується відповідними записами в дублікаті трудової книжки від 08.02.2001р. серії НОМЕР_1 , що є достатнім для зарахування цих періодів роботи до загального трудового стажу останньої, а тому неврахування відповідачем цих періодів до загального трудового стажу позивача є протиправним.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За таких обставин, суд також доходить висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №045650020769 від 13.11.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , в тому числі, в частині не зарахування до страхового стажу позивача періодів її роботи з 20.09.1982 року по 30.11.1983 року і з 14.08.1989 року по 06.10.1997 року, оскільки встановленими судом обставинами підтверджено цей стаж роботи і в своїй сукупності із самостійно зарахованим відповідачем страховим стажем позивача загальний страховий стаж ОСОБА_1 перевищує 36 років, що є достатнім для призначення пенсії за віком згідно з ч.2 ст.26 Закону № 1058-ІV, відтак, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню, оскільки така відмова є необґрунтованою, прийнятою без урахування та оцінки всіх обставин, що мають значення при прийнятті цього рішення.
Зважаючи на встановлення судом протиправності відмови відповідача включити до трудового стажу позивача періоди її роботи з 20.09.1982 року по 30.11.1983 року і з 14.08.1989 року по 06.10.1997 року, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення частини позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати їй до страхового стажу спірні періоди її роботи.
Водночас, суд зазначає, що дії відповідача щодо відмови у зарахуванні спірних періодів роботи не є самостійним предметом оскарження, оскільки вони безпосередньо відображені та реалізовані у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії.
За таких обставин, позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо незарахування відповідних періодів роботи є такою, що поглинається вимогою про визнання протиправним та скасування рішення, у зв'язку з чим не підлягає окремому задоволенню.
Щодо позовних вимог позивача в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.11.2024 року про призначення пенсії та прийняти рішення у встановленому порядку, з урахуванням наданої судом правової оцінки, суд зазначає таке.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки спірним рішенням відповідача було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону №1058-IV лише через недостатність страхового стажу, передбаченого цією нормою Закону, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії такий необхідний страховий стаж (31 рік) мала, бо відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача періоди її роботи з 20.09.1982 року по 30.11.1983 року і з 14.08.1989 року по 06.10.1997 року, які мають бути зараховані, суд вважає, що у даному випадку у пенсійного органу відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення позивачеві пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV на підставі її заяви від 07.11.2024р.
Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, керуючись приписами частини 2 статті 9 КАС України, якими передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, при цьому, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, вважає за доцільне та необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 на підставі її заяви від 07.11.2024р. пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивач досяг пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії відповідно до ст.26 Закону №1058-IV (60 років), - 13.10.2024 року, а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернулася 07.11.2024р., тобто звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, внаслідок чого пенсія має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 14.10.2024р.
Таким чином, суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV саме з 14.10.2024 року.
При цьому саме зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію, без зобов'язання пенсійного органу здійснювати повторний розгляд її заяви, є належним та ефективним способом захисту і відновлення порушеного права.
Щодо підстав зобов'язання саме відповідача здійснити зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи, а також призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV, суд зазначає наступне.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).
Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Зважаючи на те, що у даному випадку органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, яке, відповідно, при розгляді документів ОСОБА_1 і здійснювало розрахунок її стажу, а також приймало рішення про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV через недостатність страхового стажу, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов'язок щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV, періоди її роботи з 20.09.1982 року по 30.11.1983 року і з 14.08.1989 року по 06.10.1997 року, а також щодо призначення позивачеві пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Абзацом 1 частини 1 статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1211,20грн., підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення цієї суми коштів з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, місцезнаходження: вул. Соборна, буд.7а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009) про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №045650020769 від 13 листопада 2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, місцезнаходження: вул. Соборна, буд.7а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) періоди її роботи з 20.09.1982 року по 30.11.1983 року і з 14.08.1989 року по 06.10.1997 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, місцезнаходження: вул. Соборна, буд.7а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 14.10.2024 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, місцезнаходження: вул. Соборна, буд.7а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Турова