Справа № 461/7775/16-к
Провадження № 1-кс/461/2394/26
28.04.2026 року місто Львів
Слідчий суддя Галицького районного суду міста Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника Львівської міської ради ОСОБА_3 про скасування арешту майна,
встановив:
До суду надійшло клопотання представника Львівської міської ради ОСОБА_3 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 23.11.2017 на нежитлові приміщення за адресою: м.Львів, пр.Свободи, 49, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 36310067.
В обґрунтування поданого клопотання заявник вказує, що ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 23.11.2017 на нежитлові приміщення за адресою: м.Львів, пр.Свободи, 49, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 36310067. На даний час набрало законної сили рішення суду у цивільній справі, яким скасовано державну реєстрацію на зазначені об'єкти за попередніми власниками та майно повернуто належному власнику - територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради. Оскільки на даний час продовжує дію арешт, Львівська міська рада позбавлена можливості розпоряджатись відповідним майном.
Отже, заявник вважає, що потреба у подальшому застосуванні арешту на майно відпала, а тому просить його скасувати.
Заявник у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подала до суду клопотання про слухання справи за її відсутності.
Представник органу Національної поліції (ГУ НП у Львівській області) в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Зі змісту ч. 1, 2 ст. 174 КПК України вбачається, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.
Згідно статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, положення процесуального законодавства не містять норм стосовно наявності перешкод для розгляду клопотання про скасування арешту, у разі неявки заявника або слідчого в судове засідання.
Згідно положень статті 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Виходячи з наведеного, підстав для відкладення розгляду клопотання або обставин які зумовлюють неможливість проведення його розгляду не встановлено.
Дослідивши матеріали клопотання, приходжу до наступних висновків, виходячи наведених нижче доводів та мотивів.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.
Згідно ч. 1,2 ст. 132 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається:
1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, якщо інше не передбачено пунктом 2 цієї частини;
2) у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду.
Отже, виходячи з наведених положень КПК України та загальних засад кримінального процесуального законодавства, питання застосування заходів забезпечення кримінального провадження та судовий контроль за дотриманням прав, свобод і інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування покладено на слідчого суддю суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Статтею 9 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Отже, з наведеного вбачається, що визначальним критерієм підсудності клопотань в порядку ст. 174 КПК України, є саме орган досудового розслідування (його місце знаходження).
З клопотання та долучених до нього матеріалів встановлено, що воно стосується арешту застосованого у кримінальному провадженні, розслідування у якому здійснював Слідчий відділ Галицького ВП ГУ НП у Львівській області, яке, як вбачається з інформації наявної на офіційному сайті ГУ НП у Львівській області, на даний час припинило свою діяльність.
Заявник стверджує, що на даний час матеріали кримінального провадження №42016141040000088 від 25.08.2016 знаходяться у провадженні Слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області. Жодних доказів на підтвердження зазначеного факту заявником до клопотання не долучено. Слід також відзначити, що клопотання не містить належної інформації стосовно того, на якій стадії на даний час перебуває відповідне кримінальне провадження (триває досудове розслідування, обвинувальний акт скеровано до суду, провадження закрите тощо).
Отже, з клопотання неможливо достовірно встановити, що воно підсудне саме Галицькому районному суду міста Львова, зокрема чи відноситься на даний час відноситься до компетенції слідчого судді даного суду.
Варто відзначити, що заявник стверджує, що Львівська міська рада є належним власником відповідного майна, а тому очевидним для слідчого судді є те, що уповноважені представники зазначеного органу місцевого самоврядування вправі звернутись до відповідного органу (підрозділу) Національної поліції з приводу отримання інформації про хід кримінального провадження, як інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, - особа, стосовно якої (в тому числі щодо її майна) здійснюються процесуальні дії, визначені цим Кодексом.
Згідно ч. 3 ст. 26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Слідчий суддя враховує, що у своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 Розділу 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.
Той факт, що у 2017 році відповідний захід забезпечення кримінального провадження застосований слідчим суддею Галицького районного суду міста Львова, сам по собі, не свідчить про наявність законних підстав та повноважень для скасування такого заходу слідчим суддею цього ж суду на даний час.
Враховуючи наведене, приходжу до висновку, що підстав для задоволення клопотання не встановлено, оскільки воно не містить даних які засвідчують його підсудність саме слідчому судді Галицькому районному суду міста Львова, що не позбавляє заявника права повторного звернення до відповідного слідчого судді, в межах територіальної підсудності якого знаходиться орган досудового розслідування або до цього ж суду, після усунення відповідних недоліків заяви, адже саме у такій спосіб він може за встановленою законом процедурою реалізувати свої права.
Враховуючи вищенаведені доводи та мотиви, приходжу до висновку про відсутність законних підстав для задоволення клопотання.
Разом з тим, з огляду на час який минув з моменту застосування відповідного заходу забезпечення кримінального провадження, вважаю за доцільне звернути увагу заявника на наступне.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 квітня 2024 року (справа №554/2506/22 провадження № 51-4350кмо23), серед іншого, наведено наступне.
Частиною 1 ст. 1 КПК встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК. За змістом статей 173, 174 цього Кодексу під час досудового розслідування, судового розгляду питання про накладення арешту на майно вирішують слідчий суддя або суд відповідно.
Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ч. 1 ст. 174 КПК).
Частини 3 та 4 ст. 174 КПК регулюють порядок вирішення питання про скасування арешту майна у двох випадках: судом - за наслідками розгляду кримінальної справи та прокурором - одночасно з винесенням ним постанови про закриття кримінального провадження.
Натомість у ст. 174 КПК не йдеться про скасування арешту майна слідчим суддею після закінчення досудового розслідування внаслідок закриття кримінального провадження за постановою керівника органу досудового розслідування на підставі приписів п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.
Разом із тим, за приписами частини 4, якою доповнено ст. 132 КПК Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо закриття кримінального провадження у зв'язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння» № 2810-IX від 01 грудня 2022 року (набрав чинності 29 грудня цього ж року), ухвала слідчого судді або суду про застосування заходів забезпечення кримінального провадження припиняє свою дію після закінчення строку її дії, скасування запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Після закриття кримінального провадження втручання у сферу приватних інтересів (арешт майна) фактично набуває свавільного характеру, з огляду на що приписи ч. 4 ст. 132 КПК є дієвим засобом реалізації положень ст. 3 Конституції України, ст. 13 Конвенції задля усунення порушення прав власника або володільця майна.
Приписи ч. 4 ст. 132 КПК є нормою, за якою в КПК встановлено порядок припинення арешту майна після закриття кримінального провадження, застосування якої у взаємозв'язку із положеннями ч. 1 ст. 170 цього Кодексу скасовує обмеження, застосовані під час досудового розслідування.
Імперативні приписи ч. 4 ст. 132 КПК вимагають поводження з вказаним вище майном з боку прокурора, органу досудового розслідування, державної влади чи місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, фізичних осіб та інших суб'єктів суспільних відносин як таким, що не є арештованим в порядку, передбаченому КПК. За відсутності інших законних підстав, позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, стосовно якого арешт припинив свою дію, є протиправним і тягне відповідальність, передбачену законом.
Отже, у разі закриття кримінального провадження постановою слідчого або прокурора, ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно (речові докази) припиняє свою дію, з огляду на що припиняє свою дію і застосоване слідчим суддею позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування відповідним майном. Після закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому законом слідчим, речовий доказ перебуває у володінні органу досудового розслідування за відсутності процесуального рішення про арешт майна.
Кримінальний процесуальний кодекс України як кримінальне процесуальне законодавство є систематизованим зведенням кримінальних процесуальних норм, які регулюють порядок досудового розслідування та судового провадження.
У Рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України виходив із того, що загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило «lex posterior derogat priori» - «наступний закон скасовує попередній». Таким чином, повноважний орган конституційної юрисдикції визначив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.
Принцип верховенства права вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» ( lex posterior generalis non derogat priori speciali ). В Рішенні від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 Конституційний Суд України зазначив, що якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права втрачає свою дієвість. Імператив надання дієвості принципові верховенства права вимагає одночасного застосування всіх трьох класичних формул.
Саме із таких настанов виходить ОП ККС щодо застосування приписів ч. 4 ст. 132 КПК.
Висновок щодо застосування норми, передбаченої абзацом 1 ч. 4 ст. 132 КПК:
У разі закриття слідчим, прокурором кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК, заходи забезпечення кримінального провадження, серед яких і арешт майна, припиняють свою дію в силу прямої вказівки ч. 4 ст. 132 КПК.
У свою чергу, у разі скерування до суду обвинувального акту, питання скасування арешту відноситься до компетенції суду, а не слідчого судді.
Крім того, враховую висновки наведені Об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 20 травня 2024 року (712/191/23, провадження № 51-3208 кмо 23 щодо правозастосування положень п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК у взаємозв'язку зі статтями 170, 173, 174 КПК, згідно яких: «Ухвали слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна та про відмову в скасуванні арешту майна, постановлені в порядку ст. 174 КПК, апеляційному оскарженню не підлягають».
Керуючись ст. 9, 131, 174 КПК України,
постановив:
У задоволенні клопотання відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1