Справа № 336/10631/25
Пр. 1-кп/336/695/2026
29 квітня 2026 року м.Запоріжжя
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретарки судового засідання ОСОБА_2 , в режимі відеоконференцзв'язку, розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025080100001657 від 25.02.2025, яке надійшло до суду на підставі обвинувального акта, складеного відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, громадянина України, який отримав середню спеціальну освіту, неодруженого, адреса реєстрації за місцем фактичного проживання (до затримання): АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , перебував на посаді стрільця-номера обслуги 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону, у військовому званні «солдат», на утриманні малолітніх та інших осіб не має, інвалідності не має, раніше не судимого,
за ознаками скоєння кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.408 КК України, -
за участі сторін кримінального провадження: з боку обвинувачення: прокурора ОСОБА_4 , з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисниці обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ,-
Відповідно до наказу №281 від 28.09.2024 командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 призначено на посаду стрільця-номера обслуги 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення та останній приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року N64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому воєнний стан продовжено і діє до теперішнього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_3 , згідно з вимогами ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов?язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов?язок, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати свої обов?язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою..
Разом з цим, солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов?язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов?язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за таких обставин.
Так, ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , перебуваючи на посаді стрільця-номера обслуги 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону, у військовому званні «солдат», 20.12.2024, діючи в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від проходження військової служби, самовільно залишив місце несення служби, а саме місце постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 , після чого свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав, про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв до моменту затримання правоохоронними органами 22.09.2025.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав в повному обсязы, як і фактичні обставини вчинення злочину, у скоєному щиро розкаявся.
Так, ОСОБА_3 показав, що призваний за мобілізацією, має звання солдата, був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , посаду, зазначену в обвинувальному акті, не спростовує, як і місце дислокації військової частини на момент самовільного залишення ним військової частини. 20.12.2024, коли військова частина НОМЕР_1 дислокувалась у АДРЕСА_2 , він мав виконувати бойове завдання, проте самовільно залишив частину та попрямував додому замість виконання обов'язків військової служби. Додатково обвинувачений показав, що перед залишенням військової частини відвідував офтальмолога, в подальшому було ймовірне оперативне втручання, проте за час самовільного залишення військової частини, не маючи наміру повернутись до своїх військових обов'язків, ОСОБА_3 лікування не проходив. При цьому, на запитання суду обвинувачений пояснив, що дійсно після залишення військової частини він не захотів повертатись до виконання військових обов'язків, не дивлячись на те, що йому телефонували з частини.
Обвинувачений також показав, що про існування воєнного стану в Україні з 24.02.2024 обізнаний. Зміст Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України в цілому знає, військової освіти не отримував, проте розуміє свої обов?язки, пов?язані із проходженням військової служби, надає критичну оцінку своїм діям, адже усвідомив, що потрібно було повернутись до служби.
Судом роз'яснено обвинуваченому під час підготовчого судового засідання положення ч.2 ст.31, ч.4 ст.315 КПК України щодо права заявити клопотання про розгляд даного провадження колегіально у складі трьох суддів, яке він реалізувати не виявив бажання, про що повідомив під час підготовчого судового засідання та подав відповідну заяву від 17.11.2025.
Враховуючи думку учасників кримінального провадження, судом за згодою всіх присутніх досліджено надані стороною обвинувачення письмові докази, зокрема, матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, здійснено допит обвинуваченого. Від допиту свідків з боку обвинувачення, із врахуванням думки ОСОБА_3 щодо беззаперечного визнання провини та наданих ним показів, за відсутності необхідності їх допиту, на чому наголошено стороною захисту, сторона обвинувачення відмовилась, відмова прийнята судом.
Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Рішення про припинення або скасування воєнного стану відповідно до ст.7 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не приймалось.
За даними військового квитка серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 дійсно проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 28.09.2024.
Судом встановлено, що за даними службового розслідування, проведеного відносно ОСОБА_3 , що 20.12.2024 під час ранкової перевірки особового складу 2 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 виявлено відсутність стрільця - номера обслуги 2 механіхованого відділення ОСОБА_3 . За даними витягу з наказу командира зазначеної військової частини (по стройовій частині) №367 від 21.12.2024 ОСОБА_3 знято з усіх видів забезпечення у зв'язку із самовільним залишенням військової частини з 20.12.2024. Підсумки проведеного службового розслідування викладені у наказі командира в/ч НОМЕР_1 №8 від 01.01.2025, дослідженого судом. На підтвердження викладених обставин до провадження долучено та досліджено відповідний акт службового розслідування, затверджений командиром зазначеної вище військової частини, зокрема, з нього встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №281 від 28.09.2024 ОСОБА_3 зарахований до списків особового складу, призначений на вказану вище посаду. Зазначений витяг також доданий до провадження поряд з витягом з наказу №301 від 18.10.2024, за змістом якого вирішено вважати ОСОБА_3 таким, що з 18.10.2024 справи та посаду прийняв, приступив до виконання службових обов'язків. Крім того, згідно з даними акта встановлено, що тричі ОСОБА_3 отримував суворі догани в період з жовтня 2024 року по середину грудня 2024 року, має негативну характеристику, позаяк не виявляє достатньої відповідальності, потребує додаткового контролю.
Таким чином, враховуючи досліджені письмові докази, вислухавши покази обвинуваченого, суд дійшов висновку про те, що фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема, самовільне залишення обвинуваченим військової частини під час воєнного стану, підтверджені, а вжиті заходи зі встановлення місця знаходження військовослужбовця результатів не дали, ОСОБА_3 до затримання самостійно до військової частини не повернувся.
Відповідно до положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке затверджено Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800, придатність чи непридатність особи до військової служби визначається медичною (військово-лікарською) комісією. Так, даних, що свідчили би про непридатність особи до військової служби на час вчинення кримінального правопорушення у матеріалах справи немає, відповідних доводів стороною захисту не висловлено, клопотань не заявлено. Відповідно до довідки ВЛК від 14.10.2025, дослідженої судом, обвинувачений придатний до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони. Крім того, з медичної характеристики, долученої до провадження, видно періодичне звернення обвинуваченого для огляду черговим лікарем, що узгоджується з показами обвинуваченого, який обізнаний із процедурою в разі необхідності лікування, про що він чітко зазначив під час судового розгляду.
За приписами ч.1 ст.84, ч.1 ст.86 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є, зокрема, показання, документи та висновки експертів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні: джерело, суб'єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку їх отримання (постанова Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №293/1947/20, провадження № 51-2110км23).
Так, оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства. Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості не викликають, підтверджують вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого правопорушення.
Отже, аналізуючи за своїм внутрішнім переконанням наведені докази, з урахуванням їх допустимості, належності, достатності, об'єктивності та достовірності, враховуючи встановлення всіх необхідних фактичних обставин вчинення злочину, суд дійшов висновку про доведеність вищевикладеного судом обвинувачення у повному обсязі.
Суд при розгляді кримінального провадження враховує висновки Верховного Суду, здійснені у Постанові від 30 січня 2024 року у справі №336/5209/22, пр.51-4750км23, відповідно до яких за своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
Об'єктом цього кримінального правопорушення є встановлений законодавством України порядок проходження військової служби.
Суб'єктом злочину може бути лише військовослужбовець, тобто той, хто проходить військову службу.
Об'єктивна сторона цього кримінального правопорушення полягає у: 1.самовільному залишенні військової частини або місця служби; 2. нез'явленні на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб'єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби) (в даному випадку), а у другій - коли він не з'явився в частину (до місця служби) в установлений строк.
Суб'єктивна сторона дезертирства завжди характеризується прямим умислом. Крім того, обов'язковою ознакою цього складу кримінального правопорушення є мета: при дезертирстві військовослужбовець має намір ухилитися від військової служби не тимчасово, а назавжди.
Фактичний термін відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати навіть і однієї доби, але це має значення лише для призначення покарання.
Від злочину, передбаченого ст. 407 КК України, злочин, передбачений ст. 408 КК України, відрізняється в основному за своєю суб'єктивною стороною. Обов'язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби протягом не трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).
Для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.
Також суд враховує, що обвинувачений загалом обізнаний із положеннями Дисциплінарного Статуту та Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно, і з військовими обов'язками, а також відповідальністю за самовільне залишення військової частини або нез'явлення до неї після тимчасової відсутності без поважних підстав.
Крім того, суд бере до уваги, що обвинувачений не вживав дій для повернення до військової частини, а також для отримання направлення для продовження лікування, в разі наявності відповідної потреби, про механізм продовження лікування за направленням був обізнаний.
Так, дослідивши визначений обсяг доказів та надавши їм належну оцінку, вислухавши покази обвинуваченого, суд вважає, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) при вище викладених обставинах повністю доведена, а його дії кваліфікує за ч.4 ст.408 КК України, як дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує такі обставини.
За змістом ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Scoppola v. Italy (№2) (Заява №10249/03)» від 17.09.2009, констатовано, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66-67 КК України), визначенні «інші обставини справи» або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта (постанова Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №373/870/22, провадження № 51-4235 км 22).
Так, діяння, передбачене ч.4 ст.408 КК України згідно зі ст.12 КК України віднесено до особливо тяжких злочинів.
Відповідно до ст.66 КК України обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, визнається щире каяття.
Обставин, які обтяжують покарання особи відповідно до ст.67 КК України судом не встановлено.
Також суд враховує й відомості про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання (до затримання), раніше не судимий, міцних соціальних зв'язків, крім матері, не має, на утриманні дітей та інших осіб не має, під наглядом лікаря-психіатра та нарколога не перебуває, має негативну службову характеристику.
Згідно з ч.2 ст.4, ч.1 ст.5 КК України кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
За приписами ч.3 ст.65, ч.1 ст.69 КК України (у редакції на час вчинення кримінального правопорушення) підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються ст.69 цього Кодексу. За наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 408 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. Тобто, вчинення злочину, передбаченого ст.408 КК України є одним із виключень для застосування норми ст.69 КК України при призначенні покарання.
Альтернативного виду покарання за вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, ніж позбавлення волі, чинним законом не встановлено.
Тому за результатами розгляду справи, беручи до уваги тяжкість та фактичні обставини вчиненого правопорушення, вищенаведені чинники, форму вини та мотиви вчиненого, суд вважає за необхідне призначити покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі відповідно до санкції ч.4 ст.408 КК України, на строк п'ять років, що відповідає загальним засадам призначення покарання та мінімально можливій санкції частини статті.
Визначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень, тобто, відповідає меті, передбаченій ст.50 КК України, із дотриманням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Таке покарання, на переконання суду, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Суд наголошує, що на території України триває воєнний стан, а обвинувачений, будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, зобов'язаний був непорушно дотримуватися Конституції України і законів України, військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свої навички і майстерність, а також твердо знати й зразково виконувати свої службові обов'язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, дотримуватися правил забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, внутрішнього порядку, у службовий час постійно перебувати у розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без відповідного дозволу командира (начальника).
Проте, будучи військовослужбовцем, обвинувачений тривалий час був відсутній у військовій частині та не вживав жодних дій для повернення на службу, натомість, місце його перебування встановлено за обставин, які не залежали від його волі. Зазначене, на переконання суду, свідчить про негативне ставлення до служби та виконання військових обов'язків, й, більш того, в умовах повномасштабного вторгнення країни-агресора подає іншим військовослужбовцям вкрай негативний приклад нехтування вимогами військової дисципліни, порушення Статутів, що в цілому підриває боєздатність Збройних Сил України. Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
Відповідно, з врахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та мети покарання, підстав для висновку суду про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання та прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст.75, 76 КК України судом не встановлено.
Таким чином, звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, за обставин цього кримінального провадження, триваючого характеру злочину, не зможе забезпечити реалізацію приписів статей 50, 65 КК України, адже призначення покарання зі звільненням із випробуванням здатне демотивувати та суттєво знизити рівень військової дисципліни, що є неприпустимим наслідком правозастосування норм кримінального права.
Редакція ч.5 ст.72 КК України в актуальній на час постановлення вироку суду редакції передбачає, що попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч.1 цієї статті. Тому період попереднього ув'язнення обвинуваченого по дату ухвалення вироку суду включно необхідно зарахувати обвинуваченому у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Так, відповідно до ухвали слідчого судді Вільнянського районного суду Запорізької області у справі №314/4281/25, пр. 1-кс/314/1240/2025 від 24.09.2025, яка набрала законної сили 30.09.2025, до ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з моменту фактичного затримання 22.09.2025 без визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
До справи також долучена і досліджена судом копія протокола затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 22.09.2025.
Розглядаючи клопотання прокурора щодо запобіжного заходу, датоване 10.04.2026, подане 28.04.2026, оскільки в матеріалах кримінального провадження не міститься даних, які б свідчили про відсутність або зміну ризиків, що на даний час виправдовують обрання відносно обвинуваченого найбільш суворого запобіжного заходу, на думку суду, такий запобіжний захід до набрання вироком законної сили є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а строк відбування покарання необхідно рахувати із дня фактичного затримання, тобто, з 22.09.2025.
Інші заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування й судового розгляду, що підлягають вирішенню судом, не застосовувались.
Процесуальні витрати та речові докази у даному провадженні відсутні.
Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України, враховуючи умови дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд вважає за доцільне обмежитися проголошенням його резолютивної частини у судовому засіданні у режимі відеоконференції (з урахуванням того, що доставка обвинуваченого 24.10.2025 не є можливою) з обов'язковим врученням (надісланням) учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Керуючись ст. 2, 7, 17, 84-86, 89, 91-95, 98-99, 131, 349, 367-371, 373-374, 376, 392, 394, 395, 615 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_3 винуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.408 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
До набрання даним вироком законної сили запобіжний захід, застосований до ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою, - залишити без змін.
Початок строку відбування ОСОБА_3 призначеного покарання обчислювати від дня його фактичного затримання - з 22.09.2025, зарахувавши період попереднього ув'язнення обвинуваченого з 22.09.2025 по дату ухвалення вироку суду включно у строк призначеного судом покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для особи, яка перебуває під вартою - з моменту вручення їй копії судового рішення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Роз'яснити, що обвинувачений, захисник мають право подати клопотання про помилування, ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Обвинуваченому роз'яснити право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору та іншим учасникам справи в разі їх присутності під час проголошення вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення за допомогою засобів електронного листування та засобів поштового зв'язку надіслати для вручення обвинуваченому через адміністрацію ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку проголосити його резолютивну частину з обов'язковим врученням (надісланням) учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Суддя ОСОБА_1