65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"29" квітня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/3304/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль»
до відповідача - Найдьонової Тетяни Анатоліївни
про стягнення 34633,60 грн
До суду надійшла позовна заява Акціонерного товариства “Херсонська теплоелектроцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення 34633,60грн заборгованості за договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2021 № 96, який було укладено між позивачем та фізичною особою-підприємцем Найдьоновою Т.А.
Ухвалою від 21.08.2025 суд відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без призначення засідань. Цією ухвалою суд встановив відповідачу строк протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ст. 251, 252 ГПК України) подати до суду відзив на позов з документальним обґрунтуванням викладених в ньому обставин, заяви з процесуальних питань (за наявності), належним чином засвідчені копії статутних та реєстраційних документів; для подання заперечень встановити строк 5 днів від дня отримання відповіді на відзив.
Відповідно до ч. 6-8 ст. 176 ГПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п'яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
Оскільки відповідач є фізичною особою, то суд відповідно до ст. 176 ГПК України перевірив її зареєстроване місце проживання. Так, відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 20.08.2025 зареєстроване місце проживання відповідача: АДРЕСА_1 .
Ухвала про відкриття провадження у справі, яка надіслана відповідачу на зазначену вище адресу, повернулась до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно з ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З огляду на викладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд справи.
Відзиву на позов відповідач не подав, тому справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 178 ГПК України.
Ухвалою від 22.08.2025 суд зупинив провадження у справі до розгляду справи №908/1162/23.
Постановою Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 залишено без змін постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023, якою було відмовлено в задоволенні позову.
Ухвалою від 17.10.2025 провадження у справі поновлено.
Ухвалою від 17.11.2025 суд зупинив провадження у справі до розгляду справи №280/5808/23 Верховним Судом.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Верховного Суду від 01.04.2026 у справі № 280/5808/23 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Слов'янський пух Україна» задоволено. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року скасовано. Залишено в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року про задоволення позову.
17.10.2025 позивач подав через підсистему Електронний суд додаткові пояснення, в яких наполягає на задоволенні позову.
Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, суд
встановив:
Акціонерне товариство “Херсонська теплоелектроцентраль» (надалі за текстом - позивач), є юридичною особою, яка відповідно до Статуту здійснює виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, виробництво комунальних послуг з централізованого опалення. На виконання своєї мети заявник здійснює постачання теплової енергії до будинків, приміщень, будівель, споруд тощо.
01.11.2021 між Акціонерним товариством “Херсонська теплоелектроцентраль» (виконавець, позивач) та фізичною особою-підприємцем Найдьоновою Тетяною Анатоліївною (споживач, відповідач) укладено типовий індивідуальний договір № 96 про надання послуги з постачання теплової енергії (надалі за текстом - Договір), відповідно до умов якого (п. 7), Позивач зобов'язується надавати Відповідачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки та на умовах, що визначені цим договором. Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку, визначена та розподілена згідно з вимогами Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», та складається з:
- обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо,
- частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку,
- обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.
Обсяги теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення.
Відповідно до відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 20.08.2025 до реєстру внесено запис про припинення підприємницької діяльності відповідача 26.05.2025 за її рішенням.
З огляду на викладене, позов заявлено позивачем до фізичної особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по справі №910/8729/18 викладено висновок про те, що вимоги за господарськими зобов'язаннями до фізичної особи, яка втратила статус підприємця, слід розглядати за правилами господарського судочинства.
Згідно положень статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями.
Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини 1 статті 20, а також статей 4, 45 Господарського процесуального кодексу України, для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
За наведених обставин, даний спір належить до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу фізичної особи-підприємця не припинилися.
Згідно з п. 4 договору опалення здійснюється за адресою: м. Херсон Миколаївське шосе, 11, кв. 56, опалювальною площею приміщення будівлі - 3314,32 кв. м, теплове навантаження будівлі 0,13622 Гкал/год, опалювальна площа відповідача - 52,3 кв м.
В п. 5 договору не зазначено, що будівля обладнана вузлом обліку теплової енергії.
Згідно з п. 13 договору зазначено, що обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинкуза показаннями засобів вимірювальної техніки вузла комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затв. наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315.
Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період безперервно, крім часу перерв, визначених частиною першою статті 16 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» (пункт 9 Договору).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно, крім часу перерв на:
1) проведення ремонтних і профілактичних робіт згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації і користування, положеннями про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативно-правовими актами;
2) міжопалювальний період для мереж (систем) опалення (теплопостачання) виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами;
3) ліквідацію наслідків аварії.
Таким чином, позивач зобов'язаний надавати відповідачу послуги з постачання теплової енергії протягом опалювального періоду.
Пунктом 6) ч. 1 ст. 7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Крім того, відповідно до п. 54, 55 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, у разі ненадання послуги, надання її не в повному обсязі, несвоєчасно або надання послуги неналежної якості споживач має право викликати виконавця або його представника для проведення перевірки кількості та/або якості наданої послуги. Оформлення претензій споживачів здійснюється в порядку, передбаченому статтею 27 Закону України “Про житлово-комунальні послуги». Оформлення претензій споживачів у багатоквартирному будинку здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених статтею 28 Закону України “Про житлово-комунальні послуги». За результатами перевірки якості надання послуги складається акт-претензія відповідно до Порядку проведення перевірки відповідності якості надання деяких комунальних послуг та послуг з управління багатоквартирним будинком параметрам, передбаченим договором про надання відповідних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 р. № 1145.
Отже, в разі, якщо послуга з постачання теплової енергії не надавалась споживачу, то він мав здійснити дії в порядку п. 54, 55 Правил надання послуги з постачання теплової енергії.
Позивач просить стягнути 34633,60грн заборгованості за договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2021 № 96 за період грудень 2021 року - березень 2022 року, грудень 2022 року - березень 2023 року.
Відповідачем не надано суду доказів того, що послуга з постачання теплової енергії йому не надавалась в зазначений період.
При цьому суд враховує, що період за який позивач просить стягнути з відповідача заборгованість грудень 2021 року - березень 2022 року, грудень 2022 року - березень 2023 року включає період тимчасової окупації м. Херсона, де знаходиться і позивач і відповідач.
Так, м. Херсон був окупований з 01.03.2022 до 11.11.2022.
26.04.2022 набрав чинності наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25.04.2022, яким затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року.
До цього Переліку станом на 25.04.2022 було включено і Херсонську міську територіальну громаду.
В цьому Переліку не зазначено конкретно, які території є окупованими, а в яких бойові дії.
В подальшому цей Перелік втратив чинність, оскільки 27.12.2022 набрав чинності наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
В цьому переліку зазначено, що Херсонська міська територіальна громада перебувала в тимчасовій окупації з 01.03.2022 до 11.11.2022, з 11.11.2022 до 01.05.2023 є територією можливих бойових дій, а з 01.05.2023 - територія активних бойових дій.
Далі, цей Перелік також втратив чинність, оскільки 20.03.2025 набрав чинності наказ Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, яким затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
В цьому Переліку зазначено, що Херсонська міська територіальна громада перебувала в тимчасовій окупації з 01.03.2022 до 11.11.2022, з 11.11.2022 до 01.05.2023 є територією можливих бойових дій, а з 01.05.2023 є територією активних бойових дій.
Згідно з ст. 3 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції станом на 01.03.2022 - початок окупації міста Херсон) тимчасово окупованою територією визначається:
1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
2. Адміністративна межа між тимчасово окупованою територією та іншою територією України збігається із суходільним адміністративним кордоном між Автономною Республікою Крим та Херсонською областю.
3. На адміністративній межі між тимчасово окупованою територією та іншою територією України запроваджується тимчасовий прикордонний контроль.
Статтею 13-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції станом на 01.03.2022 - початок окупації міста Херсон) на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.
20.03.2022 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», яким було внесено зміни до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", а саме:
1. Статтю 1 доповнити частиною третьою такого змісту:
"3. Дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України".
2. У статті 3:
у частині першій:
пункт 3 викласти в такій редакції:
"3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України";
доповнити пунктом 4 такого змісту:
"4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями";
частину другу викласти в такій редакції:
"2. Адміністративна межа між тимчасово окупованою територією, передбаченою пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті, та іншою територією України збігається із суходільним адміністративним кордоном між Автономною Республікою Крим та Херсонською областю.
Адміністративна межа між тимчасово окупованою територією, передбаченою пунктом 3 частини першої цієї статті, та іншою територією України визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України".
3. Частину третю статті 4 доповнити абзацом другим такого змісту:
"В умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України".
Статтю 13-1 доповнити новою частиною першою такого змісту:
"1. Положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями".
У зв'язку з цим частини першу - п'яту вважати відповідно частинами другою - шостою.
При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об'єкті, який знаходиться у місті Мелітополі (до закінчення перегляду судового рішення об'єднаною палатою у справі № 908/1162/23 суд зупиняв апеляційне провадження у справі № 916/223/24).
Предметом розгляду об'єднаної палати було питання застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Так, у справі № 908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема, виснував, що Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону № 1207-VII було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Як зазначила об'єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону № 1207-VII не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України 06.12.2022 затвердив постанову “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади визначено 25.02.2022.
Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 №2217-ІХ “Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України», правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
З огляду на викладене, у постанові по справі № 908/1162/23 об'єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові по справі № 910/9680/23, про поширення положень статті 13-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Об'єднана палата, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі №908/1162/23 про відмову в позові, зазначила про те, що підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення статті 13-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що м. Херсон був окупований з 01.03.2022 до 11.11.2022, цей факт є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.
Позивач зазначає, що за Березень 2022 року відповідачем спожито теплової енергії в приміщенні Відповідача: 0,72 Гкал. Тариф на теплову енергію 5099.06 грн. за 1 Гкал. 0,72 Гкал * 5099.06 грн. за 1 Гкал = (вартість спожитої послуги) 3671,33 грн. У зв'язку підвищення вартості природного газу у відповідності до Постанови КМУ №1209 від 10.11.2021 проведено донарахування в розмірі 1497,90 грн. (3671,33 грн. + 1497,90 грн. = 5169,23 грн).
Відповідно до ч. 2 ст. 13-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.
Отже, підстави для стягнення з відповідача вартості послуг теплопостачання за період тимчасової окупації м. Херсона в сумі 5169,23грн відсутні.
Позивач в своїх поясненнях зазначає, що незважаючи на окупацію м. Херсона з 01.03.2022 влада м. Херсона, зокрема міська рада та міський голова Колихаєв І., продовжувала працювати, як і позивач продовжував надавати послуги теплопостачання споживачам м. Херсона. Позивач зазначає, що не було підстав припиняти теплопостачання відповідачу в березні 2022 року, оскільки не було рішення міського голови про завершення опалювального сезону.
Суд відхиляє зазначені посилання, оскільки як зазначено вище суд врахував вищевикладені правові висновки Верховного Суду щодо відсутності підстав для стягнення заборгованості за період окупації.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі № 916/2757/25, від 01.04.2026 у справі № 916/3205/25, від 23.03.2026 у справі № 916/4963/23, від 10.03.2026 у справі № 916/843/25, від 05.11.2025 у справі № 916/1125/24.
Відповідно до п. 35 договору, виконавець формує та надає рахунок та/або акт виконаних робіт споживачу не пізніше ніж за 10 днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Рахунок та/або акт надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватись в електронній формі.
Пунктом 36 договору передбачено, що відповідач здійснює оплату послуг щомісяця не пізніше останнього числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.
Відповідно до п. 38 договору, відповідач під час здійснення оплати зазначає розрахунковий період, за який вона здійснюється та призначення платежу (оплата послуги, пені, штрафів). У разі коли відповідачем не визначено розрахунковий період позивач має право зарахувати платіж у рахунок заборгованості за минулі розрахункові періоди.
Пунктами 53,54 договору передбачено, що договір діє з моменту підписання і діє до 31.12.2021. Якщо за місяць до закінчення строку жодна із сторін не повідомить письмово іншій про відмову від договору, то договір є продовженим на черговий річний строк.
Позивачем надано розрахунок суми боргу:
Грудень 2021 року спожито теплової енергії в приміщеннях Відповідача: 0,54 Гкал. Тариф на теплову енергію 3352,46 грн. за 1 Гкал. 0,54 Гкал * 3352,46 грн. за 1 Гкал = (вартість спожитої послуги) 1810,33 грн. спожито теплової енергії в приміщеннях Відповідача: 1,66 Гкал. Тариф на теплову енергію 5099.06 грн. за 1 Гкал. 1,66 Гкал * 5099.06 грн. за 1 Гкал = (вартість спожитої послуги) 8464,45 грн. У зв'язку підвищення вартості природного газу у відповідності до Постанови КМУ №1209 від 10.11.2021 проведено донарахування в розмірі 2106,14 грн. (1810,33 грн. + 8464,45 грн. + 2106,14 грн = 12380,93 грн.)
Січень 2022 року спожито теплової енергії в приміщеннях Відповідача: 1,14 Гкал. Тариф на теплову енергію 5099.06 грн. за 1 Гкал. 1,14 Гкал * 5099.06 грн. за 1 Гкал = (вартість спожитої послуги) 5812,94 грн. У зв'язку підвищення вартості природного газу у відповідності до Постанови КМУ №1209 від 10.11.2021 проведено донарахування в розмірі 3464,52 грн. (5812,94 грн. + 3464,52 грн. = 9277,46 грн.)
Лютий 2022 року спожито теплової енергії в приміщеннях Відповідача: 0,60 Гкал. Тариф на теплову енергію 5099.06 грн. за 1 Гкал. 0,60 Гкал * 5099.06 грн. за 1 Гкал = (вартість спожитої послуги) 3059,44 грн. У зв'язку підвищення вартості природного газу у відповідності до Постанови КМУ №1209 від 10.11.2021 проведено донарахування в розмірі 1823,42 грн. (3059,44 грн + 1823,42 грн = 4882,86 грн.)
За березень 2022 року - суд відмовив в стягненні боргу за березень 2022 року, про що зазначено вище.
Грудень 2022 року спожито теплової енергії в приміщеннях Боржника: 0,67 Гкал. Тариф на теплову енергію 5099.06 грн. за 1 Гкал. 0,67 Гкал * 5099.06 грн. за 1 Гкал = (вартість спожитої послуги) 3416,38 грн.
Січень 2023 року спожито теплової енергії в приміщеннях Боржника: 0,88 Гкал. Тариф на теплову енергію 5099.06 грн. за 1 Гкал. 0,88 Гкал * 5099.06 грн. за 1 Гкал = (вартість спожитої послуги) 4487,17 грн.
Лютий 2023 року спожито теплової енергії в приміщеннях Боржника: 0,72 Гкал. Тариф на теплову енергію 5099.06 грн. за 1 Гкал. 0,72 Гкал * 5099.06 грн. за 1 Гкал = (вартість спожитої послуги) 3671,33 грн.
Березень 2023 року спожито теплової енергії в приміщенні Боржника: 0,50 Гкал. Тариф на теплову енергію 5099.06 грн. за 1 Гкал. 0,50 Гкал * 5099.06 грн. за 1 Гкал = (вартість спожитої послуги) 2549,53 грн.
Загальна нарахована сума вартості послуг 45834,89-5169,23(березень 2022р.)=40665,66грн.
Проте, відповідачем було сплачено 15.04.2024 року - 4000,00 грн 29.05.2024 року - 2000,00 грн 02.07.2024 року - 2000,00 грн 15.08.2024 року - 1000,00 грн 28.10.2024 року - 1000,00 грн 24.01.2025 року - 1000,00 грн 28.02.2025 року - 1000,00 грн.
Таким чином, відповідачем не оплачені надані послуги з теплопостачання в розмірі 28665,66грн.
Згідно з п. 32 Договору. Споживач вносить плату виконавцю, яка складається з:
- плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії та Методики розподілу,
- плати за абонентське обслуговування 35,17грн за 1 абонентський рахунок в місяць в т.ч. ПДВ 5,86грн.
В п. 33 договору, розмір тарифу зазначається на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та становить 3352,46 грн за 1 Гкал з ПДВ.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов'язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).
При цьому, плата за абонентське обслуговування не може перевищувати граничний розмір, який визначається постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 № 808 «Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг». Споживач не звільняється від плати за абонентське обслуговування у разі відсутності фактичного споживання ним послуг. Плата за абонентське обслуговування визначається виконавцем відповідної комунальної послуги (затверджується внутрішнім наказом підприємства) за планованими витратами на абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента (на місяць) і в рахунку на оплату послуг значиться окремим платежем.
Таким чином, Позивачем нараховано абонентську плату у розмірі 798,71 грн за період з грудня 2021 року по жовтень 2023 року.
Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення абонентської плати за період окупації м. Херсона з 01.03.2022 по 11.11.2022, з підстав, про які зазначено вище.
Отже, з відповідача підлягає стягненню абонентська плата в сумі 517,35грн.
З огляду на викладене, загальна заборгованість Відповідача становить 517,35+28665,66=29183,01грн.
Позивачем до позову додано докази надсилання відповідачу вимоги про сплату заборгованості, акта звірки розрахунків, рахунків-актів супровідним листом від 23.06.2025 № 03-1/1159.
На підтвердження надсилання позивачем надано опис вкладення, чека та поштової накладної від 02.07.2025.
Позивачем на підтвердження надання відповідачу послуги теплопостачання надано довідки про наявність послуги опалення, звіти про відпуск теплової енергії, розрахунки теплової енергії за адресою: м. Херсон Миколаївське шосе 11, акт обстеження лічильника від 22.02.2024; розрахунок спожитої відповідачем теплової енергії, рахунки та акти виконаних послуг за спірний період; рішення про встановлення тарифів у спірний період та накази позивача про введення коригуючих коефіцієнтів у зв'язку із зміною ціни газу у зв'язку з прийняттям постанов КМУ “Деякі питання нарахування плати за теплову енергію у зв'язку із зміною ціни газу».
Відповідно до статті 1 Закону “Про теплопостачання» тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. Регулювання тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії з урахуванням змін цін на енергоносії та інших витрат визначено статтею 15 цього ж Закону одним із основних завданнями державного регулювання діяльності у сфері теплопостачання.
Суд зауважує, що на час зазначеного позивачем періоду постачання теплової енергії був чинний Господарський кодекс України.
Господарським кодексом України, Законом “Про ціни та ціноутворення», іншими законодавчими актами встановлено, що у Україні діють вільні та регульовані ціни. Наведені норми свідчать, що вартість послуг з постачання теплової енергії відноситься до сфери регульованих цін і встановлюється уповноваженим державним органом.
Частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язання закріплені і в статті 526 ЦК України.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за їх відсутності - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.
Належне виконання зобов'язання означає виконання його належними суб'єктами, у належному місці, в належний строк (термін), щодо належного предмета і належним способом.
Якщо при виконанні зобов'язання порушується хоча б одна із зазначених вимог, таке виконання вважається неналежним.
Відповідно до статті 629 ЦК України укладений між сторонами договір з моменту його укладення набирає силу закону. Він є обов'язковим для виконання обома сторонами і сторони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань за договором.
Доказів перерахування боргу в сумі 29183,01грн відповідачем не надано станом на день розгляду спору, тому позовні вимоги про стягнення 29183,01грн основного боргу підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково.
Відповідно до ч. 1, 9 ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються пропорційно розміру задоволених позовних вимог ( 2422,40/34633,60*29183,01грн=2041,17грн).
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Найдьонової Тетяни Анатоліївни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" (код 00131771, м. Херсон, Бериславське шосе, буд. 1) 29183,01грн заборгованості та 2041,17грн зі сплати судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 29 квітня 2026 р.
Суддя В.В. Литвинова