вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"28" квітня 2026 р. м. Київ Справа № 911/3793/25
Суддя Конюх О.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Будвендор» від 03.04.2026 про розстрочення виконання судового рішення, у справі
за позовом Фізичної особи-підприємця Колесника Михайла Володимировича,
м. Чернігів
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Будвендор», м. Буча Київської області
про стягнення 624 250,00 грн.
за участю представників: не з'явились;
рішенням Господарського суду Київської області від 16.03.2026 позов ФОП Колесника Михайла Володимировича задоволено, стягнуто з ТОВ «Будвендор» на користь ФОП Колесника Михайла Володимировича 624 250,00 грн. основного боргу, 7491,00 грн. судового збору, 15 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
06.04.2026 через систему «Електронний суд» ТОВ «Будвендор» подало заяву від 03.04.2026 про розстрочення виконання судового рішення, у якому просить суд розстрочити виконання рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2026 у справі №911/3793/25 на 12 місяців, шляхом сплати заборгованості щомісячно рівними частинами по 52 020,84 грн. до останнього числа кожного місяця.
В обґрунтування заявленої вимоги заявник зазначає, що ТОВ «Будвендор» опинилося у скрутному становищі, основним джерелом надходження доходів є поворотна фінансова допомога та кошти, які повинні надійти від боржників за період діяльності у 2025 році. При цьому, заявник вказує, що Товариство активно займається відновленням господарської діяльності, спрямованим на укладення нових договорів, тоді як примусове виконання рішення у справі, накладення арешту на банківські рахунки та одночасне стягнення грошових коштів повністю паралізує господарську діяльність та призведе до банкрутства підприємства, що у подальшому взагалі унеможливить отримання ФОП Колесником М.В. суми заборгованості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.04.2026 розгляд заяви ТОВ «Будвендор» від 03.04.2026 про розстрочення виконання судового рішення призначено в судове засідання на 28.04.2026.
Цією ж ухвалою суд запропонував позивачу подати пояснення щодо заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення.
Копія вказаної ухвали була надіслана та доставлена за допомогою підсистеми «Електронний суд» до зареєстрованих електронних кабінетів сторін 08.04.2026.
У судове засідання 28.04.2026 позивач та відповідач не з'явились, уповноважених представників для участі в судовому засіданні не направили, про причини неявки суд не повідомили. Позивач пояснення щодо заяви відповідача не подав.
Розглянувши заяву від 03.04.2026 про розстрочення виконання судового рішення, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч.3,4 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо розстрочення виконання судового рішення, повинна бути підтверджені відповідними доказами.
Відповідно до приписів ст.ст. 74, 76-79 ГПК України саме на заявника покладається обов'язок доведення існування наявності обставин, що об'єктивно існують незалежно від волі боржника та ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.
Суд зазначає, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 року, пункт 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Савіцький проти України» від 26.07.2012 зазначено, що право на суд, захищене п. 1 ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.
У зв'язку з тим, що розстрочка/відстрочка подовжує період відновлення порушеного права позивача, при її наданні суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати інтереси як заявника, так і позивача.
У рішенні від 16.03.2026 суд встановив, що заборгованість відповідача перед позивачем виникла ще з вересня 2024 року, що також не заперечується відповідачем.
Позивач, керуючись своїм правом, заявив до стягнення виключено основний борг без нарахування процентів річних та інфляційних втрат, що уже саме по собі полегшує фінансові зобов'язання відповідача.
Суд звертає увагу, що ні з моменту прострочення оплати за спірним договором, ні протягом перебування справи в суді (з 15.12.2025) відповідач не сплачував відповідачу наявну заборгованість ні повністю, ні частково.
Суд вважає, що з вересня 2024 року у відповідача було достатньо часу для погашення боргу, а тому розстрочення виконання рішення суду ще на рік порушить принципи співмірності і пропорційності.
Надані відповідачем виписки з банківських установ по рахунку відповідача за період з 01.01.2026 по 03.04.2026 не є безумовним підтвердженням того, що з вересня 2024 року ТОВ «Будвендор» перебуває у скрутному фінансовому становищу та не може здійснювати виплати перед кредиторами.
Крім того за загальним правилом зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи (ч.1 ст. 511 ЦК України). А тому, невиконання контрагентами ТОВ «Будвендор» взятих на себе зобов'язань перед ним, не є підставою для створення відповідачу, щодо якого у судовому порядку встановлено факт прострочення грошових зобов'язань, більш сприятливих умов у порівнянні з позивачем, щодо якого у судовому порядку встановлено порушення прав з боку відповідача.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції ,то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Розстрочення виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав (схожа за змістом правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 28.05.2024 у справі №906/1035/23).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що подана відповідачем заява про розстрочення виконання судового рішення не відповідає принципам пропорційності та співмірності, матеріали заяви не містять доведених, обґрунтованих обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, які б суд підставно міг би оцінити як виключні, у зв'язку з чим, суд відмовляє у задоволенні заяви ТОВ «Будвендор» від 03.04.2026 про розстрочення виконання судового рішення.
Суд звертає увагу заявника на право сторін укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу (частина 2 ст. 192 ГПК України), у тому числі і на стадії виконання рішення (ст. 330 ГПК України), та право передбачити у такій мировій угоді за взаємною згодою порядок та строк погашення заборгованості, у тому числі і на умовах розстрочення.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Будвендор» від 03.04.2026 про розстрочення виконання судового рішення залишити без задоволення.
Ухвала підписана 29.04.2026, набирає законної сили в порядку частини 2 ст. 235 ГПК України з моменту її підписання суддею та відповідно до пункту 24 частини 1 ст. 255 ГПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом строків, встановлених ст.256 ГПК України.
Суддя О.В. Конюх