ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.04.2026Справа № 910/4990/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КАТВІНД ЕНЕРЖІ»
до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації
про стягнення 86 688 786,40 грн,
Представники сторін:
від позивача: Григоренко Ю.С.,
від відповідача: не з'явились,
До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «КАТВІНД ЕНЕРЖІ» із позовом до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про стягнення збитків у розмірі 86 688 786,40 грн, з яких: 85 174 753,40 грн упущеної вигоди та 1 514 033,00 грн вартості автомобілів, які залишилися на окупованій території.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КАТВІНД ЕНЕРЖІ» залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
08.05.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 відкрито провадження у справі № 910/4990/24, призначено підготовче засідання на 17.06.2024, а також зобов'язано позивача у строк до 31.05.2024 здійснити належним чином (нотаріально) засвідчений переклад на російську мову даної ухвали та позовної заяви та направити скан-копію такого перекладу на офіційну електронну пошту відповідача, докази чого разом із перекладеними матеріалами надати суду. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Враховуючи розірвання дипломатичних зв'язків між Україною і РФ та відсутності можливості звернення із судовим дорученням для вручення відповідачу судових документів у даній справі у порядку ст. 367 Господарського процесуального кодексу України, суд відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України вирішив здійснювати повідомлення відповідача про розгляд справи шляхом розміщення оголошень на сайті Судової влади України.
03.06.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку на направлення скан-копій перекладу ухвали суду від 15.05.2024 та позовної заяви на електронну адресу відповідача та долучення до матеріалів справи доказів такого направлення.
14.06.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від позивача надійшло клопотання про призначення економічної експертизи у справі № 910/4990/24.
В підготовче засідання 17.06.2024 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, однак про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлявся судом належним чином шляхом оприлюднення відповідного оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Відзиву на позовну заяву та будь-яких заяв/клопотань до суду не подавав.
Суд в підготовчому засіданні 17.06.2024 ухвалив задовольнити клопотання позивача від 03.06.2024 про поновлення пропущеного строку для подання доказів надсилання копії перекладу ухвали суду від 15.05.2024 та позовної заяви на електронну адресу відповідача, поновити пропущений строк та долучити до матеріалів справи подані позивачем докази, про що постановлено ухвали, які занесені до протоколу судового засідання.
Представник позивача у підготовчому засіданні 17.06.2024 підтримав подане клопотання про призначення судової економічної експертизи, просив його задовольнити.
За результатами підготовчого засідання 17.06.2024 суд постановив ухвалу, якою клопотання позивача про призначення судової економічної експертизи задовольнив, призначив у справі № 910/4990/24 судову економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (03057, м. Київ, вул. Сім'ї Бродських (Смоленська), 6). На вирішення судової експертизи поставлено питання: «Чи підтверджується документально розмір упущеної вигоди Товариства з обмеженою відповідальністю «КАТВІНД ЕНЕРЖІ» - 85 174 753,40 грн, заподіяної вказаному товариству внаслідок збройної агресії РФ проти України?».
Витрати по проведенню експертизи покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю «КАТВІНД ЕНЕРЖІ».
Провадження у справі № 910/4990/24 зупинено до проведення судової експертизи та отримання висновку експерта.
Не погодившись із постановленою судом ухвалою від 17.06.2024 в частині визначення експертної установи для проведення судової економічної експертизи, Товариство з обмеженою відповідальністю «КАТВІНД ЕНЕРЖІ» звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
Втім, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «КАТВІНД ЕНЕРЖІ» апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.06.2024, у зв'язку з не усуненням скаржником недоліків скарги.
23.08.2024 супровідним листом від 13.08.2024 № 07-17 /485/24 матеріали справи № 910/4990/24 скеровано до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України для проведення судової економічної експертизи.
Водночас, суд неодноразово поновлював провадження у справі № 910/4990/24 для вирішення питань щодо погодження строків проведення судової експертизи, збирання матеріалів, необхідних для її проведення.
13.02.2026 до суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов висновок експертів від 21.01.2026 № 9194/9195/24-72 за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи у справі № 910/4990/24.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2026 поновлено провадження у справі № 910/4990/24, підготовче засідання призначено на 11.03.2026.
В підготовче засідання 11.03.2026 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлений належним чином відповідним оголошенням на сайті Судової влади України.
Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а підстави для відкладення підготовчого засідання відсутні, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 15.04.2026.
13.04.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В судове засідання 15.04.2026 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлений належним чином відповідним оголошенням на сайті Судової влади України.
Представник позивача в судовому засіданні 15.04.2026 не підтримав подане до суду 13.04.2026 клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим суд вказане клопотання залишив без розгляду.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Оскільки явка представника відповідача обов'язковою не визнавалась, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представника відповідача.
Представник позивача в судовому засіданні 15.04.2026 надав суду усні пояснення щодо заявлених позовних вимог, просив позов задовольнити.
В порядку ч. 1 ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України судом в судовому засіданні 15.04.2026 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Товариство з обмеженою відповідальності «КАТВІНД ЕНЕРЖІ» (надалі - позивач, Товариство) з 2019 року здійснює господарську діяльність на території України, основним видом господарської діяльності якого є: 43.21 Електромонтажні роботи, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Із наданих позивачем у матеріали справи документів суд встановив, що Товариством надавались послуги керування будівельними майданчиками на підставі укладених з ТОВ «НОРДЕКС ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» договорів від 29.07.2019 № 01-07/19 та від 01.10.2020 № 01-10/20.
Так, відповідно до договору про надання послуг керування будівельним майданчиком від 29.07.2019 № 01-07/19, укладеним між позивачем та ТОВ «НОРДЕКС ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН», позивач здійснював надання послуг керування будівельним майданчиком, а саме управління будь-якою діяльністю, пов'язаною з роботами на будівельному майданчику протягом виконання проєкту вітропарку «Сиваш» у Херсонській області, що охоплює 63 і 1 опціональний вітрогенератори «Нордекс» №131/3900 TS120 TIT Delta.
Як вказує позивач, у період з січня 2021 року по червень 2022 року ним надано послуг ТОВ «НОРДЕКС ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» за договором про надання послуг керування будівельним майданчиком від 29.07.2019 № 01-07/19 на загальну суму 29 218 100,65 грн, на підтвердження чого в матеріали справи надано відповідні акти прийому-передачі послуг за вказаний період.
Крім того, відповідно до договору про надання послуг керування будівельним майданчиком від 01.10.2020 № 01-10/20, укладеним між позивачем та ТОВ «НОРДЕКС ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН», позивач здійснював надання послуг керування будівельним майданчиком, а саме управління будь-якою діяльністю, пов'язаною з роботами на будівельному майданчику протягом виконання проєкту вітропарку «Южне» у Одеській області, що охоплює 17 вітрогенераторів «Нордекс» № 149/4.5. TS125 4500кВт з висотою маточини 125 м.
Як вказує позивач, на виконання вказаного договору від 01.10.2020 № 01-10/20 ним за період з січня 2021 року по грудень 2021 року надано ТОВ «НОРДЕКС ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» послуг на загальну суму 21 414 869,46 грн.
Так, за доводами позивача, з початком війни він втратив можливість надавати послуги з керування двома будівельними майданчиками вітропарків «Южне» та «Сиваш», що призвело до недоотримання ним прибутку.
Крім того, позивач зазначає, що ним на підставі укладених з ТОВ «Авто Груп +» договорів купівлі-продажу від 15.07.2020, від 21.12.2020 та від 15.10.2021, було придбано 3 автомобілі марки Рено Дастер вартістю 530 000,00 грн, 431 541,00 грн та 552 492,00 грн відповідно, які використовувались для здійснення керування будівельним майданчиком вітропарку «Сиваш».
Втім, зазначені автомобілі залишились на окупованій території, а тому вважаються втраченими.
Звертаючись з цим позовом до суду, позивач посилався на те, що через початок збройної агресії РФ та повномасштабне вторгнення на територію України, він був позбавлений можливості надавати послуги за укладеними з ТОВ «НОРДЕКС ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» договорами про надання послуг керування будівельними майданчиками, у зв'язку з чим недоотримав прибуток у розмірі 85 174 753,40 грн, а також втратив майно (автомобілі) вартістю 1 514 033,00 грн.
Отже, у межах цього позову позивач просить стягнути з відповідача 85 174 753,40 грн упущеної вигоди та 1 514 033,00 грн вартості автомобілів, які залишилися на окупованій території.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву до суду.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частин 1, 4 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач визначив відповідачем державу - російську федерацію.
Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Частиною 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 в справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.
Як Україна, так і російська федерація були учасницями Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.1994 № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 № 16-ФЗ.
Слід зазначити, що відповідно до Закону України «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 12.01.2023 № 2855-IX (дата набрання чинності - 05.02.2023) Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.
Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.
Разом із тим, позивач, як суб'єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов'язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов'язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії не може бути проявом реалізації будь-яких обов'язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.
Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лише у разі, якщо таке обмеження:
1) Переслідує законну мету: Європейський суд з прав людини неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14.03.2013, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29.06.201, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17.07. 2012, § 60).
У контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету російської федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена російською федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту Організації Об'єднаних Націй, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи російської федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами. Це позбавляє застосування судового імунітету російської федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.
2) Є пропорційне меті, яка переслідується: відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, «обмеження буде несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції 1950 року, якщо … не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується».
3) Не порушує самої сутності права на доступ до суду: при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави, «необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права [доступу до суду]» (Ashingdane v theUnitedKingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28.05.1985, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14.03.2013, § 55), Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23.03.2010, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21.11.2001, окрема думка Судді L. Лукейдіса).
Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 в справі № 990/80/22.
Отже, враховуючи, що даний спір стосується відшкодування шкоди, завданої на території України внаслідок повномасштабної військової агресії, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.
У таких висновках суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Згідно із частинами 1-3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За положенням ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном (постанова Верховного Суду від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).
При цьому відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані особою за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Таким чином, позивачу слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Тобто протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).
Отже, система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини належними та допустимими доказами.
Предметом позову в цій справі є відшкодування шкоди, заподіяної позивачу протиправними діями держави-агресора - російської федерації.
Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Зі змісту ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Так, відповідно до Конституції України, Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, який станом на день ухвалення даного рішення не є скасованим.
У пункті 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Визначення агресії» від 14.12.1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.
Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов'язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 року на території України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 року.
РФ, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р.
Зокрема, п. 1 Будапештського меморандуму передбачено, що російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
У п. 2 Будапештського меморандуму узгоджено, що російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір між Україною і російською федерацією про українсько-російський державний кордон, РФ вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України.
Отже, протиправність діяння відповідача як складового елементу правопорушення у вигляді завдання збитків, в розумінні ч. 3 ст. 75 ГПК України, є загальновідомою обставиною, яка закріплена державою на законодавчому рівні та яка доказування не потребує.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача, ним провадилась господарська діяльність із надання послуг з керування будівельними майданчиками щодо проєктів вітропарків «Южне» у Одеській області та «Сиваш» у Херсонській області відповідно до укладених із Товариством з обмеженою відповідальністю «НОРДЕКС ЕНЕРДЖИ ЮКРЕЙН» договорів про надання послуг керування будівельним майданчиком від 29.07.2019 № 01-07/19 та від 01.10.2020 № 01-10/20.
Херсонська та Одеська області увійшли до переліку областей, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75, а з 23.12.2022 згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004.
Вказані обставини, за доводами позивача, унеможливили здійснення нормальної господарської діяльності Товариства, що в свою чергу унеможливило отримання прибутку Товариством.
Так, позивачем визначено розмір недоотриманого прибутку (упущеної вигоди) в сумі 85 174 753,40 грн, розрахунок якої здійснений позивачем самостійно, на підставі договорів та первинних документів.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
При цьому, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №923/700/17, а також у постановах Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15, від 09.12.2014 у справі №5023/4983/12)
Таким чином, розрахунок упущеної вигоди має бути обґрунтованим та документально підтвердженим.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (надалі - Порядок).
Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Основні показники, які оцінюються:
вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;
вартість втрачених фінансових активів державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності;
упущена вигода державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
упущена вигода підприємств недержавної форми власності;
втрати державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях;
втрати підприємств недержавної форми власності від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях.
Визначення шкоди та збитків підприємств здійснюється відповідно до методики, затвердженої спільним наказом Мінекономіки та Фонду державного майна від 18.10.2022 № 3904/1223 (далі - Методика), яка є обов'язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов'язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності.
Оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження). Незалежна оцінка збитків забезпечується суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб'єкти оціночної діяльності), з дотриманням національних та міжнародних стандартів оцінки, з урахуванням особливостей, що визначені цією Методикою (п. 7 Методики).
За змістом ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 Господарського процесуального кодексу України).
Так, для встановлення фактичних обставин щодо розміру упущеної вигоди позивача, враховуючи відсутність у матеріалах справи висновку експерта щодо дійсного розміру упущеної вигоди, суд призначав у даній справі судову економічну експертизу, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
Згідно з висновком експертів за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи від 21.01.2026 № 9194/9195/24-72 визначено, що розмір упущеної вигоди Товариства з обмеженою відповідальністю «КАТВІНД ЕНЕРЖІ» в сумі 85 174 753,40 грн, в еквіваленті умовної грошової одиниці за період з березня 2022 по грудень 2023 року, підтверджується частково, в сумі 26 243 117,18 грн.
Так, при проведенні дослідження експертами за результатами аналізу документів фінансової звітності позивача за 2020-2021 роки було встановлено таке:
- дохід від основної діяльності Товариства за 2020 та 2021 роки мав динаміку зростання; збільшення доходів у 2021 році становило 57,72% відносно показників 2020 року;
- показники собівартості мали тенденцію до зростання співставно показникам збільшення чистого доходу;
- показник інших витрат у фінансовій звітності 2021 року не відображено, проте порівняно з 2020 роком цей показник становив 4013,07 тис. грн;
- в 2021 році показники чистого прибутку збільшились на 884,1 тис.грн.
Відтак, встановлено, що протягом 2020-2021 років доходи Товариства мали тенденцію до зростання. Разом з тим, експертами було встановлено, що у 2023 році спостерігалась динаміка зменшення доходу Товариства відносно показників 2020-2021 років та 2022 року. Зменшення чистого доходу у 2022 році порівняно з 2021 роком складає 35 534,8 тис. грн., тоді як у звітності за 2023 рік відображено цей показник на рівні 477,5 тис. грн, тобто зменшення показнику становить 90,57%. Так, у 2022 році чисто доходи Товариства від реалізації продукції знизились майже у вісім разів, у 2023 році тенденція зменшення доходу залишилась.
За результатами проведеного дослідження з'ясовано, що зменшення прибутку Товариства у 2022 та 2023 роках могло відбуватись, зокрема, через неможливість отримання доходу від виконання робіт/надання послуг за частиною укладених діючих договорів, через настання форс-мажорних обставин, пов'язаних з агресією РФ.
Так, дослідженням за результатами оцінки поданих позивачем актів прийому-передачі послуг за період січень 2021 - червень 2022 згідно укладених з ТОВ «НОРДЕКС ЕНЕРДЖИ ЮКРЕЙН» договорів від 29.07.2019 № 01-07/19 та від 01.10.2020 №01-10/20 встановлено, що загальна середньомісячна вартість наданих послуг з керування будівельними майданчиками складає 4 047 941,73 грн з ПДВ.
Відтак, визначено, що сума недоотриманого доходу Товариства за договорами від 29.07.2019 № 01-07/19 та від 01.10.2020 №01-10/20, виконання яких стало неможливим внаслідок збройної агресії РФ, за період 22 місяці (березень 2022 року - грудень 2023 року) розрахунково становить 89 054 718,06 грн з ПДВ.
Водночас, згідно з п. 5.3. розділу IV Методики визначено, що оскільки грошові надходження від майбутнього відшкодування упущеної вигоди, як правило, оподатковуються як звичайний дохід, для цілей цієї Методики грошовим потоком, що використовують для визначення розміру упущеної вигоди, є прибуток до оподаткування, крім випадків, передбачених абзацом другим цього підпункту. Неотриманий прибуток за визначений період часу обчислюють як такий, що мав би бути отриманий підприємством, діяльність якого заснована на майні, визначеному в пункті 1 цього розділу, за умови відсутності наслідків збройної агресії.
Відтак, експертами для обчислення суми грошового потоку використовувалась сума недоотриманого доходу Товариства з обмеженою відповідальністю «КАТВІНД ЕНЕРЖІ» за договорами від 29.07.2019 № 01-07/19 та від 01.10.2020 №01-10/20 без урахування ПДВ, а саме - 74 212 263,38 грн.
При цьому, як вбачається із експертного висновку, при визначенні розміру упущеної вигоди відповідно до Методики експертами було застосовано коефіцієнт рентабельності продажів за 2020 та 2021 роки, який дорівнює 22,22%, у зв'язку з чим розраховано розмір недоотриманого прибутку таким чином: 74 212 263,38 грн * 22,22% = 16 489 964,92 грн, що в перерахунку у валюті долар США (за курсом НБУ станом на 24.02.2022 - 29,2549 грн за 1 долар США) становить 563 665,06 доларів США. Зазначена сума визначена за базовий період часу - 22 місяці, з урахуванням того, що зазначена сума прибутку могла бути отримана Товариством від виконання договорів від 29.07.2019 № 01-07/19 та від 01.10.2020 №01-10/20 протягом березня 2022 року - грудня 2023 року. При цьому, щомісячне значення недотриманого прибутку становить 25 621,14 доларів США (563 665,06 доларів США / 22 місяці).
Як передбачено у п. 5 розділу IV Методики, визначення розміру упущеної вигоди передбачає проведення таких оціночних процедур:
аналіз та визначення тривалості строку компаундування, у межах якого враховується упущена вигода від активу (майна);
обчислення річного розміру грошових потоків та переведення в розмір на місяць протягом усього строку компаундування;
обґрунтування складових ставки компаундування та її визначення;
визначення майбутньої вартості грошових потоків на кінець строку компаундування шляхом компаундування цих грошових потоків.
Максимальна тривалість загального строку компаундування, у межах якого враховується упущена вигода, не повинна перевищувати суму таких строків, зокрема, строк з дати, що відповідає даті порушення цивільного права у зв'язку із знищенням, втратою або пошкодженням майна, до дати спливу трьох місяців з дати припинення чи скасування періоду воєнного стану внаслідок збройної агресії (п. 5.1. розділу IV Методики).
Так, експертами відповідно до п. 5.10 Методики визначено, що ставка компаундування становить 8,61%, що в перерахунку на місяць - 0,00691.
З урахуванням наведеного, експертами встановлено розмір упущеної вигоди позивача за період березень 2022 року - грудень 2023 року в еквіваленті умовної грошової одиниці - 606 527,65 доларів США.
Відповідно до п. 5.12 розділу IV Методики, після визначення розміру упущеної вигоди в еквіваленті умовної грошової одиниці її значення переводять в гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
Таким чином, згідно з висновком експертів від 21.01.2026 № 9194/9195/24-72, розмір упущеної вигоди позивача на дату оцінки становить 26 243 117,18 грн (за курсом НБУ на дату оцінки - 20.01.2026 у розмірі 43,2678).
Отже, дослідивши зазначений вище висновок експертів від 21.01.2026 № 9194/9195/24-72 за результатами проведення комісійної судової економічної експертизи, суд вважає його належним та достовірним доказом на підтвердження розміру неотриманого прибутку позивача (упущеної вигоди).
Відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача упущеної вигоди підлягають частковому задоволенню, в сумі 26 243 117,18 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача вартості автомобілів, які залишились на окупованій території, суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 6.1. - 6.3. розділу ІІІ Методики, визначення розміру реальних збитків внаслідок пошкодження, втрати та(або) знищення товарно-матеріальних запасів та біологічних активів передбачає визначення актуалізованих на дату оцінки витрат, необхідних для заміни такого майна.
Для цілей цієї Методики пошкоджені, знищені, втрачені товарно-матеріальні запаси та біологічні активи, щодо яких оцінюють реальні збитки, розглядають як майно, що внаслідок заподіяння шкоди втратило свої первинні функціональні та споживчі властивості продукції, надані їй у процесі проєктування та виробництва. Розмір реальних збитків внаслідок пошкодження вказаного майна приймається таким, що дорівнює розміру реальних збитків внаслідок знищення такого майна.
Розмір реальних збитків щодо такого майна оцінюють, виходячи з облікових даних фінансової звітності суб'єкта господарювання, установи, організації, облікових даних фінансової звітності власника або балансоутримувача такого майна, складеної станом на 31 грудня 2021 року, що відображає фактично понесені витрати на придбання майна. Оцінка проводиться за наявності одного з таких документів: копії протоколу огляду місця подій, що підтверджує факт пошкоджень, втрати або знищення майна, або акта/виписки з протоколу огляду місця подій, що підтверджує факт пошкоджень/знищення/втрату майна, або експертного висновку торгово-промислової палати щодо обстеження залишків готової продукції, напівфабрикатів або сировини по кількості і якості та втратах за підсумком пошкодження/знищення товарів, або інших доказах щодо наявності такого майна на дату заподіяння шкоди.
Так, позивачем в матеріали справи надано договори купівлі-продажу транспортних засобів (марки Renault), укладених з ТОВ «АВТО ГРУП +» від 05.09.2019 № 5393/385396, від 11.08.2021 № 5393/181620, від 15.07.2020 № 5393/865463, від 21.12.2020 № 5393/403562, від 21.10.2021 № 5393/252986. При цьому, у позовній заяві позивач вказує, що ним втрачено автомобілі, які були придбані за договорами від 15.07.2020, від 21.12.2020 та від 15.10.2021, втім, жодного договору від 15.10.2021 в матеріали справи не надано.
Однак, судом згідно поданих в подальшому позивачем у справу документів та викладених ним пояснень, встановлено, що до стягнення з відповідача заявлено вартість автомобілів, придбаних позивачем за договорами від 15.07.2020 № 5393/865463, від 21.12.2020 № 5393/403562 та від 21.10.2021 № 5393/252986.
Так, згідно з укладеним позивачем із ТОВ «АВТО ГРУП +» договором № 5393/865463 від 15.07.2020 та підписаним на виконання цього договору Актом приймання-передачі від 29.07.2020, позивач отримав у власність автомобіль марки Renault, номер кузова НОМЕР_1 , 2020 року випуску, вартість якого згідно з п. 2.1. цього договору становить 431 541,00 грн з ПДВ.
За укладеним позивачем із ТОВ «АВТО ГРУП +» договором № 5393/403562 від 21.12.2020 та підписаним на виконання цього договору Актом приймання-передачі від 23.12.2020, позивач отримав у власність автомобіль марки Renault, номер кузова НОМЕР_2 , 2020 року випуску, вартість якого згідно з п. 2.1. цього договору становить 530 000,00 грн з ПДВ.
За укладеним позивачем із ТОВ «АВТО ГРУП +» договором № 5393/252986 від 21.10.2021 та підписаним на виконання цього договору Актом приймання-передачі від 27.10.2021, позивач отримав у власність автомобіль марки Renault, номер кузова НОМЕР_3 , 2021 року випуску, вартість якого згідно з п. 2.1. цього договору становить 552 492,00 грн з ПДВ.
Водночас, у всіх вищевказаних договорах визначено, що оплата вартості автомобілів здійснюється на умовах 100% передоплати, яку позивач сплачує протягом терміну, зазначеному у рахунку, який виставляє продавець.
Однак, позивачем не представлено взагалі суду доказів здійснення оплати автомобілів за вищевказаними договорами на загальну суму 1 514 033,00 грн, як і не надано належних і допустимих доказів, якими б підтверджувалось перебування на обліку у Товариства автомобілів марки Renault (зокрема, даних інвентаризації) та використання їх у господарській діяльності Товариства та конкретно для здійснення керування будівельним майданчиком вітропарку «Сиваш», як вказано в позові.
Крім того, позивачем не підтверджено жодними належними доказами факту втрати автомобілів, вартість яких заявлено до стягнення з відповідача, не надано й документів, з яких би вбачалось, що автомобілі залишились на окупованій території та взагалі там перебували.
При цьому, факт пошкодження або знищення певного, конкретного нерухомого та/або рухомого майна, належного на праві власності суб'єкту господарювання, підлягає фіксації (акти обстеження, фото-, відеофіксація, відповіді / інформація компетентних органів (зокрема, ДСНС), звернення (повідомлення про злочин) до Національної поліції, СБУ тощо). Водночас матеріали даної справи не містять жодного доказу на підтвердження факту знищення та/або втрати автомобілів, які, як стверджує позивач, використовувались для здійснення керування будівельним майданчиком вітропарку «Сиваш».
Господарський суд враховує, що обставини збройної агресії РФ проти України мають негативний вплив на господарську діяльність усіх суб'єктів господарювання, зокрема і позивача. Проте зауважує, що до матеріалів справи не надано належних та допустимих у контексті норм ГПК України доказів того, що майно (автомобілі) позивача, були знищені чи втрачені.
Відтак, за висновками суду, включення вартості автомобілів в сумі 1 514 033,00 грн за відсутності доказів їх знищення/псування, до збитків позивача є передчасним.
У зв'язку із зазначеним, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 1 514 033,00 грн вартості автомобілів, за недоведеністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам та підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у порядку п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з російської федерації (адреса уповноваженого органу - Міністерства юстиції російської федерації: вул. Житняя, буд 14, м. Москва, 1119991, російська федерація) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КАТВІНД ЕНЕРЖІ» (вул. Велика Арнаутська, 76, офіс 1, м. Одеса, 65045; ідентифікаційний код 43073559) 26 243 117 (двадцять шість мільйонів двісті сорок три тисячі сто сімнадцять) гривень 18 коп. упущеної вигоди.
3. Стягнути з російської федерації (адреса уповноваженого органу - Міністерства юстиції російської федерації: вул. Житняя, буд 14, м. Москва, 1119991, російська федерація) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 314 917 (триста чотирнадцять тисяч дев'ятсот сімнадцять) гривень 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 29.04.2026.
Суддя Т. Ю. Трофименко