ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.04.2026Справа № 910/438/26
За позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича
до відповідача-1: Верховний Суд
відповідача-2: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України
про стягнення 3 000 029,00 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Завадська Ю.В.
Представники:
від позивача - не з'явився;
від відповідача-1 - не з'явився;
від відповідача-2 - не з'явився.
Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича (далі - позивач, ФГ Бурки В.В.) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Верховного Суду (далі - відповідач-1), Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2) про стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ФГ Бурки В.В. 3 000 029,00 грн, з яких: 29,00 грн матеріальної шкоди, 3 000 000,00 грн моральної шкоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 позовну заяву ФГ Бурки В.В. залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
27.01.2026 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, яка містить позовну заяву (із усунутими недоліками).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 позовну заяву ФГ Бурки В.В. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/438/26, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 09.03.2026 о 10:20 год.
03.02.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.
04.02.2026 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.
05.02.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1.
16.02.2026 до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.
У підготовче засідання, призначене на 09.03.2026, представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2 не з'явились.
У підготовчому засіданні, призначеному на 09.03.2026, суд розглянув поданий відповідачем-1 відзив на позовну заяву.
У підготовчому засіданні, призначеному на 09.03.2026, суд зобов'язав, відповідача-1 надати докази на підтвердження повноважень представника Добролюбова В.І. діяти від імені юридичної особи відповідача-1 (підписувати процесуальні документи) в порядку самопредставництва.
У підготовчому засіданні, призначеному на 09.03.2026, суд долучив до матеріалів справи відповідь позивача на відзив відповідача-1 на позовну заяву.
Безпосередньо у відповіді на відзив позивач заявив клопотання про вирішення питання щодо звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення ст. 56 Конституції України.
У підготовчому засіданні, призначеному на 09.03.2026, суд відмовив в задоволенні клопотання позивача щодо звернення до Конституційного Суду України з відповідним поданням, оскільки Господарський суд міста Києва відсутній в переліку суб'єктів, яким відповідно до Конституції України надано право для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням.
Крім того, у відповіді на відзив позивач заявив клопотання, згідно якого, у випадку виявлення судом, що позивачем подано заяву до неналежного відповідача, просив суд замінити первісного відповідача належним відповідачем або залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
У підготовчому засіданні, призначеному на 09.03.2026, суд відмовив в задоволенні вказаного клопотання, враховуючи, що саме на позивача покладено обов'язок визначити відповідача, до кого пред'явлено позов, водночас клопотання позивача не містить зазначення особи належного відповідача, яким позивач просив суд замінити первісного відповідача, рівно як відсутнє зазначення особи, яку позивач просив суд залучити у якості співвідповідача.
У підготовчому засіданні, призначеному на 09.03.2026, суд долучив до матеріалів справи відзив відповідача-2 на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 продовжено строк підготовчого провадження за ініціативою суду на тридцять днів, відкладено підготовче засідання у справі на 30.03.2026 о 11:20 год.
12.03.2026 до суду від відповідача-1 надійшла заява на виконання вимог ухвали суду.
У підготовче засідання, призначене на 30.03.2026, представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2 не з'явились.
У підготовчому засіданні, призначеному на 30.03.2026, суд долучив до матеріалів справи заяву відповідача-1 на виконання вимог ухвали суду та відзив відповідача-1 на позовну заяву, поданий до суду 04.02.2026.
Безпосередньо у відзиві на позовну заяву відповідач-1 просить суд закрити провадження у справі у справі № 910/438/26 за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до Верховного Суду та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення 3 000 029,00 грн.
В обґрунтування наведеного клопотання відповідачем-1 вказано, що спір в частині вимог до суду не можна розглядати за правилами господарського судочинства та взагалі такий спір не підлягає судовому розгляду.
Суд звертає увагу, що згідно змісту цього клопотання відповідач-1 просить суд закрити провадження у справі у справі № 910/438/26 за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича до Верховного Суду та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення 3 000 029,00 грн, тобто повністю, тоді як обґрунтування наявності підстав для закриття провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України фактично стосуються лише позову в частині вимог до Верховного Суду.
Суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача-1 про закриття провадження у справі № 910/438/26 за позовом ФГ Бурки В.В. до Верховного Суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення 3 000 029,00 грн.
У підготовчому засіданні, призначеному на 30.03.2026 суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.04.2026 об 10:20 год.
У судове засідання, призначене на 27.04.2026, представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2 не з'явились, про дату, час і місце цього засідання були повідомлені належним чином.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Судом враховано, що явка учасників справи у судове засідання, призначене на 27.04.2026, визнана ухвалою суду від 30.03.2026 не обов'язковою.
Судом також враховано, що після одержання судом від позивача відповіді на відзив відповідача-1 на позовну заяву, будь-яких заяв чи клопотань, в тому числі про зміну позовних вимог або про відмову від позову, від позивача до суду не надходило.
Зважаючи на наведені обставини та приписи ст. 202 ГПК України, у судовому засіданні 27.04.2026 судом здійснювався розгляд справи по суті за відсутності сторін (їх представників) відповідно до заявлених позивачем у позовній заяві вимог.
Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
У судовому засіданні 27.04.2026 здійснювалось з'ясування обставини справи та дослідження доказів.
У судовому засіданні 27.04.2026 було проголошено вступну та резолютивну частини ухвали про закриття провадження у справі № 910/438/26 за позовом ФГ Бурки В.В. до Верховного Суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення 3 000 029,00 грн в частині вимог до Верховного Суду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
У судовому засіданні 27.04.2026 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення суду буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими учасники справи обґрунтовували обставини справи, суд
Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича (позивач) є юридичною особою (ідентифікаційний код 25235046).
Позиція учасників справи.
Позивач в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неправомірність постановлення Верховним Судом у складі судді Касаційного цивільного суду у справі № 461/5373/22 ухвали від 02.03.2023 про повернення касаційної скарги ФГ Бурки В.В., поданої та підписаної Буркою Валерієм Володимировичем, на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023 у справі № 461/5373/22, особі, що її подала.
Позивач стверджує, що в результаті таких незаконних дій Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду у справі № 461/5373/22, які полягали у незаконному позбавленні позивача прав, гарантованих ст. 8, 40, 55 Конституції України, та доступу до правосуддя, позивачу було завдано матеріальну шкоду, яка полягала в оплаті поштової кореспонденції для повторного направлення до Верховного Суду касаційної скарги на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023 у справі № 461/5373/22, і моральну шкоду, яка полягала у приниженні ділової репутації у зв'язку з порушенням прав, було порушено нормальні ділові зв'язки через неможливість продовження активної підприємницької діяльності для забезпечення діяльності фермерського господарства, порушено стосунки з оточуючими людьми, так як всі родичі та знайомі глузують, стверджуючи, що фермерське господарство не знає норм чинного законодавства, не веде свою діяльність в межах закону, адже кожне рішення суду, яке відмовляє в задоволенні вимог фермерського господарства, говорить, що вимоги фермерського господарства незаконні. Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 3 000 000,00 грн, позивач зазначив, що ніякі Закони України не обмежують суми відшкодування за моральну шкоду і він вважає, що вказана сума являється адекватною, враховуючи порушення норм Конституції України Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду, до повноважень якого входить фактичне гарантування виконання норм чинного законодавства та захист прав.
Позивач зазначає, що грубе порушення норм ст. 8, 40, 55 Конституції України та норми ЦПК України з боку судді Касаційного цивільного суду, що підтверджується ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2023 у справі № 461/5373/22 та постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №910/16580/23, це свідоме глузування працівника органів державної влади України тому, що судді Касаційного цивільного суду було відомо норми законодавства України, які регулюють порядок представництва в суді, але суддя Касаційного цивільного суду, зловживаючи своїм службовим становищем, незаконно позбавила позивача доступу до правосуддя шляхом безпідствного повернення касаційної скарги, в результаті чого позивач не зміг у короткі терміни захистити права, передбачені Конституцією України та ЦПК України.
Посилаючись на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2023 у справі № 461/5373/22, позивач зазначив, що касаційну скаргу ФГ Бурки В.В. на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023 у справі № 461/5373/22, подану та підписану представником ФГ Бурки В.В. - Буркою Валерієм Володимировичем, було розглянуто по суті, тим самим підтверджено, що Бурка Валерій Володимирович, як представник ФГ Бурки В.В., має право підписувати та подавати дану касаційну скаргу.
Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №910/16580/23 за позовом ФГ Бурки В.В. до держави в особі Державної казначейської служби України про стягнення 1 000 000,00 грн моральної шкоди, позивач вказав на висновок про застосування норми права, якого дійшла Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи тлумачення частини третьої статті 56 ГПК України, зазначивши, що формулювання вказаної норми "дозволяє виснувати про те, через яких осіб можливе самопредставництво юридичної особи, а також про те, що, окрім керівника і члена виконавчого органу, такими особами можуть бути також інші особи, уповноважені діяти від імені юридичної особи відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).
Особа, через яку юридична особа діє на засадах самопредставництва, має підтвердити суду цей свій статус, зокрема шляхом подання документів, вказаних у частині третій статті 56 ГПК України [статут, положення, трудовий договір (контракт)].
Водночас, якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Єдиного державного реєстру, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є).
Отже, за наявності інформації щодо такої особи в Єдиному державному реєстрі, у разі подання її суду, відсутності стосовно цього спору, про який повідомлено суду, підстави додатково підтверджувати ці повноваження документами, які за своїм змістом є тими, що визначені частиною третьою статті 56 ГПК України, - статутом, положенням, трудовим договором (контрактом) - відсутні, оскільки суд може покладатись на відомості з Реєстру як на достовірні".
Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позову з огляду на таке:
- спір в частині вимог до суду не можна розглядати за правилами господарського судочинства та взагалі такий спір не підлягає судовому розгляду;
- в порушення норм статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 13, 74, 77, 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), позивач не навів жодних фактичних обставин та не надав жодних доказів, які б свідчили про заподіяння йому Верховним Судом моральної та матеріальної шкоди, розмір її не обґрунтував.
Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позову з огляду на таке:
- позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої, на його думку, Верховним Судом, отже, Державу Україна у даній справі повинен представляти Верховний Суд, у той час як участь Казначейства у ній не є обов'язковою у статусі відповідача, оскільки Казначейство є лише органом виконання судових рішень про стягнення шкоди з Державного бюджету України, Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало;
- відповідач-2 зауважив, що оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається;
- позивач не надав жодних належних та допустимих доказів незаконності дій чи рішень суду, у позовній заяві не зазначено будь-яких чітких аргументів щодо фактичних підстав для відшкодування моральної шкоди, крім тверджень про її наявність;
- позивач не обґрунтував вимогу про відшкодування державою моральної шкоди, не зазначив фактів (обставин), за яких можна було б стверджувати про порушення прав позивача, порушення державою конкретних обов'язків;
- позивач не надав доказів, якими б підтверджувався факт заподіяння йому моральних та фізичних страждань, наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправним діяннями відповідача-1 та його вини в її заподіянні;
- вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відсутні правові підстави для їх задоволення, а також необґрунтовано, з яких міркувань виходив позивач, оцінюючи шкоду в розмірі 3 000 000,00 грн;
- відповідач-2 вважає, що стягнення шкоди з Держави Україна в особі Казначейства є необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права.
Щодо визначення суб'єктного складу відповідачів у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з даним позовом про відшкодування завданої йому матеріальної та моральної шкоди, визначивши відповідачами Верховний Суд (відповідач-1) та Державу Україна в особі Державної казначейської служби України (відповідач-2).
Позивач зазначив, що шкоду завдано йому в результаті позбавлення позивача доступу до правосуддя шляхом постановлення Верховним Судом незаконної ухвали від 02.03.2023 у справі № 461/5373/22 про повернення його касаційної скарги. При цьому позовні вимоги заявлено позивачем про стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ФГ Бурки В.В. 29,00 грн матеріальної шкоди та 3 000 000,00 грн моральної шкоди
Тобто, завдання шкоди позивачу обгрунтовано незаконними діями Верховного Суду, яка, на думку позивача, підлягає стягненню з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України.
Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Судом встановлено, що спір в частині вимог до Верховного Суду не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства і взагалі такий спір не підлягає судовому розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 закрито провадження у справі № 910/438/26 за позовом ФГ Бурки В.В. до Верховного Суду, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення 3 000 029,00 грн в частині вимог до Верховного Суду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Відповідно до частини 1, 2 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Враховуючи приписи статті 14 ГПК України, суд розглядає заявлені позивачем у позовній заяві вимоги про стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ФГ Бурки В.В. 3 000 029,00 грн, з яких: 29,00 грн матеріальної шкоди, 3 000 000,00 грн моральної шкоди.
Щодо визначеного у даній справі відповідача - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Державна казначейська служба України (далі - Казначейство) діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (далі - Положення).
Відповідно до пункту 1 Положення Казначейство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, а також дорученнями Кабінету Міністрів України і Міністра фінансів (пункт 2 Положення).
Казначейство є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в Казначействі і банках (пункт 17 Положення).
Тобто, Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов'язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини 1 статті 2 ЦК України.
Згідно з Положенням, Казначейство відповідно до покладених на нього функцій забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку та, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (абз. 1 пп 2, пп 3 п. 4 Положення).
Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Згідно з частиною 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. Отже, відповідачем у справі про відшкодування шкоди має бути держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади (постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц, від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц)
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17 вказано, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 641/4272/19 зазначено, що залучення або незалучення до участі у спорах з державою ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є Держава Україна, а не ДКС України чи її територіальний орган. Тому у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), немає необхідності визначати відповідачем ДКС України або її територіальний орган. Останні зобов'язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави.
Отже, враховуючи висновки Верховного Суду, у спорах про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), відсутня необхідність визначати відповідачем Державну казначейську службу України або її територіальний орган. Державна казначейська служба України є лише органом виконання судових рішень про стягнення шкоди з Державного бюджету України.
Водночас судом встановлено, що Державна казначейська служба України не є учасником спірних відносин, жодних прав та інтересів позивача не порушувала, жодної шкоди позивачеві не завдавала. До того ж, сам позивач не вказує, що Державна казначейська служба України є порушником його прав.
Щодо безпідставності вимог позивача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Згідно з статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно з статтею 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів є як відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 сформульовано також висновок про те, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Цими правовими нормами передбачено, зокрема, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов'язкова наявність інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. А тому необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (пункти 6.11-6.13 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду) .
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою полягає в тому, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
При цьому природа такого зв'язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдавати шкоду позивачеві як conditio sine qua non ("умова, без якої не може бути") (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19).
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, а також немайнова шкода, заподіяна юридичній особі, що полягає у втратах немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Отже, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача (Держави Україна в особі Державної казначейської служби України) за заподіяння позивачеві матеріальної та моральної шкоди у цій справі позивачу належить довести наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення (наявність матеріальної та моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала матеріальної та моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала матеріальної та моральної шкоди, та її результатом - матеріальною та моральною шкодою), у той час як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.
Щодо правил та умов відшкодування моральної шкоди, завданої юридичній особі, то за загальним правилом відшкодування моральної шкоди, визначеним в статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана юридичній особі, полягає у приниженні ділової репутації юридичної особи.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
За змістом наведеної норми зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Визначення терміну "ділова репутація" наведено у пункті 11 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" від 14.12.2021 № 1953-IX (зі змінами та доповненнями), за змістом якої діловою репутацією є сукупність зібраної Регулятором документально підтвердженої інформації про фізичну або юридичну особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її діяльності вимогам законодавства, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про професійні та управлінські здібності фізичної особи.
Виходячи зі змісту положень статті 56 Конституції України, статей 11, 16, 23, 91, 201 ЦК України, визначення терміну "ділова репутація" наведеного у пункті 11 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", юридична особа, яка звертається до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, повинна довести факт спричинення їй немайнової шкоди внаслідок, зокрема, приниження її ділової репутації, посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16.11.2021 у справі № 915/1375/20, від 06.10.2022 у справі № 910/18745/21, від 09.03.2023 у справі № 910/17451/21).
Зі змісту наведеного вбачається, що зобов'язання відшкодувати шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна шкода відшкодовується тій юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
У справах про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили шкоду, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
У даній справі позивач посилається на завдання йому шкоди внаслідок постановлення незаконної ухвали Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02.03.2023 у справі № 461/5373/22.
Судом по матеріалам даної справи встановлено такі обставини.
11.10.2022 представник Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича (далі - ФГ ОСОБА_1 ) - ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду м. Львова з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної незаконними діями посадових осіб органу державної влади.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 у справі № 461/5373/22 відмовлено у відкритті провадження в справі за позовом представника ФГ ОСОБА_1 - Бурки Валерія Володимировича до Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної незаконними діями посадових осіб органу державної влади.
Постановою Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 06.02.2023 у справі № 461/5373/22 апеляційну скаргу ФГ Бурки В.В. залишено без задоволення, а ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 без змін.
10.02.2023 до Верховного Суду від імені ФГ Бурки В.В. Бурка Валерій Володимирович подав касаційну скаргу на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023 у справі № 461/5373/22.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Білоконь О.В. від 02.03.2023 у справі № 461/5373/22 повернуто касаційну скаргу ФГ Бурки В.В., подану та підписану Буркою Валерієм Володимировичем, на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023 у справі № 461/5373/22.
15.03.2023 до Верховного Суду повторно подана касаційна скарга ФГ Бурки В.В., яка підписана Буркою Валерієм Володимировичем.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Краснощокова Є.В. від 28.03.2023 у справі № 461/5373/22 касаційну скаргу ФГ Бурки В.В., яка підписана Буркою Валерієм Володимировичем, на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023 про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ФГ Бурки В.В. до Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування майнової (матеріальної) та моральної шкоди, заподіяної незаконними діями посадових осіб органу державної влади постановлено вважати неподаною та повернути особі, яка подала касаційну скаргу.
07.04.2023 ФГ Бурки В.В. подано касаційну скаргу на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023. Разом з касаційною скаргою заявником подано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2023 у справі № 461/5373/22 поновлено ФГ Бурки В.В. строк на касаційне оскарження ухвали Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023. Відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФГ Бурки В.В. на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023 у справі № 461/5373/22.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічної позиції притримується і Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) "Щодо якості судових рішень", де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ.
У Висновку № 3 (2002) "Щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності" Консультативна рада європейських суддів зазначила, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Верховний Суд у постановах від 03.02.2021 у справі № 454/192/17, від 22.04.2020 у справі № 454/3206/16-ц, від 25.04.2019 у справі № 757/25713/16-ц, від 10.01.2018 у справі № 454/1642/16-ц дійшов висновку, що застосування положення частини 6 ст. 1176 ЦК України можливе лише у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність суду, які не пов'язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.
Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені, натоміть усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Вищевказаному кореспондують положення ч. 11 ст. 49 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", якими передбачено, що держава відповідає за шкоду, завдану судом, на підставах та в порядку, встановлених законом.
Зміст вказаної норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
Враховуючи викладене, у межах даної справи № 910/438/26 суд не може досліджувати обставини наявності/відсутності порушень з боку Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду при постановленні ухвали від 02.03.2023 у справі № 461/5373/22. Наразі зазначена ухвала набрала законної сили 02.03.2023 та оскарженню не підлягає.
Отже, незгода позивача з ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду при постановленні ухвали від 02.03.2023 у справі № 461/5373/22, не може бути покладена в обґрунтування позову в даній справі.
Суд звертає увагу, що після повернення позивачу ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02.03.2023 у справі № 461/5373/22 касаційної скарги ФГ Бурки В.В. на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023 у справі № 461/5373/22, позивач скористався наданим йому процесуальним законодавством правом на касаційне оскарження та подав до Верховного Суду разом із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження касаційну скаргу на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2023 у справі № 461/5373/22 поновлено ФГ Бурки В.В. строк на касаційне оскарження ухвали Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023. Відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФГ Бурки В.В. на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023 у справі № 461/5373/22.
Відтак, відсутні жодні підстави стверджувати, що позивача було позбавлено прав, гарантованих ст. 8, 40, 55 Конституції України, та доступу до правосуддя внаслідок постановлення ухвали Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02.03.2023 у справі № 461/5373/22.
З огляду на наведене, позивачем не доведено протиправність рішень/дій Верховного Суду.
Щодо наявності/відсутності шкоди судом встановлено наступне.
Визначення позивачем здійсненої ним оплати поштової кореспонденції у розмірі 29,00 грн (для повторного направлення до Верховного Суду касаційної скарги) як завданої йому матеріальної шкоди є безпідставним, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України такі витрати позивача відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме витрат, пов'язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (пункт 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). Розподіл між сторонами судових витрат визначено приписами статті 141 ЦПК України.
Крім того, сторона, яка пред'являє вимоги про відшкодування завданої їй моральної шкоди, не звільняється від обов'язку довести наявність такої шкоди, її розмір, надавши належні, допустимі та достовірні докази цього факту, у порядку встановленому процесуальними нормативно-правими актами, однак, позивачем не обґрунтовано своєї вимоги про відшкодування завданої йому моральної шкоди, не надано розрахунку чи критеріїв, з яких він виходив при визначенні заявленої до стягнення суми.
Позивач лише зазначив, що ніякі Закони України не обмежують суми відшкодування за моральну шкоду і він вважає, що вказана сума являється адекватною, враховуючи порушення норм Конституції України Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду, до повноважень якого входить фактичне гарантування виконання норм чинного законодавства та захист прав.
Проте, такі твердження позивача фактично є оціночними судженнями останнього, наразі суд позбавлений можливості їх перевірити з огляду на відсутність будь-яких обґрунтувань та доказів в цій частині позову.
Жодних доказів на підтвердження приниження ділової репутації юридичної особи позивача суду не надано.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02.03.2023 у справі № 461/5373/22, якою повернуто касаційну скаргу ФГ Бурки В.В. на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17.10.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 06.02.2023 у справі № 461/5373/22, йому завдано моральну шкоду.
Враховуючи викладене та обставини даної справи, суд доходить висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів в частині розміру заявленої ним моральної шкоди в сумі 3 000 000,00 грн, позивач не надав розрахунку чи критеріїв, з яких він виходив при визначенні заявленої до стягнення суми моральної шкоди саме у розмірі 3 000 000,00 грн.
З огляду на наведене, позивачем не доведено наявність матеріальної та моральної шкоди у заявленому розмірі.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в порядку ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку про необгрунтованість заявлених позивачем позовних вимог про стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби Україна матеріальної та моральної шкоди у загальній сумі 3 000 029,00 грн, оскільки позивачем не доведено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, що є підставою для відшкодування матеріальної та моральної шкоди, у зв'язку із чим підстави для задоволення позову відсутні.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників справи була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.
Стосовно розподілу судових витрат.
Відповідно до частин 1, 2 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі приписів п. 11 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір", згідно яких судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 4, 13, 20, 73-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 29.04.2026.
Суддя Оксана ГУМЕГА