номер провадження справи 26/55/24
21.04.2026 Справа № 908/1754/24 (906/31/26)
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Юлдашева Олексія Олексійовича, розглянувши матеріали позовної заяви Керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:
1/ Гришковецької селищної ради;
2/ Райгородоцької сільської ради;
3/ Семенівської сільської ради;
4/ Швайківської сільської ради
До: 1/ Товариства з обмеженою відповідальністю “АВГУСТА», код ЄДРПОУ 43759275
2/ Комунального некомерційного підприємства “Центральна районна лікарня Бердичівського району» Гришковецької селищної, Райгородоцької, Семенівської та Швайківської сільських рад
про визнання недійсними додаткових угод до договору, стягнення 90018,60 грн.
в межах справи № 908/1754/24
про банкрутство - Товариство з обмеженою відповідальністю “АВГУСТА», код ЄДРПОУ 43759275
кредитори - 1/ Товариство з обмеженою відповідальністю “АКВАРЕСУРС-1»
2/ Приватне акціонерне товариство “Національна енергетична компанія “Укренерго»
3/ Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
4/ ЦЕНТРАЛЬНЕ МІЖРЕГІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ ДПС ПО РОБОТІ З ВЕЛИКИМИ ПЛАТНИКАМИ ПОДАТКІВ
Представники сторін:
прокурор Чекаліна О.С. (в залі суду) - Запорізька обласна прокуратура
вільний слухач Шерстюк М.О.
До Господарського суду Запорізької області 26.03.2026 року з Господарського суду Житомирської області надійшла справа № 906/31/26, за позовною заявою Керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: 1/ Гришковецької селищної ради; 2/ Райгородоцької сільської ради; 3/ Семенівської сільської ради; 4/ Швайківської сільської ради до: 1/ Товариства з обмеженою відповідальністю «АВГУСТА»; 2/ Комунального некомерційного підприємства Центральна районна лікарня Бердичівського району Гришковецької селищної, Райгородоцької, Семенівської та Швайківської сільських рад про визнання недійсними додаткових угод до договору, стягнення 90018,60 грн., для розгляду в межах справи № 908/1754/24 про банкрутство відповідача-1.
26.03.2026 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/1754/24 (906/31/26) розподілено судді Юлдашеву О.О.
Ухвалою від 06.04.2026 прийнято справу № № 908/1754/24(906/31/26) до свого провадження та призначено підготовче засідання суду на 21.04.2026 о 13-00.
Від ліквідатора ТОВ «АВГУСТА» до суду надійшли наступні документи:
- 14.04.26 заява про вступ у справу як представника;
- 16.04.26 пояснення по справі;
- 20.04.26 клопотання про проведення судового засідання без участі представника.
Позивачі-1-4 та відповідачі не направили своїх представників у судове засідання.
Відповідач-2 відзив на позов не надав. Відповідач вважаться таким, що належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
У судовому засіданні 21.04.2026 прокурор погодив слухати справу по суті.
У судовому засіданні 21.04.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Згідно із ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
До Господарського суду Запорізької області 26.03.2026 року з Господарського суду Житомирської області надійшла господарська справа № 906/31/26, за позовною заявою Керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: 1/ Гришковецької селищної ради; 2/ Райгородоцької сільської ради; 3/ Семенівської сільської ради; 4/ Швайківської сільської ради до: 1/ Товариства з обмеженою відповідальністю «АВГУСТА»; 2/ Комунального некомерційного підприємства Центральна районна лікарня Бердичівського району Гришковецької селищної, Райгородоцької, Семенівської та Швайківської сільських рад про визнання недійсними додаткових угод до договору, стягнення 90018,60 грн., для розгляду в межах справи № 908/1754/24 про банкрутство відповідача-1.
26.03.2026 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/1754/24 (906/31/26) розподілено судді Юлдашеву О.О.
Ухвалою від 06.04.2026 прийнято справу № № 908/1754/24 (906/31/26) до свого провадження та призначено підготовче засідання суду на 21.04.2026 о 13-00.
Від ліквідатора ТОВ «АВГУСТА» суду надійшли наступні документи:
- 14.04.26 заява про вступ у справу як представника;
- 16.04.26 пояснення;
- 20.04.26 клопотання про проведення судового засідання без участі представника;
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Комунальним некомерційним підприємством «Центральна районна лікарня Бердичівського району» Гришковецької селищної, Райгородоцької, Семенівської та Швайківської сільських рад на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів з особливостями з ідентифікатором UA-2022-12-12-015215-a, предметом закупівлі яких визначено Електричну енергію у кількості 360 000 кВт, з очікуваною вартістю 2 160 000,00 грн.
За результатами проведених відкритих торгів 27.12.2022 переможцем торгів обрано ТОВ «АВГУСТА» із остаточною ціновою пропозицією 1 594 800,00 грн, тобто з ціною 4,43 грн за 1 кВт.
Внаслідок чого, між Лікарнею та Постачальником 02.01.2023 укладено договір № 2 про постачання електричної енергії споживачу. Відповідно до пункту 2.1 Договору Постачальник постачає Електричну енергію ДК 021:2015 - 09310000-5 - «Електрична енергія» Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Пунктами 3.2 та 3.5 Договору передбачено, що строк поставки товару до 31.12.2023.
Постачальник здійснює протягом 2023 року постачання електричної енергії Споживачу в обсязі 360 000 кВт/год.
Загальна сума Договору, згідно пункту 5.1, становить 1 594 800 грн в т.ч. ПДВ 265 800,00 грн. Сума Договору може бути змінена у випадку зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків Споживача.
Ціна за одиницю товару (1 кВт/год електричної енергії) становить грн, в т.ч. ПДВ 0,74 грн (пункт 5.2 Договору).
У подальшому, сторони уклали ряд додаткових угод, якими змінили вартісні та кількісні показники товару, а саме:
- від 10.01.2023 №1 якою збільшено ціну на електричну енергію до 4,471572 грн з ПДВ та зменшено обсяг товару до 356 653,00 кВт.;
- від 12.01.2023 №2 якою викладено умови постачання електричної енергії споживачу по місяцях та кварталах.;
- від 21.02.2023 №4 якою збільшено ціну на електричну енергію до 4,614516 грн з ПДВ та зменшено обсяг товару до 314 621,50 кВт.;
- від 19.04.2023 № 5 якою збільшено ціну на електричну енергію до 4,67448 грн з ПДВ та збільшено обсяг товару до 343 410,00 кВт.;
- від 20.06.2023№ 6, якою збільшено ціну на електричну енергію до 4,7403 грн з ПДВ та зменшено обсяг товару до 336 434,00 кВт.;
- від 15.08.2023 № 8, якою збільшено ціну на електричну енергію до 5,00 грн з ПДВ та зменшено обсяг товару до 331 669,63 кВт.;
- від 22.09.2023 № 9, якою збільшено ціну на електричну енергію до 5,441796 грн з ПДВ та зменшено обсяг товару до 319 065,989 кВт.;
Матеріалами справи підтверджується, що у протягом 2023 року на виконання умов договору та додаткових угод до нього, замовником здійснено оплату за поставку електричної енергії 227 278 кВт*год на рахунки Постачальника у загальному розмірі 1 123 087,4 грн.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.
"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №906/982/19.
При цьому, обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. Аналогічні висновки щодо застосування цієї норми викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №920/284/18, від 03.04.2019 у справі №909/63/18, від 17.04.2019 у справі №916/641/18, від 31.07.2019 у справі №916/2914/18, від 06.08.2019 у справі №912/2529/18, від 15.12.2020 у справі №904/82/19, від 27.07.2021 у справі №909/835/18.
Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі №927/246/18.
Частиною 4 ст. 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Статтею 146 Конституції України встановлено, що інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом.
Згідно зі ч. 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Пунктами 4, 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, закупівля електроенергії за Договором №2 від 02.01.2023р. здійснювалась за кошти місцевих бюджетів Гришковецької селищної, Райгородоцької, Семенівської та Швайківської сільських рад.
Натомість пунктами 1.1., 1.3. Статуту відповідача 2 визначено, що Лікарня є спільним комунальним підприємством, майно якого є спільною власністю Гришковецької селищної ради Бердичівського району Житомирської області, Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області, Семенівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, Швайківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області.
Згідно пункту 5.11 Статуту Лікарня діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) - Гришковецької селищної, Райгородоцької, Семенівської та Швайківської сільських рад Бердичівського району Житомирської області суб'єктами співробітництва. Підприємство діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) Гришковецькою селищною, Райгородоцькою, Семенівською, Швайківською сільськими радами Бердичівського району Житомирської області - суб'єктами співробітництва в розумінні абзацу 6 частини першої статті 63 Господарського кодексу України. Співзасновниками та співвласниками майна підприємства є територіальні громади сіл, селищ Бердичівського району Житомирської області в особі Гришковецької селищної ради Бердичівського району Житомирської області, Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області, Семенівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, Швайківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, які є одночасно і Органом управління майном.
Підприємство є підпорядкованим, підконтрольним та підзвітним Засновникам (пункти 1.5., 1.6. Статуту). Таким чином, вищевказані органи місцевого самоврядування наділені нормативними та статутними повноваженнями здійснювати контроль за діяльністю підпорядкованого, підконтрольного та підзвітного їм Комунального некомерційного підприємства «Центральна районна лікарня Бердичівського району», контролювати виконання останнім місцевих бюджетів.
З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави окружною прокуратурою на адресу Гришковецької селищної, Швайківської, Семенівської та Райгородоцької сільських рад Бердичівського району Житомирської області надіслано лист від 29.10.2025 за № 50-80-5190вих-25 з повідомленням про наявність порушень і надано можливість самостійно вжити заходи правового характеру, направлені на захист інтересів відповідних територіальних громад.
Райгородоцька сільська рада у листі №1212 від 07.11.2025 повідомила, що відповідно до плану використання бюджетних коштів, установою (Лікарнею) використано 529 288,15 грн для розрахунків за спожиту електроенергію від загальної суми профінансованої фінансової підтримки з бюджету Райгородоцької сільської ради.
Семенівська сільська рада, листом №670 від 11.11.2025 повідомила, що з бюджету громади на фінансову підтримку Лікарні на оплату за комунальні послуги та енергоносії спрямовано у 2023 році - 700 000,00 грн. Згідно даного листа Семенівська сільська рада не зверталася самостійно до суду з позовом до Лікарні про стягнення коштів через відсутність коштів на сплату судових витрат.
Гришковецька селищна рада у листі № 1118 від 24.11.2025 повідомила, що не заперечує проти ініціювання здійснення подання прокуратурою позову в інтересах селищної ради до ТОВ «Августа» та готові до співпраці у межах зазначеної справи. У цьому ж листі селищна рада зазначила, що нею здійснювалася фінансова підтримка Лікарні на оплату енергоносіїв у 2023 році на суму 1 100 000,00 грн.
У свою чергу Швайківська сільська рада листом від 20.11.2025 №03.01-19/1130 повідомила, що відсутні наміри щодо позовної заяви до ТОВ «Августа» про стягнення коштів за договором № 2 про постачання електричної енергії. В цьому ж листі сільська рада повідомила, що не заперечує щодо ініціювання позову в інтересах Гришковецької селищної, Райгородоцької, Семенівської та Швайківської сільських рад до ТОВ «Августа» про стягнення на користь територіальних громад коштів пропорційно.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Керівника Бердичівської окружної прокуратури Київської області було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв'язку з невжиттям компетентним органом заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.
Як встановлено судом, сторони уклали договір за результатами процедури закупівлі на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі", який встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
Відповідно до частини першої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 628, статті 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами частинами першою - третьою статті 632 ЦК України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Частиною першою статті 651 ЦК України врегульовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (частина перша статті 652 ЦК України).
У силу вимог частин третьої, четвертої статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.
За частиною четвертою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Пунктом другим частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Із системного тлумачення наведених норм ЦК України та Закону України "Про публічні закупівлі" можна дійти висновку, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у разі зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь - якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Такий правовий висновок був викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.10.2024 у справі № 922/2321/22, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 922/433/22, від 01.10.2024 у справі № 918/779/23, від 06.02.2025 у справі № 910/5182/24, від 18.02.2025 у справі № 925/889/23, де інтерпретовано та застосовано положення пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.
Визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.
Отже, норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону.
Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі.
Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.
Отже, з урахуванням наведеного аналізу нормативного припису пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24).
Як встановлено судом, оспорювані додаткові угоди до договору укладені з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки за їх умовами ціна за одиницю товару (кВт/годину) перевищила 10 % граничну межу, а ціна договору фактично збільшилась на 22,84% порівняно з погодженою ціною під час закупівлі. З огляду на викладене прокурор просить оспорювані додаткові угоди визнати недійсними та повернути на користь позивача сплачені за цими угодами кошти.
Водночас судом враховується наступне.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 наголошено на тому, що, з'ясовуючи законодавчу еволюцію пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, суд звертає увагу на нормативне закріплення подібної можливості у постанові КМУ № 1178, у підпункті 2 пункту 19 (в редакції постанови КМУ №1067) якої, з-поміж іншого, визначено, що обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару (без обмеження кількості змін), а змінена ціна за одиницю товару не повинна перевищувати 50% ціни за одиницю товару, що передбачена в початковому договорі про закупівлю.
Тобто положеннями постанови КМУ № 1178 (в редакції постанови КМУ від 01.09.2025 № 1067), на відміну від норм пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону №922-VIII, чітко визначені як можливість застосування 10-відсоткового обмеження щодо збільшення ціни щодо кожного окремого випадку збільшення (без обмеження кількості змін), а не в цілому до усіх внесених змін, так і граничне значення на рівні 50%, на яке може бути змінена передбачена в початковому договорі про закупівлю ціна за одиницю товару, що вкотре додатково підтверджує, що приписи частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII не передбачають можливість збільшення ціни за одиницю товару на 10% під час кожного внесення змін до договору про закупівлю.
Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом №1530-ІХ до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону №922-VIII не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10%, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.
Проте вносячи зміни в ціну на електроенергію додатковими угодами № 4, 5, 6, 8, 9 сторонами не враховано, що в сукупності вартість електроенергії перевищує встановлену в договорі ціну 1 кВт електроенергії більше, ніж на 10% (в тому числі, з урахуванням збільшених тарифів), що суперечить положенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Верховний Суд у постанові від 28.08.2024 у справі № 918/694/23 вказав на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення, передбаченого даною нормою.
Щодо доказів, наданих відповідачем в обґрунтування підстав для підвищення ціни, суд зазначає наступне.
Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 11.05.2023 у справі № 910/17520/21).
Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.
Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.
Законом № 922-VIII не передбачено форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 916/747/24).
Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб'єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб'єктів можна віднести Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10.09.2014 № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб'єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон'юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.
При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.
Для обґрунтування підвищення ціни відповідачами враховувались експертні висновки Черкаської торгово-промислової палати, які хоч і підтверджували коливання середньозваженої ціни електричної енергії у відповідних періодах та обґрунтовували економічну доцільність укладення оскаржуваних додаткових угод до договору поставки електричної енергії № 455-к/23, проте в контексті висновків Великої Палати Верховного Суду по справі № 920/19/24 стосовно застосування норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" перевищили 10 % дозволену граничну межу.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
З урахуванням наведеного наявні підстави для визнання оспорюваних додаткових угод №4 від 21.02.2023, №5 від 19.04.2023, №6 від 20.06.2023, від №8 від 15.08.2023, №9 від 22.09.2023, до договору №2 недійсними, оскільки ними передбачено підвищення цін на електричну енергію на 22.84 %, тобто з перевищенням максимального ліміту у 10 %, що не відповідає вимогам пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).
Приписами частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Оскільки зазначені додаткові угоди підлягають визнанню недійсними то розрахунок за поставлену електроенергію повинен здійснюватися за умовами додаткової угоди №1 від 10.01.2023 до Договору.
Так до спірних правовідносин підлягає застосуванню ціна, визначена договором про закупівлю з урахуванням зміни тарифу, тобто в період з 01.01.2023 по 31.03.2023 - 4,471572 грн за кВт/год ((3,34603 + 0,38028)* 1,2), тобто споживачем отримано 64733 кВт на суму 294 140,98 грн, безпідставно отримана сума коштів постачальником склала 4 682,71 грн. В період з 01.04.2023 по 01.07.2023 - 4,531536 грн за кВт/ год ((3,34603+0,43025) *1,2), тобто споживачем отримано 55708 кВт на суму 260 405,94 грн, безпідставно отримана сума коштів постачальником склала 7 963,13 грн. В період з 01.07.2023 по 25.12.2023 - 4,597356 грн за кВт/год ((3,34603 + 0,4851)* 1,2) споживачем отримано 106837 кВт на суму 568 540,48 грн, безпідставно отримана сума коштів постачальником склала 77372,76 грн.
Відтак загалом з ТОВ «АВГУСТА» підлягають стягненню безпідставно набуті грошові кошти у сумі 90 018,60 гривень (4 682,71+7 963,13+77 372,76).
Відповідно, підстава для оплати поставленої електричної енергії за встановленою у спірних додаткових угодах ціною відпала, а тому грошові кошти, на підставі норм ст. 216, 1212 ЦК України, у заявленому прокурором розмірі підлягають стягненню з ТОВ "АВГУСТА".
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
За таких обставин, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідач, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 18 168,00 грн покладаються на відповідачів у справі.
Керуючись ст. ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 46, 74, 80, 99, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсною Додаткову угоду №4 від 21.02.2023 до Договору №2 від 02.01.2023 на закупівлю електричної енергії, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВГУСТА» та Комунальним некомерційним підприємством «Центральна районна лікарня Бердичівського району» Гришковецької селищної, Райгородоцької, Семенівської та Швайківської сільських рад.
3. Визнати недійсною Додаткову угоду №5 від 19.04.2023 до Договору №2 від 02.01.2023 на закупівлю електричної енергії, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВГУСТА» та Комунальним некомерційним підприємством «Центральна районна лікарня Бердичівського району» Гришковецької селищної, Райгородоцької, Семенівської та Швайківської сільських рад.
4. Визнати недійсною Додаткову угоду №6 від 20.06.2023 до Договору №2 від 02.01.2023 на закупівлю електричної енергії, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВГУСТА» та Комунальним некомерційним підприємством «Центральна районна лікарня Бердичівського району» Гришковецької селищної, Райгородоцької, Семенівської та Швайківської сільських рад.
5. Визнати недійсною Додаткову угоду №8 від 15.08.2023 до Договору №2 від 02.01.2023 на закупівлю електричної енергії, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВГУСТА» та Комунальним некомерційним підприємством «Центральна районна лікарня Бердичівського району» Гришковецької селищної, Райгородоцької, Семенівської та Швайківської сільських рад.
6. Визнати недійсною Додаткову угоду №9 від 22.09.2023 до Договору №2 від 02.01.2023 на закупівлю електричної енергії, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВГУСТА» та Комунальним некомерційним підприємством «Центральна районна лікарня Бердичівського району» Гришковецької селищної, Райгородоцької, Семенівської та Швайківської сільських рад
7. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АВГУСТА» (69106, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул. Теплична, будинок 5, код ЄДРПОУ 43759275) - 22 504 (двадцять дві тисячі п'ятсот чотири) грн. 65 копійок у дохід бюджету Гришковецької селищної ради (13337, Житомирська область, Бердичівський район, селище Гришківці, вулиця Червоний промінь, 4; код ЄДРПОУ 04345380).
8. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АВГУСТА» (69106, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул. Теплична, будинок 5, код ЄДРПОУ 43759275) - 22 504 (двадцять дві тисячі п'ятсот чотири) грн. 65 копійок у дохід бюджету Семенівської сільської ради (13372, Житомирська область, Бердичівський район, село Семенівка, вулиця Героїв Майдану, 4; код ЄДРПОУ 04345463).
9. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АВГУСТА» (69106, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул. Теплична, будинок 5, код ЄДРПОУ 43759275) - 22 504 (двадцять дві тисячі п'ятсот чотири) грн. 65 копійок у дохід бюджету Швайківської сільської ради (13331, Житомирська область, Бердичівський район, село Швайківка, вулиця Осівка, 1-А; код ЄДРПОУ 04345658).
10. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АВГУСТА» (69106, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул. Теплична, будинок 5, код ЄДРПОУ 43759275) - 22 504 (двадцять дві тисячі п'ятсот чотири) грн. 65 копійок у дохід бюджету Райгородської сільської ради (13362, Житомирська область, Бердичівський район, село Райгородок, вулиця Соборна, 11; код ЄДРПОУ 04345569).
11. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АВГУСТА» (69106, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул. Теплична, будинок 5, код ЄДРПОУ 43759275) на користь Житомирської обласної прокуратури (UA598201720343110001000011049 в Державній казначейській службі України м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909950) кошти, витрачені на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в суді, у сумі 9 084 грн. 00 копійок
12. Стягнути з комунального некомерційного підприємства «Центральна районна лікарня Бердичівського району» Гришковецької селищної, Райгородоцької, Семенівської та Швайківської сільських рад (13360, Житомирська обл., Бердичівський р-н, село Озадівка, ВУЛИЦЯ ЦЕНТРАЛЬНА , будинок 5, код ЄДРПОУ 01991599) на користь Житомирської обласної прокуратури (UA598201720343110001000011049 в Державній казначейській службі України м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909950) кошти, витрачені на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в суді, у сумі 9 084 грн. 00 копійок.
13. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст судового рішення складено та підписано 29.04.26.
Суддя О.О. Юлдашев
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.