вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
29 квітня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/1400/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Худенко А.А.,
за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.,
За позовом ОСОБА_1 , м. Харків Харківської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Гроссо Мода Україна», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області
за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БСС Бехеєр Б.В.», Нідерланди, 3903LH, Веенедааль, Генераторстраат, 23.
про визнання трудових відносин припиненими,
Представники:
від позивача - не з'явився
від відповідача - не з'явився
СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ.
ОСОБА_1 звернулася з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Гроссо Мода Україна» про визнання трудових відносин припиненими.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Худенка А.А., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.12.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.01.2026. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «БСС Бехеєр Б.В.».
В подальшому, ухвалами Господарського суду Закарпатської області від 29.01.2026 та 26.02. 2026 підготовчі засідання у справі відкладались з підстав наведених в ухвалі суду.
За результатами підготовчого засідання 24.03.2026 постановлено закрити підготовче провадження у справі, та призначити справу №907/717/25 до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 21.04.2026.
Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.
Між тим, суд відмічає те, що ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 24.03.2026 явка уповноважених представників сторін у судове засідання призначене на 21.04.2026, визнавалась судом на власний розсуд.
Відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.
Згідно з приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
За змістом частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Позиція позивача.
Позивач зазначає, що з 08.10.2007 року вона обіймала посаду директора ТОВ «Гроссо Мода Україна» та фактично виконувала функції одноосібного виконавчого органу товариства без укладення письмового трудового договору.
Як вказує позивач, відповідно до вимог законодавства та статуту товариства, припинення повноважень директора належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства або одноосібного учасника.
З метою реалізації свого права на звільнення за власним бажанням позивач 09.10.2025 року звернулась до одноосібного учасника товариства із повідомленням про скликання загальних зборів, до порядку денного яких було включено питання про припинення її повноважень як директора. Вказані повідомлення були належним чином направлені засновнику та кінцевому бенефіціарному власнику, що підтверджується доказами поштових відправлень.
Разом з тим, як стверджує позивач, жодних рішень щодо її звільнення учасником товариства прийнято не було, що, на її думку, свідчить про бездіяльність відповідача та порушення її права на вільне припинення трудових відносин.
Позиція відповідача.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України та письмово висловленої позиції щодо розгляду даної справи не надав.
Надіслана на офіційну юридичну адресу відповідача, зазначену у витязі з ЄДРЮОФОПтаГФ, поштова кореспонденція повернута на адресу суду з відміткою що адресат відсутній за вказаною адресою
У даному контексті суд зазначає, що за змістом ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, одним із судових рішень є ухвала.
Відтак, у розумінні вищевказаних положень процесуального законодавства, ухвали суду є судовим рішенням, а тому, відповідно до пп. 17.1. п. 17 Перехідних положень ГПК України та ч. 10 ст. 242 ГПК України, надсилається у паперовій формі відповідачеві.
Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення, зокрема, є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №904/9904/17, від 26.11.2019 у справі №910/568/19, від 16.07.2020 у справі №904/4673/19, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.12.2022 у справі №910/1730/22).
Водночас направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку - суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20).
Разом з тим, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Водночас суд у даному контексті також враховує практику Європейського суду з прав людини, якою визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 встановлено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04.10.2001 наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
Згідно із правовим висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.04.2023 у справі №904/272/22, Держава Україна, витративши значні ресурси, створила інформаційне поле, де зацікавлена особа може знайти інформацію про судову справу. Функціонує ЄДРСР. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи в суді та мав достатньо часу і можливості надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Позиція третьої особи.
Третя особа, належним чином повідомлена про розгляд справи, письмово висловленої позиції щодо розгляду даної справи не надала.
Відповідно до ст.1 Закону «Про міжнародне приватне право» якщо у приватноправових відносинах беруть участь іноземні юридичні особи, то такі відносини є відносинами з іноземним елементом.
Згідно з ст.80 цього Закону у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.
Зі змісту ст. 25 Закону «Про міжнародне приватне право» випливає, що іноземною юридичною особою є особа, яка має місцезнаходження в іншій державі. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «БСС Бехеєр Б.В.» є юридичною особою, створеною за законодавством Королівства Нідерланди відповідно, має місцезнаходження у цій державі, відтак у значенні Закону «Про міжнародне приватне право» та ГПК є іноземною юридичною особою.
Порядок вручення викликів, повідомлень та судових рішень іноземним юридичним особам регулюється Господарським процесуальним кодексом України, двосторонніми та багатосторонніми міжнародними договорами, ратифікованими Україною.
Відповідно до ч. 2 ст. 367 ГПК у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 19 Закону «Про міжнародні договори» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
На міжнародному рівні питання вручення документів за кордоном регулюють міжнародні договори, сторонами яких є Україна та Королівство Нідерланди, такі як Конвенція з питань цивільного процесу 1954 року та Конвенція про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року.
Відповідно до норм ГПК всі судові рішення (ухвали, постанови суду) підлягають врученню учасникам процесу.
Так, згідно з ст. 120 ГПК суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до ст. 242 ГПК судові рішення вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень (ч.10). У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч.11).
Відповідно до ст. 365 ГПК іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Зазначене стосується також і права іноземного суб'єкта господарської діяльності (іноземної юридичної особи) бути повідомленим про судовий розгляд.
У Практичному керівництві із застосування Конвенції, яке розміщене на сайті Гаазької конференції (третє видання 2006 року та четверте видання 2016 року) та на сайті «Законодавство» Верховної Ради України (третє видання, 2006 року, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998_a890, тут і далі саме на це видання надається посилання), в якому проаналізована практика застосування Конвенції судами держав-учасниць, вказано, що суд кожної країни відповідно до національного законодавства визначає, чи підлягає документ відправленню за кордон. Звертається увага на те, що національна належність, місцезнаходження юридичної особи - нерезидента не є вирішальним для застосування Конвенції.
Спосіб (канал) вручення судових документів обирається судом, який ухвалив відповідний документ.
Конвенція передбачає можливість використання судом різних каналів вручення документів за кордоном: 1) основний (статті 5, 6, 7) - через Центральний орган держави, що запитується; 2) альтернативні: - прямі консульські канали без застосування заходів примусу (ч. 1 ст. 8); - непрямі консульські канали (ч. 1 ст. 9 Конвенції); - непрямі дипломатичні канали у виключних обставинах (ч. 2 ст. 9); поштові канали (ст.10(а)); прямі зв'язки між судовими та іншими посадовими особами, чи іншими компетентними особами (ст.10(б)); прямі зв'язки між особою, що бере участь у судовому процесі та судовими посадовими особами чи іншими компетентними особами (ст.10(с)); 3) інші канали, які не регулюються Конвенцією: - відповідно інших міжнародних угод (статті 11, 24, 25); національного законодавства держави яка вручає документи (ст.19).
У Практичному керівництві роз'яснюється, що поштові канали зв'язку - це відправка листів у вигляді звичайного поштового відправлення, рекомендованого листа та з повідомленням про вручення. Поштові канали також можуть охоплювати відправку електронною поштою та іншими сучасними засобами електронної комунікації, якщо це передбачено національним законодавством.
Пунктом «а» ст. 10 Конвенції передбачено, якщо запитувана держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном.
Заяви і застереження, висловлені державами до міжнародного договору, є його невід'ємною частиною. При застосуванні багатостороннього міжнародного договору його положення діють з урахуванням заяв і застережень України, висловлених у законі під час ратифікації чи приєднання, та відповідної іноземної держави.
Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті Гаазької конференції з міжнародного приватного права (www.hcch.net) Королівство Нідерландів заявило, що воно не заперечує проти способів передачі документів, передбачених ст. 10 Конвенції.
Основний та альтернативні канали є рівнозначними, тому суд з урахуванням принципу пропорційності (конкретних обставин справи) має обирати відповідний канал вручення документів.
Відтак, на виконання означеного, ухвали Господарського суду Закарпатської області від 17.12.2025 про відкриття провадження у справі, від 29.01.2026, 26.02.2026 про відкладення підготовчого засідання у справі, від 24.03.2026 про закриття підготовчого засідання у справі та призначення до судового розгляду по суті, були надіслані судом за місцем реєстрації третьої особи, а також за місцем реєстрації її засновника - August Francois Beckelandt, в порядку ст. 10 (а) Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року - шляхом надсилання документів безпосередньо поштою особам, що перебувають за кордоном.
Між тим, як вбачається з повернутих на адресу суду поштових відправлень та трекінгу поштового відправлення виготовленого на сайті «Укрпошта» вбачається, що «одержувач відмовився від відправлення».
У даному контексті суд зазначає, що за змістом ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, одним із судових рішень є ухвала.
Відтак, у розумінні вищевказаних положень процесуального законодавства, ухвали суду є судовим рішенням, а тому, відповідно до пп. 17.1. п. 17 Перехідних положень ГПК України та ч. 10 ст. 242 ГПК України, надсилається у паперовій формі відповідачеві.
Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення, зокрема, є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №904/9904/17, від 26.11.2019 у справі №910/568/19, від 16.07.2020 у справі №904/4673/19, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.12.2022 у справі №910/1730/22).
Водночас направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку - суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20).
Разом з тим, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Водночас суд у даному контексті також враховує практику Європейського суду з прав людини, якою визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 встановлено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04.10.2001 наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що третя вважається належним чином повідомленою про розгляд справи в суді та мала достатньо часу і можливості надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
ОСОБА_1 на підставі протоколу зборів акціонерів компанії «БСС Бехеєр Б.В.» від 08.10.2007 та наказу ТОВ «Юкрейн Соувін Саппорт» №1 від 01.11.2007 почала виконувати обов'язки директора/керівника ТОВ «Гроссо Мода Україна» (попереднє найменування: ТОВ «Юкрейн Соувін Саппорт»).
Відповідно до пункту 7.2. Статуту ТОВ «Гроссо Мода Україна», вищим органом Товариства є Загальні збори Учасників.
Пунктами 7.3.6, 7.3.13 Статуту ТОВ «Гроссо Мода Україна» передбачено, що загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства. До виключної компетенції загальних зборів учасників належать: обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства; обрання та звільнення директора товариства.
Згідно пункту 7.6. Статуту ТОВ «Гроссо Мода Україна», виконавчий орган Товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю, складається з Директора та призначених ним заступників.
Згідно статті 37 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» товариство, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника. До товариства з одним учасником не застосовуються положення статей 32-36 цього Закону, а інші положення цього Закону застосовуються з урахуванням положень частини першої цієї статті.
Позивач, 09.10.2025 року звернулася до одноосібного учасника/засновника ТОВ «Гроссо Мода Україна» - ТОВ «БСС ОСОБА_2 », а також кінцевого бенефіціарного власника ТОВ «Гроссо Мода Україна» - ОСОБА_3 , із повідомленням про скликання загальних зборів учасників ТОВ «Гроссо Мода Україна» до порядку денного якого просила включити питання про припинення повноважень ОСОБА_1 , як директора ТОВ «Гроссо Мода Україна», шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків, та проведення державної реєстрації відповідних змін щодо ТОВ «Гроссо Мода Україна» в органах державної реєстрації.
Зазначені повідомлення про скликання загальних зборів учасників ТОВ «Гроссо Мода Україна» з приводу звільнення ОСОБА_1 із займаної посади директора товариства, були відправлені Позивачем на поштові адреси ТОВ «БСС ОСОБА_2 » та ОСОБА_3 згідно поштових відправлень з описом вкладення за №RA880176535UA, за №RA880176527UA та №RA880176544UA.
Згідно інформації про трекінг поштового відправлення за №RA880176535UA вбачається, що дане поштове відправлення вручено ТОВ «БСС ОСОБА_2 » 13.11.2025, а поштове відправлення №RA880176527UA - 30.10.2025. Разом із тим, поштове відправлення за №RA880176544UA адресоване ОСОБА_3 було повернуте відправнику.
Даних про прийняття рішення щодо звільнення позивача із займаної посади суду не надано.
З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 на час розгляду справи зазначена як керівник (директор) Товариства з обмеженою відповідальністю «Гроссо Мода Україна».
Означене стало підставою для звернення позивача з відповідною позовною заявою до суду.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.
Приписами ст. 80 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ст. 97 ЦКУ).
Відповідно до ч. 1 ст. 98 ЦКУ, загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, якщо інше не встановлено законом.
Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом (ч. 2 ст. 98 ЦКУ).
Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Учасники товариства, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних зборів (ч. 4 ст. 98 ЦКУ).
Згідно приписів ст. 99 ЦКУ, загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу.
Аналогічна позиція викладена в ст. 89 Господарського кодексу України (діючого на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу.
Статтею 28 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон) передбачено, що органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.
Відповідно до ст. 29 Закону, загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників.
Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом.
Пунктом 7 ч. 2 ст. 30 Закону передбачено, що до компетенції загальних зборів учасників належать зокрема: обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону, загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також: з ініціативи виконавчого органу товариства.
Виконавчий орган товариства зобов'язаний вчинити всі необхідні дії для скликання загальних зборів учасників у строк не пізніше 20 днів з дня отримання вимоги про проведення таких зборів (ч. 8 ст. 31 Закону).
Приписами ст. 32 Закону передбачено, що загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників. Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін. Виконавчий орган товариства приймає рішення про включення запропонованих питань до порядку денного загальних зборів учасників. Після надсилання повідомлення, передбаченого частиною третьою цієї статті, забороняється внесення змін до порядку денного загальних зборів учасників, крім включення нових питань відповідно до частини сьомої цієї статті.
Відповідно до положень ст. 33 Закону, загальні збори учасників проводяться в порядку, встановленому законом та статутом товариства. Учасники товариства беруть участь у загальних зборах учасників особисто або через своїх представників. Загальні збори учасників передбачають спільну присутність учасників товариства в одному місці для обговорення питань порядку денного або можуть проводитися у режимі відеоконференції, що дозволяє бачити та чути всіх учасників загальних зборів учасників одночасно, чи із застосовуванням інших засобів електронної ідентифікації. Загальні збори учасників проводяться за місцезнаходженням товариства, якщо інше не встановлено статутом товариства.
Статтею 39 Закону передбачено, що виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є «директор», якщо статутом не передбачена інша назва.
З одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт). Договір (контракт), що укладається з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників (ч. 12 ст. 39 Закону).
Повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов'язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов'язків для всіх членів колегіального виконавчого органу (ч. 13 Закону).
Судом, досліджено і оцінено докази, які містяться в матеріалах справи.
Згідно ст. 92, 96, 96-1 ЦК власники корпоративних прав та органи юридичної особи здійснюють повноваження управління нею, що є формою реалізації корпоративних відносин. Право на управління та контроль над акціонерним товариством дає можливість впливати на його рішення та господарську політику.
Управління майном і працівниками у господарському праві розглядається не лише як одна з правомочностей власника, а як діяльність (функція) його органів управління, функція керівника господарюючого суб'єкта. Функція організації господарства та управління ним здійснюється адміністрацією та службовими особами підприємства, які, в залежності від свого правового положення в системі органів управління, наділені власною компетенцією з управління майном, працівниками. Поняття «організовувати» в словниках, тлумачиться, зокрема в такому значенні: 1) створювати, засновувати що-небудь, залучаючи до цього інших, спираючись на них; 2) здійснювати певні заходи громадського значення, розробляючи їх підготовку і проведення; 3) згуртовувати, об'єднувати кого-небудь з певною метою; 4) чітко налагоджувати, належно впорядковувати що-небудь.
Разом з вищим органом управління директор (генеральний директор) виконує спільну для них функцію, яка об'єднується досягненням загальної волі і мети створення підприємства: - організувати використання вкладеного капіталу та майна, трудових ресурсів і кадрової роботи, договірної та фінансової діяльності, обліку та звітності тощо для виробництва товарів (робіт, послуг), а також забезпечення існування підприємства в умовах економічної конкуренції. В кінцевому рахунку мета господарювання для власника (засновника акціонера) та для керівника - одна, - отримання прибутку та інших запланованих соціальних результатів.
Загальні збори товариства і директор (генеральний директор), згідно доктрини управління - єдине ціле, одна й та ж сама особа.
У цій справі відповідачем є Товариство. При цьому учасники Товариства, як носії (власники) корпоративних прав і особи, на яких лежить обов'язок задовольнити заяву Директора бути звільненим від обов'язків за власним бажанням
Рішення про звільнення за зверненням (заявою) Директора не прийнято і не розглянуто, хоча кожному з них з дотриманням встановленого законом і статутом порядку було надіслане відповідне повідомлення про призначені загальні збори.
Конституційний Суд України в абзацах другому та четвертому пункту 3.2 свого Рішення №1-рп/2010 від 12.01.2010 у справі №1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення ч. 3 ст. 99 ЦК України, посилаючись на положення законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме ч. 1 ст. 98 та ч. 2 ст. 99 ЦК України, а також чинні на той час ч. 2 ст. 23, пункт «г» ч. 5 ст. 41, ч. 1 ст. 59 Закону України «Про господарські товариства» і ч. 5 ст. 58 Закону України «Про акціонерні товариства», виснував, що підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) або укладення із членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.
При цьому Конституційний Суд України наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтримувала ці висновки, зокрема, в постановах від 10.09.2019 у справі №921/36/18 та від 30.01.2019 у справі №145/1885/15-ц, де також виснувала, що хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
Суд зазначає, що управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). Частинами першою - четвертою статті 99 ЦК України передбачено, зокрема, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.
Органами товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган (стаття 28 Закону №2275-VIII).
Загальні збори учасників є вищим органом товариства (частина перша статті 29 Закону №2275-VIII), до компетенції якого належить, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства (пункт 7 частини другої статті 30 Закону №2275-VIII).
Разом з тим Закон №2275-VIII також передбачає укладення з членом виконавчого органу товариства договору.
Так, у чинній редакції частина дванадцята статті 39 Закону №2275-VІІІ передбачає, що з одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт). Договір (контракт), що укладається з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників.
Аналіз цієї норми в сукупності з положеннями останнього речення частини сьомої статті 39, частини шостої статті 40 та частини восьмої статті 42 Закону №2275-VIII дозволяє дійти висновку про те, що договір, про який ідеться в частині дванадцятій статті 39 цього Закону, є цивільно-правовим або трудовим договором (контрактом).
Відтак чинна редакція Закону №2275-VIII встановлює обрання особи виконавчим органом товариства або до складу цього органу в межах відносин з управління товариством і окремо передбачає укладення цивільно-правового або трудового договору.
Отже, за загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону №2275-VIII) або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 Закону №2275-VIII). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.
Коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
Для вирішення цієї справи суд звертається до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20.
Мотивуючи наведене рішення, ВП ВС виснувала, що створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (ч. 1 ст. 99 ЦКУ), п. 7 ч. 2 ст. 30 ЗУ від 06.02.2018 №2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон №2275-VIII)) або в окремих випадках - наглядової ради товариства (ч. 2 ст. 38 Закону №2275-VIII). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління, та які є підставою для виникнення відносин представництва в цивільних/господарських відносинах Корпорації як юридичної особи. Окрім того між директором (генеральним директором) та Корпорацією виникають трудові відносини, що регулюються законодавством про працю, у зв'язку з укладенням в установленому порядку (ч. 12 ст. 39 Закону №2275-VIII) з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).
ВП ВС зробила правовий висновок, що відносини Керівника з управління Товариством становлять основу відносин між товариством та цією особою. Визнання трудових правовідносин припиненими, або звільнення Директора у таких відносинах спрямовано на припинення правовідносин з управління, які існують між Директором та Товариством.
При цьому ВП ВС визначила алгоритм, за яким у спірних правовідносинах мають припинятися повноваження з корпоративного управління. Цей порядок є відмінним від алгоритму припинення трудових відносин, який встановлено для усіх інших категорій працівників - попередження роботодавця письмово за два тижні. Для корпоративних відносин ця норма не застосовується.
Слід застосовувати приписи корпоративного закону, зокрема ч. 2-5 та 11 ст. 32 Закону №2275-VIII. Директор для припинення своїх повноважень за своєю власною ініціативою має скликати загальні збори учасників Товариства (п. 1 ч. 7 ст. 31 Закону №2275-VIII) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків (ч. 13 ст. 39 Закону №2275-VIII), дотримуючись особливостей порядку, встановленого статутом Товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів повідомити кожного з учасників про порядок денний, дату, час, і місце їх проведення, а також забезпечити учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного за місцезнаходженням Товариства.
Позивач, з метою дотримання процедури припинення своїх повноважень як директора/керівника та з метою забезпечення можливості учасникам Товариства обрати (призначити) на цю посаду наступного керівника, таким чином забезпечивши безперевність керівництва і передачу владних повноважень з управління Товариством, дотримався порядку скликання зборів учасників Товариства. Однак збори у встановлений день не відбулись.
Це означає, що позивача загальні збори товариства могли звільнити, а також призначити/обрати нового керівника.
Обґрунтовуючи наведену вище тезу, суд виходить із правової доктрини регулювання статусу керівника юридичної особи, а також із мотивації рішення ВП ВС щодо правових зв'язків між керівником та загальними зборами з корпоративного управління юридичною особою (корпорацією).
Суд виходить з теоретичних позицій, що категорія «управління» юридичною особою слід розглядати як інститут права, який не належить до цивільного права. Насправді при обранні/призначенні Директора юридичні відносини виникають особисто між учасниками Корпорації, як володарями корпоративного права і похідного від нього - права управління, та особою-Директором. Це відносини з управління юридичною особою. Учасники, яким право управління Товариством належить як частина корпоративних повноважень, передають ці повноваження Директору, який зобов'язується взяти на себе тягар «організації та управління» юридичною особою.
За нормами КЗпП Директор, разом з учасниками Товариства стають роботодавцями для працівників, яких Директор наймає на роботу для виконання планів діяльності підприємства. Саме Директор і учасники корпорації, які його наділили повноваженнями, за законом є відповідальними за результати господарювання підприємства як юридичної особи.
Не можна особу примушувати до роботи, у тому числі й на посаді директора.
Але строки, що встановлені в ст. 38 КЗпП не регулюють порядку звільнення директора, про що зазначив і ВС. Обов'язок звільнити працівника за два тижні вказаною нормою закону лежить на Директорі, як адміністрації підприємства, як роботодавцеві. Самого Директора не можна звільнити за два тижні, як для загального правила звільнення найманого (Директором) працівника. Директор, що діє як керівник юридичної особи та як роботодавець не може звільнитися з посади за два тижні. Для нього законодавчо та за статутом Товариства існує інший порядок, який імперативно встановлює особливий порядок звільнення керівника, що є виключенням із загального правила для звільнення працівників за власним бажанням за ст. 38 КЗпП.
Не викликає сумнівів твердження, що Директор, який обраний (призначений) на посаду і виконує свою роботу, є працівником підприємства, якого, окрім управлінських корпоративних відносин, з підприємством пов'язують і трудові відносини, які гарантують Директору багато інших трудових і соціальних прав та інтересів, як працівника (право на відпустку, на соціальне страхування при втраті працездатності, право звернення до суду для вирішення трудових спорів тощо). За Директором також зберігається як основоположне право бути звільненим за власним бажанням. Але не у порядку, що визначений ст. 38 КЗпП, а в особливому порядку, на який він погодився, обіймаючи посаду Директора.
Відповідно до приписів ст. 20 ГПК України справи Директорів підпадають під визначення їх як справ (спорів), що виникають з корпоративних відносин, які пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, а тому дійсно відносяться до юрисдикції господарських судів.
Для Директора, в силу його особливого правового статусу, встановлено особливий правовий режим трудових прав та обов'язків не залежно від того є у Директора письмовий трудовий договір (контракт) з Товариством чи немає, в будь-якому разі Директор є працівником Товариства, який пов'язаний з підприємством трудовими правами. Окрім того Директор є носієм адміністративної влади, похідної від права корпоративного управління (корпоративних прав) , через що для нього існує особливий порядок звільнення за власним бажанням.
Також, у Рішенні Конституційного Суду України за №1-рп/2010 від 12.01.2010 у справі №1-2/2010, спір про неналежне виконання (реалізацію) учасниками товариства корпоративних прав, зокрема, неприйняття компетентним органом, є спором не трудовим, а корпоративним, предметом якого є прийняття/неприйняття загальними зборами Товариства рішення про припинення (позбавлення) Директора повноважень на управління Товариством.
ВП ВС у своїй постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 (п.6.2) виснувала, що за відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника з метою захисту своїх прав він може звернутися до суду.
При цьому належним та ефективним способом захисту його прав та законних інтересів у такому випадку буде вимога припинити такі трудові відносини за рішенням суду, які (трудові відносини) будуть припинені саме з дати набрання судовим рішенням законної сили.
Суд, враховуючи правові позиції ВП ВС у постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача та його законних інтересів у цій справі є вимога припинити трудові відносини та повноваження директора (генерального директора)/керівника, які будуть припинені саме з дати набрання судовим рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 73 ГПК України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позов належить задовольнити припинивши трудові відносини ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Гроссо Мода Україна» з дати набрання цим рішенням законної сили.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити.
2. Припинити повноваження (трудові відносини) на посаді директора (керівника) ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з Товариством з обмеженою відповідальністю «Гроссо Мода Україна», вул. Перемоги, будинок 78, с. Сторожниця, Ужгородський район, Закарпатська область, 89421 (код ЄДРПОУ 35487648) з дати набрання цим рішенням законної сили.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гроссо Мода Україна», вул. Перемоги, будинок 78, с. Сторожниця, Ужгородський район, Закарпатська область, 89421 (код ЄДРПОУ 35487648) на користь ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму 3028 грн ( Три тисячі двадцять вісім гривень) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, -://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 29.04.2026
Суддя А.А. Худенко