28 квітня 2026 року м. Харків Справа № 905/1229/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Стойка О.В., суддя Попков Д.О. , суддя Шутенко І.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Українська залізниця», м.Київ на рішення Господарського суду Донецької області від 05.02.2026 у справі №905/1229/24
за позовною заявою Акціонерного товариства “Українська залізниця», м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Збагачувальна фабрика “Свято Варваринська», с.Сергіївка Покровського району Донецької області
про стягнення 52445,00грн штрафу за неправильне зазначення маси вантажу.
У вересні 2024року Акціонерне товариство «Українська залізниця», м.Київ (далі- Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Збагачувальна фабрика «Свято-Варваринська», с.Сергіївка Покровського району Донецької області (далі - Відповідач) про стягнення 52445,00грн штрафу за неправильне зазначення маси вантажу.
Рішенням господарського суду Донецької області від 05.02.2026 року позовні вимоги задоволено частково, зменшено розмір стягуваного штрафу до 10489,00грн., стягнуто з Відповідача на користь Позивача 10489,00грн штрафу за неправильне зазначення маси вантажу та 2422,40грн судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Позивач, не погодившись з вищезазначеним рішенням, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, за змістом якої просив рішення господарського суду Донецької області від 05.02.2026 в частині відмови у задоволені позову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Позивач зазначає, що судом першої інстанції не було в повному обсязі досліджено всі обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме:
- у даному випадку штрафна санкція не є договірною, штраф відповідно до пунктів 118, 122 Статуту залізниць України стягується з вантажовідправника незалежно від наявності збитків та наслідків, можливості його зменшення Статутом не передбачено- така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/2339/17, від 29.04.2021 у справі №905/1450/20;
- в даному випадку Відповідачем порушено зобов'язання в частині зазначення у залізничній накладній маси відправленого вантажу, тобто вказані обставини є наслідком суб'єктивної поведінки учасника господарських правовідносин, а не виникнення обставин непереборної сили, що судом першої інстанції враховано не було, отже висновки суду про наявність підстав до зменшення штрафу є необґрунтованими;
- сторони, укладаючи договір перевезення вантажу, погодилися з передбаченою законом відповідальністю за неправильність відомостей, зазначених вантажовідправником у накладній;
- навантаження вагонів з порушенням безпеки руху фактично загрожує безпеці руху поїздів, з урахуванням цього, штраф за неправильно зазначену масу вантажу у випадку порушення норм безпеки руху дисциплінує учасників даних відносин та має кінцеву мету забезпечення безпеки на транспорті.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду у справі №905/1229/25 від 03.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на означене судове рішення та встановлено строк учасникам справи для надання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи у строк до 13.03.2026р. (включно). Вказаною ухвалою повідомлено учасників справи про розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в світлі частини 10 статті 270 ГПК України, оскільки ціна позову в означеній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Від Відповідача надійшов відзив, за змістом якого він вважав обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність підстав до зменшення розміру штрафу, враховуючи незначне відхилення (2,2%) від маси вантажу.
Враховуючи положення ч. ч. 13, 14 ст. 8 ГПК України, фіксація розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду підлягає залишенню без змін, виходячи із наступного.
Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:
- відвантаження 30.05.2024 Відповідачем зі станції відправлення Удачна Донецької залізниці на станцію призначення Правда Придніпровської залізниці за залізничною накладною №49454812 на адресу Приватного акціонерного товариства «Камет-Сталь» у груповій відправці марковане катком-ущільнювачем та поперечними смугами вугілля кам'яне для коксування марки К-100 у вологому стані, що підтверджується залізничною накладною №49454812;
-зазначення Відповідачем у залізничній накладній №49454812 наступних відомостей, а саме: у п.1 відомості вагонів до залізничної накладної №49454812 вказано: напіввагон №63834402 - вантажопідйомність 70,00т, тара вагона 23800 / 23150кг, маса вантажу 70000кг, провізна плата 10489,00грн (а.с.6, зворотній бік), у графах 24, 26, 28 та 55 залізничної накладної Відповідачем визначено масу вантажу на власних вагонних вагах (150т) заводський №ВВЕТ-150№071201300ВВЕТ-150№088, правильність внесених до накладної відомостей підтвердила своїм підписом майстер Відправника;
- відчеплення на проміжній станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці вагону №63834402 від групи на ваги на підставі акта загальної форми №1513.Т від 31.05.2024 (а.с.8) та складання 31.05.2024 акту загальної форми №30110 про те, що під час контрольного зважування встановлено, що у накладній №49454812 невірно вказано масу вантажу: фактично нетто 68450кг (це менше ваги, вказаної в документі, на 1550кг) (а.с.9, зворотній бік);
-зазначення в акті загальної форми №483 від 31.05.2024 станції Нижньодніпровськ- Вузол Придніпровської залізниці про проведення контрольного зважування маси вантажу у вагоні №63834402 де фактична маса брутто вагона - 91600кг, тара вагона за документом - 23150кг, маса вантажу нетто за документом - 70000кг, фактична маса вантажу нетто - 68450кг, що менше від зазначеного в документі на 1550кг, що підтверджується випискою з книги обліку контрольних зважувань та перевірки кількості вантажу у вагонах станції Нижньодніпровськ-Вузол;
- невідповідності маси вантажу у вказаних вагонах масі, вказаній відправником у накладних, про що свідчить комерційний акт №450003/45 від 31.05.2024, за змістом якого за результатами переважування вагона №63834402 у статичному режимі на справних вагонних 150т електронно-тензометричних вагах заводський №032 станції Нижньодніпровськ-Вузол (держповірка 31.01.2024) виявилось: вага брутто - 91600кг, тара за документом - 23150кг, вага нетто - 68450кг, що менше ваги, вказаної в документі, на 1550кг;
- направлення 31.05.2024 проміжною станцією Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці телеграми на станцію відправлення Удачна Донецької залізниці про виявлену недостачу маси вантажу;
-наявності повірки вагів вагонних, що підтверджується даними технічного паспорта №14 засобу ваговимірювальної техніки (ЗВВТ) станції Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці (власник - Дніпровська дирекція залізничних перевезень).
Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
Невідповідність маси вантажу у вказаних вагонах масі, вказаній відправником у накладних, Позивач кваліфікував як порушення Відповідачем Статуту залізниць України та зазначив у якості підстави для стягнення штрафу у розмірі п'ятикратної провізної плати у розмірі 52445,00грн.
Відповідач в суді першої інстанції заперечував проти позову, зазначаючи, що вагони з вантажем під час перевезення перебували під грозовими дощами зливового характеру з попаданням у надмірних об'ємах природної вологи у вагони стало причиною зміни ваги вантажу. Також зазначив, що на дату подання відзиву не здійснює господарську діяльність взагалі у зв'язку зі збройною агресією, у зв'язку з чим просив у задоволенні позовних вимог відмовити, а у разі прийняття рішення про задоволення вимог - зменшити розмір стягуваного штрафу до 10% від заявленої суми або до 1 провізної плати.
Задовольняючи частково позовні вимоги та зменшуючи розмір штрафу, господарський суд вважав їх обґрунтованими, однак оцінивши обставини, в яких опинились сторони цього спору, врахувавши, що обсяг недовантаження у спірному вагоні складає 2,2% маси, зазначеної в перевізному документі, - тобто незначно перевищує норму зменшення маси вологого вугілля кам'яного при перевезенні (норма становить 2% маси, зазначеної в перевізних документах), відсутність у Позивача збитків через недовантаження з огляду на те, що менший обсяг вантажу не призвів до будь-яких негативних наслідків (додаткового зношення агрегатів та залізничних колій тощо), не спричинив небезпеку на транспорті та загрозу залізничному руху, зменшив розмір заявленого штрафу до 10489,00грн.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Предметом апеляційного перегляду є висновки суду першої інстанції в частині зменшення суми заявленого до стягнення штрафу.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що їх не спростовують, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно ч.2 ст.908 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 920 ЦК України врегульовано, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 затверджено Статут залізниць України. У контексті приписів ст.6 Статуту накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони-одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення. Статтею 23 Статуту передбачено, що відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).
Згідно з п.1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих
Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.24 Статуту залізниць України, вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.
Згідно із ст.122 Статуту залізниць України, за неправильно зазначену у накладній масу вантажу з відправника стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту.
Відповідно до ст.118 Статуту залізниць України штраф підлягає стягненню у п'ятикратному розмірі плати за користування вагонами.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Відповідачем неправильно зазначено в накладній масу вантажу, що є підставою для стягнення відповідного штрафу, передбаченого Статутом залізниць України; розрахунок зазначеного штрафу є арифметично правильним.
Апелянт наполягає на тому, що відповідний штраф має бути стягнуто саме в заявленому розмірі, оскільки Статутом залізниць України не передбачено його зменшення. В обґрунтування цих тверджень заявник скарги посилається на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/2339/17, від 29.04.2021 у справі №905/1450/20.
Стосовно вказаних доводів судова колегія зазначає, що дійсно, Статутом залізниць України не врегульоване питання зменшення розміру штрафу, однак такі питання врегульовано Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, які є законами та мають вищу юридичну силу порівняно зі Статутом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.
Так, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 29.05.2023 у справі № 904/907/22, від 21.06.2023 у справі № 904/822/22 та інших, які прийнято пізніше за постанови в тих справах, на які посилається заявник скарги, штраф, застосований в порядку приписів Статуту залізниць України, може бути зменшено на підставі частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України.
Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом положень ст. 551 ЦК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
За висновками об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22, висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Застосоване у статті 551 ЦК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення - такий висновок наведено Верховним Судом у постанові від 18.06.2025 у справі № 922/4716/24.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання судом оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення (зокрема, таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №916/2273/24).
Як встановлено місцевим господарським судом у даній справі та не спростовано апелянтом, РФ постійно обстрілює м.Покровськ і передмістя, де знаходиться майновий комплекс Відповідача, що зазнає руйнувань, які не встигають відновити, а кількість населення на цих територіях постійно зменшується через бойові дії (зазначена інформація є загальновідомою та не підлягає доведенню); вказане призвело до суттєвого ускладнення ведення господарської діяльності Відповідача, консервації об'єкта, його подальшої зупинки та понесення Відповідачем великих збитків (а.с.90-95, 133-135). Відповідач не отримує прибуток і стягнення штрафу в розмірі 5-ти провізних плат додатково нанесе йому збитків. Менша вага вантажу не призвела до негативних наслідків, не спричинила небезпеку/ загрозу руху або додаткове зношення агрегатів та залізничної колії.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 (діяв до 20.03.2025), Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 (набрав чинності 20.03.2025) територія Покровської міської територіальної громади включена до переліку територій, можливих бойових дій - 24.02.2022.
Обставини щодо ракетних обстрілів у 2024 - 2025 роках Покровської міської територіальної громади є загальновідомими, що зумовлює висновок про те, що Відповідач не може здійснювати повноцінно господарську діяльність, що впливає на його фінансовий стан. Тобто, на думку колегії суддів, такі обставини є винятковими і свідчать про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій.
Апелянт вказує на те, що Відповідачем порушено зобов'язання в частині зазначення у залізничній накладній маси відправленого вантажу, тобто, вказані обставини є наслідком суб'єктивної поведінки учасника господарських правовідносин, а не виникнення обставин непереборної сили; навантаження вагонів з порушенням безпеки руху (що має місце у даному випадку) фактично загрожує безпеці руху поїздів, з урахуванням цього, штраф за неправильно зазначену масу вантажу у випадку порушення норм безпеки руху дисциплінує учасників даних відносин та має кінцеву мету забезпечення безпеки на транспорті.
Судова колегія погоджується з тим, що безпека перевезень має пріоритетне значення і за допущені порушення, які їй загрожують, має наставати невідворотна відповідальність.
Разом з тим, як зазначено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні та не спростовано заявником скарги, завантаження вагону масою, що є меншою, а не більшою, ніж можливе завантаження за нормативами, ніяким чином не вплинуло на безпеку руху залізничного транспорту.
Окрім того, виявлена Позивачем розбіжність між фактичною масою вантажу та тією, що була зазначена в накладній, не завдала шкоди та збитків залізниці, оскільки, якщо вантажовідправник помилково вказав (і оплатив) у залізничній накладній масу більшу, ніж фактично було завантажено у вагон, то він хоча і формально порушив ст.122 Статуту залізниць України, але з іншого боку частково не використав оплачену послугу.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.05.2025 у справі № 917/1212/22, неустойка виконує компенсаторну функцію, разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
У цьому аспекті суд апеляційної інстанції зазначає про те, що застосування штрафу у п'ятикратному розмірі від провізної плати в порядку ст.118, ст.122 Статуту залізниць України за порушення, які не загрожують безпеці руху та не спричиняють збитків (враховуючи також, що збитки, спричинені аваріями, відшкодовуються незалежно від сплати штрафу) - не відповідають легітимній меті застосування неустойки, принципам справедливості, добросовісності та розумності (п.6 ст.3 ЦК України), а також становлять непомірний тягар для боржника з урахуванням загальновідомих обставин, пов'язаних з бойовими діями, які негативно позначилися на фінансовому стані Відповідача.
З урахуванням викладеного у сукупності, враховуючи дискреційність повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, в умовах воєнного стану, враховуючи, що Відповідач здійснює свою підприємницьку діяльність на території можливих бойових дій, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, є зменшення розміру штрафу до однієї провізної плати, буде адекватною та співрозмірною компенсацією за порушений інтерес Позивача у конкретному випадку, отже до стягнення підлягає штраф у розмірі 10489,00 грн, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення штрафу Позивачу слід відмовити.
Доводів, які б спростовували зазначений висновок, апелянтом у скарзі не наведено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при перегляді оскаржуваного судового рішення та не є підставою для його скасування.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи означене рішення, в повній мірі дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, надав їм належну оцінку, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Донецької області від 05.02.2026 року у справі №905/1229/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на заявника апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Українська залізниця», м.Київ на рішення Господарського суду Донецької області від 05.02.2026 у справі №905/1229/24- залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 05.02.2026 у справі №905/1229/25- залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Акціонерне товариство “Українська залізниця», м.Київ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя Д.О. Попков
Суддя І.А. Шутенко