ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
21 квітня 2026 року Справа №918/589/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Гудак А.В.
суддя Петухов М.Г.
секретар судового засідання Левчук Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 11.02.2026 (суддя Мовчун А.І., повне рішення складено 13.02.2026)
за позовом заступника керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Немовицької сільської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 58 979,25 грн
за участю:
прокурора - Немковича І.В.,
представника позивача - не з'явився,
представника відповідача - Крук В.Р.,
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 11.02.2026 позов задоволено. Визнано недійсними додаткові угоди №3 від 04.08.2023, №6 від 26.09.2023, №7 від 12.12.2023 до договору №14108-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу від 03.01.2023, укладених між Немовицькою сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія".
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Немовицької сільської ради в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 58 979,25 грн.
Із врахуванням норм Цивільного кодексу України, Закону України "Про публічні закупівлі", суд першої інстанції зазначив, ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст.652 ЦК України та п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Водночас, судом встановлено, що оспорювані додаткові угоди до договору укладені з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки за їх умовами ціна за одиницю товару (кВт/годину) перевищила 10 % граничну межу, а ціна договору фактично збільшилась на 42,04 % порівняно з погодженою ціною під час закупівлі, що суперечить положенням п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Крім того, оцінюючи докази, надані відповідачем в обґрунтування підстав для підвищення ціни, господарський суд вказав, що відповідачем на власний розсуд обирались періоди для порівняння середніх цін на електричну енергію, дослідження яких не відображало їх динаміку, а також не могло бути належним обґрунтуванням для висновків про коливання цін у бік збільшення. Крім того, надані документи не відображають коливання цін, що відбувались з моменту укладення договору до моменту підписання відповідної додаткової угоди.
Враховуючи викладене, а також положення ст.215 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання оспорюваних додаткових угод №3 від 04.08.2023, №6 від 26.09.2023 та №7 від 12.12.2023 до договору недійсними, оскільки ними передбачено підвищення цін на електричну енергію на 42,04 %, тобто з перевищенням максимального ліміту у 10 %, що не відповідає вимогам п.2 ч.5 ст.41 Закону "Про публічні закупівлі".
Разом з тим, оскільки зазначені додаткові угоди підлягають визнанню недійсними, суд зазначив, що розрахунок за поставлену електроенергію повинен здійснюватись за ціною, вказаною за умовами договору з урахуванням додаткової угоди №2 від 28.04.2023, а тому грошові кошти, на підставі норм ст.216, 1212 ЦК України, у заявленому прокурором розмірі ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" має повернути.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" звернулось з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апелянт, зокрема, вказує, що під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку за наявності умов, встановлених п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у разі коливання ціни такого товару на ринку, якщо така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю).
Зауважує, що у спірних правовідносинах предметом закупівлі є електрична енергія, і зміни, які вносилися до договору спірними додатковими угодами, за рахунок зменшення обсягу закупівлі товару не призвели до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, в редакції додаткових угод.
Крім того, вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пп.2 п.19 Особливостей, оскільки у висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24, вказано про перспективну дію Особливостей, а тому режим регулювання зміни ціни під час воєнного стану визначається саме ними з урахуванням дат укладення спірних додаткових угод.
Скаржник також зазначає про порушення принципу легітимних очікувань, оскільки постачальник електричної енергії, діючи в умовах правової невизначеності (суперечлива судова практика), звертався до профільного міністерства за роз'ясненням щодо механізму застосування відповідних норм, яке і надало офіційну відповідь. Відтак, і постачальник, і споживачі (органи місцевого самоврядування, комунальні підприємства), керуються цими роз'ясненнями при укладенні та виконанні договорів, а тому вони не діють всупереч закону (адже закон був неоднозначним), а всупереч пізнішому тлумаченню закону, яке з'явилося вже після укладення цих договорів.
Звертає увагу, що оскільки, на організованих сегментах ринку відбулися коливання закупівельної вартості електричної енергії, між ТОВ "РОЕК" та Немовицькою сільською радою були укладені додаткові угоди до договору. При цьому, підписання кожної з додаткових угод здійснювалось у відповідності до пп.2 п.19 Особливостей, які не містять обмежень щодо відсоткового збільшення ціни за одиницю товару.
Щодо обґрунтуванням зміни ціни за одиницю товару та документального підтвердження коливання ціни такого товару на ринку апелянт вказує, що відповідачем було застосовано висновки Рівненської торгово-промислової палати про моніторинг ринкових цін електричної енергії, які є належними доказами коливання цін на електроенергію на "ринку на добу наперед" та внутрішньодобовому ринку з моменту підписання договору №14108-ВЦ від 03.01.2023 до моменту підписання відповідних додаткових угод.
Крім того, зауважує, що пп.2 п.19 Особливостей вказує на те, що істотні умови договору можуть бути змінені за умови погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. При цьому, Особливості не містять твердження, що аналіз коливань цін на ринку електроенергії має розпочинатись власне датою укладення договору, що не було враховано судом першої інстанції під час розгляду справи.
Вважає, що при розгляді справи суд фактично ухилився від дослідження усіх обставин справи з метою всебічного та об'єктивного розгляду справи та надав лише перевагу доводам Сарненської окружної прокуратури в інтересах Немовицької сільської ради, що є порушенням ст. 86 ГПК України та вимог ст.7 цього Кодексу щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
У відповідності до ст.263 ГПК України прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вказує, що для збільшення ціни за одиницю товару має бути реальне коливання ціни такого товару на ринку в сторону збільшення, що повинно оцінюватися починаючи від підписання договору та до моменту укладення відповідної додаткової угоди, тобто на момент укладання додаткової угоди ціни на товар повинні бути вищими, ніж на момент укладання основного договору про закупівлю (або ж додаткової угоди, у разі її обґрунтованого укладення).
З огляду на викладене, зазначає, що у рішенні суду першої інстанції проаналізовано підстави внесення змін до договору, шляхом підписання спірних додаткових угод, та вірно встановлено, що збільшення ціни електричної енергії у додаткових угодах по відношенню до погодженої у договорі ціни здійснено з порушенням ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, п.2 ч.5 ст. 41 цього Закону, яким встановлена не лише вимога пропорційного збільшення ціни за одиницю товару по відношенню до збільшення ціни товару на ринку, а й 10-відсоткове обмеження такого збільшення.
Таким чином, вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявні підстави для визнання оспорюваних додаткових угод №3 від 04.08.2023, №6 від 26.09.2023 та №7 від 12.12.2023 до договору недійсними, оскільки ними передбачено підвищення цін на електричну енергію на 42,04%, тобто з перевищенням максимального ліміту у 10 %, що не відповідає вимогам п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Щодо експертного висновку Рівненської ТПП В-148, наданого в обґрунтування необхідності внесення змін до договору при укладенні додаткової угоди №3 від 04.08.2023, вказує, що під час підготовки вказаного висновку, експертами проведено моніторинг цін на електричну енергію за червень та липень 2023 року, однак вказані відомості не могли братись до уваги та бути підставою для внесення змін до договору №14108-ВЦ від 03.01.2023, щодо ціни електричної енергії, оскільки вони не відображають коливання цін, що відбувались з моменту укладення договору до моменту підписання додаткової угоди. Аналогічні порушення допущені також під час підписання додаткових угод № 6 від 26.09.2023 та № 7 від 12.12.2023.
Відтак, вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області від 11.02.2026 є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а доводи відповідача є безпідставними, у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу ТОВ "РОЕК" залишити без задоволення.
У судове засідання, призначене на 21.04.2026 року, позивач не забезпечив явку свого уповноваженого представника, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги той факт, що явка позивача в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.
Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 03.01.2023 року між Немовицькою сільською радою Сарненського району Рівненської області (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (постачальник) укладено договір №14108-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу (т.1, а.с.33-39), згідно з п.1.1. якого за цим договором постачальник зобов'язується поставити споживачу електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплатити постачальнику вартість товару у строки та на умовах, встановлених цим договором.
Відповідно до п.1.2., 1.3. договору, найменування товару: електрична енергія, код за ДК 021:2015 09310000-5 - електрична енергія. Очікуваний обсяг постачання електричної енергії становить 125200 кВт*год (Додаток 1).
Пунктами 4.1., 4.2. договору встановлено, що загальна вартість товару визначена у додатку 1 до цього договору та становить 573416,00 грн (в тому числі ПДВ - 95569,33 грн). Ціна за 1 кіловат-годину (одиницю товару) визначена у Додатку 1 до цього договору та розрахована відповідно до Додатку 2 до цього договору.
За умовами п.4.4. договору, ціна договору не підлягає збільшенню, за виключенням випадків, передбачених законодавством у сфері здійснення публічних закупівель. Зміна умов договору в частині збільшення його ціни у випадках, визначених законодавством про публічні закупівлі, здійснюється шляхом укладання додаткової угоди про внесення змін до договору за результатами переговорів сторін.
Договір набирає чинності з 01.01.2023 та діє по 31.12.2023 включно, а в частині виконання зобов'язань сторонами - до повного їх виконання (п. 11.1 договору).
Відповідно по п.11.2 договору, істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
2) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
3) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
4) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);
5) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв'язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування, а також у зв'язку із зміною системи оподаткування пропорційно до зміни податкового навантаження внаслідок зміни системи оподаткування;
6) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку "на добу наперед", що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;
7) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої статті 41 Закону.
Згідно з Додатком №1 до договору, ціна за електричну енергію (кВт*год; одиницю товару) становить 3,81666 грн/кВт*год без ПДВ (т.1, а.с.40).
Додатком № 3 до договору № 14108-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу від 03.01.2023 встановлено початок постачання електричної енергії - 01.01.2023 (т.1, а.с.43).
У подальшому, між сторонами підписано ряд додаткових угод, якими збільшено ціну за одиницю товару, а саме:
1) додатковою угодою № 2 від 28.04.2023 збільшено ціну за 1 кВт*год до 3,86664 грн без ПДВ (на 1,31 %; т.1, а.с.47);
2) додатковою угодою № 3 від 04.08.2023 збільшено ціну за 1 кВт*год до 4,64439 грн без ПДВ (на 21,69 %; т.1, а.с.49);
3) додатковою угодою № 6 від 26.09.2023 збільшено ціну за 1 кВт*год до 5,20000 грн без ПДВ (на 36,24 %; т.1, а.с.52);
4) додатковою угодою № 7 від 12.12.2023 збільшено ціну за 1 кВт*год до 5,42113 грн без ПДВ (на 42,04 %; т.1, а.с.55).
На виконання умов договору ТОВ "РОЕК" поставило споживачу 79886 кВт*год електричної енергії на загальну суму 427484,26 грн (з ПДВ), яку споживач сплатив у повному обсязі, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі та платіжними інструкціями (т.1, а.с.59-117).
Прокурор, проаналізувавши зміст укладених додаткових угод до договору, та вважаючи, що істотні умови договору в частині формування ціни постачальником були порушені (в т.ч. підвищення ціни товару більше ніж на 10%; відсутність коливання ціни на ринку електричної енергії), що свідчить про укладення таких угод за відсутності правових підстав та призвело до неотримання споживачем обсягу електричної енергії, на який він розраховував під час укладення договору, звернувся з даним позовом до суду.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія, із врахуванням листа Сарненської окружної прокуратури від 07.05.2025, 27.05.2025 до Немовицької сільської ради, надісланого у зв'язку із виявленими порушеннями з метою вжиття належних заходів реагування, а також листа-повідомлення від 25.06.2025, до вказаного органу про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави, вважає вірним висновок суду першої інстанції про дотримання прокурором вимог ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивач належним чином не здійснив захист порушених інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв'язку з чим у прокурора були обґрунтовані правові підстави для звернення з даним позовом до суду.
Крім того, враховуючи обізнаність Немовицької сільської ради про необхідність захисту інтересів держави, наявність відповідних повноважень для їх захисту шляхом самостійного звернення з відповідним позовом до суду, а також приймаючи до уваги лист сільської ради від 03.06.2025 про невжиття заходів претензійно-позовного характеру, відсутність будь-яких посилань на вчинення дій для усунення виявлених порушень в майбутньому та незаперечення проти ініціювання прокуратурою подання позову в інтересах сільської ради, колегія суддів вважає, що відповідний орган фактично усунувся від реалізації повноважень по захисту порушених інтересів держави, що свідчить про його бездіяльність. З огляду на що такий позов пред'являється прокурором в інтересах держави в особі Немовицької сільської ради.
Колегія суддів враховує, що якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абз.1 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №927/172/21, від 28.06.2022 у справі №916/1283/20, від 13.09.2022 у справі №910/14844/21.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст.15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
До способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання правочину недійсним (ст.16 ЦК України).
У даній справі заявлено вимогу про визнання недійсними додаткових угод №3 від 04.08.2023, №6 від 26.09.2023, №7 від 12.12.2023 до договору №14108-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу від 03.01.2023 на підставі ст.203, 215 ЦК України, як таких, що укладені з порушенням вимог п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" та пп.2 ст.19 Особливостей.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з абз.1 ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Як встановлено судом першої інстанції, Немовицькою сільською радою за результатами проведеної процедури закупівлі електричної енергії відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі" укладено з переможцем Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (постачальник) договір №14108-ВЦ про постачання електричної енергії споживачу від 03.01.2023 року та погоджено всі істотні умови договору щодо предмета, ціни та строку виконання зобов'язань за договором.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначено Законом України "Про публічні закупівлі" (тут і надалі - у редакції, чинній станом на час укладення договору про закупівлю та оспорюваних додаткових угод до нього).
Згідно зі ст.1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані ст.41 Закону "Про публічні закупівлі", ч.1 якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ч.1 ст.652 ЦК України).
Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі (ч.4 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі").
За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі (ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі"). Втім, ця норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.
Оцінюючи наявність правових підстав для укладення спірних додаткових угод, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами у договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару у бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст.652 ЦК України та п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24).
Передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний уже укладений договір і щоб не проводити новий тендер закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %. Інше тлумачення відповідної норми Закону "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної у договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).
Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість усім суб'єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.
Метою Закону України "Про публічні закупівлі" є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку (постанови Верховного Суду: від 10.12.2024 у справі № 924/413/24, від 15.10.2024 у справі № 918/18/24, від 08.10.2024 у справі № 918/728/23).
Колегія суддів також враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 вказала на те, що норми п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону України "Про публічні закупівлі".
Інший підхід до розуміння положень п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.
Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст.5 Закону України "Про публічні закупівлі".
Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.
До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.
Велика Палата Верховного Суду (постанова від 21.11.2025 у справі №920/19/24), з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, дійшла висновку, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.
Відтак, ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 % від ціни визначеної в договорі про закупівлю, та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Водночас ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що у "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного закону внесено зміни, які почали діяти з 10.09.2022 року, зокрема, п.37 передбачено "установити, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених цим Законом, визначаються Кабінетом Міністрів України із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз".
12.10.2022 року прийнято постанову Кабінету Міністрів України №1178 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування" (далі - Особливості), яка почала діяти з 19.10.2022 року.
Згідно з пп.2 п.19 Особливостей (в редакції чинній на момент укладення спірних додаткових угод), істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім пп.13 п.13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.
Апеляційний суд зауважує, що зазначений пункт Особливостей лише деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого зазначеною нормою (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 09.04.2026 у справі №914/1671/24, від 28.08.2024 у справі №918/694/23).
З огляду на викладене, доводи апелянта про те, що пп.2 п.19 Особливостей не містить обмежень щодо відсоткового збільшення ціни за одиницю товару, зокрема, щодо прив'язки до обмеження у 10 %, не заслуговують на увагу та не приймаються апеляційним судом.
Крім того, суд також враховує, що 10% обмеження ціни пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку, що відбулося з дня укладення договору про закупівлю (у разі збільшення ціни за одиницю товару за цим підпунктом вперше) або з дня останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни (у разі збільшення ціни за одиницю товару за цим підпунктом вдруге і далі) та загальне обмеження збільшення ціни до 50% від первісної ціни договору було введено в дію лише Постановою КМУ №1067 від 01.09.2025, яка набрала чинності 04.09.2025.
Однак, зазначений підпункт у відповідній редакції не підлягає застосуванню до правовідносин у цій справі, оскільки вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними саме на момент їх вчинення. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме у момент його укладання, зокрема, суперечив актам цивільного законодавства.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, оспорювані додаткові угоди до договору укладені з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки за їх умовами ціна за одиницю товару (кВт/годину) перевищила 10 % граничну межу, а ціна договору фактично збільшилась на 42,04 % порівняно з погодженою ціною під час закупівлі, що суперечить положенням п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Разом з тим, колегія суддів також звертає увагу, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2020 року у справі №912/1580/18, від 02.12.2020 року у справі №913/368/19, від 11.05.2023 року у справі №910/17520/21).
Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.
При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.
Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.
Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2025 року у справі №916/747/24).
Крім того, спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.
Однак, під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб'єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб'єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10.09.2014 року №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб'єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон'юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.
Наведене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24.
Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку ст.86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 року у справі № 926/3244/22).
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "РОЕК" на підтвердження підвищення ціни електричної енергії та наявності коливання ціни такого товару на ринку, а відтак і підстав для укладення оспорюваних додаткових угод №3 від 04.08.2023, №6 від 26.09.2023, №7 від 12.12.2023, надало експертні висновки Рівненської торгово-промислової палати В-148 від 31.07.2023 (т.1, а.с.50-51, 53-54), В-273 від 30.11.2023 (т.1, а.с.56-57), складені на підставі листів-заявок постачальника.
Аналізуючи та оцінюючи зміст експертних висновків Рівненської торгово-промислової палати, наданих на підтвердження коливання ціни електричної енергії на ринку, та враховуючи, що для обґрунтування підвищення ціни ТОВ "РОЕК" на власний розсуд обирало періоди для порівняння середніх цін на електричну енергію, колегія суддів вважає, що дослідження таких періодів та відповідних цін не відображає їх реальної динаміки, а відтак не може бути належним обґрунтуванням висновку про коливання цін у бік збільшення. Крім того, у наданих документах відсутні докази на підтвердження пропорційного зростання ціни товару на ринку.
Водночас, наведені документи не містять відомостей щодо динаміки ціни на електричну енергію, пропорційності їх зростання, у них відсутній аналіз вартості ціни електричної енергії на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни електричної енергії на ринку, у зв'язку із чим не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Апеляційний суд також зауважує, що на підтвердження підвищення ціни електричної енергії та наявності коливання ціни такого товару на ринку як підстав для укладення додаткових угод №3 від 04.08.2023 та №6 від 26.09.2023, відповідач надав один і той же експертний висновок Рівненської торгово-промислової палати В-148 від 31.07.2023.
За наведених обставин, керуючись ст.86 ГПК України щодо оцінки доказів, апеляційний суд вважає, що зазначені експертні висновки Рівненської ТПП не є документальним підтвердженням коливання цін на ринку у період між укладенням договору та внесенням змін до нього шляхом укладення спірних додаткових угод, а відтак не є належними доказами в обґрунтування необхідності внесення змін в істотні умови договору про закупівлю, що не було враховано судом першої інстанції.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів у розумінні ст.76, 77 ГПК України в підтвердження обґрунтування факту коливання ціни на електричну енергію на ринку у бік збільшення відповідач суду не надав.
Крім того, відповідач не навів належного обґрунтування, чим підвищення ціни на ринку, зазначене в довідках, об'єктивно унеможливлює виконання договору за ціною, визначеною в тендерній пропозиції, або свідчить про економічну невигідність виконання договору на погоджених умовах.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що додаткові угоди №3 від 04.08.2023, №6 від 26.09.2023, №7 від 12.12.2023 укладені без належного обґрунтування та документального підтвердження коливання ціни з порушенням вимог п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", пп.2 тп.19 Особливостей, затв. постановою КМУ №1178, а тому підлягають визнанню недійсними на підставі ст.203, 215 ЦК України, що вірно було враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача коштів у сумі 58979,25 грн, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Враховуючи, що оспорювані додаткові угоди №3, 6, 7 є недійсними та не породжують правових наслідків, та встановивши, що внаслідок виконання споживачем своїх зобов'язань фінансового характеру за оспорюваними угодами постачальником було отримано грошові кошти на загальну суму 58979,25 грн, які є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, і підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов'язаний їх повернути, що відповідає приписам ст.216, 1212 ЦК України. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову у вказаній частині щодо стягнення грошових коштів на користь Немовицької сільської ради.
Такий висновок узгоджується з позицією Великої Палатою Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, 21.11.2025 у справі №920/19/24, яка підлягає врахуванню судами в силу положень ч.4 ст.236 ГПК України.
У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Рівненської області від 11.02.2026 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
Рішення Господарського суду Рівненської області від 11.02.2026 у справі №918/589/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена "28" квітня 2026 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Петухов М.Г.