вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" квітня 2026 р. Справа№ 910/13595/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Тищенко О.В.
Хрипуна О.О.
розглянувши у порядку письмового провадження (без виклику сторін)
матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 (повний текст складено 09.02.2026)
у справі № 910/13595/25 (суддя Котков О.В.)
за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна»
до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»
про стягнення грошових коштів
До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» (далі - АТ «СК «Країна», позивач) до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - ПАТ «НАСК «Оранта», відповідач) про стягнення страхового відшкодування у сумі 100 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- внаслідок ДТП, яка сталась 10.05.2025 у місті Суми за участю застрахованого у позивача транспортного засобу - «Тойота», VIN НОМЕР_1 , був пошкоджений транспортний засіб «Ауді», державний номер НОМЕР_2 , у зв'язку з чим позивач сплатив потерпілій особі страхове відшкодування на суму 200 000,00 грн.;
- позивачу стало відомо, що на момент ДТП (10.05.2025) стосовно цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу «Тойота» діяв ще один поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (ЕР/223871504), виданий відповідачем;
- отже відповідач несе рівнозначну відповідальність разом із позивачем за спричинену потерпілій особі шкоду, а відтак у відповідача виник обов'язок компенсувати позивачу 50 % сплаченого ним страхового відшкодування.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що підстав для сплати страхового відшкодування немає, оскільки:
- відповідно до ч. 10 ст. 11 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21.05.2024 № 3720-ІХ, укладення внутрішнього договору страхування щодо одного й того самого забезпеченого транспортного засобу достроково припиняє дію попереднього укладеного внутрішнього договору страхування щодо такого транспортного засобу з дати і часу набрання чинності новим внутрішнім договором страхування;
- відповідно до розділу VI. Прикінцеві та перехідні положення вказаного закону до введення в дію статті 11 цього Закону укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється в такому порядку (п. 4); укладення внутрішнього договору страхування щодо одного і того самого забезпеченого транспортного засобу достроково припиняє дію попереднього внутрішнього договору страхування, укладеного щодо такого транспортного засобу, з дати і часу набрання чинності новим договором (п. 4.11);
- спірна ДТП сталася 24.03.2025, позивач листом № 3578/25 від 26.06.2025 підтвердив чинність договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 228009941 від 24.03.2025 відповідно до якого була застрахована цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу Toyota Camry, д.р.н. НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 );
- таким чином позивачем не враховано умови Прикінцевих положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а відповідачем було правомірно відмовлено позивачеві у виплаті страхового відшкодування за Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 223871504 від 03.10.2024.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі № 910/13595/25 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними засобами доказування вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Ауді», державний номер НОМЕР_2 у розмірі 200 000,00 грн., оскільки:
- визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 911/482/17 та від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18;
- у матеріалах справи відсутні будь-які докази (крім платіжної інструкції № 45543 від 12.08.2025 про сплату власнику пошкодженого автомобіля «Ауді», державний номер НОМЕР_2 , які б підтверджували, що розмір завданої шкоди власнику вказаного автомобіля становить саме 200 000,00 грн. (відсутній відповідний експертний висновок, документи СТО, тощо), докази, які б підтверджували складові зазначеної суми.
При цьому, суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача на ч. 10 ст. 11 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зазначивши, що відповідно до Розділу VI Прикінцеві та перехідні положення, вказаний Закон набирає чинності з 20 червня 2024 року, проте, норми статті 11 вводяться в дію з 1 січня 2026 року.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі № 910/13595/25 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом було порушено норми матеріального та процесуального права, обставини, що мають істотне значення для справи не доведені, висновки суду не відповідають обставинам справи.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- при винесені оскаржуваного рішення суд не дослідив наявність в матеріалах судової справи №910/13595/25 такого документу як Заява про погодження розміру витрат на здійснення відновлювального ремонту за вх. №10715/25 від 31.07.2025, яка була подана ОСОБА_1 до апелянта за змістом якої остання погодилась з розміром витрат на здійснення відновлювального ремонту в сумі 200 000,00 грн. та відмовилась від здійснення АТ «СК «Країна» виплати страхового відшкодування на банківський (платіжний) рахунок СТО;
- оскільки між потерпілою особою та АТ «СК «Країна» було досягнуто згоди щодо розміру витрат на здійснення відновлювального ремонту, тому оцінка по визначенню вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу не проводилась;
- судом не було досліджено, що згідно ч. 5 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №3720-ІХ, у разі відмови потерпілої особи від здійснення страховиком (МТСБУ) відшкодування у порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті, така страхова (регламентна) виплата здійснюється страховиком (МТСБУ) на банківський (платіжний) рахунок потерпілої особи в розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, розрахованого страховиком (МТСБУ) з використанням ліцензованих програмно-технічних комплексів із розрахунку вартості відновлювальних ремонтів транспортних засобів чи суб'єктом оціночної діяльності, оцінювачем, судовим експертом на замовлення страховика (МТСБУ), а у випадку, передбаченому абзацом четвертим частини четвертої статті 31 цього Закону, - потерпілої особи, за вирахуванням суми податку на додану вартість або в розмірі витрат на здійснення відновлювального ремонту, погодженому між страховиком (МТСБУ) і потерпілою особою.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 справа № 910/13595/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2026:
- апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі № 910/13595/25 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України;
- надано Акціонерному товариству «Страхова компанія «Країна» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати судового збору в сумі 3 633,60 грн. у встановленому порядку;
- попереджено Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна», що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, дана апеляційна скарга буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню скаржнику.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 06.03.2026 подав заяву про усунення недоліків, в додатках до якої міститься платіжна інструкція № 58885 від 05.03.2026 про сплату 3 633,60 грн., в призначенні платежу вказано: «Судовий збір, за позов до АТ «СК «Країна» на рішення Господ. суду м. Києва від 09.02.2026р по справі №910/13595/25, Північ ап. гос суд».
Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 *100=332 800,00 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 332 800,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
У період з 10.03.2026 по 12.03.2026 суддя Хрипуна О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), брав участь у ХХ черговому з'їзді суддів України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі № 910/13595/25; розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13595/25.
19.03.2026 матеріли цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
30.03.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зауваживши на тому, що:
- окрім підстав, встановлених судом першої інстанції для відмови у позові, є ще одна підстава на яку посилався відповідач у своєму відзиві;
- судом першої інстанції не було до кінця досліджено Розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки п. 4 вказаного розділу визначено, що до введення в дію статті 11 цього Закону укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється в такому порядку, а п. 4.11 - що укладення внутрішнього договору страхування щодо одного і того самого забезпеченого транспортного засобу достроково припиняє дію попереднього внутрішнього договору страхування, укладеного щодо такого транспортного засобу, з дати і часу набрання чинності новим договором.
02.04.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій позивач підтримав раніше викладену правову позицію, а також зауважив на тому, що посилання позивача на ч. 10 ст. 11 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги, оскільки відповідно до Розділу VI Прикінцеві та перехідні положення, вказаний Закон набирає чинності з 20 червня 2024 року, проте, норми статті 11 вводяться в дію з 1 січня 2026 року.
20.04.2026 до суду від відповідача надійшли заперечення (на відповідь на відзив на апеляційну скаргу), в яких заявник підтримав раніше викладену правову позицію.
Станом на дату ухвалення постанови інших пояснень та клопотань до суду не надходило.
Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, а також закінчення встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026 процесуальних строків на подачу відзиву, заперечення на відзив, всіх заяв та клопотань, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.
Згідно із ст. 269 ГП України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, інших письмових пояснень, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.
Відповідно до полісу ЕР/228009941 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів від 24.03.2025 (а.с. 10-11) позивачем (страховик) було застраховано цивільно-правову відповідальність особи, яка використовує транспортний засіб «Тойота Камрі», VIN НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_4 (далі Автомобіль).
10.05.2025 у м. Суми сталась дорожньо-транспортна пригода за участю Автомобіля, під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу «Ауді», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
Постановою Зарічного районного суду міста Суми від 22.05.2025 у справі № 591/5179/25 (а.с. 21) за фактом вказаної ДТП водій ОСОБА_2 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та його було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн.
Матеріали справи свідчать, що позивач платіжною інструкцією № 45543 від 12.06.2025 (а.с. 28) сплатив власнику пошкодженого автомобіля ( ОСОБА_1 ) суму страхового відшкодування 200 000,00 грн.
Позивач зазначає про те, що йому стало відомо, що на момент спірної ДТП (10.05.2025) щодо цивільно-правової відповідальності водія Автомобіля, винного у ДТП, діяв ще один поліс ЕР/223871504, виданий відповідачем, а тому позивач звернувся до останнього з вимогами відшкодувати йому 50 % сплаченого ним власнику пошкодженого автомобіля страхового відшкодування, що становить 100 000,00 грн. (200 000,00 грн./2), проте відповідач відмовив у сплаті страхового відшкодування, з огляду на що позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просив стягнути з відповідача страхове відшкодування в сумі 100 000,00 грн.
Правові позиції сторін детально викладені вище.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції, встановивши, що позивачем не доведено належними засобами доказування вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Ауді», державний номер НОМЕР_2 у розмірі 200 000,00 грн., відмовив у задоволенні позовних вимог, з чим колегія суддів у повній мірі погодитись не може, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:
1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);
2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);
3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21.05.2024 № 3720-ІХ (далі - Закон).
Статтею 4 Закону визначено, що предметом договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених цим Законом. Об'єктом страхування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок використання забезпеченого транспортного засобу особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, життю, здоров'ю та/або майну потерпілих осіб внаслідок настання страхового випадку.
З матеріалів справи слідує, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок використання Автомобіля була застрахована за двома полісами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів:
- ЕР/228009941, який укладений 24.03.2025 з позивачем;
-№ ЕР/223871504, який укладений 03.10.2024 з відповідачем.
Вказані факти сторонами не заперечуються.
Колегія суддів зазначає, що матеріли справи не містять копії укладеного з відповідачем полісу № ЕР/223871504, водночас факт його укладення у 2024 році підтверджено наданим позивачем витягом з електронної бази Моторного (транспортного) страхового бюро України (а.с. 15).
У відзиві на позов відповідач зазначив про те, що ним було правомірно відмовлено у виплаті страхового відшкодування, оскільки за змістом:
- до ч. 10 ст. 11 Закону укладення внутрішнього договору страхування щодо одного й того самого забезпеченого транспортного засобу достроково припиняє дію попереднього укладеного внутрішнього договору страхування щодо такого транспортного засобу з дати і часу набрання чинності новим внутрішнім договором страхування;
- відповідно до Розділ VI. Прикінцеві та перехідні положення Закону: п.4. До введення в дію статті 11 цього Закону укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється в такому порядку, а п. 4.11 - що укладення внутрішнього договору страхування щодо одного і того самого забезпеченого транспортного засобу достроково припиняє дію попереднього внутрішнього договору страхування, укладеного щодо такого транспортного засобу, з дати і часу набрання чинності новим договором.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача на ч. 10 ст. 11 Закону, зазначивши, що відповідно до розділу VI Прикінцеві та перехідні положення, вказаний Закон набирає чинності з 20 червня 2024 року, проте, норми статті 11 вводяться в дію з 1 січня 2026 року.
Висновок суду першої інстанції щодо того, що норми ст. 11 Закону, зокрема і її ч. 10, яка встановлює, що укладення внутрішнього договору страхування щодо одного й того самого забезпеченого транспортного засобу достроково припиняє дію попереднього укладеного внутрішнього договору страхування щодо такого транспортного засобу з дати і часу набрання чинності новим внутрішнім договором страхування, вводяться в дію з 01.01.2026 є вірним, оскільки вказане визначено у п. 1 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону який встановлює, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.01.2025, крім, серед іншого статті 11, яка вводиться в дію з 01.01.2026.
Водночас судом першої інстанції не було враховано, що п. 4 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону встановлено, що до введення в дію статті 11 цього Закону укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється в такому порядку:
- 4.11. Укладення внутрішнього договору страхування щодо одного і того самого забезпеченого транспортного засобу достроково припиняє дію попереднього внутрішнього договору страхування, укладеного щодо такого транспортного засобу, з дати і часу набрання чинності новим договором.
Статтею 6 Закону визначено, що відповідно до цього Закону укладаються договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності таких видів:
1) договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що діє виключно на території України (далі - внутрішній договір страхування);
2) договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що діє на території держав - членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка», зазначених і не викреслених у страховому сертифікаті «Зелена картка» (далі - міжнародний договір страхування).
Отже, в силу приписів пп. 4.11 п. 4 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону, які були чинні з 01.01.2025 з дати укладення позивачем полісу ЕР/228009941 (24.03.2025) укладений відповідачем раніше поліс № ЕР/223871504 (03.10.2024) припинив свою дію.
Вказане свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків, спричинених ДТП, яка сталась 10.05.2025 у м. Суми за участю Автомобіля, під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу «Ауді», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
Отже, правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача страхового відшкодування у сумі 100 000,00 грн. відсутні, проте рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мало місце неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі № 910/13595/25 підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі та зміну цією постановою лише мотивувальної частини рішення суду першої інстанції і залишення без змін його резолютивної частини, якою у задоволенні позову відмовлено повністю, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» задоволенню не підлягає, а витрати за її подачу відповідно до приписів ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі № 910/13595/25 залишити без задоволення.
2. Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі № 910/13595/25, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі № 910/13595/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 29.04.2026.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.В. Тищенко
О.О. Хрипун