вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" квітня 2026 р. Справа№ 910/13628/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Спаських Н.М.
Горбасенка П.В.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 28.04.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-постач»
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 (повний текст складено 05.03.2026)
у справі № 910/13628/25 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-постач»
про зобов'язання вчинити дії, стягнення 72 315,54 грн.
До Господарського суду міста Києва звернулось Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - позивач, АТ «НАЕК «Енергоатом») з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-постач» (далі - відповідач, ТОВ «Укрнафта-постач») про зобов'язання передати дизельне паливо в талонах на суму 429 120,00 грн. та стягнення 72 315,54 грн. штрафних санкцій за прострочення відповідачем виконання зобов'язання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що:
- 09.06.2025 між АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Аварійно-технічний центр» (далі - філія «ВП АТЦ») (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-Постач» (постачальник) укладено Договір № 53-140-01-25-01366 на закупівлю дизельного палива в талонах;
- пунктом 4.1 Договору № 53-140-01-25-01366 строк поставки товару визначено з моменту підписання сторонами даного Договору та реєстрації його в АТ «НАЕК «Енергоатом» до 10.07.2025;
- відповідач не виконав зобов'язання за Договором № 53-140-01-25-01366, відмовившись поставити пальне шляхом надання талонів до 10.07.2025;
- шляхом направлення претензії від 01.08.2025 та листа від 03.09.2025 позивач звертався до ТОВ «Укрнафта-Постач» щодо виконання умови договору та стягнення штрафних санкцій;
Оскільки, за твердження позивача, станом на момент подачі позову товар так і не було поставлено відповідачем, вказане стало підставою для звернення до суду з вимогою про зобов'язання відповідача передати дизельне паливо в талонах на суму 429 120,00 грн. та стягнення на підставі пункту 8.4. Договору пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення в сумі 42 277,14 грн. та штрафу в розмірі 7 % вартості товару в сумі 30 038,40 грн.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:
- обов'язок продавця поставити покупцю паливні талони обмежений строком та сплив 10.07.2025. Водночас обов'язок щодо забезпечення всіх необхідних умов для отримання таких паливних талонів покладений на покупця, шляхом їх безпосереднього відібрання з офісу ТОВ «Укрнафта-постач»;
- позивач не надає будь-яких доказів надсилання відповідачу листа від 09.07.2025 № 40-2783/24.4 щодо виконання умови договору, вказаний лист підписаний електронним підписом в поза робочий час;
- позивач не здійснив належних дій для своєчасного отримання дизельного палива в талонах, зокрема, позивач не з'явився до офісу відповідача, який є місцем виконання договору (передачі талонів), а тому відсутнє прострочення боржника
- між позивачем та відповідачем укладено ряд договорів (як належно виконаних з боку відповідача в повному обсязі, так і ті, які перебувають в процесі виконання) по яких НАК «Енергоатом» отримує пальне від ТОВ «Укрнафта-постач», що спростовує доводи позивача про відмову останнього постачати товар (паливо) на користь першого;
- факт неотримання талонів був зумовлений виключно пасивною поведінкою позивача, а не протиправними діями відповідача;
- матеріали справи не містять доказів на підтвердження неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань у строк встановлений договором, що, в свою чергу, вказує на безпідставність позовних вимог.
У відповіді на відзив позивач зазначив наступне:
- позивач декілька разів зустрічався з представниками відповідача щодо виконання договору з їх сторони, про що свідчить лист від 09.07.2025 про прибуття представників для отримання талонів. Вказаний лист був направлений електронною поштою для прискорення підготовки для видачі талонів;
- щодо аналогічних договорів 2024 року, про які зазначає відповідач, то дані договори не є предметом спору, та є неналежним доказом щодо предмету спору;
- відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22: «Ціна товару як істотна умова договору: ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю, і її зміна після виконання продавцем зобов'язань з передання товару у власність покупця не допускається. Зміна ціни до передання товару: зміна ціни товару в бік збільшення до передання його у власність покупця можлива в разі збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони домовилися про таку можливість.».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 у справі № 910/13628/25 позовні вимоги задоволено повністю:
- зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-постач» поставити акціонерному товариству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» дизельне паливо (талони) ДП-Л-Євро5-ВО, Україна номіналом 10, 20 літрів кількістю 9600 літрів на суму 429 120,00 грн.;
- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-постач» на користь Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 42 277,14 грн. пені, 30 038,40 грн. штрафу, 7 521,53 грн. судового збору.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановивши, що:
- станом на день розгляду справи у суді відповідач не поставив позивачеві дизельне паливо (талони) ДП-Л-Євро5-ВО, Україна номіналом 10, 20 літрів кількістю 9600 літрів на суму 429 120,00 грн.;
- факт наявності у відповідача перед позивачем зобов'язання з поставки дизельного палива (талонів) ДП-Л-Євро5-ВО, Україна номіналом 10, 20 літрів кількістю 9600 літрів на суму 429 120,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований;
- відповідачем не надано будь-яких доказів добросовісної його поведінки як учасника зобов'язання, яка би свідчила про спроби виконання та неможливість такого внаслідок дій кредитора,
виснував про доведеність позивачем порушення спірного договору зі сторони відповідача.
Окрім цього, суд першої інстанції, вказавши, що:
- відповідно до п. 8.4 Договору у разі порушення строку поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості;
- відповідач не виконав обов'язку з поставки позивачеві дизельного палива (талонів) ДП-Л-Євро5-ВО, Україна номіналом 10, 20 літрів кількістю 9600 літрів на суму 429 120,00 грн., чим порушив умови Договору;
- наданий позивачем розрахунок пені та штрафу є правильним,
дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 42 277,14 грн. пені та 30 038,40 грн. штрафу за період з 11.07.2025 по 03.11.2025 підлягає задоволенню.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-постач» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 у справі № 910/13628/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач послався на ті ж доводи, що й в суді першої інстанції, додатково зауваживши, що:
- покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства;
- виконання обов'язку ТОВ «Укрнафта-постач» щодо поставки дизельного палива в талонах взаємовідноситься та є взаємозалежним від обов'язку АТ НАК «Енергоатом» забезпечити отримання таких талонів транспортом позивача за місцезнаходженням відповідача у строк до 10.07.2025;
- в даному випадку продавець (відповідач) належним чином виконав своє зобов'язання щодо поставки товару та передання його покупцеві (позивачу) у строк та порядок встановлений Договором. Разом з тим, покупець не виконав своє зустрічне зобов'язання щодо отримання товару у визначеному спірним договором порядку, що, в свою чергу, та з врахуванням положень статті 538 ЦК України надало право продавцю відмовитись від виконання взятих на себе зобов'язань та не постачати після 10.07.2025 товар на раніше погоджених між сторонами умовах в т.ч. і ціни за одиницю товару;
- виконання зобов'язання боржником може бути відстрочене на час прострочення кредитора, якщо останній не вчинив дій, необхідних для виконання. Тобто, в такому випадку боржник не буде вважатися таким, що прострочив, та не буде нести за це відповідальність до моменту вчинення кредитором передбачених договором, необхідних дій;
- позивачем не долучено до матеріалів справи як доказів прибуття до відповідача з метою отримання паливних талонів, так і доказів відмови постачальника передати такі талони у встановлений Договором строк.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 справа № 910/13628/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Спаських Н.М.
25.03.2026 від скаржника надійшло клопотання про долучення доказів, в додатках до якого міститься платіжна інструкція № 894 від 19.03.2026 про сплату судового збору в сумі 9 025,84 грн.
27.03.2026 та 30.03.2026 суддя Хрипун О.О., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, перебував у відпустці.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 № 09.1-08/1084/26 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/13628/25 у зв'язку з перебуванням судді Хрипуна О.О. на лікарняному з 31.03.2026.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 справа № 910/13628/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Горбасенко П.В., Спаських Н.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-постач» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 у справі № 910/13628/25, ухвалено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу призначено до розгляду на 28.04.2026 о 10 год. 20 хв., витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13628/25.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали 06.04.2026 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
15.04.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вказав, що:
- згідно пункту 4.1 Договору № 53-140-01-25-01366 строк поставки товару - з моменту підписання сторонами даного Договору та реєстрації його в АТ «НАЕК «Енергоатом» до 10.07.2025, проте, обов'язок постачальника поставити покупцю паливні талони не обмежений строком поставки;
- судом першої інстанції встановлено, що факт наявності у відповідача перед позивачем зобов'язання з поставки дизельного палива (талонів) ДП-Л-Євро5-ВО, Україна номіналом 10, 20 літрів кількістю 9600 літрів на суму 429120,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований;
- посилання відповідача на неприбуття позивача для отримання товару є необґрунтованими, оскільки фактично причиною невиконання зобов'язань стало протиправне ухилення відповідача від їх виконання. Зокрема, відповідач відмовився видати талони за ціною, визначеною Договором, та поставив виконання зобов'язань у залежність від підписання додаткової угоди про зміну ціни, що суперечить умовам Договору та вимогам чинного законодавства.
В додатках до відзиву на апеляційну скаргу позивачем долучено листи ТОВ «Укрнафта-Постач» від 14.08.2025 № 1133 та від 10.07.2025 № 860.
Щодо наявності підстав для долучення до матеріалів справи вказаних доказів, колегія суддів зазначає про таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.12.2025 позивач, разом з поясненнями, надав до суду першої інстанції лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-постач» № 860 від 10.07.2025, який містить позицію останнього щодо необхідності зміни ціни пального.
Надаючи цей доказ позивач жодним чином не обґрунтував неможливість подачі цього доказу у строк, встановлений ч. 2 ст. 80 ГПК України, з огляду на що відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України, суд першої інстанції не прийняв цей доказ до розгляду, про що 18.12.2025 постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.
Під час апеляційного розгляду позивач в додатках до відзиву на апеляційну скаргу долучив листи ТОВ «Укрнафта-Постач» від 14.08.2025 № 1133 та від 10.07.2025 № 860.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Позивачем не наведено причин неможливості подати вказані докази до суду першої інстанції з причин, які об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів зауважує позивачу на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від учасників судового процесу.
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.
Відповідно до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному з учасників судового процесу більш сприятливі, аніж іншим умови в розгляді конкретної справи.
При цьому колегія суддів звертається до висновку щодо застосування приписів ст.ст. 80, 269 ГПК України, який викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 згідно з яким єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - апелянта).
За імперативним приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Також слід зауважити на правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 499/895/19, у якій судом касаційної інстанції зауважено на тому, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23.02.2006 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
За таких обставин, додані позивачем листи ТОВ «Укрнафта-Постач» від 14.08.2025 № 1133 та від 10.07.2025 № 860 як додаткові докази колегією суддів не приймаються.
Станом на 28.04.2026 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у її задоволенні та залишити рішення суду першої інстанції в силі.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів, інших письмових пояснень, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - зміні або скасуванню, з наступних підстав.
Колегією суддів встановлено і підтверджується матеріалами справи наступне.
09.06.2025 Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Аварійно-технічний центр» (покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-постач» (постачальник) уклали Договір № 53-140-01-25-01366 за результатами торгів UA-2025-05-14-010570-a на закупівлю дизельного палива в талонах (далі - Договір) (том 1, а.с. 37-39), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця дизельне паливо в талонах (далі - товар), що вказаний в специфікації (додаток № 1 до цього договору) (ДК 021:2015 09130000-9 Нафта і дистиляти), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 1.2 Договору талон - спеціальний документ (номіналом 10, 20 літрів), переданий постачальником покупцю згідно з п. 4.1 договору, який підтверджує право покупця на вже оплачений товар та є зобов'язанням для постачальника видати покупцю фіксовану кількість товару певного номіналу і марки, який зберігається на автозаправних станціях (далі - АЗС) постачальника (власних, орендованих/партнерських/ тих, що знаходяться у користуванні на інших договірних засадах (далі - талон).
Згідно з п. 1.3 Договору талон підтверджує разове право покупця отримати на АЗС фіксовану кількість товару певного номіналу і марки, які позначені на ньому.
Згідно з п. 1.5 Договору видача товару зі зберігання покупцю підтверджується фактом повернення талону постачальнику в мережі АЗС в обмін на виданий товар із зберігання, що підверджується фіскальним чеком.
Згідно з п. 3.1 Договору загальна вартість товару згідно із специфікацією (додаток № 1 до договору) складає 429 120,00 грн.
У пункті 3.2 Договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату по факту поставки товару шляхом перерахування коштів протягом 180 календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі та проведення вхідного контрю відповідно до «Положення з інтегрованої системи управління. Вхідний контроль» ПЛ-Д.40.24.001-23 та СОУ НАЕК 038 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії».
Згідно з п. 4.1 Договору строк поставки товару з моменту підписання сторонами цього договору та реєстрації його в АТ «НАЕК «Енергоатом» до 10 липня 2025 року.
Згідно з п. 4.2 Договору поставка товару здійснюється транспортними засобами покупця з офісу постачальника.
Згідно з п. 6.1 Договору передача товару здійснюється на підставі Акту приймання-передачі з проведенням вхідного контролю, згідно з «Положенням з інтегрованої системи управління. Вхідний контроль» ПЛ-Д40.24.001-23 у відповідності з супровідними документами на складі покупця.
Згідно з п. 6.3 Договору відповідальність за оформлення товарно-супровідних документів та пов'язаних з ними затримок при відвантаженні товару несе постачальник.
Згідно з п. 6.4 Договору при поставці товару постачальник надає покупцю супровідні документи, в яких вказується найменування товару, кількість, вартість та реєстраційний номер Договору постачальника та покупця; рахунок-фактуру, видаткову накладну, акт приймання-передачі в двох примірниках.
Згідно з п. 8.1 Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по цьому Договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до п. 8.4 Договору у разі порушення строку поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Відповідно до п 10.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та реєстрації в АТ «НАЕК «Енергоатом» і діє до 30.07.2026, в частині розрахунків та виконання зобов'язань - до повного їх виконання. В процесі виконання умов Договору сторони, за взаємним погодженням, можуть змінювати його умови шляхом підписання додаткових угод до Договору, які стають його невід'ємною частиною з моменту їх підписання сторонами та реєстрації в АТ «НАЕК «Енергоатом».
Відповідно до специфікації до Договору постачальник зобов'язаний поставити 9600 літрів дизельного пального (талони) ДП-Л-Євро5-ВО, Україна на суму 429 120,00 грн. (том 1, а.с. 40).
09.07.2025 позивач звернувся до відповідача з листом № 401-2783/24, у якому повідомив про прибуття представників позивача 10.07.2025 о 10 год. для отримання талонів (том 1, а.с. 56).
Листом № 40-2801/08 від 10.07.2025 позивач, у відповідь на лист від 10.07.2025 № 860 та електронний лист, надісланий 10.07.2025 о 08:34, повідомив відповідача, що збільшення ціни за одиницю та відповідно зменшення обсягу є правом а не обов'язком філії ВП «АТЦ», просив виконати умови Договору та видати дизельне паливо в талонах за ціною, обумовленої в Договорі, додатково зазначивши, що представники позивача готові прибути для отримання товару в найкоротші терміни (том 1, а.с. 43).
01.08.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією № 40-3102/08, в якій, зазначивши, що станом на 30.07.2025 товар не був поставлений відповідачем, просив відповідача виконати умови Договору та передати Філії «ВП АТЦ» дизельне паливо в талонах у кількості, яка встановлена Договором та за погодженою в Договорі ціною, та сплатити штрафні санкції. Зокрема, пеню за прострочення виконання зобов'язання (том 1, а.с. 55).
Листом від 03.09.2025 № 40-3557/08 позивач повторно звернувся до ТОВ «Укрнафта-Постач» з вимогою виконання умов Договору шляхом поставки Філії «ВП АТЦ» талонів (том 1, а.с. 57).
За твердження позивача станом на день подання позовної заяви відповідач не поставив позивачу дизельне паливо (талони) ДП-Л-Євро5-ВО, Україна номіналом 10, 20 літрів кількістю 9600 літрів на суму 429 120,00 грн., що й стало підставою для звернення до суду.
Правові позиції сторін детально викладені вище.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 у справі № 910/13628/25 позовні вимоги задоволено повністю, що колегія суддів вважає правильним, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України закріплено принцип свободи договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В ч. 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відтак, враховуючи ненадання відповідачем будь-яких доказів добросовісної його поведінки як учасника зобов'язання, яка би свідчила про спроби виконання та неможливість такого внаслідок дій кредитора, колегія суддів вважає доведеним позивачем порушення Договору зі сторони відповідача.
Отже, факт наявності у відповідача перед позивачем зобов'язання з поставки дизельного палива (талонів) ДП-Л-Євро5-ВО, Україна номіналом 10, 20 літрів кількістю 9600 літрів на суму 429 120,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.
Щодо тверджень відповідача, що між позивачем та відповідачем укладено ряд інших договорів (як належно виконаних з боку відповідача в повному обсязі, так і ті, які перебувають в процесі виконання) по яких НАК «Енергоатом» отримує пальне від ТОВ «Укрнафта-постач», колегія суддів зазначає, що правовідносини сторін в межах зазначених договорів не є предметом розгляду в даній справі, відтак, колегією суддів не досліджується ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем за іншими договорами, окрім як за Договором № 53-140-01-25-01366 від 09.06.2025, що є предметом дослідження у даній справі.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на наступне.
За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 ГПК України).
За змістом положень ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано будь-яких доказів добросовісної його поведінки як учасника зобов'язання, яка би свідчила про спроби виконання та неможливість такого виконання внаслідок дій кредитора.
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем обов'язку з поставки позивачу дизельного палива (талонів) ДП-Л-Євро5-ВО, Україна номіналом 10, 20 літрів кількістю 9600 літрів на суму 429 120,00 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем доведено порушення Договору зі сторони відповідача, з огляду на що суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу позивача про зобов'язання відповідача передати дизельне паливо в талонах на суму 429 120,00 грн.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з п. 8.1 Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по цьому Договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
У зв'язку з порушення відповідачем обов'язку з передачі позивачу дизельного палива в талонах на суму 429 120,00 грн., позивач просив суд стягнути з відповідача 42 277,14 грн. пені та 30 038 ,40 грн. штрафу за період з 11.07.2025 по 03.11.2025 на підставі п. 8.4 Договору.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею), згідно зі ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Колегія суддів констатує, що у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки.
Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17 та від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17.
Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Враховуючи, що укладення Договору для відповідача не було обов'язковим в силу положень чинного законодавства, а відтак укладаючи такий договір він погодився з всіма його умовами, в тому числі і щодо розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання, відповідно, мав виконати прийняті на себе зобов'язання.
Так як матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем свого обов'язку щодо поставки позивачу дизельного палива в талонах, позивач має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов'язань суму штрафу та пені та звернутися за їх стягненням до суду.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу та пені, колегія суддів визнає його арифметично правильним, з огляду на що суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача 42 277,14 грн. пені та 30 038,40 грн. штрафу за період з 11.07.2025 по 03.11.2025, рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 у справі № 910/13628/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене, вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-постач» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-постач» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 у справі № 910/13628/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 у справі № 910/13628/25 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 28.04.2026
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді Н.М. Спаських
П.В. Горбасенко