ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
про залишення апеляційної скарги без руху
29 квітня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4837/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді: Діброви Г.І.
розглянувши апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса)
на рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2026 року суддя першої інстанції Гут С.Ф. повний текст складено та підписано 31.03.2026
у справі № 916/4837/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОКС" в особі філії "ІНФОКСВОДОКАНАЛ", м. Київ,
до відповідача: Військової академії (м. Одеса)
про стягнення 67 413 грн 60 коп. заборгованості
20.04.2026 року на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Військової академії (м. Одеса) на рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2026 року у справі №916/4837/25.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/4837/25 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Діброва Г.І, судді Савицький Я.Ф. Принцевська Н.М., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04.2026 року.
На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/4837/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОКС" в особі філії "ІНФОКСВОДОКАНАЛ" до відповідача: Військової академії (м. Одеса) про стягнення 67 413 грн 60 коп. заборгованості на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 року відкладено вирішення питання про можливість відкриття провадження за апеляційною скаргою Військової академії (м. Одеса) на рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2026 року у справі №916/4837/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/4837/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
28.04.2026 року до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/4837/25.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведена апеляційна скарга не відповідає вимогам Глави 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України за наступними підставами.
Статтею 258 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги. Відповідно до ч. 2 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній скарзі мають бути зазначені:
1) найменування суду, до якого подається скарга;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає апеляційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та електронної пошти, офіційна електронна адреса, за наявності;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб);
4) рішення або ухвала, що оскаржується;
5) у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо);
6) нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції;
7) клопотання особи, яка подала скаргу;
8) дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується;
9) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
Положенням ч.2 п.1 ст.164 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що документи, які підтверджують сплату судового збору надаються до суду у встановленому порядку та розмірі.
За положеннями п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної вимоги майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог пп. 4 п.2 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону, за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду; апеляційних скарг у справі про банкрутство; заяви про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, розмір судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
За приписами Закону України “Про судовий збір» за апеляційний перегляд рішення, враховуючи те, що скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі, підлягає сплаті судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а саме, 4 542 грн. (3 028 грн.* 150%).
Водночас, зважаючи на те, що апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса) на рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2026 року у справі №916/4837/25 подано до апеляційного господарського суду через підсистему “Електронний суд», у відповідності до вимог ч. 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір», яка визначає, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, скаржнику за перегляд вказаного вище рішення суду першої інстанції належало сплатити судовий збір у розмірі 3 633 грн 60 коп. (4 542 грн. * 0,8).
Проте, як вбачається з доданих до апеляційної скарги Військової академії (м. Одеса) документів, апелянтом не надано жодних доказів сплати судового збору за подання відповідної апеляційної скарги у встановленому законодавством порядку та розмірі.
Разом з тим, до апеляційної скарги скаржник додає клопотання про відстрочення судового збору, в якому зазначає, що Головне управління Державної казначейської служби України на даний час не здійснило переказ коштів для сплати судового збору, а розрахунково-касове обслуговування бюджетної установи здійснюється виключно органами Державної казначейської служби, керуючись ст. 8 Закону України «Про судовий збір», тому просить відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
Розглянувши дане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені Законом України «Про судовий збір».
Положеннями ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або
2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю; або
4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.
Враховуючи, що скаржник згідно з положеннями ст. 8 Закону України «Про судовий збір» не підпадає під категорію осіб, яким суд, враховуючи майновий стан, може своєю ухвалою за їх клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору, а позов не спрямований на захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю, підстави для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору відсутні.
Разом з цим особа, яка заявляє відповідне клопотання, зокрема, про відстрочення сплати судового збору, повинна навести докази того, що вона відноситься до категорії відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір", в даному випадку такі докази відсутні.
Додатково, судова колегія зазначає таке.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону № 1402-VIII).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, держава, яка створює суди апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями ст. 6 Конвенції в провадженнях у цих судах (див. рішення у справі “Делкурт проти Бельгії», від 17 січня 1970 року, п. 25, Серія А № 11; п. 27 рішення Суду у справі “Пелевін проти України», no. 24402/02, від 20.05.2010 року).
Право на доступ до суду, тобто право ініціювати у судах провадження у цивільних справах, є невід'ємним елементом, притаманним праву, закріпленому пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які, однак, не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана (див. рішення у справах «Голдер проти Сполученого Королівства» [Golder v. the United Kingdom], від 21.02.1975, пункт 36, Серія А № 18, «Пономаренко проти України» [Ponomarenko v. Ukraine], заява № 13156/02, пункт 36, від 14.06.2007, «Мацюк проти України» [Matsyuk v. Ukraine], заява № 1751/03, пункт 28, від 10.12.2009 та «Кузьменко проти України» [Kuzmenko v. Ukraine], заява № 49526/07, пункт 25, від 09.03.2017).
З урахуванням частини першої статті 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання її тлумачення і застосування, частини другої статті 19 Конституції України щодо обов'язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, частин першої та третьої статті 124 Конституції України та частини першої статті 5 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення юридичних спорів під час здійснення правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів.
З урахуванням висновків, викладених у рішенні ЄСПЛ від 09.10.2025 у справі «Король та інші проти України» (Korol and Others v. Ukraine, заява № 82560/17 та інші, включно з № 36465/21), задля дотримання норм ст.6 Конвенції, суд оцінює пропорційність обмеження доступу до суду індивідуально з урахуванням фактичної можливості сплатити збір та наслідків відмови у доступі для права на судовий захист (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.01.2026 у справі №925/1293/19).
Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 75 цього Кодексу.
Отже, для зменшення, розстрочення або відстрочення від сплати судового збору заявник апеляційної скарги, має довести належними засобами доказування суду існування у нього фінансових труднощів та такого майнового стану, що надають підстави вважати за можливе відстрочити такій особі сплату судового збору при наявності для цього підстав, встановлених вищевказаним законом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», - право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.
Таким чином, якщо нормами процесуального законодавства передбачено вчинення стороною до подання апеляційної скарги певних дій, в тому числі, щодо сплати судового збору, такі дії мають бути вчинені. Суд позбавлений права прийняти апеляційну скаргу до розгляду, а потім зобов'язувати скаржника усувати виявлені недоліки.
У ст. 129 Конституції України та ст. 42 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
При цьому ЄСПЛ звертає увагу на те, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення Європейського суду з прав людини від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (Case of Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany)).
Апеляційний господарський суд також звертає увагу, що у справі "Телтронік-КАТВ" проти Польщі" ЄСПЛ наголосив на необхідності особливо ретельного контролю за фінансовими обмеженнями доступу до суду, коли такі обмеження не пов'язані з перспективами успіху позову чи його суттю, а також коли відмова у звільненні від сплати судового збору відбувається на стадії прийняття позовної заяви, що унеможливлює будь-який розгляд справи по суті.
Аналогічно у справі "Нальбант та інші проти Туреччини" ЄСПЛ вказав, що розрахунок судового збору виключно на основі відсоткової ставки від ціни позову без урахування реального фінансового становища заявника може становити надмірний тягар, який підриває саму суть права на доступ до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.01.2026 у справі № 925/1293/19, з урахуванням висновків, викладених у рішенні ЄСПЛ від 09.10.2025 у справі "Король та інші проти України" (Korol and Others v. Ukraine, заява № 82560/17), наголосила на тому, що висновок судів про неможливість застосування статті 8 Закону України "Про судовий збір" до юридичних осіб без додаткового аналізу обставин конкретної справи - за висновками ЄСПЛ - не відповідає вимогам Конвенції, оскільки пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися індивідуально з урахуванням фактичної можливості сплатити збір та наслідків відмови у такому доступі для права на судовий захист.
Оцінюючи в даному випадку такі обставини, судова колегія констатує, що у даному випадку судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633 грн 60 коп. не є значною сумою та не створює для відповідача обмеження у доступі до правосуддя через непосильну ставку судового збору.
До того ж, апелянтом не надано суду взагалі будь-яких належних доказів, які б підтверджували неможливість сплати судового збору саме на момент подання апеляційної скарги. Зокрема, до суду взагалі не було надано доказів відсутності у нього коштів, ані інших доказів тяжкого майнового стану тощо. При цьому, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення особи від виконання нею процесуальних обов'язків, встановлених законом.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).
Європейський суд з прав людини в рішенні "Креуз проти Польщі" у справі 28249/95 від 19.06.2001 зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Отже, як органи державної влади та інші установи, що утримуються за рахунок державного бюджету, так і суб'єктів господарювання та громадян поставлено законом у рівні умови в частині обов'язку сплачувати судовий збір, у зв'язку з чим вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним учасникам процесу перед іншими учасниками судового процесу шляхом звільнення чи відстрочення сплати судового збору, окрім випадків, встановлених ст. 8 Закону України «Про судовий збір», з урахуванням вищевикладеного призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.
Оцінивши доводи, наведені скаржником на обґрунтування вимог заявленого ним клопотання, суд апеляційної інстанції не вбачає у даному випадку, наявності обставин, які відповідали б зазначеним вище критеріям, узгоджувались з наведеними законодавчими приписами в контексті визначених законодавцем умов та підстав для відстрочення сплати судового збору, що могли б зумовити вчинення такої процесуальної дії.
За таких обставин, оскільки за суб'єктним та предметним критерієм підстави для застосування до клопотання скаржника приписів ст. 8 Закону України «Про судовий збір» відсутні, скаржником не доведено належними доказами його ствердження про наявність поважних обставин для можливості задоволення судом клопотання про відстрочення апелянту сплати судового збору, колегія суддів дійшла висновку про відмову скаржнику в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 260 Господарського процесуального кодексу встановлено, що апеляційна скарга, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених ст. 258 Господарського процесуального кодексу підлягає залишенню без руху.
З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржником не виконано вимоги ч. 3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України, що відповідно до вимог ст. 260 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без руху з наданням строку для усунення вказаних недоліків.
Керуючись ст. 174, 234, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити Військовій академії (м. Одеса) у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2026 року у справі №916/4837/25.
Залишити без руху апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса) на рішення Господарського суду Одеської області від 31.03.2026 року у справі №916/4837/25.
Військовій академії (м. Одеса) усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки: надати належні докази сплати судового збору у розмірі 3 633 грн 60 коп. протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Роз'яснити Військовій академії (м. Одеса), що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя Г.І. Діброва