Дата документу 28.04.2026 Справа № 331/3424/24
ЄУН 331/3424/24 Головуючий у І інстанції: Яцун О.О.
Провадження № 22-ц/807/225/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
28 квітня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Гончар М.С.,
Кухаря С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Приладишевої Наталії Геннадіївни на рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 24 червня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит,-
У червні 2024 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21.08.2021 між ТОВ«Мілоан» і ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 3718294в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця.За умовами договору про споживчий кредит № 3718294,кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 12000 грн строком на 20 днів, тобто до 10.09.2021 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
29.11.2021 між ТОВ«Мілоан» та ТОВ«Вердикт капітал» укладений договір факторингу № 29-11-102, відповідно до якого ТОВ«Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт капітал» право вимоги до позичальників, у тому числі за договором про споживчий кредит № 3718294від 21.08.2021, укладеним з ОСОБА_1
10.03.2023 між ТОВ«Вердикт капітал» і ТОВ«Коллект Центр» укладено договір відступлення прав вимоги № 10-03/2023/01, за умовами якого ТОВ«Вердикт капітал» відступило право вимоги до боржників новому кредитору - ТОВ «Коллект центр», зокрема за договором про споживчий кредит № 3718294від 21.08.2021, укладеним з ОСОБА_1 .
Відповідач своїх зобов'язання за вказаним договором про споживчий кредит не виконав. Загальний розмір заборгованості з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом станом на 10.05.2024, відповідно до розрахунку заборгованості, складає 79239,12 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 11400 грн; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 67839,12 грн.
Посилаючись на означені обставини, ТОВ «Коллект Центр» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за договором про споживчий кредит № 3718294 від 21.08.2021 в розмірі 79239,12 грн та судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу в розмірі 17000 грн.
Рішенням Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 24 червня 2025 року подання задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором про споживчий кредит № 3718294 від 21.08.2021 року в розмірі 79239,12 грн, судовий збір у розмірі 3028 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Приладишевої Н.Г. подав апеляційну скаргу,в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 24 червня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову; здійснити розподіл судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у справі відсутні докази про ідентифікацію клієнта в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан» з наданням позичальником персональних даних, необхідних для укладення договору та формування одноразового ідентифікатора. Не надано позивачем й візуальної форми послідовних дій клієнта, яка б містила детальну інформацію щодо процесу оформлення та розгляду заявки відповідачем на видачу кредиту, підписання електронним підписом договору.
Крім того, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Приладишевої Н.Г. зазначає, що навіть, якщо брати до уваги положення спірного Договору про споживчий кредит № 3718294 від 21.08.2021, відповідно до п. 1.2. Договору, сума (загальний розмір кредиту) складає 12000 грн. Згідно з п.1.3. Договору, кредит надається строком на 20 днів з 21.08.2021 Відповідно до п.1.4. Договору, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) - 10.09.2021. Згідно з п.1.5.2. Договору, проценти за користування кредитом: 24,00 грн, що нараховуються за ставкою 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Відповідно до п.1.6. Договору, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Якщо брати до уваги умови договору, то у межах строку кредитування до 10.09.2021 позичальник мав, зокрема, повертати Кредитодавцю кредит і сплачувати проценти за користування кредитними коштами.
Відповідач звертає увагу суду, що умовами спірного Договору №1967368 від 08.04.2021 обумовлено строк кредитування з 21.08.2021 до 10.09.2021. Таким чином, саме протягом вказаного періоду кредитодавець міг нараховувати проценти відповідачу за користування кредитом, керуючись п. 1.5.2. Договору. Отже, розмір процентів за вказаний період має становити: (12000 х 0,01% х 19) + (11400 х 0,01%) = 23,94 грн. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що проценти нараховувалися кредитором і після визначеного сторонами строку кредитування, тобто після 10.09.2021.
Крім того, відповідач вказує, що відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № 29-11-102 від 29.11.2021 ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 29649,12 грн, з яких: 11400 грн - тіло кредиту: 18249,12 грн - проценти за кредитом. Отже, оскільки Договір про споживчий кредит № 3718294 від 21.08.2021 станом на момент укладення наведеного вище Договору факторингу не передбачав пролонгації його дії, що свідчить про те, що до нового кредитора (ТОВ «Вердикт Капітал») перейшло право вимоги, яке вже існувало у ТОВ «Мілоан» без подальшого права ТОВ «Вердикт Капітал» на нарахування будь-яких інших процентів за таким кредитним договором у майбутніх періодах. А тому, ТОВ «Вердикт Капітал» було позбавлене можливості здійснювати нарахування процентів відповідачу за спірним Договором про споживчий кредит та у подальшому передавати право вимоги з урахуванням здійснених ним нарахувань за процентами Позивачу за Договором № 10-03/2023/01 про відступлення (купівлю продаж») права вимоги від 10.09.2023.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Коллект Центр» заперечує проти доводів відповідача, вказуючи на їх необґрунтованість та безпідставність, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Зокрема, зазначає, що кредитний договір підписаний в електронній формі шляхом заповнення відповідачем заяви про надання кредиту на сайті товариства, введення одноразового ідентифікатора, який відповідач отримав на номер мобільного телефону. Тому , ТОВ «Мілоан» склало Довідку про ідентифікацію, що була додана до позовної заяви. У встановлений договором строк кредитування відповідач не повернув кошти, а тому зобов'язаний нести наслідки невиконання зобов'язання, що передбачені договором і законом.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За положеннями п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунком, наданий позивачем, відповідає умовам кредитного договору, відображає заборгованість за простроченими відсотками, не містить нарахувань заборгованості з пені, комісії, індексу інфляції та річних, і не дає підстав ставити його під сумнів. Правильність наданого розрахунку розміру заборгованості за тілом кредиту та процентами відповідач не спростував і не оспорював, контррозрахунку суду не надав.
Колегія суддів у цілому погоджується з висновком суду про укладення договору та наявність заборгованості за тілом кредиту, однак, вважає недоведеним розмір заборгованості з процентів, належних до стягнення з відповідача, з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 21.08.2021 ОСОБА_1 підписав та направив ТОВ«Мілоан» анкету-заяву на кредит № 3718294,в якій він зазначив про намір отримати кредит в сумі 12000 грн строком на 20 днів з 21.08.2021 до 10.09.2021 (а.с.12).
21.08.2021 між ТОВ«Мілоан» та ОСОБА_1 укладений договір про споживчий кредит № 3718294, за яким кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором надати відповідачеві грошові кошти, а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання у повному обсязі в установлені строки (а.с.6-10).
Згідно з договором про споживчий кредит, сума (загальний розмір) кредиту становить 12000 грн (п.п.1.2); кредит надається строком на 20 днів з 21.08.2021, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 10.09.2021 (п.п. 1.3, 1.4).
Відповідно до п.п. 1.5. договору про споживчий кредит, загальні витрати відповідача за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 24,00 гривень в грошовому виразі та 4.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка).
Як зазначено у п.п. 1.5.2, 1.6. договору про споживчий кредит, проценти за користування кредитом - 24,00 грн, які нараховуються за ставкою 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно з п.п. 2.1. договору, кредитні кошти надаються відповідачеві шляхом переказу на картковий рахунок.
Порядок сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом визначений п.п. 2.2.1. 2.2.2. договору про споживчий кредит.
Відповідно до п. 2.3.1.1 договору позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua і є невід'ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.
Згідно з п. 2.3.2 Розділу 2.3 договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної (их) обставин(и) щодо якої(их) невідомо настане вона(и) чи ні, відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України, і яка(і) полягає(ють) у наступному: а) здійснені платежу(ів) Позичальником після вибору доступних умов пролонгації на пільгових умовах, згідно п. 2.3.1.1 Договору та розділу 6 Правил; б) продовженні користування кредитними коштами Позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно п. 1.3, п. 2.3.1.1, п. 2.3.1.2 Договору. Після настання зазначених в пунктах «а» та/або «б» цього пункту обставин умови кредитного договору, зокрема строк кредитування, згідно п. 1.3, термін (дата) повернення кредиту і сплати винагород (плати) визначений п. 1.4 змінюється пропорційно строку пролонгації. Нова дата платежу разом з актуальною сумою заборгованості відображаються Кредитодавцем в оновленому графіку платежів, що за формою та змістом може відрізнятись від додатку №1, і розміщується Кредитодавцем в особовому кабінеті Позичальника, який уповноважує Кредитодавця на таке оновлення та не потребують будь-якого іншого оформлення.
Відповідно до п.п. 2.4.1. договору про споживчий кредит, відповідач зобов'язаний повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого п.п. 1.4. договору, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.
Згідно з п.п. 6.1. договору про споживчий кредит, цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті відповідача, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системи Товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Відповідно до п.п. 6.2. договору про споживчий кредит, розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефон позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту).
Як зазначено у п.п. 7.1. договору про споживчий кредит, цей договір, що складається з Правил та індивідуальної частини (з додатками № 1 та № 2) набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно з Правилами та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п. 2.1. цього договору.
Згідно з довідкою про ідентифікацію, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким укладено договір № 3718294 від 21.08.2021, ідентифікований ТОВ«Мілоан». Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): U61383 від 21.08.2021, номер телефону, на який було відправлено ідентифікатор - НОМЕР_1 (а.с.13).
На виконання умов укладеного договору, ТОВ «Мілоан» перерахувало грошові кошти на рахунок відповідача ОСОБА_1 у розмірі 12000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 54322452 від 21.08.2021, де зазначено отримувача - ОСОБА_1 , та призначення платежу - кошти згідно з договором № 3718294 (а.с.13).
29.11.2021 між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «Вердикт капітал» було укладено договір факторингу № 29-11-102, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт капітал» право вимоги до позичальників, у тому числі за договором про споживчий кредит № 3718294від 21.08.2021, укладеним з ОСОБА_1 (а.с.18-20).
Відповідно до п. 2.1. договору факторингу, клієнт - первісний кредитор відступив за плату право грошової вимоги, а фактор, здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим договором, прийняв право грошової вимоги до боржників, що належать клієнту і став новим кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між клієнтом та боржниками.
За змістом п. 2.3. договору факторингу, клієнт відступає факторові право грошової вимоги до боржників виключно в частині тих сум заборгованості, що визначені в реєстрах боржників.
Згідно з реєстром боржників до договору факторингу № 29-11-102 від 29.11.2021 (Додаток № 3) та витягу з Додатку № 3 до договору факторингу № 29-11-102 від 29.11.2021 , ТОВ «Вердикт капітал» набуло право вимоги за договором № 3718294, укладеним 21.08.2021 з ОСОБА_1 на загальну суму заборгованості у розмірі 29649,12 грн. (а.с. 21-22, 23).
10.03.2023 між ТОВ «Вердикт капітал» і ТОВ «Коллект Центр» укладений договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-03/2023/01, за умовами якого ТОВ «Вердикт капітал» відступило право вимоги до боржників новому кредитору - ТОВ «Коллект Центр», зокрема за договором про споживчий кредит № 3718294від 21.08.2021, укладеним з ОСОБА_1 (а.с.24-27).
Відповідно до п. 2.1. договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, первісний кредитор відступив шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набув у обсязі та на умовах, визначених договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, зазначених у Додатках № 1 та № 3 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників або які зобов'язані виконати обов'язки боржників, за договорами позики (кредитними договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них.
Згідно з витягом з Додатку № 3 до договору № 10-03/2023/01 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 10.03.2023, ТОВ «Коллект центр» набуло право вимоги за договором № 3718294, укладеним 21.08.2021 з ОСОБА_1 на загальну суму заборгованості в розмірі 79239,12 грн (а.с.27-30).
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до частини третьої статті 11 Законом України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Частиною восьмою статті 11 Законом України «Про електронну комерцію» встановлено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожний електронний правочин вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч.1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції, правильно оцінивши надані у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про те, що 21.08.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладений договір про споживчий кредит № 3718294 в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Надані позивачем документи в сукупності підтверджують укладання між сторонами кредитного договору та існування у позичальника заборгованості.
У вказаному договорі сторони погодили розмір позики, грошову одиницю, в якій її надано, строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 на укладення договору у електронній формі.
Згідно з довідкою про ідентифікацію, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким укладено договір № 3718294 від 21.08.2021, ідентифікований ТОВ«Мілоан». Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): U61383 від 21.08.2021, номер телефону, на який було відправлено ідентифікатор - НОМЕР_1 (а.с.13).
ТОВ «Мілоан» перерахувало грошові кошти на рахунок відповідача ОСОБА_1 у розмірі 12000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 54322452 від 21.08.2021, де зазначено отримувача - ОСОБА_1 , та призначення платежу - кошти згідно з договором № 3718294 (а.с.13).
Тобто, відповідач несе відповідальність за неналежне виконання зобов'язання за договором про споживчий кредит № 3718294 від 21.08.2021,який за вимогами ст. 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину і є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином, ТОВ «Мілоан» належним чином виконало своє зобов'язання за договором про споживчий кредит № 3718294 від 21.08.2021, надавши відповідачу кредит в сумі 12000 гривень.
Натомість позичальник неналежним чином виконувала свої зобов'язання, у зв'язку з чим, утворилась заборгованість.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, щодо не доведення позивачем факту підписання ОСОБА_1 споживчого кредиту, з огляду на те, що підписавши договір про споживчий кредит № 3718294 від 21.08.2021 електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту та засвідчив у встановленій законом формі свою обізнаність з усіма умовами кредитування, зокрема сумою кредиту 12000 грн, заявленим строком користування кредитом, нарахованими процентами за користування кредитом.
Зі змісту Договору № 3718294 від 21.08.2021 встановлено, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, його підписано одноразовимідентифікатором «U61383», а відтак є належною підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов'язків сторін.
Колегія суддів зауважує, що вказаний договір містить паспортні дані відповідача, його ідентифікаційний код, номер телефону, адресу його місця проживання тощо.
Договір позики № 3718294 від 21.08.2021 підписаний відповідачем електронним підписом 21.08.2021 о 12:27 год шляхом зазначення одноразового ідентифікатора «U61383», відповідно до ч. ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 12,13).
Наведене свідчить, що відповідач ознайомився і погодився з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Доводи апеляційної скарги про те, що підпис договору одноразовим ідентифікатором не є доказом укладання договору колегія суддів не приймає, оскільки вони ґрунтуються на помилковому трактуванні відповідачем норм законодавства у сфері електронного підпису.
Відповідно до пункту 2.1. Договору, кошти кредиту надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
У графі договору «позичальник» зазначені дані відповідача, його РНОКПП, серія та номер паспорта, адреса проживання, номер телефону (а.с. 10).
У платіжному дорученні № 54322452 від 21.08.2021 зазначено отримувача - ОСОБА_1 , призначення платежу - кошти згідно з договором № 3718294, кредит.рахунок № 414962*52.
Доказів того, що банківська картка з відповідним номером відповідачу не належить матеріали справи не містять.
Доказів, що вказаний у договорі одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не позичальнику, відповідач не надав, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договорів виключає підстави вважати, що без їх погодження ОСОБА_1 не міг би отримати кредитні кошти.
Будь-які докази протиправності дій третіх осіб щодо ОСОБА_1 , які стосуються підписання кредитного договору, в матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 , заперечуючи проти укладення договору та отримання коштів не надав суду ні виписки з його рахунків у банківських установах, зокрема, рахунку № НОМЕР_2 , який він зазначив у договорі, як номер особистого платіжного засобу, ні інших даних на спростування доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов'язок передбачений статтею 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За положеннями статті 46 Закону України «Про платіжні послуги» порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників; надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією.
У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг утримувача має право: - зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного утримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг утримувача зобов'язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; - не уточнювати номер рахунку та/або код утримувача. У такому разі надавач платіжних послуг утримувача зобов'язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.
Зважаючи на наведені норми Закону «Про платіжні послуги» у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного утримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.
Отже, первісний кредитор виконав свої зобов'язання перед відповідачем за договором № 54322452 від 21.08.2021, надавши йому кредит в сумі 12000 грн відповідно до умов укладеного кредитного договору.
Однак, станом на день розгляду справи ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді доказів належного виконання відповідачем зобов'язання за Договором не надано.
Колегія суддів наголошує, що за встановлених обставин, укладення між ТОВ «Мілоан», правонаступником якого є позивач, та відповідачем кредитного договору в електронній формі, за умови, що відповідач заперечує отримання коштів, чи суму заборгованості, то саме він мав би надати докази на спростування тверджень позивача, адже обов'язок доказування передбачає не тільки обов'язок позивача довести свої вимоги, але й обов'язок відповідача спростувати такі вимоги. Однак такого спростування ОСОБА_1 не надав, як і доказів повернення коштів.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Наявними в матеріалах справи договором факторингу, витягом з реєстру боржників і прав вимоги, які належно засвідчені печатками та підписами сторін, підтверджується перехід права вимоги до позивача.
Отже, відповідач несе відповідальність за неналежне виконання зобов'язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «Коллект Центр».
Однак, колегія суддів не погоджується з розміром процентів, заявлених до стягнення з ОСОБА_1 з огляду на таке.
Судом встановлено, що 21.08.2021 між ТОВ«Мілоан» і ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 3718294в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця.
Згідно з договором про споживчий кредит, сума (загальний розмір) кредиту становить 12000 грн (п.п.1.2); кредит надається строком на 20 днів з 21.08.2021, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 10.09.2021 (п.п. 1.3, 1.4).
Відповідно до п.п. 1.5. договору про споживчий кредит, загальні витрати відповідача за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 24,00 гривень в грошовому виразі та 4.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка).
Як зазначено у п.п. 1.5.2, 1.6. договору про споживчий кредит, проценти за користування кредитом - 24,00 грн, які нараховуються за ставкою 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п. 2.3.1.1 договору позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua і є невід'ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.
Однак, колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, тому суд позбавлений можливості перевірити узгоджені сторонами умови щодо пролонгації договору.
При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч.ч. 1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач фінансових послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов'язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п'ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
Так, судом встановлено, що первісний кредитор, правонаступником якого є позивач, надав відповідачу суму кредиту в розмірі 12000 грн.
Разом з тим, відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, ОСОБА_1 жодного платежу на повернення вказаної суми не здійснив.
Однак, колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів пролонгації договору. Крім того, сума відсотків, заявлених до стягнення в розмірі 67839,12 грн у більш, ніж 5 разів перевищує суму основного боргу, заявлену до стягнення, в розмірі 11400 грн.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що умовами п.п. 1.3, 1.4 Договору передбачено, що кредит надається строком на 20 днів з 21.08.2021, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 10.09.2021. Загальні витрати відповідача за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 24,00 гривень в грошовому виразі та 4.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка). п.п. 1.5. договору. У п.п. 1.5.2, 1.6. договору про споживчий кредит, проценти за користування кредитом - 24,00 грн, які нараховуються за ставкою 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно з п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Апеляційний суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), згідно якого у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (ст.1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22 червня 2022 у справі №3-188/2020(455/20) вказано, що приписи ч.2ст. 625 ЦК України, першогоречення ч.1ст. 1050 ЦК України та ч.1ст. 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (ч.1ст. 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов'язань за договором у натурі.
Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи ч.2 ст. 625 та ч.1 ст.1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання (які нараховуються заст. 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за ст. 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).
Отже, договір № 54322452 від 21.08.2021 укладений на 20 днів, упродовж яких товариство нараховувало відповідачу відсотки за користування кредитними коштами відповідно до п.1.5.2 договору в межах строку позики, визначеного в п.1.3 договору в розмірі 480 грн (24 грн х 20 днів).
Таким чином, позивач не довів факту пролонгації договору, а тому строк кредитування, упродовж якого підлягали нарахуванню відсотки за користування кредитом, становив тільки 20 днів. У подальшому слід було здійснювати нарахування відсотків відповідно до норм ст. 625 ЦК України, однак у позовній заяві кредитор про це не просив.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року в справі № 755/15853/15-ц, від 10 лютого 21022 року у справі № 263/1976/16-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України припиняється також і право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку.
З огляду на наведене відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» процентів за користування кредитом після 10.09.2021 (більше 20 днів), тобто поза межами строку кредитування.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, нарахованих за період поза межами погодженого сторонами строку кредитування є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.
Разом з тим, відповідно до розрахунків, доданих до позову, за договором між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 № 3718294 від 21.08.2021, нараховані проценти з 22.08.2021 до 23.02.2022 в сумі 79239,12 грн.
Отже, на думку колегії суддів, доведеним є зобов'язання Рибалки А.О. з повернення ТОВ «Коллект Центр» кредиту в сумі 11880 грн, що складається з: тіла кредиту в розмірі 11400 грн та процентів за користування кредитом в межах строку кредиту (20 днів) - 480 грн.
Суд першої інстанції вищенаведене не врахував, а отже доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За положеннями пп. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Приладишевої Н.Г., скасувати рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 24 червня 2025 року та ухвалити нову постанову про часткове задоволення позовних вимог товариства, та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованості за за договором про споживчий кредит № 3718294 від 21.08.2021 в розмірі в розмірі 11880 грн.
В силу вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
То ж домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару адвокату, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 706/199/22 (провадження № 61-9325ск22).
В обґрунтування витрат на правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі 17000 грн, позивач надав копії договору про надання правової допомоги № 02-01/2023 від 02.01.2023, укладеного ТОВ «Коллект Центр»і АО «Лігал Ассістанс» (а.с.34-35); прайс-лист АО «Лігал Ассістанс» (а.с.35-36); копію платіжної інструкції № 0433380000 від 10.05.2024 про сплату ТОВ «Коллект Центр» на користь АО «Лігал ассістанс» 68000 грн за надання правової допомоги, згідно з договором № 02-01/2023 від 02.01.2023 (а.с. 36); заявку на надання юридичної допомоги № 877 від 26.04.2024 (а.с. 37); витяг з Акту № 3 про надання юридичної допомоги від 03.04.2024 за надані послуги на загальну суму 17000 грн. (а.с.38).
Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвокатів зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості вважає, що заявлені стороною позивача суми є надмірними та не співмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню, необхідно зменшити.
Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, апеляційний суд враховує пропорційність задоволених позовних вимог, що складає 14,99% від заявленої ціни позову, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, що є малозначною, виходячи із засад розумності та справедливості, доходить висновку про доцільність відшкодування позивачу таких витрат в розмірі 1000 грн. Стягнення витрат на правову допомогу в такому розмірі забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Коллект Центр» сплатило судовий збір у розмірі 3028 грн. За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив 3633,60 грн судового збору.
Таким чином, враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних вимог (14,99%), ТОВ «Коллект Центр» має право на відшкодування витрат зі сплати судового збору в розмірі 453,90 грн з боку відповідача, а ОСОБА_1 - в розмірі 3088,92 з боку позивача.
Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України, розмір судового збору, що належить стягнути з позивача на користь відповідача складає 2635,02 грн (3088,92 грн - 453,90 грн).
Керуючись ст. ст. 141, 371, 374, п. 1, 4 ч. 3 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Приладишевої Наталії Геннадіївни -задовольнити частково.
Рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 24 червня 2025 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою:
«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за Договором про споживчий кредит № 3718294 від 21 серпня 2021 року в розмірі в розмірі 11880 гривень та витрати на правничу допомогу, яких зазнав позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції, в розмірі 1000 гривень. Всього стягнути - 12880 (дванадцять тисяч вісімсот вісімдесят) гривень.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.»
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 2635 (дві тисячі шістсот тридцять п'ять) гривень 02 копійки.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 28 квітня 2026 року.
Головуючий:
Судді: