Справа № 944/1049/26
Провадження №2-а/944/78/26
28.04.2026 рокум.Яворів
Яворівський районний суд Львівської області
в складі: головуючого судді Карпин І.М.,
з участю секретаря судових засідань Мельник Є.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Яворові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Інспектора 1 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області лейтенанта поліції Мозоля Юрія Сергійовича, Інспектора 1 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області лейтенанта поліції Ружицького Володимира Вікторовича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанов у справі про адміністративні правопорушення,
встановив:
Стислий виклад позиції позивача та відповідача
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Інспектора 1 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області лейтенанта поліції Мозоля Юрія Сергійовича, Інспектора 1 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області лейтенанта поліції Ружицького Володимира Вікторовича, Департаменту патрульної поліції про оскарження постанов про накладення адміністративного стягнення. В обґрунтування якого зазначає, що 26.02.2026 близько 13 год. 00 хв. керувала автомобілем CHEVROLET BOLT, д.н.з. НОМЕР_1 по вулиці Тероборони в місті Чернігові, навпроти магазину АТБ, який розташований за адресою вул. Тероборони, 21 в м. Чернігові. В дзеркало заднього виду побачила патрульний автомобіль, який рухався з увімкненими проблисковими маячками червоного та синього кольорів, та направила автомобіль ближче до правого краю проїзної частини, з метою надати можливість проїзду спеціального транспорту, але патрульний автомобіль зупинився за її автомобілем. Після цього зі службового автомобіля вийшов працівник поліції і попросив надати документи для перевірки. Коли вона запитала підстави зупинки, Відповідач 1 повідомив, що зупинив її на підставі пункту 3 частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію». Відповідач 1 повідомив, що ніби то бачив, що як вона їхала без пристебнутого паска безпеки, але при цьому ніяких доказів не надав. Відповідачем 1 стосовно неї не виносилося постанов щодо керування автомобілем без пристебнутого паска безпеки. Інспектором 1 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області лейтенантом поліції Мозоль Юрієм Сергійовичем 26.02.2026 була винесена постанова ЕНА № 6729251 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП. На думку інспектора дії, що призвели до скоєння правопорушення полягали в тому, що 26.02.2026 о 13:01:03 в м. Чернігові по вул. Тероборони, 21, водій керуючи вищевказаним тз не пред'явив на законну вимогу поліцейського посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб та поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ, чим порушив п.2.1 ПДР - керування ТЗ особою, яка не має при собі посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на тз, поліса страхування. У відповідності до ч.1 ст. 126 КУпАП за наслідком розгляду справи накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.
Також відносно неї Відповідачем 2 26.02.2026 була винесена постанова ЕНА № 6729626 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. У відповідності до частини третьої статті 122 КУпАП за наслідком розгляду справи накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680 грн. Фабула постанови взагалі не відповідає дійсності, адже в ній зазначено наступне: «26.02.2026 о 14:50:08 в м. Чернігові по вул. Тероборони, 21, водій здійснив зупинку тз ближче 10 м від виїзду з прилеглої території, чим суттєво перешкоджав дорожньому руху, чим порушив п.15.9.и ПДР - порушення зупинок, ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в мі». Але в дійсності від моменту зупинки, близько 13 год. 00 хв. при винесенні постанови Відповідачем 1 до винесення постанови Відповідачем 2 вона взагалі не рухалась на автомобілі, а автомобіль з 13 год. 00 хв. до 15 год.17 хв. стояв на місці, що підтверджується відеодоказом доданим до позову, файл-«Відео5». До того ж, вона заявляла письмове клопотання про перенесення розгляду справи, бо її законний представник знаходився за межами міста Чернігова, але Відповідачем 2 було відмовлено в задоволенні клопотання. При розгляді страви Відповідач 2 знехтував клопотанням Позивача, тим самим своїми діями не надав їй змогу скористатися своїм законним правом. Отже, Відповідачем 2 було порушено процедуру розгляду справи. Відповідно до частини другої статті 36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень. Однак відносно неї працівники поліції винесли дві постанови одночасно.
Постанову 1 та Постанову 2 вважає незаконними, протиправними та необґрунтованими, так як, у її діях не було ознак правопорушень, передбачених частиною першою статті 126 КУпАП та частиною третьою статті 122 КУпАП, тому оскаржувані Постанови, які винесені з порушенням вимог чинного законодавства просить визнати незаконними та скасувати. Стягнути з Департаменту патрульної поліції на її користь понесені судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн.
30.03.2026 відповідач Департамент патрульної поліції подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обгрунування заперечень зазначає, що вважають позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Щодо правомірності зупинки транспортного засобу та перевірки документів, зазначили що на даний час в Україні діє воєнний стан, у зв'язку з чим повноваження поліцейських розширені, про що внесені зміни на законодавчому рівні. Таким чином, зупиняючи транспортний засіб позивача та здійснюючи перевірку документів, як превентивний захід в умовах дії воєнного стану, уповноважені особи Національної поліції діють в межах повноважень та у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію» і положень чинного законодавства. 26.02.2026 в місті Чернігові по вул. Тероборони, 21, під час патрулювання, нарядом патрульної поліції було виявлено автомобіль CHEVROLET BOLT, номерний знак НОМЕР_2 , яким керувала Позивач. Після виявлення вищевказаного транспортного засобу, поліцейськими, за допомогою проблискових маячків синього та червоного кольору, було подано сигнал про зупинку транспортного засобу. Після зупинки, Позивачу було пред'явлено законну вимогу надати для перевірки документи, на що ОСОБА_1 заявила категоричну відмову та почала встановлювати власні умови для пред'явлення документів. Згідно із пунктом 2.4 ПДР України, на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР України. Незгода позивача з поставленим їй в провину порушенням ПДР України не звільняє її від обов'язку виконати вимоги посадової особи поліції щодо перевірки документів. Крім того, виконання вимоги працівників поліції про зупинку транспортного засобу, має здійснюватися водієм з дотримання правил зупинки, передбачених ПДР, проте ОСОБА_1 здійснила зупинку свого автомобіля CHEVROLET BOLT, номерний знак НОМЕР_2 ближче 10 м від виїзду з прилеглої території, чим порушила вимогу п. 15.9 и) ПДР. Водія було повідомлено, що за вчинені нею правопорушення передбачена адміністративна відповідальність. Відповідно, вищевказані обставини стали підставою для винесення оскаржуваних постанов: серії ЕНА № 6729251 від 26.02.2026 за ч. 1 ст. 126 КУпАП та серії ЕНА № 6729626 від 26.02.2026 за ч. 3 ст. 122 КУпАП. Зі змісту оскаржуваної постанови серії ЕНА № 6729251 від 26.02.2026 вбачається, що: 26.02.2026 в м. Чернігові по вул. Тероборони 21, водій ОСОБА_1 , керувала транспортним засобом CHEVROLET BOLT, номерний знак НОМЕР_2 та не пред'явила на законну вимогу поліцейського посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб та поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушила п. 2.1 ПДР. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 32 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення. Згідно п. 2.4.а) ПДР України, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 ПДР. Також прямий обов'язок водія мати при собі та на вимогу поліцейського надати вищезгадані документи закріплено в ст. 16 ЗУ «Про дорожній рух». Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність документів, зазначених в пункті 2.1 Правил дорожнього руху кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи. Зі змісту оскаржуваної постанови серії ЕНА № 6729626 від 26.02.2026 вбачається, що: 26.02.2026 в м. Чернігові по вул. Тероборони 21, водій ОСОБА_1 , керувала транспортним засобом CHEVROLET BOLT, номерний знак НОМЕР_2 та здійснила зупинку ближче 10 м від виїзду з прилеглої території, чим порушила п. 15.9. и) ПДР. Згідно з п. 2.4.а) ПДР України, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил , а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 ПДР. Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про дорожній рух», у випадку подання сигналу про зупинку водій зобов'язаний: а) зупинити транспортний засіб з дотриманням вимог Правил дорожнього руху. Відповідно до п. 1.5 ПДР дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху , загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Відповідно п. 15.9 и) ПДР зупинка забороняється ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду. Враховуючи викладене, Позивачем було вчинено адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП, а саме: порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху. Слід зазначити, що під час винесення оскаржуваної постанови ЕНА № 672926 від 26.02.2026, у п. 5 було допущено механічну описку. Так, 26.02.2026 відносно позивача була винесена постанова в формі у вигляді стрічки, електронній яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, як передбачено пунктом 5 розділу ІV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395. Так, позивач керувала транспортним засобом CHEVROLET BOLT, номерний знак НОМЕР_2 та на вимогу працівника поліції здійснила зупинку ближче 10м від виїзду з прилеглої території. Під час заповнення за допомогою спеціального технічного пристрою службового планшета, відповідних граф постанови серії ЕНА № 6729626 поліцейським вносились дані, але відбулась механічна описка, і час вчинення правопорушення було зазначено некоректно, а саме вказано 14 год. 50 хв. Вважає, що даний факт не впливає на суть вчиненого правопорушення та його кваліфікацію, і не може бути підставою для задоволення позову. У зв'язку з технічною опискою, на основі написаного рапорту, безпосередньо поліцейським Ружицьким В.В. було проведено коригування в пункті 5 постанови серії ЕНА 6729626 від 26.02.2026, відповідно зазначено час вчинення правопорушення, що відповідає обставинам справи - 13 год. 02 хв. Внесені зміни засвідчено особистим підписом та проставлянням печатки «Відділ адміністративної практики». Отже, допущені механічні описки в оскаржуваній постанові були виправлені з надісланням копії виправленої постанови разом з відзивом на адресу позивача. Сама по собі описка у оскарженій позивачем постанові, ніяким чином не скасовує факту вчинення останнім правопорушення, яке полягає у зупинці транспортного засобу ближче 10 м від виїзду з прилеглої території, яке підтверджене належними доказами. Відеозаписом подій повністю підтверджується , що поліцейськими були дотримані вимоги КУпАП при розгляді кожної зі справ та була дотримана передбачена законодавством процедура розгляду справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема поліцейськими було повідомлено про вчинені Позивачем порушення, по кожному порушенню надано ним оцінку і це чітко прослідковується з досліджених відеозаписів, які додаються до відзиву. Кожен розгляд справи проводився окремо та перед розглядом кожної справи, позивача було ознайомлено з правами, якими користується особа, стосовно якої проводився розгляд справи. Також поліцейські жодним чином не перешкоджали позивачеві у користуванні її правами. Під час розгляду справи інспектором було розглянуто письмове клопотання Позивача та в його задоволенні відмовлено, відповідно до вимог чинного законодавства. Крім того, ч. 5 ст. 258 КУпАП визначає, що уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Скорочене провадження у справі про зазначене адміністративне правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Таким чином, уповноваженим працівникам підрозділів Національної поліції надано право на місці вчинення адміністративного правопорушення від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення на місці вчинення. Звертаємо увагу суду, що на відеозаписі зафіксовано, як Позивач в телефонному режимі спілкується з адвокатом , а тому в повному обсязі ОСОБА_1 мала можливість отримувати правову допомогу. Враховуючи викладене, позивача ніяким чином не було обмежено у користуванні його правами та не було порушено права позивача, зокрема на правову допомогу, тому виявивши адміністративне правопорушення, поліцейський вжив заходів щодо притягнення винної особи до адміністративної відповідальності та розглянув дану справу в порядку, передбаченому ст. 258 КУпАП, з дотриманням вимог ст. 283 КУпАП. Посилання позивача на положення ст. 36 КУпАП України є необґрунтованими, оскільки справи про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності відповідачами розглядались не одночасно, а в порядку черговості по факту вчинення ОСОБА_1 правопорушень. Системний аналіз вищевказаних норм чинного законодавства України дає підстави для висновку про те що, інспектор взводу № 1 роти № 4 БУПП в Чернігівській області ДПП Ружицький В.В., та інспектор взводу № 1 роти № 4 БУПП в Чернігівській області ДПП Мозоль Ю.С. під час розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та винесення постанов серії ЕНА № 6729251 від 26.02.2026 та серії ЕНА № 6729626 від 26.02.2026 діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, а винесені постанови повністю відповідають вимогам ст. 283 КУпАП. Щодо зазначених представником позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. Вважає їх необґрунтованими та занадто завищеними, враховуючи складність справи та відсутність ціни позову, з огляду на наступне. заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу у сумі 15 000 грн. 00 коп. не є співмірним відносно даної категорії справ. Подана позовна заява на 5 аркушах - є типовою та нескладною у виконанні, а долучені до неї документи, не потребують значних часових затрат. Сам текст є шаблонним, а час, витрачений адвокатом на її підготовку, об'єктивно не може бути настільки великим. Сума у 15 000 грн. значно перевищує суму накладених штрафів, а витрати на адвоката не можуть бути у 20-30 разів більшими за саму санкцію, це в першу чергу суперечить принципу розумності. Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2021 у справі № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19, від 17.01.2024 у cправі №910/2158/23. Враховуючи, що матеріалами справи факт вчинення позивачем адміністративних правопорушень підтверджується в повному обсязі, до суду не подані належно оформлені докази понесення позивачем судових витрат, а у наданих документах вартість послуг явно завищена, вважає, що заявлені судові витрати є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Заяви, клопотання учасників учасників справи
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, однак подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити. В судовому засіданні 02.04.2026 позивач ствердила, що побачила автомобіль поліцейських які рухались позаду неї з ввімкнутими проблисковими маячками червоного та синього кольорів, прийняла вправо та зупинилась, щоб їх пропустити, однак автомобіль поліцейських зупинився позаду неї. Поліцейський підійшов до неї та пред'явив вимогу надати документи. Вона спитала причину зупинки, на що отримала відповідь, що кермувала з непристебнутим паском безпеки, в той час коли паском безпеки і вона, і пасажир були пристебнуті. Ствердила, що не пред'явила на вимогу поліцейського документи, оскільки він не надав їй доказів законності причини зупинки. Також ствердила, що перешкод в русі транспортним засобам не чинила, оскільки поліцейських автомобіль стояв позаду її транспортного засобу і очевидно, що перешкода в русі транспортним засобам була через автомобіль поліцейських, які перекрили вулицю. Інші водії робили зауваження поліцейським, однак вони казали що їм так можна стояти, оскільки вони «на червоних мигалках», вказана обставина відображається на відеозаписі.
28.03.2026 позивач подала заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
30.03.2026 відповідач Департамент патрульної поліції подав відзив на позовну заяву та просив розгляд справи проводити у відсутності його представника.
31.03.2026 позивач подала клопотання про визнання доказу недопустимим/неналежним/недостовірним та додаткові пояснення у справі. В клопотанні про визнання доказу недопустимим/неналежним/недостовірним ОСОБА_1 зазначає, що з долучених Відповідачем 3 відеодоказів, а саме «ПВ 470619.mp4» та «ПВ 474399.mp4», відеофіксація подій розпочалася лише в ті моменти, коли це потрібно поліцейським, та закінчується на половині розмови, такі відеодокази є недопустимими та неналежним та суперечать чинному законодавству України. Разом з тим, Відповідачем 3 до відзиву долучено копію постанови ЕНА № 6729626, назва файлу - «Постанова ЕНА №6729626.pdf.», в якій містяться зачеркування, дописування та викладено інший зміст, зокрема, щодо зміни часу вчинення адміністративного правопорушення. Даючи оцінку таким діям працівника поліції з приводу внесення виправлень до постанови після того, як вона складена, підписана та вручена особі, щодо якої вона винесена для виконання, то слід зазначити, що такі дії є неправомірними, оскільки чинним законодавством України не встановлено можливості для відповідача вносити виправлення до такого документу, зокрема щодо зміни часу вчинення адміністративного правопорушення. З аналізу положень законодавства вбачається, що уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення згідно передбаченої законом форми, де зазначаються усі необхідні відомості, після чого вона підлягає підпису особою, щодо якої розглядається справа про адміністративне правопорушення. В свою чергу, якщо було допущено помилку у внесені відомостей до бланку постанови, або бланк постанови має друкарський брак, то такий бланк необхідно вважати зіпсованим , адже внесення виправлень та поправок до нього після його підпису особою , щодо якої розглядається справа про адміністративне правопорушення, не допускається . Отже, наявність виправлень та дописок в оскаржуваній постанові після підписанння та вручення особі підтверджують недопустимість та неправомірність даного доказу. Просить визнати докази недопустимим, неналежним, недостовірним та виключити з числа доказів у справі № 944/1049/26, а саме: відеодоказ ( назва файлу - «ПВ 470619.mp4»), відеодоказ ( назва файлу - «ПВ 474399.mp4») та копію постанови ЕНА № 6729626, назва файлу - «Постанова ЕНА №6729626.pdf.», які долучені представником Департаменту патрульної поліції до відзиву, як докази по справі.
У додаткових поясненнях позивач зазначає, що окрім цього, аналізуючи поданий Відповідачем 3 відзив на позовну заяву, слід зауважити наступне: Представник Відповідача 3 вказує наступне: “… Щодо правомірності зупинки транспортного засобу та перевірки документів, зазначаємо, що на даний час в Україні діє воєнний стан, у зв'язку з чим повноваження поліцейських розширені, про що внесені зміни на законодавчому рівні.» В той же час представник Відповідача 3 чітко не зазначив пункт нормативного акту, де прописано саме правомірність органів Національної поліції зупиняти для перевірки транспортні засоби, окрім статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII під час дії воєнного стану на території України. В той же час, слід звернути увагу суду на відеодоказ, доданий до відзиву Відповідачем 3, відеодоказ ( назва файлу - «ПВ 470619.mp4»), з якого вбачається: Починається відео з того, що стоїть автомобіль, до нього підходить поліцейський, На 0:06 - Доброго дня, не користуєтесь пасками безпеки ( в той же час, водій сидить за кермом з пристебнутим паском безпеки) Пасажир відповідає поліцейському: -«Хто Вам сказав?» Поліцейський: - «Їхали отам, були не пристебнуті» В поліцейського запитують:-«Покажи» На що поліцейський відповідає: - «Я бачив, все сам». І далі безпідставно починає вимагати показати документи. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 32 Закону № 580-VIII поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав). Стаття 35 Закону № 580-VIII містить перелік випадків у яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби, в тому числі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху або, якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо транспортної пригоди. Частина третя статті 35 Закону № 580-VIII передбачає, що поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті. Проте будь-яких доказів вчинення правопорушення під час руху транспортного засобу під керуванням Позивачки, 26.02.2026, за що була зупинена Позивачка екіпажем патрульної поліції в складі Відповідача 1 та Відповідача 2 не вбачається та матеріали справи не містять . В межах даної справи, суб'єкт владних повноважень не надав доказів, що Позивач 26.02.2026 місті Чернігові по вул. Тероборони, 21 керувала тз, порушила Правила дорожнього руху України та на законних підставах була зупинена працівниками поліції.
13.04.2026 Департамент патрульної поліції подав заперечення на клопотання позивача про визнання доказу недопустимим/неналежним/недостовірним. Враховуючи фактичні обставини даної справи, окремі недоліки оформлення постанови у справі про адміністративні правопорушення не можуть розглядатись як підстава для її скасування, адже зі змісту постанови ЕНА № 6729626 від 26.02.2026 вбачається суть порушення (вірність зазначеної статті, фабула, кваліфікація), а також наявні усі обов'язкові відомості вчиненого правопорушення, що в свою чергу відповідає правовій позиції в ухвалі КААС № 751/10448/16-а. Предметом доказування у цій справі є правомірність винесення постанов серії ЕНА № 6729251 від 26.02.2026 та серії ЕНА № 6729626 від 26.02.2026. Наданий до суду відеозапис безпосередньо підтверджує обставини вчинення Позивачем адміністративних правопорушень та притягнення останньої до адміністративної відповідальності, що є ключовим для правильного вирішення справи. Не можливо погодитись з заявою Позивача, що долучений до відзиву відеозапис не є належним доказом у вказаній справі, через його не повний обсяг. Перш за все, в конкретному випадку, відеозапис є електронним доказом по справі, а сама Інструкція із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, що затверджена наказом МВС України від 18.12.2018 року № 1026 регламентує службову дисципліну поліцейського, а не процесуальну належність доказу в суді. Чинне законодавство не містить вимоги, що відеофіксація передана до суду як доказ, обов'язково повинна бути безперервною або охоплювати певний тривалий період. Головною вимогою є відображення суті обставин, на які посилається сторона по справі. Якщо Позивач вважає, що за межами запису залишилися важливі обставини, вона, згідно з принципом змагальності (ст. 9 КАС України), має право надати власні докази, які б спростовували зафіксоване, а не просити про ігнорування наданого доказу. Зазначимо, що Позивач не заперечує, що це саме той час і те місце, а лише вказує на тривалість відеофіксації. Це свідчить про те, що зміст запису є релевантним справі, а отже - доказ є належним. Слід звернути увагу суду, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено документування повного розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності за допомогою відеозаписуючої техніки. Нормами КУпАП, визначено доказування факту вчинення адміністративного правопорушення, а не документування тих обставин, які відбувалися після зупинки транспортного засобу. В Постанові від 19.02.2020 по справі №496/4315/16-а Верховний Суд, зазначає, зокрема, що «…обов'язковому доказуванню під час розгляду справ про адміністративні правопорушення підлягають лише факти вчинення або невчинення певною особою адміністративного правопорушення, які в свою чергу, підтверджуються відеозйомкою фіксації події адміністративного правопорушення». Просить відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про визнання доказів недопустимими, неналежними та недостовірними в повному обсязі, визнати наданий відеозапис на DVD-диску належним та допустимим доказом, оскільки він містить фактичні дані про обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, що входить до предмета доказування та врахувати зміст даного відеозапису при всебічному та об'єктивному розгляді справи по суті та винесенні остаточного рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно із частиною третьою ст. 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
З огляду на викладене, оскільки позивач та відповідач подали заяви про розгляд справи без їх участі, суд вважає за можливе проводити судовий розгляд справи за відсутністю сторін, на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 18.03.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду з викликом сторін на 02.04.2026.
02.04.2026 в судовому засіданні оголошено перерву.
Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 4 і 5 ст. 250 КАС України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Відповідно до постанови в справі про адміністративне правопорушення ЕНА № 6729251 від 26.02.2026 ОСОБА_1 було визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн.
Згідно з вказаною постановою ОСОБА_1 26.02.2026 о 13:01:03 в м. Чернігові по вул. Тероборони, 21, керуючи вищевказаним тз не пред'явив на законну вимогу поліцейського посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб та поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ, чим порушив п.2.1 ПДР - керування ТЗ особою, яка не має при собі посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на тз, поліса страхування та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 126 КУпАП.
Відповідно до постанови в справі про адміністративне правопорушення ЕНА № 6729626 від 26.02.2026 ОСОБА_1 було визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн.
Згідно з вказаною постановою ОСОБА_1 26.02.2026 о 14:50:08 в м. Чернігові по вул. Тероборони, 21, здійснив зупинку тз ближче 10 м від виїзду з прилеглої території, чим суттєво перешкоджав дорожньому руху, чим порушив п.15.9.и ПДР - порушення зупинок, ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в мі та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 122 КУпАП.
Відповідач з відзивом на позовну заяву надав суду копію постанови ЕНА № 6729626 від 26.02.2026, в якій внесено виправлення в частині зазначення години вчинення правопорушення - зазначено час вчинення правопорушення 13:02.
Позивач ОСОБА_1 оспорює постанови в справі про адміністративне правопорушення, оскільки працівники поліції не повідомили законної причини зупинки транспортного засобу, не надали можливості скористатись правовою допомогою, справи про адмінправопорушення розглянуто без дотримання ст.36 КУпАП.
До відзиву на позовну заяву долучено клопотання ОСОБА_1 від 26.02.2026, відповідно до яких ОСОБА_1 просила відкласти розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою забезпечення права скористатись правовою допомогою.
Позивач та відповідач ДПП надали суду відеозаписи, на яких зафіксовано зупинку транспортного засобу, яким керувала ОСОБА_1 , процедуру розгляду справ про адміністративні правопорушення та винесення оскаржуваних постанов.
Зокрема, з відеозапису назва файлу «Аспиринг» вбачається, що ОСОБА_1 26.02.2026 о 13:01 год рухається автодорогою, де назустріч їй рухаються автомобілі, вона приймає вправо та знижує швидкість руху, аж до повної зупинки о 13:01:48 год.
З відеозаписів «ПВ470619», «ПВ474399» вбачається, що в подальшому до автомобіля підходять поліцейські та один із них пред?являє вимогу надати документи. На вимогу поліцейського пасажир просить повідомити причину зупинки. Поліцейський повідомляє, що причина зупинки керування транспортним засобом без пристебнутого паска безпеки - п.3 ч.1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». ОСОБА_1 , яка пристебнута паском безпеки, просить надати докази, які свідчать про дане правопорушення. Окрім того, поліцейський стверджує про зупинку транспортного засобу на перехресті з порушенням ПДР. ОСОБА_1 повідомляє, що вважала, що поліцейські рухаються з ввімкнутими проблисковими маячками і необхідно надати їм дорогу, а тому приймала вправо, щоб їх пропустити, однак коли зупинилась, то вони зупинились позаду неї. На відеозаписах також зафіксована процедура розгляду справ про адміністративні правопорушенння відносно ОСОБА_1 ..
З наданого відповідачем суду стопкадру 2 вбачається, що 26.02.2026 о 13:27:51 транспортний засіб позивача та автомобіль поліцейських розміщені один за одним перекриваючи другорядну дорогу на перехресті. Із стопкадру вбачається, що 26.02.2026 о 13:31:40 транспортний засіб рухаючись в зустрічному напрямку відносно автомобіля позивача ввімкнув лівий покажчик повороту.
Мотиви та оцінка суду
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання регулюються Законом України "Про дорожній рух".
Відповідно до ст.1 Закону України «Про дорожній рух» цей закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.
Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач не оспорює факту, що на відеозаписах назви файлів ПВ 470619.mp4 та ПВ 474399.mp4 , які надані відповідачем, зафіксовано обставини, які мали місце 26.02.2026 під час винесення відносно неї постанов у справах про адміністративні правопорушення. Заперечення позивача зводяться до того, що відповідач долучив відеозапис, який не є безперервним та не відображає повної фіксації, що не свідчить про неналежність, недопустимість чи недостовірність доказів, які відповідач надав на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративних правопорушень. Водночас позивачем до матеріалів позову долучено п'ять відеофайлів, на яких теж зафіксовано обставини, які мали місце 26.02.2026 під час винесення відносно неї постанов у справах про адміністративні правопорушення та такі відповідають відеозаписам, які надані відповідачем. Тому суд вважає, що доводи позивача про визнання відеозаписів назви файлів ПВ 470619.mp4 та ПВ 474399.mp4 неналежними , недопустимими та недостовірними є безпідставними.
Щодо вимог позивача в частині скасування постанови за ч.1 ст. 126 КУпАП
Згідно з нормами статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до пункту 11 частини першої «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
При цьому, пунктами 1.3 та 1.9. Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч.ч.1-3, 5-6 ст.121, ст.ст.121-1, 121-2, ч.1-3 ст.122, ч.1 ст.123, ст.ст.124-1-126,) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (стаття 283 КУпАП).
В розділі 2 ПДР України закріплено обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів.
Відповідно до пункту 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За приписами пункту 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР України.
Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух».
А саме, водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (стаття 16 Закону України «Про дорожній рух»).
Виходячи з наведених вище правових норм право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Частиною першою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З аналізу вищенаведених норм вбачається, що згідно законодавства України на вимогу поліцейського, водій транспортного засобу зобов'язаний пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб.
Позивач ОСОБА_1 не заперечує факту непред'явлення водійського посвідчення, реєстраційного документу на транспортний засіб та поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності для перевірки на вимогу працівника поліції, оскільки вважала, що працівник поліції має надати докази, які підтверджують законність причини зупинки.
Такі доводи позивача не ґрунтуються на вимогах законодавчих актів та не мають відношення до обов'язку водія транспортного засобу мати при собі та пред'явити на вимогу поліцейського для перевірки зазначені вище документи.
З відеозапису судом, з поміж іншого, встановлено, що поліцейський повідомив неодноразово водію причину зупинки транспортного засобу, зокрема п.3 ч.1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки мав наявну інформацію про керування водієм транспортним засобом з непристебнутим паском безпеки. Позивач зазначала про готовність пред'явити документи лише після надання їй доказів вчинення нею порушення правил дорожнього руху, що стали підставою для зупинки її транспортного засобу.
Відповідно до ч.3 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Варто зауважити, що працівник поліції на виконання вимог ч.3 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поінформував водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу, не погодження водія із причиною зупинки, не звільняє його від обов'язку пред'явити на вимогу працівника поліції для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР.
Таким чином суд не вбачає підстав для скасування постанови серії ЕНА №6729251 від 26.02.2026 за ч.1 ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_1 , тому позовні вимоги в цій частині слід залишити без задоволення, а постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №6729251 від 26.02.2026 за ч.1 ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_1 залишити без змін.
Щодо вимог позивача в частині скасування постанови за ч.3 ст.122 КУпАП
Згідно з ч. 3 ст.122 КУпАП ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
Відповідно до п.2.4. ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил.
Згідно з п.15.9 и ПДР зупинка забороняється ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.
З відеозапису, долученого відповідачем до відзиву на позовну заяву, назва файлу «Аспиринг» вбачається, що 26.02.2026 о 13:01 год автодорогою рухається транспортний засіб CHEVROLET BOLT, д.н.з. НОМЕР_1 . Узбіччя є засніженим. На зустріч рухається потік транспортних засобів. Автомобіль CHEVROLET BOLT вмикає правий покажчик повороту та приймає вправо. Зменшує швидкість руху та з'їжджаючи з основної дороги на перехресті, частково зміщуючись на другорядну дорогу, проїжджає перехрестя та зупиняється о 13:01:48 год.
З відеозаписів «ПВ470619», «ПВ474399» вбачається, що в подальшому до автомобіля підходять поліцейські та один із них пред?являє вимогу надати документи. На вимогу поліцейського пасажир просить повідомити причину зупинки. Поліцейський повідомляє, що причина зупинки керування транспортним засобом без пристебнутого паска безпеки - п.3 ч.1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію». Окрім того, поліцейський стверджує про зупинку транспортного засобу на перехресті з порушенням ПДР. ОСОБА_1 повідомляє, що вважала, що поліцейські рухаються з ввімкнутими проблисковими маячками і необхідно надати їм дорогу, а тому приймала вправо, щоб їх пропустити, однак коли зупинилась, то вони зупинились позаду неї.
З наданого відповідачем суду стопкадру 2 вбачається, що 26.02.2026 о 13:27:51 транспортний засіб позивача та автомобіль поліцейських розміщені один за одним перекриваючи другорядну дорогу на перехресті. Із стопкадру вбачається, що 26.02.2026 о 13:31:40 год транспортний засіб рухаючись в зустрічному напрямку відносно автомобіля позивача ввімкнув лівий покажчик повороту, що, на думку відповідача, свідчить про те, що автомобіль позивача створював перешкоду.
Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували, що зупинка транспортного засобу позивачем о 13:01:48 год створювала перешкоди дорожньому руху, працівники поліції оформлюючи матеріали справ про адміністративні правопорушення не вжили жодних заходів для усунення перешкод дорожньому руху на перехресті протягом тривалого часу ( 13:01:48 год - зупинка транспортного засобу; 13:31:40 год - фото актомобіля, якому, як стверджують поліцейські, чинились перешкоди в русі) .
Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається із змісту оскаржуваної постанови ОСОБА_1 26.02.2026 о 14:50:08 год в м. Чернігові по вул. Тероборони, 21, здійснила зупинку тз ближче 10 м від виїзду з прилеглої території, чим суттєво перешкоджав дорожньому руху, чим порушив п.15.9.и ПДР - порушення зупинок, ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в мі.
Відповідно до п.1.10 ПДР прилегла територія - територія, що прилягає до краю проїзної частини та не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в'їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них; перехрестя - місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг. Не вважається перехрестям місце прилягання до дороги виїзду з прилеглої території.
Водночас з долучених відеозаписів сторонами вбачається, що поліцейський стверджує про те, що ОСОБА_1 здійснила зупинку на перехресті. Також з відеозапису вбачається, що подія відбувається на нерегульованому перехресті, де розміщено на другорядній дорозі дорожній знак 1.22 “Дати дорогу».
Жодних доказів про те, що ОСОБА_1 здійснила зупинку транспортного засобу ближче 10 м від виїзду з прилеглої території відповідачем не надано.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58), згідно з якою, принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З огляду на вищенаведене, оцінивши зібрані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню, а оскаржувана постанова серія ЕНА №6729626 від 26.02.2026 за ч.3 ст. 122 КУпАП підлягає скасуванню, із закриттям провадження у справі відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, оскільки викладені поліцейським обставини вчиненого правопорушення не відповідають фактичним обставинам, які зафіксовані на відеодоказах, долучених сторонами.
Щодо належності відповідача
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення, зокрема за ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП, і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. ( ст.222 КУпАП).
Відповідні посадові особи не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 222 КУпАП покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені зокрема ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП. Тому належним відповідачем у даній адміністративній справі є Департамент патрульної поліції.
Судові витрати
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином з відповідача Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір в розмірі 665 гривень 60 копійок.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про падання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає статі відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За правилами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Водночас обов'язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на Департамент патрульної поліції.
У позовній заяві позивача просить стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, до суду подано:
- договір про надання правничої допомоги №01/17.01 від 17.01.2026;
- рахунок на оплату №1 від 26.02.2026 за надання правничих послуг за договором №01/17.01 від 17.01.2026 на суму 15000 грн;
- детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги згідно договору про надання правничої допомоги №01/17.02 від 17.02.2026, згідно яким аналіз постанови ЕНА №6729626 від 26.02.2026 та наявних доказів по справі (4 год) - 3000 грн, аналіз постанови ЕНА №6729251 від 26.02.2026 та наявних доказів по справі (4 год) - 3000 грн, підготовка до складання та написання позовної заяви: аналіз фактичних обставин справи, формування доказів, аналіз судової практики та нормативно-правових актів, формування та узгодження стратегії захисту (4 год) 3000 грн, складання, оформлення та надсилання позовної заяви ( 6 год) - 6000 грн.
- акт прийняття- передачі наданих послуг від 28.02.2026, згідно якого виконавцем надано послуги на загальну суму 15000 грн.
Щодо обґрунтованості розміру заявлених витрат, суд зазначає таке.
З позиції суду розмір витрат на правову допомогу має бути співмірним зі складністю спору та виконаним адвокатом обсягом робіт, витраченим часом, ціною позову, значенням справи для сторони, в тому числі впливом на репутацію позивача, публічним інтересом до справи.
Суд звертає увагу, що при встановленні розміру гонорару за надання професійної правничої допомоги враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репу тацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи №200/14113/18-а.
Подані позивачем докази є достатніми аби встановити обсяг і оплатність наданих адвокатом послуг позивачеві для підготовки та вирішення цієї справи у суді першої інстанції.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Також Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13.03.2025 у справі №275/150/22 вказав, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.
Аналогічну за своїм змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 22.01.2025 у справі №540/5794/21.
У постанові від 11.03.2025 у справі №260/4202/24 Верховний Суд зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Однак, ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Таким чином, обов'язковою підставою для застосування судом критеріїв співмірності витрат на правничу допомогу, передбачених ч.5 ст.134 КАС України, є подання іншою стороною обґрунтованого заперечення щодо заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав на незначну складність справи та не співмірність заявленого стороною позивача розміру витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами). Подана позовна заява на 5 аркушах є типовою та нескладною у виконанні, а долучені до неї документи не потребують значних часових затрат. Сам текст є шаблонним, а час витрачений адвокатом на її підготовку, об'єктивно не може бути настільки великим. Сума 15000 грн значно превищує суму накладених штрафів, а витрати на адвоката не можуть бути у 20-30 разів більшими за саму санкцію, оскільки суперечить принципу розумності.
Дослідивши та проаналізувавши зміст поданих документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та об'ємом наданих послуг, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, та їх обсягом, у зв'язку з чим заявлені позивачем витрати на правничу допомогу, з врахуванням часткового задоволення позовних вимог, підлягають зменшенню до 1500 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 73 - 77, 242-246, 286, 293, 295 КАС України, суд ,
Позов задовольнити частково.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №6729626 від 26.02.2026 за ч.3 ст. 122 КУпАП відносно ОСОБА_1 , - скасувати.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП, - закрити.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №6729251 від 26.02.2026 за ч.1 ст. 126 КУпАП залишити без задоволення.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №6729251 від 26.02.2026 за ч.1 ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_1 залишити без змін.
Стягнути із Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 665 (шістсот шістдесят п'ять) гривень 60 копійок судового збору та витрати на правничу допомогу в розмірі 1500 ( одна тисяча п'ятсот) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на подання апеляційної скарги з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 28.04.2026.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;
Відповідачі: Департамент патрульної поліції, ЄДРПОУ 40108646 юридична адреса: м. Київ, вул. Федора Ернста,3;
Інспектор 1 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області лейтенант поліції Мозоль Юрій Сергійович, місце знаходження: м.Чернігів вул.Громадська,66 ;
Інспектора 1 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області лейтенант поліції Ружицького Володимира Вікторовича, місце знаходження: м.Чернігів вул.Громадська,66.
Суддя І.М. Карпин