Ухвала від 20.04.2026 по справі 461/5049/22

Справа № 461/5049/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/72/26 Доповідач: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові кримінальне провадження № 62022000000000316 за апеляційною скаргою прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 10.09.2024 щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Млинів, Млинівського району Рівненської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, який має неповнолітнього сина ОСОБА_8 , 2013 року народження, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, працює начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України,

за участю:

прокурора - ОСОБА_9 ,

захисників - адвокаті ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

встановила:

Прокурор подав апеляційну скаргу на вирок ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.09.2024, яким визнано ОСОБА_7 невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Виправдано ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 364 КК України на підставі п. 3 ч.1 ст. 373 КПК України через недоведеність того, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м.Києва від 03.05.2022 р. у справі № 757/10195/22-к, на:

- земельну ділянку, загальною площею 0,0600 га, розташовану за адресою: Львівська область, Сколівський район, Волосянківська сільська рада, за межами с. Волосянка, урочище «Котильниче», кадастровий номер земельної ділянки: 4624580800:04:000:0298, що на праві приватної власності належить ОСОБА_12 (РНОКПП: НОМЕР_1 );

- земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га, розташовану за адресою: Львівська область, Сколівський район, Волосянківська сільська рада, за межами с. Волосянка, урочище «Котильниче», кадастровий номер земельної ділянки: 4624580800:04:000:0301, що на праві приватної власності належить ОСОБА_13 (РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Витрати на проведення експертиз віднести на рахунок держави.

Вирішено питання з речовими доказами в порядку ст. 100 КПК України.

В апеляційній скарзі прокурор просить оскаржуваний вирок скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Апелянт свої вимоги мотивує наступним.

Щодо прийняття рішення про доручення досудового розслідування не в формі постанови.

У ході судового розгляду досліджено копію доручення про проведення досудового розслідування слідчому ОСОБА_14 від 16.08.2016. Вказане доручення містить всі необхідні відомості, а саме: місце і час винесення; прізвище, ім'я, по батькові, посаду особи, яка підписала доручення; зміст обставин, які є підставами для винесення доручення; мотиви винесення доручення, їх обґрунтування та посилання на положення КПК; зміст прийнятого процесуального рішення; місце та час (строки) його виконання; особу, якій належить виконати доручення; можливість та порядок оскарження постанови. Оскільки слідчий ОСОБА_14 з 16.08.2016 був єдиним слідчим у кримінальному провадженні №12016140000000794 то постанова про створення групи слідчих не виносилася. Отже, доручення про проведення досудового розслідування конкретному слідчому здійснене керівником органу досудового розслідування не у формі постанови і це не є порушенням вимог КПК України.

Щодо визнання ряду доказів недопустимими в зв'язку з проведенням обшуків.

17.01.2017 у ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_3 , о/у ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_15 та 27.07.2017 у ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_4 , старшим о/у в ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_16 були проведені обшуки.

Вказані обшуки проведенні на підставі ухвал слідчого судді Галицького районного суду м. Львова про надання дозволу про проведення обшуків від 12.01.2017 та 25.07.2017 та доручень слідчого на проведення обшуку. Вказані ухвали та доручення досліджені в ході судового розгляду.

У вказаних ухвалах суду зазначено, що «...виконання ухвали суду покласти на слідчого СУ ГУ НП у Львівській області ..., або у відповідності до вимог ст. 40 КПК України за дорученням останніх на працівників оперативного підрозділу УЗЕ у Львівській області ДЗЕ Національної поліції України.» Тобто обшуки проводилися на підставі ухвал суду та на їх виконання.

Щодо неврахування судом висновку експертів за результатами проведення комісійної додаткової судової експертизи з питань землеустрою від 03.03.2021 №36231/20-41/3236-3266/21-41.

Судом не було надано належну правову оцінку діям ОСОБА_7 з врахуванням вказаного висновку експертів.

Також судом не враховано, що згідно ч.4 ст. 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частиною 1 статті 23 ЗК України чітко визначено принцип пріоритетності земель сільськогосподарського призначення зокрема зазначено, що землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.

Дещо подібний принцип визначено і ч.5 ст. 20 ЗК України за якою передбачено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Статтею 22 ЗК України передбачено для яких потреб громадянам передаються землі сільськогосподарського призначення, а саме для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Отже аналізом зазначених норм, чітко прослідковуються визначення змісту словосполучення «для всіх потреб» при розпорядженні центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальними органами землями сільськогосподарського призначення, а саме для потреб визначених ч.3 ст. 22 ЗК України.

Більше того, згідно ч.3 ст. 122 ЗК України (в редакції, чинній з 01.01.2013) районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Таким чином повноваження щодо затвердження документацій із землеустрою з передачею у власність громадянам земель для індивідуального дачного будівництва належала саме до компетенції районної державної адміністрації.

Апелянт наголошує, шо суд першої інстанції по суті прийшов до переконання, що передача земель за межами населених пунктів для індивідуального дачного будівництва належить також і до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів, а отже в результаті за такою логікою одні і ті ж повноваження має загалом два органи державної влади, що є неприпустимим та породжує правову колізію.

На апеляційну скаргу прокурора захисник адвокат ОСОБА_11 подала заперечення, просить таку залишити без задоволення, оскаржуваний вирок без змін.

У вироку суду першої інстанції зазначено, що органом досудового розслідування ОСОБА_7 пред'явлене обвинувачення в тому, що він, будучи призначеним згідно наказу Держгеокадастру №748-ті від 30.07.2015 року на посаду начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , керуючись у своїй діяльності Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, наказами ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , дорученнями ІНФОРМАЦІЯ_9 - ІНФОРМАЦІЯ_7 , його першого заступника та заступників, наказами ІНФОРМАЦІЯ_2 , дорученнями голови ІНФОРМАЦІЯ_2 та його заступників, актами місцевої державної адміністрації та органів місцевого самоврядування, а також Положенням про ІНФОРМАЦІЯ_2 , затвердженого наказом ІНФОРМАЦІЯ_10 від 03.03.2015 № 8 (далі - Положення), будучи зобов'язаним згідно даного Положення відповідно до покладених на нього завдань, з-поміж іншого: організовувати виконання на території Львівської області робіт із землеустрою та оцінки земель, що проводяться з метою внесення відомостей до державного земельного кадастру; здійснювати державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні; розпоряджатися землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Львівської області, а також здійснювати керівництво Головним управлінням, а відтак нести персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності. Відповідно до п. п. 6, 7, 13, 15 Положення начальник Головного управління: здійснює добір кадрів у Головне управління; призначає на посади та звільняє з посад в установленому порядку керівників структурних підрозділів, інших державних службовців та працівників Головного управління, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності; затверджує положення про структурні підрозділи Головного управління і посадові інструкції працівників; скликає та проводить наради з питань, що належать до його компетенції; у межах, передбачених законом, дає обов'язкові для виконання державними службовцями та працівниками Головного управління доручення. Крім того, пп. 11 п. 11 Положення визначено, що начальник Головного управління підписує накази Головного управління.

Також, ОСОБА_7 відомо про кримінальну відповідальність згідно ч. 2 ст. 364 КК України за зловживання службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої фізичної особи використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

Крім того, ОСОБА_7 відомо, що згідно примітки до ст. 364-1 КК України під неправомірною вигодою, у тому числі для іншої фізичної особи, слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав.

Таким чином, ОСОБА_7 обіймав в органі державної влади посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, а отже, відповідно до п. 1 примітки до ст. 364 КК України, є службовою особою та повинен керуватися у своїй діяльності вимогами діючих нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок та процедуру надання у власність громадян земельних ділянок державної форми власності, розташованих за межами населених пунктів.

Згідно обвинувального акту, у другій половині 2015 року, але не пізніше 25.12.2015, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, спрямований на зловживання своїм службовим становищем як начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою отримання неправомірної вигоди іншою фізичною особою - ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , у вигляді незаконного надання їй у приватну власність майна - земельної ділянки площею 0,0600 га для ведення індивідуального дачного будівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за адресою: Львівська область, Сколівський район, Волосянківська сільська рада за межами с. Волосянка, урочище «Котильниче».

Так, 03.12.2015 ОСОБА_17 звернулася до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 з письмовим клопотанням про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення та надання у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4624580800:04:000:0298, загальною площею 0,0600 га, для дачного будівництва, за адресою: Львівська область, Сколівський район, Волосянківська сільська рада за межами с. Волосянка, урочище «Котильниче». До вказаної заяви ОСОБА_17 долучила оригінал документації із землеустрою, розробленої ФОП ОСОБА_18 на підставі розпорядження голови ІНФОРМАЦІЯ_12 № 367 від 02.08.2012.

При цьому, ОСОБА_7 , маючи достатній практичний досвід роботи за спеціальністю та відповідну освіту, обіймаючи посаду начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , використовуючи свої службові повноваження всупереч інтересам служби, діючи всупереч встановленому порядку та процедурі передачі у власність громадян земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих за межами населеного пункту, усвідомлюючи, що дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_17 станом на 25.12.2015 надано не уповноваженою службовою особою, а саме - Головою ІНФОРМАЦІЯ_13 , тобто органом, який станом на 25.12.2015 не був розпорядником вказаної земельної ділянки, діючи у порушення ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України та в інтересах іншої фізичної особи - ОСОБА_17 , скористався наданим йому службовим становищем всупереч інтересам служби та 25.12.2015, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи на своєму робочому місці - у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_4 , діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді незаконного вибуття із державної власності земельної ділянки 4624580800:04:000:0298, загальною площею 0,0600 га, і бажаючи настання цих наслідків, підписав і тим саме видав наказ № 12068/28-15 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_17 земельної ділянки за рахунок земель державної власності, за адресою: Львівська область, Сколівський район, Волосянківська сільська рада за межами с. Волосянка, урочище «Котильниче», для індивідуального дачного будівництва.

У свою чергу, під час підписання наказу № 12068/28-15 від 25.12.2015 ОСОБА_7 , як керівник органу державної виконавчої влади, усвідомлював відсутність до цього законних підстав, оскільки вказаний проект землеустрою розроблено ФОП ОСОБА_18 вже після 01.01.2013 та на підставі розпорядження неуповноваженого органу.

Крім того, встановлено, що пунктом 1 вказаного наказу ОСОБА_7 затвердив проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_17 земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, тим саме згідно положень ст. 20 Земельного кодексу України своїм рішенням відніс земельну ділянку 4624580800:04:000:0298 до земель рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва), а пунктом 3 цього ж наказу, порушуючи права ІНФОРМАЦІЯ_13 на розпорядження земельними ділянками державної власності за межами населених пунктів для індивідуального дачного будівництва, діючи у порушення ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України, зловживаючи своїм службовим становищем незаконно розпорядився нею на користь іншої фізичної особи - ОСОБА_17 .

Внаслідок вказаних умисних протиправних дій начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 , ОСОБА_17 незаконно, у порушення вимог ст. ст. 17, 19, 20, 22, 116, ч. 6 ст. 118, ч. 3 ст. 122, ч. 6 ст. 186 Земельного кодексу України, набула у приватну власність майно - земельну ділянку державної форми власності площею 0,0600 га, з кадастровим номером 4624580800:04:000:0298, вартістю 185 890 грн., яка у двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам.

Крім того, у період часу з другої половини 2015 року до 29.02.2016, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, у ОСОБА_7 , повторно, виник злочинний умисел, спрямований на зловживання своїм службовим становищем, як начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою отримання неправомірної вигоди іншою фізичною особою - ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , у вигляді незаконного надання їй у приватну власність майна - земельної ділянки площею 0,10 га для ведення індивідуального дачного будівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за адресою: Львівська область, Сколівський район, Волосянківська сільська рада за межами с. Волосянка, урочище «Котильниче».

Так, 17.02.2016 ОСОБА_19 звернулася до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 з письмовим клопотанням про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення та надання у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4624580800:04:000:0301 загальною площею 0,10 га для дачного будівництва, за адресою: Львівська область, Сколівський район, Волосянківська сільська рада за межами с. Волосянка, урочище «Котильниче». До вказаної заяви ОСОБА_19 долучила оригінал документації із землеустрою, розробленої ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_15 » (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на підставі розпорядження голови ІНФОРМАЦІЯ_12 № 176 від 13.03.2010.

При цьому, ОСОБА_7 , маючи достатній практичний досвід роботи за спеціальністю та відповідну освіту, обіймаючи посаду начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , використовуючи свої службові повноваження всупереч інтересам служби, діючи всупереч встановленому порядку та процедурі передачі у власність громадян земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих за межами населеного пункту, усвідомлюючи, що дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_19 станом на 29.02.2016 надано не уповноваженою службовою особою, а саме - Головою ІНФОРМАЦІЯ_13 , тобто органом, який станом на 29.02.2016 не був розпорядником вказаної земельної ділянки, діючи у порушення ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України та в інтересах іншої фізичної особи - ОСОБА_19 , скористався наданим йому службовим становищем всупереч інтересам служби та 29.02.2016, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи на своєму робочому місці - у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_4 , діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді незаконного вибуття із державної власності земельної ділянки 4624580800:04:000:0301, загальною площею 0,10 га, і бажаючи настання цих наслідків, діючи повторно, підписав і тим саме видав наказ № 1586/16-16 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_19 земельної ділянки за рахунок земель державної власності, за адресою: Львівська область, Сколівський район, Волосянківська сільська рада за межами с. Волосянка, урочище «Котильниче», для індивідуального дачного будівництва.

У свою чергу, під час підписання наказу № 1586/16-16 від 29.02.2016 ОСОБА_7 , як керівник органу державної виконавчої влади, усвідомлював відсутність до цього законних підстав, оскільки вказаний проект землеустрою розроблено ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_15 » (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) вже після 01.01.2013 та на підставі розпорядження неуповноваженого органу.

Крім того, встановлено, що пунктом 1 вказаного наказу ОСОБА_7 затвердив проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_19 земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, тим саме згідно положень ст. 20 Земельного кодексу України своїм рішенням відніс земельну ділянку 4624580800:04:000:0301 до земель рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва), а пунктом 3 цього ж наказу, порушуючи права ІНФОРМАЦІЯ_13 на розпорядження земельними ділянками державної власності за межами населених пунктів для індивідуального дачного будівництва, діючи у порушення ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України, зловживаючи своїм службовим становищем незаконно розпорядився нею на користь іншої фізичної особи - ОСОБА_19 .

Внаслідок вказаних умисних повторних протиправних дій начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 , ОСОБА_19 незаконно, у порушення вимог ст.ст. 17, 19, 20, 22, 116, ч. 6 ст. 118, ч. 3 ст. 122, ч. 6 ст. 186 Земельного кодексу України, набула у приватну власність майно - земельну ділянку державної форми власності площею 0,10 га, з кадастровим номером 4624580800:04:000:0301, вартістю 294 680 грн., яка у двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам.

Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується у зловживанні службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої фізичної особи використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Представник потерпілого - ОСОБА_20 , який судом був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді апеляційної інстанції подав заяву про розгляд справи без його участі.

У відповідності до вимог ч.4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомив про поважні причини свого неприбуття.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ прокурора ОСОБА_9 , який просив задовольнити подану прокурором апеляційну скаргу та скерувати справу на новий судовий розгляд, думки захисників - адвокаті ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , підтриману обвинуваченим ОСОБА_7 які, кожен окремо, заперечили доводи апеляційної скарги прокурора та просили залишити її без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін мотивуючи тим, що судом першої інстанції було детально, всебічно проаналізовано доводи та докази наявні в матеріалах справи та обгрунтовано доведено невинуватість ОСОБА_7 в пред'явленому йому обвинуваченні, перевіривши матеріали кримінального провадження, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 55 Конституції України гарантовано кожному право на оскарження до суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

У відповідності до положень ст.124 Конституції України забезпечення доведеності вини належить до основних засад судочинства.

Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Свідченням справедливого судочинства, на думку Європейського суду, є дотримання національними судами вимоги щодо вмотивованості судових рішень. Ця вимога стосується рівною мірою усіх видів українського судочинства, в тому числі і кримінального процесу.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до ст.ст. 22, 23 КПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. Суд досліджує докази безпосередньо.

Відповідно до ст.ст. 91, 92 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. За загальним правилом обов'язок доказування в суді обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, покладається на прокурора. Обов'язок доказування допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.

Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

На думку колегії суддів, зазначені вимоги судом першої інстанції виконано в повному обсязі.

Як зазначала об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2023 року у справі № 537/984/20 (провадження № 51-1747 кмо 22), в основі апеляційного перегляду судового рішення лежить перевірка його обґрунтованості і законності, задля чого апеляційний суд наділений відповідними процесуальними можливостями, ключовою із яких є перевірка повноти і правильності встановлення судом першої інстанції обставин кримінального провадження за результатами дослідження і оцінки доказів.

Також ІНФОРМАЦІЯ_16 у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Апеляційний суд покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування судом норм матеріального і процесуального закону, безпомилковість вирішення тих питань, що підлягають з'ясуванню під час ухвалення судового рішення.

У відповідності до ч.2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Апеляційні вимоги прокурора не знайшли підтвердження в суді апеляційної інстанції з врахуванням наступного.

Обвинувачений ОСОБА_7 не визнав себе винуватим у пред'явленому йому обвинуваченні, заперечив обставини, наведені в обвинувальному акті.

Суд першої інстанції за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, вирішив наступне.

Так судом першої інстанції було детально перевірені всі фактичні обставини справи, досліджені наявні в матеріалах кримінального провадження документи та допитані свідки, які володіли інформацію по справі.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду, суд апеляційної інстанції повинен перевіряти і аналізувати доводи наведені в апеляційній скарзі та давати вичерпну відповідь лише на важливі та доречні аргументи.

Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Норми ч. 3 ст. 404 КПК зобов'язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, лише коли місцевий суд дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Сама по собі незгода сторони із висновками суду, зробленим на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК.

Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов'язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.

Покликання апелянта на необхідності повторного дослідження доказів у справі, згідно поданого переліку, є безпідставними, оскільки стороною обвинувачення належним чином не обгрунтовано таке клопотання та не доведено наявність підстав для повторного дослідження доказів, з огляду на вимоги ст. 404 КПК України, з врахуванням того, що зазначені документи були досліджені та оголошені в суді першої інстанції в повному обсязі.

З врахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції, в цілому, відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Щодо апеляційних вимог прокурора про необхідність скерування справи на новий судовий розгляд оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62022000000000316 щодо ОСОБА_7 проведено з дотриманням всіх вимог кримінального процесуального закону, то таке твердження є суперечливим.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у зловживанні службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої фізичної особи використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Кримінальна відповідальність за ч.2 ст. 364 КК настає за порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки.

Як правильно зазначив суд першої інстанції обов'язковими ознаками складу злочину «Зловживання владою або службовим становищем» насамперед, є ознаки, які прямо названі в диспозиції ч. 1, 2 ст. 364 КК і наявність яких необхідно доводити у цьому кримінальному провадженні: спеціальний суб'єкт - службова особа; діяння - використання влади або службового становища всупереч інтересам служби; наслідки - шкода охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (істотна шкода (ч. 1) або тяжкі наслідки (ч. 2); вина - у формі умислу чи змішана форма вини (діяння вчиняється з прямим умислом, а щодо наслідків вина може бути як у формі умислу, так і необережності); мотив - корисливий мотив; інші особисті інтереси; інтереси третіх осіб; мета - одержання будь-якої неправомірної вигоди для службової особи чи іншої фізичної або юридичної особи; об'єкт злочину - інтереси служби.

Корисливі мотиви являють собою прагнення службової особи шляхом зловживання владою або службовим становищем отримати незаконну матеріальну вигоду (майно, майнові права, послуги матеріального характеру тощо) чи позбутися матеріальних витрат (використати без оплати службовий транспорт чи працю підлеглих в особистих цілях тощо).

Інші особисті інтереси як мотив зловживання владою чи службовим становищем полягають у прагненні отримати вигоду нематеріального характеру (просування за службою, одержання нагороди, закордонне відрядження тощо), і може бути обумовлена такими спонуканнями, як кар'єризм, протекціонізм, сімейність, бажання прикрасити дійсне становище, зробити взаємну послугу, заручитися підтримкою у вирішенні якого небудь питання, приховати свою некомпетентність. Інші особисті інтереси можуть бути також викликанні почуттям помсти, заздрості, пихатості, прагненням уникнути відповідальності за допущені помилки та недоліки у роботі.

Під інтересами третіх осіб слід розуміти прагнення службової особи шляхом незаконного використання свого службового становища догодити начальству, надати переваги чи пільги або звільнити від передбачених законодавством обов'язків родичів, членів сім'ї, знайомих та інших осіб. Інтереси третіх осіб можуть носити як матеріальний, так і нематеріальний характер, а третіми особами, в інтересах яких протиправно діє (не діє) службова особа, можуть бути не тільки фізичні, але й юридичні особи.

Окрім того, Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що зловживання службовим становищем в інтересах третіх осіб є самостійним та окремим мотивом вчинення такого кримінального правопорушення (постанова колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 724/1590/19). Аналогічна правова позиція: постанова колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 755/12530/18.

Отже, при кваліфікації діяння за ст. 364 КК достатньо встановити наявність у поведінці службової особи хоча б одного із зазначених мотивів, можливе і сполучення різних мотивів при вчиненні одного злочину.

Іншими словами, сторона обвинувачення повинна довести, що ОСОБА_7 , підписуючи накази про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_17 та ОСОБА_19 земельних ділянок за рахунок земель державної власності, усвідомлював, передбачав та бажав настання суспільно-небезпечних наслідків для держави та діяв з одним із вищевказаних мотивів.

Виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.

Однак прокурором не доведено в суді першої та апеляційної інстанції корисливого мотиву в діях обвинуваченого ОСОБА_7 , а саме те, що він зловживаючи службовим становищем, тобто умисно, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої фізичної особи, всупереч інтересам служби, діяв в своїх інтересах чи в інтересах третіх осіб.

У суді апеляційної інстанції, як і в суді першої інстанції, прокурор не зміг підтвердити факт знайомства обвинуваченого ОСОБА_7 з особами, в інтересах яких він нібито діяв, а саме з ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , оскільки по справі не було проведено одночасного допиту даних осіб. Крім того ОСОБА_7 перебував на посаді начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 лише з 2015 року. Натомість дозволи для розробки проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок для дачного будівництва для ОСОБА_17 було надано згідно розпорядження голови ІНФОРМАЦІЯ_12 за № 367 від 02.08.2012, а для ОСОБА_19 було надано згідно розпорядження голови ІНФОРМАЦІЯ_12 за № 176 від 13.03.2010.

На той час районні державні адміністрації не були розпорядниками земель під індивідуальне дачне будівництво (тобто відповідно не мали повноважень згідно ч. 3 ст. 122 ЗК України затверджувати проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надавати їх у власність під дачне будівництво), проте вони згідно вимог с. ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України були належними та єдиним суб'єктом надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок під індивідуальне дачне будівництво. Відтак районна державна адміністрація діяла у спосіб та згідно норм чинного законодавства, у зв'язку із чим не може виникати жодних сумнівів у належності та дійсності цих розпоряджень.

Суд першої інстанції підставно послався на вимоги чинного законодавства для підтвердження зазначеного.

Так згідно з частинами 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Таким чином законодавець визначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність у межах Львівської області для всіх потреб, а значить в тому числі зі зміною цільового призначення. На момент видання Головним управлінням «спірних» наказів, згідно даних Державного земельного кадастру земельні ділянки відносилися до земель сільськогосподарського призначення. Це встановлено і не оспорюється самим органом досудового розслідування. Зміна цільового призначення земельних ділянок та внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру відбулось вже після видачі вищезазначених наказів. Тобто, Управління розпорядилося саме землями сільськогосподарського призначення у межах своєї компетенції. Згідно зі ст. 20 Закону України «Про державний земельний кадастр», відомості Державного земельного кадастру є офіційними, а відповідно до абз. 2 п. п. а) ч. 2 ст. 21 цього ж закону відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення. Тобто, Управління втрачає право розпоряджатися земельними ділянками не автоматично в момент прийняття ним рішення про зміну їх цільового призначення, а лише після того, як відповідні відомості (на підставі зазначеного рішення) будуть внесені до Державного земельного кадастру. До цього ж моменту, поки землі є сільськогосподарського призначення і належать до державної форми власності - їх розпорядником згідно до чинного законодавства на момент прийняття оскаржуваних наказів був ІНФОРМАЦІЯ_2 . Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого Господарського суду України у справі № 908/6262/14 щодо правомірності надання у власність або користування земельних ділянок ІНФОРМАЦІЯ_17 із земель сільськогосподарського призначення для всіх потреб. Водночас аналогічне питання щодо правомірності передачі ІНФОРМАЦІЯ_2 земельних ділянок за рахунок земель державної форми власності сільськогосподарського призначення для індивідуального дачного будівництва стало предметом перевірки ІНФОРМАЦІЯ_10 . Так в Акті перевірки діяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 з питань регулювання земельних відносин від 21.12.2020 р. (819/3-20-0.19) комісія у складі шести членів дійшла одностайного висновку щодо правомірності та законності передачі земельних ділянок за рахунок земель державної форми власності сільськогосподарського призначення для індивідуального дачного будівництва. Наголосив, що станом на 2010 та 2012 роки розпорядником вказаних земельних ділянок, а відтак і суб'єктом видання дозволів на розробку проектів землеустрою під дачне будівництво була саме районна державна адміністрація. Так згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України в редакції 2010-2012 р. р. встановлено що, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи ІНФОРМАЦІЯ_18 або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» від 05.11.2009 р. № 1702-VI»). Районна, Київська чи ІНФОРМАЦІЯ_19 або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Таким чином, відповідно до приписів ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України рішення щодо надання дозволів на розроблення документації із землеустрою із земель державної власності, зокрема для дачного будівництва станом на момент видання спірних наказів, а це 13.03.2010 р. та 02.08.2012 р. надавались районними державними адміністраціями. Саме тому в цьому аспекті дозволи були видані відповідно з вимогами чинного законодавства. Отримавши дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність під дачне будівництво, розробивши ці проекти, отримавши відповідні погодження, вказані громадяни України ( ОСОБА_19 та ОСОБА_17 ) відповідно в 2015 та в 2016 роках звернулись до ІНФОРМАЦІЯ_2 для затвердження цих проектів та передачі земельних ділянок у власність під індивідуальне дачне будівництво. Звернулись саме в ІНФОРМАЦІЯ_2 , так як землі, за рахунок яких вказаним громадянам надавались земельні ділянки у власність належали до земель сільськогосподарського призначення та перебували на момент звернення у державній власності. На цьому етапі слід послуговуватись вже нормами ст. 122 ЗК України, згідно з ч.4 якої станом на момент прийняття оскаржуваних рішень розпорядником земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності вже став центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, тобто ІНФОРМАЦІЯ_2 . Саме він єдиний на момент звернення вказаних громадян був наділений обов'язком затвердити розроблені проекти землеустрою та передати земельні ділянки сільськогосподарського призначення для всіх потреб, а отже і під індивідуальне дачне будівництво. У такий спосіб, коли громадяни звернулися з такими дозволами в ІНФОРМАЦІЯ_2 для прийняття наказу про затвердження проектів землеустрою на передачу у власність цих земельних ділянок - ІНФОРМАЦІЯ_2 діяв в межах своєї компетенції та відповідно до чинного законодавства на момент звернення. Звернув увагу, що законодавство містить вичерпний перелік випадків для відмови громадянинові у передачі земельної ділянки у власність. У зв'язку з чим ІНФОРМАЦІЯ_2 зобов'язаний був затвердити проекти землеустрою та передати ці земельні ділянки у власність.

Колегія суддів наголошує на неоднакове відношенні сторони обвинувачення до вимог чинного законодавства.

Згідно ч. 3 ст. 89 КПК України сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими. Цьому праву кореспондує відповідний обов'язок іншої сторони довести допустимість такого доказу (ч. 2 ст. 92 КПК).

Враховуючи, що сторони вільні у використанні своїх процесуальних прав і самостійно обирають стратегію і тактику ведення справи (статті 22 та 26 КПК), у тому числі тактику спростування доказів, наданих протилежною стороною, обсяг доказів, які можуть бути надані на спростування чи, навпаки, на підтвердження допустимості чи достовірності доказів, не може бути визначено заздалегідь, оскільки залежить від динаміки кримінального провадження, яка визначається головним чином діями сторін у процесі.

Таким чином, сторона, у володінні якої знаходяться докази, які обґрунтовують допустимість інших наданих доказів, приймає рішення про необхідність їх надання суду лише у випадку, якщо допустимість цих доказів обґрунтовано поставлена під сумнів на тих чи інших підставах.

З метою доведення невинуватості довірителя стороною захисту по справі були заявлені ряд клопотань, зокрема про тимчасовий доступ до речей та документів.

На обґрунтування поданого клопотання захисники зазначили, що як вбачається із матеріалів кримінального провадження, а саме постанови про створення слідчої групи від 16.01.2017 року заступником начальника ГУ - начальником СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_21 створено слідчу групу для здійснення досудового розслідування кримінального провадження №12016140000000794 від 16.08.2016 року, старшим слідчої групи призначено старшого слідчого СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_14 .

Попри це, в матеріалах кримінального провадження відсутнє рішення про створення слідчої групи та визначення слідчого до 16.01.2017 року і стороні захисту, в порядку ст. 290 КПК України, не було відкрито відповідні постанови.

Натомість наявне доручення про проведення досудового розслідування заступника начальника ГУ - начальником СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_22 та повідомлення про початок досудового розслідування від 16.08.2016 року старшого слідчої групи призначено старшого слідчого СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_14 , на якому проставлена печатка ІНФОРМАЦІЯ_20 .

Щодо слідчого СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_23 то в матеріалах кримінального провадження взагалі відсутнє процесуальне рішення на підставі якого він здійснював досудове розслідування в даному кримінальному провадженні.

Змагальність процесу передбачає свободу сторін у висловленні своїх заперечень, у тому числі щодо допустимості тих чи інших доказів. У зв'язку з цим та з огляду на принцип диспозитивності розумно було б очікувати сумлінної процесуальної поведінки перш за все від сторони обвинувачення.

Тому баланс інтересів сторін не на користь сторони захисту буде порушено не стільки у випадку, якщо відповідний процесуальний документ не буде відкрито на стадії закінчення досудового розслідування, скільки в ситуації, якщо всупереч клопотанню, своєчасно заявленому в суді стороною захисту, цей документ так і не буде відкритий або буде відкритий із невиправданою затримкою, коли сторона захисту вже не матиме можливості належним чином підготуватися до захисту і скорегувати лінію захисту.

Суд касаційної інстанції розглядав питання щодо групи слідчих та зауважив, що в постанові від 04.10.2021 справі № 724/86/20 Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду зробила висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, яка встановлює належну процедуру визначення групи слідчих, що здійснюватимуть досудове розслідування у конкретному кримінальному провадженні, а саме вказала, що за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов'язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою на те особою.

В постанові від 03.05.2022 в справі № 696/99/21 Верховний Суд зауважив, що процесуальне рішення про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, має прийматися у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. При цьому таке процесуальне рішення необхідно долучати до матеріалів досудового розслідування для підтвердження наявності повноважень слідчих, які здійснюють досудове розслідування. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані особою, яка не мала на те законних повноважень.

У постанові від 25.08.2021 в справі № 663/267/19 Верховний Суд відмітив, що повноваження керівника органу досудового розслідування визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, у формі письмового «доручення», яке містить ті самі реквізити, що й постанова, зокрема: посаду особи керівника органу досудового розслідування, час і місце складання доручення, підстави для його винесення (статті 39, 214 КПК), номер кримінального провадження, внесеного до ЄРДР, попередню правову кваліфікацію та вказівки щодо проведення якісного, ефективного і оперативного досудового розслідування (як у цій справі), не суперечить вимогам ст. 39 КПК і є достатнім документом для наділення такого слідчого повноваженнями здійснювати досудове розслідування у конкретному кримінальному провадженні. Прийняття рішення саме у такій письмовій формі (а не у формі постанови) не свідчить, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою і що отримані під час такого розслідування докази є недопустимими на цих підставах.

Статтею 110 КПК установлено, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

Така специфічна процесуальна форма рішення про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть відповідні повноваження у конкретному кримінальному провадженні, як постанова вбачається із тлумачення положень ч. 2 ст. 39, ч. 1 ст. 214 КПК у взаємозв'язку з положеннями ст. 110 цього Кодексу.

Застосування належної правової процедури означає здійснення справедливого правосуддя згідно з визначеними загальними засадами кримінального провадження для досягнення мети і вирішення його завдань. Дотримання встановленої правової процедури здійснення слідчих (розшукових) дій означає, що дії процесуальних суб'єктів мають відповідати вимогам закону. Такі дії мають здійснюватися на підставі законних повноважень щодо вирішення конкретного процесуального завдання, яке постає перед органом досудового розслідування на певному етапі кримінального провадження.

Виконання вимог кримінального процесуального закону забезпечується дотриманням кримінальної процесуальної форми, тобто пов'язане з дотриманням гарантій прав і свобод учасників кримінального провадження щодо будь-яких дій та рішень владних суб'єктів кримінального провадження, зокрема: щодо гарантій оскарження і можливості перевірки законності таких рішень, перевірки безсторонності та об'єктивності владних суб'єктів.

Дотримання належної правової процедури здійснення слідчих дій, крім іншого, означає їх виконання спеціально уповноваженою в конкретному провадженні особою, що має забезпечувати його відповідність стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, налагоджену взаємодію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні та публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цих завдань.

Відтак зазначене вище порушення чинного законодавства спонукало до визнання ряду доказів недопустимими.

Колегія суддів зазначає, що рішення суддів всіх інстанцій є обов'язковими для виконання, однак представники органів досудового розслідування та прокуратури не повинні забувати про свої безпосередні обов'язки та права при здійсненні досудового розслідування.

Так ухвалами Галицького районного суду м. Львова від 12.01.2017, 25.07.2017 було надано дозвіл на проведення обшуків та доручення слідчому на проведення обшуків з поміткою, що виконання ухвал суду покласти на слідчого СУ ГУ НП у Львівській області … або у відповідності до вимог ст. 40 КПК України, за дорученням останніх на працівників оперативного підрозділу УЗЕ у Львівській області ДЗЕ НП України.

У зв'язку з цим в суді першої інстанції було досліджено протокол обшуку від 17.01.2017 з якого вбачається, що обшук у ІНФОРМАЦІЯ_4 , на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 12.01.2017, проведено оперуповноваженим ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_15 . Вказане підтверджується копією супровідного листа заступника начальника УЗЕ у Львівській області ДЗЕ НП України №285/39/132/03 від 19.01.2017, згідно якого слідчому ОСОБА_14 , на виконання доручення №413/16/05-2017 від 13.01.2017 направлено протокол проведеного обшуку та всі вилучені документи

Також судом першої інстанції в ході судового розгляду досліджено протокол обшуку від 27.07.2017, згідно якого обшук у ІНФОРМАЦІЯ_21 на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 25.07.2017 проведено старшим оперуповноваженим в ОВС УЗЕ у Львівській області ДЗЕ НП України ОСОБА_16 .

Згідно доручення слідчого СУ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_23 від 27.07.2017 року №10771/16/04/17, оперативним підрозділам ІНФОРМАЦІЯ_22 доручено проведення обшуку у ІНФОРМАЦІЯ_21 на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 25.07.2017.

Порядок проведення обшуку детально регламентований кримінальним процесуальним законом. Так, відповідно до статей 234, 235 КПК України обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду. Ухвала слідчого судді має містити відомості про строк дії ухвали; прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук; положення закону, на підставі якого постановляється ухвала; житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку; особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться; речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.

Попри загальну норму про те, що оперативні підрозділи органів Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, органів Державного бюро розслідувань, органів Бюро економічної безпеки України, органів Державної прикордонної служби України, органів, установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, дізнавача, прокурора, а підрозділ детективів, оперативно-технічний підрозділ та підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України - за письмовим дорученням детектива або прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (ч. 1 ст. 41 КПК України), ч. 1 ст. 236 КПК України закріпила норму, що ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана слідчим чи прокурором, винятків для оперативних підрозділів не передбачено. В жодній іншій статті КПК України, яка стосується порядку проведення слідчих (розшукових) дій, аналогічної норми немає.

Отже, системний аналіз п. 3 ч. 2 ст. 40, ст. 235, ст. 236 КПК України дозволяє зробити висновок про те, що виконання ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи покладається особисто на слідчого чи прокурора і не може бути доручене відповідним оперативним підрозділам.

Пунктом 5 ст. 36 КПК України передбачено повноваження прокурора доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.

Відповідно до положень п.3 ч.2 ст. 40 КПК України слідчий уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.

Пункт 3 ч.2 ст. 40-1 КПК України закріплює норму, яка наділяє дізнавача повноваженнями доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій у випадках, установлених цим Кодексом, відповідним оперативним підрозділам.

У багатьох статтях чинного КПК України, зокрема тих, які регламентують проведення слідчих (розшукових) дій, законодавець справді не зазначає поряд із слідчим, прокурором ні дізнавача, ні детектива, ні оперативний підрозділ. Такий підхід, дійсно можна пояснити міркуваннями необхідності уникнення переобтяження тексту КПК України. Однак, висновок про те, що жодна слідча (розшукова) дія не може бути проведена оперативним підрозділом чи його співробітником, оскільки він не згаданий у ст. 223 КПК України чи статті, яка регламентує порядок проведення конкретної слідчої дії, є помилковим. Крім того, судова практика також ніколи не тлумачила відсутність згадки у ст. 223 КПК України оперативного підрозділу чи його співробітника як заборону діяти йому на підставі доручення слідчого або прокурора.

Проте, вищезазначене не стосується положень ч. 1 ст. 236 КПК України. Адже, в жодній іншій статті КПК України, яка стосується порядку проведення слідчих (розшукових) дій, аналогічної норми немає.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати ККС ВС від 0612.2021 у справі №663/820/15-к.

Аналізуючи наведені норми КПК України суд першої інстанції обгрунтовано дійшов до переконання, що протокол обшуку від 17.01.2017 та протокол обшуку від 27.07.2017 є недопустимими доказами, оскільки обшук у ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_2 проведені неуповноваженими особами (оперуповноваженими УЗЕ у Львівській області ДЗЕ НП України).

З таким висновком погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, з врахуванням того, що хоча ухвала слідчого судді про надання обшуку і не оскаржується в апеляційному порядку, однак на неї можна було подати заперечення в підготовчому судовому засіданні, що не було зроблено учасниками процесу, зокрема прокурором, як зазначив слідчий суддя в ухвалах про обшук.

Стосовно апеляційних вимог прокурора про неналежне врахування судом першої інстанції висновку експертів, за результатами проведення комісійної додаткової судової експертизи з питань землеустрою від 03.03.2021 № 36231/20-41/3236-3266/21-41, колегія звертає увагу на наступне.

В суді першої інстанції було допитано наступних осіб.

Допитана у якості свідка заступник начальника Управління охорони земель та землеустрою - начальник відділу землеустрою ОСОБА_24 повідомила про наступне.

Працює у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 2015 року по даний час. До кола посадових обов'язків входила технічна підготовка проектів наказів про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в системі «ДОК.ПРОФ» та перевірка проектів технічної документації із землеустрою. Прокурором надано для огляду два проекти землеустрою та накази ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.12.2015 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки ОСОБА_17 у власність із зміною цільового призначення» та від 29.02.2016 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки ОСОБА_19 у власність із зміною цільового призначення». Показала суду, що дані накази візувалися нею особисто після фактичного створення та перевірки відповідності наданого дозволів на розроблення проекту землеустрою, зокрема наявності самого дозволу та попереднього погодження проекту землеустрою. Пояснила, що серед документації були розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_23 , щодо надання дозволу на розроблення проектної документації. При цьому свідок показала, що згідно діючого на той час законодавства, зокрема ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Таким чином законодавець визначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність у межах Львівської області для всіх потреб, а значить в тому числі зі зміною цільового призначення. Наголосила, що на момент видання Головним управлінням вказаних наказів, згідно даних Державного земельного кадастру земельні ділянки відносилися до земель сільськогосподарського призначення. Зміна цільового призначення земельних ділянок та внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру відбулось вже після видачі вищезазначених наказів. Тобто, Управління розпорядилося саме землями сільськогосподарського призначення у межах своєї компетенції.

Даючи оцінку показань свідка ОСОБА_24 суд першої інстанції дійшов переконання, що такі не доводять неправомірність дій обвинуваченого, а навпаки, підтверджують що видаючи спірні накази начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 діяв в межах закону, а Управління розпорядилося саме землями сільськогосподарського призначення у межах своєї компетенції.

Допитана в судовому засіданні начальник управління Державного земельного кадастру ОСОБА_25 показала суду, що з 2015 року по даний час працює на вказаній посаді, до кола її повноважень входить, зокрема організація ведення Державного земельного кадастру на території Львівської області. Підтвердила, що візувала накази ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.12.2015 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки ОСОБА_17 у власність із зміною цільового призначення» та від 29.02.2016 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки ОСОБА_19 у власність із зміною цільового призначення», які надані прокурором в судовому засіданні для огляду. Зазначила, що вказані накази, як і всі інші, які надаються їй для візування вона перевіряє на предмет чи зареєстрована земельна ділянка, що планується до передачі у власність в державному земельному кадастрі; чи відповідає площа земельної ділянки зазначена в проекті наказу фактичній площі, зазначеній в Державному земельному кадастрі; чи не накладається дана земельна ділянка на інші ділянки. Все вище наведене було перевірено і при візуванні вказаних наказів. Оскільки наведене відповідало всім необхідним вимогам, тому нею завізовано вказані накази. Оцінюючи показання даного свідка суд дійшов переконання, що такі не доводять неправомірності дій обвинуваченого.

Допитаний в судовому засіданні начальник відділу управління контролю за охороною земель ОСОБА_26 показав, що з 2008 року працює в ІНФОРМАЦІЯ_2 на посаді начальника відділу державної експертизи, до повноважень якого входить, зокрема, проведення державної експертизи землевпорядної документації на предмет її відповідності земельному законодавству. Після ознайомлення із наданими прокурором в судовому засіданні проектами землеустрою, в тому числі наказами від 25.12.2015 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки ОСОБА_17 у власність із зміною цільового призначення» та від 29.02.2016 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки ОСОБА_19 у власність із зміною цільового призначення» повідомив, що такі накази візовані ним особисто після перевірки таких, зокрема на необхідність у проведенні державної експертизи землевпорядної документації, та чи проект землеустрою погоджений відповідно до ст. ст. 186, 186-1 ЗК України, чи наявні відповідні погодження. Наголосив, що в даних випадках проведення державної експертизи землевпорядної документації не вимагалося. А всім іншим вимогам, які ним перевірялося дані проекти відповідали, тому накази ним завізовано.

Суд оцінюючи показання свідка ОСОБА_26 дійшов переконання, що такі спростовують неправомірність дій начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 .

Допитаний в якості свідка в суді першої інстанції начальник ІНФОРМАЦІЯ_24 ОСОБА_27 зазначив наступне. Працює в ІНФОРМАЦІЯ_2 з 2014 року на різних посадах, а станом на 2016 року обіймав посаду начальника юридичного відділу. У посадові обов'язки входило, зокрема перевірка відповідності проектів наказів, що видавалися начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 з питань їх відповідності вимогам чинного законодавства та відомчим нормативно-правовим актам. Розказав суду детально всю процедуру підготовки наказу про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою до її затвердження. Показав, що станом на 2016 рік загальний порядок підготовки наказів про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою у ІНФОРМАЦІЯ_2 наступний: надходження заяви від громадянина (письмової чи електронною поштою) до якої додається викопіювання з бажаним місцем розміщення земельної ділянки; реєстрація заяви у електронній системі «ДокПроф»; начальник накладає письмову резолюцію із визначенням структурного підрозділу, відповідального за підготовку проекту наказу, та заява передається до розгляду виконавцю; визначений виконавець скеровує по системі документообігу «ДокПроф» скановані документи до відповідних ІНФОРМАЦІЯ_25 для надання інформації щодо ділянки, яка зазначена в зверненні заявника; після проведеної перевірки районній відділи ІНФОРМАЦІЯ_2 надають інформацію до ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо правового статусу земельної ділянки що пропонується до відведення; після надходження указаної інформації виконавець здійснює узагальнення інформації та готує проект наказу після чого здійснює його візування у відповідних структурних підрозділах ІНФОРМАЦІЯ_2 ; після погодження всіма посадовими особами проекту наказу, виконавець надає проект наказу з усіма зібраними під час розгляду заяви документами на підпис керівнику ІНФОРМАЦІЯ_2 ; остаточне рішення щодо наявності підстав для підписання та фактичне підписання проекту наказу здійснюється начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ; після підписання наказу начальником він повертається виконавцю для проведення реєстрації в системі документообігу «ДокПроф»; після підписання та реєстрації наказу один примірник скеровується заявнику, а другий залишається в ІНФОРМАЦІЯ_2 , де підшивається у справу. Показав, що при підготовці проекту наказу відбувалося його погодження із відділом державної землевпорядної експертизи на предмет відповідності документації із землеустрою вимогам чинного законодавства. При підготовці проекту наказу зазначається конкретний кадастровий номер земельної ділянки, який присвоюється. Звернув увагу, що у даних випадках, що стосується громадян ОСОБА_19 та ОСОБА_17 у витязі зазначено, що земельні ділянки належать до категорії земель сільськогосподарського призначення. Тому, заявники при зверненні до ІНФОРМАЦІЯ_2 до заяви додають висновок про погодження проекту землеустрою у порядку ст. 186 ЗК України. Свідок наголосив, що після одержання підписаного наказу він (заявник) звертається до Державного кадастрового реєстратора із відповідною заявою щодо внесення змін до Державного земельного кадастру щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, відповідно до того, що визначений у вказаному наказі. При цьому свідок на запитання прокурора зазначив, що ч. 4 ст. 122 ЗК України законодавець визначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 уповноважене на передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, в тому числі зі зміною цільового призначення, зокрема для індивідуального дачного будівництва. На підтвердження вказаного покликався на правову позицію викладену у постанові ІНФОРМАЦІЯ_26 від 20.08.2015 року у справі №908/6262/14. Поміж іншого свідок зазначив, що питання правомірності передачі ІНФОРМАЦІЯ_2 земельних ділянок сільськогосподарського призначення держаної власності у власність громадян зі зміною цільового призначення було предметом двох перевірок, якими не було встановлено порушень при передачі вказаних земельних ділянок. Підтвердив, що видаючи надані для огляду прокурором накази, видані у відповідності до норм чинного законодавства, у відповідності до ч. 4 ст. 122 ЗК України.

Аналізуючи показання свідка ОСОБА_27 суд дає їм оцінку як таких, що не доводять неправомірності дій обвинувачення, а навпаки спростовують обвинувачення, наведене в обвинувальному акті.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_28 пояснив суду, що з червня 2006 року по червень 2010 року обіймав посаду Голови ІНФОРМАЦІЯ_27 . До кола його посадових обов'язків входило, зокрема, виконання організаційно-розпорядчих функцій, в тому числі шляхом видачі розпоряджень щодо надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території ІНФОРМАЦІЯ_23 за зверненнями громадян. Прокурором надано свідку для огляду розпорядження Голови ІНФОРМАЦІЯ_23 від 13.03.2010 року №176 «Про надання дозволу ОСОБА_19 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки пл. 0,10га для дачного будівництва в урочищі «Котильничне» на території Волосянківської сільської ради за межами населеного пункту». Розповів процедуру, що особа, яка бажала отримати земельну ділянку, зверталася до ІНФОРМАЦІЯ_23 із відповідною заявою. Він, як голова, визначав виконавця, який перевіряв документи та готував відповідне розпорядження. В подальшому, коли заява проходила візування відповідними службами та заступниками Голови ІНФОРМАЦІЯ_23 , він підписував розпорядження. Повідомив суду, що підписуючи розпорядження діяв в межах своїх повноважень та відповідно до вимог норм закону. На запитання захисника ОСОБА_11 пояснив, що підписував розпорядження лише тоді, коли воно пройшло перевірку та візування відповідними особами, а відтак, підписуючи таке діяв правомірно в межах наданих повноважень та згідно чинного законодавства.

Даючи оцінку показанням свідка ОСОБА_28 суд першої інстанції був переконаний, що такі підтверджують законність дій обвинуваченого.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_29 повідомив суду наступне. Обіймав посаду Голови ІНФОРМАЦІЯ_23 з 2010 по 2014 рр. До кола його посадових обов'язків входило, зокрема, виконання організаційно-розпорядчих функцій, в тому числі шляхом видачі розпоряджень щодо надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території ІНФОРМАЦІЯ_23 за зверненнями громадян. Прокурором надано свідку для огляду розпорядження Голови ІНФОРМАЦІЯ_23 від 02.08.2012 року №367 «Про надання дозволу ОСОБА_17 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки пл. 0,0600га для дачного будівництва в урочищі «Котильничне» на території Волосянківської сільської ради за межами населеного пункту». Розповів процедуру, що особа, яка бажала отримати земельну ділянку, зверталася до ІНФОРМАЦІЯ_23 із відповідною заявою. Він, як голова, визначав виконавця, який перевіряв документи та готував відповідне розпорядження. В подальшому, коли заява проходила візування відповідними службами та заступниками Голови ІНФОРМАЦІЯ_23 , він підписував розпорядження. Повідомив суду, що підписуючи розпорядження діяв в межах своїх повноважень та відповідно до вимог норм закону. На запитання захисника ОСОБА_10 чи мали право підписувати вказане розпорядження та чи могли підписувати таке якщо б воно не відповідало чинному на той час законодавству?, повідомив що ні, оскільки мав право на підписання такого та діяв лише згідно чинного законодавства, а підписуючи таке діяв правомірно.

Даючи оцінку показанням свідка ОСОБА_29 суд дійшов висновку, що такі підтверджують законність дій обвинуваченого.

Допитана в якості свідка директор ПП « ОСОБА_30 » ОСОБА_31 вказала, що з 2016 року є директором даної проектної організації. Однак, оглянувши проекти землеустрою, які надані прокурором для огляду зазначила, що не має відношення до їх розроблення, а тому нічого по обставинах повідомити не може.

У суді допитаний в якості свідка ОСОБА_18 повідомив, що працював інженером-землевпорядником в проектній організації. Підтвердив, що надані прокурором для огляду проекти землеустрою із відведення земельної ділянки громадянам ОСОБА_19 та ОСОБА_17 виготовлено ним. Показав суду, що отримавши всі необхідні документи особа зверталася за розробленням проекту землеустрою, однак справжність чи законність наданих документів ним не перевірялася. Як і не перевірялося чи наданий дозвіл на розроблення землевпорядної документації уповноваженим суб'єктом.

Показання свідка ОСОБА_18 суд оцінює як такі, що жодним чином не підтверджують неправомірність дій обвинуваченого.

Допитаний в суді в якості свідка ОСОБА_32 пояснив, що протягом 2013-2016 рр. працював у ІНФОРМАЦІЯ_28 . До кола обов'язків входила підготовка проектів висновків щодо умов надання земельної ділянки та погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Оглянувши наданий прокурором проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_19 земельної ділянки, повідомив що готував такий. Пояснив суду, що в матеріалам проекту землеустрою наявним було розпорядження Голови ІНФОРМАЦІЯ_23 , яке на його думку є законним. Після підписання та видачі висновку, кадастровим реєстратором на підставі указаного проекту землеустрою проведено державну реєстрацію земельної ділянки та присвоєно їй кадастровий номер.

Аналізуючи показання свідка ОСОБА_33 суд вказує, що такі не доводять неправомірності дій обвинуваченого.

У судовому засіданні допитаний в якості свідка ОСОБА_34 пояснив, що з 2012 року по 2021 рік працював на посаді начальника у ІНФОРМАЦІЯ_29 . До його повноважень входило, зокрема, підписання висновків про умови надання земельної ділянки та погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Оглянувши надані прокурором проекти землеустрою свідок підтвердив, що підписував висновки щодо умов надання земельної ділянки та погодження проекту землеустрою щодо відведення зазначеної у висновках ділянок. Пояснив, що перед підписанням висновків перевірялася підставність розроблення проектів землеустрою. У даному випадку, як зазначено свідком, документом, що підтверджував підставність розроблення проекту землеустрою, були розпорядження Голови ІНФОРМАЦІЯ_23 . Також пояснив, що після підписання указаного висновку проект землеустрою повертався замовнику або виконавцю для його подальшого затвердження ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Допитаний в якості свідка ОСОБА_35 пояснив, що обіймав посаду начальника ІНФОРМАЦІЯ_30 . На запитання захисника ОСОБА_10 щодо зміни цільового призначення земельної ділянки у відповідності до ч. 2 ст. 20 ЗК України та щодо того, що в наказах про затвердження документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки зазначено про визначення втрат сільськогосподарського виробництва, що свідчить про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 розпорядилося земельними ділянками сільськогосподарського призначення, а зміна цільового призначення відбувалася пізніше, після передання земельної ділянки - не зміг нічого пояснити.

Суд, оцінюючи показання свідка ОСОБА_36 , не приймає їх до уваги в якості доказів на підтвердження обвинувачення ОСОБА_7 , оскільки свідок неодноразово зазначав, що не пам'ятає норм законодавства, які діяли в той час. У ході допиту оцінку правомірності винесення спірних наказів давав «на свою думку». При цьому суд не може брати до уваги показання вказаного свідка, оскільки вони суперечать нормам земельного законодавства.

У судовому засіданні допитаний в якості свідка експерт ОСОБА_37 . Стороною захисту під час допиту зазначено, що під час досудового розслідування заборонено проведення допиту як свідка експерта. Як вбачається із матеріалів даного кримінального провадження експерта було допитано в якості свідка двічі. При цьому сторона захисту чітко наголосила на положеннях п. 11 ч. 2 ст. 65 КПК України, про те, що не можуть бути допитані як свідки експерти - щодо роз'яснення наданих ними висновків. На запитання захисника обвинуваченого про те, яке було цільове призначення земельних ділянок та форма власності на момент винесення наказів, експерт відповів: державна форма власності, сільськогосподарського призначення.

Експерт підтримав даний ним в ході досудового розслідування висновок, однак не зміг пояснити чому такий висновок суперечить нормам діючого на той час земельного законодавства.

Тому суд не прийняв до уваги ці показання ОСОБА_38 в якості доказу на підтвердження обвинувачення ОСОБА_7 .

Натомість сторона захисту в суді апеляційної інстанції наголосила, що у вироку не було зазначено про те, що експерт ОСОБА_39 наголосив, що якби йому на момент проведення експертизи було відома правова позиція викладена в Постанові ІНФОРМАЦІЯ_26 у справі № 908/6262/14 від 20.08.2015 щодо правомірності надання у власність або користування земельних ділянок ІНФОРМАЦІЯ_17 із земель сільськогосподарського призначення для всіх потреб, то його висновок був би іншим.

Відтак колегія суддів вбачає, що сторона обвинувачення при формуванні обвинуваченння ОСОБА_7 у скоєенні ним кримінального правопорушення, за ч.2 ст. 364 КК України, в межах кримінального провадження № 6202200000000316 від 24.05.2022, також не взяла до уваги викладене вище в рішенні суду касаційної інстанції, а тому дійшла переконання про необгрунтованість заявлених апеляційних вимог прокурора в цілому.

Захисники обвинуваченого,кожен окремо, у в суді апеляційної інстанції наголосили, що в судах всіх інстанцій вже розглянуто справи стосовно 28 інших земельних ділянок та прийнято рішення про підставне, законне їх виділення. Дві ділянки були виділені в окреме провадження, на думку сторони захисту та обвинуваченого, з метою можливості впливу на ОСОБА_7 та доведення всетаки його винуватості.

Однак у даному кримінальному провадженнні органом досудового розслідування не отримано даних, котрі б вказували на те, що в діях ОСОБА_7 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, а тому судом першої інстанції вірно надано оцінку про те, що в матеріалах справи відсутні однозначні докази, які б містили інформацію, яка б вказувала на причетність ОСОБА_7 до вчинення злочину в якому його обвинувачують.

З врахуванням зазначеного вище апеляційні вимоги прокурора не знайшли підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства при розгляді даного кримінального провадження в суді першої інстанції, які б вплинули на правильність прийнятого судового рішення, колегією суддів не встановлено.

Ураховуючи зазначене вище, колегія суддів вважає, що оскаржуваний вирок є законним, обґрунтованим, а відтак підстав для скасування чи зміни судового рішення не вбачається, відповідно в суді апеляційної інстанції наявні підстави для відмови у задоволені апеляційних вимог прокурора.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 424 КПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Вирок Галицького районного суду м. Львова від 10.09.2024 яким ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України та виправдано ОСОБА_7 , за ч. 2 ст. 364 КК України, на підставі п. 3 ч.1 ст. 373 КПК України - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: