Справа № 522/2296/26-Е
Провадження № 2/522/5632/26
28 квітня 2026 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючої судді - Косіциної В.В.,
розглянувши на підставі наявних матеріалів заяву ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі,-
У провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
Розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
13 квітня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі, у якому заявник просив зупинити провадження у справі №522/2296/26-Е до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або закінчення (припинення) воєнного стану.
22 квітня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника позивачки - адвоката Гнатюка Дмитра Володимировича надійшло заперечення щодо зупинення провадження, у якому заявник просив відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі.
Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Клопотання про зупинення мотивовано тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу.
На підтвердження вказаної обставини заявником було подано довідку ВЧ НОМЕР_1 від 19 березня 2026 року, відповідно до якої, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі по мобілізації у ВЧ НОМЕР_1 .
У запереченні на клопотання представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Гнатюк Дмитро Володимирович заперечує проти задоволення клопотання, вказуючи, що зупинення провадження у справі з підстави проходження військової служби може підтверджуватись лише письмовим наказом по особовому складу.
Проте, з вказаними доводами представника позивача не можна погодитися з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22 прийняла постанову, якою врегулювала особливості вирішення питання про зупинення провадження у справі у зв'язку з перебуванням сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.
Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства.
Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.
У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов'язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов'язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов'язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.
Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов'язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.
Профільне законодавство, зокрема Закон № 3543-XII та Закон № 1932-ХІІ, хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.
З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з'ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з'єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.
Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов'язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, -військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.
Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції.
Дійсно, в окремій думці до постанови у справі № 754/947/22 зазначено, що у дати набрання чинності ЦПК України 2004 року (1 вересня 2005 року) норма щодо обов'язку суду зупинити провадження у справі містилася в статті 201 цього Кодексу.
Так, пункт 3 частини першої статті 201 ЦПК України передбачав, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.
Наведена норма була сформульована законодавцем у мирний час й тривалий період мала радше потенційний характер застосування.
У подальшому Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, вказана норма була змінена і викладена у такій редакції: суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (пункт 2 частини 1 статті 251 ЦПК України). Редакція цієї норми на момент прийняття вказаної постанови не змінювалась.
Зазначеним законом аналогічні зміни було внесено до тексту ГПК України (пункт 3 частини першої статті 227) та КАС України (пункт 5 частини першої статті 236).
Відповідні зміни були прийняті у зв'язку з проведенням антитерористичної операції, спрямованої на протидію незаконним збройним формуванням, звільнення території, а також припинення терористичних актів та злочинних дій, і покликані на захист військовослужбовців, які залучені до проведення такої операції.
Антитерористична операція проводилася на окремих територіях Донецької та Луганської областей, тобто мала локальний характер.
Проте, внаслідок введення воєнного стану на всій території України та проведення загальної мобілізації значно збільшилась кількість громадян України, залучених до Збройних Сил України та інших військових формувань.
В аспекті викладеного, пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України має тлумачитися у взаємозв'язку із загальними принципами права, з урахуванням відповідних змін суспільних відносин, на врегулювання яких ця норма спрямована.
Не заперечуючи необхідності захисту прав військовослужбовців, які виконують важливу роль в збройній обороні України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, зауважено, що не кожний факт перебування учасника справи у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан, зумовлює об'єктивну неможливість його участі у розгляді справи.
Натомість зупинення провадження у ситуації, коли військовий має реальну можливість брати участь в розгляді справи або ж навіть наполягає на такій участі, суперечить змісту та меті інституту зупинення провадження та буде мати наслідком порушення прав учасників справи.
Таке правозастосування не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення цього питання.
Проте, Велика Палата Верховного Суду 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22 чітко сформувала позицію, за якої, суд зобов'язаний зупинити провадження у разі проходження учасником справи військової служби, крім випадків, коли він наполягає на розгляді справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 було відхилено доводи касаційної скарги заявника, зокрема щодо заперечень проти ухвали суду апеляційної інстанції про зупинення провадження у справі.
Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про зупинення провадження, встановив, що з 16 вересня 2022 року відповідач ОСОБА_2 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1. Зазначена обставина була належним чином підтверджена довідкою за формою № 5, виданою командиром відповідної військової частини.
Отже, враховуючи, що Велика Палата Верховного Суду не висловила заперечень щодо підтвердження факту проходження військової служби саме довідкою за формою № 5, а не письмовим наказом по особовому складу, суд не має підстав відступати від сформованої правової позиції Верховного Суду.
Тому, з урахуванням зазначеного, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 53, 81, 84, 189-198, 251, 353 ЦПК України, суд,-
Клопотання відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі - задовольнити.
Провадження у справі №522/2296/26-Е за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів зупинити до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в частині зупинення провадження до Одеського апеляційного суду протягом 15-ти днів.
Текст ухвали складено та підписано 28 квітня 2026 року.
Суддя Косіцина В.В.