Номер провадження: 11-сс/813/815/26
Справа № 522/3908/26 1-кс/521/1441/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
07.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя - ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 16.03.2026 року відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Миколаївка, Овідіопольського району, Одеської області, громадянина України, із неповною середньою освітою, учня 11-го класу Миколаївського ліцею Овідіопольської селищної ради Одеського району, Одеської області, який не має реєстрації на території України та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 с г. 186 КК України у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12026162510000312 від 14.03.2026 року,
установив
Зміст оскарженого судового рішення
Ухвалою слідчого судді було задоволено клопотання органу досудового розслідування та відносно ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 12.05.2026 року із визначенням застави - 20 (двадцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 66 560 (шістдесят шість тисяч п'ятсот шістдесят) гривень.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що слідчим та прокурором надано матеріали (докази), які обґрунтовують повідомлену підозру та є достатніми для переконання що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену ухвалу та постановили нову, якою застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що:
-ризики, на які посилається слідчий у клопотання необґрунтовані на не підтверджені матеріалами справи;
-слідчий суддя не прийняв до уваги вік підозрюваного ОСОБА_8 , який навчається в 11 класі, наявність родини та постійного місця проживання.
В судовому засіданні апеляційного суду захисник підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити; прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного розгляду, перевіривши доводи викладені в апеляційній скарзі та дослідивши матеріали провадження за клопотанням прокурора, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Згідно частини 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ї інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України вказує, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Рішення слідчого судді має чітко відповідати вимогам КПК України, у відповідності до яких воно постановлюється. В протилежному випадку рішення слідчого судді є незаконним.
Зазначені вимоги суд першої інстанції виконав в повному обсязі. В оскарженій ухвалі слідчий суддя навів належні та достатні мотиви для застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
За таких обставин, на думку апеляційного суду, відсутні підстави стверджувати про необґрунтованість та невмотивованість судового рішення.
У відповідності до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Згідно з приписом п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Як вбачається з мотивувальної частини ухвали, слідчий суддя при постановленні ухвали в повній мірі дотримався та врахував зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що СВ Відділу поліції №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12026162510000312 від 14.03.2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Так, органом досудового розслідування ОСОБА_8 інкримінується вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
Досудовим розслідуванням встановлено, що неповнолітній ОСОБА_8 , під час дії воєнного стану, поширеного на території України введеного Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, який в подальшому неодноразово продовжувався, вчинив повторно відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене в умовах воєнного стану, за наступних обставин.
14.03.2026 року, о 14 год 01 хв., ОСОБА_8 перебуваючи за адресою: м. Одеса вул. Європейська, 93, реалізуючи раптово виниклий умисел направлений на відкрите заволодіння чужим майном, повторно, умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи відкритий характер своїх протиправних дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання підійшов до потерпілої ОСОБА_9 шляхом ривку вирвав у останньої з рук мобільний телефон марки «iPhone 13 Pro Max» у корпусі золотого кольору, ємністю на 256 Гб пам'яті, ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , вартістю 31000 гривень.
Після чого, ОСОБА_8 , не реагуючи на крики потерпілої ОСОБА_9 із вимогою про зупинення протиправної діяльності, з місця вчинення злочину втік з викраденим майном, тим самим спричинивши останній майнову шкоду на загальну суму 31000 гривень.
14.03.2026 року о 15 год., 00 хв., ОСОБА_8 затримано в порядку ст. 208 КПК України.
14.03.2026 року, ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України за ознаками - відкритого викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, в умовах воєнного стану.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення підтверджується наступними матеріалами кримінального провадження, а саме протоколом прийняття заяви від потерпілого ОСОБА_9 ; протоколом огляду місця події за адресою: м. Одеса, пров. Шалашний; протоколом огляду місця події за адресою: м. Одеса, на розі вулиць Європейська та Пантелеймонівська; протоколом допиту потерпілої ОСОБА_9 про обставини вчиненого кримінального правопорушення; протоколом впізнання за фотознімками із потерпілою в якому остання впізнала ОСОБА_8 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_10 про обставини вчиненого кримінального правопорушення; протоколом впізнання за фотознімками із свідком в якому останній впізнав ОСОБА_8 ; протокол огляду речей та документів, а саме викрадений мобільний телефон марки «iPhone 13 Pro Max» у корпусі золотого кольору, ємністю на 256 Гб пам'яті, ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 ; протоколами огляду речей та документів, а саме оптичних дисків із відеозаписами; протоколом огляду речей та документів, а саме речей в яких перебував ОСОБА_8 на момент злочину; протоколом затримання особи в порядку ст. 208 КПК України, у ході якого у ОСОБА_8 вилучено викрадений мобільний телефон.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі, органом досудового розслідування було надано достатньо доказів для обґрунтування підозри ОСОБА_8 .
Крім того, вирішуючи питання про обґрунтованість підозри, поняття якої не міститься в національному законодавстві, слід виходити з його визначення наведеного в практиці Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчиненні правопорушення передбачає «наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла-таки вчинити злочин». Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
При цьому, відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено.
Не погоджуючись із доводами захисника про те, що стороною обвинувачення не було доведено наявності ризиків, які були б підставою для застосування найбільш суворого запобіжного заходу, апеляційний суд наголошує на таких обставинах.
У відповідності до ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Апеляційний суд погоджується з доводами клопотання слідчого та висновками слідчого судді стосовно необхідності застосування запобіжного заходу з метою запобігання спробам ОСОБА_8 переховуватися від органу досудового розслідування, незаконного впливу на потерпілу, свідків у кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, попередження вчинення ним нового злочину, які обумовлені обґрунтованістю підозри у вчиненні кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, тяжкістю покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення.
Наявні в матеріалах кримінального провадження докази та обставини, на які посилається слідчий у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_8 , перебуваючи на волі та усвідомлюючи передбачене законодавством за вчинення інкримінованого йому кримінальне правопорушення покарання, може переховуватися від органів досудового слідства та суду. Так, з огляду на військову агресію проти України в уповноважених органів ускладнене здійснення належного контролю за перетином особами державного кордону України. Зазначена обставина свідчить про можливість його перетину, у тому числі поза офіційними пунктами пропуску. Крім того, відносно ОСОБА_8 , який є неповнолітнім не діють існуючі законодавчі обмеження для виїзду громадян України за кордон в період військового стану.
Апеляційний суд вважає правильним висновок слідчого судді про те, що наведені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що ОСОБА_8 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання, не маючи стримуючих факторів у вигляді міцних соціальних зв'язків, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Зазначений ризик підвищений специфікою інкримінованого злочину.
Водночас, слідчим суддею також встановлено, що ризик, передбачений п. 5 частини 1 статті 177 КПК України підтверджується мотивом вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення та тим, що до останнього ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 21.01.2026 застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком дії до 12.03.2026 року, однак останній маючи запобіжний захід продовжив вчиняти корисливі злочини, а саме останньому 11.02.2026 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 289 КК України та ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 12.02.2026 року до останнього застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час доби строком дії до 12.04.2026 року включно, однак останній перебуваючи під домашнім арештом продовжив вчиняти кримінальні правопорушення та 14.03.2026 року останнього затримано в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, що свідчить що перебуваючи на волі останній буде продовжувати вчиняти кримінальні правопорушення.
Апеляційний суд враховує, що неповнолітній ОСОБА_8 перебуває на обліку ВП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області за категорією дитина-правопорушник з 04.09.2025 року, систематично порушує вимоги чинного законодавства, на зауваження дорослих та працівників поліції реагує негативно, також на території України ніде не зареєстрований, тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не має стійких соціальних зв'язків, характеризується негативно, немає самостійного джерела доходу.
Таким чином, колегія суддів вважає, що в силу характеру пред'явленої ОСОБА_8 підозри, тяжкості покарання, яке загрожує у разі визнання особи винною, та одночасної потреби у проведенні слідчих дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, зважаючи на специфіку та особливу суспільну небезпеку інкримінованого протиправного діяння, а також на ту обставину, що на території України продовжує діяти оголошений воєнний стан, з наявності встановлених ризиків, передбачених ст.177 КПК України, слідчий суддя прийшов обґрунтованого висновку, що для забезпечення належного виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, єдиним запобіжним заходом, який надасть можливість запобігти усім вищевказаним ризикам, є запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Водночас, у зв'язку з наявністю ризиків можливого переховування від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та можливості вчинити інше кримінальне правопорушення, апеляційний вважає застосування відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою виправданим, а доводи сторони захисту в цій частині - необґрунтованими, оскільки підстав для застосування інших більш м'яких запобіжних заходів відносно ОСОБА_8 в судовому засіданні встановлено не було, зокрема, застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та особистого зобов'язання є недоцільним, з огляду на м'якість, а також встановлені в судовому засіданні ризики, не забезпечать належне виконання підозрюваним обов'язків.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу підозрюваного і сама підозра у вчиненні тяжкого злочину, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують зазначені слідчим суддею ризики, які виправдовують тримання підозрюваного під вартою.
Крім того, слідчим суддею правильно враховано, що підозрюваному ОСОБА_8 не може бути обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, оскільки він підозрюється у вчинені кримінального правопорушення перебуваючи під домашнім арештом, застосованим до нього у межах іншого кримінального провадження.
Слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України (ч. 3 ст. 183 КПК України).
Задовольняючи клопотання слідчого, слідчий суддя виходив з того, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, тобто тяжкого кримінального правопорушення, а тому враховуючи положення п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо нього, за загальним правилом, має визначатися у межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Натомість, апеляційний суд, враховуючи особу підозрюваного, зважаючи на характер і обставини інкримінованого ОСОБА_8 діяння, наявність встановлених у судовому засіданні ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, суд відповідно ч.3 ст.183 КПК України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вважає, що слідчий суддя прийшов обґрунтованого висновку в якості гаранту виконання підозрюваним обов'язків визначення виключного розміру застави, який передбачений для осіб підозрюваних у вчиненні тяжкого злочину, а саме 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 66560 гривень, якийбуде співмірним з існуючими у кримінальному провадженні ризиками та достатнім для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Так, розмір застави повинен бути достатнім стримуючим фактором для підозрюваного, щоб не здійснити втечу. При цьому, не допускається встановлення такого розміру застави, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави і перетворюється на безальтернативне ув'язнення.
За вказаних вище обставин, запобіжний захід у виді застави у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб буде достатнім стимулюючим фактором, який би підозрюваний або інша особа (заставодавець) боялися б втратити внаслідок невиконання процесуальних обов'язків. Такий розмір застави є розумним з огляду на необхідність виконання завдань кримінального провадження та не може бути визнаний завідомо непомірним для підозрюваного.
Твердження сторони захисту про неврахування даних про особу підозрюваного, колегія суддів визнає неспроможними, оскільки всі дані про його особу були враховані при постановленні судового рішення.
Таким чином, апеляційний суд приходить до переконання, що органом досудового розслідування була доведена неможливість застосування на даному етапі досудового розслідування відносно підозрюваного ОСОБА_8 більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу, для запобігання названим вище ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та продовження їх існування, у зв'язку з чим неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про неспроможність доводів апеляційної скарги захисника стосовно незаконності оскарженої ухвали, оскільки слідчий суддя при розгляді клопотання повно та об'єктивно дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає залишенню без задоволення, а ухвала слідчого судді - залишенню без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 16.03.2026 року відносно ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України у кримінальному провадженні №12026162510000312 від 14.03.2026 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4