Номер провадження: 11-сс/813/827/26
Справа № 523/5346/26 1-кс/523/3154/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
07.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя - ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
підозрюваного ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 16.03.2026 року відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сапанів Кременецького району Тернопільської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні двоє малолітніх дітей, який є опікуном дитина-інваліда, працюючого настоятелем храму с. Вільшанка, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.436-2 КК України у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 22026160000000183, -
установив
Зміст оскарженого судового рішення
Ухвалою слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 16.03.2026 року частково задоволено клопотання органу досудового розслідування та відносно ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 14.05.2026 року з визначенням розміру застави - 120 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 1.01.2026р. складає 399360 (триста дев'яносто дев'ять тисяч триста шістдесят) гривень.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що прокурором надано матеріали (докази), які обґрунтовують повідомлену підозру та є достатніми для переконання що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій, просить скасувати оскаржену ухвалу та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або застосувати заставу у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що:
- пред'явлена підозра необґрунтована та не підтверджена належними доказами, органом досудового розслідування не доведений умисел підозрюваного на вчинення інкримінованих дій;
-ризики заявлені слідчим у клопотанні не підтверджені, а слідчим суддею в ухвалі не доведені;
- слідчим суддею необґрунтовано застосовано найсуворіший запобіжний захід, розмір застави є непомірним для підозрюваного;
-слідчий суддя не врахував дані про особу підозрюваного, який одружений, має постійне місце проживання, утриманців.
В судовому засіданні апеляційного суду підозрюваний ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити; прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного розгляду, перевіривши доводи викладені в апеляційній скарзі та дослідивши матеріали провадження за клопотанням прокурора, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Згідно частини 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ї інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України вказує, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Рішення слідчого судді має чітко відповідати вимогам КПК України, у відповідності до яких воно постановлюється. В протилежному випадку рішення слідчого судді є незаконним.
Зазначені вимоги суд першої інстанції виконав в повному обсязі. В оскарженій ухвалі слідчий суддя навів належні та достатні мотиви для застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
За таких обставин, на думку апеляційного суду, відсутні підстави стверджувати про необґрунтованість та невмотивованість судового рішення.
У відповідності до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Згідно з приписом п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Як вбачається з мотивувальної частини ухвали, слідчий суддя при постановленні ухвали в повній мірі дотримався та врахував зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що в провадженні СВ Управління Служби безпеки України в Одеській області перебувають виділені 13.03.2026 року матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідування за №22026160000000183 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.436-2 ч.3 КК України.
Так, органом досудового розслідування ОСОБА_7 інкримінується вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 21.12.2023 року ОСОБА_7 , будучи діючим настоятелем Храму Почаївської ікони Божої Матері і архангела Михайла Одеської єпархії УПЦ та достовірно обізнаним щодо розпочатого 24.02.2022 року відкритого воєнного нападу Російської Федерації на Україну, знаходячись за місцем свого фактичного проживання за адресом: АДРЕСА_1 , маючи умисел на поширення матеріалів, у яких міститься виправдування, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту з застосуванням засобів масової інформації, усвідомлюючи, що зі змістом матеріалів, які він розповсюджує у загальнодоступній соціальній Інтернет-мережі «Facebook», може ознайомитися необмежена кількість осіб, використовуючи електронне обладнання, а саме власний мобільний телефон марки «Iphone 12 Pro», з імей: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , модель 5GLH3ZA/A з номером мобільного телефону ТОВ «Лайфселл» НОМЕР_3 та відповідне програмне забезпечення, яке на ньому інстальовано, авторизувавшись у соціальній Інтернет-мережі «Facebook», як користувач « ОСОБА_9 » (веб адреса облікового профілю (ІНФОРМАЦІЯ_2 ), маючи 803 друзів, здійснив поширення відео-публікації від 20.12.2023 року під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (ІНФОРМАЦІЯ_4 ) із наступним змістом: «Якщо народ не має свого національного самоусвідомлення - це сміття, на ґрунті якого проростають інші народи. Сьогодні вони проростають на нашій землі, розумієте, ці народи і сьогодні вони керують нами. І ми не можемо ніяк зрозуміти, що за цим стоять тільки гроші і інтереси. А якби люди це усвідомили, ніхто б не пішов на брата тоді. І якби вони знали, сьогодні інформацію так створили, що ми ж ОСОБА_10 , начеб то скидали, да, ми ж не йшли ні про росії, ні проти Донецька, ні проти чого. Чому така дезінформація? І це наші зробили, це не чужі. Я хочу сказати, піднімайся народе мій, піднімайся! Ще є нагода воскреснути, є нагода! Захистити наших хлопців, наших матерів, наших дітей, наших дівчат. Якщо ми сьогодні не захистимо землю, нам Отець не простить» користувача аккаунта « ОСОБА_11 » шляхом її репосту (дії, коли користувач соціальної мережі повторно публікує вміст, який створив інший користувач з метою поділитися інформацією з ширшою аудиторією, яка, можливо, не мала доступу до оригінальної публікації) на власну сторінку в соціальній мережі «Facebook» « ОСОБА_9 », що дозволило всім його друзям, підписникам, фоловерам та відвідувачам сторінки (облікового профілю) « ОСОБА_9 » ознайомитись із вищевказаною відео-публікацією, яка відповідно до висновку судової лінгвістичної (семантико - текстуальної експертизи ОНДІСЕ МЮ України №1497-34-25 від 21.08.2025 містить виправдування, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту.
06.03.2026 року ОСОБА_7 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.436-2 ч.3 КК України за кваліфікуючими ознаками, як поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, з використанням засобів масової інформації.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення підтверджується наступними матеріалами кримінального провадження, а саме повідомленням ДЗНД СБ України про вчинення кримінального правопорушення; протоколом огляду сторінки аккаунта у соціальній мережі «Facebook», ім'я користувача « ОСОБА_9 », яку використовує громадянин України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 4.03.2025; висновком судової лінгвістичної (семантико - текстуальної) експертизи ОНДІСЕ МЮ України за №1497-34-25 від 21.08.2025 року за результатами якої у публікації ОСОБА_7 містяться висловлювання за змістом спрямованих на публічні заперечення здійснення збройної агресії Російської Федерації проти України; протоколом обшуку від 20.02.2026 року за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 за адресом: АДРЕСА_1 ; протоколом огляду мобільного телефону марки «Iphone 12 Pro» імей: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 моделі 5GLH3ZA/A, належного ОСОБА_7 , від 2.03.2026 р.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі, органом досудового розслідування було надано достатньо доказів для обґрунтування підозри ОСОБА_7 .
Крім того, вирішуючи питання про обґрунтованість підозри, поняття якої не міститься в національному законодавстві, слід виходити з його визначення наведеного в практиці Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчиненні правопорушення передбачає «наявність фактів або інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла-таки вчинити злочин». Вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
При цьому, відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочині, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено.
Не погоджуючись із доводами захисника про те, що стороною обвинувачення не було доведено наявності ризиків, які були б підставою для застосування найбільш суворого запобіжного заходу, апеляційний суд наголошує на таких обставинах.
У відповідності до ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Апеляційний суд погоджується з доводами клопотання слідчого та висновками слідчого судді стосовно необхідності застосування запобіжного заходу з метою запобігання спробам ОСОБА_7 переховуватися від органу досудового розслідування, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, попередження вчинення ним нового злочину, які обумовлені обґрунтованістю підозри у вчиненні кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, тяжкістю покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення.
Наявні в матеріалах кримінального провадження докази та обставини, на які посилається слідчий у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_7 , перебуваючи на волі та усвідомлюючи передбачене законодавством за вчинення інкримінованого йому кримінальне правопорушення покарання, може переховуватися від органів досудового слідства та суду. Так, з огляду на військову агресію проти України в уповноважених органів ускладнене здійснення належного контролю за перетином особами державного кордону України. Зазначена обставина свідчить про можливість його перетину, у тому числі поза офіційними пунктами пропуску. А тому існуючі законодавчі обмеження для виїзду громадян України за кордон, не виключають такої можливості.
Апеляційний суд вважає правильним висновок слідчого судді про те, що наведені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що ОСОБА_7 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання, не маючи стримуючих факторів у вигляді міцних соціальних зв'язків, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Зазначений ризик підвищений специфікою інкримінованого злочину.
Водночас, слідчим суддею також встановлено, що ОСОБА_7 , діючи свідомо, з прямим умислом, за версією досудового розслідування, фактично заперечує, виправдовуючи збройну агресію Російської Федерації проти України, з урахуванням особи підозрюваного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, в силу характеру пред'явленої ОСОБА_7 підозри, тяжкості покарання, яке загрожує у разі визнання особи винною, та одночасної потреби у проведенні слідчих дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, зважаючи на специфіку та особливу суспільну небезпеку інкримінованого протиправного діяння, а також на ту обставину, що на території України продовжує діяти оголошений воєнний стан, з наявності встановлених ризиків, передбачених ст.177 КПК України, слідчий суддя прийшов обґрунтованого висновку, що для забезпечення належного виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, єдиним запобіжним заходом, який надасть можливість запобігти усім вищевказаним ризикам, є запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Водночас, у зв'язку з наявністю ризиків можливого переховування від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та можливості вчинити інше кримінальне правопорушення, апеляційний вважає застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою виправданим, а доводи сторони захисту в цій частині - необґрунтованими, оскільки підстав для застосування інших більш м'яких запобіжних заходів відносно ОСОБА_7 в судовому засіданні встановлено не було, зокрема, застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та особистого зобов'язання є недоцільним, з огляду на м'якість, а також встановлені в судовому засіданні ризики, не забезпечать належне виконання підозрюваним обов'язків.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу підозрюваного і сама підозра у вчиненні тяжкого злочину, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують зазначені слідчим суддею ризики, які виправдовують тримання підозрюваного під вартою.
Доводи захисника про необхідність зменшення розміру застави, непомірність його для підозрюваного, колегія суддів визнає безпідставними, оскільки менший розмір застави, з великою вірогідністю може виявитися недостатнім для гарантування запобігання встановленим ризикам.
Слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України (ч. 3 ст. 183 КПК України).
Задовольняючи клопотання слідчого, слідчий суддя виходив з того, що у клопотанні слідчий, а в судовому засіданні прокурор, посилаючись на характер вчиненого кримінального правопорушення, просили у разі постановлення слідчим суддею ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити підозрюваному заставу у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму працездатних осіб.
Як встановлено вище, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України, тобто тяжкого кримінального правопорушення, а тому враховуючи положення п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо нього, за загальним правилом, має визначатися у межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Натомість, апеляційний суд, враховуючи особу підозрюваного, зважаючи на характер і обставини інкримінованого ОСОБА_7 діяння, наявність встановлених у судовому засіданні ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, суд відповідно ч.3 ст.183 КПК України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вважає, що слідчий суддя прийшов обґрунтованого висновку в якості гаранту виконання підозрюваним обов'язків визначення виключного розміру застави, який передбачений для осіб підозрюваних у вчиненні тяжкого злочину, а саме 120 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 399360 гривень, якийбуде співмірним з існуючими у кримінальному провадженні ризиками та достатнім для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Так, розмір застави повинен бути достатнім стримуючим фактором для підозрюваного, щоб не здійснити втечу. При цьому, не допускається встановлення такого розміру застави, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави і перетворюється на безальтернативне ув'язнення.
Водночас, вказаний розмір застави вже сплачений та ОСОБА_7 вийшов з-під варти, що свідчить про необґрунтованість доводів апеляційної скарги про непомірність визначеної застави для підозрюваного та його родини.
За вказаних вище обставин, запобіжний захід у виді застави у розмірі 120 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб буде достатнім стимулюючим фактором, який би підозрюваний або інша особа (заставодавець) боялися б втратити внаслідок невиконання процесуальних обов'язків. Такий розмір застави є розумним з огляду на необхідність виконання завдань кримінального провадження та не може бути визнаний завідомо непомірним для підозрюваного.
Твердження сторони захисту про неврахування даних про особу підозрюваного, колегія суддів визнає неспроможними, оскільки всі дані про його особу були враховані при постановленні судового рішення.
Таким чином, апеляційний суд приходить до переконання, що органом досудового розслідування була доведена неможливість застосування на даному етапі досудового розслідування відносно підозрюваного ОСОБА_7 більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу, для запобігання названим вище ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та продовження їх існування, у зв'язку з чим неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про неспроможність доводів апеляційної скарги захисника стосовно незаконності оскарженої ухвали, оскільки слідчий суддя при розгляді клопотання повно та об'єктивно дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає залишенню без задоволення, а ухвала слідчого судді - залишенню без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 16.03.2026 року відносно ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.436-2 КК України у кримінальному провадженні, № 22026160000000183 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4