Провадження № 22-ц/803/4491/26 Справа № 194/1689/25 Суддя у 1-й інстанції - Хоменко Д. Є. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
28 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Никифоряка Л.П., Халаджи О.В.
за участю секретаря Паромової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди,
- за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської областівід 28 січня 2026 року, -
27.10.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Тернівського міського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди.
В якому просив стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 160 000 грн.
Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської областівід 28 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду внаслідок отримання професійного захворювання в сумі 60 000грн.(шістдесят тисяч гривень 00 копійок) з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір в сумі 600грн.(шістсот гривень 00 копійок).
04.02.2026 року від ОСОБА_1 надійшла апеляційна скарга, в якій просить змінити рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 28 січня 2026 року, стягнувши з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду внаслідок отримання професійного захворюванню в сумі 120 000 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що виходячи з меж відшкодування моральної шкоди, яка визначається у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, розмір якої, згідно положеннями ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік», з 01 січня 2026 року становить 8647 грн., а також враховуючи засади розумності, виваженості і справедливості та вік позивача і період моральних страждань, вважає, що розмір моральної шкоди слід визначити в сумі 120 000 грн., що буде відповідати тим стражданням і переживанням, які позивач щоденно відчуває й стягнути її з відповідача - ПрАТ ДТЕК «Павлоградвугілля» на користь позивача.
16.03.2026 року від Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» надійшоввідзив на апеляційну скаргу в якому просить, залишити рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської областівід 28 січня 2026 року та апеляційну скаргу позивача без задоволення.
Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.54-55).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач перебував у трудових відносинах з відповідними підрозділами ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з 24.02.1992 по 29.10.2018 року.
Відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_1 від 11.01.1988 року, позивач на підставі наказу №97 від 29.10.2018 року був звільнений з підприємства у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді внаслідок стану здоров'я, п.2 ст.40 КЗпП України.
Довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №628504 від 27.08.2019 року позивачу встановлена третя група інвалідності з датою переогляду 01вересня 2020 року.
Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №078072 від 27.08.2019 року позивачу встановлена третя група інвалідності з датою переогляду 15 серпня 2020 року та визначено 60% втрати професійної працездатності на період з 02.08.2019 року по 01.09.2020 року.
Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №077473 позивачу підтверджено 60% втрати професійної працездатності на період з 01.09.2020 року по 01.09.2023 року.
Довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №597043 від 20.08.2020 року позивачу підтверджена третя група інвалідності з датою переогляду 15 серпня 2023 року.
Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №141721 позивачу підтверджено 60% втрати професійної працездатності з 01.09.2023 року - безстроково
Довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №552187 від 17.08.2023 року позивачу підтверджена третя група інвалідності - безстроково.
Випискою - епікризом №1645/474 та медичним висновком №723 від 23.04.2019 р., виданими ДУ «Українським НДІ промислової медицини» Міністерства охорони здоров'я України встановлено, що ОСОБА_1 втратив професійну працездатність по причині професійного захворювання у розмірі 60% діагноз: Радикулопатія, множинні відділи хребта, вібраційна хвороба другої стадії від дії локальних вібрацій з вираженим синдромом вегетативно- сенсорної полінейропатії з частинами акроангіоспазмами та вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях з двобічним плечолопатковим періартрозом з гіпотрофією м'язів плечового поясу, остеоартрозом у поєднані з періартрозомліктівих суглобів, антракосилікоз першої стадії, емфізема легень ЛН першої стадії, нейросенсорна приглухуватість першого ступеня, захворювання професійні 23.04.2019 р.
Таким чином, судом встановлено, що позивач отримав ушкодження здоров'я під час виконання ним трудових обов'язків у ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», а тому наявні у зв'язку з цим підстави, передбачені статтями 153, 237-1 Кодексу законів про працю України, для відшкодування моральної шкоди.
Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання(отруєння) від 15.05.2019 року форма П-4, фактично не передбачено вини роботодавця у заподіянні шкоди, хоча встановлено існування шкідливих умов праці, у виді тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм хворого(пил, маса вантажу, рівень шуму, температура повітря та вологість), що були причиною виникнення професійного захворювання.
Однак, ця обставина не може бути підставою для відмови в позові ОСОБА_1 до роботодавця, оскільки, як це випливає з аналізу норм частини 2 статті 153, статті173, частини 1 статті 237-1 Кодексу законів про працю України, до числа умов виникнення зобов'язання з відшкодування моральної шкоди відносяться наявність моральних страждань працівника або втрати нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника вживати додаткових зусиль для організації свого життя.
При цьому, вина роботодавця не є умовою настання такого виду юридичної відповідальності.
Крім того, суд вважає, що під час розгляду справи встановлено, що моральну шкоду позивачу заподіяно з вини відповідача внаслідок виконання ним трудових обов'язків в небезпечних та шкідливих умовах праці.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що отримання позивачем, під час виконання ним професійних обов'язків на підприємствах відповідача, ушкодження здоров'я, за наслідком якого виникла втрата професійної працездатності, відбулось у зв'язку з незабезпеченням належних та безпечних умов праці з боку роботодавця, внаслідок чого позивачу було спричинено моральні страждання у вигляді фізичних та душевних страждань, тому така моральна шкода має відшкодовуватись за рахунок роботодавця, яким є відповідач по справі.
Доказами, наявності факту заподіяння позивачу моральної шкоди є Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 15.05.2019 року, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, Випискою - епікризом №1645/474 та медичним висновком №723 від 23.04.2019 р, відносно ОСОБА_1 , згідно яких він лікувався від професійних захворювань з 2019 року, що беззаперечно вплинуло на моральний стан позивача.
Крім того, суд визнаючи заподіяння позивачу моральної шкоди бере до уваги рішення Конституційного суду України від 27 січня 2004 року №1-рп/2004, в якому зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричиняє порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я, тощо.
На основі аналізу приведених вище доказів, суд вважає, що вина відповідача у спричинені позивачеві моральної шкоди внаслідок пошкодження здоров'я є доведеною, що є підставою для задоволення позову.
Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди саме в розмірі 160 000,00 грн., то суд приходить висновку, що така сума належним чином не вмотивована та є завищеною.
Враховуючи глибину моральних та фізичних страждань позивача з приводу пошкодження здоров'я, ступінь втрати ним професійної працездатності, судової практики у даній категорії спорів, суд першої інстанції вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 60 000,00 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.
З таким висновком погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з ч.1, 2 ст.153 Кодексу законів про працю України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частинами 1 та 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до ст.173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною 1 ст.237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Тож, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, вважаючи доведеним спричинення позивачу моральної шкоди, провину відповідача в її спричиненні та причино-наслідковий зв'язок між діяннями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків - втрати професійної працездатності.
Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Виходячи з цих обставин, а також із засад розумності, виваженості та справедливості, беручи до уваги факт негативних наслідків, які були спричинені позивачу, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу на рівні 60 000 грн.
При таких обставинах, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської областівід 28 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення виготовлено 28.04.2026 року.
Судді: