Справа №760/9250/25 2/760/6466/26
28 квітня 2026 року місто Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Верещінської І.В., за участю секретаря судового засідання Негари А., представника позивача Романова Д.Ю., відповідача Гулий О.В., розглянувши цивільну справу за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У квітні 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (надалі за текстом - позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі за текстом - відповідач), про стягнення заборгованості.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач є споживачем послуг з постачання централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води до житлового приміщення, в якому проживає відповідач. У зв'язку з тим, що відповідач неналежним чином оплачує надані послуги, станом на 31.01.2025 року у нього виникла заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з центрального опалення у розмірі 16 037,13 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 1 908,42 грн. та 3 % річних в розмірі 444,21 грн., до 01.05.2018 послуги з центрального гарячого водопостачання у розмірі 660,16 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 78,56 грн. та 3 % річних в розмірі 18,29 грн., з 01.05.2018 по 31.10.2021 року послуги з централізованого опалення в розмірі 31 820,72 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 3 436,64 грн. та 3 % річних в розмірі 881,39 грн., з 01.05.2018 по 31.10.2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 9 091,94 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 1 081,94 грн. та 3 % річних в розмірі 251,83 грн., заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з теплової енергії в розмірі 38 417,36 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 3 776,07 грн. та 3 % річних в розмірі 873,75 грн., пеня в розмірі 592,83 грн., з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води в розмірі 8 435,75 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 862,97 грн. та 3 % річних в розмірі 194,85 грн., пеня в розмірі 138,57 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з теплової енергії в розмірі 1 277,79 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з гарячого водопостачання в розмірі 665,50 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення в розмірі 210,14 грн., а також, судовий збір.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 24.04.2025 року відкрито спрощене провадження у справі, встановлено строк відповідачу для подання відзиву.
23.10.2025 року від відповідача надійшов відзив на позов. Заперечуючи частково проти задоволення позовних вимог відповідач посилався, зокрема, на пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.05.2010 по 01.05.2018 та за період з 01.05.2018 по 31.10.2021. Також зазначав про неправомірність нарахування пені та трьох відсотків річних в період воєнного стану. Тому відповідач визнає заборгованість з постачання теплової енергії за період з 25.03.2022 по 25.03.2025 в розмірі 49006, 54 грн.
Також, вказує, що він з 24.02.2022 року по лютий 2023 року не проживав у квартирі АДРЕСА_1 та не користувався комунальними послугами, про що надав Акт опитування сусідів, та посилається на запровадження в Україні воєнного стану, що відноситься до обставин непереборної сили. Також зазначає, що позивачем не доведено та не підтверджено розмір заявлених сум та не доведено і не підтверджено надання розрахунків/квитанцій відповідачу.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві
Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову, врахувати заперечення надані письмово. Повідомив, що в квартирі за свого життя проживала матір відповідача - ОСОБА_2 . Відповідач ОСОБА_1 з 2014 року є власником 1/4 частини квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з 1997 року та є споживачем послуг з постачання централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води до житлового приміщення (а.с. 5). Також з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.04.2026 року №2639227, отриманого судом за клопотанням відповідача, вбачається, що відповідач є власником 1/4 частини квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії», з 01 липня 2014 року Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (надалі за текстом - ПАТ «Київенерго») було визначено обов'язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності.
Надання послуг здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, який був опублікований 31.07.2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також в газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 року № 111.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва» від 27.09.2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», позивача визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року № 591, позивачу видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
28.03.2018 року, в офіційному віснику Київської міської ради - газеті «Хрещатик» (випуск 34) позивачем було опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Ч. 7 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції від 24 червня 2004 року, яка була чинна на час спірних правовідносин, було визначено, що договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання
11.10.2018 між ПАТ «Київенерго» та позивачем було укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), за яким ПАТ «Київенерго» відступило, а позивач набув право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов'язань з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01.08.2018, з урахуванням оплат, що отримані за період 01.08.2018 року до дати укладення цього договору.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 31.01.2025 року у відповідача виникла заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з центрального опалення у розмірі 16 037,13 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 1 908,42 грн. та 3 % річних в розмірі 444,21 грн., до 01.05.2018 послуги з центрального гарячого водопостачання у розмірі 660,16 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 78,56 грн. та 3 % річних в розмірі 18,29 грн., з 01.05.2018 по 31.10.2021 року послуги з централізованого опалення в розмірі 31 820,72 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 3 436,64 грн. та 3 % річних в розмірі 881,39 грн., з 01.05.2018 по 31.10.2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 9 091,94 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 1 081,94 грн. та 3 % річних в розмірі 251,83 грн., заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з теплової енергії в розмірі 38 417,36 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 3 776,07 грн. та 3 % річних в розмірі 873,75 грн., пеня в розмірі 592,83 грн., з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води в розмірі 8 435,75 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 862,97 грн. та 3 % річних в розмірі 194,85 грн., пеня в розмірі 138,57 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з теплової енергії в розмірі 1 277,79 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з гарячого водопостачання в розмірі 665,50 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення в розмірі 210,14 грн., а всього 121 156,81 грн. (а.с. 6-19).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
У відповідності до ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг є, зокрема, суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.
Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Положеннями п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ч. 1 ст. 68 Житлового кодексу України, підп. 1 п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення встановлено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно пунктів 5, 10 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг.
Статтею 509 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на те, що обов'язок по оплаті вартості житлово-комунальних послуг покладається на споживача законом, відсутність оформленого між сторонами письмового договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати таких послуг (постанова Верховного Суду України від 30.10.2013 року у справі № 6-59цс13).
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №755/14208/17-ц (провадження № 61-6040св19), постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, з яким також погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18)
Відповідно до статей 19, 25 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
У розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року, споживачем є, у тому числі, фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Отже, аналіз наведених положень вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов'язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власника квартири, так і від будь-якої іншої особи, яка зареєстрована або проживає у житлі власника, адже така особа на рівні з власником користується усіма житлово-комунальними послугами.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позивачем пред'явлено позов до належного відповідача, який у період виникнення боргу був співвласником квартири а також є зареєстрованим за вказаною адресою. У випадку сплати боргу, такий співвласник має право звернутись з позовом до інших співвласників про відшкодування понесених ним витрат.
Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції 2017 року, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
У пункті 29 Правил зазначено, що споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).
Отже, споживач має право не сплачувати вартість житлово-комунальних послуг у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить свою відсутність в квартирі.
Як зазначено відповідачем в судовому засіданні, відповідач в установленому законом порядку свою відсутність не оформляв. Наданий ним Акт про відсутність проживання ОСОБА_1 в квартирі за адресою АДРЕСА_2 складений мешканцями будинку №23 від12.10.2025 року та позивачу не подавався.
У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року в справі № 335/479/17 (провадження № 61-22435св18) викладено правовий висновок, згідно якого «проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у зазначеній вище квартирі, а посилання ОСОБА_2 на те, що він є неналежним відповідачем спростовуються матеріалами справи, оскільки він зареєстрований у вказаній квартирі, а отже є користувачем наданих послуг.»
Також у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року в справі № 757/37752/18-ц (провадження № 61-11650св19) встановлено, що «звернення позивача із заявою у червні 2016 року, в якій він вказував, що його матір ОСОБА_2 у квартирі не проживає, не може бути підставою для перерахунку заборгованості, яка виникла за минулий час, оскільки таке зменшення розміру плати за послуги може враховуватись лише з часу звернення. Докази про те, що позивач або члени його сім'ї звертались із відповідними заявами до відповідача про зменшення розміру оплати до червня 2016 року, у матеріалах справи відсутні. Факт непроживання ОСОБА_3 у вказаній квартирі не підтверджено належними та допустимими доказами, а судами правомірно не прийнято до уваги договір оренди іншого житлового приміщення як такий, що підтверджує вказаний факт.
Крім того, судом встановлено, що відповідач є співвласником квартири за адресою АДРЕСА_2 , що в силу ст. 319 ЦК України покладає на нього обов'язок з утримання належної йому власності.
Посилання відповідача в судовому засіданні на складне матеріальне становище, стан здоров'я чи інші життєві обставини не спростовують факту виникнення заборгованості та не звільняють його від виконання грошового зобов'язання, оскільки такі обставини можуть враховуватися лише при вирішенні питання щодо порядку виконання судового рішення, але не впливають на сам обов'язок зі сплати за спожиті послуги.
Щодо нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних суд зазначає наступне
При цьому, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України (постанови Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17).
Поряд з цим, згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05:30 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та триває по цей час.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» до 29 грудня 2023 року було визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
Однак, відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено у новій редакції,згідно якої з 30 грудня 2023 року заборона на нарахування штрафних санкцій, припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у зв'язку з неоплатою їх в не повному обсязі стосується виключно територій де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій.
За таких обставин нараховані позивачем на суму боргу пеня, інфляційні втрати та 3% річних у межах заявлених вимог за період з 01.01.2024 року по 31.01.2024 року підлягають стягненню з відповідача.
Щодо застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Як встановлено ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Як роз'яснено у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для нього.
Виходячи з наведеного, позовна давність застосовується лише у випадку обґрунтованості, доведеності позову.
Як вбачається із штампа вхідної кореспонденції позовну заяву про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги було подано до Солом'янського районного суду міста Києва 04 квітня 2025 року. При цьому, заявлено вимоги про стягнення заборгованості за період з липня 2015 року по січень 2025 року включно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено правовий висновок про те, що перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу» (п. 59 Постанови).
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS - CоV - 2" на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 до 22.05.2020, дія якого постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641 (з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956), від 09.12.2020 № 1236 продовжена до 30.06.2021.
Оскільки з позовом до суду Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось 04 квітня 2025 року, суд приходить до висновку про пропуск позивачем позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за період з липня 2015 року по лютий 2017 року, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.
Враховуючи викладене, позовні вимоги Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про стягнення із відповідача на користь позивача суми боргу за централізоване опалення та централізоване гаряче водопостачання, що утворилась до 01.05.2018 року, підлягають задоволенню в межах строку позовної давності, а саме за період з березня 2017 року по 01 травня 2018 року.
За таких обставин, суд приходить до висновку про зменшення розміру заборгованості , що утворилась до 01 травня 2018 року за централізоване опалення та постачання гарячої води з 16 697,29 грн. до 10 492,46 грн. (16037,13+660,16) - 6204,83), інфляційної складової боргу за цей період з 1 986,98 грн. до 1 350,64грн, 3% річних з 462,50 грн. до 314,85 грн.
В іншій частині вимоги позивача про стягнення заборгованості з відповідача підтверджені належними доказами і підлягають до задоволення, оскільки позивачем надано розрахунок заборгованості, здійснений відповідно до чинних тарифів, затверджених уповноваженим органом, тоді як відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про неправильність таких нарахувань або підтверджували інший розмір заборгованості.
Щодо твердження про те,що запровадження в Україні воєнного стану, відноситься до обставин непереборної сили суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Ця норма встановлює дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок та непереборна сила. Доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Під випадком розуміються будь-які діяння, не викликані чиїмось наміром або необережністю, тобто відсутність вини порушника. Випадковою можна визнати обставину, яку не можна передбачити та попередити при застосуванні обов'язкової для боржника обачності, хоча вона могла б бути передбачена та попереджена, якщо б боржник віднісся до свого зобов'язання з більшою обачністю, ніж та, до якої він був зобов'язаний або якщо на місці боржника була б інша особа. Такий підхід щодо суб'єктивної неможливості передбачити, а отже і попередити діяння, що викликало невиконання або неналежне виконання зобов'язання, дозволяє відмежувати випадок від непереборної сили (форс-мажор).
Поняття та ознаки непереборної сили розкриваються у п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України. Непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності сторін обставина, яку сторони, хоча б навіть і передбачили, але не могли попередити. До таких обставин, як правило, відносять стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не рядова, звичайна обставина, яка хоча і може спричинити певні труднощі для сторін, але не виходить за рамки буденності, а екстраординарна подія, яка не є звичайною.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який виданий всім кого це стосується, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про ведення воєнного стану в Україні».
Враховуючи це Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язкам, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Форс-мажорними обставинами визнається обставина (дія чи подія), що спричинили неможливість виконання договірних зобов'язань у обумовлений сторонами строк. Ці обставини є юридичними фактами, що спричинили неможливість виконання договірних зобов'язань, і для настання яких необхідна наявність певних умов: виникнення після укладення договору; неможливість виконання зобов'язання у період їх існування; закріплення, як правило, таких обставин у договорі як таких, що звільняють від виконання зобов'язання.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17.
Відповідач не надав доказів неможливості виконання зобов'язання у встановлені строки внаслідок настання форс-мажорних обставин (введення воєнного стану).
Запровадження з 24.02.2022 воєнного стану в країні, що є форс-мажорними обставинами, не можуть однозначно засвідчувати неможливість виконання відповідачем договірних зобов'язань перед позивачем, оскільки перелічені обставини не є абсолютною самостійною підставою для відкладення строку виконання зобов'язання на час, протягом якого такі обставини зберігають свою дію.
Близький за змістом правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 910/7495/16 від 08.05.2018.
Наданий відповідачем лист Торгово-промислової палати України має загальний інформаційний характер, не містить ознак, які б ідентифікували конкретне зобов'язання, та не підтверджує неможливість виконання відповідачем саме спірного грошового зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, крім випадків, установлених ст.82 ЦПК України.
Відповідачем, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів своєчасної та у повному обсязі сплати наданих йому житлово-комунальних послуг та відсутності заборгованості перед позивачем з оплати цих послуг.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає встановленим факт порушення прав позивача, а відтак, позов підлягає до задоволення частково - позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги в розмірі 114 167,69 грн., є такими, що підлягають задоволенню, проте в іншій частині у задоволенні позову слід відмовити з підстав пропуску строку позовної давності.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 2 853,28 грн.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 13, 19, 59, 76, 81, 82, 141, 223, 258, 259, 263, 265, 273, 280, 289, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 114 167 (сто чотирнадцять тисяч сто шістдесят сім) гривень 59 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 2 853 (дві тисячі вісімсот п'ятдесят три) гривні 28 копійок.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Повне найменування:
позивач - Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (адреса: 01001, м. Київ, площа І. Франка, 5, код ЄДРПОУ 40538421);
відповідач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП - НОМЕР_1 );
Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;
Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;
В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 28.04.2026.
Суддя І.В. Верещінська