СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 6/759/161/26
ун. № 759/14917/20
20 квітня 2026 року
Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Корецької М.С., за участю боржника, ОСОБА_1 , представника стягувачки, адвоката Волкова А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Гатненська сільська рада Фастівського району Київської області як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Фастівський відділ державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,
І. Позиції учасників справи
Позиція заявника
16 лютого 2026 року через до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Гатненська сільська рада Фастівського району Київської області як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Фастівський відділ державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі також - Фастівський ВДВС), про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Заява обґрунтована тим, що:
- 31 січня 2025 року Святошинський районний суд міста Києва видав виконавчий лист у справі № 759/14917/20, яким передбачено визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю, відібрання дитини та повернення її матері;
- зазначений виконавчий лист перебуває на примусовому виконанні Фастівського ВДВС (виконавче провадження № НОМЕР_1); виконавче провадження здійснюється з примусового виконання рішення суду про відібрання дитини;
- у 2025 році були проведені спроби примусового виконання виконавчого листа; у ході проведення виконавчих дій дитина категорично відмовилася проживати з матір'ю; відмова зафіксована актом державного виконавця;
- дитина, яка досягла 14-ти років має право самостійно визначати своє місце проживання, що позбавляє заявника законної можливості виконати рішення суду;
- у 2025 році він звертався до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню; звернення з цією заявою не є повторним зверненням з тотожними підставами, а зумовлене триваючими та актуалізованими обставинами (дитина стала старшою, її позиція не змінилася, з'явилася нова судова практика з цього питання).
У судовому засіданні ОСОБА_1 вимогу, викладену в заяві, підтримав. Також повідомив, що дитина постійно проживає з ним з 2020 року. Акцентував, що виконавчий лист не може бути примусово виконаний, адже дитина досягла 15-ти річного віку, відмовляється йти до матері та не бажає бути відібраною. Тож, примусове виконання рішення суду порушує право неповнолітньої особи на самостійне визначення місця проживання. Також пояснив, що відібрання дитини є механізмом зміни її місця проживання, що не є законним після досягнення дитиною чотирнадцяти років. Підтвердив, що подана заява не є тотожною до заяви, поданої у 2025 році, оскільки змінилися фактичні обставини та з'явилася нова судова практика, яка підтверджує незаконність примусової зміни місця проживання дитини після 14 років.
Позиція стягувачки
Стягувачка проти задоволення заяви заперечила. 07 квітня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС надійшли заперечення на заяву.
Заперечення обґрунтовані тим, що
- 27 листопада 2024 року Київський апеляційний суд ухвалив постанову у справі № 759/14917/20, якою визначив місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю, ОСОБА_2 , постановив відібрати дитину у ОСОБА_1 та повернути її матері; рішення набрало законної сили 27.11.2024;
- 28 травня 2025 року Верховний Суд ухвалив постанову, якою постанову Київського апеляційного суду залишив без змін;
- у січні 2025 року Святошинський районний суд міста Києва видав виконавчий лист у справі № 759/14917/20 в частині відібрання дитини у батька та повернення її матері; виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа перебуває у Фастівському ВДВС;
- вказане рішення боржник свідомо не виконує; до досягнення дитиною 14-ти років також ухилявся від його виконання;
- наведені боржником обставини не можуть бути підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, адже зводяться до оспорення підстав для відібрання дитини та оскарження судових рішень, що набрали законної сили;
- у 2025 році ОСОБА_1 звертався до суду з тотожною заявою; ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 21.04.2025, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 23.07.2025, в задоволенні заяви відмовлено;
- судові рішення суду апеляційної інстанції є обов'язковим лише для конкретної справи і не створюють прецеденту.
З урахуванням викладеного, в задоволенні заяви просила відмовити.
У судовому засіданні представник стягувачки, адвокат Волков А.В., проти задоволення заяви заперечив, підтримавши доводи, викладені в запереченнях. Додатково пояснив, що примусове виконання виконавчого листа здійснюється в частині відібрання дитини та повернення її матері. Стягувачка усвідомлює і розуміє, що неповнолітня дитина має право самостійно визначати своє місце проживання і не має наміру їй в цьому перешкоджати. Боржник жодних дій на добровільне виконання судових рішень щодо відібрання дитини не вчинив і не мав наміру вчиняти. Виконавчі дії проводилися за участю сторонніх осіб, що створило додатковий тиск на дитину, її волевиявлення не було вільним.
Позиція інших учасників справи
Представники Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області як органу опіки та піклування, Служби у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Служби у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Фастівського ВДВС у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Будь-яких заяв чи заперечень щодо заяви інші учасники справи не подали.
ІІ. Процесуальні дії суду
23 лютого 2026 року суддя Святошинського районного суду міста Києва П'ятничук І.В. постановила ухвалу, якою задовольнила заяву ОСОБА_1 про її відвід.
Протоколом повторно автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2026 головуючим суддею визначено Кравченка Юрія Вікторовича. Справа передана судді 23.03.2026.
30 березня 2026 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження за заявою, в якій призначив судове засідання на 13 квітня 2026 року.
03 квітня 2026 року ОСОБА_1., через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС подав заяву про участь у судовому засіданні, призначеному на 13 квітня 2026 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Зазначену заяву суд задовольнив, про що 03 квітня 2026 року постановив відповідну ухвалу.
07 квітня 2026 року представник стягувачки, адвокат Волков А.В., через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС подав заяву про участь у судовому засіданні, призначеному на 13 квітня 2026 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Зазначену заяву суд задовольнив, про що 13 квітня 2026 року постановив відповідну ухвалу.
З метою дослідження в судовому засіданні відеозаписів, долучених до заяви, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 20 квітня 2026 року.
15 квітня 2026 року ОСОБА_1., через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС подав заяву про участь у судовому засіданні, призначеному на 20 квітня 2026 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Зазначену заяву суд задовольнив, про що 15 квітня 2026 року постановив відповідну ухвалу.
15 квітня 2026 року представник стягувачки, адвокат Волков А.В., через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС подав заяву про участь у судовому засіданні, призначеному на 20 квітня 2026 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Зазначену заяву суд задовольнив, про що 15 квітня 2026 року постановив відповідну ухвалу.
ІІІ. Обставини, які встановив суд
27 листопада 2024 року Київський апеляційний суд ухвалив постанову у справі № 759/14917/20, якою визначив місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю, ОСОБА_2 , постановив відібрати дитину у ОСОБА_1 та повернути її матері; рішення набрало законної сили 27.11.2024 (посилання в Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123582595).
28 травня 2025 року Верховний Суд ухвалив постанову, якою постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року залишив без змін (т. 1, а.с. 151-157).
31 січня 2025 року Святошинський районний суд міста Києва видав виконавчий лист у справі № 759/14917/20, яким визначив відібрати у ОСОБА_1 дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернути матері, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а.с. 22).
05 лютого 2025 року заступник начальника Фастівського ВДВС Кузнєцова К.М. прийняла постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання вказаного виконавчого листа (т. 1, а.с. 23).
06 березня 2025 року ОСОБА_3 подала заяву до відома зацікавлених осіб та органів, у якій повідомила, що самостійно визначає своє місце проживання з батьком (т. 1, а.с. 25).
06 березня 2025 року ОСОБА_1 подав заяву до Фастівського ВДВС про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з досягненням ОСОБА_3 14-ти річного віку та її самостійного визначення місця проживання з батьком (т. 1, а.с. 24).
06 березня 2025 року ОСОБА_3 подала заяву до Фастівського ВДВС, в якій повідомила, що не бажає жити з матір'ю, адже мати вчиняла щодо неї жорстоке поводження, просила не відбирати її від батька (т. 1, а.с. 27).
Згідно з актом державного виконавця, складеним заступником начальника Фастівського ВДВС Кузнєцовою К.М. 26.03.2025, 26 березня 2025 року були проведені виконавчі дії щодо відібрання дитини, ОСОБА_3 , у ОСОБА_1 та передання її ОСОБА_2 . Під час проведення виконавчих дій встановлено, що батько, ОСОБА_1 , вивів у двір ОСОБА_3 , де були присутні представник Гатненської сільської ради, представник боржника за дорученням, ОСОБА_4 . ОСОБА_3 заявила, що не має жодного бажання повертатися та проживати з мамою; на прохання державного виконавця та психолога поспілкуватися з матір'ю дитина відмовилася. Під час дій дитина трималася за руку батька; під час спілкування з психологом дитину знімав ОСОБА_4 на відео (т. 1, а.с. 28).
Згідно з актом державного виконавця, складеним заступником начальника Фастівського ВДВС Кузнєцовою К.М. 25.06.2025, 25 червня 2025 року були проведені виконавчі дії щодо відібрання дитини, ОСОБА_3 , у ОСОБА_1 та передання її ОСОБА_2 . Під час проведення виконавчих дій встановлено, що дитина, ОСОБА_3 , відмовилася повертатися до матері та заявила, що вона визначила своє місце проживання з татом (т. 1, а.с. 29).
21 квітня 2025 року Святошинський районний суд міста Києва постановив ухвалу, якою відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Ухвала мотивована тим, що виконавчий лист виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом; обов'язок боржника не є відсутнім чи припиненим (т. 1, а.с. 162-164).
23 липня 2025 року Київський апеляційний суд ухвалив постанову, якою ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 21.04.2025, залишив без змін. У постанові Київський апеляційний суд виснував, що «звертаючись із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 фактично вдається до оспорювання постанови Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року у справі № 759/14917/20, що залишена без змін постановою Верховного Суду, якою визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір'ю»; «відсутні обставини, які б свідчили про порушення прав боржника при видачі виконавчого листа чи під час його виконання, при цьому обов'язок боржника на теперішній час не є відсутнім або припиненим» (т. 1, а.с. 165-168).
23 липня 2025 року Верховний Суд ухвалив постанову, згідно з якою касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 21.04.2025 та постанову Київського апеляційного суду від 23.07.2025 повернув заявнику (т. 1, а.с. 169-171).
15 лютого 2026 року ОСОБА_3 подала заяву до Святошинського районного суду міста Києва, в якій зазначила, що фактично проживає разом батьком, ОСОБА_1 , категорично заперечує проти її відібрання та примусового повернення до матері, визначає своє місце проживання разом з батьком та заперечує проти примусового виконання виконавчого листа (т. 1, а.с. 15).
У судовому засіданні був досліджений відеозапис, долучений боржником через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС, назва файлу «дитина інформує держвиконавця, що живе і хоче жити з батьком 26 03 2025», дата створення файлу 04.04.2025, 03:18, тривалістю 0 годин 0 хвилин 25 секунд.
На відеозаписі зафіксовано як державний виконавець повідомляє дитину на ім'я ОСОБА_5 , що вона має іти жити з мамою. На що, жіночий голос за кадром відповідає: «Ні, я не піду нікуди. Я хочу жити з батьком. Я сама маю право вирішувати, я нікуди не піду, я хочу жити з батьком».
У судовому засіданні був досліджений відеозапис, долучений боржником через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС, назва файлу «дитина самостійно визначає своє місце проживання з батьком 05 04 2025», дата створення файлу 04.04.2025, 16:50, тривалістю 0 годин 0 хвилин 53 секунди.
На відеозаписі зафіксовано як ОСОБА_3 повідомляє, що їй чотирнадцять років і вона самостійно визначає своє місце проживання з батьком. Наполягала, що не буде проживати з матір'ю.
У судовому засіданні був досліджений відеозапис, долучений боржником через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС, назва файлу «дитина заявляє держвиконавцю про самостійне визначення МП з батьком 25 06 2025», дата створення файлу 27.06.2025, 02:39, тривалістю 0 годин 0 хвилин 42 секунди.
На відеозаписі зафіксовано як державний виконавець повідомляє ОСОБА_3 , що проводяться виконавчі дії з відібрання її у тата та повернення її до мами. На запитання державного виконавця, чи згодна вона, дитина відповідає: «Ні, мені чотирнадцять років, я сама визначаю, де мені жити».
У судовому засіданні був досліджений відеозапис, долучений представником стягувача через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС, назва файлу «video_26.03.2025», дата створення файлу 15.04.2026, 11:31, тривалістю 0 годин 01 хвилин 48 секунд.
На відеозаписі зафіксовано як на подвір'ї приватного будинку відбувається спілкування дитини з жінкою в присутності особи чоловічої статі в синій куртці (зі слів голосу за кадром «ОСОБА_4, головний психолог», який фільмує розмову на телефон. Неподалік перебувають п'ять осіб. По завершенню розмови дитина підходить до цих осіб, бере за руку батька та відбувається розмова державного виконавця з дитиною, описана у відеозаписі з назвою «дитина інформує держвиконавця, що живе і хоче жити з батьком 26 03 2025».
У судовому засіданні був досліджений відеозапис, долучений представником стягувача через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС, назва файлу «video_25.06.2025», дата створення файлу 15.04.2026, 10:54, тривалістю 0 годин 01 хвилин 51 секунда.
На відеозаписі зафіксовано як дитина тримає за руку невстановленого чоловіка в синіх джинсах та сірій кепці. До дитини звертається державний виконавець та відбувається розмова державного виконавця з дитиною, описана у відеозаписі з назвою «дитина заявляє держвиконавцю про самостійне визначення МП з батьком 25 06 2025». Під час розмови з державним виконавцем за руку дитину ніхто не тримає. Після завершення розмови сивий чоловік з вусами і бородою просить державного виконавця спитати у дитини, яким чином виконується рішення суду. Державний виконавець і голос за кадром просять не тиснути на
ІV. Мотиви суду
Згідно з частинами першою, другою статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження.
У доктрині процесуального права розмежовують дві групи підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню: процесуально-правові та матеріально-правові.
Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов'язку боржника з передбачених законом підстав.
Разом з цим законодавець не дав чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у частині другій статті 432 ЦПК України. При цьому словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад: в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.
Отже, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є вичерпними, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду в справі № 824/2/22 від 21 грудня 2023 року.
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 2 ЦПК України до основних засад цивільного судочинства належить обов'язковість судового рішення.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).
Зазначені норми узгоджуються з фундаментальним принципом судочинства res judicata, який визнано на міжнародному рівні та зафіксовано, в тому числі, у п. 1 ст. 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Цей принцип означає остаточність судового рішення, яке набрало законної сили і сприяє утвердженню правової визначеності як складової верховенства права.
Згідно з принципом res judicata жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відступ від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Про це зазначено у численних рішеннях Європейського Суду з Прав Людини (наприклад, «Устименко проти України» (заява № 32053/13); п. 46 від 29.10.2015, «Брумареску проти Румунії» (заява № 28342/95); п. 61 від 28.11.1999).
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
При цьому для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки та врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.
Для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання правомірних приватно-правових конструкцій з метою створення передумов для оспорення судового рішення чи підтвердження обставин, установлених у судовому рішенні, яке набрало законної сили. Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
V. Оцінка і висновки суду
Як на підставу для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 послався на неможливість виконання виконавчого листа, зумовлену досягненням дитиною чотирнадцяти років та її абсолютним правом самостійно визначати місце проживання.
Суд наголошує, що в 2025 році ОСОБА_1 звертався до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, з таких же підстав.
Святошинський районний суд міста Києва та Київський апеляційний суд виснували, що звернувшись із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 фактично вдався до оспорювання постанови Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року у справі № 759/14917/20, що набрала законної сили. Суди констатували що обов'язок боржника на теперішній час не є відсутнім або припиненим.
З огляду на викладене, суд, з урахуванням принципу розумності, констатує, що будь-яка оцінка обставин наявності чи відсутності підстав визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, за своєю сутністю становитиме перегляд судових рішень, що набрали законної сили. Очевидно, що такий перегляд створить передумови для колізії судових рішень, а тому не відповідає принципу res judicata та суперечитиме правовій визначеності як складовій конституційного принципу верховенства права.
Доводи ОСОБА_1 про зміну обставин у справі з огляду на їх триваючий характер суд відхиляє. Попри темпоральну відмінність установлених обставин та відсутність у попередній справі окремих доказів, змістовно обставини справи не змінилися. Боржник так само посилається на відмову дитини проживати з матір'ю та самостійне визначення дитиною свого місця проживання; постанова Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року дотепер не виконана. Подання ОСОБА_1 нових доказів, зокрема заяви ОСОБА_3 від 15.02.2026, сутності цих обставин не змінює.
Аргументи боржника про зміну судової практики на зазначені висновки не впливають, адже стабільність чи мінливість судової практики сама по собі не може бути достатньою підставою для перегляду судових рішень, ухвалених на користь тієї чи іншої сторони виконавчого провадження.
На будь-які інші підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, ОСОБА_1 не послався.
З урахуванням викладеного, в задоволенні заяви суд відмовляє повністю.
Керуючись статтями 258-261, 353-355, 432 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа № 759/14917/20, виданого Святошинським районним судом міста Києва 31 січня 2025 року, відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повна ухвала суду складена 27 квітня 2026 року.
Суддя Ю.В. Кравченко