Справа № 752/18188/25
Провадження №: 2/752/2910/26
28 квітня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (далі - ТОВ «Фінпром Маркет», Товариство) через засоби електронного зв'язку звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 21360 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 21.02.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (далі - ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», первісний кредитор) та ОСОБА_1 у електронній формі був укладений договір про надання коштів у кредит №73183928, за умовами якого позичальнику надано кредитні кошти в сумі 12000 грн строком на 30 днів, тобто по 22.03.2025. За умовами вказаного договору його сторони передбачили сплату позичальником відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 1,00% на день, комісії за надання кредиту в розмірі 15% від суми наданого кредиту, а також відсотків за понадстрокове користування кредитними коштами у розмірі 4,00% за кожен день такого користування. Первісний кредитор свої зобов'язання за вказаним кредитним договором виконав належним чином, надавши відповідачу кредитні кошти в обумовленому розмірі та порядку.
В подальшому 26.06.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінпром Маркет» було укладено договір факторингу №26/06/25 у відповідності до умов якого первісний кредитор відступив останньому права вимоги до боржників, зокрема, до відповідача за кредитним договором №73183928 від 21.02.2025.
Оскільки первісний кредитор свої зобов'язання перед позичальником відповідно до укладеного кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти, але останній взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту не виконує належним чином, у нього виникла заборгованість у загальному розмірі 21360 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 12000 грн, заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 1800 грн, заборгованості за комісією - 1800 грн та заборгованості за процентами, що нараховані за понадстрокове користування кредитом у сумі 5760 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач відмовляється добровільно повернути отримані в кредит грошові кошти та сплатити відсотки за їхнє користування і комісію, то позивач з метою захисту свого порушеного права змушений був звернутися до суду із вказаним позовом, відповідно до вимог якого просив стягнути з ОСОБА_1 зазначену заборгованість та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2025 для розгляду цивільної справи №752/18188/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 08 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.
Разом з тим, судом було задоволено клопотання ТОВ «Фінпром Маркет» та витребувано від АТ КБ «ПриватБанк» інформацію щодо належності ОСОБА_1 карткового рахунку № НОМЕР_1 , а також виписку по вказаному картковому рахунку за період з 21.02.2025 до 24.02.2025.
29.10.2025 від АТ КБ «ПриватБанк» надійшла витребувана судом інформація.
Відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень щодо суті спору, а також заява про проведення розгляду справи з повідомленням учасників справи, або ж повідомлення про адресу іншого місця проживання, від відповідача на адресу суду не надходило.
Відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи. Зокрема, копія позовної заяви з додатками до неї у відповідності до вимог частини сьомої статті 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) були направлені позивачем на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача листом з описом вкладення (штрих-код 0503765030929).
Копія ухвали суду від 08 серпня 2025 року направлялася на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача рекомендованим листом з повідомленням, який повернувся на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до положень пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З огляду на те, що на поштовому повідомленні проставлено відмітку «адресат відсутній за вказаною адресою», тобто за зареєстрованим місцем проживання відповідача, в силу положень пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України вважається, що поштове відправлення вручено відповідачеві та він є повідомленим про розгляд справи.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б).
Згідно постанов Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі №465/6147/18, від 30 листопада 2022 року у справі №759/14068/19, від 30 листопада 2022 року у справі №725/486/22, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною восьмою статті 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Оскільки відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позовну заяву, то суд на підставі частини восьмої статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Фінпром Маркет» підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 21.02.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) №73183928 (далі - кредитний договір), відповідно до умов пункту 2.1 якого кредитодавець зобов'язався передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а останній зобов'язався повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку кредиту, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми кредиту та комісію за надання кредиту.
За умовами пункту 2.2 вказаного договору сума кредиту була визначена в розмірі 12000 грн строком на 30 днів, процентна ставка на день - 0,500% (фіксована), а комісія за надання кредиту - 15,00% від суми наданого кредиту (що у грошовому еквіваленті становить 1800 грн). Дата надання кредиту визначена 21.02.2025, а останній день його повернення позичальником - 22.03.2025. При цьому вказано, що проценти за понадстрокове користування кредитом становлять 4,00% на день.
Згідно з пункту 5.1 кредитного договору було визначено, що перед його укладенням (підписанням) позичальник ознайомлюється з Паспортом споживчого кредиту та Офертою, що містить умову в тому числі проект договору, Політикою конфіденційності, Правилами надання коштів та банківських металів у кредит, іншою інформацією про кредитодавця та послуги, які ним надаються, в тому числі на сайті кредитодавця.
У пунктах 5.5, 5.6 кредитного договору вказано, що він укладений сторонами дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, в результаті чого відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію», у сторін договору виникають цивільні права та обов'язки. Договір укладався відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) укласти договір в електронній формі та його підписання сторонами шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Укладений (підписаний) таким чином договір прирівнюється до укладеного договору в письмовій формі.
У розділі 12 договору позики «Юридичні адреси та реквізити сторін» вказано ідентифікуючі відомості ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», з електронним підписом директора Білан В.І., а також ідентифікуючі відомості позичальника ОСОБА_1 , а саме: дані паспорту, РНОКПП, ПІБ, місце проживання, телефон, електронна адреса, реквізити банківської картки № НОМЕР_1 та електронний підпис позичальника одноразовим ідентифікатором «03323».
Підписаним відповідачем та первісним кредитором Додатком №1 до кредитного договору було встановлено графік повернення кредитних коштів та щомісячної сплати відсотків за їхнє користування, де датою повернення кредиту визначено 22.03.2025.
У наданій суду копії листа АТ «Таскомбанк» від 11.07.2025 за вих.№27609/47.1 міститься інформація про те, що в рамках договору про організацію взаємодії при переказі коштів фізичним особам №74 від 03.08.2020 Банком було здійснено перекази грошових коштів на рахунки одержувачів до яких емітовані електронні платіжні засоби, зокрема, 21.02.2025 09:01:54 на картку НОМЕР_1 в сумі 12000 грн, код авторизації 029167, відправник ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».
Також, відповідно до листа АТ КБ «ПриватБанк» від 08.08.2025 за вих.№20.1.0.0.0/7-251014/90835 на ім'я відповідача емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 .
Згідно долученої до листа виписки з банківського рахунку відповідача за період з 21.02.2025 по 24.02.2025 ОСОБА_1 отримав 21.02.2025 на вказану картку грошові кошти в розмірі 12000 грн.
Таким чином, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» виконало умови кредитного договору та перерахувало на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 12000 грн, але позичальник попри взяті на себе зобов'язання не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, унаслідок чого в нього виникла заборгованість.
Відповідно до складеного первісним кредитором ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» розрахунку заборгованості за кредитним договором №73183928 від 21.02.2025 у відповідача за період з 21.02.2025 по 26.06.2025 та станом на 26.06.2025 наявна заборгованість у загальному розмірі 21360 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 12000 грн, заборгованості за процентами в сумі 1800 грн, заборгованості за процентами за понадстрокове користування кредитними коштами в розмірі 5760 грн та комісією у розмірі 1800 грн.
У поданій до суду позовній заяві ТОВ «Фінпром Маркет» посилалось на те, що до нього від первісного кредитора перейшло право вимоги до відповідача за вказаним вище кредитним договором на підставі відповідного договору факторингу.
Так, в матеріали справи надана копія договору факторингу №26/06/25 від 26.06.2025, укладеного між ТОВ «Фінпром Маркет» (фактор) та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (клієнт), за яким клієнт зобов'язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язався прийняти такі права вимоги та передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна придбання) за відповідний Реєстр за плату, у передбачений цим договором спосіб.
Відповідно до умов пункту 2.1.3 вказаного договору факторингу його сторонами було врегульовано, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги відбувається в день підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників та набуває всіх прав щодо боржників в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу, відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно наданого позивачем копії Реєстру прав вимог №26/06/25-02 від 26.06.2025 ОСОБА_1 значиться в реєстрі боржників за яким до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором №73183928 від 21.02.2025 в сумі 21360 грн, з яких 12000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 1800 грн - заборгованість за відсотками, 5760 грн - заборгованість по процентам за понадстрокове користування, 1800 грн - заборгованість за комісією.
Так, положеннями пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частинами першою та другою статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За приписами частин першої, другої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Положеннями частини першої статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина друга статті 1054 ЦК України).
Частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
У відповідності до вимог частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі, а відповідно частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).
Так, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року №675-VIII.
Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до положень частини сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина дванадцята статті 11 Закону).
За змістом статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір №73183928 від 21.02.2025 містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк повернення грошових коштів, розмір процентів, умови кредитування.
Умовами кредитного договору відповідач та первісний кредитор передбачили його укладання в електронній формі шляхом накладення електронних підписів, зокрема, зі сторони відповідачем одноразовим ідентифікатором.
У реквізитах підписантів кредитного договору зазначено, що позичальник підписав вказаний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором «03323».
Враховуючи умови та зміст кредитного договору, його було укладено на сайті кредитодавця та ОСОБА_1 , який підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором. При цьому, без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт товариства та ідентифікації позичальника, такий договір не був би укладений.
Зазначене відповідає висновкам, що викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19, провадження №61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20, провадження №61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20, провадження №61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, провадження №61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі №234/7298/20, провадження №61-2902св21.
Договір містить паспортні дані, податковий номер, номер засобів зв'язку, поштову та електронну адресу, реквізити банківської картки відповідача.
Таким чином, суд уважає доведеним той факт, що кредитний договір був вчинений його сторонами в електронній формі, та яка відповідно до статті 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми та є обов'язковим до виконання сторонами.
Окрім того, зазначений договір не визнаний судом недійсним, тому в силу статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.
З урахуванням викладеного укладення договору, наявність електронного підпису підтверджує волю сторін, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Щодо права позивача пред'являти свої вимоги до відповідача за цим договором, то суд керується такими положеннями норм матеріального права.
Положеннями частини першої статті 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
За нормою статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Частиною першою статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно із статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє останнього від обов'язку погашення кредиту.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за №361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за №278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за №667/11010/14-ц.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит, що узгоджується з положеннями статті 517 ЦК України.
Судовим розглядом установлено, що 26.06.2025 між ТОВ «Фінпром Маркет» (фактор) та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» був укладений договір факторингу №26/06/25, за умовами якого ТОВ «Фінпром Маркет» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», зокрема до відповідача за кредитним договором №73183928 від 21.02.2025, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Отже, ТОВ «Фінпром Маркет» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором та відповідно має право вимагати від останнього виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором.
Як було зазначено вище, згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Вимогами частини другої статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статтей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Згідно з частиною другою статті 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.
Відповідно до наданого в матеріали справи розрахунку заборгованості відповідача за спірним кредитним договором у останнього станом на 226.06.2025 наявна заборгованість у загальному розмірі 21360 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 12000 грн, заборгованості за процентами в сумі 1800 грн, заборгованості за процентами за понадстрокове користування кредитними коштами в розмірі 5760 грн та комісією у розмірі 1800 грн.
В ході судового розгляду на підставі належних та допустимих доказів установлені факти укладення кредитного договору, отримання позичальником кредитних коштів, невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати процентів і комісії відповідно до умов договору.
Отже, оскільки відповідач допустив порушення умов укладеного із первісним кредитором договору, то у ТОВ «Фінпром Маркет», як нового кредитора, станом на дату пред'явлення позову у цій справі наявне право вимагати у відповідача повернення кредиту, а також сплати встановленої договором комісії за надання кредиту.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розмір заборгованості за тілом кредиту та комісією, або ж підтверджували б факт повернення отриманих в кредит грошових коштів. Відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині, за відсутності заперечень щодо викладених у ній розрахунку боргу від відповідача, приймається судом як достовірний.
При вирішенні даного спору судом взято до уваги, що відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку банку не повернуті, суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Оскільки ОСОБА_1 допустив порушення умов укладеного із первісним кредитором договору та не повернув фактично отримані кредитні кошти й не сплатив комісію, то у даній справі наявні правові підстави для стягнення з нього на користь позивача заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) в розмірі 12000 грн та комісією у сумі 1800 грн.
При вирішенні заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по нарахованими відсотками за користування кредитними коштами в сумі 1800 грн, а також нарахованими відсотками за понадстрокове користування кредитом у розмірі 5760 грн, то суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У зазначеній постанові Верховний Суд, розглядаючи питання стягнення штрафних санкцій за договором споживчого кредитування, сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання».
Надаючи правову оцінку вказаним поняттям у частині нарахування штрафних санкцій за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього. Відрізняються терміни в тому випадку, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання. Указаний висновок міститься у пункті 35 Постанови.
Окрім того, в пункті 54 постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Тобто, згідно з логікою Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред'явлення вимоги в порядку частини другої статті 1050 ЦК України.
За змістом статті 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі висновки викладені також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі № 300/438/18.
Як вбачається із умов кредитного договору, сума кредиту становить 12000 грн, вона надавалась позичальнику строком на 30 днів. Відповідно до пункту 2.4 кредитного договору термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 22.03.2025. Згідно таблиці у графіку розрахунків, який є додатком №1 до договору, зазначено 22.03.2025, як дату платежу з повернення кредиту в сумі 12000 грн та сплати проценти за користування кредитом у сумі 1800 грн, а також комісії в сумі 1800 грн.
В той же час, за наданим суду розрахунком заборгованості прослідковуєтся, що нарахування кредитором процентів за користування кредитними коштами в сумі 1800 грн охоплюють період з 21.02.2025 по 22.03.2025, виходячи з відсоткової ставки 0,5% на день у розмірі 60 грн щоденно. А також, у період з 23.03.2025 по 03.04.2025 кредитодавцем було нараховано проценти за понадстрокове користування кредитними коштами в сумі 5760 грн, виходячи з відсоткової ставки 4,0% на день у розмірі 480 грн щоденно.
Так, згідно пунктів 2.2.2, 2.2.3 кредитного договору його сторонами було чітко визначено строк надання кредиту терміном у 30 днів та встановлено розмір процентної ставки в розмірі 0,5% на день, яка підлягала сплаті позичальником за користування кредитними коштами.
Згідно пункту 10.5.1 кредитного договору якщо сума кредиту, що надається позичальнику за договором, перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на дату укладення договору, користування кредитом понад встановлений договором строк нараховуються проценти за понадстрокове користування кредитом (його частиною) в розмірі, визначеному пунктом 2.2 договору за кожен день такого користування з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства.
У пункті 2.2.4 кредитного договору зазначений розмір процентів за понадстрокове користування кредитом у розмірі 4,00% на день.
Крім того, у розділі 7 кредитного договору його сторони погодили порядок продовження строку кредитування, де такий може бути ініційований позичальником шляхом укладення додаткового договору.
Зі змісту вказаних положень договору вбачається, що названі позивачем проценти за понадстрокове користування кредитними коштами, передбачені пунктом 10.5.1 кредитного договору, умови такого договору пов'язують саме з неповерненням у встановлений договором строк кредитних коштів, а відтак по суті це є санкцією для позичальника за прострочення виконання основного зобов'язання.
Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за №910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частина другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Звертаючись до суду із позовом, позивач не заявляв вимоги про застосування судом частини другої статті 625 ЦК України.
Окремо матеріали справи й не містять доказів на підтвердження факту вчинення відповідачем, як позичальником дій, передбачених розділом 7 кредитного договору, на пролонгацію строку кредитування.
Враховуючи споживчий характер правовідносин, суд виходить із того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з фінансовою установою фактично не є рівними.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих за межами строку кредитування, що визначений в пункті 10.5.1 договору, оскільки підставою до їх нарахування фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений пунктом 2.2.2 договором строк, що має наслідком відповідальність, визначену статтею 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки на підставі статті 1048 ЦК України.
Ба більше, зазначені за кредитним договором №73183928 від 21.02.2025 проценти за понадстрокове користування кредитом у сумі 5760 грн за своєю правовою природою не є платою за користування кредитними коштами у межах строку кредитування, а фактично виступають способом відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, тобто фактично мають характер неустойки (штрафної санкції), незалежно від їх формального найменування у договорі.
Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2120-IX, серед іншого, внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного Кодексу та доповнено його Пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
Здійснюючи тлумачення цього пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України, Верховний Суд в постанові від 12 червня 2024 року у справі № 910/10901/23 виснував, в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення повернення коштів.
Аналогічна позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23.
Отже на період дії воєнного стану позичальники звільняються від сплати неустойки.
24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год30 хв 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.
Таким чином, враховуючи, що спірний кредитний договір було укладено у 2025 році, тобто в період дії воєнного стану в Україні, а нараховані первісним кредитором проценти за понадстрокове користування кредитними коштами за своєю правовою природою є відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов'язання (неустойкою), суд уважає, що нараховані проценти за понадстрокове користування кредитом у сумі 5760 грн не можуть бути стягнуті з відповідача, з огляду на приписи пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Таким чином, в межах даного провадження наявні правові підстави для стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами лише протягом строку кредитування за кредитним договором №73183928 від 21.02.2025, а саме у період з 21.02.2025 по 22.03.2025, що складає 1800 грн (12000 грн х 0,5% х 30 днів).
У іншій частині позовних вимог про стягнення відсотків за понадстрокове користування кредитними коштами за період з 23.03.2025 по 03.04.2025 у розмірі 5760 грн задоволення не підлягають, з огляду на наведені вище судом мотиви.
В цілому відповідач, всупереч вимогам частини першої статті 81 ЦПК України, не надав жодних належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів щодо наявного у нього розміру заборгованості за кредитним договором, в тому числі і таких, що підтверджували б сплату заборгованості в повному обсязі чи відсутність такої, або наявність заборгованості в іншому розмірі.
Положеннями частин першої та третьої статті 83 ЦПК України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Проте, відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого судом строку. В матеріалах справи також відсутні докази неможливості подання відповідачем доказів з об'єктивних причин, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження строк.
Суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім випадків, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відтак, враховуючи той факт, що за наслідками судового розгляду було установлено факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №73183928 від 21.02.2025, а також зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів з боку відповідача на спростування зазначених вище висновків, як і доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Фінпром Маркет». А саме, наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 15600 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12000 грн, заборгованості по відсоткам у загальному розмірі 1800 грн, а також заборгованості по комісії у розмірі 1800 грн.
Згідно вимог статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.
Так, відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частиною першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду копії наступних документів: договору №01-11/24 про надання правничої допомоги від 01.11.2024, укладеного з адвокатом Ткаченко Ю.О.; витягу з акту №16-П приймання-передачі наданої правничої допомоги від 11.07.2025 (послуги на суму 500 грн - вивчення наявних у клієнта документів, проведення їх аналізу, визначення правової позиції/ аналіз судової практики та збір документів/доказів, на суму 3000 грн - підготовка/ складання позовної заяви); акту приймання-передачі справ на надання правничої допомоги; платіжної інструкції №579937082.1 від 11.07.2025; ордера серії АЗ №1149961 від 01.11.2024 на надання правничої (правової допомоги) адвокатом Ткаченко Ю.О.; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2099.
Крім того, з матеріалів справи убачається, що в ході розгляду справи судом стороною відповідача не було реалізовано своє право на подачу відзиву на позовну заяву, не висловлено своїх заперечень з приводу наданого позивачем розрахунку витрат на понесену правничу допомогу. Будь-яких заяв або клопотань про зменшення судових витрат на адресу суду від відповідача також не надходило.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язанні з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки за результатами розгляду суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову у цій справі, то відповідно з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені на сплату судового збору в розмірі 1769,08 грн та на професійну правничу допомогу у розмірі 2556,05 грн, тобто пропорційно до загального розміру задоволених позовних вимог (73,03%).
Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість за кредитним договором №73183928 від 21.02.2025 у загальному розмірі 15600 грн, а також понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1769,08 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2556,05 грн.
У задоволенні інших вимог позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
1. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», адреса: 08205, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Стельмаха Михайла, будинок №9-А, офіс 204, код ЄДРПОУ - 43311346;
2. Відповідач - ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 .
Повне рішення складено 28.04.2026.
Суддя А.О. Митрофанова