28 квітня 2026 року
м. Київ
справа №320/14599/24
адміністративне провадження № К/990/11625/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Шишова О.О., Желтобрюх І.Л.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі №320/14599/24 за адміністративним позовом Виробничо-комерційної фірми «РВК Плюс» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, Виробничо-комерційна фірма «РВК ПЛЮС» у формі ТОВ звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просила суд визнати протиправними та скасувати податкові-повідомлення Головного управління ДПС у м. Києві від 01.12.2021 №00874530902 на суму 1.485.326,97 грн, №00875630902 на суму 20.000,00 грн, №00875680902 на суму 1.020,00 грн, №00875730902 на суму 500.000,00 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2026 за наслідками апеляційного перегляду задоволено скаргу ВКФ «РВК ПЛЮС» у формі ТОВ, скасовано вищенаведене рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 та прийнято нове судове рішення, яким позов задоволено.
Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.
До Верховного Суду 13.03.2026 надійшла касаційна скарга Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі №320/14599/24, яка ухвалою Верховного Суду від 30.03.2026 залишена без руху для усунення скаржником її недоліків у десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали, шляхом належного викладення підстав касаційного оскарження, а також сплати судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 45.400,00 грн та надання оригіналу платіжного документа.
На виконання вимог вказаної ухвали суду податковим органом надіслано уточнену касаційну скаргу та надано оригінал платіжної інструкції від 10.03.2026 № 789 про сплату судового збору в розмірі 53 680,00 грн.
Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права щодо п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, оскільки фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), у частині того чи вимагає чіткого з'ясування місця безпосереднього провадження платником податків конкретного виду діяльності та фактичного проведення цієї перевірки у такому місці або ж за місцем розташування тих чи інших об'єктів, які використовуються господарюючим суб'єктом у його діяльності, яка охоплюється предметом фактичної перевірки та без врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року в справі № 640/2254/19.
Крім цього, скаржник посилався на те, що постанова суду апеляційної інстанції є незаконною і ухваленою без дотримання норм матеріального та без врахування норм процесуального права у відповідності до частини третьої статті 242 КАС України, а внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права судами надано невірну юридичну оцінку обставинам, що мають значення для справи. Це спричинило помилковість висновків суду щодо прав і обов'язків сторін у справі та призвело до винесення незаконного судового рішення.
Вирішуючи питання про можливість відкриття касаційного провадження за поданою скаргою, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Верховний Суд зазначає, що відповідно пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Верховний Суд зауважує, що обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1, частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку суду, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
До того ж, у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Повертаючись до зазначеної скаржником підстави касаційного оскарження, колегія суддів звертає увагу скаржника, що як вказувалось останньому під час повернення первісно поданої касаційної скарги і встановлено зі змісту оскаржуваної постанови, задовольняючи позов суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до наказу «Про проведення фактичних перевірок суб'єктів господарювання» від 07.09.2021 №6944-п, направлень на перевірку від 22.09.2021 №16979/26-15-09-02 та №16981/26-15-09-02, Акта фактичної перевірки від 04.10.2021 №74035/Ж5/26-15-09-02/30697215 фактична перевірка Виробничо-комерційної фірми «РВК Плюс» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (позивача) була проведена за місцем реєстрації суб'єкта господарювання: м. Київ, вул. Мічуріна, буд. 4. Під час проведення перевірки відповідачем не було перевірено об'єкти за місцем провадження позивачем своєї діяльності, оскільки в акті перевірки зазначено, що пальне товариство зберігало за адресами: Кіровоградська обл., м. Гайворон, вул. Марата, 79; Кіровоградська обл., с. Високі Байраки, вул. Знам'янська, 1. Крім того, під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції відповідач підтвердив, що виїзду за місцем зберігання пального, вказаного у наявних ліцензіях позивача: Кіровоградська обл., м. Гайворон, вул. Марата, 79; Кіровоградська обл., с. Високі Байраки, вул. Знам'янська, 1, контролюючим органом здійснено не було. Разом з тим, місцем проведення фактичної перевірки у даній адміністративній справі мало бути фактичне місцезнаходження ємностей, у яких здійснюється зберігання пального позивача, оскільки перевірці підлягали їх наявність чи відсутність та здійснення операцій з пальним, яке знаходилось саме у цих ємностях.
Таким чином, за результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що фактично у цій справі було проведено виїзну документальну позапланову перевірку, щодо якої в ПК України передбачено окремий порядок її ініціювання і проведення. Встановлення обставин, зокрема, щодо проведення контрольного заходу не лише не за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, а і не за місцем розташування господарських та інших об'єктів права власності такого платника свідчить про допущення податковим органом під час фактичної перевірки порушень положень підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України. Отже відповідачем не дотримані встановлені правовими нормами умови та порядок проведення фактичної перевірки. Судом зроблено висновок, що оскільки порушення порядку проведення контрольного заходу за таких обставин позбавило суд процесуальної можливості прийняти акт перевірки як допустимий доказ, висновки відповідача про наявність в діях позивача порушень норм податкового законодавства є передчасними, а оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення неправомірними.
Дійшовши вказаних висновків, суд апеляційної інстанції посилався на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, а також Верховного Суду, які викладені у постановах від 27 травня 2021 року у справі № 320/2460/19, від 29 липня 2021 року у справі № 320/2460/19, від 28 грудня 2022 року у справах № 420/22374/21, № 640/25793/21, № 160/14248/21, від 11 листопада 2020 року у справі № 640/2254/19, а також Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18.
При цьому скаржником не обґрунтовано помилковість таких висновків суду апеляційної інстанції з посиланням на правові позиції Верховного Суду і як вказувалось скаржнику під час залишення касаційної скарги без руху, в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявні правові висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (постанова Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №380/13375/21), що не враховано останнім під час подання уточненої касаційної скарги з визначенням при цьому іншої підстави касаційного оскарження (п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України замість зазначеної при поданні касаційної скарги п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України).
Разом з тим, Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Проте недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, посилань на практику Верховного Суду, без зазначення неправомірності врахування судом апеляційної інстанції правових позиції Верховного Суду, а також зводяться до висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами і переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження, враховуючи водночас межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 КАС України.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що скаржником не вказано, в чому полягає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права і не вказано відповідну підставу касаційного оскарження, а лише зазначено загальні вимоги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, незважаючи на те, що судами попередніх інстанцій прийняті різні рішення за результатами розгляду справи і предметом касаційного перегляду є саме постанова суду апеляційної інстанції, а не рішення суду першої інстанції.
Однак суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 3 статті 334 КАС України).
Відповідно до частини 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно положень пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що скаржником не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, не усунуто у повному обсязі недоліки касаційної скарги, які були підставою для залишення її без руху.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 330, 332, 355, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі №320/14599/24 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Судді І.А. Васильєва
О.О. Шишов І.Л. Желтобрюх