Справа № 579/2940/25
2/579/272/26
16 квітня 2026 року Кролевецький районний суд Сумської області
в складі: головуючого судді - Моргуна О.В.,
за участі секретаря судового засідання - Сергієнко Ж.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кролевець цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
АТ КБ «ПриватБанк», звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором №б/н від 29.07.2010 року в розмірі 58492,10 грн., що складається з 53686,23 грн. - заборгованість за тілом кредита, 4805,87 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, з тих підстав, що відповідач добровільно не виконує зобов'язання за кредитним договором.
Відповідач у наданий судом строк та станом на 16 квітня 2026 року своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву не скористався, відзив на позов не подав, заперечення щодо розгляду справи в спрощеному порядку, будь-яких клопотань чи заяв не надав. Надав довідку про рух коштів.
У відповідності до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Згідно правил ч. 6 ст.19 ЦПК України зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог ст.274 ЦПК України справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.
Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
При розгляді справи судом встановлено, що між АТ КБ “ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір від 29.07.2010 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який складається з паспорту споживчого кредиту, заяви про приєднання до умов та правил надання послуг, що становить кредитний договір (а.с. 49).
25.10.2021 р. Відповідачем підписано Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі якої отримано додаткову кредитну картку, а також погоджені інші суттєві умови користування кредитним рахунком. Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг Відповідачем підписано власноруч на планшеті (а.с.50-61, 80-84).
Відповідач своїм підписом підтвердив згоду на те, що підписані паспорт споживчого кредиту, заява про приєднання до умов та правил надання послуг складає між ним та банком договір банківського рахунка. Відповідач зобов'язався виконувати вимоги умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті ПриватБанку.
17.10.2024 року Відповідач підписав у системі самообслуговування Приват24 за допомогою OTP пароля Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Додаткову угоду № SAMDN50OTC003563174_01 до Кредитного договору від 17.10.2024 року (а.с. 62-64, 65-79).
При укладанні Договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Судом встановлено, що сторони не ставили питання про розірвання договору від 29.07.2010 року. Таким чином між позивачем та відповідачем виникли цивільні права та обов'язки, які вони врегулювали договором від 29.07.2010 року.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1054, ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
Статтею 549 ЦК України встановлена відповідальність боржника у виді неустойки у разі порушення ним зобов'язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором від 29.07.2010 року, укладеного між АТ КБ “ПриватБанк» та ОСОБА_1 заборгованість станом на 15.12.2025 року становить 58492,10 грн., що складається з 53686,23 грн. - заборгованість за тілом кредита, 4805,87 грн. - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 30-37).
За змістом ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Відповідач ОСОБА_1 не оспорював договір позики, укладений між АТ КБ “ПриватБанк» та ним, не надав суду доказів, що кредитний договір укладений проти його справжньої волі.
Крім того, заперечень та доказів на спростування заборгованості за кредитним договором від 29.07.2010 року чи заборгованості у меншому розмірі відповідачем ОСОБА_1 суду не надано.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що відповідач не погасив узятий ним кредит, не сплатив відсотків, і відповідно до зазначених вище норм цивільного законодавства ці суми підлягають стягненню з відповідача на користь АТ КБ “ПриватБанк».
Згідно ч.ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватись на припущеннях.
Сторонам, надано можливість повно реалізувати процесуальні права, надані їм законом, в тому числі надати докази.
На відповідача покладений обов'язок з врахуванням предмету і підстав позову довести відповідно до вимог ст.12, 13 ЦПК України за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 78-80 ЦПК України, протилежне, на що позивач посилається як на підставу своїх вимог.
Відповідач не надав доказів того, що він договір не укладав, не отримував грошові кошти, своєчасно та в повному обсязі виконав умови договору та не надав доказів про відсутність заборгованості чи про заборгованість у меншому розмірі.
На позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду першої інстанції підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи ( п.16 постанови Верховного Суду від 12.11.2019 справа №910/1265/17)
З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, вбачається, що відповідач не погасив взятий ним кредит, не сплатив відсотків.
Відповідач контррозрахунок суду не надав.
Враховуючи положення ч.7 ст.81 ЦПК України суд позбавлений можливості самостійно збирати докази.
За таких обставин, враховуючи викладене, наявність простроченої заборгованості у ОСОБА_1 перед АТ КБ “ПриватБанк» за кредитним договором від 29.07.2010 року, суд приходить до висновку про достатність обґрунтованих підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором у розмірі 58492,10 грн., що складається з 53686,23 грн. - заборгованість за тілом кредита, 4805,87 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
Інші доводи сторін, не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та зроблених на підставі них висновків.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати по справі в розмірі 2662 грн. 40 коп. (а.с.117).
Відповідно до ст.ст. 6, 526, 530, 533, 549, 612, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 76, 81, 141, 247, 265, 268, 274, 279 ЦПК України, -
позовну заяву акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк», місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, до ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 29.07.2010 року в розмірі 58492,10 грн., що складається з 53686,23 грн. - заборгованість за тілом кредита, 4805,87 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк» судові витрати у розмірі 2662 грн. 40 коп.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.
Повне рішення суду складено 27 квітня 2026 року.
Суддя О. В. Моргун