Справа № 947/14930/26
Провадження № 1-кс/947/5660/26
22.04.2026 року м.Одеса
Слідчий суддя Київського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні в місті Одесі клопотання старшого слідчого СВ ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , погоджене з прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні №12026162480000303 від 25.02.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України,
Як вбачається з клопотання сторони обвинувачення про арешт майна, 25.02.2026 до ОРУП №1 ГУНП в Одеській області надійшов рапорт від співробітника ГВ ЗНД УСБУ в Одеській області, стосовно того, що в ході виконання оперативно-пошукових завдань пов'язаних із попередженням, виявленням та припиненням злочинної діяльності організованих наркоугрупувань серед військовослужбовців Збройних Сил України, отримано інформацію щодо збуту наркотичних речовин військовослужбовцем однієї з військових частин Одеської області.
15.04.2026 в ході проведення санкціоновано обшуку транспортного засобу марки «Мерседес бенз Віто» з д.н.з. НОМЕР_1 вилучено транспортний засіб марки «Мерседес бенз Віто» з д.н.з. НОМЕР_1 , ключі, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 .
15.04.2026, відповідно до ст.ст. 98, 100 КПК України вилучений в ході проведення обшуку автомобіль визнано речовими доказами.
Слідчий звертається з клопотанням про арешт майна з метою збереження речових доказів та подальшої можливої конфіскації вилученого майна, посилаючись на те, що транспортний засіб марки «Мерседес бенз Віто» з д.н.з. НОМЕР_1 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії № НОМЕР_2 , та інформації з «Інформаційного порталу Національної поліції», на праві власності належить підозрюваному ОСОБА_5 він може бути арештований з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Слідчий надав заяву в якій підтримав клопотання та просив розглянути у його відсутності посилаючись на доводи викладені письмово.
Захисник ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 надав письмові заперечення на клопотання, в яких просив не обмежувати власника майна, підозрюваного ОСОБА_5 , у праві користування зазначеним транспортним засобом, розглянути клопотання у відсутності власника майна та його захисника.
Згідно ч.1 ст.172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
З урахуванням вищевикладеного та з метою дотримання процесуальних строків розгляду такого роду клопотань, вважаю за можливе розглянути останнє у відсутності власника майна та його захисника.
Вивчивши клопотання та матеріали, які його обґрунтовують, слідчий суддя вважає, що клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.1, п.2 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходом забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна.
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи.
У відповідності до ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч.10 ст.170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
В судовому засіданні встановлено, що вилучене під час обшуку майно, може відповідати критеріям ч.1 ст.98 КПК України, оскільки є підстави вважати, що могло бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, засобом збуту наркотичних речовин, зберегло на собі сліди вчинення злочину або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, що в свою чергу свідчить про наявність необхідності в забезпеченні збереження вилученого майна.
Викладене в повній мірі підтверджується долученою до матеріалів клопотання постановою про визнання та залучення в якості речових доказів, згідно якої вищезазначене вилучене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому п.1 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
У кримінальному провадженні відповідно до ст.91 КПК України підлягає доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення.
Стандарт доведення «достатні підстави», необхідність застосування якого передбачає ч.3 ст.170 КПК України, не вимагає від сторони обвинувачення надання безумовних та беззаперечних доказів, а передбачає необхідність наведення достатньо вагомих фактів та об'єктивних відомостей, аналіз яких у їх взаємозв'язку між собою дозволяє дійти висновку про відповідність вилученого майна критеріям речових доказів.
Крім того, ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, санкцією якої визначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна.
З урахуванням вищевикладеного, слідчий суддя приходить до переконання, що в цілях запобігання можливості відчуження належного підозрюваному ОСОБА_5 майна та забезпечення можливої конфіскації, як виду покарання, а також беручи до уваги правове обґрунтування клопотання слідчого, клопотання про накладення арешту на рухоме майно підозрюваного, а саме: транспортний засіб марки «Мерседес бенз Віто» з д.н.з. НОМЕР_1 , підлягає задоволенню.
Необхідність накладення арешту на вилучений транспортний засіб в частині заборони користування обумовлена певним ризиком його сховання або розукомплектування, що може призвести до його втрати в якості речового доказу.
Викладене в повній мірі підтверджується долученою до матеріалів клопотання постановою від 15.04.2026 року про визнання та залучення в якості речових доказів, згідно якої вищезазначене вилучене майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Таким чином, слідчий суддя вважає, що на даній стадії кримінального провадження існують достатні підстави для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження.
Враховуючи наявність правових підстав для накладення арешту на вилучене майно, оскільки існує необхідність в забезпеченні його збереження, слідчий суддя приходить до переконання, що клопотання підлягає задоволенню, й, відповідно захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна підлягає застосуванню.
Керуючись ст.ст.170, 171, 172, 173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання старшого слідчого СВ ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , погоджене з прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні №12026162480000303 від 25.02.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України - задовольнити.
Накласти арешт на майно, вилучене під час обшуку транспортного засобу марки «Мерседес бенз Віто» з д.н.з. НОМЕР_1 , а саме:
-транспортний засіб марки «Мерседес бенз Віто» з д.н.з. НОМЕР_1 , ключі, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 ,
шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування вказаним майном.
Виконання ухвали покласти на старшого слідчого СВ ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 .
Відповідно до ст.175 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.
Роз'яснити, що відповідно до ч.1 ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти діб з дня її проголошення до Одеського апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1