Справа № 203/768/26
Провадження № 2/0203/1361/2026
про відмову у відкритті провадження у справі
30 березня 2026 року суддя Центрального районного суду міста Дніпра Іваницька І.В., розглянувши позовну заяву за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» через свого представника Мовчана В.В. звернулося до Центрального районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №447743-КС-005 від 09.01.2025 в загальній сумі 25 512,26 грн, з яких 10 894,88 грн - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 8 617,37 грн - сума прострочених платежів по процентах, 6 000,00 грн - сума заборгованості по відсотках.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суд дійшов наступного висновку.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
У ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.
21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII (далі КУзПБ).
Відповідно до ч. 1 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно із п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Відповідно до ч. 13 ст. 30 ГПК України визначено, що справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.
Визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог. Такий висновок сформований Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17 (провадження № 14-178цс19); від 12.06.2019 у справі № 289/233/18 (провадження № 14-171цс19); від 19.06.2019 у справі № 289/718/18 (провадження № 14-126цс19); від 19.06.2019 у справі № 289/2210/17 (провадження № 14-129цс19); від 03.07.2019 у справі № 289/2204/17 (провадження № 14- 246цс19).
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника (ч. 2 ст. 7 КУзПБ).
Таким чином, розгляд усіх спорів, які визначені ч. 2 ст. 7 КУзПБ, щодо боржника у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство чи неплатоспроможність фізичної особи, та в межах такої справи.
Зазначену вище правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19), від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19).
Особливість вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна та коштів боржника до ліквідаційної маси і проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 по справі № 607/6254/15-ц провадження № 14-404цс19 зробила правовий висновок відповідно до якого захист прав осіб, які мають вимоги до банкрута полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача.
Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Як убачається з позовної заяви, Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» через свого представника Мовчана В.В. звернулося до Центрального районного суду міста Дніпра із позовом до ОСОБА_1 , в якому представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором №447743-КС-005 від 09.01.2025 у сумі 25 512,26 грн, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у сумі 2662,40 грн.
Разом з тим, копією ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 15 липня 2025 року по справі № 904/3493/25, яка долучена до матеріалів справи представником відповідача Савченко Л.В., підтверджується, що відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); введено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; керуючим реструктуризацією боржника призначено арбітражного керуючого Каратуна Є.Є.
Враховуючи наведене вище, а також те, що позивач звернувся до суду з даним позовом з вимогами до ОСОБА_1 , відносно якої відкрито провадження у справі № 904/3493/25 про її неплатоспроможність, суд дійшов висновку, що спір у цій справі має вирішуватись Господарським судом Дніпропетровської області в межах справи № 904/3493/25.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги позивача не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку із чим, у відкритті провадження слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. 19, п.1. ч.1 ст. 186, 261, 353 ЦПК України, суддя -
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Роз'яснити позивачу, що його позов до ОСОБА_1 належить до юрисдикції Господарського суду Дніпропетровської області (49505, м. Дніпро, вул.Володимира Винниченка, буд. 1), в провадженні якого перебуває господарська справа № 904/3493/25 за заявою ОСОБА_1 про її неплатоспроможність.
Направити невідкладно позивачу ухвалу про відмову у відкритті провадження.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п'ятнадцятиденний строк з дня її підписання.
Слідчий суддя І.В. Іваницька