28 квітня 2026 р. Справа № 520/33542/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків у справі № 520/33542/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо безпідставного не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. грн, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
В обґрунтування позову зазначив, що 29.10.2021 був зарахований до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за призовом для проходження строкової військової служби; з 24.07.2024р. продовжив безперервне проходження військової служби на штатній військовій посаді в організаційній структурі Військової частини НОМЕР_1 за контрактом; у періоди 31.01.2024-29.02.2024, 01.03.2024-31.03.2024, 01.04.2024-02.04.2024, 14.10.2024-24.10.2024, 29.11.2024-17.12.2024 брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в с. Спірне Бахмутського району Донецької обл., с. Макіївка, с. Стельмахівка Сватівського району Луганської області; 17.12.2024 отримав вогнепальне осколкове наскрізне поранення спинки носа, наскрізне поранення задньої поверхні шиї, наскрізне поранення правої сідниці, акубаротравму без пошкодження цілісності барабанних перетинок (при виконанні бойових завдань гранатометника 3-го відділення 3-го взводу оперативного призначення 6-ї роти оперативного призначення (на бойових машинах піхоти) НОМЕР_3 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у складі 2 БГр 4-ї БрОП НГУ в розпорядженні 77 ОАемБР унаслідок скиду з БпЛА); у період 18.12.2024-17.01.2025 проходив лікування у ДУ “Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» з діагнозом: Т01.9 - ВТ (17.12.2024). Вогнепальне осколкове наскрізне поранення спини, носу, наскрізне поранення задньої поверхні шиї, наскрізне поранення правої сідниці. Акубаротравма, без пошкодження цілісності барабанних перетинок. S 01.21 - Вогнепальне осколкове наскрізне поранення спинки носу. Y36.2 - Ушкодження внаслідок військових дій, спричинені іншими видами вибухів та уламків.
Позивач вважає, що має право на отримання одноразової грошовох допомоги після укладення контракту, проходження відповідної підготовки та вступу до виконання обов'язків за посадою у військових частинах відповідно до переліку, затвердженого Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії або Адміністрацією Держприкордонслужби (далі - одноразова грошова допомога), у розмірі 1 млн. гривень, виплата якої передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова №153).
Відповідач не погодився із заявленими позовними вимогами, подав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач не брав особистої та безпосередньої участі у бойових діях понад строку у 6 місяців, а тому не набув права на отримання одноразової грошової допомоги у порядку Постанови №153.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не повністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовані норми матеріального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що судом на свій розсуд створені додаткові умови для виплати одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн, які не передбачені в законі. Досліджуючи матеріали справи, було встановлено, що військова частина не заперечує участі ОСОБА_1 в бойових діях, а лише вказує на той факт, що ОСОБА_1 брав безпосередню участь в бойових діях менше 6 місяців. Військова частина ігнорувала отримання поранення позивачем, що в подальшому призвело до неможливості продовжувати участь в бойових діях до 13.02.2025 (дату набрання законної сили Постанови №153).
Апелянт зазначає, що одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн виплачується військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу, брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців. У разі поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі у разі, якщо військовослужбовець брав безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців. Зауважує, що така винагорода виплачується військовослужбовцям за умови, якщо вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.
Військовою частиною НОМЕР_1 НГУ, позивачу видано довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України від 21.03.2025 №1142, якою підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно з 31.01.2024 по 29.02.2024, з 01.03.2024 по 31.03.2024, з 01.04.2024 по 02.04.2024, з 14.10.2024 по 24.10.2024, з 29.11.2024 по 17.12.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в АДРЕСА_1 .
17 грудня 2024 року ОСОБА_1 отримав бойове травмування, що підтверджується Довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 21 березня 2025 року №18/9/5-3376.
Доказів того, що позивач притягався до кримінальної, адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, дисциплінарної відповідальності, суду не надано.
Беручи до уваги викладені вище обставини, позивач вважає, що ним дотримані визначені Постановою №153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, оскільки: 1) прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; 2) проходив військову службу станом на дату набрання чинності Постановою №153 та продовжує проходити військову службу; 3) брав безпосередню участь у бойових діях; 4) не притягнутий до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення, та дисциплінарної відповідальності.
З цих підстав вважає, що відмова відповідача у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень є протиправною.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Зазначив, що однією із умов виплати спірної грошової допомоги (винагороди), належить наявність у особи участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153.
Водночас, строк участі в бойових діях, станом на 13.02.2025 р. ОСОБА_1 становить менше шести місяців та не має не має права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень на підставі п. 4 Постанови № 153.
Позивач подав до суду першої інстанції відповідь на відзив, в якій наполягає на своєму праві на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, виплат якої передбачено Постановою №153.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.
Судом встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначений на строкову військову службу 28 жовтня 2021 року ІНФОРМАЦІЯ_2 та з 29.10.2021 проходив строкову військову службу в Національній гвардії України.
25.04.2023 позивач прийнятий за контрактом на військову службу до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 25.04.2023 № 24 о/с.
Позивач проходив військову службу на таких посадах: з 25.04.2023 - стрілець 1-го відділення 2-го комендантського взводу роти комендантської служби та охорони батальйону забезпечення; з 08.11.2023 - командир відділення 3-ого комендантського відділення 3-ого комендантського взводу комендантської роти батальйону забезпечення; з 27.11.2024 - гранатометник 3-ого відділення 3-ого взводу оперативного призначення 6-ої орти оперативного призначення (на бойових машинах піхоти) 2-ого батальйону оперативного призначення; головний сержант 3 комендантського взводу комендантської роти батальйону забезпечення; з 25.12.2024 - головний сержант 3-ого комендантського взводу комендантської роти батальйону забезпечення, з 03.09.2025 - головний сержант взводу безпілотних систем батальйону забезпечення.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 21.03.2025 №1142, у періоди 31.01.2024-29.02.2024, 01.03.2024-31.03.2024, 01.04.2024-02.04.2024, 14.10.2024-24.10.2024, 29.11.2024-17.12.2024 брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в с. Спірне Бахмутського району Донецької обл., с. Макіївка, с. Стельмахівка Сватівського району Луганської області.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 21.03.2025 року №18/9/5-3376, 17.12.2024 позивач отримав вогнепальне осколкове наскрізне поранення спинки носа, наскрізне поранення задньої поверхні шиї, наскрізне поранення правої сідниці, акубаротравму без пошкодження цілісності барабанних перетинок при безпосередній участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме при виконанні бойових завдань гранатометника 3-го відділення 3-го взводу оперативного призначення 6-ї роти оперативного призначення (на бойових машинах піхоти) НОМЕР_3 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у складі 2 БГр 4-ї БрОП НГУ в розпорядженні 77 ОАемБР унаслідок скиду з БпЛА).
Згідно з витягом із протоколу №6 від 15.05.2025р. засідання комісії з розгляду питань надання одноразової грошової винагороди у порядку постанови КМУ від 11.02.2025 №153 Військової частини НОМЕР_1 НГУ було прийнято рішення про відмову у виплаті з причини початку проходження військової служби до 24.02.2022.
Згідно з витягом із протоколу №23 від 05.09.2025 засідання комісії з розгляду питань надання одноразової грошової винагороди у порядку постанови КМУ від 11.02.2025 №153 Військової частини НОМЕР_1 НГУ було прийнято рішення про відмову у виплаті з причини відсутності участі у бойових діях понад 6 місяців.
19.11.2025 представником позивача направлено відповідачу адвокатський запит щодо виплати позивачеві 1.000.000,00 грн відповідно до Постанови №153.
Листом від 04.12.2025 №25/18/3/2-А-441-Аз відповідач повідомив про відсутність підстав для виплати позивачу 1.000.000,00 грн відповідно до Постанови №153 у зв'язку із відсутністю факту участі у бойових діях понад 6 місяців.
Згідно з витягом із протоколу №6 від 15.05.2025 засідання комісії з розгляду питань надання одноразової грошової винагороди у порядку постанови КМУ від 11.02.2025 №153 Військової частини НОМЕР_1 НГУ було прийнято рішення про відмову у виплаті з причини початку проходження військової служби до 24.02.2022.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн, передбаченої пунктом 4 Постанови № 153 позивач звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції, залишаючи позов без задоволення, виходив з того, що постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168) було запроваджено новий вид грошового забезпечення - додаткову винагороду, кора у підвищеному до 100.000,00грн. розмірі виплачується або за безпосередню та особисту участь конкретного військовослужбовця у бойових діях в районах ведення бойових дій, або за особисту та безпосередню участь конкретного військовослужбовця у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в районах ведення бойових дій (заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України; далі за текстом Заходи).
Відтак, суд дійшов до переконання про те, що законодавець розрізняє правові наслідки участі особи у бойових діях від правових наслідків участі особи у Заходах, що у подальшому знайшло відображення у тексті, у тому числі, Постанови №153.
Отже, у цілях виплати підвищеної до 100.000,00 грн додаткової винагороди у порядку Постанови №168 усі особи були розмежовані законодавцем на дві категорії, а саме: 1) особи, які брали особисту та безпосередню участь у бойових діях; 2) особи, які брали особисту та безпосередню участь у Заходах на території ведення бойових дій.
Суд першої інстанції вважав, що лише підтверджена сукупністю документів (а саме: бойовим наказом (бойовим розпорядженням), записами у журналі ведення бойових дій (аналогічного за правовою природою документу), рапортом командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця у бойових діях або Заходах) спричиняють виникнення у конкретного військовослужбовця права на отримання додаткової винагороди у порядку Постанови №168 у підвищеному до 100.000,00 грн розмірі.
У вимірі обставин даного спору, суд першої інстанції зазначив, що лише підтверджена сукупністю документів (а саме: бойовим наказом (бойовим розпорядженням), записами у журналі ведення бойових дій (аналогічного за правовою природою документу), рапортом командира підрозділу (групи) про участь конкретного військовослужбовця саме у бойових діях, а не у Заходах) обставина особистої та безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення бойових дій спричиняє виникнення у конкретного військовослужбовця права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку Постанови №153.
При цьому суд першої інстанції зауважив, що складена Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України довідка від 21.03.2025р. №1142 підтверджує обставину особистої та безпосередньої участі заявника саме у Заходах, а не у бойових діях в районах ведення бойових дій.
За наведеного вище, суд першої інстанції дійшов до переконання про те, що такий вид грошового забезпечення як одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку Постанови №153 призначений виключно для оплати часу військової служби військовослужбовців першої лінії зіткнення з ворогом, котрі несуть найбільший (у контексті рівня небезпеки життю та здоров'ю) тягар із збройного захисту Батьківщини від ворога.
Суд першої інстанції також вказав, що у межах спірних правовідносин суб'єкт владних повноважень вчинив управлінське волевиявлення у формі відмови з приводу призначення заявникові одноразової грошової винагороди у порядку Постанови №153. Заявник у межах справи №520/33542/25 такої відмови не оскаржує. Докази вчинення суб'єктом владних повноважень бездіяльності матеріали справи не містять. Відтак, заявник у межах справи №520/33542/25 оскаржує неіснуюче управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень у формі бездіяльності.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, але з інших мотивів та підстав, з огляду на таке.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом частини 1, частини 3 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону № 2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено частиною 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
За правилами частини 2 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 153, пунктом 2 якої затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок №153).
Відповідно до пункту 3 Постанови № 153 установлено, що:
1) учасниками експериментального проекту є:
громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;
Збройні Сили;
Національна гвардія;
Державна прикордонна служба;
Міністерство оборони;
Міністерство внутрішніх справ;
військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
Згідно з пунктом 4 Постанови № 153 установлено, що:
громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153", яка набула чинності 07.08.2025, внесені зміни до Постанови № 153, зокрема, пункт 4 доповнений абзацами такого змісту:
"виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:
були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу".
Відповідно, внесеними Постановою №942 зміни до Постанови №153 законодавець усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу.
У свою чергу, відповідно до пункту 1 Порядку № 153 цей Порядок визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов.
Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.
Як визначено пунктом 2 Порядку № 153 під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років (далі - окремі категорії громадян).
На підставі абз. 1 пункту 7 Порядку № 153 контракт з громадянами України, зазначеними в пункті 2 цього Порядку, укладається строком на один рік з обов'язковою умовою безпосередньої участі таких громадян у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців протягом дії контракту.
Також, пункт 13 Порядку №153 визначає, зокрема, що однією з обов'язкових умов проходження військової служби є безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців за сукупністю протягом дії контакту.
Аналіз вищезазначених положень нормативно-правових актів свідчить, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн можлива виключно за умови дотримання встановлених Постановою № 153 та Порядком №153 вимог, а саме:
- особа відноситься до рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (у тому числі Національної гвардії України),
- до набрання чинності Постановою №153 (тобто до 13.02.205) у віці до 25 років така особа була прийнята або призвана на військову службу під час воєнного стану;
- особа проходить військову службу, тобто є діючими військовослужбовцями на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025);
- особа брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій);
- строк участі в бойових діях в сукупності становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією Постановою (13.02.2025);
- відсутність факту притягнення до кримінальної відповідальності, двох або більше разів притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.
З матеріалів справи встановлено, що позивач до набрання чинності Постановою №153 у віці до 25 років був прийнятий з 25.04.2023 на військову службу за контрактом під час дії воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, не притягався до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення, та до дисциплінарної відповідальності, що відповідачем не заперечується.
Разом з тим, відповідно до Довідки від 21 березня 2025 року №1142 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, яка видана військовою частиною НОМЕР_1 НГУ, головний сержант 3 комендантського взводу комендантської роти батальйону забезпечення ОСОБА_1 в період з 31.01.2024 по 29.02.2024, з 01.03.2024 по 31.03.2024, з 01.04.2024 по 02.04.2024, з 14.10.2024 по 24.10.2024, з 29.11.2024 по 17.12.2024 брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в с. Спірне Бахмутського району Донецької обл., с. Макіївка, с. Стельмахівка Сватівського району Луганської обл.
При цьому, у період дії укладеного позивачем контракту, періоди його участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, станом на дату набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025) у сукупності складають менше 6 місяців.
Зазначене свідчить про те, що позивач не підпадає під визначені Постановою №153 та Порядком №153 умови для призначення та виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, у зв'язку з чим, відповідачем правомірно було відмовлено йому у виплаті такої одноразової грошової винагороди.
Колегія суддів вважає помилковими посилання позивача на отримане 17.12.2024 поранення та проходження лікування, що в подальшому призвело до неможливості виконання бойових завдань до прийняття Постанови №153 (до 13.02.2025), та зазначає, що правовий механізм, встановлений Постановою №153, передбачає імперативну умову для отримання відповідної виплати, а саме: фактичну та безпосередню участь особи у бойових діях у районах їх ведення тривалістю не менше шести місяців у сукупності станом на момент набрання чинності Постановою №153.
Оскільки положення Постанови №153 містять вичерпний перелік підстав для виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень і не передбачають можливості прирівнювання часу перебування на лікуванні (зокрема внаслідок поранення) до часу безпосереднього виконання бойових завдань, колегія суддів констатує відсутність правових презумпцій для розширювального тлумачення цих норм.
Таким чином, період непрацездатності позивача, попри його безпосередній зв'язок із захистом Батьківщини, не може бути включений до шестимісячного строку безпосередньої участі в бойових діях, необхідного для отримання виплати згідно з вимогами чинного законодавства.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в межах спірних правовідносин відповідач діяв виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений Конституцією та законами України.
Отже, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Колегія суддів зазначає, що посилання суду першої інстанції на Постанову №168 є помилковими, оскільки спірна виплата, передбачена Постановою №153, жодним чином не поставлена у залежність від умов, визначених Постановою №168.
Застосувавши положення Постанови №168, суд першої інстанції розмежував особисту та безпосередню участь у бойових діях та безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на території ведення бойових дій, та дійшов висновку, що лише підтверджена сукупністю документів (а саме: бойовим наказом (бойовим розпорядженням), записами у журналі ведення бойових дій (аналогічного за правовою природою документу), рапортом командира підрозділу (групи) про участь конкретного військовослужбовця саме у бойових діях, а не у Заходах) обставина особистої та безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення бойових дій спричиняє виникнення у конкретного військовослужбовця права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку Постанови №153.
При цьому суд першої інстанції зауважив, що такий вид грошового забезпечення як одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку Постанови №153 призначений виключно для оплати часу військової служби військовослужбовців першої лінії зіткнення з ворогом, котрі несуть найбільший (у контексті рівня небезпеки життю та здоров'ю) тягар із збройного захисту Батьківщини від ворога.
Разом із тим, колегія суддів зазначає, що факт безпосередньої участі позивача у бойових діях протягом періодів, вказаних у довідці від 21 березня 2025 року №1142 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, не оспорюється відповідачем.
При цьому, застосоване судом першої інстанції тлумачення положень Постанови №153 щодо наявності права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах виключно у військовослужбовців першої лінії зіткнення з ворогом, безпідставно звужує коло осіб, які мають право на відповідну виплату, оскільки Постанова №153 передбачає таке право у всіх осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, у тому числі на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора.
Оскільки суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог, проте виходив з інших підстав для такої відмови, застосувавши положення Постанови №168, які на спірні правовідносини не поширюються, колегія суддів вважає, що наявні підстави для зміни рішення суду з підстав та мотивів його прийняття, викладених у цій постанові суду апеляційної інстанції.
Отже, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.
Пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною 4 статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 у справі № 520/33542/25 - змінити в частині мотивів та підстав відмови у задоволенні позову.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 у справі № 520/33542/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий