28 квітня 2026 р. Справа № 520/33224/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків у справі № 520/33224/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - ГУ НП в Харківській області, відповідач), у якому просила суд:
- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , різниці між розміром ОГД в разі загибелі (смерті) поліцейського, передбаченим станом на 2025 рік, та розміром ОГД, отриманим ОСОБА_1 в 2019 році;
- зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , різницю між розміром ОГД в разі загибелі (смерті) поліцейського, передбаченим станом на 2025 рік, та розміром ОГД, отриманим ОСОБА_1 в 2019 році.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначила, що ОСОБА_1 , як вдова поліцейського, смерть якого настала внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, має гарантоване державою право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 частини першої статті 97 Закону України “Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), а набрання чинності у 2024 році новою Постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" 28.02.2022 №168 (далі - Постанова № 168) та зміни законодавства, зокрема в умовах воєнного стану, свідчать про встановлення державою вищих соціальних стандартів для сімей загиблих поліцейських. Відтак виплата їй у 2019 році допомоги в меншому розмірі не позбавляє права на отримання різниці до розміру, передбаченого чинним законодавством станом на 2025 рік, оскільки відмова у такій виплаті є протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень та призводить до дискримінаційного ставлення за ознакою часу настання смерті.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що право ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю поліцейського виникло 22.09.2016 та було повністю реалізоване у 2019 році шляхом виплати допомоги в розмірі, визначеному пунктом 2 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII з урахуванням прожиткового мінімуму станом на рік прийняття рішення про виплату, а чинне законодавство не передбачає можливості перерахунку чи доплати такої допомоги у зв'язку з подальшими змінами нормативного регулювання. Постанова №168 застосовується виключно до випадків загибелі (смерті) поліцейських під час дії воєнного стану за умов безпосередньої участі у заходах із захисту Батьківщини та не поширюється на спірні правовідносини, що виникли у 2016 році. При цьому нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі відповідно до статті 58 Конституції України, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2026 позов залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на її думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що некоректним є посилання суду першої інстанції на той факт, що правовідносини між позивачем та відповідачем було вичерпано та завершено за фактом виплати ОГД в 2019 році, оскільки позивач має статус дружини загиблого під час проходження служби поліцейського, що є постійним та не припиняється із виплатою в 2019 році. Отже, позивач може реалізувати належні їй відповідно до наявного статусу права і станом на сьогодні, що свідчить про необхідність перегляду виплаченого розміру ОГД.
Зазначає, що чоловік позивача виконував ті самі обов'язки, які виконуються поліцейськими батальйонів особливого призначення після 24.02.2022, а позивач має той самий правовий статус, що і дружини поліцейських, які загинули після набрання чинності новим законодавством, позивач має право на отримання ОГД в розмірі, передбаченому станом на 2025 рік, що не було враховано судом першої інстанції під з'ясування обставин справи.
Крім того зазначає, що судом неправильно було встановлено обставини справи щодо наявності дискримінації відносно позивача.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 ; заявнику присвоєно р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ; є дружиною померлого ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 .
В період часу з 07.11.2015 по 22.09.2016 лейтенант поліції ОСОБА_2 проходив службу в ГУНП в Харківській області на посаді старшого інспектора батальйону патрульної служби поліції особливого призначення “Харків».
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .
Згідно з постановою ВЛК ДУ "Територіальне медичне об'єднання МВС України по Харківській області" від 23.11.2016р. №33/41-3-60 причиною смерті є гостре порушення кровообігу, обумовлене кардіоміопатією неуточненою. ТАК, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Наказом ГУ НП в Харківській області від 04.10.2016 № 374 о/с лейтенант поліції ОСОБА_2 виключений зі списків особового складу з 22.09.2016, у зв'язку із смертю.
За висновком службової перевірки ГУНП в Харківській області від 20.10.2016 р., смерть старшого інспектора БПСПОП “Харків» (м.Харків) ГУНП в Харківській області лейтенанта поліції ОСОБА_2 сталася в період проходження служби в Національній поліції України при обставинах, не пов'язаних з виконанням службових обов'язків.
14.08.2017 р. позивач, як дружина померлого працівника органів поліції, звернулася до ГУ НП в Харківській області із заявою виплату одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію".
Рішенням Головного управління Національної поліції в Харківській області № 218/119-29-2/01-2017 від 30.10.2017 р. їй відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, згідно п.2 ч.1 ст.97 Закону України “Про Національну поліцію», у зв'язку з тим, що смерть чоловіка сталася в період проходження служби і не пов'язана з виконанням службових обов'язків.
Не погоджуючись із відмовою у виплаті одноразової грошової допомоги, заявник ініціювала спір у справі №520/9710/18.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2018р. у справі №520/9710/18 позов було задоволено. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області провести спеціальне розслідування нещасного випадку у зв'язку із смертю ОСОБА_2 . Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області видати акти спеціального розслідування за формою Н-1, Н-5 у зв'язку із смертю ОСОБА_2 . Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області видати наказ на основі актів спеціального розслідування Н-1, Н-5 про виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію".
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019 у справі №520/9710/18 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2018р. було залишено без змін.
Окрім того, рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26.03.2018р. у справі №645/5457/17 було визнано протиправними дії та рішення Головного управління Національної поліції в Харківській області №218/119-29-2/01-2017 від 30.10.2017 р. щодо відмови у виплаті ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги, згідно п.2 ч.1 ст.97 Закону України “Про національну поліцію».
На підставі наказу начальника ГУ НП від 31.05.2019 № 895, за фактом смерті лейтенанта поліції ОСОБА_2 було проведено спеціальне розслідування нещасного випадку.
Відповідно до Висновку, під час спеціального розслідування було встановлено, що 22.09.2016 ОСОБА_2 перебував вдома разом зі своєю сім'єю. Приблизно о 05 годині 30 хвилин його дружина ОСОБА_1 виявила свого чоловіка ОСОБА_2 в ліжку без ознак життя. Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 22.09.2016 № 1880 Харківського бюро судово-медичної експертизи, причиною смерті ОСОБА_2 був гострий інфаркт передньої стінки міокарда. Смерть лейтенанта поліції ОСОБА_2 сталася в період проходження служби в Національній поліції України при обставинах, не пов'язаних з виконанням службових обов'язків.
За викладеними стороною відповідача твердженнями, із заявами про виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 звернулися члени його сім'ї, а саме: дружина ОСОБА_1 ; дружина ОСОБА_1 в інтересах доньки ОСОБА_4 ; батько ОСОБА_5 ; мати ОСОБА_6
ІНФОРМАЦІЯ_4 родині померлого ОСОБА_2 (матері, батьку, дружині, дружині в інтересах доньки) була здійснена виплата ОГД рівними частками в повному обсязі, згідно п. 2 ч. 1 ст. 97 Закону України “Про національну поліцію», в сумі 120.062,50 грн кожному. Дані обставини підтверджуються наданими до відзиву платіжними дорученнями від 23.12.2019р. №6113, №6116, №6115, №6114 про перерахування коштів у сумі 120.062,50 грн, випискою з ДКСУ, висновками про призначення одноразової грошової допомоги від 19.07.2019р.
У подальшому, представник позивача звернувся до відповідача із заявою від 17.11.2025 стосовно призначення і виплати ОСОБА_1 , різниці між одноразовою грошовою допомогою, обчисленою відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022р. №168, Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) поліцейських під час дії воєнного стану (затверджені наказом МВС України від 21.06.2022р. №376 у редакції наказу МВС України від 02.09.2025р. №607) та між одноразовою грошовою допомогою, обчисленою згідно з Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті чи втрати працездатності поліцейського (затверджені наказом МВС України від 11.01.2016р. №4).
За цим зверненням суб'єктом владних повноважень листом від 08.12.2025 №350586-2025 відмовлено у призначенні і виплаті різниці між отриманою позивачем одноразовою грошовою у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 , та допомогою, розмір якої визначений Постановою №168, в якому повідомлено, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.06.2022 № 376 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 02.09.2025 № 607) затверджений Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) поліцейських під час дії воєнного стану (далі - Порядок). Цей Порядок визначає механізм оформлення документів і виплати одноразової грошової допомоги (далі - ОГД), передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». Згідно постанови, виданої військово-лікарською комісією ДУ “Територіальне медичне об'єднання по Харківській області від 23.11.2016 № 33/41-3-60, чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 від захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ. ІНФОРМАЦІЯ_4 родині померлого ОСОБА_2 (матері, батьку, дружині ОСОБА_1 та малолітній дитині) була здійснена виплата ОГД рівними частками в повному обсязі згідно п. 2 ч. 1. ст. 97 Закону України “Про Національну поліцію» та Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженому наказом МВС України від 11.01.2016 № 4 (чинний на момент визначення і виплати). Норми Постанови № 168 не розповсюджуються на призначення і виплату ОГД у разі смерті поліцейського від захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції, та виплата різниці між одноразовими грошовими допомогами не передбачена чинним законодавством.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю поліцейського виникло у 2016 році та було реалізоване у 2019 році відповідно до пункту 2 частини першої статті 97 Закону №580-VIII у редакції, чинній на момент прийняття рішення про виплату. Також, матеріали справи не містять доказів виконання померлим чоловіком заявника службових обов'язків за посадою державної служби - поліцейського в окреслених у Постанові №168 умовах.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
За приписами статей 17 і 65 Конституції України до згаданих вище обов'язків людини перед суспільством належить обов'язок з приводу захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності України у спосіб відбуття військової служби відповідно до закону.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом № 580-VIII (в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пункту 1 частини 1 статті 97 Закону №580-VIII одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі смерті поліцейського, що настала під час проходження ним служби в поліції.
Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України (частина 2 статті 97 Закону №580-VIII).
Статтею 98 Закону №580-VIII встановлено, що у випадках, зазначених у пунктах 1, 2 частини першої статті 97 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) поліцейського.
Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) поліцейського визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Якщо одна із зазначених осіб відмовляється від отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 99 Закону №580-VIII розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату смерті поліцейського (пункт 2) - 250 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.
Відповідно до частини пункту 1 частини 3 статті 100 Закону №580-VIII виплата одноразової грошової допомоги особам, які мають право на її отримання в разі загибелі (смерті) працівника поліції, якщо поліцейський на день загибелі (смерті) займав посаду в державному органі, установі, організації або у вищому навчальному закладі, які виконують роботи в інтересах держави та її безпеки, із залишенням його на службі в поліції, здійснюється в порядку, визначеному цією статтею.
Згідно з частиною 4 статті 100 Закону №580-VIII одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у частині другій цієї статті, призначається і виплачується за останнім місцем проходження служби поліцейським.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) центрального органу управління поліції, територіальних (у тому числі міжрегіональних) органів Національної поліції, установ, закладів професійної (професійно-технічної) освіти із специфічними умовами навчання, що належать до сфери управління Національної поліції (далі - органи поліції), поліцейських, зокрема курсантів, слухачів закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - заклади освіти), поліцейських, які були відряджені до державних органів, установ та організацій із залишенням на службі в поліції, але із звільненням із займаної посади з подальшим призначенням на посади відповідно до переліку посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в державних органах, установах та організаціях (далі - державні органи) був визначений Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, що затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 №4 (втратив чинність 28.06.2024р.) та в подальшому Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2024 р. № 646.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_4 родині померлого ОСОБА_2 , у тому числі позивачу, як дружині, була здійснена виплата одноразової грошової допомоги рівними частками згідно пункту 2 частини 1 статті 97 Закону №580-VIII, в сумі 120 062,50 грн кожному.
За змістом позову, предметом цього адміністративного спору є виключно питання наявності чи відсутності у відповідача обов'язку здійснити доплату (перерахунок) виплаченої позивачу одноразової грошової допомоги як дружині померлого поліцейського, внаслідок зміни нормативного регулювання, зокрема прийняття Постанови №168.
При цьому, обставини правильності визначення розміру одноразової грошової допомоги, виплаченої у 2019 році на підставі пункту 2 частини першої статті 97 Закону №580-VIIІ, до предмета доказування у цій справі не входять, оскільки позивач не ставить під сумнів правомірність застосованої формули розрахунку, не не заявляє про арифметичні чи інші помилки при здійсненні нарахування.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, вимоги позову у даній справі зводяться до прагнення позивача отримати різницю між сумою одноразової грошової допомоги, виплаченою позивачу відповідно до пункту 2 частини першої статті 97 Закону №580-VIIІ у редакції, чинній на момент прийняття рішення про виплату, та розміром виплати, передбаченим Постановою №168 в умовах дії воєнного стану.
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 “Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 “Про загальну мобілізацію», статті 9-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 28 червня 2023 р. № 3161-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов'язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» Кабінет Міністрів України Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №168.
Пунктом 1 цієї постанови (у первинній редакції) було визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 2 Постанови №168 було установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2022р. №793 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова №793) до Постанови №168 були внесені зміни, відповідно до яких: у пункті 1 в абзаці першому слова і цифри “додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами “додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: “ 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.».
Пунктом 2 Постанови №168 установлено, що особам, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, а також їх смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через три роки після поранення (контузії, травми, каліцтва), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 млн. гривень.
Розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період воєнного стану під час виконання ним обов'язків військової служби не може становити менше 15 млн. гривень.
Розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується в інших випадках, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 2 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», визначається відповідно до абзацу другого підпункту “а» пункту 1 статті 16-2 зазначеного Закону.
У разі наявності особистого розпорядження осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови (крім осіб начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро), на випадок загибелі (смерті) про виплату одноразової грошової допомоги особі (особам) за вибором визначається розмір частки таких осіб у відсотках. Розмір допомоги осіб, які мають на неї право, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору, визначається відповідно до розміру часток, зазначених в особистому розпорядженні, у відсотках.
У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у частині четвертій статті 118-1 Кодексу цивільного захисту України, частині четвертій статті 98 Закону України “Про Національну поліцію» та пункті 4 статті 16-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору, у рівних частках.
Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.
Виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється особам, зазначеним в особистому розпорядженні загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, або особам, зазначеним у частині четвертій статті 118-1 Кодексу цивільного захисту України, частині четвертій статті 98 Закону України “Про Національну поліцію» та пункті 4 статті 16-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням положень абзаців четвертого і п'ятого цього пункту.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть його реалізувати протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Днем виникнення такого права є дата складання актового запису про смерть, зазначена у свідоцтві про смерть особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, загибель якої сталася в період воєнного стану або смерть якої настала внаслідок причин, зазначених в абзаці першому цього пункту, не пізніше ніж через три роки після поранення (контузії, травми, каліцтва).
Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, колегія суддів доходить до переконання про те, що предметом регламентування суспільних відносин у Постанові №168 є випадки виплати одноразової грошової допомоги у разі настання загибелі (смерті) окреслених у Постанові №168 категорій осіб (у тому числі і поліцейських), які мали місце у період з 24.02.2022 після запровадження воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 “Про введення воєнного стану в Україні», під час чи у зв'язку із особистою та безпосередньою участю у бойових діях під час захисту Батьківщини у період дії правового режиму воєнного стану, або під час чи у зв'язку із особистою та безпосередньою участю у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Колегія суддів зазначає, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).
Водночас, положення Постанови №168 не відносяться до нормативно-правових актів, які пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, оскільки чоловік позивача помер до запровадження воєнного стану та прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №168, колегія суддів дійшла висновку, що положення Постанови №168 на спірні правовідносин не поширюються.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неправильно було встановлено обставини справи щодо наявності дискримінації відносно позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За змістом статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06.09.2012 №5207-VI (далі - Закон №5207-VI) дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
При цьому відповідно до статті 14 зазначеного Закону особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися із скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.
Реалізація зазначеного права не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом, та інших осіб.
У межах спірних правовідносин заявник не навів та не надав належних і допустимих доказів, які б свідчили про застосування до неї різного підходу порівняно з іншими особами у подібній правовій ситуації саме з підстав, визначених законом як дискримінаційні. Сам по собі факт різного правового регулювання виплат залежно від часу виникнення правовідносин та дії спеціальних норм у період воєнного стану не свідчить про дискримінацію, оскільки зумовлений об'єктивними та законодавчо визначеними критеріями.
У ході розгляду справи судом установлено, що чоловік позивача у межах спірних правовідносин не виконував службових обов'язків за посадою поліцейського в окреслених у Постанові №168 умовах.
При цьому, судом не встановлено, що відповідач у межах спірних правовідносин застосував до позивача інший, відмінний від загального, підхід або вчинив дії з метою обмеження прав заявника за будь-якою захищеною ознакою.
Отже, суд апеляційної інстанції не знаходить об'єктивних даних для визнання підтвердженим факту вчинення відповідачем відносно позивача дискримінації.
Відтак, відмова відповідача у проведенні перерахунку одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю її чоловіка (22.09.2016) не створила для позивача нових обмежень чи негативних наслідків, не позбавила її вже реалізованого права та не звузила обсяг гарантованих державою соціальних гарантій, а лише засвідчила відсутність передбачених законом підстав для задоволення заявленої вимоги.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, відповідно до вимог статті 327, частини 1 статті 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2026 у справі № 520/33224/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло