28 квітня 2026 р. Справа № 520/28503/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.12.2025, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/28503/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач, апелянт), в якому просив суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення від 27.09.2024 №204850019002 про відмову ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111.
- зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області призначити та виплачувати в повному обсязі, без обмежень граничного розміру виплати та перераховувати пенсію за вислугою років ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 19.09.2024 року з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати згідно довідок про складові заробітної плати, виданих Офісом Генерального прокурора 16.09.2024 за №21-191зп та 16.09.2024 №21-191зп, без обмеження розміру заробітної плати для розрахунку пенсії, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993 року, у редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-111 незалежно від того, чи припинено роботу на час звернення за пенсією (чи її перерахунку) або вона продовжується.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року по справі № 520/28503/24 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення від 27.09.2024 №204850019002 про відмову ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Харківській області призначити та виплачувати в повному обсязі, без обмежень граничного розміру виплати та перераховувати пенсію за вислугою років ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 19.09.2024 з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати згідно довідок про складові заробітної плати, виданих Офісом Генерального прокурора 16.09.2024 за №21-191зп та 16.09.2024 №21-191зп, без обмеження розміру заробітної плати для розрахунку пенсії, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-111 незалежно від того, чи припинено роботу на час звернення за пенсією (чи її перерахунку) або вона продовжується.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській області суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не правильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.12.2025 по справі № 520/28503/24 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт вказує, що за принципом екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, яким і було винесено рішення №204850019002 від 27.09.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи за вислугу років, передбаченого ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII. З огляду на викладене, апелянт зазначає, що ГУ ПФУ в Харківській області не приймало жодного рішення по суті звернення позивача, а відтак на нього не може бути покладений обов'язок щодо відновлення порушених прав позивача.
По суті позовних вимог, апелян вказує, що положення статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», що регулювали порядок призначення/перерахунку пенсій, втратили чинність. Підстави та порядок призначення/перерахунку пенсії працівників прокуратури, передбачені статтею 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VI «Про прокуратуру». Вказує, що на дату звернення за призначенням пенсії вислуга років позивача складає 16 років 04 місяці, при необхідних 25 років за статтею 86 Закону № 1697-VI, що не надає позивачу право на призначення пенсії за вислугу років. Крім того, апелянт зазначає, що позовні вимоги щодо здійснення призначення пенсії з розрахунку 90% від розміру заробітної плати є безпідставними, оскільки вони суперечать приписам ч.2 ст. 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VI «Про прокуратуру», якими визначено, що пенсія призначається в розмірі 60%. Також вказує, що позовні вимоги в частині зобов'язання щодо виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром суперечать приписам абз. 6 ч.15 ст. 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VI «Про прокуратуру», якими визначено, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів. Стверджує, що виплата пенсії за вислугу років не може здійснюватися незалежно від факту продовження роботи особи, оскільки у період зайняття посад, що дають право на таку пенсію, її виплата не проводиться та поновлюється лише після звільнення. Крім того, апелянт вказує, що повноваження органів Пенсійного фонду України щодо призначення та виплати пенсій є дискреційними, а відтак втручання суду у реалізацію таких повноважень та покладення на відповідача обов'язку вчиняти певні дії виходить за межі компетенції адміністративного суду.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.
ОСОБА_1 19.09.2024 через веб-портал ПФУ звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 12.07.2001 року при наявності вислуги більше 20 років та розрахунку пенсії в розмірі 90% відсотків від заробітної плати.
До вказаної заяви додано паспорт громадянина України НОМЕР_1 , ідентифікаційний код, трудову книжку НОМЕР_2 , диплом про отримання вищої юридичної освіти НОМЕР_3 за денною формою навчання з додатком 12 КТ №465133, диплом про здобуття вищої юридичної освіти офіцера військового управління НОМЕР_4 з додатком 02ВО №343176, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19.09.2012 у справі 2о-72/12 про встановлення юридичного факту початку перебування на військовій службі, послужний список працівника військової прокуратури, військовий квиток серії НОМЕР_5 , дві довідки про складові заробітної плати, видані Офісом Генерального прокурора за №21-191зп від 16.09.2024 року про складові заробітної плати та про складові заробітної плати/грошове забезпечення за період з 2019 по 2024 роки.
За принципом екстериторіальності вказана заява була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, який рішенням від 27.09.2024 року №204850019002 відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугою років з підстав відсутності необхідного стажу роботи за вислугою років - 25 років.
Вважаючи протиправним вказане рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час початку проходження позивачем служби в органах прокуратури діяла стаття 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, яка передбачала право на пенсію за вислугу років за наявності 20 років стажу, у тому числі 10 років на прокурорських посадах, у розмірі до 90 відсотків заробітної плати.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що подальші зміни законодавства, якими збільшено необхідний стаж, зменшено відсотковий розмір пенсії та встановлено обмеження її максимального розміру, звужують зміст та обсяг набутих позивачем соціальних гарантій, що суперечить статтям 22, 46, 58 Конституції України.
Також судом враховано, що позивач мав легітимні очікування на реалізацію права на пенсійне забезпечення саме на умовах статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, а з урахуванням зарахування до вислуги років половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі набув право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до цієї норми.
З огляду на це, суд визнав протиправним та скасував рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії і зобов'язав призначити позивачу пенсію з 19.09.2024 у розмірі 90 відсотків заробітної плати, без обмеження її максимального розміру та незалежно від факту продовження роботи.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України встановлено, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За приписами пункту 6 частини статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Статтею 58 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та готує документи для її виплати.
За змістом пункті 1, 2 Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, (далі - Положення № 280) Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, сім'ї та єдності, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 7 Положення № 280 Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
За змістом ч. 13 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VI пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами.
З вищезазначеного вбачається, що розгляд заяв про призначення та перерахунок пенсії, в тому числі відповідно до норм Закону № № 1697-VI, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції помилково не врахував, що оскаржуване рішення від 27.09.2024 № 204850019002 приймалось не відповідачем, а Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Колегія суддів вважає слушними такі доводи апелянта з огляду на таке.
З матеріалів електронної справи вбачається, що позивачем заяву про призначення пенсії було подано через веб-портал Пенсійного фонду України, за результатом розгляду якої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 27.09.2024 № 204850019002.
Колегія суддів зазначає, що 30.03.2021 набрала чинності Постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.202 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16.03.2021 за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, (далі - Порядок № 22-1) на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
За змістом абзацу чотирнадцятого пункту .2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Положеннями пункту 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Згідно з абзацом першим пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
З урахуванням наведених положень Порядку № 22-1, органом, який за принципом екстериторіальності здійснив розгляд заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії та прийняв рішення від 27.09.2024 №204850019002 про відмову у її призначенні, є ГУ ПФУ в Одеській області, а не ГУ ПФУ в Харківській області.
Водночас позивачем позовних вимог до ГУ ПФУ в Одеській області як суб'єкта владних повноважень, який прийняв оскаржуване рішення, не заявлено, а клопотань про залучення цього органу до участі у справі як співвідповідача матеріали справи не містять.
Відсутні в матеріалах справи і докази вжиття судом першої інстанції заходів щодо залучення до участі в справі в якості співвідповідача пенсійного органу, що прийняв рішення про відмову в призначенні пенсії, хоча у відзиві на позов ГУ ПФУ в Харківській області звертало увагу суду першої інстанції на відповідні обставини.
Відтак покладення судом першої інстанції обов'язку щодо скасування наслідків рішення, прийнятого іншим територіальним органом Пенсійного фонду України, саме на ГУ ПФУ в Харківській області є помилковим.
За змістом частини 3 статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Відповідно до частини 4 статті 48 КАС України якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.
Зі змісту норм КАС України вбачається, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - це обов'язок суду, який реалізується під час розгляду справи.
Колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
Особа, яка залучається до участі у справі у процесуальному статусі відповідача має процесуальні права та процесуальні обов'язки, визначені КАС України.
Згідно з частиною 7 статті 48 КАС України заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
З вищезазначених правових норм вбачається, що суд апеляційної інстанції позбавлений процесуального права здійснювати заміну неналежної сторони по справі або залучати до участі у справі другого відповідача.
Зокрема, залучення такої особи на стадії апеляційного розгляду справи позбавило би залученого відповідача можливості користуватися своїми процесуальними правами, гарантованими КАС України в суді першої інстанції, що є порушенням принципу рівності сторін.
Така правова позиція щодо застосування норм процесуального права висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2020 у справі № 2040/5355/18.
Крім того, колегія суддів зауважує, що позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб'єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір.
Обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде результативним тоді, коли існуватиме взаємозв'язок між порушенням (суб'єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).
З огляду на викладене, враховуючи предмет цього позову, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, в порушення вказаних вимог КАС України, вирішуючи спір, неправильно встановив обставини справи, не з'ясував особу, яка прийняла рішення про відмову в призначенні пенсії, належність відповідача у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.
Матеріали справи не містять доказів того, що суд першої інстанції запропонував позивачу здійснити заміну неналежного відповідача на належного або залучити до участі у справі другого відповідача.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, не встановивши фактичні обставини, які мають значення для справи, та не здійснивши залучення до участі в справі належної сторони, яке, в силу обмежень, встановлених статтею 48 КАС України, могло бути здійснено виключно судом першої інстанції, допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову.
При цьому колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 28.11.2019 у справі № 826/12172/18 та від 18.06.2020 у справі №824/245/19-а.
Щодо інших доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає таке.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Положеннями пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів передбачено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Згідно з частинами 1-3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За змістом частини 2 статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.
Керуючись ст. ст. 308, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року по справі № 520/28503/24 - скасувати.
Ухвалити постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін