28 квітня 2026 р. Справа № 520/14241/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., м. Харків, повний текст складено 12.01.26 по справі № 520/14241/25
за позовом ОСОБА_1
до Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут"
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" (далі - відповідач, Інститут) в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військового інституту танкових військ НТУ "ХПІ" щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Військовий інститут танкових військ НТУ "ХПІ" нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 418 грн 47 коп. у день з 26.07.2020 по 19.07.2022 у сумі 283 040 грн 04 коп. та з 20.07.2022 по 20.01.2023 у сумі 72032 грн 32 коп., що загалом становить 355 072 грн 26 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність стосовно не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військового інституту танкових військ НТУ "ХПІ" щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язано Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 391 грн. 48 коп. у день з 20.06.2020 по 19.07.2022 у сумі 10 131,62 грн. (десять тисяч сто тридцять одна гривня) 62 коп., та з 20.07.2022 по 20.01.2023 у сумі 72 032,32 грн. (сімдесят тисяч тридцять дві гривні) 32 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, з поданої апеляційної скарги відповідача, колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга не містить аргументів щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що є спірним в цій справі.
В свою чергу, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що підвищення у грудні 2015 року місячного грошового забезпечення за рахунок постійних його складових, визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII ( далі - Закон №2011-XII) склало 6134,80 грн, що в 2,7 рази перевищило суму ймовірної індексації грошового забезпечення за грудень 2015 року, або на 3832,16 грн. Березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норм абзацу першого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078 (далі - Порядок №1078) є місяцем підвищення доходів позивача. Звертає увагу на те, що питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку №1078. Так, відповідно до абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Крім того, відповідач зазначає, що на момент виникнення та протягом дії спірних правовідносин, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина), тобто п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 (далі - Постанова №704) в первинній редакції, для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Таким чином, підстави для визнання дій Військового інституту танкових військ НТУ "ХПІ" протиправними та зобов'язання, здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року відсутні. Також, на думку відповідача, вимоги позивача про проведення разом із спірними виплатами компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок №44) є безпідставними, а відтак, задоволенню не підлягають.
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Зі змісту апеляційної скарги встановлено, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та стягнути на користь позивача середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку №44, отже, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що згідно з витягу з наказу начальника Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" (по стройовій частині) від 20.06.2020р. №129 ОСОБА_1 з 25 липня 2020 року виключено зі списків особового складу інституту та знятий з усіх видів забезпечення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2022р. у справі № 520/2169/22 визнано противоправними дії Військового інституту танкових військ НТУ “ХПІ», які полягають у здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 30.06.2020 року у зменшеному розмірі. Зобов'язано Військовий інститут танкових військ НТУ "ХПІ" нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 30.06.2020 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по 30.06.2020 року - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з врахуванням раніше виплачених сум.
Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 30.04.2025 було виконано вищевказане рішення та перераховано на банківський рахунок позивача кошти у розмірі 168 860,49 грн що підтверджується копією виписки надходжень на банківський рахунок позивача (а.с. 24).
Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду .
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У зв'язку з чим, суд вважав за необхідне зобов'язати Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" нарахувати та стягнути на косить ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 391 грн. 48 коп. у день з 20.06.2020 по 19.07.2022 у сумі 10 131,62 грн, та з 20.07.2022 по 20.01.2023 у сумі 72 032,32 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Щодо задоволених вимог позову про визнання протиправною бездіяльності Військового інституту танкових військ НТУ "ХПІ" щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" нарахувати та стягнути на косить ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 391 грн. 48 коп. у день з 20.06.2020 по 19.07.2022 у сумі 10 131,62 грн, та з 20.07.2022 по 20.01.2023 у сумі 72 032,32 грн, колегія суддів виходячи з меж апеляційного перегляду справи, дійшла наступних висновків.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За обставинами справи, позивач проходив службу у Військовому інституті танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут".
У день звільнення позивача зі служби відповідачем не було виплачено в належному розмірі індексацію грошового забезпечення.
В той же час, остаточна виплата належних позивачу сум проведена не у день звільнення - а лише на виконання судового рішення у справі № 520/2169/22 - 30.04.2025.
Так, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2022 у справі № 520/2169/22 відповідач 30.04.2025 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 168 860,49 грн, тобто, в порушення приписів ст. 116 КЗпП України. (підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою та не заперечується відповідачем).
Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У той же час, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.
Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом №2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч.1 ст.117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон №2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.
Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі №440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.
У зв'язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі як до періоду з 26.07.2020 по 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) так і до періоду обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100).
Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Підпунктом «б» п.4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Таким чином, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Враховуючи, що апеляційна скарга не містить жодних аргументів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суму першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо задоволених вимог позову про зобов'язання Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку №44, та відповідним доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Порядком №44 визначено умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Водночас, середній заробіток, який стягується у відповідності до вимог статті 117 КЗпП України, є санкцією за затримку розрахунку при звільненні, не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та не є виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв'язку із виконанням обов'язків під час проходження служби.
Вказані вище висновки щодо правозастосування викладені в постанові Верховного Суду від 26.04.2024 року у справі №380/1169/20, які в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для зобов'язання Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, що безпідставно не враховано судом першої інстанції.
Інші доводи і заперечення сторін по суті спору на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково з частковим скасуванням рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 по справі № 520/14241/25 - скасувати в частині задоволення позову про зобов'язання Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 по справі №520/17241/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий