27 квітня 2026 року справа №320/815/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (адреса АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Представник позивача ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо відмови в нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах ОСОБА_1 на підставі абз. 3 п. 4 Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153 пропорційно часу проходження ним військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах ОСОБА_1 на підставі абз. 3 п. 4 Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153 пропорційно часу проходження ним військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 постановлено здійснювати розгляд (формування та зберігання) судової справи в електронній формі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України на посаді механіка 1-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 1-го взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем у званні старшого солдата. Позивача було прийнято на військову службу до військової частини НОМЕР_2 у зв'язку з укладенням контракту про проходження військової служби громадянами України у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу, який набрав чинності 25 травня 2023 року. Станом на дату прийняття на військову службу вік Позивача становив 20 років. У період проходження військової служби Позивач брав участь у бойових діях. З метою реалізації права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах на підставі пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 представником Позивача 01.12.2025 року засобами електронного та поштового зв'язку було подано до військової частини НОМЕР_2 заяву про нарахування та виплату відповідної винагороди. До заяви було додано документи, що підтверджують особу Позивача, його проходження військової служби, відсутність судимостей та дисциплінарних стягнень, а також документи, що підтверджують безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України та витяги з наказів і журналів бойових дій. Листом від 08.12.2025 року Відповідач повідомив про необхідність подання рапорту за встановленим порядком через безпосереднього командира. Виконуючи зазначені вимоги, Позивач 15.12.2025 року подав відповідний рапорт безпосередньому командиру з долученням документів, що підтверджують право на отримання одноразової грошової винагороди. 16.12.2025 року представник Позивача звернувся до Відповідача із заявою про надання інформації щодо стану розгляду поданого рапорту. Листом від 19.12.2025 року Відповідач повідомив про відсутність правових підстав для нарахування та виплати Позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, у зв'язку з чим наказ про її виплату не видавався, фактично відмовивши у її нарахуванні та виплаті. Позивач вважає, що відмова військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах є протиправною.
04.02.2026 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими та просив відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу 26.05.2021, а у подальшому, вже під час дії воєнного стану, 25.05.2023 уклав контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України . Відповідач посилається на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 внесено зміни до Постанови № 153, якими визначено, що право на отримання винагороди мають, зокрема, військовослужбовці, які були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу, за умови відповідності вимогам, встановленим абзацом другим пункту 4 цієї Постанови . Зазначеним абзацом, за твердженням Відповідача, передбачено, що виплата одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн здійснюється лише за умови, якщо сукупний строк безпосередньої участі у бойових діях становить не менше шести місяців . Відповідач вважає, що для військовослужбовців, які уклали контракт під час воєнного стану після проходження строкової служби, Постанова № 153 передбачає виплату винагороди виключно у розмірі 1 млн грн за наявності участі у бойових діях тривалістю не менше шести місяців, і не передбачає можливості пропорційної виплати за менший строк участі . Оскільки ОСОБА_1 за даними Відповідача, брав безпосередню участь у бойових діях протягом 159 днів, що є меншим за шість місяців, Відповідач дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та виплати будь-якої винагороди . Крім того, Відповідач зазначає, що таке тлумачення норм Постанови № 153 узгоджується з роз'ясненнями Головного управління Національної гвардії України, викладеними у відповідному листі. У зв'язку з цим Відповідач вважає, що його дії не є протиправними, а підстав для задоволення позову немає.
02.02.2026 ОСОБА_1 подав письмову відповідь на відзив, у якій зазначив, що не погоджується з позицією Відповідача та вважає, що останній не навів жодних належних і обґрунтованих доводів чи доказів, які б спростовували обставини, викладені у позовній заяві. У зв'язку з цим Позивач вважає, що заперечення Відповідача не підлягають врахуванню при розгляді справи. ОСОБА_1 звертає увагу, що Відповідач не заперечує фактів призову Позивача на строкову військову службу 26.05.2021, укладення ним контракту 25.05.2023 під час воєнного стану, а також безпосередньої участі у бойових діях загальною тривалістю 159 днів. Крім того, Відповідачем не спростовано, що для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 Постанови КМУ №153 необхідна сукупність умов, а саме: належність до осіб рядового, сержантського чи старшинського складу; прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; безпосередня участь у бойових діях; відсутність притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та дисциплінарних стягнень. Позивач зазначає, що всі вказані умови у його випадку наявні: він є військовослужбовцем відповідної категорії, уклав контракт у віці 20 років під час воєнного стану, має 159 днів підтвердженої участі у бойових діях, що підтверджується довідкою від 26.08.2025 №1422, та не притягувався до відповідальності під час служби. На думку Позивача, відмова Відповідача у нарахуванні та виплаті винагороди з підстав недостатньої тривалості участі у бойових діях є наслідком неправильного застосування Постанови №153, яка передбачає можливість пропорційної виплати за строк участі менше шести місяців. Посилаючись на статтю 77 КАС України, ОСОБА_1 зазначає, що обов'язок доведення правомірності рішень, дій чи бездіяльності покладається на Відповідача, однак останній не надав належних і допустимих доказів, тоді як Позивач довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).
Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, проходить військову службу у званні старшого солдата на посаді механіка 1-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 1-го взводу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем.
Позивач був прийнятий на військову службу за контрактом, який набрав чинності 25 травня 2023 року, тобто під час дії воєнного стану, що підтверджується копією контракту про проходження військової служби.
На момент прийняття на військову службу за контрактом вік Позивача становив 20 років, що підтверджується паспортом громадянина України та відомостями про дату народження.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, що підтверджується витягом з наказу про зарахування до списків особового складу та службовою карткою.
Позивач брав безпосередню участь у бойових діях, що підтверджується довідкою про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України від 26.08.2025 № 1422, а також витягами з журналів бойових дій та наказів про виплату додаткової винагороди.
З метою реалізації права на отримання одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, представником Позивача 01.12.2025 року було подано до військової частини НОМЕР_2 заяву про нарахування та виплату відповідної винагороди із доданням документів, що підтверджують особу Позивача, проходження ним військової служби, відсутність притягнення до відповідальності, а також безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України, у тому числі витягів з наказів та журналів бойових дій.
Листом від 08.12.2025 року Відповідач повідомив про необхідність подання рапорту за встановленим порядком через безпосереднього командира.
15.12.2025 року ОСОБА_1 подав безпосередньому командиру рапорт про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди з відповідними документами, які підтверджують право на її отримання.
16.12.2025 року представник Позивача звернувся до Відповідача із заявою про надання інформації щодо стану розгляду поданого рапорту.
Листом від 19.12.2025 року Відповідач повідомив про відсутність правових підстав для нарахування та виплати Позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, у зв'язку з чим наказ про її виплату не видавався, та фактично відмовив у її нарахуванні та виплаті.
Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування, оцінка та висновки суду.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи. Отже, як у спірний період, так і нас час розгляду даної справи на території України діє особливий період.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №453 від 15.04.2025 «Деякі питання використання залишку коштів, визначеного пунктом 1 статті 12 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік» вирішено погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» вирішено погодитись з пропозицією Міністерства оборони стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану (далі експериментальний проект) (далі - Постанова №153).
Пунктом 3 Постанови №153 установлено, що:
1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу; Збройні Сили; Міністерство оборони; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил;
2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;
3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Пунктом 4 Постанови №153 установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених); (абзац 3)
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;
виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:
були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;
проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;
проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.
З положень абз. 2 п. 4 Постанови №153 слідує, що кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 є одночасна сукупність таких факторів як:
1) належність здобувача виплати до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил;
2) призов або прийняття здобувача виплати на військову службу у віці до 25 років;
3) особиста та безпосередня участь здобувача виплати у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.
Суд встановив, що відповідно до абзацу 3 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 військовослужбовцям, зазначеним в абзаці 2 цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, одноразова грошова винагорода виплачується пропорційно часу участі із розрахунку 1/6 від 1 млн грн за кожні 30 днів такої участі.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України у званні старшого солдата, належить до осіб рядового складу та був прийнятий на військову службу за контрактом 25.05.2023, тобто під час дії воєнного стану, у віці 20 років. Позивач проходить військову службу та брав безпосередню участь у бойових діях, що підтверджується довідкою від 26.08.2025 № 1422, а також іншими матеріалами справи, зокрема витягами з наказів та журналів бойових дій. Доказів притягнення Позивача до кримінальної, адміністративної відповідальності або наявності дисциплінарних стягнень матеріали справи не містять.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Позивач підпадає під дію Постанови №153 та відповідає всім умовам, передбаченим абзацом 2 пункту 4 цієї Постанови, а саме: належить до осіб рядового складу, був прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходить службу та брав безпосередню участь у бойових діях.
Суд враховує, що Відповідачем не заперечується факт безпосередньої участі Позивача у бойових діях у періоди, зазначені у наданих доказах. Оцінивши їх у сукупності, суд встановив, що станом на дату набрання чинності Постановою №153 сукупний строк безпосередньої участі Позивача у бойових діях становить 159 днів, що є меншим ніж шість місяців.
Постанова №153 підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вони виникли у зв'язку з проходженням Позивачем військової служби під час воєнного стану та його участю у бойових діях як до набрання чинності цією Постановою, так і під час її дії, що узгоджується з принципом рівності військовослужбовців відповідної категорії.
З огляду на встановлені обставини, до спірних правовідносин підлягає застосуванню абзац 3 пункту 4 Постанови №153, який передбачає виплату одноразової грошової винагороди пропорційно часу участі у бойових діях.
Водночас Відповідач, не заперечуючи зазначених обставин, дійшов висновку про відсутність у Позивача права на отримання винагороди у зв'язку з тим, що строк його участі у бойових діях є меншим ніж шість місяців. Такий висновок суд вважає помилковим, оскільки положення Постанови №153 прямо передбачають можливість виплати винагороди пропорційно часу участі у бойових діях у разі, якщо такий строк є меншим ніж шість місяців.
Отже, відмова Відповідача у нарахуванні та виплаті Позивачу одноразової грошової винагороди ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з пунктом 2 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 №200 (далі - Інструкція №200) до складу грошового забезпечення військовослужбовців (крім курсантів вищих військових навчальних закладів із числа осіб, які не перебували на військовій службі перед зарахуванням на навчання) входять: {Абзац другий пункту 2 розділу I в редакції Наказу Міністерства внутрішніх справ № 369 від 30.05.2025 - застосовується з 01 березня 2025 року посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Як вже зазначав суд, Постановою №153 передбачено виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн за тривалість проходження служби в бойових умовах за сукупністю не менше шести місяців (чи пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених)) особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, які були прийняті на військову службу до досягнення ними 25 років.
З урахуванням викладеного суд висновує, що до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, передбачених Інструкцією №200, відноситься одноразова грошова винагорода, встановлена Постановою №153.
Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції №200 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується у військових частинах за місцем служби, крім тих, які зараховані на фінансове забезпечення до інших військових частин за дозволом командувача Національної гвардії України.
Таким чином, оскільки одноразова грошова винагорода, передбачена Постановою №153, входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця Національної гвардії України, відтак вона повинна була бути виплачена позивачу під час проходження ним служби пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), з урахуванням безпосередньої участі позивача в бойових діях.
Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями частин 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов'язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України.
Позивач звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 .
Керуючись статтями 2, 17, 77, 90, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (адреса АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо відмови в нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах ОСОБА_1 на підставі абз. 3 п. 4 Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153 пропорційно часу проходження ним військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах ОСОБА_1 на підставі абз. 3 п. 4 Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153 пропорційно часу проходження ним військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях.
Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Вісьтак М.Я.