28.04.2026
Провадження № 1-кп/337/163/2026
ЄУН №337/5665/25
28 квітня 2026 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя
у складі: головуючого судді ОСОБА_1
з участю секретаря ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3
потерпілої ОСОБА_4
обвинуваченої ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6 (в режимі відео конференції)
розглянувши у судовому засіданні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,
встановив:
У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою з посиланням на наявність ризиків передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Потерпіла ОСОБА_4 підтримала клопотання прокурора.
Обвинувачена ОСОБА_5 заперечувала проти клопотання прокурора, вказала, що потерпіла допитана у судовому засіданні, вона не збирається ухилятися від суду впливати на свідків, речові докази повернуті потерпілій, вона має неповнолітню дитину і постійне місце проживання, просила застосувати домашній арешт.
Захисник - адвокат ОСОБА_6 просить у клопотанні прокурора відмовити, підтримала позицію підзахисної щодо зміни запобіжного заходу на домашній арешт, з посиланням на фактичну відсутність ризиків та їх формальний характер. Вказала, що потерпіла допитана судом, обвинувачена не збирається скриватися, має поганий стан здоров'я.
Прокурор просив у задоволенні клопотання сторони захисту відмовити і задовольнити своє клопотання.
Вислухавши позицію учасників, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.3,8 Конституції України, ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосовано, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до ст. 176, 177, 183, ч.1 ст.194 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігання ризикам, передбаченим п.1-5 ч.1 ст.177 КПК України.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання зазначеним ризикам.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім того, враховуються обставини, передбачені ст.178 КПК України.
Суд зазначає, що ризиком є дія, яка може вчинятися з високим ступенем ймовірності, наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами «поза розумним сумнівом».
Оцінюючи наявність ризиків, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує можливість обвинуваченої переховуватися від суду; вчинити інше кримінальне правопорушення; незаконно впливати на свідків.
При продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченої, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Вирішуючи питання щодо продовження дії запобіжного заходу, суд виходить із того, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до 10 років, а тому, усвідомлюючи невідворотність можливого призначення їй покарання, існує ймовірність її переховування від суду, що є ризиком передбаченим п. 1 ч. 1 ст.177 КПК України.
Слід зазначити, що дійсно сама по собі тяжкість можливого покарання не є вирішальною при оцінці ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, однак, на переконання суду, цей факт у сукупності з відомостями, що характеризують особу обвинуваченої, може слугувати підставою для переховування від суду.
На продовження існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст.177 КПК України слугують ті обставини, що незважаючи допит потерпілої у судовому засіданні, свідки у кримінальному провадженні не допитані судом, обвинувачена ознайомлена з їх свідченнями на досудовому слідстві, обізнана про їх місцезнаходження, та може здійснити незаконний вплив на свідків.
Оцінивши доводи прокурора в сукупності та провівши аналіз встановлених під час розгляду клопотання обставин, суд також вважає доведеним, що продовжує існувати ризик продовження обвинуваченою вчинення інших кримінальних правопорушень у разі незастосування до неї запобіжного заходу, так як обвинувачена офіційних джерел доходу не має, та не має стійких соціальних зв'язків, що є ризиком передбаченим п. 5 ч. 1 ст.177 КПК України.
Суду не надано доказів, які б давали можливість припустити, що ризики змінились або зменшились, та вважає, що продовжують існувати ризики, передбачені п. 1,3,5 ч. 1 ст.177 КПК України, які існували при обранні обвинуваченій запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обставин, які є перешкодою для продовження застосованого до обвинуваченої ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, не встановлено.
Щодо клопотання обвинуваченої про зміну запобіжного заходу, суд вважає що на даній стадії розгляду справи, інший захід крім тримання під вартою не здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої ОСОБА_5 . Посилання обвинуваченої і сторони захисту на наявність місця проживання, неповнолітніх дітей та поганий стан здоров'я, жодними доказами не підтверджено.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, враховуючи те, що обставини та підстави продовження обвинуваченій запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є й надалі доцільними, прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та стороною захисту не надано переконливих доказів того, що вони на день розгляду цього клопотання зменшилися чи взагалі перестали існувати, суд приходить до висновку, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. 1,3,5 ч. 1 ст.177 КПК України, у зв'язку з чим інші більш м'які запобіжні заходи не можуть бути застосованими відносно обвинуваченої ОСОБА_5 .
Суд вважає, що забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_5 можливо шляхом продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, так як інші заходи в достатній мірі, на даний час, не забезпечать виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов'язків.
Задовольняючи клопотання про продовження застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховуючи всі обставини справи, дані про особу обвинуваченої, а також враховуючи інші фактичні обставини даного конкретного кримінального провадження, не застосовує альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Керуючись ст. 176, 177, 183, 331, 369-372, 392 КПК України, суд , -
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_5 про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартоюна строк 60 днів, до 26 червня 2026 року включно.
Копію ухвали направити Державній установі Запорізькій слідчий ізолятор, Державний установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» - для виконання, прокурору та ОСОБА_5 - для відома.
Ухвала в частині продовження застосування запобіжного заходу може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя: ОСОБА_1