СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/2398/26
пр. № 2/759/6662/26
28 квітня 2026 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, -
У січні 2026 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу у загальному розмірі 9 780 грн 92 коп.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що 24.03.2023 між ОСОБА_1 та ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлений полісом № ЕР-213832910, на підставі якого було забезпечено транспортний засіб KIA, державний номерний знак НОМЕР_1 .
04.06.2023 у АДРЕСА_1, відбулося зіткнення забезпеченого транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 з транспортним засобом Mercedes, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Зазначена дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_1 . Відповідно до постанови суду ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених ст. 122-4, 124 КУпАП.
На виконання умов укладеного полісу ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» виплатила потерпілому ОСОБА_2 страхове відшкодування в сумі 9 780 грн 92 коп.
З урахуванням викладеного та оскільки відповідно до постанови суду ОСОБА_1 після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди, то у ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» виникло право регресу до ОСОБА_1 у розмірі виплаченого страхового відшкодування.
На підставі цього позивач просив стягнути з відповідача в порядку регресу завдані збитки у розмірі 9 780 грн 92 коп., а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 06 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Оскільки позов подано в електронній формі через електронний кабінет, примірник позовної заяви разом із доданими до неї матеріалами позивачем направлений відповідачу на адресу його зареєстрованого місця проживання, що відповідає інформації, отриманої за відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру, у відповідності до вимог ст.ст. 43, 177 ЦПК України, про що в матеріалах справи наявні бланк опису вкладення, завірений відповідним відділенням зв'язку, разом з фінансовим чеком та списком згрупованих поштових відправлень.
Ухвала про відкриття провадження у справі від 06 лютого 2026 року двічі (10.02.2026, 30.03.2026) направлялась відповідачу ОСОБА_1 на його зареєстроване місце проживання відповідно до відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру - АДРЕСА_1 .
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, відповідні поштові конверти повернулися до суду без вручення у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Частина 1 статті 131 ЦПК України зобов'язує учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У постановах від 14.08.2020 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 Верховний суд зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Суд також звертає увагу, що листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22).
Суд зауважує, що наразі у суду відсутні можливості сповіщення відповідача за допомогою інших засобів зв'язку, а подальші, додаткові дії щодо направлення виклику відповідачу до суду за місцем його реєстрації призведуть лише до несвоєчасності розгляду справи.
Правом на подання відзиву у встановлений судом строк відповідач не скористався, про наслідки ненадання учасником справи заяв по суті справи у встановлений судом строк був повідомлений в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв'язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) сторін.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду закріплені у статті 1166 ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
З наведеного вбачається, що підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: протиправне діяння, шкода, причинно-наслідковий зв'язок між ними, а також вина особи у вчиненому діянні.
Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України предмет доказування становить: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди, яка в силу положень ч. 2 ст. 1166 ЦК України презюмується.
Саме тому у деліктних правовідносинах на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Одним з різновидів цивільно-правової відповідальності за відсутності вини особи, яка своєю поведінкою заподіяла шкоди, є відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, що врегульовується положеннями ст. 1187 ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
При цьому відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
З наведеного також вбачається, що діяльність з експлуатації транспортного засобу є діяльністю, що пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки. У зв'язку з цим завдання шкоди, внаслідок використання транспортного засобу, зумовлює виникнення цивільно-правової відповідальності на підставі ст. 1187 ЦК України.
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада 2023 року у справі № 759/10733/23, яка набрала законної сили 27.11.2023, встановлено, що 04.06.2023 о 22 год. 14 хв. у АДРЕСА_1, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем KIA, державний номерний знак НОМЕР_1 , під час руху заднім ходом не впевнився в безпечності руху, не звернувся за допомогою до інших осіб, чим здійснив наїзд на транспортний засіб Renault, державний номерний знак НОМЕР_3 , водія ОСОБА_3 , після чого здійснив рух далі, не вибравши безпечний боковий інтервал, чим здійснив зіткнення з транспортним засобом Mercedes, державний номерний знак НОМЕР_2 , водія ОСОБА_2 , що призвело до пошкодження транспортних засобів. Окрім того, було встановлено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Постановою суду від 15.11.2023 констатовано факт порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.3 (Б), 2.9 (А), 10.1, 10.9, 13.1 ПДР України. Цією ж постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (Постанова КЦС ВС від 29.09.2023 у справі № 573/1/23).
Згідно із висновком Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 05 вересня 2019 року в справі № 234/16272/15-ц (провадження № 61-31395сво18), при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
З урахуванням вищевикладеного, судом встановлено факт протиправної поведінки відповідача ОСОБА_1 щодо порушення вимог ПДР України під час експлуатації транспортного засобу KIA, державний номерний знак НОМЕР_1 , який, у свою чергу, є джерелом підвищеної небезпеки.
Зі змісту постанови Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада 2023 року, акта огляду транспортного засобу, калькуляції відновлення пошкодженого транспортного засобу судом встановлено, що внаслідок вищезазначеної ДТП автомобіль Mercedes, державний номерний знак НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_4 та який перебуває в уповноваженому (на підставі довіреності) використанні ОСОБА_2 , зазнав пошкоджень.
Таким чином, судом встановлено як факт протиправної поведінки відповідача ОСОБА_1 , що мала місце при використанні джерела підвищеної небезпеки (експлуатації транспортного засобу), так і факт заподіяння внаслідок такої поведінки майнової шкоди ОСОБА_2 як уповноваженому володільцю та користувачу пошкодженого транспортного засобу, а також причинно-наслідковий зв'язок між такою поведінкою та завданою шкодою.
З урахуванням вищевикладеного, суд також приходить до висновку про виникнення між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 деліктного зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої останнім. Разом з тим, виконання обов'язку у деліктному зобов'язанні з відшкодування шкоди, завданої власником наземного транспортного засобу, має законодавчо визначену специфіку. Вказана специфіка передбачена приписами ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Оскільки дорожньо-транспортна пригода (страховий випадок), у зв'язку з якою виникло деліктне зобов'язання, мала місце 04.06.2023, коли був чинний Закон України № 1961-IV від 01.07.2004 та не вступив в дію Закон України № 3720-IX від 21.05.2024, то при вирішенні позовних вимог суд застосовує положення саме Закону України № 1961-IV від 01.07.2004.
Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до ст.ст. 5, 6 вказаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 вказаного Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 28 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до ст. 29 вищезазначеного Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Аналіз викладених приписів чинного законодавства дає можливість зробити висновок, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього (Постанова ВП ВС від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц).
Крім того, у Постанові ВП ВС від 14.12.2021 року у справі № 147/66/17 було зазначено, що Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 як власника транспортного засобу KIA, державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-213832910.
З доданих до позовної заяви доказів вбачається, що ОСОБА_1 у встановленому законодавством повідомив ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» про дорожньо-транспортну пригоду за участю забезпеченого транспортного засобу. Між позивачем та потерпілим ОСОБА_2 було досягнуто згоди, що сума страхового відшкодування складає 9 780 грн 92 коп.
Зазначену суму страхового відшкодування ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» перерахувало на банківський рахунок ОСОБА_2 31.08.2023, що вбачається з платіжної інструкції № ЗР073720.
Таким чином, позивач виконав своє зобов'язання за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, укладеного з відповідачем ОСОБА_1 , та здійснив виконання у межах деліктного зобов'язання обов'язку ОСОБА_1 з відшкодування завданої ним шкоди при експлуатації джерела підвищеної небезпеки.
Згідно з пп. а пп. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України № 1961-IV від 01.07.2004 страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Як було встановлено судом вище, ОСОБА_1 вчинив дорожньо-транспортну пригоду (страховий випадок), керуючи забезпечним транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
З урахуванням вищевикладеного суд доходить висновку про те, що ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», виконавши своє зобов'язання за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності шляхом сплати страхового відшкодування шкоди, завданої страхувальником при керуванні в стані алкогольного сп'яніння забезпеченим транспортним засобом, набуло право зворотної вимоги (регресу) до ОСОБА_1 у межах суми сплаченого страхового відшкодування.
У зв'язку із викладеним суд також доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Щодо судових витрат.
Позивач надає платіжну інструкцію № ЗР003108 від 07.01.2026, зі змісту якої вбачається, що ПрАТ «УСК «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» сплатило судовий збір у розмірі 3 328 грн 00 коп. за подання позовної заяви до Святошинського районного суду міста Києва до ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, судові витрати у межах сплаченого судового збору підлягають стягненню із відповідача у розмірі 3 328 грн 00 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (код ЄДРПОУ: 24175269; місцезнаходження: м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 44) у порядку регресу суму завданої шкоди у розмірі 9 780 (дев'ять тисяч сімсот вісімдесят) гривень 92 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (код ЄДРПОУ: 24175269; місцезнаходження: м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 44) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 28 квітня 2026 року.
Суддя Н.О.Горбенко