28 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 199/8015/24
провадження № 61-4813ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛАССИК» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 06 червня 2025 року
та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛАССИК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Виробників фрикційних матеріалів», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПОХІМ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про витребування майна із чужого незаконного володіння,
У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КЛАССИК» звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Виробників фрикційних матеріалів», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПОХІМ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 06 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду
від 11 березня 2026 року, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛАССИК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Виробників фрикційних матеріалів», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПОХІМ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , про витребування майна із чужого незаконного володіння відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
У квітні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛАССИК» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 06 червня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2026 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Поданакасаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛАССИК» не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки у порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Станом на 01 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 3 028 грн.
Відповідно до підпункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Згідно з підпунктом 9 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 (провадження № 12-36гс20) зроблено правовий висновок про те, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) за подання до суду позовної заяви майнового характеру юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ураховуючи, що зі змісту поданої касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень неможливо встановити ціну позову станом на день звернення до суду із вимогою майнового характеру (щодо витребування майна), заявник зобов'язаний самостійно встановити й обґрунтувати розмір судового збору щодо вимоги майнового характеру з наданням відповідних доказів.
Отже, заявнику необхідно самостійно визначити і доплатити у разі необхідності судовий збір за подання касаційної скарги або обґрунтувати розмір сплаченого судового збору.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102, найменування податку, збору, платежу «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.
Абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки в порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі належно не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник, зокрема, вказує пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, проте, посилаючись на вказану підставу, не зазначає щодо якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права щодо якої відсутній висновок та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19.
Посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Як на підставу касаційного оскарження заявник також посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, однак не конкретизує, яке саме порушення допустили суди з урахуванням підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, статтями 4, 6 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛАССИК» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 06 червня 2025 року
та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2026 року залишити
без руху та надати строк для виконання вимог ухвали протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Р. А. Лідовець