27 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 146/385/25
провадження № 61-8062св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Думанським Вадимом Олександровичем, на постанову Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2025 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,
1. Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області.
Заява мотивована тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Ольгівка Бериславського району Херсонської області. З досягненням шестирічного віку він пішов до школи у с. Ольгівка Бериславського району Херсонської області. Станом на 24 серпня 1991 року, маючи вісім повних років, він був зарахований у третій клас школи у с. Ольгівка. Документів з навчального закладу він взяти не має можливості, оскільки навчальний заклад зруйнований через збройну агресію російської федерації (далі - рф). Він не отримував паспорт громадянина України, так як постійно був зайнятий роботою, у нього наявне лише свідоцтво про народження.
На даний час він не має можливості отримати паспорт громадянина України, оскільки не може підтвердити належність до громадянства України, так як не має документів, що підтверджують його реєстрацію на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд встановити факт його постійного проживання в неповнолітньому віці на території України, станом на 24 серпня 1991 року, включно, та встановити його особу - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 18 березня
2025 року у складі судді Скаковської І. В. встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в неповнолітньому віці на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Рішення районного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився у с. Ольгівка Бериславського району Херсонської області. Встановлення факту проживання його станом на 24 серпня 1991 року в Україні має для заявника юридичне значення та породжує для нього юридичні наслідки, а даний факт інакше, як у судовому порядку, не може бути встановлено. Щодо встановлення особи суд мотивів розгляду цієї вимоги не зазначив.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2025 року апеляційну скаргу Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області задоволено.
Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 18 березня
2025 року скасовано.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи - Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області, про встановлення факту, що має юридичне значення та встановлення особи відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що заявник не надав судам будь-яких документів, що могли б посвідчити його особу, доказів того, що він звертався до Державної міграційної служби України із цих питань та отримав відмову, суду не надав. Недотримання заявником передбаченого законом позасудового порядку встановлення його особи, означає неможливість встановити і заявлені ним факти у судовому порядку, зокрема, й факт проживання цієї особи на території України.
Суд першої інстанції не надав належну оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та не врахував, що на підставі наданих заявником доказів, у яких зазначені різні прізвища, неможливо ідентифікувати особу заявника, як ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також встановити факт його проживання в Україні на час здобуття Україною незалежності .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2025 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Думанський В. О., посилаючись на порушення норм процесуального права, просить постанову Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2025 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неповно встановив обставини справи та не врахував, що село, в якому ОСОБА_1 проживав у 1991 році, зараз знаходиться в окупації рф, а тому заявник позбавлений можливості надати відповідні документи, які підтверджують факт його проживання там.
Крім того, ОСОБА_1 станом на 1991 рік було всього 8 років, тому місце його проживання не могло бути іншим, ніж з батьками.
Вважає, що апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду при розгляді справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2025 року Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені у ній доводи, є безпідставними та необґрунтованими, не спростовують правильності ухваленого судового рішення апеляційного суду, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2025 року, після усунення недоліків касаційної скарги, поновлено заявнику строк на касаційне оскарження судового рішення, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
12 серпня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі № 517/445/19,
від 30 квітня 2024 року у справі № 180/1326/23, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Думанського В. О.задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції, не відповідає з огляду на таке.
У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
З указаного вбачається, що законом передбачено вставлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Згідно із статтею 3 Закону України «Про громадянство» громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року, в редакції Указу Президента України № 588/2006 від 27 червня 2006 року, затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).
Пунктом 7 Порядку визначено, що встановлення належності до громадянства України стосується:
а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України;
б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту;
в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.
Оформлення належності до громадянства України стосується осіб, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та дітей таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття.
Перевірка належності до громадянства України стосується осіб, які перебувають за кордоном і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України.
Згідно з пунктом 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Пунктом 25 Порядку визначено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону,) подає документи, передбачені підпунктами «а» - «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
Пунктом 44 Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши надані заявником докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язкуміж собою, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у наведених заявником постановах Верховного Суду, є безпідставними, оскільки у справах були встановлені різні фактичні обставини, зібрано різні докази.
При цьому, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції правильно вказав, що надані заявником докази є суперечливими, у них зазначені різні прізвища, з них неможливо ідентифікувати особу заявника, як ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,а також встановити факт його проживання в Україні на час здобуття Україною незалежності .
З огляду на зміст відповіді Херсонської обласної військової адміністрації від 17 липня 2024 року № 01-01-66 щодо надання інформації та копії будь-яких документів, що підтверджують навчання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у школі в с. Ольгівка Бериславськоого району Херсонської області територія населеного пункту, де проживав ОСОБА_1 , перебувала під окупацією і на даний час - у зоні активних бойових дій. Ольгівський ліцей Тягинської сільської ради Бориславського району Херсонської області зруйновано, у тому числі - знищений окупантами. Підтвердити факт навчання у закладі та надати копії документів немає можливості.
Обставина того, що село, в якому ОСОБА_1 , з його слів, проживав у 1991 році, зараз знаходиться в окупації рф, а тому заявник позбавлений можливості надати відповідні документи, які підтверджують факт його проживання там, є поважною, проте сама по собі не може звільняти особу від доказування своїх вимог повністю.
Посилання заявника на те, що йому станом на 1991 рік було всього 8 років, тому місце його проживання не могло бути іншим, ніж з батьками, не спростовує висновків апеляційного суду, оскільки ним не було надано належних доказів проживання його батьків станом на 24 серпня 1991 року.
Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі заявників доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Думанським Вадимом Олександровичем, залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 22 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник