27 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 282/1614/24
провадження № 61-4714ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 16 липня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Старочорторийської гімназії імені Героя України Вадима Одуда Любарської селищної ради Житомирської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Старочорторийської гімназії імені Героя України Вадима Одуда Любарської селищної ради Житомирської області (далі - Гімназія), відповідно до якого просила:
- визнати незаконним та скасувати наказ Гімназії № 40-к від 14 жовтня 2024 року про звільнення позивачки з посади вчителя географії у зв'язку з відмовою від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці;
- поновити її на посаді вчителя географії Гімназії на умовах безстрокового трудового договору з поновленням розміру педагогічного навантаження, що передувало незаконному звільненню у 2022 році, та стягнути із Гімназії середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- стягнути із Гімназії 15 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Любарського районного суду від 13 січня 2025 року на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року скасовано ухвалу Любарського районного суду Житомирської області
від 13 січня 2025 року в частині закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 16 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із цим рішенням суду в частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 15 000 грн, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Любарського районного суду Житомирської області від 16 липня 2025 року залишено без змін.
09 квітня 2026 року через підсистему Електронний суд ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 16 липня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 січня 2026 року (повний текст постанови складено 11 березня
2026 року) у справі № 282/1614/24.
Заявниця вважає, що на її користь необхідно стягнути з Гімназії 15 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а провадження у справі в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно закрити за відсутністю предмету спору, оскільки згідно довідки Відділу освіти, молоді та спору Любарської селищної ради від 17 червня 2025 року проведене нарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 26 982, 87 грн.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини «с» статті 7 Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частина четверта статті 10 ЦПК України), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм національного законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Касаційний перегляд справи вважається екстраординарним.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, специфіку його повноважень як «суду права», процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції, і учасникам справи був наданий відповідний обсяг гарантій права на справедливий суд у судах попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(ІІ)/2023 дійшов висновку, що припис пункту 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України, який встановлює один з «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, є зрозумілим за змістом та передбачуваним за наслідками застосування. Зазначений припис ЦПК України також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Пункт 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду зокрема малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя;
2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду;
4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Оскарженими судовими рішеннями вирішено вимоги про стягнення середнього заробітну за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Ціна позову у розглядуваній справі не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн х 80 = 266 240 грн).
Розглядувана справа може бути віднесена до категорії справ незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Про належність справи до категорії малозначних вказував і суд першої інстанції в ухвалі від 15 листопада 2024 року про відкриття провадження.
Оскільки справа № 282/1614/24 є малозначною, ухвалені у ній судові рішення можуть бути оскаржені виключно за наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга не містить обґрунтування наявності випадків, визначених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для касаційного перегляду судових рішень у малозначній справі.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги, зокрема, категорію справи, ціну та предмет позову, а також значення справи для сторін і суспільства, та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Касаційний перегляд вважається екстраординарним, з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежено питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. Повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи.
Доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, в той час як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору, наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не встановлено, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 16 липня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 січня 2026 року у справі № 282/1614/24.
Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников