8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"28" квітня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/435/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Оператор ринку", 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М», 61166, м. Харків, вул. Єніна Євгенія, буд. 9/13, 1 пов., кімната 2
простягнення 159 522,27 грн.
без виклику учасників справи
Акціонерне товариство "Оператор ринку" звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М» про стягнення збитків у розмірі 158 372,45 грн., 3% річних у розмірі 833,08 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 316,74 грн.
Також, до стягнення заявлені судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані позивачем порушенням відповідачем зобов'язань за договором в частині не реєстрації податкових накладних.
Ухвалою суду від 16.02.2026 року позовну заяву Акціонерного товариства "Оператор ринку" (вх. № 435/26) залишено без руху. Встановлено Акціонерному товариству "Оператор ринку" строк на усунення недоліків позовної заяви - п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
19.02.2026 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 4268/26) про усунення недоліків позовної заяви, у якій останній зокрема зазначає, що загальна сума заборгованості ТОВ «Світло Груп М» перед АТ «Оператор ринку» за порушення зобов'язань за договором в частині не реєстрації податкових накладних становить 159 522,27 грн., з них: 158 372,45 грн. (сума збитків), 316,74 грн. (інфляційні нарахування), 833,08 грн. (три відсотки річних).
Ухвалою суду від 23.02.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/435/26. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15 (п'ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено відповідачу 5 строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень (Докази такого надіслання надати суду, із описом вкладеного у цінний лист, або використання електронних кабінетів у ЄСІТС). Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
02.04.2026 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 7909/26) про вступ у справу представника.
14.04.2026 року від представника відповідача адвоката Коломійцева Андрія Юрійовича через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 8954/26).
Ухвалою суду від 15.04.2026 року у клопотанні представника відповідача викладеному у пункті 2 прохальної частини відзиву на позовну заяву (вх. № 8954/26 від 14.04.2026 року) про продовження відповідачу строку для подання доказів відмовлено. У клопотанні представника відповідача викладеного у пункті 3 прохальної частини відзиву на позовну заяву (вх. № 8954/26 від 14.04.2026 року) про залучення до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління ДПС у Харківській області відмовлено. Відзив на позовну заяву (вх. № 8954/26 від 14.04.2026 року) та додані до нього документи повернуто без розгляду. Також, судом було роз'яснено відповідачу та його представнику, що оскільки відзив та додані до нього документи було подано до Господарського суду Харківської області в електронному вигляді, суд не здійснює повернення роздрукованих документів у паперовому вигляді.
15.04.2026 року від позивача через канцелярію суду надійшла (вх. № 9068/26) про залишення відзиву без розгляду.
Як вбачається із Комп'ютерної програми “Діловодство спеціалізованого суду» у позивача та відповідача наявні зареєстровані електронні кабінети, у зв'язку із чим, ухвалу суду від 23.02.2025 року про відкриття провадження у справі, було направлено судом в їх електронні кабінети, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідка про доставку електронного листа, а саме:
- «Документ в електронному вигляді "Ухвала про відкриття провадження (спрощене)" від 23.02.2026 року у справі № 922/435/26 (суддя Ємельянова О.О.) було надіслано одержувачу Акціонерне товариство "Оператор ринку" в його Електронний кабінет. Документ доставлено до Електронного кабінету: 23.02.2026 року о(б) 15:37 год.»;
- «Документ в електронному вигляді "Ухвала про відкриття провадження (спрощене)" від 23.02.2026 року у справі № 922/435/26 (суддя Ємельянова О.О.) було надіслано одержувачу Сарасека Юлія В'ячеславівна в його Електронний кабінет. Документ доставлено до Електронного кабінету: 23.02.2026 року о(б) 15:39 год.»;
- «Документ в електронному вигляді "Ухвала про відкриття провадження (спрощене)" від 23.02.2026 року у справі № 922/435/26 (суддя Ємельянова О.О.) було надіслано одержувачу Товариство з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М» в його Електронний кабінет. Документ доставлено до Електронного кабінету: 23.02.2026 року о(б) 15:37 год.».
Частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з положеннями пункту 2 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Враховуючи вищевикладене, та наявні у матеріалах справи докази отримання сторонами у справі ухвали суду від 23.02.2025 року про відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про належне повідомлення сторін у справі про розгляд справи у суді.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що станом на 28.04.2026 року відповідач у встановленому законом порядку та строки відзив на позов не надав, у зв'язку із чим, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України").
Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак відповідним правом на його подання не скористався, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду надано не було.
Таким чином, суд вважає, що відповідач будучи обізнаним про розгляд справи у суді, не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд, має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, 31.01.2024 року між Акціонерним товариством "Оператор ринку" (позивач, оператор ринку) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М» (відповідач, учасник) було укладено договір № 914/03ВДР про купівлю-продаж електричної енергії на внутрішньодобовому ринку.
Пунктом 1.1. договору сторони погодили, що за цим договором сторонами здійснюється купівля - продаж електричної енергії на внутрішньому ринку.
Згідно пунктами 6.1. - 6.2. договору визначено, що обмін документами, необхідними для здійснення та оформлення операцій купівлі - продажу електричної енергії на ВДР, здійснюється в електронній формі через програмне забезпечення ОР. Електронні документи оформлюються сторонами з накладенням КЕП їхніх уповноважених осіб у порядку, передбаченому законодавством України.
Сторони визнають, що документи, що відправляються засобами електронного зв'язку з накладенням КЕП, мають юридичну силу, породжують права та обов'язки сторін, можуть бути представлені у судових інстанціях у якості належних доказів, якщо вони були відправлені уповноваженими особами сторін за адресами, зазначеними в реквізитах до договору (пункт 6.6. договору).
03.07.2024 року між сторонами було укладеного додаткову угоду № 1.
20.11.2024 року між сторонами було укладеного додаткову угоду № 2.
За твердженнями позивача, відповідно до умов договору відповідачу у жовтні 2024 року реалізовано електричну енергію на ВДР на загальну суму 950 234,68 грн. у тому числі ПДВ 158 372,45 грн., про що свідчить акт купівлі-продажу електричної енергії на ВДР від 31.10.2024 року на суму 950 234,68 грн., підписаний сторонами договору.
Позивачем у листопаді 2024 року сплачено у повному обсязі кошти за електричну енергію на ВДР куповану у жовтні 2024 року на загальну суму 950 234,68 грн. у тому числі ПДВ 158 372,45 грн. на користь ТОВ «Світло Груп М», відповідно до платіжної інструкції від 01.11.2024 року № 377307.
Також, позивач із посиланням на пункт 201.1. статті 201 Податкового кодексу України зазначає, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну у тому числі в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її у ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 44 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень ПК України передбачено, що тимчасово, до 1 січня 2028 року, платники податку, які здійснюють постачання, передачу, розподіл електричної та/або теплової енергії, визначають дату виникнення податкових зобов'язань та податкового кредиту за касовим методом. У разі якщо операції, визначені цим пунктом, мають безперервний або ритмічний характер постачання, платники податку: покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому отримано кошти, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер, з урахуванням усієї суми отриманих коштів протягом такого місяця.
Пунктом 201.10 статті 201 ПК України визначено, що реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у ЄРПН повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків, а саме: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені. Слід зауважити, що пунктом 89 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень ПК України передбачено, що тимчасово, протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у ЄРПН здійснюється з урахуванням таких граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до 5 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 18 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
Отже, за твердженнями позивача, відповідач був зобов'язаний на підставі отриманої від позивача 01.11.2024 року оплати за електричну енергію на ВДР подати для реєстрації у ЄРПН податкову накладну до 18 грудня 2024 року, однак, всупереч вимогам ПК України, договору та Правилам РДН/ВДР, податкову накладну на загальну суму 950 234,68 грн, у тому числі ПДВ 158 372,45 грн., у зазначені терміни зареєстровано не було.
За твердженнями позивача, лише зареєстрована у ЄРПН податкова накладна є підставою для формування податкового кредиту.
Проте, відповідачем вказаного вище враховано не було, оскільки не здійснено реєстрацію у ЄРПН податкової накладної на зазначену суму податку на додану вартість протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування реєстрацію податкової накладної (30.11.2024 року), тобто до 30.11.2025 року, чим завдано позивачу збитків. Відтак, передбачене пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України право АТ «Оператор ринку» використати податковий кредит на суму 158 372,45 грн. для зменшення податкового зобов'язання протягом 365 календарних днів з дати складення податкових накладних, остаточно втрачено 30.11.2025 року.
Також, позивач зазначає, що із урахуванням вимог податкового законодавства, останнім у грудні 2024 року не було включено до податкового кредиту ПДВ ТОВ «Світло Груп М» у розмірі 158 372,45 грн., про що свідчить податкова декларація з податку на додану вартість АТ «Оператор ринку» за грудень 2024 року. Скаргу на відповідача позивачем було подано в податковій декларації з податку на додану вартість АТ «Оператор ринку» за грудень 2024 року. На підтвердження здійснення оплати за придбану у відповідача у жовтні 2024 року на ВДР електроенергію позивач листом від 20.01.2025 року № 01-51/152 надано до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з ВПП копію платіжної інструкції від 01.11.2024 року № 377307 на суму 950 234, 68 грн., у тому числі ПДВ. Водночас звернення позивача зі скаргою на відповідача, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов'язку, відповідно до положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, не надає позивачу (покупцю) права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на аідповідача (продавця товару) є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом. У той же час, проведення такої перевірки не впливає на реєстрацію продавцем податкових накладних.
12.12.2025 року позивачем на адресу відповідача було вимогу про сплату збитків від 11.12.2025 року № 01-42/2758. Однак, як зазначає позивач, зазначену вимогу було повернуто у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Вказані обставини стали причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як вбачається із матеріалів справи, та не спростовано відповідачем, 31.01.2024 року між Акціонерним товариством "Оператор ринку" (позивач, оператор ринку) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М» (відповідач, учасник) було укладено договір № 914/03ВДР про купівлю-продаж електричної енергії на внутрішньодобовому ринку.
Як зазначено позивачем у листопаді 2024 року сплачено у повному обсязі кошти за електричну енергію на ВДР куповану у жовтні 2024 року на загальну суму 950 234,68 грн. у тому числі ПДВ 158 372,45 грн. на користь ТОВ «Світло Груп М», відповідно до платіжної інструкції від 01.11.2024 року № 377307.
Проте, відповідачем в порушення вимог Податкового кодексу України не здійснено реєстрацію у ЄРПН податкової накладної на зазначену суму податку на додану вартість протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування реєстрацію податкової накладної (30.11.2024 року), тобто до 30.11.2025 року, чим завдано позивачу збитків. Відтак, передбачене пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України право АТ «Оператор ринку» використати податковий кредит на суму 158 372,45 грн. для зменшення податкового зобов'язання протягом 365 календарних днів з дати складення податкових накладних, остаточно втрачено 30.11.2025 року.
З вищевикладеного вбачається, що предметом розгляду справи є стягнення із відповідача збитків у розмірі 158 372,45 грн.
Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень сторін щодо обсягів, строків, вартості електричної енергії, а також щодо її оплати. Отже, за висновком суду, позивачем дотримані положення договору в частині виконання його зобов'язань щодо оплати електричної енергії.
Відповідно до пункту 4.6. договору, учасник та ОР зобов'язані надавати податкові накладні, складені та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог чинного податкового законодавства.
Пунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.
За змістом пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з абзацом 1 пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку/небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).
Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем. Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.
З аналізу вищевикладеного слідує, що обов'язок скласти податкові накладні та зареєструвати їх в Єдиному реєстрі податкових накладних законом покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М» - відповідача у справі.
Відповідно до абзаців 2, 23 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відсутність факту реєстрації платником податку продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
При цьому, відповідно до абзацу 1 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкові накладні та зареєструвати їх у Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента, що це зобов'язання буде виконано, оскільки лише підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Відповідно до абзацу 25 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України у разі невиконання продавцем покладених на нього обов'язків щодо складення та реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних покупець (платник податку на додану вартість) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця.
Разом з тим, звернення покупця товарів зі скаргою на продавця, який не виконав передбачений абзацом 1 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України обов'язок, згідно з абзацом 23 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на продавця (постачальника) є лише підставою для проведення його документальної позапланової перевірки контролюючим органом.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.08.2018 року у справі № 917/877/17 зазначала, що згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на продавця покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2019 року у справі № 908/1568/18 (п.п. 23-25) зазначила позицію, що “зобов'язання зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних для включення до податкового кредиту суми ПДВ виникає саме з податкового законодавства, а не з договірних відносин, тому є податковим, а не господарським зобов'язанням; за вказаних обставин помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є невиконанням відповідачем господарського зобов'язання за договором, адже обов'язок зі складання та реєстрації податкових накладних виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства; обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов'язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах, і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (див. постанову Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2018 року у справі № 917/877/17)».
Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу;
завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками,
наявність винної поведінки.
Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором
З аналізу вищевикладеного слідує, що для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення:
1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання);
2) шкідливого результату такої поведінки - збитків;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками;
4) вини особи, яка заподіяла шкоду.
У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправними діями чи бездіяльністю заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
За відсутності хоча б одного із цих елементів такий вид господарсько-правової відповідальності, як відшкодування збитків, до учасників господарських відносин не застосовується, оскільки відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.04.2020 року у справі № 904/3189/19, від 10.12.2018 року у справі № 902/320/17.
З вищевикладеного слідує, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків та їх розмір. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення зобов'язань.
Зазначене свідчить про обов'язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної як на підставі підпункту 2.1.15 пункту 2.1. договору, так і в порядку та строк, передбачені пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена у порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
В матеріалах справи відсутні, а відповідачем будучи обізнаним про розгляд справи у суді у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України не надано до суду будь-яких доказів складання та здійснення реєстрації податкової накладної у порядку та строк, передбачений пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що станом на день звернення позивача із відповідним позовом до суду податкові накладені не зареєстровано (за твердженням позивача), що свідчить про порушення відповідачем умов договору, отже внаслідок бездіяльності відповідача, позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту, а також скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 158 372,45 грн.
Вказане свідчить про прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи, а відтак, наявні усі елементи складу господарського правопорушення. Отже, у даному випадку наявні всі елементи складу господарського правопорушення.
Аналогічна позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.08.2018 року у справі № 917/877/17.
Велика палата Верховного суду у постанові від 05.06.2019 року у справі № 908/1568/18 дійшла висновку, що обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов'язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах, і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.
Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у постанові від 07 червня 2023 року у cправі № 916/334/22 зазначив, що факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов'язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни (пункт 5.27. постанови).
Враховуючи викладене, оскільки в матеріалах справи відсутні докази факту реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних внаслідок оплачених позивачем за договором товарів (електричної енергії) у встановленому законом порядку, обов'язок такої реєстрації покладений законом саме на відповідача, суд дійшов висновку про наявність в діях відповідача факту протиправної поведінки, вини, внаслідок яких позивач зазнав збитків у розмірі суми податкового зобов'язання 158 372,45 грн., на яку позивач втратив право зменшення своїх податкових зобов'язань із ПДВ внаслідок факту не реєстрації відповідачем податкової накладної.
При цьому, суд приймає до уваги, що відповідач маючи зареєстрований в системі ЄСІСТ електронний кабінет, про свідчить довідка суду про доставку електронного листа з якої вбачається, що «Документ в електронному вигляді "Ухвала про відкриття провадження (спрощене)" від 23.02.2026 року у справі № 922/435/26 (суддя Ємельянова О.О.) було надіслано одержувачу Товариство з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М» в його Електронний кабінет. Документ доставлено до Електронного кабінету 23.02.2026 року о(б) 15:37 год.», та будучи обізнаний про розгляд справи у суді, будь-яких доказів, у спростування позовних вимог, у тому числі і відзиву на позовну заяву у визначений Господарським процесуальним кодексом України та ухвалою суду від 23.02.2026 року про відкриття провадження у справі строк, відповідачем в відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України до суду надано не було.
У зв'язку із чим, обґрунтованими є позовні вимоги в частині стягнення із відповідача суми збитків у розмірі 158 372,45 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення із відповідач нарахованих позивачем 3% річних у розмірі 833,08 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 316,74 грн., суд зазначає наступне.
В обґрунтування позовних вимог у цій частині, позивач із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 року у справі № 686/7081/21 зокрема зазначає, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі. У зв'язку із чим, відповідач має сплатити позивачу 3% річних та інфляційні втрати.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
З аналізу вищевикладеного слідує, що грошовим є будь-яке зобов'язання, у якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, з якими також погоджується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05 вересня 2024 року у справі № 914/2524/21.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Приписами статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 зазначила, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 року у справі № 686/7081/21 відступила, зокрема, від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 826/17656/16 і Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 липня 2021 року у справі № 686/22674/20-ц про те, що передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність боржника за порушення грошового зобов'язання у виді компенсації інфляційних втрат і 3 % річних може виникати тільки у договірних правовідносинах і не стосується правовідносин, що виникають у зв'язку із завданням шкоди, та її подальшим відшкодуванням (пункт 75).
У пункті 82 постанови від 03.10.2023 року у справі № 686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що позивачка, у справі за позовом про відшкодування завданої їй майнової шкоди, обґрунтовуючи загальний грошовий розмір завданої їй шкоди, могла ставити питання про стягнення з держави 3 % річних й інфляційних втрат як частини відшкодування завданої шкоди.
Як встановлено вище судом, та не спростовано відповідачем у справі, в матеріалах справи відсутні докази факту реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних внаслідок оплачених позивачем за договором товарів (електричної енергії) у встановленому законом порядку, обов'язок такої реєстрації покладений законом саме на відповідача, суд дійшов висновку про наявність в діях відповідача факту протиправної поведінки, вини, внаслідок яких позивач зазнав збитків у розмірі суми податкового зобов'язання 158 372,45 грн., на яку позивач втратив право зменшення своїх податкових зобов'язань із ПДВ внаслідок факту не реєстрації відповідачем податкової накладної.
З вищевикладеного слідує, що боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
У постанові Верховного Суду від 05.09.2024 року у справі № 914/2524/21, Верховний Суд зокрема зазначив, що між сторонами виникло грошове зобов'язання, оскільки одна сторона зобов'язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу. З набранням чинності рішення суду про стягнення збитків у боржника виникло зобов'язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов'язання виникло між сторонами із заподіяння збитків. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Судом здійснено перевірку нарахованих позивачем суми 3% річних у розмірі 833,08 грн. за період з 01.12.2025 року по 02.02.2026 року та інфляційних нарахувань у розмірі 316,74 грн. за період з 01.12.2025 року по 31.12.2025 року на суму 158372,45 грн. відповідно до наданого розрахунку суми позовних вимог, в онлайн системі «Ліга закон» та встановлено, що такі нарахування не перевищують суми за розрахунком суду, а тому підлягають до задоволення.
Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, позивачем доведено належними та допустимими доказами протиправності дій (бездіяльності) відповідача, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача (збитки у розмірі 158 372,45 грн.), у зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення із відповідача суми збитків у розмірі 158 372,45 грн., 3% річних у розмірі 833,08 грн. та інфляційні нарахування у розмірі 316,74 грн. підлягають до задоволення.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача у розмірі 2 662,40 грн.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 13, 42, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236 - 238, 240 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М» (61166, м. Харків, вул. Єніна Євгенія, буд. 9/13, 1 пов., кімната 2, ЄДРПОУ 44146549) на користь Акціонерного товариства "Оператор ринку", (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27, ЄДРПОУ 43064445) суму збитків у розмірі 158 372,45 грн., 3% річних у розмірі 833,08 грн., інфляційні нарахування у розмірі 316,74 грн. та судовий збір у розмір 2 662,40 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.
Реквізити сторін:
позивача: Акціонерного товариства "Оператор ринку", 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27, ЄДРПОУ 43064445);
відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М» (61166, м. Харків, вул. Єніна Євгенія, буд. 9/13, 1 пов., кімната 2, ЄДРПОУ 44146549).
Повне рішення складено "28" квітня 2026 р.
СуддяО.О. Ємельянова