Рішення від 20.04.2026 по справі 922/240/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/240/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

при секретарі судового засідання Бойко О.Н.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Першого заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова (місцезнаходження: 61002, м. Харків, вулиця Сумська, 76)

до 1) Харківської міської ради (місцезнаходження: 61003, м. Харків, майдан Конституції, 7; код ЄДРПОУ 04059243) , 2)Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (місцезнаходження: 61003, м. Харків, майдан Конституції, 16; код ЄДРПОУ 04095412) , 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт-сервіс" (місцезнаходження: 61023, м. Харків, вулиця Шевченка, 60; код ЄДРПОУ 32949808) 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Шахматова Ірина Вікторівна ( АДРЕСА_1 )

про визнання недійсним договору, повернення майна

за участю представників:

за участю представників:

прокурора: Панова М.С.(службове посвідчення №081737 від 11.08.2025);

1-го відповідача: Василенко І.Ю.(самопредставництво);

2-го відповідача:Василенко І.Ю.(самопредставництво);

3-го відповідача: Косінова Д.С.(ордер серії АХ №1300913 від 25.10.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №002488 від 24.02.2021);

третьої особи: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа за позовом першого заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт-сервіс" про (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 26.09.2025 вх.№ 22376 та заяви про зміну предмету позову (вх.№24821 від 27.10.2025)):

- Скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріальногои округу Харківської області Шахматової Ірини Вікторівни №80165388 від 31.07.2025, на підставі якого здійснено поділ об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 292183063101 та внесено запис про закриття розділу внаслідок поділу об'екту нерухомого майна.

- Скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 3180706863120, внесений на підставі рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Шахматової Ірини Вікторівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №80165388 від 31.07.2025.

- Скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 3180700663120, внесений на підставі рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Шахматової Ірини Вікторівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №80165085 від 31.07.2025

- Скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 3180704763120, внесений на підставі рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Шахматової Ірини Вікторівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №80165242 від 31.07.2025.

- Визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.11.2018 № 5655-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Експерт-Сервіс", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. і зареєстрований в реєстрі за № 851;

- Зобов'язання ТОВ "Експерт-Сервіс" (код ЄДРПОУ 32949808) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) нежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 204,6 кв.м, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 60, шляхом складання акту приймання-передачі, та зобов'язати Харківську міську раду прийняти у власність вказане майно.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на те, що в ході проведення СВ Новобаварського ВП ГУ НП в Харківській області досудового розслідування, а Харківською місцевою прокуратурою №2 - процесуального керівництва у кримінальному провадженні №42017221080000002 від 04.01.2017 за ч.3 ст.365-2 КК України за фактами службового підроблення під час оцінки та продажу комунального майна службовими особами Харківської міської ради, на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 (справа №639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, у тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м.Харків, вулиця Сумська, 126. Надалі було встановлено, що на підставі договору оренди № 1951 від 26.12.2012, укладеного між Управлінням комунального майна та ТОВ «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС», у останнього в оренді перебувала, зокрема, нежитлова будівля літ. «Б-1» загальною площею 204,6 кв. м., розташована за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 60. Відповідно до пункту 4.7. вказаного договору оренди, Орендар зобов'язаний змінювати стан орендованого Майна виключно за письмовою згодою Орендодавця. Крім того прокурор зазначає, що згідно з пунктами 5.2.-5.3. договору оренди, Орендар має право здійснювати ремонт, реконструкцію орендованого Майна у встановленому порядку за наявності письмової згоди Орендодавця; за письмовою згодою Орендодавця вносити зміни до складу орендованого Майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності. До вказаного договору було укладено додаткову угоду, відповідно до якої договір оренди від 26.12.2018 викладений в новій редакції та оренду спірної будівлі продовжено до 26.09.2021. Разом з цим, зміст пункту 5.3. договору оренди, який стосується питання невід'ємних полпішень, залишився незмінним. Надалі, 25.02.2015 ТОВ «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» звернулось до Управління комунального майна з листом (вх. № 3993 від 27.02.2015), у якому просить дозволити приватизацію нежитлової будівлі літ. «Б-1», розташовану за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 60. При цьому. на думку прокурора, до вказаного листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на таку приватизацію. У подальшому, Харківською міською радою прийнято відповідне рішення, яким дозволено приватизувати вказаний об'єкт нерухомого майна шляхом викупу (п. З додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 № 1008/18). На виконання вказаного рішення до Управління комунального майна ТОВ «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» подано заяву про приватизацію від 28.02.2018 №3612. Надалі 28.02.2018 ТОВ «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» звернулось до Управління комунального майна з листом (вх. № 3430 від 28.02.2018), у якому просить оцінку для приватизації вказаного майна доручити суб'єкту оціночної діяльності - ТОВ «Юридична компанія «Калина». На виконання вказаного листа Управління комунального майна звертається до суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ «Юридична компанія «Калина» (лист від 28.02.2018 № 2599) з пропозицією провести оцінку вказаних нежитлових приміщень на підставі договору з ТОВ «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС». Як наслідок, ТОВ «Юридична компанія «Калина» складено звіт про незалежну оцінку нерухомого майна, затверджений Управлінням комунального майна 05.03.2018, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 28.02.2018 складає 486 720 грн., а разом з ПДВ - 584 064 грн. Вивченням зазначеного звіту встановлено, що будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, в тому числі невід'ємні поліпшення, відсутні. Прокурор вважає, що рішення Харківської міської ради про включення спірних нежитлових приміщень до переліку об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу вважає незаконним, оскільки ТОВ "Експерт Сервіс" жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна в оренді не здійснила, у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві з проханням надати дозвіл на приватизацію, а також у всій приватизаційній справі, будь-які відомості про такі поліпшення відсутні; крім того ТОВ "Експерт Сервіс" до органу приватизації не подавав документів, передбачених п.2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, які б містили відомості про невід'ємні поліпшення, здійснені за час оренди, під час приватизації; Харківська міська рада та орган приватизації незаконно обрали спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, в зв'язку із чим відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства і підлягає визнанню недійсним. Щодо строку позовної давності прокурор вказує на те, що: прокурор не є учасником спірних правовідносин, а з документів, які подавалися для прийняття оскаржуваного рішення, як і з його змісту, зазначені вище порушення законодавства не вбачаються; такі порушення, що свідчать про незаконність набуття відповідачем-3 спірних нежитлових приміщень, прокурором виявлено лише за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування кримінального провадження №42017221080000002 доказів 04.01.2017, а саме вилучених 06.02.2019 в Управлінні комунального майна приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації вищевказаних нежитлових приміщень, в зв'язку із чим встановлену ст. 257 ЦК України позовну давність пропущено з поважних причин, а строк звернення до суду підлягає поновленню.

Відносно реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи:

1) позивачем (прокурором) надано:

- відповідь на відзив 1-го відповідача (вх.№7195 від 25.07.2022);

- відповідь на відзив 2-го відповідача (вх.№7196 від 25.07.2022);

-заперечення на заяву 1-го відповідача про зупинення провадження у справі (вх.№8820/22 від 29.08.2022);

-клопотання про поновлення провадження у справі (вх.№22101 від 24.09.2025);

-заяву про зміну предмету позову (вх.№22376 від 26.09.2025);

-письмові пояснення (вх.№23666 від 13.10.2026);

-відповідь на відзив (вх.№23667 від 13.10.2025);

-заява про забезпечення позову (вх.№24304 від 20.10.2025);

-заява про зміну предмету позову (вх.№24821 від 27.10.2025);

-заява про забезпечення позову (вх.№24830 від 27.10.2025);

-про долучення доказів (вх.№2415 від 29.01.2026);

-заперечення на клопотання ТОВ "Експерт Сервіс" про застосування строків позовної давності (вх.№3801 від 16.02.2026);

1) першим відповідачем надано:

-відзив на позовну заяву (вх.№6773/22 від 18.07.2022);

-заява про застосування строків позовної давності (вх.№6770/22 від 18.07.2022);

-заперечення на відповідь на відзив (вх.№10153 від 19.09.2022);

- пояснення у справі стосовно строків позовної давності (вх.№23562 від 10.10.2025);

2) другим відповідачем надано:

- відзив на позов (вх. № 6779/22 від 18.07.2022 року);

- заява про зупинення провадження у справі (вх.№6774/22 від 18.07.2022);

-заява про застосування строків позовної давності (вх.№6771 від 18.07.2022);

-заперечення на відповідь на відзив (вх.№10151 від 19.09.2022);

3) третім відповідачем надано:

- відзив на позов (вх. № 9556 від 09.09.2022 року);

-заява про застосування наслідків спливу позовної давності (вх.№27823 від 01.12.2025).

-заперечення на заяву про забезпечення позову (вх.№25192 від 30.10.2025);

-заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№25196 від 30.10.2025);

-заперечення на відповідь на відзив (вх.№25522 від 04.11.2025);

-клопотання (вх.№3144 від 09.02.2026);

-письмові пояснення (вх.№4430 від 23.02.2026);

-клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№5626 від 09.03.2026);

-клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№8155 від 06.04.2026).

Процесуальний рух справи відображено в ухвалах суду.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.03.2026 судом підготовче провадження закрито; справу призначено до судового розгляду по суті на 06.04.2026.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.04.2026 судом в судовому засіданні оголошено перерву до 20.04.2026 о 12:40.

Прокурор, присутній в судовому засіданні 20.04.2026 позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та заявах по суті спору.

Представник 1-го відповідача, присутній в судовому засіданні 20.04.2026 проти задоволення позовних вимог заперечував, просив суд відмовити в їх задоволенні з підстав, визначених у відзиві на позовну заяву та заявах по суті спору, а також у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Представник 2-го відповідача, присутній в судовому засіданні 20.04.2026 проти задоволення позовних вимог заперечував, просив суд відмовити в їх задоволенні з підстав, визначених у відзиві на позовну заяву та заявах по суті спору, а також у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Представник 3-го відповідача, присутній в судовому засіданні 20.04.2026 проти задоволення позовних вимог заперечував, просив суд відмовити в їх задоволенні з підстав, визначених у відзиві на позовну заяву та заявах по суті спору, а також у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Шахматова Ірина Вікторівна 20.04.2026 в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання була повідомленя належним чином шляхом надіслання ухвали суду від 06.04.2026 за її юридичною адресою. Разом з цим, від третьої особи до суду 01.04.2026 надійшла заява про розгляд справи без її участі (вх.№7756 від 01.04.2026).

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

В ході проведення СВ Новобаварського ВП ГУ НП в Харківській області досудового розслідування, а Харківською місцевою прокуратурою № 2 - процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42017221080000002 від 04.01.2017 за ч. 3 ст. 365-2 КК України за фактами службового підроблення під час оцінки та продажу комунального майна службовими особами Харківської міської ради, на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 (справа № 639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, у тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м.Харків, вулиця Сумська, 126.

Під час дослідження справи встановлено, що на підставі договору оренди № 1951 від 26.12.2012, укладеного між Управлінням комунального майна та ТОВ «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС», у останнього в оренді перебувала, зокрема, нежитлова будівля літ. «Б-1» загальною площею 204,6 кв. м., розташована за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 60.

Згідно п.5.2 орендар має право здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку, при наявності письмової згоди Орендодавця, за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого згідно з діючим законодавством.

Відповідно до п.5.3. договору оренди, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єкта у власність.

Пунктом 5.6 договору оренди передбачено право орендаря, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, на переважне право перед іншими особами на його викуп.

Відповідно до п.10.1. вказаного договору оренди строк його дії встановлено з 26.12.2012 до 26.11.2015.

25.02.2015 ТОВ "Експерт-Сервіс" звернулася з заявою до Управління комунального майна (вх. №3993 від 27.02.2015), у якій просить дозволити приватизацію вказаних нежитлових приміщень. При цьому до вказаної заяви не було долучено документів, які б надавали право на таку приватизацію.

На підставі вказаного звернення Харківською міською радою прийнято відповідне рішення (п.3 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 №1008/18), яким міська рада включила спірні нежитлові приміщення до переліку об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу.

26.09.2017 на виконання вказаного рішення ТОВ "Експерт-Сервіс" звернувся до Управління комунального майна із заявою про приватизацію шляхом викупу №3612.

Одночасно, 28.02.2018 ТОВ «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» звернулось до Управління комунального майна з листом (вх. № 3430 від 28.02.2018), у якому просить оцінку для приватизації вказаного майна доручити суб'єкту оціночної діяльності - ТОВ «Юридична компанія «Калина».

На виконання вказаного листа Управління комунального майна звертається до суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ «Юридична компанія «Калина» (лист від 28.02.2018 № 2599) з пропозицією провести оцінку вказаних нежитлових приміщень на підставі договору з ТОВ «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС».

Як наслідок, ТОВ «Юридична компанія «Калина» складено звіт про незалежну оцінку нерухомого майна, затверджений Управлінням комунального майна 05.03.2018, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 28.02.2018 складає 486 720 грн., а разом з ПДВ - 584 064 грн.

Водночас у вказаному звіті відсутні будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, в тому числі невід'ємні поліпшення.

28.11.2018 між ТОВ «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради укладено договір купівлі- продажу № 5655-В-С, відповідно до якого відповідач 3 приватизував вказану нежитлову будівлю шляхом викупу за 486 720 грн. без ПДВ (разом з ПДВ - 584 064 грн).

Як наслідок, 17.12.2018 складено Акт прийому-передачі № 5655-В-С, який засвідчив факт передачі за вищевказаним договором купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «Б-1» загальною площею 204,6 кв.м., розташованої за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 60, та факт сплати коштів у повному обсязі за цим договором.

В подальшому на підставі вказаного договору, а також акту прийому-передачі нерухомого майна від 17.12.2018: 31.07.2025 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Шахматовою Іриною Вікторівною, прийнято рішення про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 292183063101 у зв'язку з поділом об'єкта нерухомого майна, а саме : нежитлової буділвлі літ. «Б-1», загальною площею 204,6 кв. м, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 60. При цьому, як зазначає прокурор, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Шахматовою Іриною Вікторівною прийнято рішення про реєстрацію за ТОВ «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» права власності на приміщення (група приміщень), нежитлове приміщення 1-го поверху №11 у нежитловій будівлі літ. «Б-1», загальною площею 8 кв. м. ; про реєстрацію за ТОВ «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» права власності на приміщення (група приміщень), нежитлове приміщення 1-го поверху №1, 2, 3, 4, 5, 6 у нежитловій будівлі літ. «Б-1», загальною площею 106, 3 кв. м.; про реєстрацію за ТОВ «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» права власності на приміщення (група приміщень), нежитлове приміщення 1-го поверху №7, 8, 9, 10 у нежитловій будівлі літ. «Б-1», загальною площею 86,4 кв. м розташвоаних за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 60. Разом з цим прокурор акцентує увагу на тому, що відповідно до відомостей з технічних паспортів на вказані вище житлові приміщення іх загальна площа в цілому дорівнює площі 200,7 кв. метрів., в той час коли на момент звернення прокурора до суду згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ТОВ «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. «Б-1» загальною площею 204,6 кв. м. Виходячи з наведеного, прокурор робить висновок про те, що під час розгляду справи відповідачем було здійснено формальний поділ нежитлової будівлі без зміни конфігурацій, у зв'язку з чим залишок площі 3,9 кв. м не було обліковано в інших приміщеннях, що утворилися після перепланування (реконструкції) нежитлової будівлі літ. «Б-1» її власником.

Прокурор стверджує, рішення Харківської міської ради про включення спірних нежитлових приміщень до переліку об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу є незаконним, оскільки Харківська міська рада та орган приватизації незаконно обрали спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, відтак рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства і підлягає визнанню недійсними, а спірна нежитлова будівля підлягає поверненню на користь територіальної громади міста Харкова. Також прокурор зазначає, що прокурор не є учасником спірних правовідносин, а з документів, які подавалися для прийняття оскаржуваного рішення, як і з його змісту, зазначені вище порушення законодавства не вбачаються; такі порушення, що свідчать про незаконність набуття відповідачем-3 спірних нежитлових приміщень, прокурором виявлено лише за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування кримінального провадження №42017221080000002 доказів 04.01.2017, а саме вилучених 06.02.2019 в Управлінні комунального майна приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації вищевказаних нежитлових приміщень, в зв'язку із чим встановлену ст. 257 ЦК України позовну давність пропущено з поважних причин, а строк звернення до суду підлягає поновленню.

Проте відповідачі наполягають на тому, що орган приватизації вправі обрати такий спосіб приватизації як викуп, за відсутності будь-яких додаткових умов, зокрема, проведення поліпшення майна на більш ніж 25% його вартості, отже викуп об'єкта приватизації за правилами, встановленими абз.1 ч.1 ст.18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», є обов'язковим за умови, коли на застосуванні цього способу приватизації наполягає орендар, але це не означає, що повноважний орган приватизації (орган місцевого самоврядування) не має права визначити викуп найбільш доцільним та прийнятним способом приватизації також і в інших випадках. Щодо строку позовної давності відповідачі вказують на те, що про кримінальне провадження №42017221080000002 прокурор дізнався 04.01.2017 на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019, якою в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, у тому числі щодо приватизації спірних нежитлових приміщень в зв'язку із чим просять суд застосувати строк позовної давності.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави, суд зазначає наступне.

Відносно наявності підстав для представництва інтересів держави прокуратурою.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, обов'язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом. Відтак, вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, і лише встановивши наявність такого - суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або про відмову у захисті. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Згідно з частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України). У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнямихомоа їх обтяжень №80165242 від 31.07.2025.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

У пункті 140 наведеної постанови від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала на те, що прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

В межах цієї справи, прокурор звернувся з позовом, в якому просив визнати недійсним договір та витребувати (повернути) спірне нерухоме майно у комунальну власність, наголошуючи на порушенні інтересів держави з огляду на те, що Харківська міська рада як орган, уповноважений діяти виключно в інтересах територіальної громади міста, та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської радою внаслідок допущених порушень відчужили спірне нерухоме майно на порушення вимог законодавства, діяли всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, і держави.

Враховуючи викладене у сукупності прокурор у даній справі підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави у суді.

Означене підтверджується висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.08.2025 року у справі № 922/3575/21.

Щодо суті спору.

Згідно з п.3 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 №1008/18 вирішено провести приватизацію (відчуження) нежитлової будівлі літ. "Б-1" по вул.Шевченка,60 у м.Харкові, шляхом викупу ТОВ "Експерт-С ервіс".

Дане рішення Харківської міської ради прийнято на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва;Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 565/11.

У договорі купівлі-продажу № 5655-В-С від 28.11.2018 також зазначено, що його укладено на підставі рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 "Про програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки" та рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.02.2018 № 1008/18 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова".

Відповідно до п.1.1 Програми, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", ЗУ "Про приватизацію державного майна", ЗУ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.

У пунктах 1.2, 2.2 Програми визначено мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2017-2022 рр., а також її принципи.

Метою приватизації є підвищення ефективності використання майна, створення конкурентного середовища, залучення інвестицій з метою забезпечення соціально-економічного розвитку міста, а також забезпечення надходженні коштів від приватизації до міського бюджету.

До пріоритетів проведення приватизації у 2017-2022 рр. належать досягнення максимальної ефективності приватизації об'єктів, що підлягають приватизації відповідно до Програми.

До основних принципів індивідуальної приватизації відноситься досягнення максимального економічного ефекту від продажу об'єкта приватизації; вибір способу приватизації об'єкта.

Згідно з п. п. 3.3, 3.4 Програми, приватизація об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою. Викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.

Згідно з ч. 2 ст. 345 ЦК України та ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

За приписами ч. 4 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна", відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України (ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна").

Відповідно до ч. 1 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна", з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.

Частиною 2 ст. 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначено, що об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.

Викуп об'єктів малої приватизації, за приписами ч. 2 ст. 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна", здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Так, приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (ст.3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності є, відповідно, органи приватизації, створені місцевими Радами.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих, державних підприємств (малу приватизацію)", з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

За рішенням органів приватизації провадиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об'єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки (ст.9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)").

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України.

Згідно з абз.1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості Майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.

Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України та на час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (Порядок № 439).

Згідно з п.8.1 Порядку № 439 викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до п.3.3 розділу III та п.7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.

Відповідно до п. 8.2 Порядку № 439 ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.

Оцінка майна, яке підлягає приватизації, провадиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1891 (Методика № 1891).

Відповідно до п. 69 Методики (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення), вимоги цього розділу поширюються на випадки проведення оцінки об'єктів у матеріальній формі з метою їх приватизації (окреме індивідуально визначене майно, об'єкти незавершеного будівництва, включаючи законсервовані об'єкти, об'єкти соціально-культурного призначення) як об'єктів малої приватизації, застави та інші способи відчуження відповідно до законодавства.

Згідно з п. 70 Методики № 1891, для визначення вартості об'єктів нерухомості, що приватизуються відповідно до Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), у тому числі разом із земельними ділянками, на яких розташовані такі об'єкти, застосовується незалежна оцінка, яка проводиться відповідно до національних стандартів оцінки з урахуванням вимог цієї Методики та Методики оцінки земельних ділянок.

Вибір виду вартості об'єктів малої приватизації регулюється вимогами національних стандартів оцінки з урахуванням особливостей, визначених цією Методикою. При цьому враховуються способи їх продажу, строк корисного використання таких об'єктів, належність їх до спеціалізованого або неспеціалізованого майна. У разі викупу об'єктів малої приватизації може визначатися їх ринкова вартість або спеціальна вартість залежно від наявності передумов їх застосування, визначених Національним стандартом № 1 (п.71 Методики № 1891).

Згідно з абз. 6 п. 73 Методики № 1891 порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).

Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 № 377 затверджено Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації (Порядок № 377).

Відповідно до п. 1.1. Порядку, цей Порядок установлює вимоги до проведення незалежної оцінки орендованого нерухомого майна (крім земельних ділянок), що містить невід'ємні поліпшення (далі - орендоване нерухоме майно), під час приватизації способами, визначеними законодавством, а також процедур ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Порядок застосовується для оцінки орендованого нерухомого майна, що перебуває у державній, комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, щодо якого прийнято рішення про приватизацію та компенсацію орендарю вартості невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря. Невід'ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.

За умовами п. 2.1. Порядку, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна є встановлення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.

Відповідно до п. 2.2 Порядку, підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають:

- договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти;

- погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;

- аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи;

- довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень;

- інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.

Порядок чітко передбачає, що ідентифікація поліпшень орендованого нерухомого майна включає такі етапи (пункт 2.3):

- передавання відповідним органом приватизації суб'єкту оціночної діяльності - суб'єкту господарювання підтверджувальних документів, зазначених у пункті 2.2 цього Порядку;

- проведення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання аналізу підтверджувальних документів у тижневий строк після їх отримання, візуального обстеження орендованого нерухомого майна з метою виявлення факту фізичної наявності поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта без заподіяння йому шкоди;

- підготовку суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновку про ідентифікацію поліпшень орендованого нерухомого майна;

- подання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідному органу приватизації висновку про ідентифікацію поліпшень орендованого нерухомого майна у разі виявлення факту повної або часткової невідповідності наданих йому підтверджувальних документів про напрями та обсяги витрат на здійснення поліпшень їх фізичній наявності.

Як вбачається з матеріалів справи, третій відповідач до органу приватизації, документи, передбачені п. 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час оренди, під час приватизації, не подавав, що в свою чергу свідчить про те, що ТОВ "Експерт-Сервіс" жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна у нього в оренді, а саме з 26.12.2012 по 25.02.2015, тобто по день подачі ним заяви до Харківської міської ради для викупу, не здійснив.

Дослідивши висновок про вартість оцінюваного майна спірних нежитлових судом вбачається відсутність будь-яких відомостей про те, що третім відповідачем проводились ремонтні роботи у спірному нежитловому приміщенні у т.ч. їх невід'ємні поліпшення здійснені за час оренди або на момент приватизації.

Не містять таких відомостей також і договір оренди № 1951 від 26.12.2012 в редакції додаткової угоди № 2 від 21.11.2018 року, копія якого надана до матеріалів справи, а також таких застережень не містить й договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5655-В-С від 28.11.2018.

Даний факт відповідачами не спростований, в матеріалах справи такі докази також відсутні.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування" в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 ст. 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська міська рада.

При цьому ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста Харкова, як власник спірного об'єкта нерухомості, делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Враховуючи викладене, а також те, що жодних поліпшень орендованих третім відповідачем нежитлових приміщень, останнім не проводилось, суд дійшов висновку, що першим відповідачем, в супереч вимог ч.1 ст.18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" в редакції, що діяла на момент виникнення та існування спірних правовідносин, було обрано спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених вище законодавчих обмежень.

Крім того, суд зазначає, що органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти відповідно до вимог законодавства, що регулює порядок приватизації комунального майна задля дотримання законності при прийнятті рішень і недопущенні порушення прав територіальної громади, інтереси якої він представляє.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2, 3 частини 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: незаконність змісту правочину; недотримання форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду України від 25.03.2021 у справі №911/2961/19 при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3,15,16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Матеріалами справи підтверджено, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень №5655-В-С від 28.11.2018 було укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки предметом даного договору є нерухоме майно комунальної форми власності щодо якого, як встановлено судом, обрано незаконний спосіб приватизації, що суперечить інтересам держави та територіальної громади, а тому наявні правові підстави для визнання означеного договору недійсним на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України.

Отже, суд дійшов висновків, що позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №5655-В-С від 28.11.2018 є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги прокурора про зобов'язання ТОВ "Експерт-Сервіс" повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 204,6 кв.м, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 60, шляхом складання акту приймання-передачі, та зобов'язати Харківську міську раду прийняти у власність вказане майно, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) право на справедливий судовий розгляд полягає в тому, що кожна особа повинна мати можливість ініціювати судовий розгляд справи щодо своїх цивільних прав і свобод та отримати справедливий і ефективний судовий захист.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік можливих способів захисту цивільних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб наведено в частині другій названої статті. Крім того, в цій частині зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Усі законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню лише з урахуванням того, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права при здійсненні судового провадження залежить від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, характеру його порушення, а також здатності відновити порушене право (усунути чи компенсувати наслідки цього порушення) у такий спосіб.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог та наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації їх прав. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально.

Такої позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду, про що свідчать висновки, наведені в її постановах від 30.06.2021 у справі №9901/172/20, від 01.07.2021 у справі №9901/381/20, від 26.10.2021 у справі №766/20797/18, від 01.02.2022 у справі №750/3192/14, від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі №233/4365/18, від 03.04.2024 у справі №917/1212/21.

Отже, у разі заявлення в позові вимоги про зобов'язання повернути майно, суд повинен визначити, яку саме вимогу по суті (а не за формою) пред'являє позивач, і залежно від цього застосувати належні норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Вибір між речово-правовими та зобов'язальними способами захисту права залежить від характеру порушення, правового статусу сторін та конкретних обставин справи.

Речово-правові способи захисту, одним з яких є віндикація (статті 387, 388 ЦК України), базуються на праві власності як абсолютному праві, що діє проти необмеженого кола осіб.

Водночас реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або визнаний недійсним.

Тобто вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яка пред'явлена саме стороні цього правочину, має розглядатися за правилами реституції.

З наведеного випливає, що належним способом захисту права власності територіальної громади міста у цьому разі є застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину (реституції).

Зазначений спосіб захисту також є ефективним, оскільки позивач (у цьому разі Прокурор), який заявляє вимоги про визнання недійсним договору, на підставі якого було відчужене майно, та повернення майна, має дві мети - повернути майно у фактичне володіння та реєстраційно підтвердити право володіння ним.

Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Частиною першою статті 60 названого Закону визначено порядок передачі стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, а саме: під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.

Тож повернення майна у фактичне володіння особи, на користь якої суд ухвалив рішення, здійснюється в межах виконавчого провадження у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Водночас відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається за принципом реєстраційного підтвердження володіння.

Абзацами другим та третім частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

За такого правового регулювання виконання приписів частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за наявності судового рішення про визнання недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав (у цьому разі договору купівлі-продажу нерухомого майна, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав відповідача-3 на нежитлові приміщення), приведе до вчинення у Державному реєстрі прав дій, що забезпечать відновлення реєстраційного підтвердження володіння відповідним майном територіальною громадою м. Харкова.

Про те, що визнання недійсним у судовому порядку оспорюваного договору, за яким відчужувалося нерухоме майно, є правовою підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру прав вже зазначалось у раніше ухвалених постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 712/4755/21 наведено висновок такого змісту:

"Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Зважаючи на приписи статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визнання недійсним у судовому порядку оспорюваного договору дарування є достатнім способом захисту порушених прав та правовою підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно."

Подібний висновок викладено і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19, у якій, зокрема, зазначено, що:

"268. Згідно із частиною третьою статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент нового розгляду справи судами) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком:

- державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, ? відповідні права чи обтяження припиняються (абзац 2);

- державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, - відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав (абзац 3).

269. Звідси, у разі визнання на підставі судового рішення недійсними результатів аукціону та укладених з переможцем аукціону договорів купівлі-продажу майна боржника, права та обтяження, а саме право власності боржника та обтяження іпотекою майна боржника, повертаються у попередній стан.

270. За наведеного, визнання недійсними у судовому порядку результатів оспорюваного аукціону та укладеного за його наслідком договору купівлі-продажу майна боржника є достатнім способом захисту порушених прав боржника та правовою підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно."

Отже, заявлену прокурором вимогу про зобов'язання ТОВ "Експерт -Сервіс" повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення, відчужені йому на підставі недійсного договору купівлі-продажу, слід розглядати як вимогу про застосування наслідків недійсності цього правочину (реституцію), і її задоволення приведе до захисту порушеного права власності територіальної громади міста у належний та ефективний спосіб.

Зазначене одночасно свідчить про виконуваність відповідного судового рішення як щодо фактичного повернення майна у володіння власника, так і щодо забезпечення відновлення реєстраційного підтвердження його права володіння цим майном.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що вимога прокурора про зобов'язання третього відповідача повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нерухоме майно також є правомірною.

Вищенаведене свідчить про обґрунтованість вимог прокурора та спростовує заперечення першого та третього відповідачів проти позову по суті вимог.

Натомість у даному разі матеріали справи свідчать, що під час розгляду справи відповідачами було заявлено про застосування строків позовної давності.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Оскільки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова підлягають задоволенню (тобто право або охоронюваний законом інтерес позивача порушено), стосовно строку позовної давності суд зазначає наступне.

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до приписів статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно частини 1 статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Верховний Суд у постанові від 06.06.2023 у справі №922/4169/19 сформував висновки щодо застосування положень частини 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" та спеціального скороченого строку позовної давності, передбаченого частиною 2 статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".

Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Закон України "Про приватизацію державного майна" втратили чинність на підставі Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 №2269, який набув чинності 07.03.2018.

Статтею 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" передбачені особливості розгляду спорів щодо приватизації державного або комунального майна.

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об'єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації становить три місяці.

Положеннями частини 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" передбачено, що приватизація (продаж) об'єктів щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об'єктів, зокрема, коли після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу.

Згідно пункту 14 частини 1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" завершення приватизації - це продаж об'єкта приватизації (усіх акцій, передбачених до продажу, єдиного майнового комплексу, іншого майна тощо) та перехід права власності на такий об'єкт покупцю, що оформлюється наказом відповідного органу приватизації.

Закінчення процедури приватизації шляхом укладення договору купівлі-продажу відповідно до абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" можливо лише в тому випадку, коли органом приватизації здійснено всі дії, спрямовані на проведення підготовки об'єкту до приватизації, в тому числі і визначено ціну продажу. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №922/4169/19, від 02.04.2019 у справі №910/11054/18, від 31.10.2018 у справі №914/111/18, від 20.11.2019 у справі №914/411/19.

Отже, завершення приватизації об'єкта комунального майна відбувається з моменту продажу об'єкта нерухомого майна та реєстрації права власності за покупцем і оформлюється наказом відповідного уповноваженого органу приватизації міської ради.

З матеріалів справи убачається, що у спірних правовідносинах оформлення договору купівлі - продажу здійснено 28.11.2018 та проведено відповідну реєстрацію, таким чином приватизація спірних приміщень відбулася вже після набрання чинності ЗУ "Про приватизацію державного та комунального майна" тобто після 07.03.2018, а оформлення оспорюваного договору купівлі-продажу відбулося 28.11.2018.

Крім того, суд зазначає, що пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" передбачає винятки щодо застосування положень законодавства про приватизацію саме стосовно здійснення та завершення самої процедури приватизації об'єктів, та не може застосовуватися до норм цього Закону, якими встановлено строк позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації.

Отже, виключення, передбачене абзацом 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а строк позовної давності для звернення органу прокуратури з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №5655-В-С від 28.11.2018 становить три місяці з дня, наступного за днем його укладення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.06.2023 по справі №922/243/22, від 18.10.2023 по справі №922/239/22.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічні за змістом положення містяться у частині 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Оскільки з позовом до суду звернувся прокурор, який вказує, що діє в інтересах територіальної громади м. Харкова, для з'ясування того, коли розпочався строк позовної давності для органів прокуратури, необхідно встановити коли прокурор міг довідатися про укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №5655-В-С від 28.11.2018.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (правовий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №908/3168/21, від 14.03.2023 у справі №922/3013/19).

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, а саме статті 15, 16, 20 ЦК України, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

У постанові від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

При застосуванні наведених положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20.

У постанові від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

У постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 Великою Палатою Верховного Суду наведений висновок було конкретизовано та зазначено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Отже, застосування інституту позовної давності є одним із засобів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів.

Відповідно до ч.17 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування України» сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних друкованих виданнях. У друкованих засобах масової інформації можуть публікуватися офіційні документи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інша публічна інформація відповідно до законодавства і на засадах, передбачених укладеним між такими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації договором.

Оскаржуване рішення Харківської міської ради було оприлюднено на офіційному сайті Харківської міської ради 21.02.2018.

Отже, прокурор вважається таким, що довідався або міг би довідатись про порушення прав та прийняття оскаржуваного рішення безпосередньо в день пленарного засіданні сесії Харківської міської ради або оприлюднення, тобто 21.02.2018.

З матеріалів справи не вбачається обґрунтування тих причин, які вплинули на можливість прокурора протягом значного періоду часу дізнатися про підстави для прийняття та зміст оскаржуваного рішення, за наявності для цього відповідних повноважень. Прокурор не навів обставин, за яких він не міг раніше довідатися про вказані порушення.

Крім того, як зазначено прокурором в заяві ним виявлено порушення за результатами опрацювання у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42017221080000002. Відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено 04.01.2017 по кримінальному провадженню № 42017221080000002.

Господарський суд зазначає, що органи прокуратури України, зокрема, становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів (ч.1 ст.6 Закону України "Про прокуратуру").

Вищевказане підтверджує факт обізнаність прокурора про обставини порушення прав, також, починаючи з 04.01.2017. Разом з тим, прокурор лише у січні 2022 звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою.

Відповідно до частини 3 та частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як свідчать матеріали справи, першим, другим, та третім відповідачами подано до суду заяви про застосування строків позовної давності та про застосування її наслідків, при цьому прокурором належними та допустимими доказами не доведено поважності причин пропуску встановленого законодавством про приватизацію строку для звернення до суду, а обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності, судом не встановлено.

З огляду на наведене, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.11.2018 №5645-В-С, укладеного між територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та ТОВ "Експерт-Сервіс", необхідно відмовити в зв'язку з пропуском строку позовної давності на підставі частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України.

При цьому похідні вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1306217963101, скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального и округу Харківської області Шахматової Ірини Вікторівни №80165388 від 31.07.2025, на підставі якого здійснено поділ об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 292183063101 та внесено запис про закриття розділу внаслідок поділу об'екту нерухомого майна, Скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 3180706863120, Скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 3180700663120, Скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПЕРТ-СЕРВІС» на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 3180704763120, про повернення Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської мської радинежитлову будівлю літ. "Б-1" загальною площею 204,6 кв.м, розташовану за адресою: м.Харків, вул Шевченка,60, а Харківську міську раду - зобов'язати прийняти у власність вказане майно задоволенню не підлягають в зв'язку із відмовою в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 28.11.2018 №5655-В-С.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до приписів статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд керується при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги наведені положення законодавства, встановлені судом обставини, зміст доводів учасників процесу та наявних доказів, суд дійшов висновку про те, що вимоги прокурора не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судового збору господарський суд керується ст. 129 ГПК України, у зв'язку з чим витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора.

Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 239, 240, 241, 316 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Першого заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "28" квітня 2026 р.

СуддяВ.В. Рильова

Справа №922/240/22