Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"28" квітня 2026 р.м. ХарківСправа №922/596/26
Господарський суд Харківської області у складі судді Добрелі Н.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КІОС"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "АРАГОСТА"
простягнення коштів
без виклику учасників справи
ТОВ "КІОС" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "АРАГОСТА", в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно набуті кошти в розмірі 43.750,00 грн, 5.395,17 грн інфляційного збільшення, 1.685,95 грн 3% річних, а також судові витрати.
Фактичними підставами позову є бездіяльність відповідача щодо повернення помилково сплачених позивачем грошових коштів у зв'язку з відсутністю між ними будь-яких договірних відносин щодо поставки товару.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.03.2026 з урахуванням малозначності справи №922/596/26 в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України відкрито спрощене позовне провадження, призначено розгляд справи без повідомлення сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
Частиною п'ятою статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Ухвала про відкриття провадження у даній справі була надіслана за юридичною адресою ТОВ "АРАГОСТА" та отримана останнім 09.03.2026, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання.
Положеннями частини другої статті 14 ГПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя статті 13 ГПК України).
Відповідно до частини дев'ятої статті 165, частини другої статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач у строк, встановлений частиною першою статті 251 ГПК України відзиву на позов не подав, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розгляну за наявними матеріалами справи.
Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані прокурором докази, суд встановив наступне.
Згідно з платіжною інструкцією від 08.11.2024 №081124_2 ТОВ "КІОС" перерахувало на рахунок ТОВ "АРАГОСТА" грошові кошти в розмірі 43.750,00 грн, в призначені платежу зазначено: "за паливний брикет згідно рахунку №58 від 08.11.2024 р. згідно договору №05.11.2024 від 05.11.2024 в т.ч. ПДВ 20% = 7.291,67грн".
09.12.2025 ТОВ "КІОС" надіслано на адресу відповідача претензію від 19.12.2025 вих. №62, в якій зазначило, що в нього відсутні документи, які б підтверджували надання ТОВ "АРАГОСТА" будь-яких послуг чи реалізацію товару, тому вважає, що кошти в сумі 43.750,00 грн є помилково перерахованими та якими безпідставно розпоряджається ТОВ "АРАГОСТА". У зв'язку з чим вимагав повернути кошти попередньої оплати в сумі 43.750,00 грн.
Втім відповідач відповіді на претензію не надав, грошові кошти в сумі 43.750,00грн не повернув.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом вжиття наведених у позові способів захисту права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.
Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у статті 16 ЦК України, договором або іншим законом.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Так, відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3)обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Отже, кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно.
Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17.
Таким чином, вирішення питання про стягнення безпідставно набутих коштів залежить від висновків про наявність/відсутність між сторонами договірних правовідносин, на підставі яких здійснено відповідне перерахування заявлених до стягнення коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.11.2024 ТОВ "КІОС" перерахувало на рахунок ТОВ "АРАГОСТА" грошові кошти в розмірі 43.750,00 грн, в призначені платежу зазначено: "за паливний брикет згідно рахунку №58 від 08.11.2024 р. згідно договору №05.11.2024 від 05.11.2024 в т.ч. ПДВ 20% = 7.291,67грн".
Як стверджує позивач, договір №05.11.2024 від 05.11.2024 між сторонами ніколи не укладався, рахунок №58 від 08.11.2024 р. позивач також не отримував, а сплачені кошти відповідачем не повертались.
В даному випадку приймається до уваги, що якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, в тому числі шляхом надання доказів сплати спірної заборгованості, оскільки вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність є предметом доказування у спорі про стягнення з боржника коштів. Тому у разі здійснення оплати спірної заборгованості боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора шляхом подання доказів оплати.
Однак ТОВ "АРАГОСТА" належним чином не скористалося своїм процесуальним правом на подання заперечень щодо розміру заявленої до стягнення заборгованості та доказів на підтвердження її сплати під час розгляду справи №922/596/26. Також відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження наявності між сторонами господарських правовідносин щодо замовлення позивачем відповідачу купівлі/поставки паливних брикетів та, як наслідок, наявності правових підстав для отримання вартості товару в сумі заявлених позовних вимог.
Разом з тим, суд зауважує, що визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, при розгляді справи слід дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність результатів виконаних робіт, руху матеріалів, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності позивача/відповідача, тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019р. у справі №905/49/15, від 29.11.2019р. у справі №914/2267/18.
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту здійснення господарської операції, сторони не позбавлені можливості доводити виконання робіт/надання послуг, постачання товарів іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення такої операції. Такі факти повинні оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає приписам процесуального законодавства.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зауважує, що на підтвердження реальності господарських правовідносин ні позивачем, ні відповідачем не надано документів, які підтверджують фактичний рух активів та реальні зміни в майновому стані. Фактично, крім документів проведення оплати, інших доказів на підтвердження реальності господарських відносин, факту укладення договорів, складення актів прийняття-передачі виконаних робіт, видаткових накладних на паливні брикети відповідачем не надано.
Водночас платіжний документ про перерахування коштів не є тим первинним документом, який підтверджує фактичний рух активів і реальне постачання товару від відповідача позивачу.
Судом враховується, що матеріли справи не містять доказів наявності договірних відносин між сторонами. Отже, правова підстава для перерахування ТОВ "КІОС" спірних коштів на користь ТОВ "АРАГОСТА" 08.11.2024 відсутня.
Відтак, з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених обставин справи, зокрема, зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів існування між сторонами договірних відносин на перерахування коштів, фактичне проведення позивачем перерахування цих коштів і отримання їх відповідачем, необхідно кваліфікувати правовідносини, що склалися між сторонами як кондикційні, що врегульовані статтею 1212 ЦК України.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 86 ГПК України).
Так, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статті 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (положення статей 13, 74 ГПК України).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги наведені положення законодавства, встановлені судом обставини, зміст позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 43.750,00 грн безпідставно збережених коштів є обґрунтованою, підтвердженою наявними в матеріалах справи доказами та підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення 5.395,17 грн інфляційного збільшення та 1.685,95 грн 3% річних, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати (аналогічні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц, та від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Вимога сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанови Верховного Суду від 18.06.2024 у справі №905/1791/21 та від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків 3% річних та інфляційного збільшення за період з 09.11.2024 до 20.02.2026, судом встановлено, що останні виконані арифметично вірно, згідно з нормами чинного законодавства. Доказів протилежного відповідачем не надано. Отже, позовні вимоги про стягнення 5.395,17 грн інфляційного збільшення та 1.685,95 грн 3% річних є законними та обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 3.328,00 грн покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 13, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АРАГОСТА" (Україна, 61003, Харківська обл., м. Харків, Павлівський майдан, буд. 10, код ЄДРПОУ 43811680) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КІОС" (Україна, 79024, Львівська обл., м. Львів, вул. Хмельницького Б., буд. 106, код ЄДРПОУ 43924068) безпідставно набуті кошти в розмірі 43.750,00 грн, 5.395,17 грн інфляційного збільшення, 1.685,95 грн 3% річних та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3.328,00 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "28" квітня 2026 р.
СуддяН.С. Добреля