79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
16.04.2026 Справа № 914/1/26
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
за позовом: Державного комунального підприємства «Луцьктепло»
до відповідача: Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України
про: визнання недійсним рішення
представники
позивача: Добринська Н.М.,
відповідача: Морозенко Х.А.,
01.01.2026р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Державного комунального підприємства «Луцьктепло» до відповідача: Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/225 - р/к від 31 жовтня 2025 року у справі №63/7-02-197-2025 повністю.
Рух справи викладено в ухвалах суду та у протоколах судових засідань.
Ухвалою суду від 06.01.2026р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 04.02.2026р.
22.01.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов (вх.№2010/26).
26.01.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№2407/26).
Протокольною ухвалою від 04.02.2026р. суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 04.03.2026р.
Суть спору та правові позиції учасників справи.
На думку позивача, ухвалюючи оскаржуване Рішення відповідач здійснив неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, а також не довів обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, з огляду на що Рішення №63/225 - р/к від 31 жовтня 2025 року у справі №63/7-02-197-2025 підлягає скасуванню.
При цьому, позивач вважає, що ринок послуг з обслуговування вузлів комерційного обліку (послуги з технічного обслуговування та заміни ВКО) є конкурентним ринком, якому притаманна економічна конкуренція, відповідно, Державне комунальне підприємство «Луцьктепло» не займає монопольне (домінуюче) становище на такому ринку.
Відповідач вважає доказом зловживання позивачем монопольним становищем той факт, що планові витрати на заміну вузлів комерційного обліку (затверджені наказами № 315, 287, 382) були вищими, ніж фактично понесені витрати за період 2022- 2025 років, і різниця склала 4 761 633,80 грн.
Відповідач у відзиві просить суд відмовити у позові повністю, обґрунтовуючи свою позицію посиланнями на законодавство та встановлені ним обставини зловживання монопольним становищем.
Позивач не погодився з аргументами, викладеними у відзиві, вважає їх необґрунтованими та такими, що базуються на формальному трактуванні обставин справи без належного економічного аналізу.
За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень представників сторін, суд встановив наступне:
31 жовтня 2025 року адміністративна колегія Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (надалі - Відповідач) ухвалила рішення №63/225 - р/к від 31 жовтня 2025 року у справі №63/7-02-197-2025 відповідно до якого:
1.Визнано, що державне комунальне підприємство «Луцьктепло» (ідентифікаційний код юридичної особи 30391925, юридична адреса: Україна, 43004, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Гулака Артемовського, буд. 20) у період з 01.10.2022р. по 30.09.2025р. займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання теплової енергії в територіальних (географічних) межах міста Луцька, де розташовані теплопостачальні мережі, що є у його власності, користуванні (оренді, обслуговуванні) із часткою 100 відсотків, як таке, що не має на цьому ринку жодного конкурента.
2.Визнано дії державного комунального підприємства «Луцьктепло» (ідентифікаційний код юридичної особи 30391925, юридична адреса: Україна, 43004, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Гулака Артемовського, буд. 20), які полягають у встановленні Наказами від 20.10.2023р. № 315 «Про затвердження розміру плати за абонентське обслуговування», від 21.09.2023р. № 287 «Про затвердження розміру плати за абонентське обслуговування» та від 12.09.2024р. № 382 «Про затвердження розміру плати за абонентське обслуговування» та застосуванні з 01 жовтня 2022 року по 30 вересня 2025 року для споживачів послуг з постачання теплової енергії, які мешкають в будинках, обладнаних комерційними приладами обліку теплової енергії завищених розмірів плат за абонентське обслуговування, у які включені необгрунтовані витрати на забезпечення обмінного фонду лічильників комерційного обліку теплової енергії, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з постачання теплової енергії, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
3.Вирішено на державне комунальне підприємство «Луцьктепло» (ідентифікаційний код юридичної особи 30391925, юридична адреса: Україна, 43004, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Гулака Артемовського, буд. 20) накласти штраф у розмірі 68 000,00 (шістдесят вісім тисяч) гривень за порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення.
4.Зобов'язано державне комунальне підприємство «Луцьктепло» (ідентифікаційний код юридичної особи 30391925, юридична адреса: Україна, 43004, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Гулака Артемовського, буд. 20) (надалі - Позивач) припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 2 резолютивної частини цього рішення у тримісячний строк з дня одержання рішення та усунути наслідки.
Оскаржуване рішення АМК обгрунтовано наступним.
У розрахунку абонплати для споживачів послуг з постачання теплової енергії, які мешкають в будинках, обладнаних комерційними приладами обліку теплової енергії, ДКП «Луцьктепло» передбачило витрати на заміну вузлів комерційного обліку теплової енергії, а саме:
- з 01.10.2022р. по 30.09.2023р. у розмірі 2 641 696,90 грн. (наказ ДКП «Луцьктепло» від 20.10.2023р. № 315 «Про затвердження розміру плати за абонентське обслуговування», водночас фактичні витрати за зазначений період склали 693 171,50 грн., що на 1 948 525,40 грн. менше;
- з 01.10.2023р. по 30.09.2024р. у розмірі 2 765 223,83 грн. (наказ ДКП «Луцьктепло» від 21.09.2023р. №287 «Про затвердження розміру плати за абонентське обслуговування», водночас фактичні витрати за зазначений період склали 1 213 369,20 грн., що на 1 551 854,63 грн. менше;
- з 01.10.2024р. по 15.09.2025р. у розмірі 2 005 253,77 грн. (наказ ДКП «Луцьктепло» від 12.09.2024р. № 382 «Про затвердження розміру плати за абонентське обслуговування», водночас фактичні витрати за зазначений період склали 744 000,00 грн., що на 1 261 253,77 грн. менше.
Відповідно, фактичні витрати на заміну вузлів комерційного обліку теплової енергії, які понесло підприємство, є нижчими, ніж передбачено абонплатою.
Таким чином, ДКП «Луцьктепло» завищило витрати на заміну вузлів комерційного обліку теплової енергії, які передбачені у розрахунку абонплати, встановленої Наказом № 315, Наказом № 287 та Наказом № 382 та діяли з 01.10.2022р. по 30.09.2025р.
Поряд з тим, ДКП «Луцьктепло» при проведенні розрахунку абонплати, встановленої Наказом №287 з 01.01.2023р. та Наказом №382 з 01.10.2024р. не здійснило перерахунку (не зменшило) витрат на забезпечення обмінного фонду, які були включені у розрахунок абонплати Наказом №315 та Наказом № 287 та фактично не були понесені Підприємством у період з 01.10.2022р. по 30.09.2023р. та у період з 01.10.2023р. по 30.09.2024р. та в наступні періоди за періодами дії абонплати не придбало (не закупило) комерційних вузлів обліку теплової енергії для забезпечення обмінного фонду ДКП «Луцьктепло» на суму різниці, яка склалася між витратами, передбаченими в абонплаті та фактичними витратами.
Сума різниці, яка склалася між витратами, передбаченими в абонплаті та фактичними витратами за період з 01.10.2022р. по 15.09.2025р. на придбання (закупівлю) комерційних вузлів обліку теплової енергії для забезпечення обмінного фонду ДКП «Луцьктепло» склала 4 761 633,80 грн. (передбачено абонплатою 7 412 174,50 грн., закуплено ДКП «Луцьктепло» комерційних вузлів обліку теплової енергії для забезпечення обмінного фонду на суму 2 650 540,70 грн.).
Тобто, ДКП «Луцьктепло» включило завищені витрати на забезпечення обмінного фонду до розрахунку плати за абонентське обслуговування, затвердженої Наказом №315, Наказом №287 та Наказом №382, які підприємство фактично не понесло, оскільки не придбало (не закупило) комерційні лічильники теплової енергії для обмінного фонду.
Позивач вважає рішення АМК незаконним та таким, що підлягає визнанню недійсним в повному обсязі, скористався своїм правом на оскарження рішення адміністративної колегії.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною третьою статті 42 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Згідно з приписами статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Як унормовано п.11 ч.1 ст.7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, Антимонопольний комітет України має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).
Відповідно до ч.1 та 2 ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
За приписами ч.1 ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права; заборона концентрації, узгоджених дій відповідно до Закону України «Про санкції».
Згідно з ч.1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
Доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, не містять визначених ч.1 ст.59 Закону підстав для зміни, скасування чи визнання недійсними оскаржуваного рішення Західного міжобласного територіального відділення АМК України з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу, тощо.
Рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/225-р/к у справі №63/7-02-197-2025 від 31.10.2025р. про порушення законодавства про захист економічної конкуренції визнано, що державне комунальне підприємство «Луцьктепло» з 01.10.20222р. по 30.09.2025р. займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання теплової енергії в територіальних межах міста Луцька Волинської області, де розташовані теплопостачальні мережі, що є у його власності, користуванні (оренді, обслуговуванні).
Визначення монопольного (домінуючого) становища ДКП «Луцьктепло» здійснювалося в порядку, встановленому Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002р. № 49-р, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.2002р. за № 317/6605 (із змінами) (далі - Методика).
Господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002р. № 49-р, зареєстрованого Міністерством юстиції України 01.04.2002р. за № 317/6605.
Однак, господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.
Згідно з пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Встановлення (монопольного) домінуючого становища на ринку не потребує аналізу господарської діяльності абсолютного числа (100%) учасників товарного ринку, оскільки пов'язане з ринковою поведінкою господарюючих суб'єктів, діяльність яких фактично не має значення для функціонування ринку.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку
Верховний Суд неодноразово констатував, що саме до повноважень саме органу Антимонопольного комітету України віднесено вирішення питання щодо визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, та наявності чи відсутності підстав вважати особу такою, що зловживає своїм монопольним становищем. (Постанова ВС від 03.07.2018р. у справі № 910/4425/16).
Уточнення кваліфікації одних і тих самих дій (бездіяльності) суб'єкта господарювання в межах відповідних (тобто тих, що співвідносяться як загальні та спеціальні) приписів, що містяться в різних частинах статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», належить до виключних (дискреційних) повноважень органів Антимонопольного комітету України. Подібного висновку дійшов Верховний суд України у постанові від 05.03.2020р. у справі № 910/2921/19.
Суду під час розгляду справи необхідно здійснити перевірку та надати належну оцінку доводам кожної зі сторін у справі не лише щодо наявності чи відсутності монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку, а й наявності чи відсутності факту зловживання ним таким становищем.
Відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 року за № 49-р, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01 квітня 2002 року за № 317/6605, товарні межі ринку - товар (товарна група), сукупність схожих, однорідних предметів господарського обороту, в межах якої споживач за звичайних умов може перейти від споживання певного виду предметів господарського обороту до споживання іншого.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» , суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Відповідно до пункту 2.2 Методики етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1 Методики, можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема, особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку, тощо.
Товаром, щодо якого визначається монопольне (домінуюче) становище позивача, є послуги з постачання теплової енергії.
Крім того, в рамках антимонопольної справи, Відділенням були вчинені всі передбачені Методикою дії, відповідно до чинного законодавства, під час дослідження відповідного ринку та зроблено висновки щодо належності позивача до суб'єкта, що займав монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання теплової енергії у відповідних географічних межах.
Позивачем у позовній заяві вказані вище обставини не спростовано належними та допустимими доказами.
Як слідує з оскаржуваного рішення АМК, відповідачем при розгляді справи встановлено, що позивач є єдиним суб'єктом господарювання, що надає послуги з постачання теплової енергії у територіальних (географічних) межах м.Луцька, де розташовані теплопостачальні мережі, що є у його власності, користуванні (оренді, обслуговуванні).
Згідно з пунктом 11 частини першої та частини четвертої статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», проведення дослідження ринку, визначення меж товарного ринку, а також становища, в тому числі монопольного (домінуючого), суб'єктів господарювання на цьому ринку та прийняття відповідних рішень (розпоряджень), належить до виключних повноважень органів Антимонопольного комітету України.
Самостійне визначення в позові іншого ринку товару (не відповідно до оскаржуваного рішення АМК) суперечить приписам пункту 11 частини першої та частини четвертої статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України».
Згідно з статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», плата за абонентське обслуговування - це платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов'язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а також за виконання інших функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).
Стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає перелік витрат, які можуть включатися до складу плати за абонентське обслуговування.
Плата за абонентське обслуговування розраховується виконавцем комунальної послуги на плановий період (12 місяців), виходячи з його витрат, які, у свою чергу, визначаються з урахуванням завдань та функцій, визначених статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Такі витрати виконавця комунальної послуги мають підтверджувати виконання запланованих у планованому періоді завдань (функцій), пов'язаних саме із абонентським обслуговуванням відповідних споживачів.
Матеріалами антимонопольної справи встановлено факт вчинення окремих дій (бездіяльності) позивача, які у сукупності дозволили кваліфікувати дії позивача, як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з постачання теплової енергії у формі встановлення економічно необґрунтованих тарифів, а також не здійснення перерахунків нарахувань плати споживачам за відповідні послуги.
Для кваліфікації дій суб'єктів господарювання, як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, не є обов'язковим з'ясування настання наслідків у формі, відповідно, недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема, через заподіяння їм шкоди (збитків) або інше реальне порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків.
Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом, як зловживання монопольним (домінуючим) становищем (частина друга статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції») (у відповідності до Постанови ВС від 20.02.2018р. у справі № 917/1958/16).
Підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019р. № 808 «Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг» передбачає, що плата за абонентське обслуговування (з урахуванням податку на додану вартість), визначена відповідно до планованих витрат виконавця (витрат, пов'язаних з укладенням договору про надання комунальної послуги, із здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), а також за виконання інших функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води), не повинна перевищувати граничного розміру плати за абонентське обслуговування, визначеного відповідно до Постанови.
Разом з тим, за умови неможливості виконання частини функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем комунальних послуг абонентів за індивідуальними договорами або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем (наприклад, неможливістю зняття показань вузлів комерційного обліку, здійснення обслуговування та заміни вузлів комерційного обліку з причин, що не залежать від виконавця, зокрема в період воєнного стану), розмір плати за абонентське обслуговування, що застосовується до споживача, має бути перерахованим (зменшеним) виконавцем комунальної послуги відповідно до фактично понесених витрат.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку визнається встановлення таких умов реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачає, що зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Пункт 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначає, що: «Порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є … зловживання монопольним (домінуючим) становищем».
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента.
Отже, враховуючи встановлене, в оскаржуваному рішенні АМК обґрунтовано визнано, що дії ДКП «Луцьктепло», які полягають у встановленні Наказами №315, Наказом №87 та Наказом №382 та застосуванні з 01.10.2022р. по 30.09.2025р. для споживачів послуг з постачання теплової енергії, які мешкають в будинках, обладнаних комерційними приладами обліку теплової енергії, завищених розмірів плат за абонентське обслуговування, у які включені необґрунтовані витрати на забезпечення обмінного фонду лічильників комерційного обліку теплової енергії, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з постачання теплової енергії, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Розглянувши дану справу, суд дійшов висновку про те, що доводи позивача про те, що рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/225 - р/к від 31 жовтня 2025 року у справі №63/7-02-197-2025 прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що призвело до необгрунтованих висновків та винесення неправомірного рішення, не підтвердилися. При цьому, суд зазначає, що позивач, заперечуючи проти таких висновків відділення АМК, не надав до матеріалів справи доказів, які могли б спростувати зазначені висновки, а заперечення проти висновків АМК зводяться до переоцінки встановлених відповідачем обставин, подій та фактів, у зв'язку з чим такі заперечення судом відхиляються як недоведені та безпідставні.
В п.53 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2012р. у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (Заява № 387/03), зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими, узгодженими.
Судом зроблено оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, з'ясовані мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування в даному спорі, в тому числі застосовано до спірних правовідносин норму права та вказано мотиви такого застосування, що відповідає положенням ст. 238 ГПК України.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010р.). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018р. у справі № 127/3429/16-ц.
У відповідності до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 28.05.2020р. у справі №909/636/16, у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено підстав для визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/225 - р/к від 31 жовтня 2025 року у справі №63/7-02-197-2025, відповідно позов не підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Судовий збір відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Відмовити в позові повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 27.04.2026р.
Суддя Король М.Р.