ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.02.2026Справа № 910/7344/24 (910/1518/25)
За позовом ІНФОРМАЦІЯ_1
до 1. ОСОБА_1
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2"
про визнання недійсним договору та стягнення ІНФОРМАЦІЯ_3
в межах справи 910/7344/24
За заявою ІНФОРМАЦІЯ_1 АДРЕСА_2
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" (АДРЕСА_3)
про банкрутство
Суддя Яковенко А.В.
Помічник (за дорученням судді) Муханьков Ю.В.
Представники учасників провадження: згідно протоколу судового засідання
В провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/7344/24 за заявою ІНФОРМАЦІЯ_1 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2".
До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" про визнання недійсним договору та стягнення ІНФОРМАЦІЯ_3
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, вказану позовну заяву передано для розгляду судді Яковенко А.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" про визнання недійсним договору та стягнення ІНФОРМАЦІЯ_3 залишено без руху; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 225 087,67 грн.
29.04.2025 до Господарського суду міста Києва від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла заява про усунення недоліків разом з доказами оплати судового збору у розмірі 225 087,67 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання призначено на 17.11.2025.
10.11.2025 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву від ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 відкладено розгляд справи на 15.12.2025.
В судовому засіданні 15.12.2025 оголошено перерву до 12.01.2026.
29.12.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого просив суд задовольнити позовні вимоги.
29.12.2025 до канцелярії суду від відповідача 1 надійшло клопотання про долучення доказів.
09.01.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 відкладено розгляд справи на 23.02.2026.
20.02.2026 до Господарського суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В судове засідання 23.02.2026 з'явилися представники позивача та відповідача 2, надали пояснення по суті спору, просили задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Розглянувши вказане клопотання про відкладення розгляду справи, суд відмовляє в їх задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Отже, відкладення судового засідання є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце його проведення, а відсутність доказів направлення учаснику справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції чи необхідність витребування нових доказів.
Водночас неявка представника учасника справи, належним чином повідомленого про час та місце цього засідання, не свідчить про безумовну необхідність відкладення судового засідання.
Так, відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:
1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;
2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;
3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;
4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Крім того, суд звертає увагу на те, що у випадку неможливості забезпечення явки представника у судове засідання відповідний учасник справи не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у засіданні суду іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Водночас неможливість такої заміни представника підлягає доведенню на загальних підставах, чого у встановленому законом порядку здійснено третьою особою не було.
Суд також звертає увагу на те, що з метою дотримання процесуальних прав сторін, рівності сторін перед законом і судом, змагальності, дотримання принципів диспозитивності та пропорційності, судове засідання у даній справі судом вже неодноразово відкладалося.
За таких обставин, суд зазначає, що у відповідача 1 було достатньо часу та можливості для того, щоб в повному обсязі реалізувати свої процесуальні права, встановлені положеннями Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вищенаведені обставини, у суду відсутні підстави в черговий раз відкладати розгляд справи у судовому засіданні на іншу дату.
В судовому засіданні 23.02.2026 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників провадження, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
26.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_2» (надалі - «Замовник») та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (надалі - «Виконавець») укладено Договір №3/02 надання юридичних послуг (надалі - «Договір»), відповідно до якого виконавець зобов'язується надавати Замовнику наступні юридичні та консультаційні послуги, направлені на супровід укладання правочинів постачання товарів з-за кордону (імпорту), який включає наступні стадії, в тому числі, але не виключно: 1) консультація усна та письмова Замовника з вищезазначеного питання; 2) підшукання надійних постачальників необхідних товарів та послуг; 3) стадія переговорів з постачальником; 4) стадія підготовки договорів та додатків до них; 5) стадія підписання всіх необхідних юридичних документів; 6) робота з банком Замовника з питань купівлі іноземної валюти та оплати договорів; 7) розрахунки між сторонами договору поставки; 8) супровід товару на територіях інших держав; 9) розмитнення та сплата всіх пов'язаних обов'язкових платежів; 10) супровід товару на території України до місця приймання товару на склад замовника; 11) надання інших юридичних послуг, що випливають у процесі виконання вищевказаного договору. Ексклюзивні права. До предмету цього Договору входить правовий супровід всіх правочинів, що будуть укладені Замовником протягом всього строку цього Договору (відповідно до п.п. 1.1., 1.2 Договору).
Згідно п. 3.1 Договору загальна вартість юридичних послуг відповідно до цього Договору становить 3% (три відсотки) від ціни правочинів, що укладаються Замовником протягом всього строку дії цього Договору.
Відповідно до п. 3.3 Договору замовник здійснює оплату послуг Виконавця за супровід кожного окремого правочину не пізніше 3-го банківського дня наступного за днем укладання кожного окремого правочину, укладання якого супроводжувалося за цим Договором. Оплата послуг за цим Договором може відбуватися авансом, тобто за вже надані послуги за правочином, який ще не укладено, але Замовник впевнений в тому, що він буде укладений у найближчий час.
Пунктом 3.4 Договору встановлено, що після виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором, сторони підписують акт наданих послуг. Акти наданих послуг підписуються сторонами після укладання кожного окремого правочину та відповідної оплати наданих послуг Виконавця.
За змістом п.п. 4.1, 4.2 Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і його скріплення печатками сторін. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 4.1 цього договору та спливає 31.12.2022.
29.04.2022 між ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_2» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено Додаткову угоду №1 до Договору №3/02 про надання юридичних послуг, за змістом якої сторони виключили пункт 1.2 з тексту Договору; виклали п. 3.1 Договору у такій редакції: « 3.1. Загальна вартість юридичних послуг відповідно до цього Договору становить ІНФОРМАЦІЯ_3».
На виконання вимог вказаного Договору між ФОП ОСОБА_4. та ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_2» було підписано та скріплено печатками акти надання послуг до Договору « 3/02 від 26.02.2022, а саме:
- Акт №1 наданих послуг до договору №3/02 від 26.02.2022 від 09.03.2022 на суму 4 438 699,70 грн.;
- Акт №2 наданих послуг до договору №3/02 від 26.02.2022 від 28.03.2022 на суму 4 113 465,00 грн.;
- Акт №3 наданих послуг до договору №3/02 від 26.02.2022 від 29.04.2022 на суму 10 205 139,02 грн.
Спір у справі виник, у зв'язку з тим, що на думку, ІНФОРМАЦІЯ_1 правочин укладений 26.02.2022 року між відповідачами, є недійсним, оскільки має ознаки фраудаторного правочину, у зв'язку з чим позивач просить стягнути сплачені кошти за оспорюваним правочином на користь боржника.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач у відзиві наголосив, що на виконання умов договору надав відповідні послуги, а позивачем не доведено допустимими доказами, що спірний правочин укладено на шкоду кредиторам.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку задовольнити позов, з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).
Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.
Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
Частини 1 та 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства визначають, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:
боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів
боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
боржник уклав договір із заінтересованою особою;
боржник уклав договір дарування.
Відтак, положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надає можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2".
Приймаючи до уваги, що оспорюваний Договір №3/02 про надання юридичних послуг від 26.02.2022 укладений у межах трирічного строку до відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2", до даних правовідносин підлягає застосуванню стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.
Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
У постанові від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції, вказав на те, що для з'ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.
Відповідно до статті 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За положеннями статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як слідує зі змісту оспорюваного договору, предметом останнього є надання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4. ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_2» наступні юридичні та консультаційні послуги, направлені на супровід укладання правочинів постачання товарів з-за кордону (імпорту), який включає наступні стадії, в тому числі, але не виключно: 1) консультація усна та письмова Замовника з вищезазначеного питання; 2) підшукання надійних постачальників необхідних товарів та послуг; 3) стадія переговорів з постачальником; 4) стадія підготовки договорів та додатків до них; 5) стадія підписання всіх необхідних юридичних документів; 6) робота з банком Замовника з питань купівлі іноземної валюти та оплати договорів; 7) розрахунки між сторонами договору поставки; 8) супровід товару на територіях інших держав; 9) розмитнення та сплата всіх пов'язаних обов'язкових платежів; 10) супровід товару на території України до місця приймання товару на склад замовника; 11) надання інших юридичних послуг, що випливають у процесі виконання вищевказаного договору.
Частиною 1 статті 175 ГК України (чинний на момент укладання спірного договору) передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Для з'ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №911/5358/14.
За фактом надання послуг за спірним договором сторонами підписано та скріплено печатками Акт №1 наданих послуг до договору №3/02 від 26.02.2022 від 09.03.2022 на суму 4 438 699,70 грн.; Акт №2 наданих послуг до договору №3/02 від 26.02.2022 від 28.03.2022 на суму 4 113 465,00 грн.; Акт №3 наданих послуг до договору №3/02 від 26.02.2022 від 29.04.2022 на суму 10 205 139,02 грн.
Так, згідно актів наданих послуг відповідачем надано юридичні та консультаційні послуги з укладання контрактів НОМЕР_3 від 27.02.2022 на постачання ІНФОРМАЦІЯ_4.
Таким чином, надані на підтвердження фактичного виконання Договору №3/02 від 26.02.2022, з урахуванням Додаткової угоди №1 від 29.04.2022, акти надання послуг не надають суду можливості встановити реальність таких господарських операцій із надання боржнику юридичних послуг.
Суд звертає увагу, що надання таких юридичних послуг за актами надання послуг мало місце лише на протязі двох місяців (з 26.02.2022 по 29.04.2022), у той час як загальна вартість цих послуг складає ІНФОРМАЦІЯ_3
Із наведеного слідує, що ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" сплачено на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 грошові кошти в сумі ІНФОРМАЦІЯ_3 за надані фактично за два місяці послуги, щодо яких відсутні жодні ідентифікуючи ознаки, з яких можливо було би встановити реальність цих господарських операцій та їх фактичний результат.
Крім того, здійснюючи оцінку обставин з точки зору фінансових правовідносин та наслідків впливу оспорюваного правочину, суд звертає увагу на наступне.
27.02.2022 між ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" та ІНФОРМАЦІЯ_5 укладено договір про закупівлю товару НОМЕР_4 від 27.02.2022.
02.03.2022 на виконання договору ІНФОРМАЦІЯ_6 перерахувало на рахунок Відповідача-1 передоплату за товар на загальну суму ІНФОРМАЦІЯ_7 (встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2023 у справі № 910/13533/22).
Як вбачається із виписки по рахунку № НОМЕР_1 ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" 02.03.2022 одразу було зроблено 2 платежі по 500 000,00 грн. на рахунок ФОП ОСОБА_2. на виконання договору про надання юридичних послуг № 3/02 від 26.02.2022. Аналогічний платіж на суму 500 000,00 грн проведений також 03.02.2022. Між тим, на виконання договору про закупівлю товару НОМЕР_4 від 27.02.2022 ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" поставлено ІНФОРМАЦІЯ_6 товару всього лише на суму ІНФОРМАЦІЯ_8
07.03.2022 між ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" та ІНФОРМАЦІЯ_6 було укладене договір про закупівлю товару НОМЕР_5, на виконання якого ІНФОРМАЦІЯ_6 цього ж дня було перераховано грошові кошти у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_9. (встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 у справі № 910/12690/22). Цього ж дня, ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" знову перераховано 500 000,00 грн. на рахунок ФОП ОСОБА_2. на виконання договору про надання юридичних послуг № 3/02 від 26.02.2022.
08.03.2022 між ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" та ІНФОРМАЦІЯ_6 було укладено договори про закупівлю товару № НОМЕР_6 На виконання договору № 08-03/1 від 08.03.2022 ІНФОРМАЦІЯ_6 09.03.2022 перерахувало ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" ІНФОРМАЦІЯ_10 попередньої оплати. Поряд з тим, товар по договору був поставлений ІНФОРМАЦІЯ_6 частково лише на суму ІНФОРМАЦІЯ_11 (встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2023 у справі № 910/13531/22). На виконання договору № НОМЕР_7 від 08.03.2022 ІНФОРМАЦІЯ_6 11.03.2022 перерахувало ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" ІНФОРМАЦІЯ_12. попередньої оплати. При цьому, Відповідачем здійснено поставку товару лише на суму ІНФОРМАЦІЯ_13. (встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2023 у справі № 910/13530/22). Між тим, як вбачається із виписки по рахунку № НОМЕР_1 ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" 08.03.2020 перераховано 500 000,00 грн. на рахунок ФОП ОСОБА_2., 09.03.2022 теж перераховано 500 000,00 грн, цього ж дня (09.03.2022) також перераховано 160 000,00 грн, 10.03.2022 перерахувало 990 000,00 грн та 11.03.2022 перераховано 990 000,00 грн. По всіх вищезазначених фінансових операція призначення на виконання договору про надання юридичних послуг № 3/02 від 26.02.2022.
14.03.2022 між ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" та ІНФОРМАЦІЯ_6 було укладено договори про закупівлю товару НОМЕР_8. На виконання договору № НОМЕР_9 від 14.03.2022 ІНФОРМАЦІЯ_6 17.03.2022 перерахувало ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" ІНФОРМАЦІЯ_14 попередньої оплати. Доставка товару була здійснена в повному обсязі, втім із затримкою в 12 діб (встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 08.09.2023 у справі № 910/13417/22). На виконання договору № НОМЕР_10 від 14.03.2022 ІНФОРМАЦІЯ_6 17.03.2022 перерахувало ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" ІНФОРМАЦІЯ_10 попередньої оплати. Поряд з тим, на виконання договору товару поставлено не було (встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2023 у справі № 910/13416/22). Між тим, як вбачається із виписки по рахунку № НОМЕР_1 ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" 15.03.2022 перераховано 990 000,00 грн. на рахунок ФОП ОСОБА_2., 23.03.2022 перераховано 150 000,00 грн, 01.04.2022 перераховано 2 272 164,70 грн, 04.04.2022 перераховано 10 000 000,00 грн, 19.04.2022 перераховано 205 000,00 грн та 29.04.2022 ще перераховано 139,02 грн. По всіх вищезазначених фінансових операція в призначеннях також вказано на виконання договору про надання юридичних послуг № 3/02 від 26.02.2022.
Таким чином, за договорами про закупівлю товару НОМЕР_4 від 27.02.2022, № НОМЕР_12 від 04.03.2022, НОМЕР_5 від 07.03.2022, №№ 08-03/1, № НОМЕР_7 від 08.03.2022 та НОМЕР_11 від 14.03.2022 ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" взяло на себе зобов'язання щодо поставки ІНФОРМАЦІЯ_6 товару на загальну суму ІНФОРМАЦІЯ_15 Поряд з тим, на виконання усіх зазначених договорів ІНФОРМАЦІЯ_6 було поставлено товар лише на суму ІНФОРМАЦІЯ_16. Водночас, на виконання Оскаржуваного договору про надання правової допомоги, укладеного між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 було сплачено грошові кошти у загальному розмірі ІНФОРМАЦІЯ_3
Також варто відзначити момент, коли за вищеперерахованими договорами зобов'язання ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" по поставці товару ІНФОРМАЦІЯ_6 набули статусу «Прострочено», а саме:
за НОМЕР_4 від 27.02.2022 - з 01.04.2022,
за № НОМЕР_12 від 04.03.2022 - з 06.04.2022,
за НОМЕР_5 від 07.03.2022 - з 29.03.2022,
за НОМЕР_13 від 08.03.2022 - з 25.03.2022,
за НОМЕР_14 від 08.03.2022 - з 26.03.2022,
за № НОМЕР_9 від 14.03.2022 - з 01.04.2022,
за № НОМЕР_10 від 14.03.2022 (з урахуванням додаткової угоди №1) - з 17.08.2022.
При цьому, коли зобов'язання ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" перед ІНФОРМАЦІЯ_6 масово почали набувати статусу «Прострочено» з рахунків ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" та рахунок ФОП ОСОБА_4. були здійснені найбільші грошові перекази, зокрема: 01.04.2022 перераховано 2 272 164,70 грн та 04.04.2022 перераховано 10 000 000,00 грн.
Крім того, суд звертає увагу, що статус Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 припинено 04.05.2022, тобто через п'ять днів після повної оплати спірного договору.
У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі N 755/17944/18 (провадження N 61-17511св19) вказано, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).
Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов'язку перед кредитором.
У зв'язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об'єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб'єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов'язання.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 920/10/21 (920/868/21).
З огляду на викладене вбачається, що у ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_2» була наявна кредиторська заборгованість перед ІНФОРМАЦІЯ_5, про яку боржник знав на момент перерахування коштів за спірним договором.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
За таких обставин, вчинення дій, спрямованих на виведення зі складу майнових активів ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_2»» грошових коштів суд оцінює критично, як дії, спрямовані на унеможливлення погашення кредиторської заборгованості та як наслідок відновити платоспроможність Боржника.
Також, позивач в позовній заяві вказує, що виведення майна (переказ коштів) з володіння боржника здійснено за участі пов'язаних осіб.
Відповідно до ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства розтлумачено, яка особа являється такою, що є заінтересованою стосовно боржника.
Заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 05.01.2021 по 09.06.2022 кінцевим бенефіціарним власником (контролер) був ОСОБА_1 .
Таким чином, ОСОБА_1 підпадає під визначення заінтересованої особи, як особи, під контролем якої перебував боржник та одночасно є особою, якою укладено оспорюваний правочин, а тому ОСОБА_1 має сукупно ознаки особи, щодо якої наявні обґрунтовані підстави вважати її заінтересованою.
Враховуючи зазначене, оспорювані правочини мають ознаки фраудаторних.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду по справі № 905/2030/19 (905/2445/19), викладеній у постанові від 24.11.2021, Верховним Судом було визначено поняття «фраудаторний правочин», та охарактеризовано критерії фраудаторності правочину.
Фраудаторний правочин - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 27.01.2022 по справі № 904/5693/20 (904/4523/21).
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено наступний висновок, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 липня 2018 у справі № 922/2878/17 зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом».
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 по справі № 910/12809/16, особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.11.2021 по справі № 910/8482/18 (910/4866/21), будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання такого договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).
В постанові Верховного Суду від 02.06.2021 по справі № 904/7905/16 суд вказав, що укладення боржником правочинів поза межами «підозрілого періоду», визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником.
У постанові Верховного Суду від 11.11.2021 по справі № 910/8482/18 (910/4866/21) суд вказав на те, що формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
- особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;
- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);
- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
За наведених обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що зміст оспорюваного Договору №3/02 надання юридичних послуг від 26.02.2022 не відповідає критеріям розумності та добросовісності, є фраудаторним, оскільки боржником унаслідок укладення такого договору із заінтересованою особою стосовно боржника сплачено на користь відповідача 1 грошові кошти в сумі ІНФОРМАЦІЯ_3 фактично без відповідних майнових дій відповідача в період входження в процедуру банкрутства, за відсутності економічно обґрунтованої мети та за наявності скрутного фінансового становища поряд з невиконаними зобов'язаннями перед іншими кредиторами, що суперечить вимогам статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, ч. 5 ст. 203 ЦК України та є підставою для визнання його недійсними у відповідності до ч. 1 ст. 215, 234 ЦК України та статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Згідно з частинами 1, 2 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Таким чином, оскільки Договір №3/02 надання юридичних послуг від 26.02.2022 визнається судом недійсним, позовна вимога про застосування наслідків недійсності такого правочину у вигляді стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ІНФОРМАЦІЯ_2" грошових коштів у сумі ІНФОРМАЦІЯ_3 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Згідно із пунктом 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідачів.
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства України, ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст. 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити в повному обсязі..
2. Визнати недійсним Договір про надання юридичних послуг №3/02 від 26.02.2022, укладений між фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2".
3. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" (АДРЕСА_4) грошові кошти в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_17. Видати наказ.
4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_5) судовий збір у розмірі 114 966 (сто чотирнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят шість) грн. 24 коп. Видати наказ.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" (АДРЕСА_4) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_5) судовий збір у розмірі 114 966 (сто чотирнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят шість) грн. 24 коп. Видати наказ.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 24.04.2026.
Суддя А.В. Яковенко