Рішення від 10.03.2026 по справі 910/7718/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.03.2026Справа № 910/7718/25

За первісним позовом фізичної особи-підприємця Маркової Тамари Миколаївни;

до фізичної особи-підприємця Кудревича Сергія Миколайовича;

про стягнення 345 761,55 грн;

за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця Кудревича Сергія Миколайовича;

до фізичної особи-підприємця Маркової Тамари Миколаївни;

про визнання недійсним договору та стягнення 141 988,19 грн.

Суддя Мандриченко О. В.

Секретар судового засідання Григоренко С. В.

Представники за первісним позовом:

Від позивача: Голуб В.О., адвокат, ордер серії АІ № 1963367 від 29.09.2025;

Відповідач: Кудревич С.М., фізична особа-підприємець;

Представники за зустрічним позовом:

Позивач: Кудревич С.М., фізична особа-підприємець;

Від відповідача: Голуб В.О., адвокат, ордер серії АІ № 1963367 від 29.09.2025.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Маркова Тамара Миколаївна (далі також - позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить суд стягнути із фізичної особи-підприємця Кудревича Сергія Миколайовича (далі також - відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) 345 761,55 грн, з яких: 322 251,79 грн боргу по орендній платі, платі за експлуатаційні послуги, компенсації витрат електроенергії, водопостачання та скиду стічних воду, теплову енергію будівлі та за обслуговування комунальних мереж; 2 257,81 грн інфляційних втрат; 11 739,35 грн пені; 9 512,60 грн 25% річних від простроченої суми.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору суборенди № 030524/КВ/ССО/Б-1-01-02/ТИР від 03.05.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 відкрито провадження у справі № 910/7718/25, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

09.07.2025 до господарського суду від фізичної особи-підприємця Кудревича Сергія Миколайовича надійшла зустрічна позовна заява до фізичної особи-підприємця Маркової Тамари Миколаївни, в якому просить:

- визнати недійсним договір суборенди від 03.05.2024 № 030524/КВ/СОО/Б-1-01-02/ТИР, укладений між фізичною особою-підприємцем Марковою Тамарою Миколаївною та фізичною особою-підприємцем Кудревичем Сергієм Миколайовичем;

- стягнути з фізичної особи-підприємця Маркової Тамари Миколаївни на користь фізичної особи-підприємця Кудревича Сергія Миколайовича 141 988,19 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 зустрічну позовну заяву фізичної особи-підприємця Кудревича Сергія Миколайовича залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк для усунення недоліків зустрічної позовної заяви.

16.07.2025 до суду від фізичної особи-підприємця Кудревича Сергія Миколайовича надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 14.07.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 вирішено прийняти зустрічну позовну заяву фізичної особи-підприємця Кудревича Сергія Миколайовича до фізичної особи-підприємця Маркової Тамари Миколаївни про визнання недійсним договору та стягнення 141 988,19 грн до спільного розгляду з первісним позовом, зустрічний позов фізичної особи-підприємця Кудревича Сергія Миколайовича до фізичної особи-підприємця Маркової Тамари Миколаївни про визнання недійсним договору та стягнення 141 988,19 грн об'єднано в одне провадження з первісним позовом фізичної особи-підприємця Маркової Тамари Миколаївни до фізичної особи-підприємця Кудревича Сергія Миколайовича про стягнення 345 761,55 грн. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначено на 30.09.2025.

07.08.2025 від фізичної особи-підприємця Маркової Тамари Миколаївни до господарського суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якій заявник просить відмовити у задоволенні зустрічного позову.

17.09.2025 від фізичної особи-підприємця Маркової Тамари Миколаївни до господарського суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій заявник просить стягнути з фізичної особи-підприємця Кудревича Сергія Миколайовича на користь фізичної особи-підприємця Маркової Тамари Миколаївни 347 026,51 грн боргу по орендній платі, платі за експлуатаційні послуги, компенсації витрат електроенергії, водопостачання та скиду стічних воду, теплову енергію будівлі та за обслуговування комунальних мереж станом на 30.07.2025, 17 434,46 грн пені та 14 060,04 грн 25% річних.

22.09.2025 від фізичної особи-підприємця Маркової Тамари Миколаївни до господарського суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, яка є аналогічною тій, яка надійшла до суду 17.09.2025.

У підготовчому засіданні 30.09.2025 судом було розглянуто заяву фізичної особи-підприємця Маркової Тамари Миколаївни про збільшення позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Враховуючи вищезазначене, судом прийнято заяву фізичної особи-підприємця Маркової Тамари Миколаївни про збільшення розміру позовних вимог та постановлено продовжувати розгляд справи з її врахуванням.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/7718/25 до судового розгляду по суті.

03.02.2026 до господарського суду від фізичної особи-підприємця Кудревича Сергія Миколайовича надійшло клопотання про долучення доказів.

У судовому засіданні 03.02.2026 судом розглядалося клопотання фізичної особи-підприємця Кудревича Сергія Миколайовича про долучення доказів.

Як передбачено ч. ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Таким чином, фізична особа-підприємець Кудревич Сергій Миколайович був зобов'язаний подати суду всі докази або разом з відзивом на первісний позов або з зустрічною позовною заявою.

Частиною 4 вказаної статті передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Однак, жодних повідомлень з цього приводу фізична особа-підприємець Кудревич Сергій Миколайович, в строки визначені законодавством, суду не надавала.

За змістом ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому, у вказаному клопотанні заявник не обґрунтовує причин пропуску строку на його подання та не просить поновити строк на його подання до суду.

Згідно з ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

А відтак, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що клопотання фізичної особи-підприємця Кудревича Сергія Миколайовича про долучення доказів задоволенню не підлягає, а докази, надані разом з ним, до розгляду судом не приймаються.

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні 10.03.2026 просив первісний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні 10.03.2026 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні первісного позову просив відмовити.

Представник позивача за зустрічним позовом у судовому засіданні 10.03.2026 просив зустрічний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача за зустрічним позовом у судовому засіданні 10.03.2026 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

10.03.2026 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.05.2024 між фізичною особою-підприємцем Марковою Тамарою Миколаївною (далі також - орендар) та фізичною особою-підприємцем Кудревичем Сергієм Миколайовичем (далі також - суборендар) укладено договір суборенди №030524/КВ/СОО/ Б-1-01-02/ТИР (далі - договір), відповідно до пункту 2.1. якого, орендар зобов'язується передати, а суборендар зобов'язаний прийняти у строкове платне користування Приміщення (характеристики якого наведені в Додатку 1 і Додатку 2 до договору) та сплачувати Плату за суборенду приміщення, а також інші платежі, передбачені договором.

Згідно з додатком 1 до договору, Приміщення розташоване на -1 поверсі Майнового комплексу Торгово-розважального центру за адресою: м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, буд. 6 (літери Б, Б'), Приміщення №Б-1-01-02 загальною площею 352,00 кв.м. Строк Суборенди: 35 місяців з моменту підписання Акту приймання передачі. Дата початку Суборенди і дата передачі Приміщення Суборендарю: з моменту підписання Акту приймання-передачі, але в будь-якому разі не пізніше 15.06.2024. Дата відкриття Суборендарем Приміщення для відвідувачів не пізніше 01.03.2025.

Як передбачено п. 2.1. договору, Приміщення повинні використовуватись суборендарем виключно для здійснення діяльності під вивіскою, що визначені у додатку 1 (далі за текстом - діяльність), що виключає право суборендаря на будь-який інший спосіб використання Приміщень.

У пункті 4 додатку 1 до договору Сторони не погодили зазначену умову договору, однак у пункті 5 додатку 1 до договору Сторонами визначено діяльність суборендаря: ТИР.

Договір суборенди вступає в силу з моменту його підписання обома Сторонами і діє протягом строку суборенди Приміщення, вказаного в додатку 1, а в частині зобов'язань фінансового характеру (щодо здійснення Платежів і розрахунків) до моменту їх повного виконання (п. 3.1. договору).

Пунктами 3.2., 3.3. договору передбачено, що строк суборенди починає перебіг з моменту передачі Приміщення суборендарю. Строк суборенди закінчується у дату, визначену додатком 1, або у день дострокового розірвання договору (залежно від того, яка дата настане раніше), але у будь-якому випадку не пізніше дати підписання обома Сторонами Акту приймання-передачі (повернення) Приміщення.

У п. 3.6. договору сторони погодили, що суборендар зобов'язаний відкрити приміщення для відвідувачів, що підтверджується Актом відкриття приміщення для відвідувачів, не пізніше ніж 01 березня 2025 року.

За умовами п. 4.1. договору, плата за суборенду Приміщення складається з наступних платежів:

- Орендна плата, порядок нарахування якої визначено у п. 5 Договору;

- Плата за Експлуатаційні послуги, порядок нарахування якої визначено у п. 6 Договору;

- Плата з обороту, порядок нарахування якої визначено у п. 7 Договору.

Відповідно до п. 4.2. договору, суборендар зобов'язаний здійснювати платежі не пізніше дат, вказаних у цьому договорі, незалежно від факту отримання суборендарем таких рахунків. У випадку відсутності рахунків орендаря до 5-го (п'ятого) числа відповідного поточного місяця, суборендар зобов'язаний самостійно звернутися до орендаря з метою їх отримання і сплати у строк, визначений договором. У разі будь-якої затримки у наданні орендарем рахунку на оплату, така затримка не може бути підставою для його несплати суборендарем (у такому разі підставою для сплати є цей договір).

Відповідно до п. 4.3., 4.4. договору, усі платежі здійснюються суборендарем шляхом перерахування грошових коштів (у національній валюті) на банківський рахунок орендаря. Датою платежу є дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок орендаря. Кожна сторона цього договору оплачує власні банківські витрати. Суборендар не має права в односторонньому порядку зменшувати Плату за суборенду Приміщення або не сплачувати її чи інші платежі, та не має права в односторонньому порядку задовольняти претензії до орендаря за рахунок належних з нього (суборендаря) платежів.

Як передбачено п. 5.1., 5.2. договору, суборендар зобов'язаний належним чином сплачувати Орендну плату. Орендна плата починає нараховуватися з дати початку суборенди. Розмір Орендної плати визначається у додатку 1. Орендна плата сплачується суборендарем щомісяця до 20 (двадцятого) числа кожного відповідного поточного місяця, який передує місяцю, за який має здійснюватися оплата. Рахунки виставляються орендарем з 1-го (першого) до 10-го (десятого) числа місяця, який передує місяцю, за який має здійснюватися оплата. Дострокова сплата Орендної плати (за майбутні періоди) може здійснюватися виключно за взаємною згодою Сторін, викладеною у формі додаткової угоди до цього договору або шляхом виставлення окремого рахунку на таку оплату.

За змістом п. 5.3., 5.4. договору, орендна плата за перший та останній неповні місяці строку суборенди розраховується пропорційно до кількості днів у такому неповному місяці. На день здійснення оплати орендна ставка (за умови її застосування до порядку обчислення Орендної Плати) або Орендна Плата (в разі незастосування Орендної Ставки) може коригуватись орендарем прямо пропорційно до зміни Курсу, визначеного згідно з умовами п. 1.1 договору, у порівнянні з курсом на день підписання договору. У випадку несплати суборендарем орендної плати протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів після складання рахунку орендарем, орендар може скласти новий рахунок більш пізньою датою або скласти додатковий рахунок, в якому відобразити зміну індексу К (за умови його застосування до порядку обчислення Орендної Плати) з дати першого рахунку на дату фактичного рахунку.

Розмір Орендної плати підвищується (індексується) в порядку, передбаченому в додатку 1 незалежно від направлення відповідного повідомлення суборендарю (п. 5.5. договору).

Відповідно до п. 9 додатку 1 до договору, розмір орендної плати за кожен календарний місяць визначається як сума у гривнях, яка обчислюється за такою формулою: Орендна плата - Площа Приміщення х Орендна ставка х Індекс К х Індекс 10, де Індекс К - співвідношення Курсу, визначеного згідно з п. 1.1 Договору (1), до курсу, встановленого на дату укладення Договору (2) (де перший ділиться на другий). У будь-якому випадку Індекс К не може бути меншим 1 (одиниці). Індекс К не може збільшуватись більше як на 10% щорічно. Дата підвищення Орендної плати та ставка такого підвищення - Індекс IO - індекс зміни Орендної Плати. Індекс 10 на момент підписання цього Договору дорівнює одиниці. Орендна ставка встановлюється в такому розмірі: - у період з Дати, зазначеної в Акті приймання-передачі Приміщення по Дату, зазначену в Акті відкриття Приміщення для відвідувачів: 500,00 грн (п'ятсот гривень 00 копійок), що на дату підписання Договору становить еквівалент 12,70 доларів США за все Приміщення; - починаючи з Дати Акту відкриття Приміщення для відвідувачів по 12 місяць включно від дати Акту для відвідувачів складає: 78,74 гри (сімдесят вісім гривні 74 копійок), що на дату підписання Договору становить еквівалент 2,00 доларів США; - Починаючи з 13 місяця від Дати Акту відкриття для відвідувачів по 24 місяць включно від Дати Акту для відвідувачів складає: 157,48 грн (сто п'ятдесят сім гривень 48 копійка), що на дату підписання Договору становить еквівалент 4,00 доларів США. - Починаючи з 25 місяця від Дати Акту для відвідувачів по кінець Дії Договору складає: 236,22 грн (двісті тридцять шість гривень 22 копійок), що на дату підписання Договору становить еквівалент 6,00 доларів США.

За умовами п. 6.1., 6.2. договору, суборендар зобов'язаний щомісяця сплачувати Орендарю Плату за Експлуатаційні послуги задля забезпечення функціонування Майнового комплексу загалом і Приміщення зокрема. Порядок обчислення та розмір Плати за Експлуатаційні послуги визначені у додатку 1. Плата за Експлуатаційні послуги сплачується суборендарем щомісяця до 20 (двадцятого) числа кожного відповідного поточного місяця, який передує місяцю, за який має здійснюватися оплата. Рахунки виставляються Орендарем з го (першого) до 10-го (десятого) числа місяця, який передує місяцю, за який має здійснюватися оплата. Дострокова сплата Плати за Експлуатаційні послуги (за майбутні періоди) може здійснюватися виключно за взаємною згодою Сторін, викладеною у формі додаткової угоди до цього Договору або шляхом виставлення окремого рахунку на таку оплату. Орендар вказує суми для сплати Плати за Експлуатаційні послуги за відповідний період у рахунках на сплату Орендної плати за відповідний період.

У п. 6.4. договору сторони визначили, що орендар забезпечує надання Експлуатаційних послуг як самостійно, так і шляхом укладення окремих договорів з третіми особами.

Згідно з п. 6.5. договору, Експлуатаційні послуги, що надаються орендарем складаються з наступного (за наявності), але не обмежуються таким переліком:

- технічне та сервісне обслуговування, ремонт та відновлення Майнового комплексу, Загальних площ, вивезення сміття та відходів, утримання і прибирання проїздів і тротуарів, прилеглих до Майнового Комплексу, інші (у т.ч. гігієнічні, санітарні) послуги;

- обслуговування, забезпечення експлуатації і ремонт Систем забезпечення, на території Майнового комплексу і Загальних Площ (до головних пунктів під'єднання до Приміщення), телекомунікаційних мереж, гучномовної системи сповіщення, систем контролю і відеоспостереження, систем протипожежної безпеки (окрім Приміщення);

- ремонт та відновлення елементів Майнового комплексу;

- забезпечення рекламних заходів та маркетингових програм ТРЦ, маркетингові та рекламні витрати; - виконання всіх відповідних вимог органів влади щодо забезпечення належного технічного обслуговування ТРЦ відповідно до його комерційного призначення та витрати на надання санітарно-гігієнічних послуг відвідувачам Комплексу;

- організація безпеки на Загальних Площах, установка відеоустаткування для таких цілей, а також (або) іншого устаткування для зазначених цілей, яке Орендар визнає необхідним; встановлення та обслуговування системи навігації Комплексу;

- поточний догляд та ремонт Загальних Площ, зокрема, вхідних дверей до Майнового Комплексу, віконних фрамуг та віконного скла, ескалаторів, зон розвантаження/завантаження, ліфтів, прилеглих територій, а також утримання в належному стані території Майнового Комплексу;

- утримання та прибирання доріг та тротуарів навколо будівель Майнового Комплексу, утримання прилеглих територій; -витрати на виконання загальних вимог санітарних, екологічних, протипожежних норм згідно з чинним законодавством України;

- будь-які витрати понесені орендарем у зв'язку з підключенням телефонних станцій в Майновому Комплексі, забезпеченням зв'язку та їх постійним технічним обслуговуванням; витрати щодо сплати будь-яких податків, зборів та інших платежів, пов'язаних із володінням Майновим Комплексом та земельною ділянкою, на якій він розташований;

- озеленення Загальних Площ - обслуговування дощових та каналізаційних насосних станцій;

- управління та адміністрування Майнового Комплексу:

- забезпечення можливості суборендаря користуватися комунальними послугами;

-інші послуги, які орендар вважає необхідними для належної експлуатації та функціонування Майнового комплексу.

Як встановлено п. 6.6., 6.7. договору, орендар має право самостійно без згоди Суборендаря замінювати конкретні види Експлуатаційних послуг іншими аналогічного якісного та кількісного наповнення, якщо він визнає це необхідним і таким, що сприятиме якнайкращому функціонуванню ТРЦ. У разі підвищення вартості витрат орендаря стосовно надання вказаних Експлуатаційних послуг (включаючи, але не обмежуючись, у зв'язку зі збільшенням розміру земельного податку, орендної плати за земельну ділянку, податку на нерухомість, введенням додаткових обов'язкових витрат на утримання нерухомості тощо), орендар має право збільшувати Плату за Експлуатаційні Послуги пропорційно вказаному та відповідному підвищенню витрат. При виникненні такої необхідності Сторони оформлюють відповідне збільшення плати за Експлуатаційні послуги шляхом укладення додаткової угоди до договору.

Згідно із п. 11 додатку 1 до договору, розмір Плати за Експлуатаційні Послуги за кожен календарний місяць з урахуванням індексації визначається як сума у гривнях, яка обчислюється за такою формулою: Плата за Експлуатаційні Послуги - Площа Приміщення х Ставка Плати за Експлуатаційні Послуги х Індекс К x Індекс IO, де Індекс К - співвідношення Курсу, визначеного згідно з п. 1.1 Договору (1), до курсу, встановленого на дату укладення Договору (2) (де перший ділиться на другий). У будь-якому випадку Індекс к не може бути меншим 1 (одиниці). Індекс К не може збільшуватись більше як на 10% щорічно. Дата підвищення Експлуатаційних послуг та ставка такого підвищення - Індекс IO - індекс зміни Експлуатаційних послуг. Індекс ІО на момент підписання цього Договору дорівнює одиниці. Починаючи з 13 місяця строку суборенди по 24 місяць строку суборенди (включно) Індекс ІО дорівнює 1,1. Починаючи з 25 місяця строку суборенди до закінчення строку суборенди Індекс ІО дорівнює 1,21. Орендар не повинен виконувати будь-які формальності для автоматичного збільшення Індексу ІО. Щомісячна ставка Плати за Експлуатаційні Послуги за кожен метр орендованих Приміщень, встановлюється в такому розмірі: у період з Дати, зазначеної в Акті приймання-передачі Приміщення по Дату, зазначену в Акті відкриття Приміщення для відвідувачів: 500 грн (п'ятсот гривень 00 копійок), що на дату підписання Договору становить еквівалент 12,70 доларів США. за все приміщення; починаючи з Дати Акту відкриття Приміщення для відвідувачів по кінець дії договору складає: 118,11 грн (сто вісімнадцять гривень 11 копійок), що на дату підписання договору становить еквівалент 3,00 доларів США.

За умовами п. 7.1., 7.2. договору, суборендар зобов'язаний щомісячно сплачувати орендарю Плату з обороту, визначену відповідно до положень додатку 1 до договору. Якщо у додатку 1 значення відсотку з товарообігу дорівнює 0% (нуль відсотків), це означає, положення договору щодо сплати Плати з обороту не застосовуються.

Пунктами 8.1. - 8.4. договору передбачено, що суборендар сплачує орендареві плату за споживання комунальних послуг у Приміщенні. Порядок обчислення плати за Комунальні послуги у Приміщенні визначається у додатку 1. Суборендар також зобов'язаний сплачувати орендарю плату за забезпечення комунальними послугами Площ загального користування. Порядок обчислення плати за Комунальні послуги Загальні Площі визначається у додатку 1. Суборендар також здійснює на користь орендаря плату за використання, утримування, профілактичний огляд і поточний ремонт мереж кондиціонування, електропостачання, водопостачання/водовідведення, теплопостачання за такою формулою: Вартість всіх комунальних послуг, що сплачуються Суборендарем відповідно до умов додатку 1, помножена на коефіцієнт 0,3. Після закінчення кожного календарного місяця, 1 (першого) числа кожного наступного місяця, представники Сторін складають та підписують акт фіксації показників індивідуальних пристроїв обліку (лічильників), за умови їх наявності у Приміщенні. Суборендар повинен забезпечити представнику орендаря доступ до Приміщення для участі в фіксації показників лічильників. Фіксація показників лічильників може здійснюватися без участі представника суборендаря представниками орендаря у кількості не менше двох осіб.

За змістом п. 8.5., 8.6. договору, плата за спожиті комунальні послуги розраховується, виходячи з чинних тарифів надавачів (постачальників) послуг. Теплопостачання та гаряче водозабезпечення може здійснюватися за допомогою виробничих потужностей власника приміщень та розраховується, виходячи з чинних тарифів, встановлених компетентними органами, що поширюються на територію м. Києва, за г/Калорію, або згідно ціни, встановленої постачальниками природнього газу у відповідному місяці за 1м3 (залежно від того, який з цих показників є більшим). Плата за спожиті комунальні послуги здійснюється суборендарем щомісяця протягом п'яти календарних днів після виставлення орендарем рахунку.

Відповідно до п. 12.2 додатку 1 до договору, плата за забезпечення Комунальними Послугами Загальних площ ТРЦ нараховується з дати відкриття приміщення для відвідувачів. Розмір плати за забезпечення Комунальними Послугами Загальних площ ТРЦ обчислюється в такому порядку:

- Пункт 12.2.1 додатку 1 до договору нарахування платежів Орендарем Суборендарю за електроенергію та (або) воду, які Суборендар зобов'язаний сплачувати Орендареві (в тому числі, які витрачаються для забезпечення функціонування Будівлі), здійснюється за наступною формулою: ЕКе/в = (А1-А2)* %, де Ке/в - сума, що підлягає сплаті Суборендарем за електроенергію та (або) воду; А1 - сума витрат на електроенергію та (або) воду, спожиту в Будівлі, за відповідний оплачуваний період (згідно актів постачальників); А2 - сума витрат на електроенергію та(або) воду (згідно з показниками лічильників), що споживається всіма суборендарями Будівлі в орендованих Приміщеннях; р% - відсоткова частка площі Суборендаря у зданій в оренду площі, що розраховується на підставі площ, що зайняті усіма Суборендарями в Будівлі станом на 1 число місяця, за який розраховується оплата.

- Пункт 12.2.2 Додатку 1 до Договору нарахування платежів Орендарем Суборендарю за спожиту теплову енергію, які Суборендар зобов'язаний сплачувати Орендареві (в тому числі, яка витрачається для забезпечення функціонування Будівлі), здійснюється за наступною формулою: ЕКт/ - Вр%, де Х К т/е - сума, що підлягає сплаті Суборендарем за теплову енергію; В - вартість теплової енергії, спожитої в Будівлі, за відповідний оплачуваний період, р% - відсоткова частка площі Суборендаря у площі орендованих Приміщень ТРЦ, теплопостачання яких забезпечується потужностями ТРЦ станом на 1 число місяця, за який розраховується оплата.

З метою забезпечення виконання суборендарем зобов'язань за договором (у тому числі щодо сплати будь-яких санкцій), суборендар перераховує орендарю Гарантійний платіж. Порядок розрахунку, розмір та строки внесення Гарантійного платежу вказані в додатку 1. У разі будь-якої затримки у наданні орендарем рахунку на оплату Гарантійного платежу, така затримка не може бути підставою для його несплати суборендарем (у такому разі підставою для сплати Гарантійного платежу є цей договір) (п. 9.1. договору).

За умовами п. 9.2. договору, у разі несвоєчасної сплати суборендарем Гарантійного платежу, договір може бути розірваний орендарем в односторонньому порядку без права на застосування до нього суборендарем будь-яких санкцій і вимог. У такому випадку договір вважиметься розірваним наступного дня після настання граничного терміну сплати суборендарем Гарантійного платежу.

Як передбачено п. 9.9. договору, у разі дострокового розірвання орендарем договору у зв'язку з порушенням його умов суборендарем або у випадку дострокового розірвання договору з ініціативи суборендаря, сума Гарантійного платежу (або його фактично наявний залишок після використання орендарем частини Гарантійного платежу) не підлягає поверненню суборендарю і зараховуються орендарем у якості штрафу за дострокове розірвання договору.

У п. 10.2, 10.3. договору визначено, що орендар щомісячно надає суборендарю акти здачі-приймання робіт (надання послуг). Суборендар зобов'язаний впродовж п'яти календарних днів з моменту надання акту підписати його або надати письмову обґрунтовану відмову від його підписання. Якщо протягом семи календарних днів з моменту надання акту Орендар не одержить підписаний суборендарем акт чи обґрунтовану відмову від його підписання, акт вважатиметься підписаним суборендарем. Сторони домовилися, що рахунки, акти, видаткові та податкові накладні за послуги, отримані за даним договором, можуть складатися в електронній формі та підписуватися Сторонами електронними цифровими підписами за допомогою програмного забезпечення «М.Е.Doc», складені згідно з чинним законодавством про електронні документи, електронний документообіг і електронний цифровий підпис, із заповненням усіх обов'язкових реквізитів.

Плата за суборенду Приміщення та інші Платежі нараховуються орендарем і підлягають сплаті суборендарем до моменту фактичного повернення Приміщення за Актом приймання-передачі (повернення) (п. 11.8. договору).

Пунктом 19.1. договору визначено, що настання будь-якої з наступних обставин чи дія вважатиметься порушенням договору, якщо суборендар, зокрема, не здійснює в установлені договором строки оплату чи поповнення розміру будь-якого Платежу за договором, включаючи, але не обмежуючись, Орендної плати. Плати за Експлуатаційні послуги, Плати з обороту, Гарантійного платежу (в тому числі, його поповнення згідно з п. 9.7. га п. 9.8. договору) та інших платежів, визначених договором.

У п. 19.7. договору, сторони дійшли згоди, що за порушення суборендарем будь-якого грошового зобов'язання за договором суборендар зобов'язаний протягом трьох календарних днів сплатити орендарю на його вимогу:

- суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення:

- двадцять п'ять відсотків річних від несвоєчасно сплаченої суми;

- пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.

Як передбачено п. 24.3. договору, орендар має право розірвати договір в односторонньому порядку шляхом направлення відповідного повідомлення суборендарю у випадку настання будь-якої з обставин, передбачених п. 19.1 договору.

Орендар має право розірвати договір, якщо: суборендар своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження Приміщення та/або Майнового комплексу; суборендар протягом 5 (п'яти) календарних днів не приступив до проведення ремонту Приміщення; якщо обов'язок проведення ремонту був покладений на Суборендаря, якщо Суборендар не матиме права використовувати бренд, під яким здійснюється Діяльність, або щодо Суборендаря прийняте рішення про порушення справи про банкрутство або ліквідацію (п. 24.4. договору).

За змістом п. 24.5., 24.6. договору, повідомлення про розірвання договору надсилається суборендарю на адресу, зазначену у статті 30 договору. Якщо суборендар не отримує такого повідомлення або з інших причин не отримав його, тоді повідомлення вважається врученим суборендарю, а договір - розірваним, на наступний календарний день з моменту його відправлення. Орендар має право на розірвання договору незалежно від наявності вищевикладених підстав, за умови надіслання орендарем письмового повідомлення на адресу суборендаря про таке розірвання за тридцять днів до дати розірвання договору.

Положеннями п. 24.10. договору сторони передбачили, що у випадку розірвання, припинення, визнання недійсним договору залишаються дійсними умови та положення даного договору, які стосуються наслідків його розірвання, припинення, сплати заборгованостей, сум неустойки та збитків.

Розділом 27 договору передбачено, що орендар має право передавати листи та повідомлення для суборендаря безпосередньо у Приміщенні під підпис будь-кого з його працівників, які вважаються представниками суборендаря, уповноваженими на прийняття повідомлень. Будь-які повідомлення відповідно до цього договору оформлюються в письмовій формі і вважаються наданими належним чином сторонами одна одній одним з наступних способів: персональним врученням стороні, що є адресатом, або рекомендованим листом, із підтвердженням факту отримання. Момент часу, коли повідомлення фактично одержане адресатом вважатиметься моментом доставки такого повідомлення; у випадку, коли надіслане на адресу, зазначену в пункті 30 договору, повідомлення повертається до сторони, що належним чином вислала таке повідомлення в зв'язку із неотриманням такого повідомлення Стороною, якій призначалось таке повідомлення моментом доставки вважатиметься дата відправлення повідомлення.

Позивач за первісним позовом вказує, що станом на день подання позову, відповідач за первісним позовом не виконує деякі взяті на себе грошові зобов'язання за договором, оскільки не сплатив отримані ним рахунки, оформлені згідно з договором, внаслідок чого утворилась заборгованість по Орендній платі та іншим платежам, сплата яких передбачена умовами договору, у зв'язку з чим загальна сума заборгованості суборендаря перед орендарем станом становить 322 251,79 грн.

Відповідач за первісним позовом відзиву на первісну позовну заяву до господарського суду не подавав.

Позивач за зустрічним позовом, вказує, що за наполяганням адміністрації Торгово-розважального центру він відразу підписав Акт приймання-передачі приміщення, датований 15.06.2024, та Акт відкриття Приміщення для відвідувачів, датований 01.03.2025, хоча насправді до теперішнього часу фактично не приступав до користування приміщенням та не відкривав його для відвідувачів.

Також суборендар зазначає, що також відповідно до пунктів 9 і 11 Додатку 1 до Договору він сплатив орендарю орендну плату та плату за експлуатаційні послуги за період з червня 2024 року по лютий 2025 року включно у загальній сумі 8 533,34 грн, а саме: 05.06.2024 платіжними інструкціями №1946 і №1947 - 1 533,34 грн; 14.08.2024 платіжною інструкцією №2003 - 1 000,00 грн; 30.09.2024 платіжною інструкцією №2026 - 1 000,00 грн; 09.10.2024 платіжними інструкціями №2036 і №2037 - 2 000,00 грн; 07.01.2025 платіжними інструкціями №№ 2109, 2110, 2111 - 3 000,00 грн, а всього сплатив по договору 141 988,19 грн.

При цьому, суборендар звертає увагу, що додатком 1 до договору передбачений спеціальний період часу від дати Акту приймання-передачі (15.06.2024) по дату Акту відкриття Приміщення для відвідувачів (01.03.2025) для проведення суборендарем робіт з переобладнання Приміщення для його наступного використання за запланованим видом діяльності - влаштування стрілецького тиру, а такий вид діяльності вимагає тривалої та ретельної технічної підготовки та дотримання великої кількості регуляторних вимог, зокрема виконання державних будівельних норм, санітарних норм і правил, які висуваються до приміщень стрілецьких тирів, в тому числі щодо забезпечення пожежної безпеки та техніки безпеки, видалення порохових газів, належної звукоізоляції, зберігання, обліку та використання зброї та боєприпасів тощо, проте протягом передбаченого договором періоду для адаптації приміщення під тир виявилось, що переобладнання його для запланованого використання є неможливим, оскільки технічні характеристики приміщення не відповідають вимогам державних будівельних норм, санітарних норм і правил, іншим регуляторним вимогам, яким має відповідати приміщення тиру. Крім того виявилось, що приміщення має властивості захисної споруди цивільного захисту, а Законом України від 09.01.2025 №4200-ІХ запроваджено адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення вимог щодо утримання та експлуатації об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, зокрема Кримінальний кодекс України доповнено статтею 2702, яка передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.

У зв'язку із зазначеними обставинами у лютому 2025 року суборендар звернувся до орендаря щодо дострокового розірвання договору, однак орендар своїм листом-відповіддю від 20.02.2025 №1-20/02/2025 фактично відмовився розірвати договір, пославшись на те, що відповідно до пункту 19.13. договору для його розірвання суборендар зобов'язаний сплатити орендарю наперед розмір всіх орендних плат за період аж до дати закінчення строку суборенди 14 травня 2027 року у загальній сумі 2 516 977,03 грн.

В подальшому, як вказує суборендар, між сторонами велася переписка стосовно розірвання договору, однак таке розірвання не відбулося, у зв'язку з небажанням орендаря.

Суборендар звертався до Будівельної лабораторії Комунального підприємства Київської міської державної адміністрації «Київжитлоспецексплуатація», Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України з запитами та листами, у відповідь на які було повідомлено, що орендоване приміщення запроектоване та збудоване як укриття за призначенням сховище цивільної оборони та не відповідає вимогам, які висуваються до приміщень стрілецьких тирів, і не придатне для проведення в ньому стрільби із зброї, що виключає можливість отримання дозволу органів поліції на відкриття тиру як об'єкта дозвільної системи.

Крім того, як вказує суборендар, на офіційному вебпорталі Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації за адресою: https://solom.kyivcity.gov.ua/ розміщено Загальну відомість найпростіших укриттів, що розташовані на території Солом'янського району м. Києва та придатні для тимчасового укриття населення (копія додається), в якій у розділі «Найпростіші укриття приватної форми власності» зазначено найпростіше укриття за адресою: вул. Вадима Гетьмана, 6 (ТРЦ «Космополіт») придатною площею 2400 кв.м. для укриття 2400 мешканців.

У зв'язку з наведеним позивач за зустріним позовом просить визнати договір недійсним та стягнути з відповідача за зустрічним позовом 141 988,19 грн.

Відповідач за зустрічним позовом, заперечуючи проти задоволення зазначених вимог, вказує, що Приміщення передано орендарем та прийнято суборендарем у суборенду 15 червня 2024 року, а факт приймання/передачі Приміщення зафіксовано сторонами договору Актом приймання-передачі приміщення від 15 червня 2024 року.

Також орендар зазначає, що згідно з відповідями Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 17.07.2025 та 28.07.2025 власнику нежитлової будівлі (орендодавцю), в якій знаходиться Об'єкт суборенди вказано, що за адресою: м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, буд. 6 (літери Б, Б') не обліковано будь-яких об'єктів фонду захисних споруд, згідно з Планом комплексних обстежень об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту на 2025 рік, розміщеного у відкритому доступі на сайті Державної служби України з надзвичайних ситуацій (https://dsns.gov.ua/upload/2/4/3/4/4/7/0/plan-kompleksnix-obstezen-na-2025-rik-nasait.pdf) за порядковим номером 21230 обстеженню підлягає сховище, розташоване за іншою адресою та належне іншій юридичній особі.

Отже, на думку орендаря, Об'єкт суборенди в розумінні ст. 178 Цивільного кодексу України не належить до об'єктів, вилучених з цивільного обороту або обмежено оборотоздатних (перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом), а відтак договір суборенди від 03.05.2024 №030524/КВ/СОО/Б-1-01- 02/ТИР не суперечить Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а докази цього, наведені орендарем, є допустимими, достовірними і вірогідними.

Крім того орендар звертає увагу, що волевиявлення учасників цього договору було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, що визнається і не заперечується сторонами договору та сторонами цього спору, а справжність намірів та інтересів сторін договору знаходить своє відображення та підтверджується підписаними договором з додатками до нього (зокрема, п.1, п.3 і п.5 додатку №1 до договору), Актом приймання-передачі Приміщення в суборенду від 15.06.2024 та Актом відкриття Приміщення для відвідувачів від 01.03.2025, твердженням позивача про те, що він запланував здійснювати у цьому Приміщені такий вид діяльності як влаштування стрілецького тиру, а також сплатою 05.06.2024 і 13.06.2024 орендарю гарантійного платежу у загальній сумі 133 454.85 грн, сплатою орендної плати та плати за експлуатаційні послуги за період з червня 2024 по лютий 2025 року. Натомість, в обґрунтування та на підтвердження того, що суборендар уклав оспорюваний ним договір помилково та був введений відповідачем в оману (обман) в частині приховання відповідачем інформації, що Об'єкт суборенди (орендоване ним приміщення) є сховищем, тобто належить до переліку споруд цивільного захисту, і не мало бути передане в користування під час дії воєнного стану, надає суду відповідь Солом'янського районного управління Головного управління ДСНС України у м. Києві від 07.04.2025 №712101/386-7121 про те, що за адресою: м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, буд. 6 знаходиться сховище № 107638.

При цьому, як вказує відповідач за зустрічним позовом, у відповіді Солом'янського районного управління Головного управління ДСНС України у м. Києві вказана інша адреса.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Так, згідно ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1, 3 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором. Законом можуть бути встановлені максимальні граничні строки договору найму окремих видів майна.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Приміщення передано орендарем та прийнято суборендарем у суборенду 15 червня 2024 року.

Факт приймання/передачі Приміщення зафіксовано сторонами договору Актом приймання-передачі приміщення від 15 червня 2024 року.

Відповідно до п. 3.6. Договору, суборендар зобов'язаний відкрити приміщення для відвідувачів, що підтверджується Актом відкриття приміщення для відвідувачів, не пізніше ніж 01 березня 2025 року.

Передбачений цим пунктом договору обов'язок суборендарем виконано - 01 березня 2025 року, про що між сторонами договору підписано Акт відкриття Приміщення для відвідувачів.

На виконання умов договору суборендар сплатив позивачу за первісним позовом орендну плату та плату за експлуатаційні послуги за період з червня 2024 року по лютий 2025 року включно у загальній сумі 8 533,34 грн, а саме: 05.06.2024 платіжними інструкціями №1946 і №1947 - 1 533,34 грн; 14.08.2024 платіжною інструкцією №2003 - 1 000,00 грн; 30.09.2024 платіжною інструкцією №2026 - 1 000,00 грн; 09.10.2024 платіжними інструкціями №2036 і №2037 - 2 000,00 грн; 07.01.2025 платіжними інструкціями №№ 2109, 2110, 2111 - 3 000,00 грн.

Таким чином всього суборендарем по договору сплачено 8 533,34 грн орендної плати та плати за експлуатаційні послуги.

На виконання своїх зобов'язань за договором та за адресою суборендаря, передбаченою у розділі 30 договору, орендар рекомендованими листами, а в подальшому повторно цінними листами з описом вкладення, надсилав рахунки та акти наданих послуг, а Суборендар отримував їх, що підтверджується повідомленнями про вручення та/або відомостями трекінгу АТ «Укрпошта», а саме:

- Рахунок № 8 від 03.02.2025 на загальну суму 73 372,45 грн на оплату орендної плати за березень 2025 на суму 29 348,98 грн і плати за Експлуатаційні послуги за березень 2025 року на суму 44 023,47 грн (повідомлення про вручення рекомендованого листа № 06011405273, дата вручення 01.03.2025;

- Рахунок № 13 від 03.03.2025 на загальну суму 74 213,08 грн на оплату орендної плати за квітень 2025 року на суму 29 285,23 грн і плати за Експлуатаційні послуги за квітень 2025 року на суму 44 927,85 грн (повідомлення про вручення рекомендованого листа № 0601124259979, дата вручення 29.03.2025);

- Рахунок № 18 від 01.04.2025 на загальну суму 72 811,20 грн на оплату орендної плати за травень 2025р на суму 29 124,48 грн і плати за Експлуатаційні послуги за травень 2025 року на суму 43 686,72 грн (повідомлення про вручення рекомендованого листа № 0601136040034, дата вручення 26.04.2025);

- Рахунок № 22 від 10.04.2025 на загальну суму 16 631,79 грн компенсація витрат електроенергії для забезпечення функціонування будівлі за березень 2025 року на суму 10 602,99 грн, компенсація витрат водопостачання та скиду стічних вод за березень 2025 на суму 270,14 грн, компенсація витрат за спожиту теплову енергію за березень 2025 року на суму 1920,55 грн, обслуговування комунальних мереж за березень 2025 року на суму 3 838,11 грн. (повідомлення про вручення рекомендованого листа № 0601136040034, дата вручення 26.04.2025);

- ??Акт наданих послуг № 12 від 31.03.2025 за березень 2025 року на загальну суму 73 372,45 грн (повідомлення про вручення рекомендованого листа №0601136040034, дата вручення 26.04.2025);

??- Акт наданих послуг № 16 від 31.03.2025 за березень 2025 року на загальну суму 16 631,79 грн (повідомлення про вручення рекомендованого листа №0601136040034, дата вручення 26.04.2025);

- Рахунок № 24 від 01.05.2025 на загальну суму 73 178,44 грн на оплату орендної плати за червень 2025 року у сумі 29 271,38 грн та плати за експлуатаційні послуги за червень 2025 року у сумі 43 907,06 грн (надіслано 13.05.2025 рекомендованим листом №0601145466044, одержано суборендарем 17.05.2025);

- Рахунок № 28 від 12.05.2025 на загальну суму 12 044,83 грн, компенсація витрат електроенергії для забезпечення функціонування будівлі за квітень 2025 року на суму 8 759,60 грн, компенсація витрат водопостачання та скиду стічних вод за квітень 2025 року на суму 409,30 грн, компенсація витрат за спожиту теплову енергію за квітень 2025 року на суму 96,35 грн, обслуговування комунальних мереж за квітень 2025 року на суму 2 779,58 грн (надіслано 13.05.2025 рекомендованим листом № 0601145466044, одержано суборендарем 17.05.2025);

- Акт наданих послуг № 18 від 30.04.2025 за квітень 2025 року на загальну суму 74 213,08 грн (надіслано 13.05.2025 рекомендованим листом №0601145466044, одержано суборендарем 17.05.2025, повідомлення про вручення на 21.05.2025);

- Акт наданих послуг № 22 від 30.04.2025 за квітень 2025 року на загальну суму 12 044.83 грн (надіслано 13.05.2025 рекомендованим листом № 0601145466044, одержано суборендарем 17.05.2025, повідомлення про вручення на 21.05.2025).

Повторно вищезазначені акти та рахунки були направлені орендарем суборендарю цінними листами з описом вкладення:

-Лист вих. № 01-01/25 від 30.04.2025 (цінний лист з описом вкладення № 0305700210966, згідно даних АТ «Укрпошта» отриманий суборендарем 03 травня 2025 року);

- Лист вих. № 02/06-25 від 02 червня 2025 року (цінний лист з описом вкладення № 0305700238437, згідно даних АТ «Укрпошта» отриманий суборендарем 07 червня 2025 року).

Після заявленої позовної вимоги суборендарю були виставлені рахунки та надіслані Акти наданих послуг за відповідні звітні періоди в порядку і строки, передбачені договором суборенди №030524/КВ/ССО/Б-1-01-02/ТИР, а саме:

- Рахунок №30 від 02 червня 2025 року по суборендній платі та Експлуатаційних послугах за Липень 2025 року на суму 75 555,89 грн та Акт наданих послуг №36 від 31.07.2025 на суму 75 555,89 грн;

- Рахунок №34 від 11.06.2025 за травень 2025 року на суму 5 959,58 грн по компенсації витрат електроенергії для забезпечення функціонування будівлі, водопостачання та скиду стічних вод, за спожиту теплову енергію та обслуговування комунальних мереж та Акт наданих послуг № 28 від 31.05.2025 по комунальним послугам за травень 2025 на суму 5 959.58 грн;

- Рахунок №40 від 11.07.2025 за червень 2025 року на суму 10 553,37 грн по компенсації витрат електроенергії для забезпечення функціонування будівлі, водопостачання та скиду стічних вод, за спожиту теплову енергію та обслуговування комунальних мереж та Акт наданих послуг № 33 від 30.06.2025 по комунальним послугам за червень 2025 року на суму 10 553,37 грн;

- Рахунок №51 від 12.08.2025 за липень 2025 року на суму 11 446,14 грн по компенсації витрат електроенергії для забезпечення функціонування будівлі, водопостачання та скиду стічних вод, за спожиту теплову енергію та обслуговування комунальних мереж та Акт наданих послуг №40 від 31.07.2025 за Липень 2025 р. на суму 11 446,14 грн.

Копії рахунків, актів та доказів їх надсилання та одержання відповідачем за первісним позовом наявні в матеріалах справи.

В подальшому, після заявленої позовної вимоги відповідачу були виставлені рахунки та надіслані Акти наданих послуг за відповідні звітні періоди в порядку і строки, передбачені Договором суборенди №030524/КВ/ССО/Б-1-01-02/ТИР (далі за текстом - «Договір»), а саме:

- Рахунок №30 від 02 червня 2025 року по Суборендній платі та Експлуатаційних послугах за Липень 2025 року на суму 75 555,89 грн та Акт наданих послуг №36 від 31.07.2025 на суму 75 555,89 грн;

- Рахунок №34 від 11.06.2025 за Травень 2025 року на суму 5 959.58 грн по Компенсації витрат електроенергії для забезпечення функціонування будівлі, водопостачання та скиду стічних вод, за спожиту теплову енергію та обслуговування комунальних мереж та Акт наданих послуг № 28 від 31.05.2025 по комунальним послугам за Травень 2025 року на суму 5 959.58 грн;

- Рахунок №40 від 11.07.2025 за Червень 2025 року на суму 10 553,37 грн по Компенсації витрат електроенергії для забезпечення функціонування будівлі, водопостачання та скиду стічних вод, за спожиту теплову енергію та обслуговування комунальних мереж та Акт наданих послуг № 33 від 30.06.2025 по комунальним послугам за Червень 2025 на суму 10 553,37 грн;

- Рахунок №51 від 12.08.2025 за Липень 2025 року на суму 11 446,14 грн по Компенсації витрат електроенергії для забезпечення функціонування будівлі, водопостачання та скиду стічних вод, за спожиту теплову енергію та обслуговування комунальних мереж та Акт наданих послуг №40 від 31.07.2025 за Липень 2025 року на суму 11 446,14 грн.

Копії зазначених рахунків, актів та доказів їх надсилання та одержання відповідачем містяться в матеріалах справи.

Однак, як встановлено судом, зазначені акти не підписані суборендарем, хоча ним були отримані.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що суборендар направляв орендарю обґрунтовану відмову від їх підписання.

Враховуючи вищевикладені положення договору, вищевказані акти вважаються підписаними суборендарем.

Таким чином, відповідно до вищевказаних рахунків та актів наданих послуг, орендарем надано суборендарю послуг за період лютий - липень 2025 року загальною вартістю 480 481,36 грн, які в себе включають орендну плату та плату за експлуатаційні послуги за вказаний період.

За змістом ч. 1, 2 ст. 762 Цивільного кодексу України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.

За умовами п. 4.1. договору, плата за суборенду Приміщення складається з наступних платежів:

- Орендна плата, порядок нарахування якої визначено у п. 5 Договору;

- Плата за Експлуатаційні послуги, порядок нарахування якої визначено у п. 6 Договору;

- Плата з обороту, порядок нарахування якої визначено у п. 7 Договору.

Відповідно до п. 9 додатку 1 до договору, розмір орендної плати за кожен календарний місяць визначається як сума у гривнях, яка обчислюється за такою формулою: Орендна плата - Площа Приміщення х Орендна ставка х Індекс К х Індекс 10, де Індекс К - співвідношення Курсу, визначеного згідно з п. 1.1 Договору (1), до курсу, встановленого на дату укладення Договору (2) (де перший ділиться на другий). У будь-якому випадку Індекс К не може бути меншим 1 (одиниці). Індекс К не може збільшуватись більше як на 10% щорічно. Дата підвищення Орендної плати та ставка такого підвищення - Індекс IO - індекс зміни Орендної Плати. Індекс 10 на момент підписання цього Договору дорівнює одиниці. Орендна ставка встановлюється в такому розмірі: - у період з Дати, зазначеної в Акті приймання-передачі Приміщення по Дату, зазначену в Акті відкриття Приміщення для відвідувачів: 500,00 грн (п'ятсот гривень 00 копійок), що на дату підписання Договору становить еквівалент 12,70 доларів США за все Приміщення; - Починаючи з Дати Акту відкриття Приміщення для відвідувачів по 12 місяць включно від дати Акту для відвідувачів складає: 78,74 гри (сімдесят вісім гривні 74 копійок), що на дату підписання Договору становить еквівалент 2,00 доларів США; - Починаючи з 13 місяця від Дати Акту відкриття для відвідувачів по 24 місяць включно від Дати Акту для відвідувачів складає: 157,48 грн (сто п'ятдесят сім гривень 48 копійка), що на дату підписання Договору становить еквівалент 4,00 доларів США; - Починаючи з 25 місяця від Дати Акту для відвідувачів по кінець Дії Договору складає: 236,22 грн (двісті тридцять шість гривень 22 копійок), що на дату підписання Договору становить еквівалент 6,00 доларів США.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

- ремонт та відновлення елементів Майнового комплексу;

- утримання та прибирання доріг та тротуарів навколо будівель Майнового Комплексу, утримання прилеглих територій;

-витрати на виконання загальних вимог санітарних, екологічних, протипожежних норм згідно з чинним законодавством України;

- озеленення Загальних Площ - обслуговування дощових та каналізаційних насосних станцій;

- управління та адміністрування Майнового Комплексу:

- забезпечення можливості суборендаря користуватися комунальними послугами;

Однак, всупереч умовам договору, відповідачем за первісним позовом не було сплачено на користь позивача за первісним позовом грошових коштів за орендну плату та плату за експлуатаційні послуги за період лютий - липень 2025 року, що є порушенням умов договору у розумінні п. 19.1. договору.

Отже у відповідача за первісним позовом виникла заборгованість перед позивачем за первісним позовом у розмірі 480 481,36 грн, яка суборендарем станом на час розгляду справи несплачена.

У зв'язку з систематичним невиконанням суборендарем своїх зобов'язань за договір суборенди, позивач за первісним позовом розірвав його 30.07.2025.

За змістом ст. 782 Цивільного кодексу України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Суд виходить з того, що одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20, від 15.06.2023 у справі № 910/17401/21 і які колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин.

Суд звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №910/11397/18 про те, що у разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови.

Разом з тим припинення зобов'язання у зв'язку з односторонньою відмовою відповідно до пункту 1 частини першої статті 611 ЦК України передбачено як наслідок порушення зобов'язання, лише в тому випадку, якщо це встановлено договором або законом.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини перша, друга статті 202 ЦК України).

Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки учасників цивільних правовідносин.

До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору.

При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Разом з тим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може бути видання довіреності двома і більше особами, спільний заповіт подружжя тощо. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).

Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на:

суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини;

такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21).

Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з'ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов'язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору. При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від підстав для односторонньої відмови від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина третя статті 202 ЦК України).

Тлумачення статті 651 ЦК України з урахуванням принципу розумності свідчить, що:

- сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору;

- у випадку якщо сторони не встановили момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору, то з урахуванням що такий односторонній правочин відноситься до таких, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, і таким моментом має бути моменту одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору.

Так, згідно з умовами п. 19.1. договору, невиконання суборендарем вказаних грошових зобов'язань за договором належить до порушень договору.

За умовами п. 27.3. договору, момент часу, коли повідомлення фактично одержане адресатом вважатиметься моментом доставки такого повідомлення; у випадку, коли надіслане на адресу, зазначену в пункті 30 Договору, повідомлення повертається до Сторони, що належним чином вислала таке повідомлення в зв'язку із неотриманням такого повідомлення Стороною, якій призначалось таке повідомлення моментом доставки вважатиметься дата відправлення повідомлення.

Листом від 29 липня 2025 року вих.№ 29-07/25 орендар повідомив суборендаря про розірвання договору, копія листа і доказів надсилання цінним поштовим відправленням №0311511286803 від 29.07.2025 додані до відзиву на зустрічний позов і містяться в матеріалах справи.

Згідно з даними трекінгу АТ «Укрпошта» повідомлення про розірвання договору, цінний лист з описом вкладення №0311511286803 від 29.07.2025 надійшов 31.07.2025 у відділення поштового зв'язку АТ «Укрпошта» №03148, вказане у розділі 30 договору (копія трекінгу додана до відзиву на зустрічний позов і міститься в матеріалах справи), але суборендар його не одержав і замовив переадресацію, що підтверджується даними вказаного вище трекінгу АТ «Укрпошта».

Суд зазначає, що від суборендаря до орендаря не надходило жодних заперечень щодо повідомлення про розірвання договору. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Таким чином, враховуючи наведені положення договору та вище встановлені обставини, договір є розірваним з 30.07.2025, тобто на наступний календарний день з моменту відправлення повідомлення про його розірвання.

В свою чергу суд звертає увагу на положеннями п. 24.10. договору в якому сторони передбачили, що у випадку розірвання, припинення, визнання недійсним договору залишаються дійсними умови та положення даного договору, які стосуються наслідків його розірвання, припинення, сплати заборгованостей, сум неустойки та збитків.

Таким чином, факт розірвання договору не впливає на обов'язок суборендаря сплатити вартість орендної плати та плати за експлуатаційні послуги за період лютий - липень 2025 року.

Також суд вказує про те, що у лютому 2025 року суборендар звертався до орендаря щодо дострокового розірвання договору.

За умовами п. 19.13. договору, у випадку дострокового розірвання договору з вини або за ініціативою суборендаря з порушенням умов дострокового розірвання, що передбачені договором, з будь-яких підстав, суборендар зобов'язаний сплатити на користь орендаря штраф у розмірі всіх Орендних плат, які суборендар повинен був сплатити в період з дати розірвання договору до дати закінчення строку суборенди, встановленого Додатком 1 до Договору, відповідно до умов договору.

Згідно з п. 19.14. договору, сплата штрафу/неустойки має бути здійснена протягом 3 (трьох) календарних днів від моменту одержання Суборендарем відповідного звернення від Орендаря (в тому числі і на електронну пошту).

Однак орендар своїм листом-відповіддю від 20.02.2025 №1-20/02/2025 відмовився розірвати договір, пославшись на те, що відповідно до пункту 19.13. договору для його розірвання суборендар зобов'язаний сплатити орендарю наперед розмір всіх орендних плат за період до дати закінчення строку суборенди 14 травня 2027 року у загальній сумі 2 516 977,03 грн.

Отже, враховуючи вищевказані обставини та умови договору, вказаний договір не було розірвано з ініціативи суборендаря і він продовжував діяти по 30.07.2025.

Крім того суд вважає за необхідне вказати на наступне.

Як передбачено п. 9.1. договору, з метою забезпечення виконання суборендарем зобов'язань за договором (у тому числі щодо сплати будь-яких санкцій), суборендар перераховує орендарю Гарантійний платіж. Порядок розрахунку, розмір та строки внесення Гарантійного платежу вказані в додатку 1. У разі будь-якої затримки у наданні орендарем рахунку на оплату Гарантійного платежу, така затримка не може бути підставою для його несплати суборендарем (у такому разі підставою для сплати Гарантійного платежу є цей договір).

Відповідно до п. 9.4 договору, сума Гарантійного платежу жодним чином не обмежує відповідальності Суборендаря у випадку неналежного виконання ним своїх зобов'язань за цим договором. Орендар може використати Гарантійний платіж для покриття будь-яких платежів, витрат та/або збитків, понесених Орендарем через неналежне виконання або невиконання Суборендарем своїх обов'язків за цим Договором, включаючи, але не обмежуючись, несплату Суборендарем Орендної плати та/або Плати за Експлуатаційні послуги та/або Плати з обороту або будь-яких інших Платежів, обумовлених цим договором, у тому числі будь-які штрафних санкцій.

За змістом п. 9.5. договору, орендар після надання суборендарю письмового повідомлення може використати Гарантійний платіж або його частину для задоволення вимог до суборендаря, передбачених п. 9.4. договору.

Відповідно до п. 10. додатку 1 до договору, Гарантійний платіж за цим договором встановлюється в сумі Орендної плати за 1 (один) повний останній місяць суборенди та Плати за Експлуатаційні послуги за 1 (один) повний останній місяць суборенди Приміщення за цим договором 133 454,85 гривень, що на дату підписання договору становить еквівалент 3 389,76 доларів США. Гарантійний платіж сплачуться суборендарем до 31.05.2024.

На виконання умов договору платіжними інструкціями від 05.06.2024 №1952 і від 13.06.2024 №1953 суборендар сплатив орендарю гарантійний платіж у загальному розмірі 133 454,85 грн.

Згідно з п. 19.2. договору, у випадку порушення суборендарем договору, орендар має право застосувати до суборендаря будь-які з наступних видів відповідальності (оперативно-господарські санкції) з нижченаведеного невичерпного переліку до повного погашення суборендарем заборгованості з Платежів за договором або до відновлення становища, що існувало до порушення (залежно від обставин):

- утримати будь-яку невикористану частину Орендної плати, Плати за Експлуатаційні послуги, Плати з обороту, Гарантійного Платежу та інших Платежів;

- обмежити або припинити доступ суборендаря до Приміщення в порядку, передбаченому статтею 21 договору;

- припинити забезпечення Приміщення електроенергією та/або іншими комунальними послугами в порядку, передбаченому статтею 22 договору.

Відповідно до п. 9.5. договору, орендар після надання суборендарю письмового повідомлення може використати Гарантійний платіж (133 454,85 грн) або його частину для задоволення вимог до суборендаря, передбачених п. 9.4. договору.

Лист від 22.07.2025 вих.№22-07/25 про використання гарантійного платежу суборендар одержав повідомлення 26.07.2025, що підтверджується даними трекінгу АТ «Укрпошта».

Жодних заперечень від відповідача за первісним позовом щодо вказаного до орендаря не надходило. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Таким чином, гарантійний платіж у розмірі 133 454,85 грн було зараховано позивачем за первісним позовом 26.07.2025 в рахунок погашення заборгованості за договором.

А відтак, з урахування вищевикладеного, загальний розмір заборгованості по орендній платі та платі за експлуатаційні послуги за період лютий - липень 2025 року складає 347 026,51 грн.

Станом на час розгляду справи вказана заборгованість відповідачем за первісним позовом не сплачена.

При цьому суд вказує, що відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як встановлено судом, відповідач за первісним позовом є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання з оплати вартості орендної плати та плати за експлуатаційні послуги за період лютий - липень 2025 року.

У зв'язку з наведеним, позивач за первісним позовом просив стягнути з відповідача за первісним позовом на його користь 25% річних у розмірі 14 060,04 грн за визначений позивачем за первісним позовом період.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).

Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням трьох відсотків річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді та трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку суми процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок 25% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за встановлений судом період прострочки відповідачем за первісним позовом зобов'язання за визначений позивачем за первісним позовом період вказує, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у розмірі 14 060,04 грн.

Також позивач за первісним позовом просив стягнути з відповідача за первісним позовом пеню у розмірі 17 434,46 грн.

У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки невиконання зобов'язання відповідачем за договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі п. 19.7. договору за несвоєчасне здійснення розрахунків, визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Перевіривши наданий позивачем за первісним позовом розрахунок пені суд встановив його арифметичну вірність, тому позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 17 434,46 грн підлягають задоволенню.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що первісний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача за первісним позовом.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за зустрічним позовом не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 216 ЦК України встановлені правові наслідки недійсності правочину. Згідно з частиною першою цієї статті недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 ЦК України).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно з частиною четвертою вказаної статті правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Відповідно до частини п'ятої наведеної статті вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Як передбачено статтею 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 180 Господарського кодексу України деталізовано істотні умови господарського договору.

Так, за приписами частин 1, 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як було встановлено судом вище, 03.05.2024 між фізичною особою-підприємцем Марковою Тамарою Миколаївною та фізичною особою-підприємцем Кудревичем Сергієм Миколайовичем укладено договір суборенди №030524/КВ/СОО/ Б-1-01-02/ТИР, відповідно до пункту 2.1. якого, орендар зобов'язується передати, а суборендар зобов'язаний прийняти у строкове платне користування Приміщення (характеристики якого наведені в Додатку 1 і Додатку 2 до договору) та сплачувати Плату за суборенду приміщення, а також інші платежі, передбачені договором.

Приміщення передано орендарем та прийнято суборендарем у суборенду 15 червня 2024 року. Факт приймання/передачі Приміщення зафіксовано сторонами договору Актом приймання-передачі приміщення від 15 червня 2024 року.

Відповідно до п. 3.6. договору, суборендар зобов'язаний відкрити приміщення для відвідувачів, що підтверджується Актом відкриття приміщення для відвідувачів, не пізніше ніж 01 березня 2025 року.

Передбачений вказаним пунктом договору обов'язок суборендарем виконано 01 березня 2025 року, про що між сторонами договору підписано Акт відкриття Приміщення для відвідувачів.

Волевиявлення учасників цього договору було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, що визнається і не заперечується сторонами договору та сторонами цього спору, а справжність намірів та інтересів сторін договору знаходить своє відображення та підтверджується підписаними договором з додатками до нього (зокрема, п.1, п.3 і п.5 Додатку №1 до договору), Актом приймання-передачі Приміщення в суборенду від 15.06.2024 та Актом відкриття Приміщення для відвідувачів від 01.03.2025, сплатою 05.06.2024 і 13.06.2024 гарантійного платежу у загальній сумі 133 454,85 грн, сплатою орендної плати та плати за експлуатаційні послуги за період з червня 2024 по лютий 2025 року (копії цих документів містяться в матеріалах справи).

Однак, позивач за зустрічним позовом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги вказує, що оспорюваний договір не міг бути виконаний сторонами такого правочину, а був укладений під впливом частково спотвореної відповідачем за зустрічним позовом інформації щодо об'єкту договору та іншими виявленими фактами, що призвело до помилкових уявлень позивача за зустрічним позовом про суть та предмет такого договору, який підлягає визнанню його недійсним, оскільки при укладені договору були наявними очевидні істотні помилки щодо правової природи предмета правочину, а саме - якісні та функціональні можливості Приміщення як предмету договору, у випадку оспорюваного договору хибне сприйняття позивача за зустрічним позовом стосувалось правової природи та предмету правочину, що виникло при визначенні тотожності предмета договору та його якісних характеристик.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що обставини, щодо яких він помилився, вже існували на момент вчинення такого правочину, а тому, на підтвердження своїх позовних вимог щодо визнання правочину недійсним, надає факти, що така істотна помилка при укладені ним правочину насправді мала місце та надає докази, які свідчать про помилку щодо істотних обставин правочину.

Так позивач вказує, що додатком 1 до договору передбачений спеціальний період часу від дати Акту приймання-передачі (15.06.2024) по дату Акту відкриття Приміщення для відвідувачів (01.03.2025) для проведення мною як суборендарем робіт з переобладнання Приміщення для його наступного використання за запланованим видом діяльності - влаштування стрілецького тиру.

Проте протягом передбаченого договором періоду для адаптації приміщення під тир виявилось, що переобладнання його для запланованого використання є неможливим, оскільки технічні характеристики приміщення не відповідають вимогам державних будівельних норм, санітарних норм і правил, іншим регуляторним вимогам, яким має відповідати приміщення тиру.

На запит позивача за зустрічним позовом, Солом'янське районне управління Головного управління ДСНС України у м. Києві листом від 07.04.2025 №712101/386-7121 повідомило, що за адресою: м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, 6, на обліку перебуває сховище №107638. Акти обстеження чи акти оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту по вищевказаному сховищу відсутні у зв'язку з недопущенням відповідної комісії до обстежень впродовж тривалого часу, тому підтвердити точне місце розташування (літ. будівлі) та стан сховища №107638 не має можливості.

Також Будівельною лабораторією Комунального підприємства Київської міської державної адміністрації «Київжитлоспецексплуатація» проведено експертне дослідження щодо функціонального призначення орендованого приміщення, результати якого викладені у відповідному Звіті від 03.04.2025 №215/93, складеному заступником начальника лабораторії Комаром О.В., який має кваліфікаційний сертифікат виконавця робіт з експертизи у будівництві щодо технічного обстеження будівель та споруд класу наслідків (відповідальності) СС3 (значні наслідки).

Відповідно до зазначеної у Звіті характеристики будівлі вона збудована в 1973 році за проєктом ДПІ «ГИПРОХИММАШ» та раніше була цехом заводу «Більшовик». Підвальний поверх будівлі запроектований та збудований як укриття за призначенням сховище цивільної оборони.

Згідно з висновками Звіту несучі та огороджувальні конструкції приміщення в -1 поверсі нежитлової будівлі, за адресою: м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, буд. 6 (літери Б, Б') №Б-1-01-02, знаходяться в задовільному технічному стані - категорія 2 (ДСТУ 9273:2024 «Настанова щодо обстеження будівель і споруд для визначення та оцінювання їхнього технічного стану. Механічний опір та стійкість» ДП «УкрНДНЦ», 2024). При обстеженні несучих та огороджувальних конструкцій приміщень характерних пошкоджень, що б вказували на зниження несучої здатності чи конструктивної жорсткості несучих конструкцій, не виявлено. Приміщення за своїми властивостями та призначенням відноситься до фонду захисних споруд цивільного захисту та підлягає відповідному обліку згідно з Постановою КМУ від 10.03.2017 №138. Приміщення своїми несучими та огороджувальними конструкціями відповідають ДБН В.2.2-5:2023 «Захисні споруди цивільного захисту».

Необхідно зазначити, що на офіційному вебпорталі Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації за адресою: https://solom.kyivcity.gov.ua/ розміщено Загальну відомість найпростіших укриттів, що розташовані на території Солом'янського 5 району м. Києва та придатні для тимчасового укриття населення (копія додається), в якій у розділі «Найпростіші укриття приватної форми власності» зазначено найпростіше укриття за адресою: вул. Вадима Гетьмана, 6 (ТРЦ «Космополіт») придатною площею 2400 кв.м. для укриття 2400 мешканців.

Відповідно до листа ДНДЕКЦ МВС України від 07.07.2025 №19/7/4-31001-2025 орендоване за договором Приміщення не відповідає вимогам, які висуваються до приміщень стрілецьких тирів, і не придатне для проведення в ньому стрільби із зброї, що виключає можливість отримання дозволу органів поліції на відкриття тиру як об'єкта дозвільної системи, зокрема серед недоліків, які унеможливлюють використання Приміщення під стрілецький тир зазанчаються: приміщення не обладнане припливно-витяжною вентиляцією та системою пожежного димовидалення згідно з ДБН В.2.2-13-2003, що суперечать таблиці 23 розділу 5 цих норм; приміщення не відповідає вимогам ДБН В.2.2-13-2003 в частині звіту про експертне дослідження приміщення про висоту стелі 2.43 м. Зазначається - що в залежності від типів стрільби у тирах, така висота варіюється від 2,5 м. до 3,3 м.; у приміщенні немає кулевловлювача та захисних елементів, зокрема порушуються вимоги п. 3.54 ДБН В.2.2-12-2003; немає протирикошетної обшивки стін та виступаючих елементів, що суперечать пункту 3.50 ДБН В.2.2-13-2003 та Вимогам безпеки відповідно до пунктів 3,6,12 розділу ІІ та пунктів 1,2,3,4,5 розділу ІІІ.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до п. 16.13. договору, у зв'язку з використанням Приміщення суборендар зобов'язаний самостійно забезпечити наявність у нього дозвільних документів і дотримання/забезпечення ним вимог чинного законодавства та органів державної влади (у т.ч. контролюючих органів з пожежної безпеки, санітарно-епідеміологічного благополуччя тощо), і несе повну відповідальність за наслідки відсутності необхідних документів або недотримання/незабезпечення таких вимог.

Пунктами 16.15., 16.16. договору визначено, що суборендар зобов'язаний забезпечити належний протипожежний стан в Приміщенні та протягом тридцяти календарних днів з дати укладення договору зареєструвати декларації відповідності матеріально-технічної бази суб'єкта господарювання вимогам законодавства пожежної безпеки у відповідності до Кодексу цивільного захисту України та у зазначений строк надати орендарю її копію з відміткою про дату та номер реєстрації. У зв'язку з використанням Приміщення суборендар зобов'язаний самостійно забезпечити тому створення безпечних і нешкідливих умов праці у розумінні норм ст. 153 Кодексу законів про працю, в числі здорові і безпечні умови праці на робочих місцях, дотримання вимог діючих стандартів, правил і норм з охорони праці та пожежної безпеки; призначати відповідальних за організацію і стан охорони праці; створювати службу охорони праці і забезпечувати безпосереднє керівництво цією службою; регулярно перевіряти стан охорони праці та пожежної безпеки; забезпечувати проведення паспортизації санітарно-технічного стану підприємства, розробку виконання комплексних планів з охорони праці; затверджувати в установленому порядку інструкції з охорони праці; - забезпечувати об'єктивне та своєчасне розслідування та облік нещасних випадків на виробництві відповідно до існуючого положення.

За змістом п. 17.1. договору, суборендар та орендар гарантують і підтверджують, що вони мають всі права та повноваження укласти цей договір. Суборендар і орендар цим запевняють та гарантують, що особи, які підписують цей договір були належним чином уповноважені на підписання договору від імені та/або дорученням суборендаря та орендаря відповідно.

Як передбачено п. 17.2. договору, орендар додатково гарантує, що він є орендарем Приміщення та має всі необхідні повноваження та дозволи для того, щоб надати права суборенди суборендарю згідно з умовами цього договору.

Суд, перш за все, звертає увагу позивача за зустрічним позовом, на те, що Приміщення передано орендарем та прийнято суборендарем у суборенду 15 червня 2024 року, а Акт відкриття Приміщення для відвідувачів між сторонами договору підписано 01.03.2025.

За період з 15.06.2024 по 01.03.2025 позивачем за зустрічним позовом не здійснено жодних робіт з переобладнання Приміщення для його наступного використання за запланованим видом діяльності - влаштування стрілецького тиру. Доказів протилежного суборендарем не надано.

Як вже вказувалося судом, у лютому 2025 року суборендар звертався до орендаря щодо дострокового розірвання договору, однак орендар своїм листом-відповіддю від 20.02.2025 №1-20/02/2025 відмовився розірвати договір, пославшись на те, що відповідно до пункту 19.13. договору для його розірвання суборендар зобов'язаний сплатити орендарю наперед розмір всіх орендних плат за період до дати закінчення строку суборенди 14 травня 2027 року у загальній сумі 2 516 977,03 грн.

Також в обґрунтування та на підтвердження того, що суборендар уклав оспорюваний ним договір помилково та був введений орендарем в оману (обман) в частині приховання інформації, що Об'єкт суборенди (орендоване ним приміщення) є сховищем, тобто належить до переліку споруд цивільного захисту, і не мало бути передане в користування під час дії воєнного стану, надає суду відповідь Солом'янського районного управління Головного управління ДСНС України у м. Києві від 07.04.2025 №712101/386-7121 (Додаток №21 до Зустрічної позовної заяви) про те, що за адресою: м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, буд. 6 знаходиться сховище № 107638.

Суд вказує, що у відповіді Солом'янського районного управління Головного управління ДСНС України у м. Києві вказана інша адреса.

Окрім цього, згідно з відповідями Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 17.07.2025 та 28.07.2025 споруда цивільного захисту знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, буд. 6 (літери А,А'), а не за адресою Об'єкту суборенди: м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, буд. 6 (літери Б ,Б').

Аналогічна інформація міститься у Плані комплексних обстежень об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту на 2025 рік, розміщеному у відкритому доступі на сайті Державної служби України з надзвичайних ситуацій (https://dsns.gov.ua/upload/2/4/3/ 4/4/7/0/plan-kompleksnix-obstezen-na-2025-rik-nasait.pdf) за порядковим номером 21230: обстеженню підлягає сховище, розташоване за іншою адресою та належне іншій юридичній особі.

В свою чергу суд звертає увагу також на Звіт за результатами обстеження: «Складання висновку щодо можливості виконання перепланувань у частині підвальних приміщень багатоповерхової будівлі по вул. Вадима Гетьмана, 6, Блок В в м. Києві та розроблення робочої документації із посилення конструкції».

Позивач за зустрічним позовом надав його суду та вказав, що завдяки такому звіту, він отримав більш повну інформацію про технічно-інженерні особливості та властивості Об'єкту оренди.

Суд наголошує, що адресою Об'єкту оренди є : м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, буд. 6 (літери Б ,Б'), а вказаний звіт, що вбачається безпосередньо з його назви, складений щодо об'єкта, який розташований по вул. Вадима Гетьмана, 6, Блок В в м. Києві.

Таким чином, позивачем за зустрічним позовом надано ще один доказ, в якому вказано фактично іншу адресу та інший об'єкт, тобто, відмінний від предмету договору, Об'єкту орнеди.

Окрім цього, як уже вказувалося судом, у зустрічній позовній заяві суборендар зазначає, що 03.04.2025, тобто, після відкриття Приміщення для відвідувачів, що підтверджується Актом відкриття Приміщення для відвідувачів від 01.03.2025 року замовив у Будівельній лабораторії Комунального підприємства Київської міської державної адміністрації «Київжитлоспецексплуатація» проведення експертного дослідження щодо функціонального призначення орендованого приміщення, результати якого викладені у відповідному Звіті від 03.04.2025 №215/93, складеному заступником начальника лабораторії Комаром О.В., який має кваліфікаційний сертифікат виконавця робіт з експертизи у будівництві щодо технічного обстеження будівель та споруд класу наслідків (відповідальності) СС3 (значні наслідки).

У Звіті експертного дослідження від 03.04.2025 №215/93 вказано, що МЕТОЮ експертного дослідження є: 1) візуальне обстеження несучих та огороджувальних конструкцій приміщення в -1 поверсі нежитлової будівлі та 2) дослідження щодо функціонального призначення приміщення в -1 поверсі. Відповідно до зазначеної у Звіті характеристики будівлі вона збудована в 1973 році за проєктом ДПІ «ГИПРОХИММАШ» та раніше була цехом заводу «Більшовик». Підвальний поверх будівлі запроектований та збудований як укриття за призначенням сховище цивільної оборони. Згідно з висновками Звіту несучі та огороджувальні конструкції приміщення в -1 поверсі нежитлової будівлі, за адресою: м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, буд. 6 (літери Б, Б') №Б-1-01-02, знаходяться в задовільному технічному стані - категорія 2 (ДСТУ 9273:2024 «Настанова щодо обстеження будівель і споруд для визначення та оцінювання їхнього технічного стану. Механічний опір та стійкість» ДП «УкрНДНЦ», 2024). При обстеженні несучих та огороджувальних конструкцій приміщень характерних пошкоджень, що б вказували на зниження несучої здатності чи конструктивної жорсткості несучих конструкцій, не виявлено. Приміщення за своїми властивостями та призначенням відноситься до фонду захисних споруд цивільного захисту та підлягає відповідному обліку згідно з Постановою КМУ від 10.03.2017 №138. Приміщення своїми несучими та огороджувальними конструкціями відповідають ДБН В.2.2-5:2023 «Захисні споруди цивільного захисту».

Суд звертає на те, що у вказаному Звіті відсутній перелік нормативно-правових актів та джерел інформації, якими послуговувався експерт при складанні Звіту, тому відомості, вказані у розділі «Коротка характеристика будівлі» та у пунктах 3 і 4 Звіту схожі на припущення і суб'єктивну думку експерта. За наслідками візуального обстеження несучих та огороджувальних конструкцій приміщення в -1 поверсі нежитлової будівлі експертом встановлено (пункти 1 і 2 розділу «Висновки»), що приміщення (Об'єкт суборенди) знаходиться в задовільному стані.

Відповідно до Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, включення об'єктів до складу та виключення таких об'єктів з фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року № 138 (зі змінами) загальну організацію ведення Інформаційної системи "Облік та візуалізація фонду захисних споруд цивільного захисту здійснює ДСНС у взаємодії з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Згідно з відповідями Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 17.07.2025 та 28.07.2025 власнику нежитлової будівлі (орендодавцю), в якій знаходиться Об'єкт суборенди, (копії додаються) вказано, що за адресою: м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, буд. 6 (літери Б ,Б') не обліковано будь-яких об'єктів фонду захисних споруд. Отже, цей звіт не є належним і допустим доказом того, що Об'єкт суборенди є сховищем, тому твердження суборендаря про укладання оспорюваного ним договору помилково та внаслідок введення його в оману орендарем спростовується матеріалами справи.

Суд також не бере до уваги лист Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 07.07.2025 вих.19/7/4-31001-2025, оскільки із нього вбачається, що відповідь складена на запит суборендаря від 02.07.2025 та з його слів, а реальне обстеження приміщення (Об'єкта суборенди) Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України не проводилося. При цьому, у листі вказано, щодо неможливості до усунення відповідних недоліків, тобто недоліків, про які вказав сам позивач за зустрічним позовом.

Суд зазначає про те, що до зустрічної позовної заяви не додано належних і допустимих доказів: 1) звернення суборендаря до орендаря в порядку п.16.5. Договору про наявність будь-яких технічних недоліків, які неможливо усунути, виявлені недоліки та/або можливу необхідність в ремонті чи в обстеженні Приміщення та/або Комплексу, що є обов'язком Суборендаря; 2) вказані у запиті від 02.07.2025 самим же суборендарем недоліки неможливо усунути та/або вжиті ним заходи не призвели до усунення визначених ним недоліків приміщення.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до:

- п.2.4. і п.16.13. договору суборендар самостійно відповідає за наявність дозволів і ліцензій, які необхідні для ведення ним діяльності, і за забезпечення їх чинності протягом усього строку дії договору;

- п.3.6. договору суборендар зобов'язаний відкрити приміщення для відвідувачів, що підтверджується Актом відкриття приміщення для відвідувачів, не пізніше ніж 01 березня 2025 року;

- п.13.1. і п.16.4. договору суборендар за власний рахунок зобов'язаний забезпечувати необхідне обслуговування і поточний ремонт Приміщення, а також його оздоблення і будь-які додаткові роботи, необхідні для належного утримання Приміщення;

- п.13.4. договору Приміщення не може використовуватися для жодних незаконних цілей, а діяльність в ньому не може порушувати будь-які норми діючого законодавства або цивільні акти будь-яких державних органів. Суборендар суворо дотримується чинного законодавства (включаючи, серед іншого, закони і цивільні акти відносно ліцензування і здійснення комерційної діяльності суборендаря, правила і положення з охорони здоров'я і дотримання санітарних норм, техніки безпеки, правил безпеки клієнтів, протипожежної безпеки, природоохоронних правил і загальних правил громадського порядку), яке у будь-який час може бути застосоване до Майнового Комплексу, Загальних Площ, прилеглої до ТРЦ території, Приміщення і до комерційної діяльності Суборендаря;

- п.13.13. договору суборендар зобов'язується власними силами, з використанням власних засобів та матеріалів забезпечити належний протипожежний стан в Приміщенні відповідно до вимог цього договору та законодавства. Суборендар зобов'язується утримувати Приміщення в чистоті, дотримуватись правил техніки безпеки та санітарних норм, дбати про належний протипожежний та технічний стан Приміщення, вчасно проводити поточний ремонт у Приміщенні.

Отже, приведення орендованого приміщення у стан відповідний і необхідний суборендареві для здійснення в ньому визначеної договором діяльності є його обов'язком.

За умовами частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Окрім того, Верховний Суд неодноразово наголошував (з урахуванням конкретних обставин справи) на необхідності врахування поведінки учасників спору з точку зору з її відповідності принципу добросовісності.

Так, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.

Отже, поведінка позивача за зустрічним позовом суперечить добросовісності та чесній діловій практиці.

А відтак, доводи позивача за зустрічним позовом судом відхиляються, як такі, що суперечать матеріалам справи та встановленим судом обставинам.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

За таких обставин, суд приходить до висновку, що докази надані відповідачем за зустрічним позовом є більш вірогідними, аніж докази надані позивачем за зустрічним позовом.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, суборендар чітко та послідовно вчиняв дії, як з укладення договору, так і з його виконання протягом дії оспорюваного правочину.

Суд вказує, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 229 ЦК України, в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину).

Тлумачення вказаної норми дозволяє стверджувати, що:

- під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення;

- під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу);

- помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: "немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину". Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципуjuris nocet (з лат. - незнання закону шкодить);

- поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2023 у справі № 731/43/21.

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним (див. постанову Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2022 року у справі № 760/21633/15 (провадження № 61-4464св21) зазначено, що "тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Подібні висновки викладені у поставах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16-ц (провадження № 61-34575св18, від 20 січня 2021 року у справі № 522/24005/17 (провадження № 5213св20)".

Суд вказує, що тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумаченняcontractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Застосування доктриниcontra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є засобом для недопущення визнання недійсним оспорюваного правочину всупереч принципу добросовісності, а не підставою для його недійсності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 357/7734/18 (провадження № 61-19170св19)).

Суд відхиляє твердження позивача за зустрічним позовом, що спірний договір укладено під впливом помилки, у зв'язку з їх законодавчою необґрунтованістю, а відтак зустрічний позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Оскільки судом відхилено позовну вимогу про визнання договору недійсним, то суд також відхиляє і позовну вимогу позивача за зустрічним позовом про стягнення грошових коштів у розмірі 141 988,19 грн, оскільки така вимога є похідною від вимоги про визнання договору недійсним.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що зустрічний позов не підлягає задоволенню.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладається судом на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Кудревича Сергія Миколайовича ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Маркової Тамари Миколаївни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) заборгованість у розмірі 347 026 (триста сорок сім тисяч двадцять шість) грн 51 коп., пеню у розмірі 17 434 (сімнадцять тисяч чотириста тридцять чотири) грн 46 коп., 25% річних у розмірі 14 060 (чотирнадцять тисяч шістдесят) грн 04 коп. та судовий збір у розмірі 5 677 (п'ять тисяч шістсот сімдесят сім) грн 88 коп.

3. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27.04.2026.

Суддя О.В. Мандриченко

Попередній документ

136043983

Наступний документ

136043985

Інформація про рішення:

№ рішення:	136043984
№ справи:	910/7718/25
Дата рішення:	10.03.2026
Дата публікації:	29.04.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; оренди

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (10.03.2026)
Дата надходження:	09.07.2025
Предмет позову:	визнання недійсним договору та стягнення 141 988,19 грн

Розклад засідань:

Минулі засідання (7)

28.10.2025 14:40	Господарський суд міста Києва
11.11.2025 16:20	Господарський суд міста Києва
02.12.2025 12:40	Господарський суд міста Києва
13.01.2026 12:40	Господарський суд міста Києва
03.02.2026 11:20	Господарський суд міста Києва
03.03.2026 11:20	Господарський суд міста Києва
10.03.2026 09:30	Господарський суд міста Києва

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

МАНДРИЧЕНКО О В

відповідач (боржник):

Фізична особа-підприємець Кудревич Сергій Миколайович

позивач (заявник):

Фізична особа-підприємець Маркова Тамара Миколаївна